Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/5590/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: 18.03.2016. Зареєстровано: 21.03.2016. Забезпечено надання загального доступу: 23.03.2016.
Дата набрання законної сили: 15.03.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"15" березня 2016 р.                                                                Справа № 922/5590/15  
		 
		Колегія суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В. О. , суддя  Шевель О. В. 
		при секретарі Курченко В.А.
		за участю представників:
		позивача  ОСОБА_1 (дов. №7 від 24.02.2016р.)
		відповідача  ОСОБА_2 (довіреність б/н від 22.02.2016 р.)
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ ТІСА (вх.№224 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2015р. у справі №922/5590/15  
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА", с. Євгенівка, Тарутинський район, Одеська область
		до Державного підприємства Харківський завод шампанських вин, м. Харків
		про стягнення 5423195, 73 грн.
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення заборгованості за договором поставки № 30/19 від 08.04.2014р. у загальній сумі 5423195,73 грн., в т.ч. основна заборгованість - 2560000,00 грн., пеня - 1290801,64 грн., 3% річних - 115722,56 грн., інфляційні втрати - 1456671,53 грн.
		Рішенням господарського суду Харківської області від 26.11.2015р. у справі №922/5590/15 (суддя Яризько В.О.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" основну заборгованість у сумі 2560000,00 грн., пеню в сумі 104321,10 грн., 3% річних у сумі 115722,56 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 41700,65 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" на користь державного бюджету України 453,44 грн. судового збору.
		Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2015 р. у справі №922/5590/15 та прийняти нове рішення по справі, яким повністю задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги посилається, зокрема, на невірне застосування судом першої інстанції положень ст. 625 Цивільного кодексу України.
		Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її розгляд на 09.02.2016р., зобовязано апелянта не пізніше ніж за три дні до судового засідання надати суду докази зарахування суми судового збору до Державного бюджету України, сплаченого згідно платіжного доручення з наступними реквізитами: платник ТОВ "ТІСА", Банк (МФО, назва), 380009 ПАУТ ФІДОБАНК,м. Київ, сума сплаченого збору 89482, 73 грн., дата платіжного доручення 11.01.2016.
		04.02.2016р. від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ТОВ "ТІСА", залишити рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2015р. у справі №922/5590/15   без змін (вх.№1400).
		Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 09.02.2016р. відкладено розгляд справи на 25.02.2016р. Повторно зобовязано апелянта не пізніше ніж за три дні до судового засідання надати суду докази зарахування суми судового збору до Державного бюджету України, сплаченого згідно платіжного доручення з наступними реквізитами: платник ТОВ "ТІСА", Банк (МФО, назва), 380009 ПАУТ ФІДОБАНК,м. Київ, сума сплаченого збору 89482,73 грн., дата платіжного доручення 11.01.2016.
		23.02.2016р. від апелянта надійшли доповнення до апеляційної скарги (вх. №2093).
		23.02.2016р. від відповідача надійшли письмові пояснення щодо порядку здійснення оплати згідно з договором поставки №30 від 08.04.2014р., в яких ДП "ХЗШВ" визнає суму основного боргу у розмірі 2560000,00 грн. та заперечує проти стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат (вх.№2094).
		25.02.2016р. від апелянта надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких він просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2015р. у справі №922/5590/15 і прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги ТОВ "ТІСА" та стягнути на його користь з ДП "ХЗШВ" основну заборгованість в сумі 2560000,00 грн., пеню за прострочення платежів за весь період у сумі 1290801,64 грн., 3% річних в сумі 115722,56 грн. та 1248539,25 грн. інфляційних втрат, всього 5110913,45 грн. (вх.№2188).
		У судовому засіданні 25.02.2016р. оголошено перерву до 15.03.2016р. 
		10.03.2016р. ДП "ХЗШВ" надало письмове пояснення щодо невизнання позовних вимог ТОВ "ТІСА" в частині стягнення інфляційних втрат, процентів за користування коштами (3% річних) та пені (вх. №2677).
		15.03.2016р. від апелянта надійшли доповнення до апеляційної скарги (вх.№2828), в яких, зокрема, зазначає, що попередня оплата була здійснена без виставлення позивачем відповідного рахунку, тому він не заперечує проти виключення суми нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за період до 27.06.2014. Окрім того, вважає що мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на нарахування пені та 3% річних
