Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 814/5249/13-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість).
Надіслано для оприлюднення: 30.03.2016. Зареєстровано: 31.03.2016. Забезпечено надання загального доступу: 31.03.2016.
Дата набрання законної сили: 06.04.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		30 березня 2016 року                    м. Київ                              К/800/4615/15 
		 
		Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: 
		Лосєва А.М., 
		Бившевої Л.І., 
		Шипуліної Т.М., 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні
		касаційну скаргуМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників на постановуМиколаївського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 рокута ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 рокуу справі№814/5249/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-ЕКС»до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платниківпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, 
		В С Т А Н О В И В:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінтур-ЕКС» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Грінтур-ЕКС») звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі по тексту - відповідач, МГУ Міндоходів) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень.
		Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року, позов задоволено. 
		Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити. 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем у період з 22 по 29 жовтня 2013 року було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «Грінтур-Екс» задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за січень, лютий, березень, квітень, травень 2012 року щодо суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ в наступних звітних періодах.
		За результатами перевірки відповідачем 30 жовтня 2013 року складено акт №1304/40-50/37-20/25380435.
		У акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог:
		статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредиту та від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту в розмірі 4568828,00 грн.;
		підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму ПДВ в розмірі 4026832,00 грн. 
		На підставі акта перевірки відповідачем 13 листопада 2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення:
		№0000563720, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 4026832,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 2013416,00 грн.;
		№0000553720, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 541996,00 грн. 
		Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того,   що позивачем дотримано вимоги податкового законодавства під час визначення суми податку на додану вартість, що заявлена до відшкодування. 
		Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Визначальним питанням для вирішення справи є встановлення правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сплачених ТОВ «Ценфинторг-Юг», ТОВ «Дельфа-М» та ПП «Торговий дім ділові дрібниці» за поставлений йому  товар (соя урожаю 2011 року) на підставі договорів поставки, які підтверджені належним чином оформленими податковими накладними. 
		Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
		Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. 
		В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. 
		Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: 
		- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; 
		- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. 
		Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. 
		Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.
		Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
		Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах   Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє товар (послуги), на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.
		Як правильно встановлено судами, на обґрунтування правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених ТОВ «Ценфинторг-Юг», ТОВ «Дельфа-М» та ПП «Торговий дім ділові дрібниці» за поставлений товар, позивачем надано належним чином оформлені податкові накладні, а також надано первинні документи, якими підтверджено реальне виконання договорів поставки.
		Посилання податкового органу на відсутність у названих контрагентів можливості виконання відповідних договорів поставки, з огляду існування у складі їх контрагентів осіб, віднесених до категорії фіктивних, обґрунтовано не прийнято судами першої та апеляційної інстанції до уваги, оскільки наведені вище положення Податкового кодексу України не встановлюють залежності права платника податків на включення до податкового кредиту сум, які не віднесенні іншим суб'єктом до складу податкових зобов'язань останнього.
		Крім того, під час розгляду даної справи колегія суддів враховує положення статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого суд застосовує принцип верховенства права  з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
		Нормами частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.
		Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
		У Рішення цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності податкових повідомлень - рішень, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.
		Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		У Х В А Л И В:
		1.          Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.
		2.          Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2015 року у справі №814/5249/13-а залишити без змін.
		 
		Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		 
		Головуючий суддя:                                                            А.М. Лосєв
		 
		Судді:                                                                                Л.І. Бившева
		 
		                                                                                          Т.М. Шипуліна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...