Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/1076/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інтелектуальна власність; Авторське право і суміжні права.
Надіслано для оприлюднення: 25.02.2016. Зареєстровано: 26.02.2016. Забезпечено надання загального доступу: 01.03.2016.
Дата набрання законної сили: 09.03.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 33013 , м. Рівне,  вул. Набережна, 26А
		 
		РІШЕННЯ  
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ     
		 
		"23" лютого 2016 р.                                                                        Справа  № 918/1076/15 
		    
		          Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Конончук С.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Водограй" 
		до Публічного акціонерного товариства "Миргородський завод мінеральних вод" 
		про зобов'язання припинити вчинення певних дій
		 
		за участі представників сторін:
		від позивача -  ОСОБА_1, довіреність б/н від 18.09.2015р.,
		                          ОСОБА_2, довіреність б/н від 25.09.2015р.,
		від відповідача - не з'явився.
		 
		В судовому засіданні 23 лютого 2016 року, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі  ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Водограй" (далі  Товариство, позивач) звернулось до господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Миргородський завод мінеральних вод" (далі  Завод, відповідач) про зобов'язання відповідача припинити вчинення певних дій.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 6 серпня 2015 року на адресу Товариства надійшов лист-попередження Заводу від 30 липня 2015 року № 01-3/09-739. В даному листі відповідач зазначив, що Товариство, на думку Заводу, здійснює дії недобросовісної конкуренції шляхом використання на етикетках води мінеральної природної столової сильногазованої та негазованої "ОСОБА_3 Лагідна" композиційних, кольорових та графічних елементів оформлення води мінеральної природної лікувально-столової сильногазованої "Миргородська" та води мінеральної природної столової негазованої "Миргородська Лагідна", виробником яких є Завод. Враховуючи дані обставини, у даному листі відповідач вимагав від Товариства вилучити з цивільного обігу воду мінеральну природну столову сильногазовану та негазовану "ОСОБА_3 Лагідна" з етикетками, схожими, на думку Заводу, до етикеток та інших елементів оформлення води мінеральної природної лікувально-столової сильногазованої "Миргородська Лагідна", яка виготовляється відповідачем, знищити усі примірники вищезазначених етикеток, письмово повідомити Завод про зміну дизайну етикеток води мінеральної природної столової сильногазованої та негазованої "ОСОБА_3 Лагідна" та надати відповідачу для ознайомлення їх примірники, а також надіслати Заводу письмове повідомлення з підтвердженням виконання вищевказаної вимоги. Оскільки вказані вимоги Заводу, на думку позивача, порушують його майнові права інтелектуальної власності, зокрема, право на використання твору у сфері дизайну, право на використання зареєстрованого знаку для товарів та послуг, а також право на використання комерційного позначення "ОСОБА_3 Лагідна", Товариство, посилаючись на статті 16, 418, 424, 432 Цивільного кодексу України (далі  ЦК України), просило суд зобовязати Завод припинити дії, що порушують майнові права інтелектуальної власності позивача на належні йому обєкти інтелектуальної власності , а саме: твір дизайну  етикетка води "ОСОБА_3 Лагідна", комерційне позначення "ОСОБА_3 Лагідна", а також знак для товарів і послуг за свідоцтвом від 30 травня 2003 року № 48432.
		Ухвалою господарського суду Рівненської області від 11 вересня 2015 року порушено провадження у справі № 918/1076/15 за вищезазначеним позовом, а справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 28 вересня 2015 року.
		24 вересня 2015 року від представника позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи ряду документів, зокрема, звіту про науково-дослідну роботу з дослідження обєкта інтелектуальної власності  комерційного позначення "ОСОБА_3 Лагідна". 
		25 вересня 2015 року від відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
		У звязку, зокрема, з неявкою у призначене судове засідання уповноваженого представника відповідача, ухвалою суду від 28 вересня 2015 року розгляд справи відкладено на 13 жовтня 2015 року.
		12 жовтня 2015 року від позивача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи ряду документів, зокрема, оригіналів етикеток ОСОБА_3 негазованої, ОСОБА_3 сильногазованої Лагідної, Миргородської Лагідної негазованої та Миргородської Лагідної слабогазованої. 
