Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/10652/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права на чуже майно.
Надіслано судом: 17.02.2016. Зареєстровано: 17.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2016.
Дата набрання законної сили: 16.02.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/785/1931/16
		Головуючий у першій інстанції Кравчук Т. С. 
		Доповідач Ступаков О. А.
		  
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 16.02.2016 року                                                м. Одеса
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
		головуючого Ступакова О.А.                                                                                                   суддів: Варикаші О.Д., Станкевича В.А.
		при секретарі - Желєзнові В.В.
		розглянувши цивільну справу за позовною заявою Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси: Одеської міської ради до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2015 року, - 
		встановила:
		У травні 2015 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси: Одеської міської ради звернувся з позовом до відповідача, та просив суд витребувати у ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 94,4 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1
		Обґрунтовуючи зазначені вимоги, прокурор посилався на те, що 12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та ТОВ «АРТ» укладено договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна. На підставі вказаного договору на користь TOB «АРТ» здійснено відчуження об'єктів комунальної власності, в тому числі, нежитлових приміщень першого поверху розташованих по АДРЕСА_1
		Зазначений договір купівлі-продажу укладено на підставі рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010 «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради», пунктом 13 якого доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу TOB «АРТ» об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
		В послідуючому ТОВ «АРТ» на підставі договору купівлі-продажу від 05.11.2010 року здійснено відчуження нежитлових приміщень першого поверху, розташованих по АДРЕСА_1, на користь ПП фірма «Стенфорд-Інвест», яке в свою чергу 21.02.2011 уклало договір купівлі-продажу зазначеного майна з громадянкою ОСОБА_5 На підставі договору дарування від 14.05.2011 громадянка ОСОБА_6 подарувала вказаний об'єкт нерухомого майна, розташований по АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_2, яка залишається його власницею і на теперішній час.
		Постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 916/2545/13 за позовом заступника прокурора Одеської області до Одеської міської ради, ТОВ «АРТ», ТОВ «Угьосов», ПП «Глас- Комбі», ТОВ фірма «Харрісон-Транс-Сервіс», ТОВ «ІВ-Інвест Л гд», TOB «ІВ- Іммобільє», ТОВ «Джі Ем Джі Контент», ТОВ «ОПЕРА», ТОВ «Аверс Строй», за участю третьої особи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, визнано недійсним пункт 13 рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010 «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради», визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та TOB «АРТ» шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010 та договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
		Посилаючись на ст. 387 ЦК України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а також на ст. 388 ЦК України, якою визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право ви гребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2015 року позов задоволений. Витребувано у ОСОБА_2 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 94,4 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1 Визначений порядок виконання судового рішення, з вказанням, що воно є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 94,4 кв.м., розташовані по АДРЕСА_1, за територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради.
		Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу. 
		В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в зв'язку з тим, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної0 скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що 12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та ТОВ «АРТ» укладено договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна. На підставі вказаного договору на користь TOB «АРТ» здійснено відчуження об'єктів комунальної власності, в тому числі, нежитлових приміщень першого поверху розташованих по АДРЕСА_1
		Зазначений договір купівлі-продажу укладено на підставі рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010 «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради», пунктом 13 якого доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу TOB «АРТ» об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
		В послідуючому ТОВ «АРТ» на підставі договору купівлі-продажу від 05.11.2010 здійснено відчуження нежитлових приміщень першого поверху, розташованих по АДРЕСА_1, на користь ПП фірма «Стенфорд-Інвест», яке в свою чергу 21.02.2011 уклало договір купівлі-продажу зазначеного майна з громадянкою ОСОБА_5 На підставі договору дарування від 14.05.2011 громадянка ОСОБА_6 подарувала вказаний об'єкт нерухомого майна, розташований по АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_2, яка залишається його власницею і на теперішній час.
		Відповідно до ст. 41 Конституції України, держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
		Згідно з ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Статтею 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше примо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Частина 1 ст. 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину с недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний нравочин).
		Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
		В свою чергу постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 916/2545/13 за позовом заступника прокурора Одеської області до Одеської міської ради, ТОВ «АРТ», ТОВ «Угьосов», ПП «Глас- Комбі», ТОВ фірма «Харрісон-Транс-Сервіс», ТОВ «ІВ-Інвест Л гд», TOB «ІВ- Іммобільє», ТОВ «Джі Ем Джі Контент», ТОВ «ОПЕРА», ТОВ «Аверс Строй», за участю третьої особи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, визнано недійсним пункт 13 рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010 «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради», визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та TOB «АРТ» шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010 та договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
		Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Відповідно до приписів ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Згідно ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право ви гребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Відповідно до положень п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним). У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
		Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсною правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
		Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.
		Відповідно до п.5 ч.1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», однією з підстав для державної реєстрації прав та їх обтяжень є рішення судів, що набрали законної сили.
		У зв'язку з тим, що власником зазначеного майна, відчуженого за договором купівлі-продажу, була територіальна громада м. Одеси, управління ним від імені територіальної громади здійснювала Одеська міська рада та її виконавчі органи. Разом з тим, рішення Одеської міської ради (пункт 13 рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010), яким відповідно до п.30 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» була оформлена воля територіальної громади міста на вибуття вказаного майна з її власності, визнано постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 року недійсним, у зв'язку з тим, що воно суперечить вимогам чинного законодавства. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що Одеська міська рада, укладаючи договір міни шляхом підписання з ТОВ «АРТ» удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010 та договору купівлі-продажу об'єктів комунальної власності, вийшла за межі визначених законом повноважень. Отже, воля власника (територіальної громади міста) щодо відчуження зазначеного майна у встановленому законом порядку не виражена (не сформульована) жодним чинним та законним актом.
		Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що договір купівлі-продажу об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, укладений 12.08.2010 з TOB «АРТ», визнано недійсним, нежитлові приміщення першого поверху, розташовані по вул. Торговій (вул. Червоної Гвардії), 29/31,в м. Одесі, відчужені за вказаним договором, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне майно, може бути витребувано від добросовісного набувача на користь власника, тобто територіальної громади м. Одеси.
		Також суд першої інстанції зазначив, що приймаючи до уваги, що згідно чинного законодавства (ст.ст. 387, 388 ЦК України) саме власник має право витребувати своє майно, прокуратура Одеської області зверталася до Одеського міського голови (лист № 05/2-629 вих-14 від 01.08.2014) з метою вирішення питання щодо вжиття подальших заходів представницького характеру, направлених на повернення незаконно відчуженого майна у власність територіальної громади м. Одеси. Однак, Одеська міська рада, як представник територіальної громади міста, до теперішнього часу жодних заходів із зазначеного питання не вжила.
		Відповідно до 4.2 ст. 121 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов'язок представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
		Згідно ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами або їх заступниками від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльнос і і) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними та державою. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Прокурор самостійно визначає підстави представництва у судах та форму його здійснення.
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Судом першої інстанції зазначено, що неправомірне відчуження об'єкту нерухомого майна, розташованого по вул. Торговій (вул. Червоної Гвардії), 29/31, у м. Одесі підриває матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування, якою згідно ст. 142 Конституції України, в тому числі, є нерухоме майно, що перебуває у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що в свою чергу завдає істотної шкоди інтересам держави, яка згідно ст. 7 Конституції України гарантує місцеве самоврядування.
		Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
		Відповідно до положень Конституції України, право комунальної власності територіальної громади захищається державою па рівних умовах з правом власності інших суб'єктів, кожне порушення закону при відчуженні комунального майна є порушенням інтересів держави.
		З зазначеними висновками суду першої інстанції колегія не погоджується.
