Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/4302/14 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Спонукання виконати певні дії, що не випливають з договірних зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 25.03.2016. Зареєстровано: 27.03.2016. Забезпечено надання загального доступу: 30.03.2016.
Дата набрання законної сили: 05.04.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22.03.2016р.                                                                          Справа№ 914/4302/14 
		Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
		за позовом: Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Купол-ЛВ» 
		(м. Львів)
		до відповідача: Приватного підприємства «УТЛ» (м. Львів)
		третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 (м. Львів)
		третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 (м. Львів) 
		про: усунення перешкод у користуванні майном 
		За зустрічним позовом: Приватного підприємства «УТЛ» (м. Львів)
		до відповідача: Приватного підприємства «Виробничо-комерційної фірми «Купол-ЛВ» (м. Львів)
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом: ОСОБА_1 (м. Львів)
		про: визнання недійсним договору оренди та визнання права власності на нерухоме майно.
		Суддя: Пазичев В.М.
		При секретарі: Черменєвій В.С.
		Представники:
		від позивача за первісним позовом: Не з'явився.
		від відповідача за первісним позовом: Не з'явився.
		від третьої особи 1 за первісним позовом: Не з'явився.
		від третьої особи 2 за первісним позовом: ОСОБА_2 - паспорт НОМЕР_1, виданий Сихівським РВ ЛМУ УМВС України у Л/о 17.05.2007 року.
		Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Купол-ЛВ» до Приватного підприємства «УТЛ», за участю третіх осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про усунення перешкод у користуванні майном. Крім того, подано зустрічний позов Приватного підприємства «УТЛ» до Приватного підприємства «Виробничо-комерційної фірми «Купол-ЛВ», за участю третьої особи: ОСОБА_1, визнання недійсним договору оренди та права власності на нерухоме майно.
		Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.01.2015 р. у справі № 914/4302/14 (суддя Щигельська О.І.) у первісному позові відмовлено, зустрічний - задоволено, визнано недійсним договір оренди від 09.10.2014 р., укладений між ОСОБА_1 та ПП "Виробничо-комерційна фірма "Купол-ЛВ" та визнано право власності  ПП "УТЛ" на квартиру № 45 та нежитлові приміщення, позначені на плані  26-27 загальною площею 81,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2. 
		Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 р. (головуючий суддя Данко Л.С., судді Галушко Н.А., Орищин Г.В.) вказане рішення залишено без змін.
		Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2015 року рішення господарського суду Львівської області від 21.01.2015 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 р. у справі № 914/4302/14 скасовано повністю, а справу № 914/4302/14 передано на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.01.2016 року порушено провадження у справі і призначено до розгляду на 19.01.2016 року. Ухвалою суду від 19.01.2016 року розгляд справи відкладено до 03.02.2016 року, в зв'язку з поданим клопотанням відповідача. Ухвалою суду від 03.02.2016 року розгляд справи відкладено до 11.02.2016 року, в зв'язку з відсутністю представників позивача, відповідача та третьої особи 1. Ухвалою суду від 11.02.2016 року розгляд справи відкладено до 16.02.2016 року, в зв'язку з відсутністю представників позивача, та третьої особи 1. Ухвалою суду від 16.02.2016 року розгляд справи відкладено до 19.02.2016 року, в зв'язку з відсутністю представників позивача, відповідача та третьої особи 1 та згідно їх клопотань. Ухвалою суду від 19.02.2016 року розгляд справи відкладено до 23.02.2016 року, в зв'язку з відсутністю представників позивача, відповідача та третьої особи 1. Ухвалою суду від 23.02.2016 року розгляд справи відкладено до 22.03.2016 року, в зв'язку з відсутністю представників позивача, відповідача та третьої особи 1 та згідно клопотання третьої особи 2.
		Позивач за первісним позовом вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 13.01.2016 р. року, про відкладення від 19.01.2016 року, від 03.02.2016 року, від 11.02.2016 року, від 16.02.2016 року, від 19.02.2016 року, від 23.02.2016 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить копія Списку № 198 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів за 25.02.2016 року, а явка позивача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.