		Крім того, 13 жовтня 2015 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від 12 жовтня 2015 року № 151009/13043 (т. 1, а.с. 174-176), в якому Завод заперечив проти задоволення позову Товариства з огляду на те, що вимоги позивача не відповідають встановленим законом способам захисту права. Крім того, вимоги відповідача, викладені в його листі від 30 липня 2015 року № 01-3/09-739, направлені на досудове врегулювання спору, і, на думку останнього, є законними, обґрунтованими та не порушують будь-яких прав Товариства.
		У судовому засіданні 13 жовтня 2015 року оголошено перерву до 2 листопада 2015 року.
		2 листопада 2015 року від представника відповідача на електронну адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Також надійшла телеграма про відкладення розгляду справи.
		У звязку з неявкою у призначене судове засідання уповноваженого представника Заводу, ухвалою суду від 2 листопада 2015 року розгляд справи відкладено на 9 листопада 2015 року.
		9 листопада 2015 року від представника відповідача через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли письмові пояснення від 9 листопада 2015 року № 151029/13043 (т. 1, а.с. 213-215), в яких Завод заперечив проти задоволення вимог Товариства з огляду, зокрема, на те, що позивачем не було у встановленому законом порядку зазначено, які саме дії відповідача порушують права інтелектуальної власності Товариства.
		У судовому засіданні 9 листопада 2015 року представник позивача подав клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів та клопотання про призначення судової експертизи.
		Ухвалою суду від 9 листопада 2015 року строк розгляду спору у справі № 918/1076/15 було продовжено на 15 днів.
		У той же час з метою встановлення схожості до ступеня змішування етикетки мінеральної природної столової сильногазованої та негазованої води "ОСОБА_3 Лагідна" з оформленням етикеток води мінеральної природної лікувально-столової сильногазованої та негазованої "Миргородська Лагідна", а також можливості змішування у цивільному обігу словесного позначення "ЛАГІДНА", яке використовується Заводом, та словесного позначення "ОСОБА_3 Лагідна", ухвалою суду від 9 листопада 2015 року у даній справі призначено відповідну судову експертизу .
		Ухвалою суду від тієї ж дати провадження у справі було зупинено до отримання висновку вищезазначеної експертизи.
		4 лютого 2016 року від Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України на адресу суду надійшли матеріали справи № 918/1076/15 разом з висновком судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності.
		Враховуючи вищенаведені обставини, ухвалою суду від 8 лютого 2016 року провадження у справі № 918/1076/15 було поновлено та призначено її до слухання в судовому засіданні на 18 лютого 2016 року.
		17 лютого 2016 року від позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання від 17 лютого 2016 року (т. 2, а.с. 19-20), в якому останній уточнив свої позовні вимоги і просив суд відновити становище, яке існувало до порушення, зобовязавши Завод припинити дії, що порушують майнові права інтелектуальної власності Товариства на належні йому обєкти інтелектуальної власності та відкликати вимоги відповідача, викладені у його листі від 30 липня 2015 року № 01-3/09-739. Вказане клопотання прийнято судом до розгляду.
		Крім того, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання позивача про долучення до матеріалів справи копії звіту на проведення маркетингово-соціологічного дослідження щодо визначення рівня обізнаності споживачів про виробників мінеральних вод торгових марок "Миргородська" та "Червона Калина".
		Ухвалою суду від 18 лютого 2016 року розгляд справи відкладено на 23 лютого 2016 року.
		22 лютого 2016 року на електронну адресу суду надійшло клопотання Заводу про участь його представника у судовому засіданні, призначеному на 23 лютого 2016 року, у режимі відеоконференції, проведення якої відповідач просив доручити Господарському суду міста Києва. 
		Ухвалою суду від 22 лютого 2016 року у задоволенні вищезазначеного клопотання Заводу було відмовлено.
		Представники позивача у судовому засіданні 23 лютого 2016 року позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням клопотання від 17 лютого 2016 року, та наполягали на їх задоволенні.
		Відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, проте явку свого повноважного представника у призначене судове засідання не забезпечив.
		Водночас зважаючи на те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, явка його уповноваженого представника у призначене судове засідання обовязковою не визнавалась, враховуючи, що Заводу надавалося достатньо часу для висловлення своєї правової позиції по суті спору, подання додаткових письмових пояснень та документів, а також беручи до уваги те, що чергове відкладення розгляду справи спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України граничного строку вирішення спору, суд дійшов висновку про необхідність розгляду даної справи без участі представника Заводу.
