Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/15146/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; Позовне провадження; Спори про відшкодування шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 04.04.2016. Зареєстровано: 05.04.2016. Забезпечено надання загального доступу: 07.04.2016.
Дата набрання законної сили: 24.03.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/785/855/16
		Головуючий у першій інстанції Івченко В. Б. 
		Доповідач Таварткіладзе О. М.
		  
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		     24.03.2016 року                                            м. Одеса
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
		головуючого - Таварткіладзе О.М.
		суддів: Фальчука В.П., Кравця Ю.І.
		при секретарі: Книгиницькому О.І.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Одеської області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління МВС України в Одеській області, Прокуратури Одеської області, Ізмаїльського МВ Головного управління МВС України в Одеській області, державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органами дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду,-
		                                   В С Т А Н О В И Л А:
		У червні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив стягнути на його користь з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України, Державного бюджету Державної казначейської служби України майнову шкоду у розмірі 44 862 грн та 300 тис. грн у відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями Головного управління МВС України в Одеській області, Ізмаїльської міжрайонної прокуратури Одеської області, Ізмаїльського МВ ГУ МВС України в Одеській області.
		Свої вимоги позивач мотивував тим, що незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) держава Україна в особі органу дізнання і досудового слідства Ізмаїльський РВГУМВС України в Одеській області, який перебуває в структурному підпорядкуванні ГУМВС України в Одеській області, Ізмаїльська міжрайонна прокуратура, яка перебуває у структурному підпорядкуванні прокуратури Одеської області, внаслідок незаконного затримання, незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу тримання під вартою, завдали йому значної майнової шкоди у розмірі 44 862 грн та моральну шкоду, яку він оцінює у 300 тис. грн.
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто за рахунок Державного бюджету Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2, завдану йому Головним управлінням МВС України в Одеській області, Ізмаїльською міжрайонною прокуратурою Одеської області, Ізмаїльським МВ ГУ МВС України в Одеській області, майнову шкоду у розмірі 44862 грн та 150 тис. грн у відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позову відмовлено.
		Не погоджуючись з таким рішенням суду, заступник прокурора Одеської області звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м.Одеси від 23 січня 2015 року скасувати та ухвалити нове, яким позивачу у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального і процесуального права.
		Рішенням апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2015 року апеляційну скаргу задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.10.2015 року рішення апеляційного суду Одеської області від 10 березня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах. 
		Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. 
		Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 
		  1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 
		    2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; 
		      3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 
		      4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної  інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.
		Норми  матеріального  права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон,  який  не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
		Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
		Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. 
		Даним вимогам оскаржуване рішення, у повній мірі, не відповідає.  
		Задовольняючи позов частково, стягуючи за рахунок коштiв Державного бюджету на користь ОСОБА_2, завдану йому Головним управлінням МВС України в Одеській області, Ізмаїльською міжрайонною прокуратурою Одеської області, Ізмаїльським МВ ГУ МВС України в Одеській області, майнову шкоду у розмірі 44862 грн та 150 тис. грн у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним пред`явленням обвинувачення та перебуванням під вартою, є законними та обґрунтованими, оскільки постановою Ізмаїльської міжрайонної прокуратури від 28 березня 2013 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_2 закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України. Вказана постанова є чинною. 
		Проте, повністю погодитися з усіма такими висновками районного суду, не можна.
		Судом першої інстанції встановлено,  що: 
		01 квітня 2009 року слідчим відділом Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 115 КК України по факту умисного вбивства ОСОБА_3
		02 квітня 2009 року слідчим відділом Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_2 затримано в порядку ст. 115 КПК України в редакції 1960 року.
		Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 квітня 2009 року ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		08 квітня 2009 року ОСОБА_2 прибув до Ізмаїльського слідчого ізолятору.
		Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області 04 жовтня 2011 року міра запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 змінена, з утримання під вартою на підписку про невиїзд та останнього звільнено з-під варти з зали суду. 
		Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду від 23 листопада 2012 року кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 повернута на додаткове розслідування. 
		10 січня 2013 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та допитано в якості підозрюваного, під час якого останній причетність до скоєння вбивства ОСОБА_3 заперечив та дав показання, аналогічні тим, які він давав раніше у ході судового слідства.