		02.02.2016 року за вх. № 4247/16 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.
		16.02.2016 року за вх. № 6306/16 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи.
		Відповідач за первісним позовом вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 13.01.2016 року, про відкладення від 19.01.2016 року, від 03.02.2016 року, від 11.02.2016 року, від 16.02.2016 року, від 19.02.2016 року, від 23.02.2016 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить копія Списку № 198 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів за 25.02.2016 року, а явка відповідача була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.
		Відповідачем в судове засідання подано клопотання про відкладення розгляду справи.
		16.02.2016 року за вх. № 6310/16 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.
		Третя особа 1 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 13.01.2016 року, про відкладення від 19.01.2016 року, від 03.02.2016 року, від 11.02.2016 року, від 16.02.2016 року, від 19.02.2016 року, від 23.02.2016 року не виконала, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлена про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить копія Списку № 198 згрупованих внутрішніх поштових відправлень рекомендованих листів за 25.02.2016 року, а явка третьої особи 1 була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.
		16.02.2016 року за вх. № 6309/16 третя особа 1 подала клопотання про відкладення розгляду справи.
		Третя особа 2 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 13.01.2016 року, про відкладення від 19.01.2016 року, від 03.02.2016 року, про відкладення від 11.02.2016 року, від 16.02.2016 року, від 19.02.2016 року виконала частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечила.
		10.02.2016 року за вх. № 5413/16 третя особа 2 подала пояснення по справі.
		23.02.2016 року за вх. № 7205/16 третя особа 2 подала пояснення по справі.
		Відповідно до ст. 85 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 22.03.2016 року.
		 
		Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
		Як стверджується позивачем за первісним позовом, 09 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ПП "Виробничо-комерційна фірма "КУПОЛ-ЛВ" укладено Договір оренди 1/2 квартири № 45 та нежитлових приміщень, що позначені на плані 26-27 (загальною площею 81,1 кв.м.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, на підставі якого складено акт здачі-приймання від 09.10.2014 р., згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в користування визначені у Договорі приміщення.
		Однак, прибувши на об'єкт оренди, представник позивача не був допущений до користування квартирою № 45 та нежитловими приміщеннями 26-27 за адресою: АДРЕСА_2 площею 81,1 кв.м., оскільки останні були зайняті посадовими особами Приватного підприємства "УТЛ". Вимога представника позивача про звільнення квартири та нежитлових приміщень посадовими особами відповідача залишена без задоволення, оскільки, за словами останніх, зазначена квартира та нежитлові приміщення належать ПП "УТЛ", що спонукало ПП "ВКФ "Купол-ЛВ" звернутись до суду із позовом про зобов"язання ПП "УТЛ" усунути перешкоди у користуванні орендованим майном, із посиланням на ст. 396 ЦК України, згідно якої особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
		Відповідач за первісним позовом - ПП "УТЛ" вважає позовну заяву ПП "ВКФ "Купол-ЛВ" безпідставною та такою, що не підлягає до задоволення, посилаючись на те, що позивач не має жодних речових прав на зазначене нерухоме майно, а саме: 1/2 квартири № 45 та нежитлових приміщень, що позначені на плані 26-27 (загальною площею 81,1 кв.м.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, оскільки, ОСОБА_1, як власник нерухомого майна відповідно до рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11 лютого 2013 року, передав його, як засновник, у статутний капітал ПП "УТЛ". 
		Внесення спірного нерухомого майна до статутного капіталу підприємства та перехід права власності на майно від засновників до ПП "УТЛ", відбулося на підставі рішення загальних зборів засновників ПП "УТЛ", що оформлене протоколом загальних зборів засновників ПП "УТЛ" від 20.03.2014 р. та акту приймання-передачі внеску в статутний капітал та грошової оцінки від 20.03.2014 р.