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих Товариством документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд - 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Товариство з 2003 року є власником прав на знак для товарів і послуг "Червона Калина" за свідоцтвом України № 48432, що зареєстроване для товарів 32 класу та послуг 35 класу МКТП (т.1 а.с. 19).
		З матеріалів справи вбачається, що на підставі, зокрема, вищенаведеного документу позивач здійснює виробництво і продаж мінеральної води "Червона Калина" та "ОСОБА_3 Лагідна" в асортименті під відповідною торговою маркою "Червона Калина".
		Слід також зазначити, що "ОСОБА_3 Лагідна" внесена до переліку природних столових вод Національного стандарту України (зміна № 31 до ДСТУ 878-93) води мінеральні фасовані технічні умови від 2011 року. Дизайн етикетки мінеральної води містить елемент "Червона Калина", що охороняється законом як знак для товарів і послуг, з 2003 року. Права на такий знак належать Товариству на підставі вищенаведеного свідоцтва України № 48432.
		У той же час судом встановлено, що листом від 30 липня 2015 року № 01-3/09-739 (т. 1, а.с. 157-163) Завод звернувся до Товариства, де зазначив, що позивач, на думку відповідача, здійснює дії недобросовісної конкуренції шляхом використання на етикетках води мінеральної природної столової сильногазованої та негазованої "ОСОБА_3 Лагідна" композиційних, кольорових та графічних елементів оформлення води мінеральної природної лікувально-столової сильногазованої "Миргородська" та води мінеральної природної столової негазованої "Миргородська Лагідна", виробником яких є Завод. За таких обставин у даному листі відповідач вимагав від Товариства вилучити з цивільного обігу воду мінеральну природну столову сильно газовану та негазовану "ОСОБА_3 Лагідна" з етикетками, схожими, на думку відповідача, до етикеток та інших елементів оформлення води мінеральної природної лікувально-столової сильногазованої "Миргородська Лагідна", яка виготовляється відповідачем, знищити усі примірники вищезазначених етикеток, письмово повідомити Завод про зміну дизайну етикеток води мінеральної природної столової сильногазованої та негазованої "ОСОБА_3 Лагідна" та надати відповідачу для ознайомлення їх примірники, а також надіслати Заводу письмове повідомлення з підтвердженням виконання вищевказаних вимог. 
		Обгрунтовуючи даний позов, Товариство посилалося на те, що зазначені вимоги Заводу, викладені у цьому листі, на думку позивача, порушують його майнові права інтелектуальної власності, зокрема, право на використання твору у сфері дизайну, право на використання зареєстрованого знаку для товарів та послуг, а також право на використання комерційного позначення "ОСОБА_3 Лагідна". У звязку з наведеним Товариство, з урахуванням клопотання від 17 лютого 2016 року (т. 2, а.с. 19-20), просило суд відновити становище, яке існувало до порушення, зобовязавши Завод припинити дії, що порушують майнові права інтелектуальної власності Товариства на належні йому обєкти інтелектуальної власності, та відкликати вимоги відповідача, викладені у вищезазначеному листі.
		У той же час при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову з огляду на наступне.
		Відповідно до статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності  це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. 
		Згідно зі статтею 420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).
		Статтею 424 ЦК України встановлено, що майновими правами інтелектуальної власності є право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. 
		Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав. 
		За частиною 1 статті 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" неправомірним є використання імені, комерційного (фірмового) найменування, торговельної марки (знака для товарів і послуг), рекламних матеріалів, оформлення упаковки товарів і періодичних видань, інших позначень без дозволу (згоди) суб'єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання.
		Відповідно до статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права" порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21 - 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав; піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав  опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення; плагіат  оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору; ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення; вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав; будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу; підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління; розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.
		Зі змісту вищезазначених імперативних приписів вбачається, що за авторсько-правовою системою охорони об'єктів цих прав захист авторам та іншим суб'єктам авторського права (суміжних прав) надається лише проти будь-якого свідомого несанкціонованого використання іншою особою охоронюваного об'єкта (крім передбачених законом випадків вільного використання творів і об'єктів суміжних прав). Тому факт позадоговірного порушення авторських прав вважається встановленим лише у разі доведення автором чи іншім суб'єктом зазначених прав обставин, пов'язаних з копіюванням або запозиченням іншою особою істотних рис твору чи об'єкта суміжного права, що був раніше введений в цивільний оборот, або з незаконним використанням відповідного твору чи об'єкта суміжного права в інший спосіб.
