Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-1011км15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 23.02.2016.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Ухвала
		іменем україни
		 
		 09 лютого 2016 року  м. Київ
		 
		Колегія суддів cудової палати у кримінальних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
		і кримінальних справ у складі:
		 
		головуючогоОСОБА_1 , суддів: за участю прокурора засудженого захисників  потерпілогоОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,  ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
		розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2014 року. 
		За зазначеним вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, 
		ОСОБА_5 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, такого, що не має судимості,
		засуджено: за ч. 1 ст. 115 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років; за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК - до покарання у виді довічного позбавлення волі; за ч. 1 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 185 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Стягнуто із засудженого ОСОБА_5 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно: на користь ОСОБА_11 - 96 726,82 грн та 300000 грн; на користь ОСОБА_12 - 48 483 грн та 300000 грн.
		Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у справі. 
		За вироком суду ОСОБА_5 19 січня 2011 року в період з 06.00 до 07.00 год, керуючи автомобілем «Мітцубісі-Л 200», рухаючись по вул. Великій Кільцевій у м. Києві, навпроти будинку № 15 зупинив автомобіль на вимогу раніше незнайомої ОСОБА_13 , яка попросила підвезти її в район заводу «Більшовик» у м. Києві, на що ОСОБА_5 погодився. У подальшому за пропозицією ОСОБА_5 вони домовилися поїхати до його дачного будинку і вступити у статеві зносини. Однак під час руху між ними на ґрунті особистих неприязних стосунків виник конфлікт у ході якого  ОСОБА_5 зупинив автомобіль біля житлового будинку, розташованого на вул. Стеценка, 30 на 67 дільниці 2-ї лінії у м. Києві, і з метою вбивства вдарив ОСОБА_13 ребром долоні руки спереду по шиї, внаслідок чого жінка померла.
		Після цього він перевіз труп спочатку до свого дачного будинку, розташованого на 67 дільниці 9-ї лінії, на АДРЕСА_1 , а в подальшому вивіз його у 14-й квартал Забілоцького лісництва ДП «Радомишль Агроліс» біля с. Забілоччя Радомишльського району Житомирської області, де викрав ювелірні вироби загиблої ОСОБА_13 на загальну суму 9052, 20 грн. 
		22 січня 2011 року в нічний час ОСОБА_5 , керуючи автомобілем «Мітцубісі-Л200», рухаючись по просп. Перемоги в м. Києві, біля будинку № 100/1 зупинив автомобіль на вимогу раніше незнайомої ОСОБА_14 , яка попросила підвезти її в район Борщагівки в м. Києві,на що він погодився. У ході поїздки ОСОБА_14 за пропозицією ОСОБА_5 вступила з ним в статеві відносини неприродним шляхом, за що останній дав їй 200 грн. У подальшому вони поїхали в напрямку просп. Л. Курбаса в м. Києві, де ОСОБА_5 , будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, біля житлового будинку № 15 зупинив автомобіль і в ході конфлікту, який виник на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, схопив  ОСОБА_14 руками за шию та задушив.
		Після цього він повторно таємно викрав із сумки загиблої 200 грн та мобільний телефон Nokia5230 navi.
		Труп ОСОБА_14 . ОСОБА_5 перевіз до свого дачного будинку, де викрав золоті ювелірні вироби потерпілої на загальну суму 4 418 грн, а потім вивіз його у 52-й квартал 26-ї дільниці Радомишльського лісництва ДП «Радомишльське ЛМГ», що неподалік с. Гути Забілоцько Радомишльського району Житомирської області.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування у зв`язку з однобічністю та неповнотою досудового й судового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а також істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Вважає, що вирок суду не відповідає вимогам статей 323, 334 КПК 1960 року, оскільки в його основу покладено неналежні та недопустимі докази, отримані внаслідок застосування недозволених методів слідства та порушення права на захист засудженого. Вказує, що висновок судово-психологічно-фізіологічної експертизи з використанням «Поліграфа» є недопустимим доказом, оскільки повноважень особи, яка його склала, офіційно не підтверджено, дослідження проведено з порушенням ст. 196 КПК 1960 року, а висновок не відповідає ст. 200 цього Кодексу. Також захисник ставить під сумнів висновки почеркознавчої та судово-трасологічної експертиз. Стверджує, що винуватість ОСОБА_5 у викраденні майна ОСОБА_13 та  ОСОБА_14 не доведено, а кваліфікація дій засудженого у цій частині є неправильною. Оскільки апеляційний суд на зазначені порушення уваги не звернув, його рішення захисник вважає також незаконним. 
		Захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі просить судові рішення щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на нове розслідування. Аргументує свою позицію тим, що досудове й судове слідство було проведено однобічно та неповно з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, зокрема порядку збору та дослідження доказів, а також із порушенням права на захист засудженого. Крім того, вказує на фальсифікацію матеріалів кримінальної справи та застосування недозволених методів слідства. Зазначає про порушення судом першої інстанції вимог статей 87, 88-1, 88-2 КПК 1960 року. Вважає неправильною кваліфікацію дій засудженого за частинами 1 та 2 ст. 185 КК, оскільки ювелірні вироби були вилучені ним саме з тіл потерпілих, а не коли вони були живі, а тому такі його дії підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 297 КК. У зв`язку з тим, що апеляційний суд проігнорував указані порушення, його ухвала, на думку захисника, також є незаконною. 
		Засуджений ОСОБА_5 у касаційній скарзі з доповненням просить скасувати судові рішення щодо нього, а справу направити на нове розслідування у зв`язку з неповнотою і однобічністю досудового та судового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону. Вказує на свою непричетність до вбивства ОСОБА_13 та  ОСОБА_14 , зазначає про недоведеність його винності в інкримінованих йому злочинах. Стверджує, що обвинувачення ґрунтується на припущеннях та неналежних і недопустимих доказах. Вважає, що було порушено його право на захист, оскільки під час досудового розслідування справи до нього застосовувалися недозволені методи слідства у виді побоїв, катування та психологічного тиску, унаслідок чого він написав явки з повинною.При цьому наполягає на тому, що почеркознавчу експертизу цих документів було проведено з порушенням науково-методичних рекомендацій з питань підготовки судових експертиз та експертних досліджень. Заперечує законність проведення дослідження із застосуванням «Поліграфа» і відповідно ставить під сумнів показання експерта ОСОБА_15 . Стверджує, що ухвалу апеляційного суду винесено з порушенням вимог ст. 377 КПК 1960 року, оскільки в ній не наведено мотивів на спростування усіх доводів апеляції його захисника. Просить при ухваленні рішення скасувати обраний щодо нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий апеляційний розгляд у зв`язку з однобічністю й неповнотою досудового та судового слідства, а також невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Крім того посилається на допущені в ході досудового слідства порушення кримінально-процесуального закону та фальсифікацію матеріалів справи, що на його думку, призвело до необґрунтованого засудженняОСОБА_5 . Вважає, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишився факт вчинення незаконних слідчих дій та складання незаконних процесуальних документів, отриманих унаслідок застосування щодо ОСОБА_5 тортур, побиття та інших незаконних заходів з боку працівників правоохоронних органів. Стверджує, що перевірка цих фактів носила виключно формальний характер. Крім того, зазначає, що рішення судів не відповідають вимогам ст. 323 КПК 1960 року, оскільки доказам у справі не надано належної оцінки. Вказує на ігнорування судами роз`яснень постанов Пленуму Верховного Суду України та практики Європейського суду з прав людини. Рішення апеляційного суду скаржник вважає таким, що не відповідає ст. 377 КПК 1960 року. 
		У доповненнях до касаційної скарги захисник ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення, а справу направити на додаткове розслідування. Таку позицію аргументує тим, що в основу обвинувального вироку покладено докази, отримані внаслідок застосування незаконних методів слідства, зокрема: явки з повинною, протокол допиту ОСОБА_5 в якості підозрюваного та протокол відтворення обстановки та обставин події. Крім того, ставить під сумнів законність проведення окремих слідчих дій - таких, як: огляд місця події та пред`явлення фотознімків для впізнання. Стверджує, що всупереч вимогам кримінально-процесуального закону у вироку суд безпідставно послався на постанову про приєднання речових доказів, висновок експертизи з використанням «Поліграфа» та показання експерта  ОСОБА_15 . 