		Постановою прокурора Ізмаїльської міжрайонної прокуратури Рашковим М.З. від 07 березня 2013 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_2 закрито на підставі п. 3 ч. 1, ч. 3, ч. 4 ст. 284 КПК України.
		Ізмаїльською міжрайонною прокуратурою кримінальне провадження за фактом умисного вбивства ОСОБА_3 направлено до СВ Ізмаїльського МВ для подальшого проведення досудового розслідування.
		Ізмаїльським міжрайонним прокурором 27 березня 2013 року постанову прокурора Рашкова М.З. від 07 березня 2013 року скасовано та матеріали кримінального провадження направлено для подальшого розслідування з метою повторної перевірки ОСОБА_2 на причетність до скоєного злочину, у тому числі шляхом допиту останнього із застосуванням поліграфу.
		Постановою прокурора Ізмаїльської міжрайонної прокуратури Рашковим М.З. від 28 березня 2013 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_2 закрито на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Частиною 2 цієї статі визначено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
		Відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»:
		- підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою. У випадках, зазначених у частині перший цієї статі, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Право на відшкодування шкоди в розміру і в порядку, передбачених Законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину (ст. 1);
		- у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) в тому числі заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, моральна шкода (ст. 3);
		- розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 цього Закону визначаються з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади). Частиною 6 цієї статті визначено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (ч.1 ст. 4);
		- відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13);
		Відповідно до Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР), яке затверджене Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України   та Міністерства фінансів України від 04.03.96 року N 6/5/3/41 (далі - Положення):
		 - це Положення визначає порядок застосування зазначеного вище Закону (п. 1);
		 - громадянинові, а у разі його смерті - його спадкоємцям відповідний орган, зазначений у п.11 цього Положення, одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або    постановою    (ухвалою)  суду   (судді)   направляє повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які даний громадянин має право претендувати (п. 6);
		- відповідно до ст. 3 Закону № 2266/94-ВР   відшкодуванню громадянинові підлягають:
		1) заробіток та інші грошові доходи, які   він   втратив внаслідок незаконних дій;
		2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
		3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
		4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;
		5) моральна шкода (п. 7).
		  - відшкодування шкоди у випадках передбачених п. п. 1, 3, 4 і 5 статті 3 Закону № 2266/94-ВР, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення (ч. 1 ст. 4 Закону).
		  Судом апеляцiйної iнстанцiї з Одеського мiського центру зайнятостi витребуваний трудовий договір вiд 13.07.2007 року, укладений мiж ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_2, зареєстрований в центрі зайнятості Малиновського району м. Одеси 13.07.2007 року за № 9002.
		Відомостей про розірвання трудового договору від 13.07.2007 року мiж ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_2 - відсутні.
		Тобто на час притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 був працевлаштований та зберігав право на отримання заробітної плати. 
		З матеріалів справи вбачається, що кримінальна справа у відношенні ОСОБА_2 за фактом вбивства ОСОБА_3 порушена 01.04.2009 року, 02.04.2009 року постановою слідчого Ізмаїльского МВ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_2 був затриманий за підозрою у вчиненні злочину. 04.04.2009 року постановою судді Ізмаїльского міськрайсуду Одеської області обрано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою. Постановою Ізмаїльського міськ районного суду від 04.10.2011 року міра запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 змінена, з утримання під вартою на підписку про невиїзд та останнього звільнено з-під варти з зали суду. 
		Постановою прокурора Ізмаїльської міжрайонної прокуратури Рашковим М.З. від 28 березня 2013 року кримінальне провадження стосовно ОСОБА_2 закрито на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України.
		Отже, ОСОБА_2 під вартою знаходився з 02.04.2009 року до 04.10.2011 року, тобто 02 роки 06 місяців та 02 дні, або 30 місяців та 02 дні. Під слідством ОСОБА_2 перебував з 01.04.2009 року до 28.03.2013 року (не виходячи за межі заявлених вимог та обгрунтування позову) - тобто без 4-х днів 4 роки або 03 роки 11 місяців та 27 днів або 47 місяців та 27 днів.
		З обґрунтувань заявленого позову та з досліджених матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_2 після зміни судом запобіжного заходу звільнення з утримання під вартою на підписку про невиїзд був усунений органами досудового слідства або прокурором чи судом від роботи. 
