Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 337/6259/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 22.02.2016. Зареєстровано: 23.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 25.02.2016.
Дата набрання законної сили: 11.02.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу            Справа № 
		 
		Апеляційний суд Запорізької області
		 
		Єдиний унікальний №337/6259/14
		Провадження №22ц/778/474/16              Головуючий у 1 інстанції: Ширіна С.А.
		          Суддя-доповідач: ОСОБА_1                                                                        
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 лютого 2016 року     м. Запоріжжя
		             Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
		головуючого судді:     Гончар М.С.,
		суддів:     Стрелець Л.Г.
		     ОСОБА_1,
		при секретарі:     Путій Д.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше мобіліті» про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору, -
		ВСТАНОВИЛА:
		У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Порше мобіліті» про визнання недійсним положень кредитного договору, який згодом уточнила.
		В обґрунтування позову зазначала, що 16 серпня 2013 року, між нею та відповідачем було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого вона отримала кредитні кошти в сумі 145 219,76 грн. зі сплатою процентів 9,90% річних строком на 60 місяців. Кредит за зазначеним договором було надано на споживчі цілі: для придбання легкового автомобіля. Згідно умов кредитного договору та графіку погашення кредиту усі платежі повинні бути сплачені у гривні та підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США. На підставі таких положень розмір щомісячного зобовязання збільшувався у звязку із підвищеним курсу долара США.
		Посилаючись на несправедливі у розумінні ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» вказаних умов кредитного договору із 16 жовтня 2011 року надання споживчих кредитів в іноземній валюті, позивач просила визнати кредитний договір недійсним.
		Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
		Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 15 квітня 2015 року апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена, рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 15 квітня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
		Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
		Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
		Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
		Судом встановлено, що 16 серпня 2013 року, між ОСОБА_2 та ТОВ «Порше Мобіліті» укладено Кредитний договір № 50010087, згідно з умовами якого, ТОВ «Порше Мобіліті» зобов'язався надати позивачу кредит в сумі 145 219,76 грн.. що в еквіваленті становить 17 871,00 доларів США, строком на 60 місяців, зі сплатою 9.90% річних, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути компанії кредит, а також платити проценти за використання кредиту, а також інші платежі відповідно до умов договору.
		Цільове призначення кредиту: на придбання автомобіля марки VW, модель Polo, об'єм двигуна 1598 куб.см. (т.1, а.с.4-11).
		Цього ж дня між ОСОБА_2 та ТОВ «Порше Мобіліті» було укладено додаткову угоду до Кредитного договору № 50010087 (т.1, зв.а.с.4).
		ТОВ "Порше Мобіліті" виконав перед ОСОБА_2 зобов'язання, передбачені кредитним договором, та видав кредитні кошти в розмірі 145219,76 грн, що визнається сторонами в межах даного спору.
		Відповідно до умов укладеного кредитного договору № 50010087 від 16 серпня 2013 року, сторонами досягнуто домовленість про істотні умови договору даного виду, серед іншого, договір містить положення про сплату усіх платежів за кредитним договором у гривнях з перерахунком за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквіваленту суми кредиту в доларах США, визначених у Графіку погашення кредиту.
		Відповідно до п.п. 9.5.-9.7. загальних умов кредитування, що є невід'ємною частиною кредитного договору, позивач своїм підписом підтвердила, що відповідач належним чином ознайомив її, зокрема, з правилами надання фінансових послуг, з інформацією передбаченою ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", умови надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для Позичальника тощо.
		В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що при укладенні кредитного договору ТОВ "Порше Мобіліті" було порушено вимоги чинного законодавства, передбачені ст. ст. 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів". 
		З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
		Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. 
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Частинами 1, 3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		У статтях 18 і 19 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено підстави для визнання договору недійсним: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики.
		Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
		Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів". 
		Аналізуючи норму ст. 18 цього Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
		Пунктом 1.3 Загальних умов кредитування зазначено, що сторони погодили, що кошти у повернення кредиту позичальником відображають справедливу вартість кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання компанією очікуваної станом на дату сплату таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти. Положення п. 1.3.2 Загальних умов кредитування не позбавляють позивача права на висловлення своєї незгоди щодо застосування нового обмінного курсу. За умовами договору при здійснені розрахунків за Кредитним договором застосовується як позитивне так і від'ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти за безготівковими операціями, що забезпечує дотримання інтересів як кредитора, так і позичальника.
		Також, договором не передбачено можливості ТОВ "Порше Мобіліті" змінювати умови договору на власний розсуд. 
		ОСОБА_2 не довела того, що умови кредитного договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві.
		Відповідно до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 
		Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). 
		Відповідно до п.п. 9.5.-9.7. Загальних умов кредитування, які є невід'ємною частиною кредитного договору, позивач своїм підписом підтвердив, що відповідач належним чином ознайомив його, зокрема, з правилами надання фінансових послуг, передбаченою ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" інформацією, умовами надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника тощо. Також, у п. 9.6. кредитного договору зазначено, що додатково до положень п. 9.5. загальних умов кредитування позичальник підтверджує, що йому надано вичерпну інформацію про: умови надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальників; умови надання додаткових фінансових послуг, пов'язаних з фінансовим кредитом, та їх вартість (за умови надання таких послуг); розмір винагороди компанії у разі, коли вона пропонує послугу фінансового кредиту, що надається іншими фінансовими установами; реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо). 
		В укладеному між сторонами у письмовій формі договорі, який складається з: кредитного договору; графіку погашення кредиту; додаткової угоди; загальних умов кредитування, чітко визначені всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов'язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін.
		Крім того, відповідно до положень ч. 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі ненадання інформації, зазначеної цією статтею суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону, що не передбачає, як наслідок, визнання договору недійсним.
		Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що графік погашення кредиту не містить докладно розписаної сукупної вартості кредиту за кожним платіжним періодом, як і не містить сукупної вартості кредиту для споживача, що відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" є обов'язковою умовою договору про надання споживчого кредиту, слід зазначити наступне.
		Згідно ч. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються, зокрема, детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.
		В укладеному між сторонами у письмовій формі договорі, який складається з: кредитного договору; графіку погашення кредиту; додаткової угоди; загальних умов кредитування, чітко визначені всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов'язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін, тому зазначене дає підстави вважати, що відповідачем надано позивачу повну, достовірну та детальну інформацію про сукупну вартість кредиту відповідно до умов кредитного договору. 
		Стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів", на яку посилається апелянт, не встановлює обов'язковість зазначення валюти у детальному розписі сукупної вартості кредиту, а встановлює обов'язок кредитодавця розписати сукупну вартість кредиту у процентному та грошовому виразі.
		Крім того, зі змісту Графіку погашення кредиту вбачається, що усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені у гривнях і підлягають сплаті за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквіваленту суми кредиту у доларах США, відповідно до п. 1.3 Загальних умов кредитування. Також, зазначеним Графіком встановлено вартість послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладанням кредитного договору та орієнтовна сукупна вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом у еквіваленті долара США та гривні на день укладення договору(том І а.с. 5).
		Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що в оспорюваному договорі в порушення вимог Закону України "Про захист прав споживачів" відсутня сукупна вартість кредиту для споживача.
		Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було прийнято до уваги те, що згідно ст.11 Законку України «Про захист прав споживачів» надання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється не спростовують правильності вирішення справи виходячи з такого.
		    
