Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/5972/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності; кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 01.03.2016. Зареєстровано: 02.03.2016. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2016.
Дата набрання законної сили: 07.07.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,  
		тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		________________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"22" лютого 2016 р.Справа № 922/5972/15
		Господарський суд Харківської області у складі:
		судді Денисюк Т.С.       
		при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.
		 
		розглянувши справу 
		за позовом   Приватної фірми "Яна", с. Затишшя Харківської області     до  1-го відповідача : Публічне акціонерне товариство "Державний експортоно - імпортний банк України" філія АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові, м. Харків 2-го відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тімекс" м. Харків   про  встановлення нікчемності правочину за участю представників:
		позивача - ОСОБА_1 довіреність б/н від 23.11.2015 року;
		1-го відповідача - ОСОБА_2 довіреність №010-01/3139 від 15.05.2014 року;
		2-го відповідача - не з'явився;  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач  Приватна фірма "Яна" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив, керуючись ст.ст. 202, 203, 207, 215, 216, 236, 638, 639 Цивільного кодексу України:
		- встановити, що Генеральна угода №6807N4 від 27.03.2007 року, укладена між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІМЕКС" - є нікчемним правочином;
		- встановити, що Кредитний договір №6807К17 від 27.03.2007 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІМЕКС" - є нікчемним правочином;
		- встановити, що Кредитний договір №68608К21 від 06.10.2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІМЕКС" - є нікчемним правочином.
		 
		Також позивачем заявлено до стягнення судові витрати.
		 
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 12.11.2015 року за позовною заявою було порушено провадження по справі № 922/5972/15 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 листопада 2015 року.
		 
		За клопотанням 1-го відповідача (вх.№4409) фіксування судового процесу здійснювалося за допомогою звукозаписувального технічного засобу, для архівного оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер cicx-09362.
		 
		1-й відповідач надав до суду клопотання (вх. № 47070 від 23.11.2015 року), в якому просив викликати судового експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління МВС України в Харківській області ОСОБА_3 в судове засідання для дачі пояснень щодо виконаного ним Висновку експерту від 23.10.2015 року за № 412, в задоволенні якого суд відмовляє як в необрутованому.
		 
		Відповідач 2 - ПАТ "Укрексімбанк" надав до суду відзив на позовну заяву (вх. №46852 від 23.11.2015) в якому проти позову заперечує, з підстав, зазначених у відзиві та просить суд відмовити в задоволенні позову.
		Обставини викладені у відзиві були досліджені судом, а сам відзив з доданими до нього документами долучені до матеріалів справи.
		 
		02 грудня 2015 року СВ Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області надійшли докази з матеріалів кримінального провадження  №12012220470000719 (вх. №48322 від 02.12.2015), на виконання вимог ухвали суду від 23.11.2015.
		 
		07 грудня 2015 року до суду надійшло клопотання позивача (вх.№48966), в якому представник ПФ "ЯНА" просив призначити технічну експертизу документів, проведення якої доручити Науково Дослідному експертно-криміналістичному центру при Головному управлінні міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.
		 
		Другий відповідач (банк) 14.12.2015 року надав до суду клопотання (вх.№49757), в якому зазначив, що витребувані ухвалою суду від 23.11.2015 року у Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області примірники договорів не є оригіналами, а є сканованими копіями. Протоколом тимчасового доступу до речей та документів від 18.11.2013 слідчим СВ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_4 на підставі Ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 18.10.2013 року у   справі №643/16520/13-к у   АТ "Укрексімбанк" вилучені оригінали Кредитних договорів. Відтак, з метою встановлення місцезнаходження оригіналів Кредитних договорів, які є предметом оскарження в цій справі, представник 1-го відповідача просив суд викликати слідчого СВ Київського Відділу поліції ГУНП в Харківській області ОСОБА_5 (61002 м. Харків, вул. Артема.49) в судове засідання для встановлення місцезнаходження оригіналів Кредитних договорів.
		Також, надав суду відзив на клопотання позивача про призначення експертизи (вх. №49756 від 14.12.2015) в якому вважає, що призначення експертизи без пояснень слідчого є передчасним.
		 