		Аналогічна правова позиція викладена у пункті 55 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності".
		Зі змісту позовної заяви Товариства, з урахуванням поданого позивачем клопотання від 17 лютого 2016 року, вбачається, що останнє просило суд відновити становище, яке існувало до порушення, зобовязавши Завод припинити дії, що порушують майнові права інтелектуальної власності позивача на належні йому обєкти інтелектуальної власності, та відкликати вимоги відповідача, викладені у листі від 30 липня 2015 року № 01-3/09-739. В обґрунтування своїх вимог до Заводу Товариство посилалося на те, що його права інтелектуальної власності були порушені діями відповідача щодо направлення Товариству вищенаведеного листа-попередження відповідача.
		Водночас при дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що надіслання Товариству відповідачем спірного листа-попередження було направлене на добровільне врегулювання спору між сторонами у позасудовому порядку, а не на порушення прав інтелектуальної власності позивача.
		Так, згідно зі статтею 54 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і посягань.
		Положення щодо добровільного врегулювання спорів також відображені у статті 222 ГК України та статті 6 ГПК України.
		За змістом вищенаведених правових норм гарантоване законодавчими актами держави право на звернення з письмовими листами, вимогами чи претензіями до порушника прав особи, є її субєктивним правом, яке не може бути обмежено в судовому порядку. 
		У той же час, зважаючи на відсутність між сторонами субординаційних правовідносин, а також беручи до уваги їх рівність перед законом та відсутність передбачених законом адміністративних чи будь-яких інших засобів безпосереднього впливу Заводу на господарську діяльність Товариства, суд дійшов висновку про те, що отримання позивачем спірного листа не порушило і не могло порушити прав інтелектуальної власності Товариства.
		Слід також зазначити, що у матеріалах даної справи відсутні будь-які докази, які свідчать про дійсне порушення Заводом прав інтелектуальної власності Товариства, зокрема докази, які підтверджують вилучення з цивільного обігу води мінеральної природної столової сильногазованої та негазованої "ОСОБА_3 Лагідна" з етикетками, схожими, на думку відповідача, до етикеток та інших елементів оформлення води мінеральної природної лікувально-столової сильногазованої "Миргородська Лагідна", а також докази знищення усіх примірників вищезазначених етикеток.
		Як було зазначено вище, з метою встановлення схожості до ступеня змішування етикетки мінеральної природної столової сильногазованої та негазованої води "ОСОБА_3 Лагідна" з оформленням етикеток води мінеральної природної лікувально-столової сильногазованої та негазованої "Миргородська Лагідна", а також можливості змішування у цивільному обігу словесного позначення "ЛАГІДНА", яке використовується Заводом, та словесного позначення "ОСОБА_3 Лагідна", ухвалою суду від 9 листопада 2015 року у даній справі призначено відповідну судову експертизу.
		У матеріалах справи наявний висновок вищезазначеної експертизи від 29 січня 2016 року № 4373 (т. 2, а.с. 5-12), згідно якого дизайн етикетки мінеральної води негазованої "Миргородська Лагідна" та дизайн етикетки мінеральної води негазованої "ОСОБА_3 Лагідна" було визнано такими, що не є схожими до ступеню змішування; дизайн етикетки мінеральної води сильногазованої "Миргородська" та дизайн етикетки мінеральної води сильногазованої "ОСОБА_3 Лагідна"  не є схожими до ступеню змішування; у цивільному обігу (внаслідок обраного виробником способу використання) словесне позначення "Миргородська Лагідна" знаку для товарів і послуг за свідоцтвом України № 137046 та словесний знак "Лагідна" за свідоцтвом України № 137048 не змішуються із словесним позначенням "ОСОБА_3 Лагідна" (яке охороняється в Україні, як комерційне позначення Товариства), а їхня одночасна присутність на рикну не може призвести до змішування субєктів господарювання чи введення в оману споживачів, яке б вважалося проявом недобросовісної конкуренції чи нечесної підприємницької практики.
