Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-17347ск15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 26.02.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А 
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		 
		09 грудня 2015 рокум. Київ   
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		головуючогоКузнєцова В.О.,суддів:  Кадєтової О.В., Мартинюка В.І., Мостової Г.І., Ситнік О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» до ОСОБА_6 про визнання договору укладеним, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2015 року,
		в с т а н о в и л а:
		У вересні 2014 року Вишгородське районне комунальне підприємство «Вишгородтепломережа» (далі - ВРКП «Вишгородтепломережа») звернулося до суду з  указаним позовом, в якому, з урахуванням змін та уточнень, просило визнати укладеним договір від 01 грудня 2014 року ТП № 23188 на постачання теплової енергії у гарячій воді між ВРКП «Вишгородтепломережа» та ОСОБА_6 в редакції комунального підприємства. 
		На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що надає послуги з теплопостачання в офісні приміщення відповідача, а саме: приміщення АДРЕСА_1.
		06 серпня 2014 року відповідачу надіслано лист № 1367/08 з двома примірниками договору ТП № 21388 на постачання теплової енергії у гарячій воді для заключення. 08 вересня 2014 року на адресу позивача надійшов лист з протоколом розбіжностей з двома не підписаними примірниками договору. Відповідач заперечував проти зміни умов договору в односторонньому порядку.
		Незважаючи на повідомлення про необхідність укладення договору на умовах, визначених згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 13 червня 2014 року № 730 «Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установи та інших споживачів (крім населення) ВРКП «Вишгородтепломережа»», якою встановлено тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення), до яких належить і відповідач, ОСОБА_6 запропонований варіант правочину не підписала. 
		Також відповідач не погоджувався на умови договору, визначені на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 28 листопада 2014 року № 574 «Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних установ та інших споживачів (крім населення) ВРКП «Вишгородтепломережа».   
		Посилаючись на вказані обставини, позивач просив позовні вимоги задовольнити. 
		Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 16 лютого 2015 року у задоволенні позову ВРКП «Вишгородтепломережа» до ОСОБА_6 про визнання договору укладеним відмовлено.  
		Рішенням апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ВРКП «Вишгородтепломережа» до ОСОБА_6 про визнання договору укладеним задоволено. 
		Визнано укладеним договір від 01 грудня 2014 року ТП № 23188 на постачання теплової енергії у гарячій воді офісних приміщень АДРЕСА_1 між ВРКП «Вишгородтепломережа» та ОСОБА_6 в редакції ВРКП «Вишгородтепломережа». Вирішено питання про стягнення судового збору. 
		У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		Судами встановлено, що ОСОБА_6 є власником офісних приміщень АДРЕСА_1. 
		Рішенням Виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 31 липня 2002 року № 363  виробником, постачальником та виконавцем послуг теплопостачання та гарячого водопостачання в м. Вишгороді визначено ВРКП «Вишгородтепломережа». 
		Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 13 червня 2014 року № 730 та від 28 листопада 2014 року № 574 «Про встановлення тарифів на теплову енергію для потреб бюджетних та інших споживачів (крім населення) ВРКП «Вишгородтепломережа»» встановлено тарифи на теплову енергію: для потреб бюджетних установ - 1 037 грн 66 коп. та 1 208 грн 68 коп. за 1 Гкал (без ПДВ); для потреб інших споживачів (крім населення) - 1 037 грн 66 коп. та 1 208 грн 68 коп. за 1 Гкал (без ПДВ) відповідно. 
		На адресу ОСОБА_6, неодноразово, 03 липня 2014 року, 11 грудня 2014 року, ВРКП «Вишгородтепломережа» направлялися листи з примірниками договорів ТП № 23188 на постачання теплової енергії у гарячій воді з пропозицією їх підписання на умовах, визначених вказаними постановами. 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що договір в редакції позивача відповідає умовам типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, і набув юридично обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства і є обов'язковим для сторін, та вважав, що підстав для захисту прав позивача згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 та ст. 630 ЦК України шляхом визнання договору укладеним в цій справі не встановлено. 
		А також виходив з того, що між сторонами виник переддоговірний спір щодо умов договору про теплопостачання в частині визначення тарифів на теплову енергію і статусу відповідача як споживача цих послуг, сам факт використання теплової енергії для обігріву офісних приміщень не підтверджує того, що споживач є суб'єктом підприємницької діяльності в розумінні ст. 1 Закону України «Про підприємництво», а отже, і того, що він належить до категорії інших споживачів, та дійшов висновку про те, що підстав вважати, що договір має бути укладений із застосуванням тарифу як для потреб бюджетних установ, позивачем  не доведено.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України, договір, який позивач просить визнати укладеним,  складений із урахуванням положень типового договору, тому наявні підстави для захисту прав позивача згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 та      ст. 630 ЦК України шляхом визнання договору укладеним.
		При цьому  суд апеляційної інстанції вказав, що твердження відповідача про відсутність типової форми договору купівлі-продажу теплової енергії спростовується постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня         2005 року № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення».
		Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна. 
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач - це фізична особа чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
		Відповідно до ч. 4 ст. 4 ЖК Української РСР до житлового фонду не входять нежитлові приміщення в житлових будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру. 
		Відповідно до абз. 8 п. 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.
		Тарифи для оплати послуг з теплопостачання для населення застосовуються для здійснення оплати фізичними особами послуг з теплопостачання в приміщеннях, які використовуються ними для проживання.
		Суд апеляційної інстанції, встановивши, що відповідачу належать офісні приміщення, дійшов правильного висновку про те, що послуги з теплопостачання такого приміщення повинні оплачуватися за тарифами на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) та не можуть оплачуватися за тарифами для населення (такі висновки узгоджуються з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом України у постановах від 26 вересня 2012 року у справах № № 6-43цс12, 6-72цс12). 
		Однак, встановивши, що відповідач не є споживачем, який отримує послуги з централізованого опалення у розумінні абз. 8 п. 2 Правил, помилково вважав, що договір на постачання теплової енергії у гарячій воді офісних приміщень у виробничому будинку, який позивач просить визнати укладеним, має відповідати вимогам Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
		Відповідно до ст. ст. 1, 24 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору, має право в т.ч. на отримання обсягів теплової енергії згідно з параметрами відповідно до договорів та стандартів. Основними обов'язками споживача теплової енергії є, зокрема: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
		Відповідно до п. 4 Правил користування тепловою енергією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198 «Про затвердження» користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
		Відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
		У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
		У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, визнаючи укладеним договір на постачання теплової енергії у гарячій воді в редакції ВРКП «Вишгородтепломережа», не перевірив, чи затверджена форма типового договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання; чи відповідає запропонований позивачем договір вказаному типовому договору, у зв'язку із чим не встановив, чи у такому випадку буде суперечити відмова відповідача від укладення наданого позивачем договору вимогам ч. 3 ст. 6, ст. ст. 627, 630 ЦК України та ст. ст. 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. ст. 1, 24 Закону України «Про теплопостачання».
		Допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуальногоправа (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому судове рішення не може вважатись законними і обґрунтованими, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню у повному обсязі із передачею справи на новий розгляд до цього ж суду. 
		Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
		у х в а л и л а:
		Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
		Рішення апеляційного суду Київської області від 06 квітня 2015 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:  В.О. Кузнєцов   О.В. Кадєтова   В.І. Мартинюк   Г.І. Мостова   О.М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...