Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/5758/14 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; інші договори.
Надіслано для оприлюднення: 18.02.2016. Зареєстровано: 19.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 24.02.2016.
Дата набрання законної сили: 01.03.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12.02.2016Справа №908/5758/14За позовом          Прокурора Приморського району Запорізької області в інтересах держави 
		в особі Запорізької обласної державної адміністрації
		до                    Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Україна»
		Запорізької обласної ради
		про                    визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії 
		Суддя Отрош І.М.
		Представники сторін:
		прокурор:                    Кузьміна К.Г. - представник на підставі посвідчення;
		від позивача:          не з'явились;
		від відповідача 1:          Громут І.А. - представник за довіреністю № 19 від 04.09.2015;
		від відповідача 2:          не з'явились.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Прокурор Приморського району Запорізької області в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Україна» та Запорізької обласної ради про визнання недійсним договору надання водного об'єкту,  розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди № 78 від 10.07.2013, укладеного Запорізькою обласною радою та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Україна" та про зобов'язання Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" за актом прийому-передачі повернути Запорізькій обласній державній адміністрації водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли. 
		Позовні вимоги обґрунтовано порушенням інтересів держави в сфері управління та контролю за використанням та охороною вод та завданням шкоди економічним інтересам держави внаслідок укладення договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 з перевищенням відповідачем 2 наданих законом повноважень та всупереч встановленому порядку та умовам надання водних об'єктів (зокрема, щодо встановлення орендної плати, передання земельної ділянки під водним об'єктом), визначених статтею 122 Земельного кодексу України, частинами 2 та 3 статті 14 Закону України "Про аквакультуру", статтею 51 Водного кодексу України (у відповідній редакції). 
		За таких обставин, прокурор просить суд визнати недійсним договір №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013, укладений між Запорізькою обласною радою та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Україна», а також зобов'язати Сільськогосподарський виробничий кооператив «Україна» за актом прийому-передачі повернути Запорізькій обласній державній адміністрації водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли.
		Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 12.02.2015 матеріали справи направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.  
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 у позові відмовлено повністю.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 залишено без змін; між сторонами перерозподілено судовий збір.
		Постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2015 касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва задоволено частково; постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 у справі №908/5758/14 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2015 скасовано; справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2015 справу № 908/5758/14 прийнято до провадження суддею Отрош І.М. та призначено до розгляду на 19.01.2016.
		18.01.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив із викладеними запереченнями проти позову з підстав того, що відповідач 1 сумлінно виконує обов'язки водокористувача, здійснюючи вкладення коштів у покращення водного об'єкта. Крім того, запроваджені Законом України «Про аквакультуру» зміни повинні регулювати відносини щодо набуття прав та обов'язків у сфері вирішення питання надання водних об'єктів у користування на умовах оренди, які виникають після 01.07.2013. В той же час, питання надання відповідачеві 1 в користування водного об'єкта було вирішено Запорізькою обласною радою ще 28.03.2013, тобто до набрання чинності Законом України «Про аквакультуру», який не має зворотної дії в часі. За таких обставин, відповідач 1 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
		18.01.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
		19.01.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокурора надійшли письмові пояснення, відповідно до яких прокурор наполягає на задоволенні позовних вимог, оскільки оспорюваний договір надання водного об'єкту,  розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди № 78 від 10.07.2013 укладено відповідачем 2, як орендодавцем, з перевищенням повноважень, а також без визначення розмірів земельної ділянки під водним об'єктом, її нормативної грошової оцінки, місця розташування, кадастрового номера, умов і строків передачі об'єкта в оренду, що відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» є підставою для визнання договору оренди недійсним.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2016 розгляд справи відкладено на 02.02.2016, у зв'язку із неявкою представників позивача та відповідача 2 у судове засідання та необхідність подання сторонами доказів у справі.
		22.01.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
		29.01.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшли письмові пояснення з урахуванням обставин, зазначених у постанові Вищого господарського суду України від 24.11.2015, відповідно до яких відповідач 2 вказує, що Законом України «Про аквакультуру», який набрав чинності з 01.07.2013, припинив існування такий вид правовідносин, як набуття зацікавленими особами права користування водними об'єктами (водним дзеркалом) на умовах оренди. В той же час, оскільки питання надання відповідачеві 1 в користування водного об'єкта було вирішено Запорізькою обласною радою ще 28.03.2013 (рішення №51), тобто до набрання чинності Законом України «Про аквакультуру», який не має зворотної дії в часі, положення цього закону не поширюються на спірні відносини, які виникли до набрання ним чинності. За таких обставин, відповідач 2 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
		29.01.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.