		Водночас захисник  ОСОБА_8 вказує на порушення ст. 116 КПК 1960 року, оскільки слідство у справі було проведено неналежним суб`єктом, а тому зібрані докази є недопустимими, а рішення - незаконними. У зв`язку з цим просить судові рішення щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу щодо нього закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 року. 
		Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка підтримала касаційні скарги частково і просила виключити з судових рішень посилання на судово-психологічно-фізіологічної експертизу з використанням «Поліграфа», як на доказ обвинувачення, позицію потерпілого ОСОБА_10 , який заперечив проти задоволення касаційних скарг, пояснення засудженого ОСОБА_5 , захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на підтримку касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
		Фактичні обставини справи були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і перегляду у касаційному порядку відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року не підлягають, а неповнота досудового й судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, чим обґрунтовуються касаційні скарги у цій справі, самі по собі згідно зі ст. 367 КПК 1960 року, є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень тільки в апеляційному порядку.
		В результаті перевірки матеріалів справи встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому злочинів за обставин, установлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку.
		За змістом ст. 67 КПК 1960 року оцінка доказів є виключно компетенцією суду, який постановив вирок. Суд першої інстанції дотримався вимог цієї норми закону. Апеляційний суд також ретельно перевірив викладені в апеляціях доводи і на їх спростування навів в ухвалі мотиви, що ґрунтуються на матеріалах справи. На думку колегії суддів, висновки, які зробили суди, базуються на об`єктивній оцінці всіх доказів у їх сукупності з урахуванням доводів захисту, обґрунтовано спростованих судами першої та апеляційної інстанцій. 
		На підтвердження винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому злочинів суд правильно послався на показання самого ОСОБА_5 , який на досудовому слідстві під час допитів (у якості підозрюваного  17 листопада 2011 року, обвинуваченого  22 листопада 2011 року) в присутності захисника визнав себе винним в умисних убивствах  ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , і докладно розповів про обставини вчинення злочинів та про свої конкретні дії щодо потерпілих. При цьому він повідомив такі деталі скоєного, які могли бути відомі лише йому як безпосередньому виконавцю злочинних дій, а саме: описав час, місце, мотиви, способи убивств, динаміку розвитку подій та послідовність своїх дій. Усі ці обставини були повно та об`єктивно підтверджені власноруч написаними ОСОБА_5 явками з повинною, а також результатом відтворення обстановки та обставин події від 18 листопада 2011 року, проведеного за участю захисника та понятих, де засуджений указував місця, в яких зустрів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , маршрут їх руху та механізм заподіяння смерті останнім. При цьому він детально розповів, як упаковував і за яким маршрутом перевозив трупи потерпілих, а також підтвердив факт викрадення належного їм майна. 
		У судовому засіданні 18 листопада 2011 року при розгляді питання про обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу, він укотре визнав себе винним в умисних убивствах потерпілих і підтвердив спосіб у який заподіяв їм смерть.
		30 грудня 2011 року ОСОБА_5 в ході додаткового допиту в якості обвинуваченого у присутності захисника, користуючись положеннями ст. 63 Конституції України, відмовився від дачі показань і просив органи досудового слідства посилатися на раніше надані ним показання, в яких визнавав себе винним в умисних вбивствах ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
		У подальшому засуджений став заперечувати свою причетність до вчинення злочинів і, посилаючись на застосування до нього незаконних методів слідства, відмовився від попередніх показань.