		Ухвалою суду від 14.12.2015 було задоволено клопотання позивача про призначення по справі №922/5972/15 судової експертизи, проведення якої доручено Науково Дослідному експертно-криміналістичному центру при Головному управлінні міністерства внутрішніх справ України в Харківській області. Зобов'язано Московський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області надати до суду вилучені слідчим СВ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області - ОСОБА_4, на підставі Ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 18.10.2013 року у справі №643/16520/13-к у  АТ "Укрексімбанк" оригінали доказів, а саме:
		- Генеральну угоду №6807N4 від 27.03.2007 року, укладену між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІМЕКС";
		- Кредитний договір №6807К17 від 27.03.2007 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІМЕКС";
		- Кредитний договір №68608К21 від 06.10.2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІМЕКС";
		- Експертний висновок Науково дослідного експертно-криміналістичного центру № 412 від 23.10.2015 року.
		 
		Старшим слідчим Московського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_4 листом за вх. №146 від 04.01.2016 було повідомлено господарський суд про те, що матеріали кримінального провадження №12012220470000719 були передані до СВ Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області.
		 
		Як вбачається з ухвали Московського районного суду м. Харкова по справі №643/16520/13-к від 18.10.2013, слідчий СВ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про надання доступу до речей і документів, а саме до інформації, яка становить банківську таємницю клієнта ПАТ «Укрексімбанк».
		Вказаною ухвалою Московского районного суду клопотання про доступу до речей і документів задоволено частково, надано слідчому СВ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_4  доступу до речей і документів, а саме: 
		- до оригіналу договору ПАТ «Укрексімбанк» у тому числі договору поруки №68111Р79 від 08.12.2011 який знаходяться у відділенні «Харківська регіональна дирекція» ПАТ «Укрексімбанк» за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 11 з можливістю його вилучення працівниками Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області.
		- до оригіналів договорів ПАТ «Укрексімбанк» МФО 351618 код ЄДРПОУ 19362160 та ТОВ «Тімекс» ЄДРПОУ 25173776 які знаходяться у відділенні «Харківська регіональна дирекція» ПАТ «Укрексімбанк» за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 11, з можливістю їх вилучення працівниками Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області.
		- до інформації про наявну у відділенні «Харківська регіональна дирекція» ПАТ «Укрексімбанк» за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 11, печатну техніку (марка, модель, серійний номер, рік випуску та інвентаризаційний номер) з можливістю копіювання зазначеної інформації.
		Саме на підставі вищезгаданої ухвали, слідчому були надані : 
		- Генеральна угода №6807N4 від 27.03.2007 року, укладена між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІМЕКС";
		- Кредитний договір №6807К17 від 27.03.2007 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІМЕКС";
		- Кредитний договір №68608К21 від 06.10.2008 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТІМЕКС";
		як оригінали та які є речовими доказами в кримінальному провадженні №12012220470000719 та надані для дослідження господарському суду Харківської області в рамках господарської справи №922/5972/15 начальником СВ Київського відділу поліції ГУНП в Харківській області.
		 
		Згідно вимог ст. ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. 
		Другий відповідач не надав суду доказів наявності інших примірників спірних договорів, крім тих, що знаходяться в матеріалах кримінального провадження.
		 
		Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що на дослідження судових експертів слід направити саме ті угоди, примірники яких були надані з матеріалів кримінального провадження 
		 
		За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні клопотання другого відповідача про виклик в судове засідання слідчого для надання пояснень. Крім того, нормами ГПК України не передбачено можливість витребування господарським судом пояснень у слідчих щодо обставин розслідування в рамках кримінальних проваджень.
		 
		11 січня 2016 року матеріали справи було направлено до Науково Дослідному експертно-криміналістичному центру при Головному управлінні міністерства внутрішніх справ України в Харківській області для проведення судової експертизи.
		 