		Представники позивача та відповідача 2 у судове засідання 02.02.2016 не з'явились, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
		У судове засідання 02.02.2016 з'явились представники прокуратури та відповідача 1, надали усні пояснення по суті спору.
		Враховуючи задоволення клопотання відповідача 2 про відкладення розгляду справи та необхідність подання доказів у справі, суд, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відклав розгляд справи на 12.02.2016, про що виніс відповідну ухвалу.
		10.02.2016 відділом діловодства суду отримано від відповідача 2 нормативне обґрунтування заперечень проти позову, відповідно до яких відповідач 2 вказує на те, що рішення Запорізької обласної ради №51 від 28.03.2013 є чинним, не оскарженим, а тому для встановлення обставин недійсності договору надання водного об'єкту,  розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди № 78 від 10.07.2013 необхідним є з'ясування правомірності/неправомірності рішення органу, на підставі якого такий договір укладено. Крім того, відповідач 2 зазначає, що позивач не є стороною договору надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди № 78 від 10.07.2013, а тому вимоги про повернення йому водного об'єкту за таким договором в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України не підлягають задоволенню.
		10.02.2016 відділом діловодства суду отримано від відповідача 1 доповнення до відзиву, відповідно до яких відповідач 1 вказує на те, що позивач не є стороною договору надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди № 78 від 10.07.2013, а тому вимоги про повернення йому водного об'єкту за таким договором в порядку ст. 216 Цивільного кодексу України не підлягають задоволенню.
		11.02.2016 відділом діловодства суду отримано від позивача пояснення по справі, відповідно до яких позивач наполягає на задоволенні позову та вказує, що починаючи з 01.07.2013 розпорядником спірного водного об'єкта, переданого в оренду за договором надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди № 78 від 10.07.2013, є саме Запорізька обласна державна адміністрація, а отже такий договір, укладений Запорізькою обласною радою, як орендодавцем, є таким, що укладений з перевищенням повноважень. Крім того, оспорюваний договір, на думку позивача, укладений з порушенням чинного законодавства, оскільки в ньому відсутній об'єкт - земельна ділянка під водним об'єктом і, як наслідок, не встановлена плата за користування нею. Також позивачем вказано на неможливість явки уповноваженого представника у судове засідання 12.02.2016, а отже позивач просив суд здійснювати розгляд справи без участі представника.
		Представники позивача та відповідача 2 у судове засідання 12.02.2016 не з'явилися, вимоги ухвали суду не виконали, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином за адресами відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується повідомленням про вручення ухвали суду від 02.02.2016 позивачу №0103037380524 та повідомленням про вручення ухвали суду від 02.02.2016 відповідачу 2 №0103037380532.
		У даному судовому засіданні прокурор у справі подав суду пояснення, відповідно до яких до прокуратури м. Києва надійшло клопотання Бердянської місцевої прокуратури про здійснення процесуального правонаступництва прокуратури Приморського району Запорізької області на Бердянську місцеву прокуратуру (вказане клопотання долучене прокурором до пояснень). При цьому, вказане клопотання присутнім у судовому засіданні 12.02.2016 прокурором підтримане повністю.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2016 відмовлено в задоволенні клопотання Бердянської місцевої прокуратури Запорізької області від 10.02.2016 №49-1245вих.-16 про здійснення процесуального правонаступництва прокуратури Приморського району Запорізької області на Бердянську місцеву прокуратуру.
		Також прокурором подано пояснення по суті спору, відповідно до яких прокурор вказує на недотримання сторонами в договорі надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди № 78 від 10.07.2013 вимог законодавства щодо погодження істотних умов договору оренди.
		У судовому засіданні 12.02.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. 
		Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача 1, суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		31.03.2011 Запорізькою обласною радою прийнято рішення №19, яким вирішено: затвердити Порядок надання водних об'єктів (їх частин) у користування на умовах оренди на території Запорізької області; запропонувати обласній державній адміністрації, районним державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування привести використання водних об'єктів (їх частин), які розташовані на їх території, у відповідність з вищезазначеним Порядком. Відповідно до п. 1.3 Порядку орендодавцем водних об'єктів місцевого значення згідно ст. 51 Водного кодексу України є обласна рада. Порядком також встановлено типову форму договору оренди водного об'єкту місцевого значення, розмір орендної плати за користування такими об'єктами тощо.
