Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/150/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України.
Надіслано для оприлюднення: 17.03.2016. Зареєстровано: 21.03.2016. Забезпечено надання загального доступу: 21.03.2016.
Дата набрання законної сили: 25.07.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		 
		03 березня 2016 року                               м. Київ                    справа № 800/150/16 
		 
		Суддя Вищого адміністративного суду України  Черпіцька Л.Т., 
		розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Верховної ради України про визнання незаконною постанови,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України  з позовом про:
		- визнання незаконною ч.1 Додатку № 1 постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992р. 
		- визнання незаконним пункт «а» Додатку № 2 постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992р.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зброя, як річ, може вільно перебувати в цивільному обороті, а обмеження підзаконними нормативно-правовими актами оборотоздатності речей є незаконним.
		Отже, виходячи зі змісту позовної заяви, позивач вважає, що оскаржувані правові акти не відповідають ст. 41, п.7 ст. 92 Конституції України. 
		Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Пунктом першим частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Згідно з ч.4 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України Вищому адміністративному суду України, як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
		Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України регулює ст. 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з частиною першою якої її правила поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) актів Вищої ради юстиції; 3) дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції; 4) рішень, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
		Згідно зі статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
		Статтею 150 Конституції України передбачено, що до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
		Стаття 152 Конституції України визначає, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. 
		Відповідно до положень пункту першого статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.     
		Згідно зі статтею 15 Закону України "Про Конституційний Суд України" підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є:                                    - невідповідність Конституції України;  - порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; - перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.
		З урахуванням наведених правових норм і змісту позовних вимог, слід зазначити, що невідповідність Конституції України правових актів Верховної Ради України може бути підставою для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності.
		Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 17.10.2002                             N 17-рп/2002 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України (щодо повноважності Верховної Ради України) зазначено, що Верховна Рада України визначена в ст. 75 Конституції України парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.
		Отже, за змістом Конституції України Верховна Рада України як представницький орган державної влади - парламент - є єдиним органом законодавчої влади, який має колегіальний характер і складається з чотирьохсот п'ятдесяти народних депутатів України, обраних строком на чотири роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування, і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Повноваження Верховної Ради України здійснюються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. 
		Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що Верховна Рада України при розгляді та прийнятті законів не виконує владних управлінських функцій, а реалізовує свої повноваження щодо законодавчої діяльності, що дає підстави зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів, зокрема, Вищого адміністративного суду як суду першої інстанції, не поширюється на спори про визнання протиправними дій при прийнятті законів, при утриманні від їх підписання чи оприлюдненні. 
		Разом з тим, Конституційним Судом України може бути визнаний неконституційним правовий акт Верховної Ради України, у процесі прийняття чи схвалення якого або набрання ним чинності було порушено процедурні вимоги, що встановлюються безпосередньо Конституцією України, за умови набрання ним чинності.
		Проте, виходячи з положень, передбачених ч. 1 ст. 2, ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, викладених у пункті 4 Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень, в тому числі ч. 3 ст. 17 КАС України, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій. Адже відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.
		Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Отже, захисту підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових правовідносинах з відповідачами і саме при здійсненні ними чітко визначених чинним законодавством владних управлінських функцій.
		Аналогічна правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20 січня 2015 року (справа № 21-577а14).
		Отже, підсумовуючи вищенаведене, слід зазначити, що в адміністративні суди в порядку адміністративного судочинства не можуть бути оскаржені і переглянуті правові акти Верховної Ради України щодо їх конституційності. Проте у справах щодо оскарження підзаконних правових актів інших суб'єктів владних повноважень адміністративний суд може перевіряти їх відповідність Конституції України, міжнародним договорам, ратифікованим в Україні, законам України та іншим правовим актам вищої юридичної сили.
		А оскільки позивач вважає, що визнання незаконною ч.1 Додатку № 1 та пункту «а» Додатку № 2 до постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992р. не відповідають Конституції України, тобто порушують його особисті немайнові права, передбачені Конституцією України, розгляд цього питання віднесений до юрисдикції Конституційного Суду України.
		У даному випадку слід також прийняти до уваги позицію Верховного Суду України викладену в конституційному поданні щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»   положенням ст.6, ч.1 ст.8, ч.5 ст. 13, ст.ст. 21, 22, ч.1,4,5 ст. 41 Конституції України.
		З урахуванням наведеного та у відповідності до пункту 1 частини першої статті 109 КАС України, у відкритті провадження слід відмовити, оскільки заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. 
		Керуючись ст. ст. 2, 3, 17, 18, 109, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України,-          
		 
		Ухвалив:
		Відмовити у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Верховної ради України про визнання незаконною ч.1 Додатку № 1 та пункту «а» Додатку № 2 до постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17.06.1992р.
		Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання заяви про перегляд Верховним Судом України рішення набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Верховного суду України за наслідками такого перегляду.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                                                         Л.Т. Черпіцька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...