		Рішення про передачу майна в статутний капітал, що оформлене протоколом від 20.03.2014 р. по своїй правовій природі є правочином і, відповідно до ст. 202 ЦК України, є підставою виникнення правовідносин власності. Вказаний правочин про передання майна в статутний капітал приватного підприємства, в контексті ст. 626 ЦК України, є домовленістю засновників, спрямованою на зміну власника нерухомого майна, адже в засновників з моменту передання майна право власності на нього припиняється, а у приватного підприємства, з моменту такого передання - виникає.
		Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 просить первісний позов задоволити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити, оскільки внесення зазначеного вище майна до статутного капіталу ПП "УТЛ" відбулося на підставі рішення загальних зборів засновників ПП "УТЛ", що оформлене протоколом загальних зборів засновників ПП "УТЛ" від 20.03.2014 р. та акту приймання-передачі внеску в статутний капітал та грошової оцінки від 20.03.2014 р., проте, згідно протоколу загальних зборів засновників ПП "УТЛ" від 19.08.2014 р., ОСОБА_1 вийшов з числа засновників ПП "УТЛ".
		ПП "УТЛ" подано зустрічний позов до ПП "ВКФ "Купол-ЛВ", за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору оренди  від 09.10.2014 р. та визнання права власності за ПП "УТЛ" на спірні житлові та нежитлові приміщення, який обґрунтовано наступним:
		20.03.2014 року відбулися загальні збори засновників ПП "УТЛ", за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які оформлені протоколом зборів засновників ПП "УТЛ" від 20.03.2014 р. На вказаних зборах було прийнято рішення про створення ПП "УТЛ" та, для забезпечення фінансово-господарської діяльності підприємства, внесено до його статутного капіталу нерухоме майно, а саме: по 1/2 частки квартири № 45 та нежитлових приміщень 26-27 (загальною пл.81,1 кв.м.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, належне засновникам на праві приватної власності на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 11.02.2013 року по справі №1328/7653/12.
		Внесення спірного нерухомого майна до статутного капіталу підприємства та перехід права власності на майно від засновників до ПП "УТЛ", відбулося на підставі рішення загальних зборів засновників ПП "УТЛ", що оформлене протоколом загальних зборів засновників ПП "УТЛ" від 20.03.2014 р. та акту приймання-передачі внеску в статутний капітал та грошової оцінки від 20.03.2014 р.
		12.08.2014 р. Державним реєстратором Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції було внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації створення ПП "УТЛ".
		Як вважає позивач за зустрічним позовом, рішення про передачу майна в статутний капітал, що оформлене протоколом від 20.03.2014 р. по своїй правовій природі є правочином, адже, відповідно до ст. 202 ЦК України, є підставою виникнення правовідносин власності. Вказаний правочин про передання майна в статутний капітал приватного підприємства, в контексті ст. 626 ЦК України, є домовленістю засновників, спрямованою на зміну власника нерухомого майна, адже в засновників, з моменту передання майна, право власності на нього припиняється, а у приватного підприємства, з моменту такого передання - виникає.
		В п. 5.1. цього ж Статуту передбачено, що для забезпечення діяльності підприємства за рахунок вкладів засновників створюється статутний капітал. Загальний розмір статутного капіталу підприємства становить 294075,00 грн., який складається з внесених вкладів засновників у вигляді нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 та нежитлових приміщень, що позначені на плані 26-27 (загальною площею 81,1 кв.м.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.
		Як вказує позивач за зустрічним позовом, з моменту прийняття рішення засновниками, підписання акту приймання-передачі майна у статутний капітал, право власності на нерухоме майно, на його думку, перейшло від його засновників до ПП "УТЛ". 
		Окрім цього, як зазначає позивач за зустрічним позовом, рішенням засновників (протокол зборів Засновників від 19.08.2014 р.) розглянуто заяву третьої особи по справі - ОСОБА_1 та прийнято рішення про виведення його зі складу засновників підприємства та передано його частку іншому засновнику на підставі Договору купівлі-продажу частки підприємства від 19.08.2014 року.