		Відтак, дослідивши в сукупності наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що Товариством не було вчинено дій недобросовісної конкуренції щодо використання на етикетках води мінеральної природної столової сильногазованої та негазованої "ОСОБА_3 Лагідна" композиційних, кольорових та графічних елементів оформлення води мінеральної природної лікувально-столової сильногазованої "Миргородська" та води мінеральної природної столової негазованої "Миргородська Лагідна", виробником яких є Завод.
		У той же час вищезазначені обставини не можуть свідчити про фактичне порушення Заводом прав позивача шляхом направлення останньому спірного листа-попередження.
		Крім того, відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно з положеннями частин 1, 2 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Вказаною статтею також визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема:
		1) визнання права;
		2) визнання правочину недійсним;
		3) припинення дії, яка порушує право;
		4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
		5) примусове виконання обов'язку в натурі;
		6) зміна правовідношення;
		7) припинення правовідношення;
		8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
		9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
		10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі  ГК України) встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
		Зі змісту вищенаведених приписів чинного законодавства вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі його порушення, невизнання або оспорювання та у спосіб, передбачений законом.
		Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені  Конституцією та законами України.
		Відтак суд, як державний орган, може захистити порушене або оспорюване право лише у спосіб, який передбачений законом.
		Зі змісту позовної заяви Товариства, з урахуванням поданого позивачем клопотання від 17 лютого 2016 року, вбачається, що останнє просило суд відновити становище, яке існувало до порушення, зобовязавши Завод припинити дії, що порушують майнові права інтелектуальної власності позивача на належні йому обєкти інтелектуальної власності, та відкликати вимоги відповідача, викладені у листі від 30 липня 2015 року № 01-3/09-739. В обґрунтування своїх вимог до Заводу Товариство посилалося на те, що його права інтелектуальної власності були порушені у звязку з отриманням вищенаведеного листа-попередження відповідача.
		У вказаній правовій конструкції Товариством було використано передбачені пунктами 3, 4 частини 2 статті 16 ЦК України такі способи захисту права, як відновлення становища, що існувало до порушення, та припинення дії, яка порушує право.
		Водночас зі змісту нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що покладення обовязку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні субєктивного права. 
		Аналогічна правова позиція викладена у листі Верховного Суду України від 1 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".
		Проте при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань Товариства на вищезазначений спосіб захисту права шляхом припинення дій Заводу, які порушують право позивача, оскільки дія відповідача по направленню Товариству спірного листа-попередження від 30 липня 2015 року № 01-3/09-739, на який посилалося Товариство, не є триваючим порушенням. Судом встановлено, що вищенаведена дія є одноактною, вже була вчинена, а відтак не може бути припиненою на майбутнє. 
		Також суд критично оцінює посилання Товариства на необхідність відновлення становища, яке існувало до порушення, оскільки позивачем не було у встановленому законом порядку доведено належними і допустимими доказами порушення Заводом його прав інтелектуальної власності.
		Слід також зазначити, що вимога Товариства про відкликання Заводом його вимог, викладених у листі від 30 липня 2015 року № 01-3/09-739, також є необґрунтованою, оскільки чинним законодавством України не передбачено процедури відкликання письмових вимог, та як і механізму виконання судового рішення про задоволення таких вимог.
		Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
		Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
		Вибір способу судового захисту прав інтелектуальної власності здійснюється особою, якій належить право інтелектуальної власності. Водночас перевірка відповідності цього способу допущеному порушенню і меті здійснення судового розгляду є обов'язком суду, який має приймати рішення зі справи в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи інший спосіб захистити порушене право, так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення.
		Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності".
		Відтак, при вирішенні спору необхідно надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту права, яке він вважає порушеним, не призведе до відновлення вказаного права у разі задоволення позову.
		У відповідності до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
		Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Згідно ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		Враховуючи те, що Товариство не довело суду належними і допустимими доказами факту порушення Заводом майнових прав інтелектуальної власності позивача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.
		Відтак, у задоволенні позову Товариства слід відмовити.
		Оскільки у позові відмовлено, понесені у справі витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 ГПК України залишаються за позивачем.
		Керуючись статтями 1, 12, 22, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову відмовити.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 25 лютого 2016 року
		 
		 
		Суддя                                                                                                              Політика Н.А.
		Віддруковано 3 примірники:
		1 - до справи;
		2 - позивачу рекомендованим (35310, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Жобрин, вул. Лісова, 1);
		3 - відповідачу рекомендованим (37600, Полтавська обл., м. Миргород, вул. Мінзаводська, 1).

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...