		 Суд першої інстанції ретельно перевірив всі показання ОСОБА_5 , з`ясував причини їх зміни і в результаті ретельного дослідження у сукупності з іншими доказами, зібраними у справі, дав їм належну оцінку, обґрунтовано поклав в основу обвинувачення ті його показання, в яких він визнав себе винним у вчиненні інкримінованих йому дій, оскільки вони є послідовними, носять переконливий характер і повністю узгоджуються з іншими доказами, викладеними у вироку. Зокрема, вони відповідають показанням потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 з приводу місця перебування потерпілої ОСОБА_13 у ніч із 18 на 19 січня 2011 року, її душевного та фізичного стану, наявності ювелірних виробів та одягу, в який вона була одягнена, а також показанням потерпілої  ОСОБА_12 та свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ,  ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 щодо перебування  ОСОБА_14 на роботі та щодо часу, коли вона пішла додому, її планів на вечір, предметів одягу та ювелірних виробів. 
		Крім того, достовірність визнавальних показань ОСОБА_5 підтверджується: даними протоколу огляду місця події від 05 травня 2011 року, згідно з яким у ході огляду ділянки у 52-му кварталі 26-ї дільниці лісництва Радомишльського району Житомирської області було виявлено труп невідомої жінки, загорнутий у поліетилен; даними протоколу огляду місця події від 31 травня 2011 року, згідно з яким при огляді ділянки місцевості у 14-му кварталі ДП «Радомишльагроліс» того ж району у природно утвореній ямі було виявлено труп невідомої жінки, рештки поліетиленової плівки зі скотчем, а також фрагмент мотузки; даними протоколів впізнання трупу за одягом та речами і впізнання трупу по фотознімках; даними протоколів ексгумації трупів потерпілих та висновками судових молекулярно-генетичних експертиз. 
		При цьому, як зазначив у судовому засіданні експерт ОСОБА_28 , який у складі комісії судово-медичних експертів проводив комісійні судово-медичні експертизи ексгумованих трупів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , смерть ОСОБА_13 могла настати 19 січня 2011 року внаслідок заподіяння одного удару в горлову ділянку шиї, а смерть ОСОБА_14  22 січня 2011 року внаслідок удавлення шиї руками, як на те вказував ОСОБА_5 . 
		Крім того, вилучені в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_5 фрагменти поліетиленової плівки згідно з висновками судово-трасологічної експертизи та судової експертизи полімерних матеріалів до розділення могли бути одним цілим із фрагментами безбарвної поліетеленової плівки, вилученої в ході огляду місця виявлення трупа ОСОБА_14 , та з поліетеленовим пакетом чорного кольору, виявленого в ході огляду місця знаходження трупа ОСОБА_13 , оскільки вони мають однакову товщину та спільну родову належність. 
		Також на правдивість показань ОСОБА_5 , які суд поклав в основу вироку, вказують дані роздруківок з`єднань абонента стільникового зв`язку ( НОМЕР_1 ), що належить ОСОБА_5 , відповідно до яких останній користувався цим номером, зокрема 20 січня 2011 року, перебуваючи поблизу с. Ставища Брусилівського району, яке межує з Радомишльським районом Житомирської області, а також 25 січня 2011 року, знаходячись поблизу с. Макарова у напрямку с. Небилиць, що неподалік Житомирської області. 
		Крім того, згідно з даними протоколу виїмки у громадянки  ОСОБА_12 коробки з-під мобільного телефону Nokia 5230 navi (ІМЕЙ НОМЕР_2 ), товарного чеку, гарантійного талону та сервісної книжки на вказаний телефон, яким користувалася ОСОБА_14 , та згідно з роздруківкою абонентського номеру ( НОМЕР_3 ) мобільної мережі «Лайф», що належав на той час співмешканці ОСОБА_5   ОСОБА_29 , у період із 27 травня по 15 червня 2011 року відповідну SIM-картку було встановлено у мобільний телефон Nokia 5230 navi, який належав ОСОБА_14 . 
		Цим та іншим, наведеним у вироку доказам, суд дав належну оцінку, повно, всебічно та об`єктивно дослідив обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про вчинення умисних убивств потерпілих  ОСОБА_13 та ОСОБА_14 саме ОСОБА_5 , а тому доводи у касаційних скаргах про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому злочинів є необґрунтованими.
		Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 115, п. 13 ч. 2 ст.115 КК є правильною.