		У судовому засіданні представник апелянта просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2015р. у справі №922/5590/15 і прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги ТОВ "ТІСА" та стягнути на його користь з ДП "ХЗШВ" основну заборгованість в сумі 2560000,00 грн., пеню за прострочення платежів за весь період у сумі 1290801,64 грн., 3% річних в сумі 115722,56 грн. та 1248539,25 грн. інфляційних втрат, всього 5110913,45 грн. Доказів зарахування суми судового збору до державного бюджету України, сплаченого згідно платіжного доручення з наступними реквізитами: платник ТОВ "ТІСА", Банк (МФО, назва), 380009 ПАУТ ФІДОБАНК,м. Київ, сума сплаченого збору 89482,73 грн., дата платіжного доручення 11.01.2016р. заявником не надано.
		Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат заперечував, та просив рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2015р. у справі №922/5590/15 залишити без змін.
		Дослідивши викладені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги враховуючи наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, 08.04.2014р. між ДП "Харківський завод шампанських вин" (покупець) та ТОВ "Тиса" (постачальник) укладено договір поставки №30/19 (далі  договір), за умовами якого постачальник зобов'язався поставити в обумовлені строки покупцю товар - виноматеріал шампанський врожаю 2013 року: "Аліготе" 55000 дал та "Шардоне" 6000 дал.
		Згідно п. 4.1 договору ціна на товар встановлюється в національній валюті України. На момент складання даного договору ціна за 1 дал товару складає: виноматеріал шампанський "Аліготе"  64 грн. за 1 дал з урахуванням ПДВ; виноматеріал шампанський "Шардоне"  64 грн. за 1 дал з урахуванням ПДВ.
		Загальна ціна даного товару складається із суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії цього договору та вказаних у накладних (п.4.4. договору).
		Відповідно до п. 5.1 договору покупець проводить оплату на умовах: 20% попередня оплата, узгодженої до відвантаження партії товару, протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку на оплату товару, 80% - оплата протягом 30 календарних днів з моменту поставки.
		Поставка визначеної партії товару здійснюється на підставі замовлення покупця (п. 6.1. договору).
		Згідно п. 11.1 договору, він набирає чинності з дати його підписання і діє до 31 грудня 2014р.
		На виконання умов договору позивачем був поставлений відповідачу товар на загальну суму 3841203,20 грн., що підтверджується видатковою накладною № 4 від 28.05.2014р. та довіреністю № 125 від 28.05.2014р.
		За умовами договору відповідач повинен був провести остаточний розрахунок за поставлений товар протягом 30 календарних днів з моменту поставки. Враховуючи, що поставка товару відбулася 28.05.2014р., відповідач повинен був провести остаточний розрахунок до 27.06.2014р.
		Як зазначає позивач, відповідачем було здійснено оплати на загальну суму 1281203,20 грн., зокрема, платіжними дорученнями № 296 від 26.05.14 р. на суму 200000,00 грн.; № 317 від 30.05.14 р. на суму 200000,00 грн.; № 318 від 30.05.14 р. на суму 50800,00 грн.; №335 від 02.06.14 р. на суму 100000,00 грн.; № 346  від  04.06.14р. на суму 200000,00 грн.; № 460 від 27.06.14 р. на суму 30000,00 грн.; № 682 від 30.07.14 р. на суму 50000,00 грн.; № 949 від 17.09.14 р. на суму 10403,20 грн.; № 1086 від 10.10.14 р. на суму 10000,00 грн.; № 1490 від 28.11.14 р. на суму 50000,00 грн.; №№ 1764, 1780 від 30.12.14 р. на суму 140000,00 грн.; № 2129 від 23.02.15 р. на суму 50000,00 грн.; № 2152 від 27.02.15 р. на суму 50000,00 грн.; від 30.04.15р. на суму 20000,00 гр.; від 11.06.15р. на суму 20000,00 грн. 
		Також, позивач стверджує, що ТОВ "ТІСА" було сплачено 100000,00 грн. платіжним дорученням № 2245 від 17.03.2015 р., однак, в матеріалах справи вказане платіжне доручення відсутнє. Але, враховуючи, що обидві сторони підтверджують факт здійснення вказаного платежу (зокрема, відповідач до своїх пояснень вх. №2094 від 23.02.2016 надав копію балансу поставщика в інтервалі травень 2014- лютий 2016), колегія суддів вважає обставини щодо проведення 17.03.2015 р. оплати в сумі 100000,00 грн., такими, що не потребують доказуванню.
		Таким чином, залишок несплаченої заборгованості відповідача за отриманий від позивача товар складає 2560000,00 грн.
		Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.
		Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
		Приймаючи до уваги, що відповідач не виконав передбачені договором зобовязання по сплаті грошових коштів у визначений строк, позивачем обґрунтовано предявлено вимоги про стягнення основного боргу у сумі 2560000,00 грн., а судом першої інстанції правомірно їх задоволено.
		 
