Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/273/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інтелектуальна власність; Товарні марки і розпорядження правами на них; Інший спір про товарні марки і розпорядження правами на них.
Надіслано для оприлюднення: 09.03.2016. Зареєстровано: 10.03.2016. Забезпечено надання загального доступу: 14.03.2016.
Дата набрання законної сили: 26.05.2016 (частково)
Результат оскарження 26.05.2016 Харківський апеляційний господарський суд: скасовано рішення місцевого суду частково та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  
		тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		________________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"03" березня 2016 р.Справа № 922/273/16
		Господарський суд Харківської області у складі:
		судді Макаренко О.В.        
		при секретарі судового засідання Нагірна М.Т.
		 
		розглянувши справу 
		за позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю "Федерація боксу та кікбоксінгу", м. Харків  до  Харківської районної державної адміністрації, м. Харків  про  захист права інтелектуальної власності та визнання поновленими договорів за участю представників сторін:
		позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 05.01.2016 р.
		відповідача - ОСОБА_2, довіреність №01-31/85 від 12.01.2016 р.   
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Федерація боксу та кікбоксингу" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської районної державної адміністрації Харківської області (відповідача), в якій просить суд:
		1. Захистити право інтелектуальної власності позивача на використання бренду "Нагорьєвського водосховища".
		2. Визнати поновленим договір оренди земельної ділянки від 10.06.1999 р., укладений між позивачем та відповідачем, який зареєстрований у Харківській райдержадміністрації в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 16.06.1999 р. №4, на тих самих умовах, на строк до 10.06.2019 р.
		2. Визнати поновленим договір оренди земельної ділянки від 09.08.2001 р., укладений між позивачем та відповідачем, який зареєстрований у Харківському районному відділі земельних ресурсів 04.09.2001 р., про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис №2, на таких самих умовах, на строк до 09.08.2021 р.
		Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити. Водночас представник позивача просить суд покласти судовий збір у даній справі на позивача.
		Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнає, просить в позові відмовити повністю, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх.№ 6484 від 26.02.2016 р.), в якому відповідач зазначив, що позовні вимоги позивача про визнання поновленими договорів оренди земельної ділянки від 10.06.1999 р. та від 09.08.2011 р. є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач в порушення ст. 33 Закону України "Про оренду землі" жодного разу не надав відповідачеві проекти додаткових угод до вказаних договорів оренди.
		Водночас відповідач у відзиві на позовну заяву та представник позивача у судовому засіданні просить суд застосувати до позовних вимог позивача про визнання поновленими вищевказаних договорів оренди позовну давність відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України.
		Крім того, відповідач вважає, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту порушення права інтелектуальної власності позивача на використання ним бренду "Нагорьєвського водосховища", тому позовна вимога позивача про захист права інтелектуальної власності позивача на використання бренду "Нагорьєвського водосховища" є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
		У судовому засіданні 11.02.2016 р. було оголошено перерву до 03.03.2016 р.
		Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення, вивчивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
		10.06.1999 року між позивачем (орендар) та відповідачем (орендодавець) був укладений договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Харківській райдержадміністрації в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 16.06.1999 р. за №4 (далі  договір від 10.06.1999 р.).
		Відповідно до умов вказаного договору відповідач надав, а позивач прийняв у тимчасове користування земельну ділянку за адресою: Нагорьєвське водоймище Жовтневого лісгоспу на території Безлюдівської селищної ради, загальною площею 80,3 га, у тому числі води 70,3 га, інших угідь (пісків) 10,0 га згідно з планом землекористування, що додається.
		Відповідно до п.1.2. вказаного договору земельна ділянка надана позивачеві у тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 10 років для створення зони відпочинку "Нагорьєвський", проведення культурно-оздоровчих, рекреаційних та спортивних заходів.
