Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/623/14 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Старі категорії (адм); реалізації податкового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 03.03.2016. Зареєстровано: 04.03.2016. Забезпечено надання загального доступу: 04.03.2016.
Дата набрання законної сили: 02.03.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		         "02" березня 2016 р.                                 м. Київ                                              К/800/9444/15 
		 
		Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: 
		Лосєва А.М., 
		Бившевої Л.І., 
		Шипуліної Т.М., 
		за участю секретаря                                         Титенко М.П.
		представників сторін:
		позивача                                                            не з'явився 
		відповідача                                                            Петричук І.М. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні
		касаційну скаргуДержавної фіскальної служби Українина постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2014 рокута ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 рокуу справі№826/623/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Діскавері Ком'юнікейшинз Україна»доДержавної фіскальної службипровизнання недійсною та скасування індивідуальної податкової консультації, 
		В С Т А Н О В И В:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Діскавері Ком'юнікейшинз Україна» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Діскавері Ком'юнікейшинз Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства доходів і зборів України, правонаступником якого є Державна фіскальна служба України (далі по тексту - відповідач, ДФС України), в якому просило визнати недійсною та скасувати індивідуальну податкову консультацію від 13 вересня 2013 року №1101/6/99-99-1903-02-15. 
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року, позов задоволено.
		Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року і постановити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити. 
		Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 травня 2013 року позивач звернувся до відповідача із зверненням від 29 травня 2013 року №001-2013, в якому пояснив, що ТОВ «Діскавері Ком'юнікейшинз Україна» (резидент України) здійснює комерційну діяльність на ринку ефірних послуг України. Компанія Discovery Communications Europe Limited (резидент Великобританії) є правовласником локалізованого наповнення платних телевізійних каналів, які працюють під товарним знаком Discovery (в тому числі, Discovery Channel, TLC та будь-які інші канали), та веде мовлення на території України.
		Нерезидент веде мовлення на каналах на території України та є власником відповідного ефірного часу на каналах, а товариство зацікавлене у регулярному придбанні відповідного ефірного часу. Товариство та нерезидент уклали договір про купівлю-продаж майнових прав («Договір»). Відповідно до договору, нерезидент продає, а товариство купує ефірний час на каналах (відповідні майнові права на нього) на відповідний період. Товариство не здійснює самостійного розміщення ефірних матеріалів (наповнення придбаного ефірного часу), а натомість використовує такі майнові права у власній господарській діяльності для надання послуг з організації розміщення ефірних матеріалів (в тому числі рекламних) власних клієнтів - резидентів України.
		Для цілей придбання майнових прав на ефірний час під ефірним часом розуміється ефір каналів, в рамках якого може здійснюватись трансляція у відповідності з ефірним графіком Каналів. Такий ефірний графік каналів самостійно встановлюється та затверджується нерезидентом. В свою чергу, товариство діє у відповідності з ефірним графіком нерезидента, а також виконує всі формальності стосовно майнових прав на ефірні матеріали згідно з вимогами нерезидента. Серед іншого, товариство забезпечує, щоб ефірні матеріали відповідали необхідним вимогам до якості та змісту, не порушували авторських, суміжних, моральних прав чи прав на особисте життя будь-якої третьої особи, а також домовленостей товариства та нерезидента.
		ТОВ «Діскавері Ком'юнікейшинз Україна» придбаває майнові права на ефірний час на відповідний період, за результатом якого складається акт приймання-передачі майнових прав. Відповідна вартість майнових прав на ефірний час на конкретний період також вказується в акті приймання-передачі майнових прав. Після підписання акту приймання-передачі майнових прав такі майнові права на ефірний час переходять від нерезидента до товариства.
		У зв'язку з викладеними обставинами позивачу зверненні до податкового органу поставив наступні питання.
		Чи вважаються для цілей оподаткування податком на прибуток майнові права на ефірний час на Каналах товаром (пп. 14.1.244 та 14.1.120 Податковий кодекс України) і чи має товариство право на формування у повному обсязі витрат на придбання такого товару?
		Чи підлягає оподаткуванню згідно зі ст. 160 Податкового кодексу України оплата за придбані майнові права на ефірний час, що здійснюється товариством на користь нерезидента?
		Чи зобов'язане товариство, що зареєстроване як платник ПДВ та уклало з нерезидентом договір на купівлю майнових прав на ефірний час з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності з надання послуг з організації розміщення ефірних матеріалів третіх осіб, нараховувати ПДВ на вартість майнових прав на ефірний час за договором з нерезидентом?
		Чи має право товариство на визнання податкового кредиту з ПДВ в сумі зобов'язань з ПДВ, що визнані ним при отриманні майнових прав від нерезидента ?
		Відповідач листом від 13 вересня 2013 року № 11011/6/99-99-19-03-02-15 «Про надання відповіді» повідомив позивача про те, що в силу норм підпункту 14.1.203 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України резидент придбаває у компанії - нерезидента послуги з транслювання власної ефірної продукції (у тому числі розміщення реклами третіх осіб), а тому у періоді, в якому визнано доходи від надання третім особам послуг з організації розміщення ефірних матеріалів (у тому числі реклами) таких осіб, платник податку має право на врахування витрат того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі вартість придбаного ефірного часу, використаного безпосередньо у таких операціях. При цьому відповідач зазначив про те, що розміщення рекламних матеріалів здійснює компанія - нерезидента, яка веде транслювання на території України, виплати за розповсюдження реклами, здійснені товариством компанії-нерезиденту, оподатковуються під час таких виплат товариством за власний рахунок за ставкою 20 відсотків.
		В подальшому відповідачем послідовно процитовані норми підпункту 185.1 статті 185, підпункту 14.1.185 пункту 14.1 статті 14, пункт 180.2 статті 180, пункт 187.8 статті 187, пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України.
		Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що оскаржувана позивачем податкова консультація не надає відповіді на поставлені платником податків питання. 
		Не погоджуючись із судовими рішеннями, відповідач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи. 
		Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
		Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України у відповідній редакції (далі по тексту - ПК України).
		Згідно із підпунктом 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 ПК України у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
		Відповідно до статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультації надаються контролюючими органами. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.
		За змістом пункту 53.3 статті 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.
		З наведеного виплаває висновок, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено визнання судом податкової консультації недійсною, яка на думку платника податків, не містить конкретної відповіді на поставлене питання. Дана норма передбачає визнання судом податкової консультації недійсною лише в тому випадку, якщо податкова консультація суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.
		Однак, під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанції не досліджували оскаржувану позивачем податкову консультацію на відповідність наведеним вище вимогам податкового законодавства. Не досліджувалось питання чи суперечить така консультація нормам або змісту відповідного податку чи збору.
		Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.
		Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, що згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
		Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 227, 230, 231, 236, частиною 6 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		У Х В А Л И В:
		1.          Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України задовольнити частково.
		2.          Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року у справі №826/623/14 скасувати.
		3.          Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та перегляду не підлягає. 
		 
		Головуючий суддя:                                                            А.М. Лосєв
		 
		Судді:                                                                                Л.І. Бившева
		 
		                                                                                          Т.М. Шипуліна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...