		Що стосується тверджень про перекваліфікацію скоєного з частин 1 та 2 ст. 185 КК на ч. 2 ст. 297 КК, то вони є неспроможними, оскільки об`єктом цього злочину виступають моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місць їхнього поховання. Цей злочин заподіює моральної шкоди насамперед рідним та близьким померлих і порушує громадський спокій. З об`єктивної сторони злочин полягає в незаконному заволодінні тілом (останками, прахом) померлого, предметами, що знаходяться на (в) могилі, іншому місці поховання, на тілі (останкові, прахові) померлого, і характеризується виною у формі умислу, зокрема коли особа усвідомлює, що своїми діями порушує моральні засади суспільства у частині ставлення до покійних. 
		Як видно з матеріалів справи, зокрема з показань самого ОСОБА_5 з цього приводу, останній під час заволодіння майном потерпілих не мав на меті у такий спосіб порушувати загальноприйняті в суспільстві моральні засади або проявити цим зневагу до тіл убитих ним ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
		З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що умисел ОСОБА_5 був направлений саме на викрадення майна потерпілих, а тому кваліфікація його дій за частинами 1 та 2 ст. 185 КК є правильною.
		Неспроможними є посилання на те, що засуджений написав явки з повинною і давав показання, в яких оговорював себе внаслідок застосування недозволених методів слідства, оскільки вони були перевірені як на стадії досудового слідства, так і в судовому засіданні, і свого підтвердження не знайшли, що обґрунтовано зазначено у вироку і про що наведено відповідні мотиви, з якими погоджується колегія суддів.
		Твердження у касаційних скаргах про порушення права на захист засудженого під час проведення досудового слідства є також непереконливими, оскільки після затримання ОСОБА_5 15 листопада 2011 року йому роз`яснювалися процесуальні права і він власноруч написав відмову від послуг захисника, а також користуючись правом, передбаченим ст. 63 Конституції України, відмовився від дачі пояснень у зв`язку з поганим станом здоров`я.
		Пізніше, після залучення до участі у справі захисника ОСОБА_30 , в ході допиту  ОСОБА_5 в якості підозрюваного 17 листопада, а також 18 листопада 2011 року при відтворенні обстановки та обставин події злочину, які проводились у присутності захисників та понятих із застосуванням відеозйомки відповідно до вимог статей 85, 85-2 КПК 1960 року, що виключало будь-який тиск на нього, засуджений повністю визнавав себе виннимв умисних вбивствах  ОСОБА_13 та ОСОБА_14  і докладно розповідав про обставини вчинення злочинів, у тому числі про свої конкретні дії щодо потерпілих.
		Не заперечував ОСОБА_5 своєї вини в умисних убивствах потерпілих та крадіжці їх майна і при допиті його в якості підозрюваного 22 листопада 2011 року в присутності захисника ОСОБА_31 , а також 18 листопада 2011 року в судовому засіданні Радомишльського районного суду при обранні йому запобіжного заходу. 
		Також 12 січня 2012 року у клопотанні про зміну запобіжного заходу захисник ОСОБА_32 зазначав про повне визнання ОСОБА_5 своєї вини та співпрацю з органами досудового слідства. 
		Як повідомили в судовому засіданні свідок ОСОБА_33  старший слідчий в ОВС СУ УМВС України в Житомирській області, який брав участь в ході відтворення обстановки й обставин події та проводив фотозйомку, а також свідок ОСОБА_34 , який у ході цієї ж слідчої дії брав участь у якості понятого, ОСОБА_5 та його захисники жодних зауважень про вчинення на нього тиску з боку працівників міліції, а також зауважень до змісту протоколу та відеозапису не заявляли, він добровільно давав показання з приводу вчинених ним злочинів і при проведенні слідчої дії був без видимих тілесних ушкоджень.
		Аналогічні показання в судовому засіданні дав старший слідчий в ОВС СУ УМВС України в Житомирській області ОСОБА_35 , у якого у провадженні перебувала кримінальна справа щодо ОСОБА_5 , котрий зазначив, що він з метою попередження спроби підозрюваного вказати на застосовування співробітниками міліції до нього недозволених методів впливу, направляв ОСОБА_5 для обстеження на предмет наявності тілесних ушкоджень.