		Також відсутні будь-які відомості про неможливість ОСОБА_2 після звільнення з під варти,  працювати з огляду на те, що трудовий договір з ФОП ОСОБА_5 розірваний не був (не процесуальне перешкоджання з боку правоохоронних органів та суду, неможливість працювати певний час у зв`язку з станом здоров`я з причини неправомірного утримання під вартою або інших протиправних дій органів досудового слідства під час знаходження ОСОБА_2 під слідством після звільнення з під варти).
		В засіданні судової колегії представник ОСОБА_2 утруднився з відповіддю на питання про причини не вихода ОСОБА_2 на роботу та незважаючи на роз`яснення ч. 4 ст. 10 ЦПК України не виявив бажання заявити клопотання про витребування таких відомостей безпосередньо у ОСОБА_2 або про витребування доказів від інших осіб та з інших джерел.
		При таких обставинах, у суду першої інстанції не було підстав для задоволення вимог позивача про стягнення втраченого заробітку  за час перебування ОСОБА_2 під слідством на підписці про невиїзд у період з 04.11.2011 року і до закриття кримінальної справи 28.03.2013 року, оскільки позивачем не наведено обґрунтувань у позовній заяві та не надано доказів того, що неотримання ОСОБА_2 заробітної плати у цей період пов'язано з обмеженням його свободи у пересуванні або відстороненням від роботи та посади чи інших дій органів досудового розслідування або прокуратури щодо усунення позивача від роботи або у перешкоджанні позивачу працювати.
		  Тому рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення на користь позивача втраченого заробітку за весь період досудового слідства з 01.04.2009 року до 28.03.2013 року включно - підлягає зміні, при цьому судова колегія виходить з такого.
		Відповідно до п. 9 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41, середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється для робітників і службовців - у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" та від 5 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року. № 100. 
		Згідно із абзацом 3 п. 2 вказаного Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. 
		Цим Порядком визначено випадки виплати працівникові заробітної плати у випадку її збереження і ним не передбачено, що при визначенні її розміру вона підлягає компенсації відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.  
		У період, за який за працівником зберігається заробітна плата, така виплачується по його закінченні, строки її виплати у цей період чинним законодавством не визначаються, отже відсутні підстави вважати, що такі порушені. 
		Разом з тим, відповідно до пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати в розрахунковому періоді за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
		  Трудовий договiр, укладений мiж ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_2, який працевлаштувався водієм,  є безстроковим, з заробітною платою 420 грн. на місяць. При цьому за умовами трудового договору розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Навантаження передбачено не більше 40 годин на тиждень (еквалент п`яти робочих днів про 8 годин на день).
		Як вже зазначалося відомості про розірвання трудового договору від 13.07.2007 року мiж ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_2 - відсутні і тому позивач зберігав право на отримання заробітної плати на час порушення кримінальної справи відносно нього, затримання його за підозрою у скоєнні злочину, обрання запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою і на весь час перебування під вартою. 
		Згідно з довідкою ФОП ОСОБА_5 заробітна плата ОСОБА_2, який працював водієм складає за жовтень 2009 року - 545 грн.; за листопад 2008 року - 545 грн. за грудень 2008 року - березень 2009 року - 605 грн. щомісячно. Тобто зазначений розмір сплаченої заробітної плати ОСОБА_2 за останні 6 місяців, що передували його затриманню з подальшим обранням запобіжного заходи у вигляді утримання під вартою, дорівнював розміру мінімальної заробітної плати встановлений на той період, що узгоджується з умовами трудового договору вiд 13.07.2007 року, зареєстрованого в центрі зайнятості Малиновського району м. Одеси 13.07.2007 року за № 9002.
		Відповідно до ст. 55 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008 року встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: з 01.04.2009 року до 01.07.2009 року - 625 грн.; з 01.07.2009 року до 01.10.2009 року - 630 грн.; з 01.10.2009 року - 650 грн.; з 01.11.2009 року до 01.01.2010 року - 744 грн.
		Відповідно до ст. 53 Закону України „Про Державний бюджет України на 2010 рік" від 27.04.2010 року встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: з 01.01.2010 року до 01.04.2010 року - 869 грн.; з 01.04.2010 року до 01.07.2010 року - 884 грн.; з 01.07.2010 року до 01.10.2010 року - 888 грн.; з 01.10.2010 року до 01.12.2010 року - 907 грн.; з 01.12.2010 року  - 922 грн.