		12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та ТОВ «АРТ» укладено договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна. На підставі вказаного договору на користь TOB «АРТ» здійснено відчуження об'єктів комунальної власності, в тому числі, нежитлових приміщень першого поверху розташованих по АДРЕСА_1
		Зазначений договір купівлі-продажу укладено на підставі рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010 «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради», пунктом 13 якого доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу TOB «АРТ» об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
		В послідуючому ТОВ «АРТ» на підставі договору купівлі-продажу від 05.11.2010 року здійснено відчуження нежитлових приміщень першого поверху, розташованих по АДРЕСА_1, на користь ПП фірма «Стенфорд-Інвест», яке в свою чергу 21.02.2011 уклало договір купівлі-продажу зазначеного майна з громадянкою ОСОБА_5 На підставі договору дарування від 14.05.2011 громадянка ОСОБА_6 подарувала вказаний об'єкт нерухомого майна, розташований по АДРЕСА_1, громадянці ОСОБА_2, яка залишається його власницею і на теперішній час.
		Постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 916/2545/13 за позовом заступника прокурора Одеської області до Одеської міської ради, ТОВ «АРТ», ТОВ «Угьосов», ПП «Глас- Комбі», ТОВ фірма «Харрісон-Транс-Сервіс», ТОВ «ІВ-Інвест Л гд», TOB «ІВ- Іммобільє», ТОВ «Джі Ем Джі Контент», ТОВ «ОПЕРА», ТОВ «Аверс Строй», за участю третьої особи Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, визнано недійсним пункт 13 рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010 «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради», визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та TOB «АРТ» шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010 та договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.
		Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Зазначеним рішенням Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 916/2545/13 встановлено, що враховуючи вартість подарованого майна, укладення договору купівлі-продажу без перерахування Одеській міській раді повної визначеної оцінкою вартості 23 об'єктів нерухомого майна, а лише перерахування ТОВ "АРТ" різниці у вартостях майна, укладені договори були вчинені з метою приховання договору міни з доплатою різниці вартості обмінюваних приміщень, тому зазначені договори дарування та купівлі-продажу слід визнати недійсними як такі, що вчинені з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили, а саме договору міни з доплатою.
		Водночас, ч. 4 ст. 293 ГК України встановлена заборона міни майна, віднесеного законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни не є відповідно державним чи комунальним підприємством.
		Таким чином Вищим господарським судом України встановлено, що Одеською міською радою були вчинені дій спрямовані на відчуження спірного майна шляхом укладення договору міни.
		Як зазначив Прокурор, при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, Одеська міська рада, майно та грошові кошти отримані за договором міни, не повернула, реституція проведена не була.
		Судом встановлено, що починаючи з 12 серпня 2010 року (дата укладення договору про відчуження спірного майна), Прокурором не ставилося питання про правомірність набуття Одеською міською радою майна та грошових коштів отриманих за договором міни.
		Посилання Прокурора при розгляді справи в суді першої інстанції, що спірне майно вибуло з володіння Одеської міської ради не з їхньої волі іншим шляхом та посилання Прокурора при розгляді справи в суді апеляційній інстанції як на підставу для задоволення позову на постанову Верховного Суду України № 6-1цс15 від 11 лютого 2015 року в якій зазначено, що відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
		1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
		2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
		3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень є помилковим.
		Відповідно до матеріалів справи, спірне майно вибуло з володіння Одеської міської ради саме за волевиявленням Одеської міської ради. 
		Посилання суду першої інстанції, що Одеська міська рада, укладаючи договір міни шляхом підписання з ТОВ «АРТ» удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010 та договору купівлі-продажу об'єктів комунальної власності, вийшла за межі визначених законом повноважень. Отже, воля власника (територіальної громади міста) щодо відчуження зазначеного майна у встановленому законом порядку не виражена (не сформульована) жодним чинним та законним актом є помилковими, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 у справі № 916/2545/13 встановлено, що дії Одеської міської ради були направлені на відчуження спірного майна, шляхом укладення договору міни, а тому колегія вважає, що спірне майно вибуло з володіння Одеської міської ради саме за волевиявленням Одеської міської ради.
		Верховний Суд України у постанові № 140цс14 від 17 грудня 2014 року зазначив, що розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.
		У разі встановлення що відповідач є добросовісним набувачем суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.