		Крім того, 09.08.2001 р. між позивачем (орендар) та відповідачем (орендодавець) був укладений договір оренди земельної ділянки оренди земельної ділянки, який був зареєстрований у Харківському районному відділі земельних ресурсів 04.09.2001 р., про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис № 2 (далі  договір від 09.08.2001 р.).
		Відповідно до договору від 09.08.2001 р. відповідач передав, а позивач прийняв у тимчасове користування земельну ділянку з земель лісового фонду, яка знаходиться у Васищевському лісництві Жовтневого держлісгоспу, загальною площею 1,16 га лісових насаджень, згідно з планом землекористування.
		За умовами договору від 09.08.2001 р. земельна ділянка надана позивачу в оренду строком на 10 років з метою культурно-оздоровчих, рекреаційних цілей без права капітального будівництва та вирубки дерево-чагарникових насаджень.
		Відповідно до підпункту "а" п. 3.2. розділу 3 договору від 10.06.1999 р. орендар, зокрема, має право пріоритетного продовження його на новий строк шляхом подання до райдержадміністрації відповідного клопотання. Крім того, відповідно до пункту "в" розділу 4 договору від 10.06.1999 р. поновлення договору оренди землі здійснюється: після закінчення строку, на який укладено цей договір, орендар, при належному виконанні умов цього договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.
		Крім того, абзацом 1 підпункту 2.2., пункту 2 договору від 09.08.2001 р. передбачено, що цей договір укладається строком на 10 років, починаючи з дати його реєстрації. По закінченні терміну договору орендар має право його пролонгації з орендодавцем, при бажанні щодо продовження дії договору на новий термін орендар повинен повідомити орендодавця не пізніше ніж за 2 місяці до його закінчення.
		Отже, умовами вказаних договорів передбачено можливість його поновлення на новий строк у разі подання позивачем відповідної заяви до Харківської районної державної адміністрації Харківської області (відповідача у даній справі) до моменту закінчення дії договору. Крім того, договорами визначено переважне право орендаря (позивача у даній справі) на укладення договорів на новий строк.
		Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2009 р. позивач звернувся до відповідача з листом за вих. № 7 від  05.05.2009 р., в якому просив відповідача розглянути питання про продовження договору оренди земельної ділянки за адресою Нагорьєвське водоймище Жовтневого лісгоспу на території Безлюдівської селищної ради, загальною площею 80,3 га шляхом укладання відповідного договору на новий строк, а також укласти з позивачем відповідний договір оренди земельної ділянки. Однак, відповідач жодної відповіді на даний лист не надав.
		Не отримавши відповіді від відповідача, позивач продовжив користуватись орендованою земельною ділянкою, після чого 20.07.2010 р. направив відповідачеві повторно аналогічний лист за вих. № 20/07-1 від 20.07.2010 р., в якому вдруге просив відповідача розглянути питання щодо подовження дії договору від 10.06.1999 р. та укласти відповідний договір. Однак, відповіді на даний лист відповідач також не надав.
		Крім того, виконуючи вимоги п. 2.2. договору від 09.08.2001 р., позивач 09.07.2011 р. звернувся до відповідача з листом щодо поновлення дії договору оренди та укладення відповідного договору на новий строк. Однак, відповіді на даний лист відповідач також не надав.
		Отже, позивач скористався своїм правом на поновлення обох договорів на новий строк та відповідно до зазначених вище умов звернувся до відповідача з відповідними клопотаннями.
		З матеріалів справи вбачається, що 29.12.2015 р. відповідач надіслав позивачеві листа за №01-15/3213, в якому просив позивача звільнити орендовані земельні ділянки в звязку із закінченням строку дії спірних договорів та з урахуванням надходження на адресу відповідача листа від особи, зацікавленої в оренді земельної ділянки на даній території.
		Позивач вважає, що вимоги відповідача щодо звільнення позивачем орендованих земельних ділянок свідчить про порушення переважного права позивача на укладення вказаних договорів оренди відповідних земельних ділянок на новий строк, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про визнання поновленими вказаних договорів оренди земельної ділянки на новий строк на тих же самих умовах.