		28.03.2013 Запорізькою обласною радою прийнято рішення №51, яким вирішено надати Сільськогосподарському виробничому кооперативу «Україна» для риборозведення та підтримки зеленого туризму водний об'єкт місцевого значення (ставок), площею водного дзеркала 11,08 га, що розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли, у тимчасове користування на умовах оренди, терміном на 10 років з моменту підписання договору оренди. Також цим рішенням вирішено доручити голові обласної ради підписати договір оренди та всі документи, пов'язані з виконанням такого договору.
		10.07.2013 між Запорізькою обласною радою, в особі голови ради - Межейко Віктора Івановича, що діяв на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 8-1, 51 Водного кодексу України та рішення Запорізької обласної ради від 31.03.2011 №19 "Про Порядок надання водних об'єктів (їх частин) у користування на умовах оренди на території Запорізької області" (орендодавець), та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Україна» (орендар) укладено договір №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди (далі - Договір), за умовами якого орендодавець згідно з рішенням Запорізької обласної ради №51 від 28.03.2013 надає, а орендар приймає у тимчасове користування на умовах оренди водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11, 08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли для риборозведення та підтримки зеленого туризму.
		Відповідно до п. 2.1. Договору, орендна плата за користування водним об'єктом по договору встановлюється в розмірі 200,00 грн. за 1 га водного дзеркала на рік.
		Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що договір складено терміном на 10 років з моменту підписання. Початком дії договору є 10.07.2013, закінченням - 10.07.2023.
		Актом прийому-передачі водного об'єкту місцевого значення (ставок) від 10.07.2013 за договором оренди від 10.07.2013 №78 власник водного об'єкту місцевого значення - Запорізька обласна рада (орендодавець) передав користувачу водного об'єкту місцевого значення юридичній особі - Сільськогосподарський виробничий кооператив «Україна» водний об'єкт місцевого значення (ставок) площею водного дзеркала 11, 08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли для риборозведення та підтримки зеленого туризму, а орендар прийняв вищевказаний водний об'єкт (ставок) в довгострокову оренду терміном на 10 років з моменту підписання договору. Вказаний акт підписаний сторонами (відповідачем 1 та відповідачем 2) та скріплений їх печатками.
		Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
		Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Дослідивши зміст укладеного між Запорізькою обласною радою та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Україна» договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди водного об'єкта.
		Згідно з ч. 1 ст. 51 Водного кодексу України, у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.
		В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на порушення інтересів держави в сфері управління та контролю за використанням та охороною вод та завдання шкоди економічним інтересам держави внаслідок укладення договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 з перевищенням відповідачем 2 наданих законом повноважень та всупереч встановленому порядку та умовам надання водних об'єктів (зокрема, щодо встановлення орендної плати, передання земельної ділянки під водним об'єктом), визначених статтею 122 Земельного кодексу України, частинами 2 та 3 статті 14 Закону України "Про аквакультуру", статтею 51 Водного кодексу України (у відповідній редакції).
		За таких обставин, прокурор просить суд визнати недійсним договір №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013, укладений між Запорізькою обласною радою та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Україна», а також зобов'язати Сільськогосподарський виробничий кооператив «Україна» за актом прийому-передачі повернути Запорізькій обласній державній адміністрації водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом.
		Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
		У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.
		Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
		Так, прокурор, так само як позивач, вважає, що договір №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 укладений зі сторони орендодавця Запорізькою обласною радою без наявності у неї повноважень розпоряджатись водними об'єктами місцевого значення, що, на думку Прокуратури та позивача, свідчить про недійсність такого договору. 
		Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією; згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключною власністю народу України і надаються тільки в користування. Український народ здійснює право на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим. 
		Таким чином, враховуючи приписи статей 2, 167, 170 Цивільного кодексу України, учасником цивільних відносин з приводу оренди водного об'єкта є держава, яка набуває і здійснює цивільні права і обов'язки через органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої законом.
		Перелік питань, які вирішуються обласними радами, наведено у статті 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"; за частиною 2 зазначеної статті обласні ради можуть вирішувати питання, віднесені до їх відання іншими законами. 
		За пунктом 2 частини 1 статті 8-1 Водного кодексу України (в редакції від 20.11.2012, чинній на час прийняття рішення №51 від 28.03.2013 Запорізькою обласною радою) до компетенції обласних рад у галузі регулювання водних відносин, належало, зокрема, розпорядження водними об'єктами; відповідно частиною 3 статті 51 цього Кодексу обласні ради визначалися орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення, а частинами 7-9 наведеної вище статті визначався порядок оформлення права водокористування на умовах оренди.
		Разом з тим, з 01.07.2013 набрав чинності Закон України "Про аквакультуру", яким внесено зміни до Водного кодексу України, статті 59 Земельного кодексу України, Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів".