		При цьому відповідно до висновку судово-медичної експертизи від 17 листопада 2011 року в ході обстеження у ОСОБА_5 були виявлені тілесні ушкодження, які могли утворитися 15 листопада 2011 року, що повністю узгоджується з рапортом капітана міліції ОСОБА_36 про застосування спеціальних заходів у ході затримання ОСОБА_5 . 
		Більше того, під час проведення вказаного обстеження ОСОБА_5 особисто з приводу походження зазначених ушкоджень пояснював, що 15 листопада 2011 року під час затримання в м. Києві співробітниками міліції був збитий з ніг та повалений на землю. За медичною допомогою не звертався і скаржився на болі в ділянках ушкоджень.
		Факт застосування до ОСОБА_5 недозволених методів слідства спростовується матеріалами прокурорської перевірки за скаргою адвоката ОСОБА_37 та сина засудженого  ОСОБА_38 . За результатами перевірки постановою старшого прокурора відділу прокуратури Житомирської області від 14 січня 2012 року було відмовлено в порушенні кримінальної справи у зв`язку з відсутністю в діях співробітників міліції складів злочинів, передбачених статтями 364, 365, 366, 373, 374 КК. Крім того, за результатами досудового розслідування кримінального провадження за заявою  ОСОБА_5 та ОСОБА_29 постановою старшого слідчого прокуратури Святошинського району м. Києва від 27 лютого 2013 року кримінальне провадження закрито за відсутності в діях співробітників Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 КК. 
		Попри те, що сторона захисту з цими висновками не погоджується, про що прямо зазначено у касаційних скаргах, указаних постанов ніхто не оскаржував. 
		За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що право на захист засудженого ОСОБА_5 порушено не було.
		Що стосується тверджень про невідповідність судово-трасологічної та почеркознавчої експертиз вимогам закону, то вони є необґрунтованими, оскільки засуджений при ознайомленні з їхніми висновками жодних клопотань не заявляв і не висловлював зауважень щодо їх повноти й законності.
		Цим доказам суд надав належну оцінку на предмет повноти, всебічності, наукової обґрунтованості та відповідності матеріалам справи. Жодних підстав ставити під сумнів законність і правильність проведення цих процесуальних дій колегія суддів не вбачає.
		Разом із тим, як видно з оскаржуваних судових рішень, одним із доказів причетності ОСОБА_5 до обставин заподіяння смерті ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , є висновок судово-психологічно-фізіологічної експертизи з використанням «Поліграфу», яка проводилася ОСОБА_15 .
		Однак, згідно з ч. 4 ст. 7 Закону України № 4038-XII від 25 лютого 1994 року «Про судову експертизу» для проведення деяких видів експертиз, які не здійснюються виключно державними спеціалізованими установами, за рішенням особи або органу, що призначили судову експертизу, можуть залучатися, крім судових експертів, також інші фахівці з відповідних галузей знань, а ст. 9 цього Закону передбачає можливість особи або органу, які призначили судову експертизу, доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, а у випадках, передбачених ч. 4 ст. 7 цього Закону,  іншим фахівцям із відповідних галузей знань.
		Тобто судову експертизу відповідно до наведених положень зазначеного Закону може проводити лише особа, яка є атестованим експертом або фахівцем у відповідній галузі знань.
		Проте в матеріалах справи щодо ОСОБА_5 відсутні будь-які відомості на підтвердження повноважень ОСОБА_15 , яка виступала в ролі експерта і проводила вищевказане дослідження, зокрема щодо того, чи внесена остання до державного Реєстру атестованих судових експертів або інших доказів з приводу її акредитації фахівцем у відповідній галузі знань.
		З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що судово-психологічно-фізіологічна експертиза з використанням «Поліграфу», яку було проведено без дотримання встановленого законом порядку, а також показання ОСОБА_15 в суді першої інстанції на підтвердження свого висновку не можна вважати допустимими доказами обвинувачення, у зв`язку з чим вони підлягають виключенню з оскаржуваних судових рішень.