		Проте, як вбачається із первісної позовної заяви, 09 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ПП "Виробничо-комерційна фірма "КУПОЛ-ЛВ" укладено договір оренди 1/2 квартири № 45 та нежитлових приміщень, що позначені на плані 26-27 (загальною площею 81,1 кв.м.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, який позивач за зустрічним позов просить суд визнати недійсним, оскільки ОСОБА_1, на момент його укладення, не був власником вказаного майна, а також, враховуючи факт невизнання ПП "Виробничо-комерційна фірма "КУПОЛ-ЛВ" та ОСОБА_1 права власності ПП "УТЛ" на спірне нерухоме майно, останнім заявлено вимогу про визнання за ним права власності на вказане майно.
		 
		При прийнятті рішення суд виходив з наступного:
		Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
		Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
		Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
		Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
		Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
		Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
		Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Як встановлено в ході судового розгляду справи, Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 11.02.2013 р. у цивільній справі № 1328/7653/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17.09.2013 р., у т.ч., переведено право покупця по договорах купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом 26.12.2007 р., укладених між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо придбання квартири № 45 та нежитлових приміщень, позначених на плані 26-27 загальною площею  81,1 кв. м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 на ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 1/2 частці за кожним. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 02.07.2014 р. роз'яснено резолютивну частину зазначеного рішення суду  від 11.02.2013 р., яке слід розуміти таким чином, що за ОСОБА_1 визнається право власності на 1/2 частки вищевказаного нерухомого майна, що є підставою для державної реєстрації права власності на це майно відповідним органом державної реєстрації прав.
		Відповідно до протоколу зборів засновників від 20.03.2014 р., ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вирішили створити Приватне підприємство "УТЛ" зі статутним капіталом в розмірі 294075 грн. шляхом внесення  вкладів у вигляді нерухомого майна, а саме: квартири № 45 та нежитлових приміщень 26-27 загальною площею  81,1 кв. м. по АДРЕСА_1, що належить їм на праві спільної часткової власності по 1/2 кожному на підставі вищевказаного рішення суду, а також підписали акт приймання-передачі внеску в статутний капітал та грошової оцінки.
		12.08.2014 р. державним реєстратором Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрація створення юридичної особи ПП "УТЛ".
		19.08.2014 р. між ОСОБА_3 (Покупець) і ОСОБА_1 (Продавець) укладено Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "УТЛ", за умовами якого продавець передав у власність покупцю частку (корпоративні права) у розмірі 50 % статутного капіталу ПП "УТЛ" вартістю 147037, 50 грн., а покупець - зобов'язалася прийняти та оплатити вартість цієї частки. 
		20.08.2014 р. була проведена державна реєстрація змін до установчих документів ПП "УТЛ", у зв'язку із виходом ОСОБА_1 зі складу засновників підприємства, згідно вказаного Договору.
		09.10.2014 р. між ОСОБА_1 (Орендодавець) та ПП "Виробничо-комерційна фірма "Купол-ЛВ" (Орендар) укладено Договір оренди № 09/10/14, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування 1/2 квартири № 45 та нежитлові приміщення 26-27, загальною площею 81,1 кв. м. по АДРЕСА_1, належні орендодавцю на праві власності згідно рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 11.02.2013 р. Термін оренди - один рік з моменту прийняття об'єкта за  актом здачі-приймання об'єкту оренди (п. 3.1 Договору). 09.10.2014 р. між сторонами підписано акт здачі-приймання орендованого нерухомого майна. 
		04.12.2014 р. ПП "Виробничо-комерційна фірма "Купол-ЛВ" звернулося з позовом до ПП "УТЛ", третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні квартирою № 45 та нежитловими приміщеннями (26-27), переданими позивачу за Договором оренди від 09.10.2014 р., на підставі ст. ст. 391, 396 ЦК України.
		22.12.2014 р. Господарським судом Львівської області прийнято до розгляду зустрічний позов ПП "УТЛ" до ПП "Виробничо-комерційна фірма "Купол-ЛВ", третьої особи - ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору оренди від 09.10.2014 р. та визнання права власності на спірне нерухоме майно, на підставі ст. 392 ЦК України.