		За змістом ст. 1 Закону України «Про аквакультуру», аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг;
		рибогосподарська технологічна водойма - штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд і пристроїв та призначена для створення умов існування і розвитку об'єктів аквакультури.
		Згідно зі ст. 1 Водного кодексу України, ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн. кубічних метрів.
		Як вбачається з водогосподарського паспорта щодо спірного об'єкта, копія якого долучена позивачем до позову, водний об'єкт площею водного дзеркала 11,08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли є ставком.
		При цьому, оскільки метою передання в оренду вказаного ставка площею водного дзеркала 11,08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли за рішенням Запорізької обласної ради від 31.03.2011 №19 та договором №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 було риборозведення та підтримка зеленого туризму, враховуючи передбачені ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» визначення термінів, на спірні орендні правовідносини поширюються норми Закону України «Про аквакультуру», а ставок площею водного дзеркала 11,08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли є рибогосподарською технологічною водоймою.
		Згідно зі ст. 14 Закону України «Про аквакультуру», рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України. Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі (земель водного фонду).
		Так, вказаним законом, зокрема, виключено пункт 2 частини 1 статті 8-1 Водного кодексу України, яким передбачалось, що компетенції обласних рад у галузі регулювання водних відносин, належало, зокрема, розпорядження водними об'єктами, а статтю 51 Водного кодексу України викладено у новій редакції, якою визначено, що водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою; водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.
		Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 та 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
		З огляду на вищенаведене, оскільки укладення спірного договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди відбулось 10.07.2013, тобто після набрання чинності Закону України "Про аквакультуру" (01.07.2013), суд дійшов висновку, що застосуванню в даному випадку підлягають норми законодавства, чинного саме на дату укладення такого договору.
		Зазначені висновки суду ґрунтуються на наступному.
		Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. 
		Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Як встановлено ст. 51 Водного кодексу України, у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.
		За таких обставин, за змістом статті 11 Цивільного кодексу України, статті 51 Водного кодексу України (в редакції від 01.07.2013), право оренди водного об'єкта визначається, як право, засноване на договорі, який, в свою чергу, повинен укладатися в порядку та у спосіб, що обумовлені нормами, чинними на час його укладення, оскільки саме договір оренди є тим правовстановлюючим документом, на підставі якого заінтересований суб'єкт набуває прав та обов'язків орендаря, тобто правовідносини оренди виникають з моменту укладення договору оренди.
		Відтак, суд не приймає доводи відповідачів, що оспорюваний договір є похідним від рішення Запорізької обласної ради від 28.03.2013 №51, а тому застосуванню підлягає законодавство, що діяло на час прийняття радою такого рішення, з огляду на те, що вказаним рішенням Запорізька обласна рада, яка діяла на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 8-1 Водного кодексу України (в редакції від 20.11.2012), фактично висловила лише намір передати в оренду водний об'єкт - ставок місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли для риборозведення та підтримки зеленого туризму, натомість вступ особи в права орендаря в будь-якому випадку відбувається за наслідками укладення договору оренди в порядку, передбаченому чинним на момент укладення такого договору законодавством. 
		За таких обставин, з огляду на те, що станом на дату укладення спірного договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди - 10.07.2013 стаття 51 Водного кодексу України (в редакції від 01.07.2013) передбачала, що водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, а відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 та 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб, суд дійшов висновку, що правом розпорядження, в тому числі, шляхом передання в користування (оренду) спірного водного об'єкта - ставка місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли - була наділена саме Запорізька обласна державна адміністрація (позивач).
		Відтак, договір №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013, укладений між Запорізькою обласною радою, як орендодавцем, та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Україна», як орендарем, є таким, що укладений за відсутності у Запорізької обласної ради правомочностей розпорядження спірним водним об'єктом.
		Як зазначено вище, відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Так, судом встановлено, що Запорізька обласна державна адміністрація (позивач), в інтересах якої звернувся до суду прокурор, є органом, уповноваженим здійснювати розпорядження водним об'єктом - ставком місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли, в тому числі, шляхом надання його в користування (оренду), тобто є орендодавцем такого об'єкта, а тому, враховуючи, що договір №78 від 10.07.2013 щодо надання в оренду вказаного водного об'єкта зі сторони орендодавця укладено Запорізькою обласною радою, а не Запорізькою обласною державною адміністрацією, як це передбачено ст. 14 Закону України «Про аквакультуру», ст. 51 Водного кодексу України, ст. 122 Земельного кодексу України, беручи до уваги приписи ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що Запорізькою обласною державною адміністрацією доведено порушення своїх прав щодо розпорядження спірним водним об'єктом, а також наявність охоронюваного інтересу щодо оскарження правочину стосовно розпорядження спірним водним об'єктом, вчиненого неуповноваженою особою, та встановлення недійсності такого правочину (договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013). Отже, незважаючи на те, що позивач не був стороною оспорюваного договору оренди, останнім доведено наявність його порушених прав, а отже і правомірність заявлення ним вимог про визнання договору недійним.