		Крім того, Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу «Рисовський проти України» (№ 29979/04) 20 жовтня 2011 року, установив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
		Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
		    Також в зазначеному рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що приймаючи згідно з цими принципами висновки національних судів, що процедура скасування рішення 1992 року відповідала нормам чинного національного законодавства, Суд не переконаний, що вона передбачала достатні гарантії від зловживань із боку державних органів. По-перше, видається, що ця процедура дозволяє державним органам ретроспективно позбавляти особистих прав, наданих помилково, без будь-якого відшкодування добросовісним правовласникам. По-друге, видається, що вона надає державним органам можливість позбавляти таких прав за власним бажанням, у будь-який час і без залучення сторін, чиї інтереси зачіпаються. Суд зазначає, що можливість заінтересованих сторін оскаржити таке позбавлення до суду звичайно зменшує ймовірність свавільного тлумачення застосовних норм матеріального права державними органами, які стверджують, що помилилися. З іншого боку, те, що їх повноваження з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, не обмежено жодними часовими рамками, має суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу.
		Міжнародною судовою установою встановлено порушення національним суб'єктом владних повноважень прав заявника на отримання належного відшкодування шкоди, завданої припиненням помилково наданого йому права на землю; встановлено відсутність строку, протягом якого відповідні рішення можуть бути скасовані, а також відношення суб'єктів владних повноважень до ситуації заявника було непослідовним, нескоординованим, що створило тривалий стан невизначеності щодо права заявника на земельну ділянку.
		    Зазначення Прокурором у позові, що згідно чинного законодавства (ст.ст. 387, 388 ЦК України) саме власник має право витребувати своє майно, прокуратура Одеської області зверталася до Одеського міського голови (лист № 05/2-629 вих-14 від 01.08.2014) з метою вирішення питання щодо вжиття подальших заходів представницького характеру, направлених на повернення незаконно відчуженого майна у власність територіальної громади м. Одеси. Однак, Одеська міська рада, як представник територіальної громади міста, не вжила жодних заходів із зазначеного питання, проте спірне майно вибуло з володіння Одеської міської ради по за її волею, що є підставою для задоволення позовних вимог, з чим погодився суд першої інстанції, є помилковим.
		У господарській справі № 916/2545/13 за позовом Заступника прокурора Одеської області про визнання незаконним та скасування пункту рішення Одеської міської ради, визнання недійсними договорів дарування, купівлі-продажу, зобов'язання вчинити певні дії, за результатами розгляду якої була прийнята постанова Вищого господарського суду України від 16.10.2014 року, Одеська міська рада була відповідачем, що свідчить про те, що Одеська міська рада не заперечувала правомірність відчуження спірного майна.
		Після відчуження Одеською міською радою спірного майна у серпні 2010 року до звернення прокурора з зазначеним позовом у травні 2015 року, пройшло більше чотирьох років, а тому звернення Прокурора до суду про витребування спірного майна має суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		На підставі наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимогзаявлених Прокурором в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси: Одеської міської ради. 
		Представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 заявлялося клопотання про скасування заходів забезпечення позову вжитих ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2015 року шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 94,4 кв.м., розташовані по вул. Торговій (вул. Червоної Гвардії), 29/31 в м. Одесі. Колегія вважає, що зазначене клопотання не підлягає задоволенню, оскільки ч.6 ст. 154 ЦПК України визначено - якщо у задоволенні позову було відмовлено, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.
		Оскільки судом апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції то вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2015 року заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 94,4 кв.м., розташовані по вул. Торговій (вул. Червоної Гвардії), 29/31 в м. Одесі втрачають свою чинність з часу набрання рішенням апеляційного суду законної сили. Постановлення ухвали про скасування заходів забезпечення позову, після постановлення судового рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог є правом, а не обов'язком суду.
		Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія,
		    
		вирішила:
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2015 року скасувати.
		Відмовити в задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси: Одеської міської ради до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Рішення набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
		Судді                                                                       О.А. Ступаков
		                                                                                                                       
		                                                                                        О.Д. Варикаша
		                                        В.А. Станкевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...