		Зобов'язання, згідно з ст.524 ЦК України, має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
		Відповідно до ч.1 та 2 ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума,що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		Статті 524 та 533 ЦК України містяться в розділі 1 "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 Цивільного кодексу України, а тому вони поширюють свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
		З наведеного слідує, що положення цивільного законодавства, в тому числі і ст.1054 ЦК України, не містять заборони на визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, в тому числі і в кредитному договорі.
		Таким чином, при укладенні кредитного договору сторонами додержано вимог, необхідних для чинності цього правочину і передбачених Цивільним кодексом України та Законом України "Про захист прав споживачів", в редакції, яка діяла на час укладення договору.
		З цього приводу, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права в постанові від 02 липня 2014 року по цивільній справі № 6- 79цс14 дійшла наступних висновків: «Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України  гривня».
		Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Дана правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-62гс11.
		Враховуючи викладене, умови вказаного вище кредитного договору стосовно суми зобов'язання та суми погашення зобов'язання (суми платежу) викладені у відповідності з чинними нормами цивільного законодавства.
		Крім того, в п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду кримінальних та цивільних справ №5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин" зазначено, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК України, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.
		Згідно з вищезазначеними умовами договору як основні кредитні кошти, так і додатковий кредит надавалися позивачу саме в українських гривнях, також і договором і додатками до нього, передбачено, що всі платежі повинні бути сплачені в гривнях, а не в іноземній валюті, із зазначення еквіваленту у доларах США, а коригування суми процентів відповідно до загальних умов кредитування здійснюється в інтересах як позивача, так і відповідача, а, отже, відповідає принципам справедливості та добросовісності.
		Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України. Суд правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 виходячи із того, що положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення розрахунків за зобов'язанням, визначеним грошовим еквівалентом в іноземній валюті. Відповідачем дотримано принцип добросовісності, оскільки сторони у п. 1.3 Загальних умов кредитування погодили, що кошти на повернення кредиту відображають справедливу вартість кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання відповідачем очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі діючого обмінного курсу валюти. 
		Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
		За таких обставин, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до обставин справи, підстави для його скасування відсутні.
		Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,- 
		УХВАЛИЛА:
		Апеляційну скаргуОСОБА_2 відхилити.
		Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 15 січня 2015 року залишити без змін.
		           Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
		Головуючий: 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...