		01 лютого 2016 року на адресу суду (з супровідним листом № 19/121/10-41 від 26.01.2016 року) були повернені матеріали справи №922/5972/15, які направлялися для проведення експертизи, з висновком експерта №26 від 26.01.2016 року.
		 
		Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 лютого 2016 року провадження у справі № 922/5972/15 було поновлено та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 10 лютого 2016 року.
		  
		Представник 2-го відповідача також надав до суду письмові пояснення з документами в обґрунтування своєї правової позиції (вх.№47092 від 10 лютого 2016 року), які були досліджені та долучені судом до матеріалів справи.
		 
		Представник позивача додаткових заяв, клопотань та документів в обґрунтування своєї правової позиції не надав. В судовому засіданні позовні вимоги підтримував в повному обсязі.
		 
		1-й відповідач в судове засідання свого представника не направив, відзив на позов та докази на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі не надав.
		 
		Норми ст. 22  Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
		В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
		Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України).
		Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в судові засідання з'являлися повноважні представники сторін, які надавали письмові пояснення та заперечення, докази на підтвердження власних правових позицій, внаслідок чого справа може бути розглянута за результатами повного та всебічного розгляду спору.
		 
		З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне. 
		 
		27.03.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно - імпортний банк України» («ІПОТЕКОДЕРЖАТЕЛЬ») та Приватною фірмою «ЯНА» («ІПОТЕКОДАВЕЦЬ») було укладено Іпотечний Договір за № 6807Z59.
		У відповідності до п. п. 1.1. Договору зазначено, що цим Договором забезпечується всі вимоги ІПОТЕКОДЕРЖАТЕЛЯ, що випливають із: - Генеральної угоди № 6807N4 від 27.03.2007 року, укладеної між ІПОТЕКОДЕРЖАТЕЛЕМ та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС» («БОРЖНИК»).
		Відповідно п. п. 1.3. Іпотечного Договору № 6807Z59 - Предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених в угоді зобов'язань БОРЖНИКА, є нерухоме майно, а саме комплекс нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, вул. Кірова, 1-Б (один літер «Б»),
		27.03.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно - імпортний банк України» («ІПОТЕКОДЕРЖАТЕЛЬ») та Приватною фірмою «ЯНА» («ІПОТЕКОДАВЕЦЬ») було укладено іпотечний Договір № 680Z60.
		У відповідності до п. п. 1.1. Договору зазначено, що цим Договором забезпечується всі вимоги ІПОТЕКОДЕРЖАТЕЛЯ, що випливають із: - Генеральної угоди № 6807N4 від 27.03.2007 року, укладеної між ІПОТЕКОДЕРЖАТЕЛЕМ та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС» («БОРЖНИК»),
		Відповідно п. п. 1.3. Іпотечного Договору № 6807Z60 - Предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених в угоді зобов'язань БОРЖНИКА, є нерухоме майно, а саме комплекс нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Затишшя, вул. Комунальна, буд. 22.
		Іпотечні Договори було підписано ОСОБА_6, як директором Приватної фірми «ЯНА».
		Як вказує позивач в позовній заяві та що не було спростовано відповідачами під час розгляду справи, при підписанні Іпотечних договорів директора Приватної фірми «ЯНА» не ознайомлювали з текстом та умовами Генеральної угоди № 6807N4 від 27.03.2007 року, кредитного договору № 6808К21 від 06 жовтня 2008 року та Кредитного договору № 6807К17 від 27 березня 2007 року укладених між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС».
		Також, позивач вказує, що 27.09.2015 року директор Приватної фірми «ЯНА» ознайомився з матеріалами кримінального провадження № 12012220470000719 від 11.12.2012 року та Експертним висновком № 412 від 23.10.215 року Науково дослідного експертно-криміналістичного центру де в графі «ВИСНОВКИ» зазначено , що оригінали Генеральної угоди № 6807N4 від 27.03.2007 року, кредитного договору № 6808К21 від 06 жовтня 2008 року та Кредитного договору № 6807К17 від 27 березня 2007 року укладених між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС» не підписані директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС», та не містять відтиску печатки ТОВ «ТІМЕКС» бо підпис та рукописні записи відтворені способом струминного друку, а не виконані пишучими приладами; зображення всіх відтисків печаток у даних документах відтворені способом струминного друку, а не нанесені печатними формами.
		За таких обставин позивач вважає, що  Генеральної угоди № 6807N4 від 27.03.2007 року, кредитного договору № 6808К21 від 06 жовтня 2008 року та Кредитного договору № 6807К17 від 27 березня 2007 року, від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС» повноваженою особою цього Товариства не підписувалася, а таким чином і не укладалася в письмовій формі, що порушує його права як іпотекодавця, а тому просить суд встановити, що ці угоди є нікчемними правочинами.
		 