		Відповідач не заперечуючи ані факту отримання товару, ані його часткової оплати та визнаючи наявність основного боргу, вважає, що позивачем неправомірно нараховані пеня, три проценти річних та інфляційні втрати, оскільки підприємство відповідача знаходиться в процедурі банкрутства та діє мораторій на задоволення вимог кредиторів.
		Суд першої інстанції, встановивши, що ухвалою господарського суду Харківської області від 15.04.2011р. порушено провадження у справі № 5023/2756/11 про банкрутство ДП "Харківський завод шампанських вин", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а також керуючись положеннями ч. 5 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, яка набрала чинності 19.01.2013 року), враховуючи, що вимоги кредитора (позивача) є поточними, вважав, що на них не розповсюджується мораторій на задоволення вимог кредиторів.
		З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд вважав обґрунтованим нарахування трьох процентів річних у розмірі 115722,56грн., а також на підставі ч. 6 ст. 232 ГК України суд прийшов до висновку, що вірним є нарахування пені лише за період з 13.11.2014 по 28.12.2014 у сумі 104321,10грн. Вказані суми були стягнені з відповідача.
		В задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 1456671,53 грн. суд першої інстанції відмовив, вважаючи, що позивачем невірно здійснені нарахування інфляційних втрат з урахуванням середньозваженої заборгованості місяця, а суд самостійно позбавлений права та можливості здійснити перерахунок.
		 
		Надаючи оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.
		19.01.2013 року набрала чинності нова редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
		Пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в новій редакції) визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.
		Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 15.04.2011р. порушено провадження у справі № 5023/2756/11 про банкрутство ДП "Харківський завод шампанських вин", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів
		Таким чином в даному випадку необхідно було застосовувати положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, яка була чинна до 19.01.2013 року. 
		На вказане місцевий господарський суд увагу не звернув, застосувавши до правовідносин, що виникли між сторонами положення ч. 5 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, яка набрала чинності 19.01.2013 року).
		 
		Відповідно до положень статті 1 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) мораторій на задоволення вимог кредиторів  це зупинення виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобовязань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
		Разом із тим Закон визначає, що конкурсні кредитори  кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори  кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
		Частиною четвертою статті 12 цього Закону встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство. 
		Таким чином, із моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошові зобовязання та зобовязання щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходи, спрямовані на забезпечення їх виконання.
		Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати страхових внесків на загальнообовязкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообовязкового державного соціального страхування, податків і зборів (обовязкових платежів).
		Тобто наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не повязаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобовязань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство. 
		Виходячи зі змісту Закону, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства. (Вказана правова позиція висловлена в постанові Судової палати у господарських спорах Верховного Суду України від 01.10.2013 року №3-27гс13 у справі № 28/5005/3240/2012).
		Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає неправомірним нарахування пені за неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. А тому, рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 104321,10 грн. підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
		 
		В свою чергу, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. 
		Таким чином, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів банку не поширюється на нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних, оскільки останні входять до складу грошового зобов'язання і не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання (зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у справах N 4/719 від 08.11.2010, №4/720 від 15.11.2010 року, № 6-38цс11 від 24.10.2011 р.).
		 
		Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		 
		Колегія суддів звертає увагу, що за умовами договору (п. 5.1.), відповідач повинен був здійснити попередню оплату (20%) узгодженої до відвантаження партії товару протягом трьох банківських днів з моменту виставлення рахунку на оплату. 
		Проте, матеріали справи не містять доказів виставлення рахунку на оплату товару за замовленням покупця. Крім того, відповідач стверджує, а позивач не заперечує, що рахунок на оплату товару дійсно не виставлявся.
		Таким чином, за відсутності попереднього замовлення покупця (відповідача), а також виставленого рахунку на попередню оплату, за обставинами справи строк для здійснення попередньої оплати у розмірі 20% протягом трьох банківських днів з моменту виставлення рахунку не настав.
		Як встановлено апеляційним господарським судом, відповідач повинен був провести остаточний розрахунок за поставлений товар до 27.06.2014р.
		Таким чином, колегія суддів не може вважати правомірним нарахування позивачем трьох процентів річних та інфляційних за період до 28.06.2014. З вказаними обставинами фактично погодився позивач у своїх доповненнях до апеляційної скарги (вх. №2828 від 15.03.2016).
		 
		Відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013р. №14 індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".
		Згідно листа Верховного Суду України N 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" при застосуванні індексу інфляції необхідно враховувати, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому умовно слід враховувати, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується з врахуванням даного місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
		Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних, колегія суддів дійшла висновку, що позивач застосовує індекси інфляції за періоди без дотримання вказаного правила.
		Проведений апеляційним судом розрахунок суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, свідчить про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат у розмірі 1283373,10 грн.
		Посилання суду першої інстанції на неможливість самостійного здійснення перерахунку інфляційних в якості підстави для відмови у задоволенні вказаних позовних колегія суддів вважає необґрунтованими.
		 
		В розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України три проценти річних від простроченої суми є платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова норма носить загальний характер, а встановлений нею обов'язок боржника сплатити три проценти річних поширюється на правовідносини, які виникають з різних підстав, але пов'язані з виконанням саме грошового зобов'язання. 
		Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги в частині їх стягнення у розмірі 115570,90 грн.
		Тому, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу та трьох процентів річних підлягають задоволенню частково у вказаних сумах, які апеляційний суд визнав обґрунтованими.  
		Виходячи зі змісту ст. ст. 34, 43, 82 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює обставини справи у відповідності до свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та приймає рішення за результатами оцінки всіх доказів, які були визнані судом як належні та допустимі.
		На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2015р. у справі №922/5590/15 - зміні.
		Судові витрати відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають розподіленню між сторонами пропорційно задоволених позовних вимог.
		 
		Крім того, під час розгляду апеляційної скарги було встановлено наступне.
		На підтвердження сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги заявником додано платіжне доручення з наступними реквізитами: платник ТОВ ТІСА, Банк (МФО, назва) 380009 ПАУТ ФІДОБАНК, м. Київ, сума сплаченого збору 89 482,73 грн., дата платіжного доручення 11.01.2016.
		Відповідно до довідок Харківського апеляційного господарського суду по даній справі від 20.01.2016, 25.02.2016 та 15.03.2016 за результатами проведеної перевірки інформації щодо зарахування судового збору до державного бюджету встановлено, що за даними виписки УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова по рахунку Харківського апеляційного господарського суду відсутня інформація про зарахування судового збору за вищевказаними реквізитами.
		У звязку з чим, ухвалами Харківського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 та 09.02.2016 було зобовязано апелянта надати докази зарахування судового збору до державного бюджету України, сплаченого згідно платіжного доручення з наступними реквізитами: платник ТОВ ТІСА, Банк (МФО, назва) 380009 ПАУТ ФІДОБАНК, м. Київ, сума сплаченого збору 89 482,73 грн., дата платіжного доручення 11.01.2016.
		Відповідно ч. 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» на суд покладено обовязок щодо перевірки зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
		Враховуючи ненадання позивачем доказів зарахування судового збору до Державного бюджету України за подання апеляційної скарги (згідно платіжного доручення №01 від 11.01.2016. на суму 89482,73 грн.), колегія суддів дійшла висновку про стягнення з ТОВ ТІСА на користь Державного бюджету України 89482,73 грн. судового збору.
		Керуючись статтями 49, 85, 91, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу задовольнити частково.
		Рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2015р. у справі №922/5590/15 змінити, виклавши абзац другий його резолютивної частини в наступній редакції:
		«Стягнути з Державного підприємства "Харківський завод шампанських вин"  (61017, м. Харків, вул. Лозівська, 20, код 30590422) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" (68515, Одеська область, Тарутинський район, с. Євгенівка, код 31277957) 2560000,00 грн. основного боргу, 1283373,10 грн. інфляційних нарахувань, 115570,90 грн. три проценти річних, 59053,57 грн. судових витрат.».
		В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 26.11.2015р. у справі №922/5590/15 залишити без змін.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІСА" (68515, Одеська область, Тарутинський район, с. Євгенівка, код 31277957) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31216206782003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 89482,73 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
		Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.
		 
		Повний текст постанови складено   18.03.16р.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                    Крестьянінов О.О.
		 
		 
		Суддя                                                                                           Фоміна В. О.  
		 
		 
		Суддя                                                                                           Шевель О. В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...