		Дослідивши надані сторонами матеріали справи в їх сукупності та проаналізувавши вимоги позивача про визнання поновленими вказаних договорів оренди земельної ділянки на новий строк на тих же самих умовах, суд дійшов таких висновків.
		Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.
		Відповідно до Закону України "Про оренду землі" оренда землі  це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону). Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону). 
		Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
		Цивільний кодекс України визначає, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ст. 631 Цивільного кодексу). 
		За правилами ст. 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Наслідками закінчення строку договору оренди землі, згідно ст. 31 Закону України "Про оренду землі", є припинення договору оренди землі.
		Відповідно до п. 2.17. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 р. N6 у вирішенні спорів, пов'язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України "Про оренду землі". Господарським судам у вирішенні відповідних спорів необхідно з'ясовувати, зокрема, чи повідомляв орендар орендодавця у встановленому порядку про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк та чи заперечував орендодавець у строк, визначений законом, проти поновлення договору. Разом з тим судам слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки.
		Враховуючи те, що дія договору від 10.06.1999 р. мала припинитись у 2009 р., до даних правовідносин застосовується редакція Закону, що діяла до 2011 р. Аналогічною є ситуація з договором від 09.08.2011 р., дія якого мала припинитись у 2011 р.
		Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що діяла на момент виникнення у позивача переважного права на поновлення договорів оренди) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. 
		Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
		Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Згідно з ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).
		Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином повідомив відповідача вищевказаними листами про свій намір продовжити дію вказаних договорів оренди земельної ділянки на новий строк. Проте відповідач не надав позивачеві жодної відповіді на листи позивача. 
		Крім того, суд враховує, що відповідачем у встановлений ч. 3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" строк (тобто, протягом одного місяця після закінчення строку дії договорів) не було направлено повідомлень про наявність у нього заперечень щодо користування позивачем орендованими земельними ділянками та продовження цих договорів на новий термін.
		Таким чином, на підставі матеріалів справи судом достовірно встановлені обставини, які в сукупності свідчать про поновлення вищевказаних договорів оренди земельної ділянки, а саме: по-перше, позивач (орендар) своєчасно звернувся до відповідача (орендодавця) з заявою про намір скористатися своїм переважним правом на укладення договорів оренди на новий строк; по-друге, позивач (орендар) продовжував користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договорів оренди землі; по-третє, відповідач (орендодавець) не заперечував у строк, визначений законом, проти поновлення договорів.
		За таких обставин, в силу положень частини 3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", суд дійшов висновку про те, що договір від 10.06.1999 р. та договір від 09.08.2001 р. підлягають поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені даними договорами, а позивач мав право на укладання додаткової угоди про поновлення вказаних вище договорів. 
		Разом з тим, слід зазначити, що відсутність додаткової угоди про поновлення договорів оренди, на що посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, у даному випадку не спростовує факт поновлення договорів оренди землі, адже ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, застосовній до даних правовідносин) не пов'язує факт такого поновлення з наданням орендарем проекту такої угоди або ж з фактичним укладанням такої додаткової угоди. Відсутність цієї додаткової угоди за наявності усіх визначених законом підстав для її укладання може свідчити лише про необхідність її укладання (в т.ч. в судовому порядку).
		До того ж, зі змісту укладених між сторонами вищевказаних договорів оренди не вбачається обов'язкової умови поновлення договорів оренди - подання позивачем (орендарем) відповідачеві (орендодавцю) проекту додаткової угоди.
		При цьому суд також враховує, що відповідач всупереч вимог ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України доказів на підтвердження того, що вина в не укладенні відповідних угод лежить на позивачеві, не надав. Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що позивачем своєчасно здійснені усі залежні від нього дії по оформленню пролонгації договорів від 10.06.1999 р. та від 09.08.2001 р. на новий строк.