		За таких обставин, оскільки договір №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 було укладено зі сторони орендодавця Запорізькою обласною радою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для його укладення, вказаний договір згідно з ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України є недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.
		За таких обставин, суд вважає позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013, правомірними та обґрунтованими.
		Більше того, суд вважає за необхідне зазначити, що з 01.07.2013, з набуттям Законом України «Про аквакультуру» чинності, запроваджено новий вид правовідносин - набуття права користування водним об'єктом за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою. За таких обставин, такий вид правовідносин набув ознак земельних правовідносин, оскільки за приписами ст. 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
		Як передбачено ст. 51 Водного кодексу України, в редакції від 18.09.2012, що діє з 01.07.2013, та була чинною на момент укладення спірного договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013, типова форма договору оренди водних об'єктів затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового договору оренди водних об'єктів» від 29.05.2013 № 420, яка набрала чинності з 01.07.2013, затверджено Типовий договір оренди водних об'єктів, який містить розділи: «Предмет договору», «Об'єкт оренди», «Строк дії договору», «Орендна плата», «Умови використання об'єкта оренди», «Умови і строки передачі об'єкта в оренду», «Умови повернення об'єкта оренди», «Обмеження (обтяження) щодо використання об'єкта оренди», «Інші права та обов'язки сторін», «Ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди чи його частини, заподіяння шкоди третім особам», «Страхування об'єкта оренди», «Зміна умов договору і припинення його дії», «Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору», «Прикінцеві положення», «Реквізити сторін».
		Так, відповідно до п. 2 розділу «Об'єкт оренди» Типового договору оренди водних об'єктів, об'єктом оренди за цим договором є: вода (водний простір) водного об'єкта, в тому числі рибогосподарської технологічної водойми (кубічних метрів, гектарів), земельна ділянка під водним об'єктом (гектарів) (кадастровий номер); нормативна грошова оцінка земельної ділянки (п. 5). 
		При цьому, відповідно до п. 9 розділу «Орендна плата» Типового договору орендна плата вноситься орендарем за воду (водний простір), за земельну ділянку за місцем її розташування. Обчислення розміру орендної плати за: водний об'єкт здійснюється відповідно до Методики визначення розміру плати за надані в оренду водні об'єкти, що затверджується Мінприроди; рибогосподарську технологічну водойму - відповідно до Методики визначення розміру плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, рибогосподарської технологічної водойми, що затверджується Мінагрополітики; земельну ділянку - з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, що визначаються Держземагентством за формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 р. N 1724 "Деякі питання оренди земель", що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди водного об'єкта чи продовження його дії (п. 10 Типового договору).
		В той же час, умовами договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 в розділі 2 «Орендна плата» передбачено, що орендна плата за користування водним об'єктом по договору встановлюється в розмірі 200,00 грн. за 1 га водного дзеркала на рік.
		При цьому, будь-яких погоджених сторонами договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 умов про земельну ділянку під водою (водним об'єктом, переданим в оренду), її місцезнаходження, розмір, орендну плату за таку ділянку вказаним договором не визначено, оскільки сторонами оскаржуваного договору №78, одна з яких була не уповноваженою на його укладення (відповідач 2 - орендодавець), погоджено умови лише щодо водного об'єкта місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташованого на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли.
		В той же час сторонами договору №78 не враховано, що за змістом ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» об'єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі; плата за користування на умовах оренди рибогосподарською технологічною водоймою складається з орендної плати за використання земельних ділянок та орендної плати за рибогосподарську технологічну водойму.
		Більше того, як вбачається з листа Відділу Держгеокадастру у Приморському районі Запорізької області Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 09.02.2016 №8-28-02-325/2-16, копія якого подана прокуратурою в судовому засіданні 12.02.2016 разом з поясненнями, дані про державну реєстрацію земельної ділянки, розташованої під водним об'єктом місцевого значення площею водного дзеркала 11.08 га, який знаходиться на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області, відсутні.
