Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/20548/13-а : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 22.02.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		12 січня 2016 року                                            м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: 
		головуючого Терлецького О.О.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В.,         Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,  
		при секретарі судового засідання       Ключник А.Ю., 
		за участю представників: позивача - Силенка О.Ю.,        
		 
		відповідача - Грищенко В.Ю., Павловича Д.М., -
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом науково-виробничого приватного підприємства «Пласт» (далі - Підприємство) до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
		 
		в с т а н о в и л а: 
		У грудні 2013 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 липня 2013 року №№ 0001982280 та 0001992280, якими йому визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств і податок на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 109 526 грн та 92 495 грн відповідно.
		На обґрунтування позову Підприємство послалося на те, що висновки Інспекції, покладені в основу висновків акта перевірки та оскаржуваних рішень, сформовані виходячи із того, що контрагент позивача за спірними операціями є фіктивним підприємством, створеним з метою прикриття незаконної діяльності, зареєстрованим на підставну особу, а формальний керівник не має відношення до діяльності вказаного підприємства. 
		Водночас зазначає, що контрагент є юридичною особою та платником ПДВ, спірні операції фактично виконані та документально оформлені, що є підставою для формування спірних сум податкових вигод.
		Суди встановили, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки Підприємства з питань правильності обчислення, повноти та своєчасності внесення до бюджету ПДВ та податку на прибуток при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Альтаріон» (далі - Товариство) за період з 1 липня 2010 року по 31 грудня 2011 року Інспекція склала акт від 27 червня 2013 року № 203/22.8-15/14347180, яким встановлено порушення позивачем: підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин) та підпункту 139.1.19 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК), що призвело до заниження податку на прибуток на суму 109 526 грн; пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 92 495 грн і, як наслідок, заниження суми ПДВ на зазначену суму.
		Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 30 січня 2014 року відмовив у задоволенні позову.
		Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 квітня 2014 року, скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким позов задовольнив. 
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 червня 2015 року постанову суду апеляційної інстанції залишив без змін.
		Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, Інспекція звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
		На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14 серпня 2013 року (справа № К/800/21949/13), яка, на думку Інспекції, підтверджує неоднакове застосування судом зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах.
		Перевіривши доводи, наведені Інспекцією у заяві та її представником безпосередньо в судовому засіданні, заслухавши пояснення представників відповідача, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про часткове задоволення заяви з таких підстав.
		У справі, яка розглядається, касаційний суд, погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, зазначив, що суд апеляційної інстанції встановив реальність вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, які спрямовані на настання правових наслідків та підтверджені оформленими належним чином первинними документами, що дає підприємству право на відображення цих операцій у податковому обліку при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток і ПДВ. Водночас касаційний суд, вважає необґрунтованим посилання на наявність вироку Печерського районного суду міста Києва від 10 грудня 2012 року, яким директора Товариства визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, оскільки він не може бути доказом на спростування факту реального виконання господарських операцій. 
		В ухвалі від 14 серпня 2013 року Вищого адміністративного суду України суд зазначив, що підписання первинних документів (зокрема, податкових накладних) від імені постачальника неуповноваженою особою та невиконання поставки товару свідчить про фіктивність операцій та незаконність їх відображення у податковому обліку позивача. 
		Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого. 
		Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV). 
		Відповідно до статті 1 Закону № 996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. 
		Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. 
		Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних  документів можуть складатися зведені облікові документи. 
		Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. 
		Підпунктом 14.1.36 ПК визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. 
		Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. 
		Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. 
		Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. 
		У статті 198 ПК встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту. 
		Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
		За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. 
		Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
		Виникнення у покупця права на формування податкових вигод виникають за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є наявність ділової мети. 
		Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
		Суди встановили, що ОСОБА_12 згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у період з 6 грудня 2010 року по 11 серпня 2011 року був єдиним власником Товариства. Вказане підприємство було зареєстроване в державних органах влади як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа.         
		Вироком Печерського районного суду м. Києва від 10 грудня 2012 року, ОСОБА_12 ‒ директора Товариства визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України.  
		                                      ОСОБА_12 взяв участь у придбанні Товариства шляхом перереєстрації на своє ім'я не з метою здійснення господарської діяльності, пов'язаної з продажем товарів, виконанням робіт чи наданням послуг, як передбачено статутом створеного ним підприємства, а з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених слідством осіб як співвиконавець скоєння цього злочину. 
		Відповідно до частини четвертої статті 72 КАС вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.
		У цьому випадку підприємство знаходилось поза межами контролю формального (номінального) директора, а від імені контрагента невідомі особи лише оформляли відповідні документи. Номінальний директор нікого не уповноважував на вчинення дій від імені Товариства, немає відомостей щодо уповноваження інших осіб на вчинення дій від імені Товариства. 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із того, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку. 
		Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 грудня 2015 року справа              № 21-3788а15.
		До такого висновку на підставі зібраних доказів прийшов суд першої інстанції. У той же час суди апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно не погодились з таким висновком. 
		Оскільки при вирішенні цієї справи суди касаційної та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, то ухвала Вищого адміністративного суду України від 8 червня 2015 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанції ‒ залишенню в силі як помилково скасоване. 
		Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Заяву державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві задовольнити частково.
		Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 червня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року скасувати, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 30 січня 2014 року залишити в силі.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий                                                                                                                            О.О. Терлецький
		 
		Судді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда П.В. Панталієнко І.Л. Самсін        М.І. Гриців В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...