		Надаючи правову кваліфікацію зазначеним обставинам, суд виходить з наступного.
		Відповідно п. 4. Постанови № 9 Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - ОСОБА_1 відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини  якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані  якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).
		Відповідно п. 5. Постанови № 9 Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
		Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.
		Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.
		Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.
		Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		Відповідно п. 6. Постанови № 9 Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, прозастосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК.
		Відповідно п. п. 2.5.2. Постанови ПЛЕНУМУ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» - Необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).
		За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
		Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
		Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга статті 218, частина друга статті 220 ЦК України).
		Відповідно п. п. 2.10. Постанови ПЛЕНУМУ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» - Якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
		Відповідно ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України - Договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
		Відповідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України - Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
		Відповідно п. 2) та 4) ч. 1 ст. 208 Цивільного Кодексу України - у письмовій формі належать вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
		Відповідно ч. 1, 2 ст. 1055 Цивільного Кодексу України кредитний Договір укладається в письмовій формі, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
		 
		Висновком судової експертизи №26 від 26.01.2016 проведеної в рамках справи №922/5972/15 встановлено, що у наданих на дослідження документах: кредитному договорі № 6808К21 від 06 жовтня 2008 року, укладений між ВАТ «ДЕРЖАВНИЙ ОСОБА_7 УКРАЇНИ» (ВАТ «УКРЕКСІМБАНК») та ТОВ «ТІМЕКС» з додатками на 11 аркушах, генеральній угоді №6807К17 від 27 березня 2007 року, укладена між ВАТ «ДЕРЖАВНИЙ ОСОБА_7 УКРАЇНИ» (ВАТ «УКРЕКСІМБАНК») та ТОВ «ТІМЕКС» з додатками на 11 аркушах, кредитному договорі № 6807К17 від 27 березня 2007 року, укладений між ВАТ «ДЕРЖАВНИЙ ОСОБА_7 УКРАЇНИ» (ВАТ «УКРЕКСІМБАНК») та ТОВ «ТІМЕКС» з додатками на 12 аркушах - всі зображення підписів та рукописних записів - відтворені способом струминного друку, а не виконані пишучими приладами; зображення всіх відтисків печаток у даних документах відтворені способом струминного друку, а не нанесені печатними формами. 
		 