		За таких обставин, договір №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 укладено без урахування змін, внесених до законодавства, що регулює відносини передачі в користування водних об'єктів, у зв'язку з чим земельна ділянка під водним простором площею водного дзеркала 11,08 га, розташованим на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли, всупереч ст. 14 Закону України «Про аквакультуру», ст. 51 Водного кодексу України не була передана в оренду відповідачеві 1 в комплексі із водним об'єктом.
		З огляду на те, що договір №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 укладено без урахування змін, внесених до законодавства, що регулює відносини передачі в користування водних об'єктів, такий договір, відповідно, не відповідає Типовому договору оренди водних об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 № 420, яка набрала чинності з 01.07.2013.
		В той же час, з огляду на те, що договір №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 є недійсним у зв'язку з відсутністю у однієї з його сторін необхідного обсягу повноважень на його укладення, невідповідність такого договору умовам Типового договору оренди водних об'єктів в даному випадку має другорядне значення.
		За таких обставин, враховуючи вищенаведене, позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 підлягають задоволенню в повному обсязі.
		Прокурором також заявлено вимогу про зобов'язання Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Україна» повернути за актом прийому-передачі Запорізькій обласній державній адміністрації водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли.
		При цьому, в обґрунтування вказаної вимоги, прокурор посилається на недійсність договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 та норми ст. 216 Цивільного кодексу України. Крім того, відповідно до пояснень, поданих 12.02.2016, дана вимога додатково обґрунтована нормами ст. 387 Цивільного кодексу України та безпосереднім перебуванням водного об'єкта у користуванні орендаря - відповідача 1 та необхідністю повернення об'єкта уповноваженому на розпорядження ним органу - позивачу.
		Відповідно до п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року N 18, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		Водночас, суд зазначає, що норма, яка підлягає застосуванню у спірних відносинах, визначається судом з урахуванням позовних вимог - способу захисту, який просить застосувати позивач у зв'язку з наявністю порушеного права.
		Так, посилання прокурора у позові на норми ст. 216 Цивільного кодексу України (реституція), а також у поясненнях, поданих 12.02.2016, на норму ст. 387 Цивільного кодексу України (віндикація), суд не розцінює як підставу позову та її зміну в наступному. Так, підставами позову є безпосередні обставини, якими прокурор обґрунтовує позовні вимоги, тобто суть порушених прав, а саме користування відповідачем 1 об'єктом оренди без правової підстави (за відсутності договору оренди, укладеного з уповноваженою особою). Водночас предмет позову - вимога до суду, яка полягає у застосуванні обраного позивачем способу захисту порушених (оспорюваних, невизнаних) прав чи охоронюваних законом інтересів.
		Так, прокурор заявляє вимогу про повернення Запорізькій обласній державній адміністрації по акту прийому-передачі об'єкту оренди - водного об'єкта місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташованого на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли.
		З урахуванням викладеного, суд здійснює правовий аналіз позовних вимог в даній частині позову з метою встановлення наявності порушеного права позивача та обрання ним способу захисту на предмет його відповідності характеру порушеного права та ефективності його дії (тобто спроможності відновити порушене право).
		За змістом ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
		Відповідно до приписів ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Як зазначено у постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
		Так, суд відзначає, що застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 Цивільного кодексу України, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і майно перебуває у першого набувача.
		За таких обставин, оскільки позивач не є стороною недійсного договору №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013, підстав для застосування передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України наслідків його недійсності (реституційних наслідків) немає.
		Крім того, як встановлено судом, стаття 216 Цивільного кодексу України щодо реституції передбачає зобов'язання сторін договору, визнаного недійсним, повернути отримане за вказаним правочином. Так, договір оренди передбачає отримання орендарем права користування об'єктом оренди та право орендодавця на отримання орендної плати за таке користування.
		Як передбачено ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
		При цьому, відповідно до п. 2.7. Пленуму Вищого господарського суду України " Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року N 11, частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.
		При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.
		Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.
		Разом з тим, якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з частиною другою статті 236 ЦК України можливість настання таких прав та обов'язків у майбутньому припиняються.
		Таким чином, реституція (як повернення отриманого за недійсним правочином, а в даному випадку предметом договору було саме право користування, а не сам по собі об'єкт оренди) при визнанні недійсним договору оренди не передбачає безпосереднього повернення самого об'єкту оренди, так само як і права користування.
		Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки за приписами ст. 14 Закону України «Про аквакультуру», об'єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій особі, об'єктами неправомірного володіння відповідача 1, набутого в оренду за недійсним договором №78 від 10.07.2013, фактично є як водний простір (ставок місцевого значення площею водного дзеркала 11.08 га), так і земельна ділянка під цим ставком, а тому вимога про повернення самого лише водного об'єкта, що у розумінні норм Закону України «Про аквакультуру» та Водного кодексу України є невід'ємною частиною земельної ділянки в орендних правовідносинах, суперечить підходам до розуміння правової природи водного об'єкта як єдиного об'єкта орендних правовідносин у комплексі із земельною ділянкою, на якій він розташований. Тобто, суд зазначає, що водний об'єкт у даних правовідносинах не є самостійним об'єктом цивільного обороту, тобто не може окремо від земельної ділянки передаватись за договором оренди та, відповідно, повертатись уповноваженому органові - орендодавцю.
		Більше того, суд звертає увагу на наступне.
		Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		Способами захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. 
		Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
		Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем як зацікавленою особою способу захисту, суд звертає увагу на визначення можливої ефективності такого способу з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
		Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Так, норми ст. 16 Цивільного кодексу України передбачають, зокрема, такі способи захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, та примусове виконання обов'язку в натурі. 
		Разом з тим, належно обраним способом захисту, з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є і той, що не передбачений договором чи законом, однак основним критерієм можливості його застосування є визначення його ефективності (забезпечення реального захисту прав та інтересів). 
		Так, обраний прокурором спосіб захисту щодо зобов'язання відповідача за актом прийому-передачі повернути водний об'єкт, власне, є типовим та ефективним у випадку припинення договору оренди та наявності підстав повернення за актом прийому-передачі об'єкта оренди орендодавцю як стороні договору оренди, тобто зобов'язання відповідача вчинити ті дії, які передбачені нормами ст. 785 Цивільного кодексу України (ч. 1).
		Водночас заявлена прокурором та підтримана позивачем вимога в частині зобов'язання відповідача 1 за актом прийому-передачі повернути позивачу водний об'єкт місцевого значення в будь-якому випадку не зможе забезпечити поновлення прав позивача, порушення яких обґрунтовано саме користуванням відповідачем 1 об'єктом оренди (за відсутності правової підстави), оскільки сам факт складання сторонами акту прийому-передачі водного об'єкта не забезпечує реального (фактичного) припинення користування таким об'єктом та його повернення у володіння та користування власника (особи, наділеної правом розпорядження).
		Таким чином, прокурором (позивачем) не доведено ефективність обраного способу захисту в розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з огляду на особливості характеру об'єкта оренди (природних властивостей водного об'єкту та земельної ділянки, на якій він знаходиться).
		За таких обставин, вимога прокурора про зобов'язання Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Україна» повернути за актом прийому-передачі Запорізькій обласній державній адміністрації водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли, не підлягає задоволенню.
		При цьому, на основі сукупного аналізу наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані фактичним зайняттям відповідачем 1 спірного об'єкта, переданого йому за недійсним договором №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013. Натомість спору щодо позбавлення позивача титулу власника (особи, що здійснює розпорядження водами в порядку ст. 6 Водного кодексу України) в цілому, зокрема, внаслідок незаконної реєстрації права, між сторонами немає. 
		Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Відтак, посилання Прокуратури у поясненнях, поданих 12.02.2016, на норми цивільного законодавства про витребування майна з незаконного володіння судом також не приймаються, оскільки, віндикаційний позов за своєю правовою природою є позовом неволодіючого власника до володіючого невласника. 
		Проте, спірний водний об'єкт, переданий за договором №78 від 10.07.2013, разом з земельною ділянкою, яка, з урахуванням змін до законодавства, фактично також була передана за цим договором, що визнаний судом недійсним, було надано відповідачу 1 виключно в користування, будь-яких доказів формальної зміни титулу володільця об'єкту договору №78 від 10.07.2013, як-от внесення відповідних відомостей до реєстру речових прав, сторонами суду не надано. 
		Крім того, як вже було зазначено судом, у зв'язку із внесенням змін до законодавства станом на момент укладення недійсного договору фактичним об'єктом цивільного обороту була і є саме земельна ділянка водного фонду, а не водний об'єкт сам по собі, а тому вимога про повернення самого лише водного об'єкта, що у розумінні норм Закону України «Про аквакультуру» та Водного кодексу України є невід'ємною частиною земельної ділянки в орендних правовідносинах, суперечить підходам до розуміння правової природи водного об'єкта як єдиного об'єкта орендних правовідносин у комплексі із земельною ділянкою, на якій він розташований. Тобто, суд зазначає, що водний об'єкт у даних правовідносинах не є самостійним об'єктом цивільного обороту, тобто не може окремо від земельної ділянки передаватись за договором оренди та, відповідно, повертатись уповноваженому органові (у даному випадку особі, яка не була стороною договору оренди), в тому числі в рамках віндикаційного позову. 