		Однак, право передання майна у найм має лише власник речі або особа, якій належать майнові права (ч. 1 ст. 761 ЦК України).
		За приписами ст. 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
		Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності вимагаючи усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).
		Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч. 1 ст. 182 ЦК України).
		Частиною 4 ст. 334 ЦК України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
		Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті та статтею 41 цього Закону (ч. 6 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 р. зі змінами, внесеними Законом України № 233-VII від 14.05.2013 р.) 
		Незважаючи на вимоги суду, ПП «ВКФ «Купол-ЛВ» в обґрунтування наявності перешкод в користуванні майном не надано жодних належних та допустимих доказів, які підтверджували б вказані обставини. Позивач не зазначає, які саме перешкоди в користуванні майном і яким шляхом слід усунути, якими доказами вони підтверджені. При цьому слід взяти до уваги те, що за спірним договором оренди позивачу надано лише частину зазначених приміщень.
		Щодо зустрічних позовних вимог, то заявляючи вимогу про визнання Договору оренди недійсним, ПП «УТЛ» зазначає, що такий Договір є недійсним, оскільки станом на дату укладення Договору, майно, передане за Договором оренди, а саме квартира № 45 та нежитлові приміщення 26-27 у будинку № АДРЕСА_1 не належали орендодавцеві - ОСОБА_1, відтак він не вправі був розпоряджатися даним майном та укладати щодо нього будь-які договори.
		Проте, обставини, на які покликається ПП «УТЛ», належними та допустимими доказами не підтверджуються. Навпаки, з наявних в матеріалах справи інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Реєстру речових прав на нерухоме майно, вбачається, що право власності на спірне нерухоме майно на час укладення оспорюваного правочину було зареєстровано за третьою особою.
		Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
		Водночас, ч. 6 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) вчиняються, якщо право власності чи інше речове право на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону.
		Щодо вимоги щодо визнання за ПП «УТЛ» права власності на квартиру № 45 та нежитлові приміщення 26-27 у будинку № АДРЕСА_1, то заявляючи вказану позовну вимогу, ПП «УТЛ» зазначає, що рішення ОСОБА_1, ОСОБА_3 про передачу майна в статутний капітал, що оформлене протоколом від 20.03.2014 р. по своїй правовій природі є правочином і, відповідно до ст. 202 ЦК України, є підставою виникнення правовідносин власності. Вказаний правочин про передання майна в статутний капітал приватного підприємства, в контексті ст. 626 ЦК України, є домовленістю засновників, спрямованою на зміну власника нерухомого майна, адже в засновників з моменту передання майна право власності на нього припиняється, а у приватного підприємства, з моменту такого передання - виникає.
		Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Приватне підприємство «УТЛ» було зареєстровано 12.08.2014 року, і лише після державної реєстрації могло набувати для себе цивільні права та обов'язки.
		ПП «УТЛ» не могло набути права власності на нерухоме майно 20.03.2014 року, оскільки станом на вказану дату ПП «УТЛ» не існувало, воно не набуло статусу юридичної особи, до моменту його державної реєстрації, ПП «УТЛ» не мало цивільної право- та дієздатності, не могло бути учасником правовідносин, тому й не могло набувати жодних прав та обов'язків, в тому числі й права власності.
		Крім цього, відповідно до частини 1, 2, 4 статті 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
		Згідно з частинами 2 та 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації; держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно.
		Жодних належних та допустимих доказів, які би підтверджували реєстрацію припинення права власності ОСОБА_1 та реєстрацію виникнення в ПП «УТЛ» права власності на спірне майно, позивачем не надано, тому висновок про виникнення в ПП «УТЛ» 20.03.2014 р. права власності є безпідставним.
		Також, слід зазначити, що визнання права власності, в порядку ст. 392 ЦК України є виключним способом захисту права власності.
		Відповідно до ст. 392 ЦК особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності:
		1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права);
		2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. 