		Таким чином, у процесі вивчення матеріалів справи не було виявлено порушень вимог кримінально-процесуального закону під час збирання й закріплення доказів, які би викликали сумніви в їх достовірності. Всі докази (за винятком використання «Поліграфу» та показань ОСОБА_15 ) відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності. Тому доводи у скаргах про те, що зазначену справу сфальсифіковано, є необґрунтованими.
		Колегія суддів, враховуючи положення ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Конвенція), а також беручи до уваги те, що правила допустимості доказів є предметом регулювання національного законодавства, вважає, щосуди зробили правильний висновок про доведеність винуватості  ОСОБА_5 у вчиненні зазначених у вироку злочинів. 
		Усупереч твердженням захисників та засудженого обвинувальний вирок у справі ОСОБА_5 не ґрунтується виключно або вирішальною мірою на доказах та показаннях осіб, зібраних стороною обвинувачення у спосіб несумісний із гарантіями, передбаченими ст. 6 Конвенції. 
		Доводи про те, що суд неповно з`ясував усі обставини справи, оскільки відхилив окремі клопотання сторони захисту про витребування та дослідження додаткових доказів, є безпідставними, оскільки зазначені клопотання суд розглянув і прийняв по них відповідні обґрунтовані рішення, які у касаційних скаргах не спростовані.
		За змістом закону, допит додаткових свідків, проведення повторних експертиз та здійснення інших процесуальних дій є правом, а не обов`язком суду. Тому відмова в задоволенні клопотань сторони захисту з цього приводу свідчить не про істотне порушення кримінально-процесуального закону та неповноту дослідження обставин справи, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності вчинення цих дій, оскільки обставини, поставлені захистом під сумнів, були перевірені шляхом дослідження інших доказів, яким надано належну оцінку.
		Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 323, 324, 327, 334 КПК 1960 року.
		Безпідставними є твердження захисника ОСОБА_8 про порушення правил підслідності кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_39 , оскільки постановою заступникаГенерального прокурора України від 16 грудня 2011 року підслідність кримінальної справи № 0820988 за обвинуваченням ОСОБА_5 було визнано за слідчим управлінням Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (т. 10, а.с. 21).
		Пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди мотивувати свої рішення, але він не може тлумачитись як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (довід). Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від природи рішення.
		При розгляді справи апеляційний суд, згрупувавши наведені в апеляціях сторони захисту доводи за основними напрямками порушених питань, які стосувались однобічності та неповноти досудового й судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, порушень вимог кримінально-процесуального закону, а також обґрунтованості призначення покарання, навів у своєму рішенні суть зазначених в апеляціях доводів, ретельно їх перевірив, проаналізував і дав переконливу відповідь на кожен із них. Крім того, суд виклав аналіз доказів і навів детальні мотиви прийнятого рішення, спростувавши твердження щодо доведеності винуватості засудженого та правильності кваліфікації його дій.
		З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що органами досудового слідства, судами першої та апеляційної інстанцій не було допущено таких порушень кримінально-процесуального закону, які тягнули б за собою безумовне скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 .
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року. 
		Покарання засудженому ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог статей 50,65КК з урахуванням характеру та ступеня тяжкості вчинених злочинів, даних про його особу та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, а тому є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових злочинів.Підстав вважати покарання несправедливим унаслідок суворості немає.
		Керуючись статтями 394  396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, колегія суддів
		у х в а л и л а:
		Касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 , а також захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7  та  ОСОБА_8 задовольнити частково.
		Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 29 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2014 року щодо ОСОБА_5 змінити. Виключити з мотивувальної частини судових рішень посилання як на доказ обвинувачення ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 115, п. 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК висновок судово-психологічно-фізіологічної експертизи з використанням «Поліграфу» від 01 лютого 2012 року та показання експерта ОСОБА_15 . В решті судові рішення залишити без зміни. 
		С у д д і:
		 
		 
		 
		 
		 ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...