		Суд зазначає, що нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до ч. 2 ст. 215, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Сторони такого правочину не зобов'язані виконувати його умови, причому навіть і тоді, коли суд не визнає його недійсним. Однак це не означає, що потреби в необхідності визнання нікчемного правочину недійсним може й не виникнути. Така потреба може виникнути, якщо сторони виконали певні умови нікчемного правочину, якщо він нотаріально посвідчений, якщо він порушує права третіх осіб, якщо він зареєстрований у державних органах тощо.  
		Звернутися з вимогою про встановлення нікчемності правочину позивач вправі, якщо є спір про наявність або відсутність такого факту. Звернення окремо з такою вимогою, без застосування наслідків недійсності правочину, є правом позивача, тому у випадку предявлення такого факту вона підлягає розгляду, власне кажучи, з констатацією в резолютивній частині рішення факту нікчемності правочину, або відмови в цьому.
		Матеріалами справи підтверджується, що відповідач 2 (банк) вимогу щодо факту нікчемності договорів не підтримує, вважає договори дійсними. Тобто, між сторонами існує спір з вказаного приводу. Водночас, позивач, який не є стороною вказаних договорів, є заінтересованою в розумінні статті 215 ЦК України особою, оскільки саме в забезпечення виконання таких договорів і уклав договори іпотеки. Речові права на майно, яке є предметом договорів іпотеки, обтяжені зазначеною іпотекою та щодо нього можливі обмеження у вигляді заборони відчуження, які є похідними від іпотеки. Зазначене впливає на права позивача та на права будь-яких власників переданого в іпотеку майна з відповідними правовими наслідками для особи, яка передала в іпотеку зазначене майно.
		За таких обставин, суд доходить до висновку, що з урахуванням наявності спору позивач як заінтересована особа щодо договорів, про які заявлена вимога щодо нікчемності, має право на звернення до суду з таким позовом
		При розгляді позову про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК суд враховує, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. 
		Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій України" суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. 
		Стаття 6 Закону України "Про статус суддів" відносить до обов'язків суддів при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ. 
		Частиною першою статті 1 ГПК передбачено, що звернення до господарського суду зазначених у цій нормі юридичних осіб і громадян здійснюється за захистом їх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. 
		У частинах першій і четвертій статті 4 ГПК йдеться про вирішення господарським судом спорів на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також норм права інших держав. 
		Статтею 203 ЦК України встановлено:
		1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
		3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		 
		Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин вважається правомірним не лише у разі, якщо він не визнаний судом недійсним, але й у тому випадку, коли його недійсність прямо не встановлена законом. Правочин, недійсність якого прямо встановлена законом, є нікчемним. Визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається, тобто для сторін правочину він не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
		 
		Слід зазначити, що свобода договору, закріплена у ст. ст. 6, 627 ЦК України полягає саме у праві сторін вільно вирішувати питання укладення договору, вибору контрагентів та погодження умов договору.
		 
		Ч. 1 та ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
		Відповідно ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України - Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Таким чином, на підставі наведеного суд прийшов до висновку, що в даному випадку було відсутнє волевиявлення сторін на укладання Генеральної угоди № 6807N4 від 27.03.2007 року, кредитного договору № 6808К21 від 06 жовтня 2008 року та кредитного договору № 6807К17 від 27 березня 2007 року, вказані угоди взагалі ні ким не підписувались та не укладалися між сторонами та  є нікчемними угодами.
		 
		Стаття 16 ЦК України "Захист цивільних прав та інтересів судом" передбачає наступне.
		1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
		1) визнання права;
		2) визнання правочину недійсним;
		3) припинення дії, яка порушує право;
		4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
		5) примусове виконання обов'язку в натурі;
		6) зміна правовідношення;
		7) припинення правовідношення;
		8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
		9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
		10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
		 
		До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 ЦК, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.
		Законодавче обмеження можливості захисту права судом шляхом обмеження матеріально-правових способів захисту прав суперечить ст. ст. 55, 124 Конституції України.
		 
		Відповідно до оглядового листа Верховного Суду України, визначено, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.  Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_4 проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
		Європейський суд з прав людини, у справі «Delсоигt V. Веlgіum», зазначив, що «...стаття 6 &1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, мас бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права...».
		Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
		Положення цих статей не узгоджуються зі ст. ст. 55, 124 Конституції України, норми яких поширюються на всі без винятку правовідносини, що виникають у державі, загальними принципами ст. 3 ЦК про право звернення до суду за захистом і не відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов'язковим для України. За ст. 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
		Стаття ст. 15 ЦК України  передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		Кожна особа також  має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 
		Відтак зазначена норма визначає обєктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи інтерес.
		Порушення права повязано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорення субєктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
		 
		Відтак не можна погодитися з запереченням першого відповідача та відмовити у позові у зв'язку з тим, що позивач, звертаючись до суду, обрав спосіб захисту, не встановлений законом або договором для захисту права чи інтересу, що порушене, невизнане або оспорюється. 
		В даному випадку слід виходити із загальних засад захисту прав, свобод та інтересів, визначених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням
		Таким чином суд прийшов до висновку про необхідність захисту порушеного права позивача саме у той спосіб, що визначено позивачем в своїй позовній заяві.
		 