		Передумовою для застосування ст. 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа. Отже, позивачем у позові про визнання права власності має бути особа, яка вже є власником. Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2014 року, прийнятій судом у справі за заявою Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2012 року у справі N 5011-74/9393-2012 за позовом закритого акціонерного товариства "УКРГАЗ-ЕНЕРГО" до дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", третя особа - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", про визнання права власності.
		З врахуванням наведеного, вимоги ПП «УТЛ» про визнання права власності, задоволені бути не можуть.
		Також, ПП «УТЛ» пред'явило позов до ПП «Виробничо-комерційна фірма «Купол-ЛВ» (орендар за Договором від 09.10.2014 р.), тоді як у спорі про визнання права власності відповідачем виступає особа, яка не визнає за позивачем речового права на спірне майно. Відтак, належним відповідачем повинна бути фізична особа - ОСОБА_1, а не ПП «ВКФ «Купол-ЛВ».
		Крім того, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу (ч.1 ст.21 ГПК України).
		Статтею 1 ГПК України встановлено, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 
		Відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним (ч.1 ст. 60 ГПК України).
		Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
		У Постанові Вищого господарського суду України по справі № 914/4302/14 від 15.12.2015 р. на думку колегії, суди передчасно задовольнили вимоги зустрічного позову та на підставі нього відмовили у задоволенні первісного, оскільки в порушення норм процесуального права місцевий господарський суд прийняв до розгляду зустрічний позов та визнав недійсним договір оренди від 09.10.2014 р., однією із сторін якого є фізична особа (ОСОБА_1.), тоді як, спір в цій частині повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства. 
		Згідно п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
		Отже, згідно п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, провадження по справі в частині визнання недійсним Договору оренди від 09.10.2014 р., укладеного між ОСОБА_1 та ПП "Виробничо-комерційна фірма "Купол-ЛВ" слід припинити, оскільки однією із сторін є фізична особа (ОСОБА_1.), тому спір в цій частині не підлягає вирішенню в господарських судах України, а повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
		Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Враховуючи, що первісним позивачем не представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач за первісним позовом позовні вимоги заперечив та спростував, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Купол-ЛВ» до Приватного підприємства «УТЛ», за участю третіх осіб: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про усунення перешкод у користуванні майном не є обґрунтованими та не підлягають до задоволення.
		Також, в задоволенні зустрічного позову щодо визнання права власності ПП "УТЛ" на квартиру № 45 та нежитлові приміщення, позначені на плані  26-27 загальною площею 81,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 слід відмовити, а провадження по справі в частині визнання недійсним Договору оренди від 09.10.2014 р., укладеного між ОСОБА_1 та ПП "Виробничо-комерційна фірма "Купол-ЛВ" - припинити.
		Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.
		Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
		Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.
		Як доказ сплати судових витрат, первісний позивач подав квитанцію № ПН499К від 01.12.2014 року на суму 1218,00 грн. про сплату судового збору.
		Господарські витрати за первісним позовом, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід залишити за позивачем за первісним позовом.
		Як доказ сплати судових витрат, позивач за зустрічним позовом подав квитанцію № ПН1468К від 17.12.2014 року на суму 5881,50 грн. про сплату судового збору.
		Господарські витрати за зустрічним позовом, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід залишити за позивачем за зустрічним позовом.
		Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 80, 82, 84, 85 ГПК України,  суд - 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. В задоволенні первісного позову - відмовити.
		2. В задоволенні зустрічного позову щодо визнання права власності ПП "УТЛ" на квартиру № 45 та нежитлові приміщення, позначені на плані  26-27 загальною площею 81,1 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 - відмовити.
		3. Провадження по справі в частині визнання недійсним Договору оренди від 09.10.2014 р., укладеного між ОСОБА_1 та ПП "Виробничо-комерційна фірма "Купол-ЛВ"- припинити.
		 
		          
		Суддя                                                                                        Пазичев В.М.
		 
		 
		Повний текст рішення виготовлено та підписано 25.03.2016 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...