		З огляду на викладені обставини, приписи закону і на те, що відповідач надіслав на адресу позивача вимогу щодо звільнення орендованих земельних ділянок, і тим самим порушив гарантоване законом переважне право позивача на поновлення договорів оренди землі, яким позивач висловив бажання скористатись, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 10.06.1999 р. на тих самих умовах, на строк до 10.06.2019 р. та про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 09.08.2001 р. на таких самих умовах, на строк до 09.08.2021 р. є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
		Разом з тим, відповідач у відзиві на позовну заяву та представник відповідача у судовому засіданні просить суд застосувати до позовних вимог позивача про визнання поновленими договорів оренди земельної ділянки позовну давність відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, обґрунтовуючи дану заяву тим, що строк подання позову щодо визнання поновленим договору оренди земельної ділянки від 10.06.1994 р. №4 сплив 10.06.2011 р., а договору оренди земельної ділянки від 09.08.2001 р. сплив 09.08.2014 р. 
		Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності до позовних вимог позивача про визнання поновленими вищевказаних договорів оренди земельної ділянки, суд дійшов наступних висновків.
		Відповідно до ст. 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Враховуючи те, що дії, направлені на порушення прав позивача, а саме: переважного права на укладення вищевказаних договорів оренди на новий строк, вчинені відповідачем у грудні 2015 р., про що свідчить направлення на адресу позивача листа від 30.12.2015 р., то відповідно перебіг строку позовної давності починається саме з цієї дати. За таких обставин, суд вважає, що позов подано позивачем у межах строків, встановлених ст. ст. 256-257 ЦК України.
		Розглянувши вимогу позивача про захист права інтелектуальної власності позивача на використання бренду "Нагорьєвського водосховища", суд дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження порушення з боку відповідача права інтелектуальної власності позивача у даній справі на використання будь-якого комерційного найменування. При цьому доводи позивача щодо можливого порушення таких прав у майбутньому судом не приймаються до уваги, оскільки рішення не може ґрунтуватись на припущеннях без наявності жодних фактичних обставин на підтвердження такого порушення.
		За таких обставин, суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог позивача про захист права інтелектуальної власності позивача на використання бренду "Нагорьєвського водосховища" відмовити.
		Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання поновленими договору оренди земельної ділянки від 10.06.1999 р. на тих самих умовах на строк до 10.06.2019 р. та договору оренди земельної ділянки від 09.08.2001 р. на таких самих умовах на строк до 09.08.2021 р. В частині позовних вимог позивача про захист права інтелектуальної власності позивача на використання бренду "Нагорьєвського водосховища" слід відмовити.
		Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд вважає за необхідне зазначити таке.
		Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Зважаючи на те, що представник позивача у судовому засіданні просить суд покласти судовий збір у даній справі на позивача, суд вважає за необхідне покласти судовий збір у повному обсязі на позивача.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 256-257, 261, 267, 631, 649 Цивільного кодексу України, ст. ст. 20, 187 Господарського кодексу України, ст. 33 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 1, 4, 12, 32-34, 43, 44-49, 82-85 ГПК України, суд -   
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов задовольнити частково.
		Визнати поновленим договір оренди земельної ділянки від 10 червня                      1999 року, укладений між Харківською районною державною адміністрацією та ТОВ "Федерація боксу та кікбоксингу", який зареєстрований у Харківській райдержадміністрації в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 16 червня 1999 року за №4, на тих самих умовах на строк до 10.06.2019 р.
		Визнати поновленим договір оренди  земельної ділянки лісового фонду від               09 серпня 2001 року, укладений між Харківською районною державною адміністрацією та ТОВ "Федерація  боксу та кікбоксингу", який зареєстрований у Харківському районному відділі земельних ресурсів 04 вересня 2001 року, про що в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис № 2, на таких самих умовах на строк до 09.08.2021р.
		В решті позову відмовити. 
		Повне рішення складено 09.03.2016 р.   
		 
		Суддя ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...