		Водночас, з урахуванням викладених прокурором та позивачем пояснень щодо фактичного користування відповідачем 1 об'єктом оренди, суд дійшов висновку, що ефективним у даному разі є спосіб захисту, передбачений ст. 391 Цивільного кодексу України (власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном). Так, Запорізька обласна державна адміністрація, як орган, уповноважений державою здійснювати повноваження, зокрема, щодо розпорядження певними водними об'єктами, в тому числі, водним об'єктом місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташованим на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли, вправі вимагати усунення перешкод у праві користування та розпоряджання таким майном відповідачем 1, у випадку здійснення останнім таких перешкод.
		З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позов прокурора в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Україна» та Запорізької обласної ради про зобов'язання Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" за актом прийому-передачі повернути Запорізькій обласній державній адміністрації водний об'єкт місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташований на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли, не підлягає задоволенню.
		Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. 
		Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 
		Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді     в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		При цьому, суд звертає увагу на таке.
		Статтею 121 Конституції України передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, в тому числі, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
		Як передбачено ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», чинного на дату подання позову до суду, підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
		З положень ст. 1-2 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Рішенням Конституційного суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 визначено, що Інтереси держави  можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами  державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному  фонді. Проте держава може  вбачати свої  інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
		Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з  посиланням на законодавство,  на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави,  обгрунтовує у позовній  заяві необхідність їх  захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. 
		Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на  захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
		З огляду на встановлені судом обставини, що органом, уповноваженим державою здійснювати функції розпорядження у спірних відносинах (щодо передання в користування (оренду) водного об'єкта місцевого значення площею водного дзеркала 11,08 га, розташованим на території Зеленівської сільської ради Приморського району Запорізької області на річці Юшанли) є Запорізька обласна державна адміністрація, а договір №78 надання водного об'єкту, розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди від 10.07.2013 укладено зі сторони орендаря не уповноваженою особою - Запорізькою обласною радою, суд дійшов висновку, що вказаним неправомірним укладенням зазначеного договору порушено інтереси держави у сфері управління та контролю за використанням і охороною вод, що підтверджує наявність підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду.
		У відповідності до частини 3 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
		Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
		Відповідно до п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (в редакції, чинній на дату подання позову до суду), приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.
		Згідно з пунктом 2 частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" в редакції, чинній на дату подання позову до суду, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі; за подання позовної заяви немайнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі мінімальної заробітної плати.
		Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" з 1 січня 2014 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218 грн.
		Нормами частини 11 статті 5 Закону України "Про судовий збір" в редакції, чинній на дату подання позову до суду, встановлено, що від сплати судового збору звільняються органи прокуратури - при здійсненні своїх повноважень.
		За таких обставин, суд здійснює розподіл судових витрат з урахуванням норм Закону України "Про судовий збір" та положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у редакції, чинній на дату подання позову.  Беручи до уваги, що прокурором було заявлено дві немайнові вимоги, судовий збір за подання до суду даного позову становить 2436, 00 грн. При цьому, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати в частині вимоги, яка була задоволена, покладаються на відповідачів 1 та 2 порівну (по 609,00 грн.), а в частині позовної вимоги, в задоволенні якої судом відмовлено, - на позивача (1218,00 грн.).
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, ст. 4, 6 Закону України "Про судовий збір" суд
		 
		ВИРІШИВ:
		1.          Позов задовольнити частково.
		2.          Визнати недійсним договір надання водного об'єкту,  розташованого на території Приморського району, у тимчасове користування на умовах оренди № 78 від 10.07.2013, укладений Запорізькою обласною радою (69107, м. Запоріжжя, проспект Леніна, 164; ідентифікаційний код: 20507422) та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Україна" (72114, Запорізька обл., Приморський район, с. Нельгівка, вул. Молодіжна, 67-А; ідентифікаційний код: 03749804).
		3.          В іншій частині позову відмовити.
		4.          Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Україна" (72114, Запорізька обл., Приморський район, с. Нельгівка, вул. Молодіжна, 67-А; ідентифікаційний код: 03749804) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. 
		5.          Стягнути з Запорізької обласної ради (69107, м. Запоріжжя, проспект Леніна, 164; ідентифікаційний код: 20507422) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. 
		6.          Стягнути з Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, проспект Леніна, 164; ідентифікаційний код: 00022504) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. 
		7.          Після набрання рішенням законної сили видати накази.
		 
		 
		Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
		 
		Повне рішення складено: 18.02.2016
		 
		 
		Суддя                                                                                                          І.М. Отрош

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...