		Стосовно посилань першого відповідача на те, що фактом чинності кредитних зобов'язань ТОВ "ТІМЕКС" за спірними договорами, які були предметом судового дослідження, встановлений рішеннями господарського суду, що в силу приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не доводиться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони, а саме: ухвалою господарського суду Харківської області від 31.05.2010 у справі № Б-48/25-10, якою затверджено реєстр вимог конкурсних кредиторів боржника ТОВ "ТІМЕКС", до складу якого включені вимоги АТ "Укрексімбанк" на загальну суму 18 605 417,46 грн., у тому числі 10 690 000,00 грн., які забезпечені заставою боржника, та 1 980 826,64 грн. неустойка (штраф, пеня) та при винесенні господарським судом Харківської області рішення по справі №53/325-09.
		Однак, суд не погоджується з такими, доводами, оскільки, з ухвали суду по справі №Б-48/25-10 та рішення суду по справі №53/325-09 (скасоване постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.08.2010) не вбачається, що судами досліджувалися оригінали спірних угод, не ставилося на вирішення питання їх щодо їх дійсності, нікчемності або оспарюємості. Крім того, з рішення та постанови судів по справі №53/325-09 вбачається, що позивач - ТОВ "Тімекс" в обґрунтування своїх вимог посилався на надання згоди на підписання цих угод, що не є тим самим, що й саме підписання.
		 
		Як вбачається з наданих суду доказів, саме після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження позивачу стало відомо про те, що спірні угоди від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС» повноваженою особою цього Товариства не підписувалася, а таким чином і не укладалася в письмовій формі, а тому, суд не вважає, що позивачем були порушені строки позовної давності, встановлені на звернення до суду за захистом своїх прав.
		 
		Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому ст. ст. 32, 33 ГПК України порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.
		 
		Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору, покладаються на відповідачів.
		Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 9, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями  3, 10, 13, 15, 16, 202, 203, 204, 207, 208, 639, 1055 Цивільного кодексу України , ст.ст.  1, 4,  12,  22, 33, 34, 43, 44, 49, 75,  82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -    
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов задовольнити повістю.
		 
		Встановити що Генеральна угода № 6807N4 від 27.03.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС» - є нікчемним правочином.
		 
		Встановити що Кредитний договір № 6808К21 від 06 жовтня 2008 року  між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС» - є нікчемним правочином.
		 
		Встановити що № 6807К17 від 27 березня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС» - є нікчемним правочином.
		 
		Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (АТ «УКРЕКСИМБАНК») філія АТ «УКРЕКСІМБАНК» в м. Харкові (61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 11, код ЄДРПОУ 19362160) на користь Приватної фірми «ЯНА» (код ЄДРПОУ 30592330, вул. Комунальна 20, с. Затишшя, Харківського р-ну, Харківської області) - 1827,00 грн. судового збору.
		 
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІМЕКС» (код ЄДРПОУ 25173776, м. Харків, проспект Тракторобудівників, буд. 83-Г) на користь Приватної фірми «ЯНА» (код ЄДРПОУ 30592330, вул. Комунальна 20, с. Затишшя, Харківського р-ну, Харківської області) - 1827,00 грн. судового збору.
		 
		Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
		 
		Повне рішення складено 29.02.2016 р.  
		На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.  
		 
		Суддя ОСОБА_8
		(справа №922/5972/15)

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...