		Відповідно до ст. 22 Закону України „Про Державний бюджет України на 2011 рік" від 23.12.2010 року встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: з 01.01.2011 року до 01.04.2011 року - 869 грн.; з 01.04.2011 року до 01.07.2011 року - 884 грн.; з 01.07.2011 року до 01.10.2011 року - 888 грн.; з 01.10.2011 року до 01.12.2011 року - 907 грн.; 
		Таким чином стягненню підлягає з 01.04.2009 року до 30.09.2011 року включно 25145 грн. та за два робочих дні у жовтні 2011 року - 93 грн. 81 коп. Середньоденний заробіток у жовтні 2011 року 985 грн. мінімальна заробітна плата /21 робочий день, що становить 46, 904761 грн. * два робочих дні - 3 та 4 жовтня 2011 року.
		Тому загальна сума втраченого заробітку ОСОБА_2, що підлягає стягненню складає 25238 грн. 81 коп.
		В іншій частині вимог ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку слід відмовити.
		Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення моральної шкоди, які задовлені судом в сумі 150 000 грн.
		Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Відповідно до ч. 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» відшкодуванню громадянинові підлягає моральна шкода.
		У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
		Моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
		При вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.                                                  Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Крім того, п. 2 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. 
		Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна людина має право при визначенні її громадянських прав і обов'язків або будь-якого кримінального обвинувачення проти неї на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного терміну незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
		Стаття 5 цієї Конвенції гарантує право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.
		За змістом зазначених положень Конвенції під справедливим та відкритим розглядом протягом розумного строку слід розуміти також розумні строки ведення досудового слідства, оскільки відповідно до норм КПК України під час розслідування з приводу підозри у скоєнні кримінального злочину особа обмежується у певних правах та зазнає певні обмеження життя, зокрема: обмеження свободи пересування, свободи працевлаштування, свободи спілкування тощо.
		Отже, перебування за гратами та тривалість досудового слідства протягом необмеженого строку може завдавати особі певну шкоду: матеріальну та моральну.
		Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом.            
		Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 31березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі Постанова), у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
		Крім того, в абзаці 2 п. 14 Постанови судам роз'яснено про те, що розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. 
		З огляду на приписи ст. 1176 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, відшкодовується державою в повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. 
		Отже, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд повинен встановити розмір шкоди згідно з вимогами ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», а якщо є підстави для стягнення шкоди у більшому розмірі, повинен обґрунтувати такий розмір шкоди, але з обов'язковим виконанням наведеної норми права.
		Правильно встановивши, що ОСОБА_2, протягом 02 роки 06 місяців та 02 днів (30 місяців та 2 дні) перебував під вартою, а взагалі під слідством перебував 03 роки 11 місяців 26 днів, тобто без 4-х днів 4 роки (48 місяців) та кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 закрито повністю за всім змістом обвинуваченя за реабілітуючими обставинами, суд першої інстанції набув висновку про наявність підстав щодо відшкодування завданої   позивачеві моральної шкоди.
		Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2015 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2015 року (станом на 01 січня 2015 року) визначено у розмірі - 1218 грн.
		Приймаючи до уваги час перебування позивача під слідством протягом неповних (без 3 днів) 48 календарних місяців - з 01.04.2009 року до 28.03.2009 року включно, з яких під  вартою з 02 квітня 2009 року по 04 жовтня 2011 року, розмір моральної шкоди не може бути меншим 584674 грн. 
		Виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, надавши оцінку зібраним у справі доказам, які свідчать про характер, обсяг і тривалість страждань, яких зазнав позивач у справі у зв'язку із затриманням, пред'явленням обвинувачення у особливо тяжкому злочині проти життя людини, вину у скоєнні якого протягом тривалого часу так і не доведено, тривалої ізоляції від суспільства у зв'язку із знаходженням під вартою та подальшим перебуванням під слідством і судом, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, порушення сімейних зв'язків і стосунків з іншими людьми й інші негативні впливи внаслідок незаконного притягнення як обвинувачених та перебуванням під вартою, які пов'язані із необхідністю докласти значних додаткових зусиль для відновлення та організації життя та здоров'я, суд першої інстанції вважав що розмір моральної шкоди на користь позивача слід визначити у розмірі 150 000 грн.
		Судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку задовольняючи частково позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди оскільки відповідно до положень ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначається з урахуванням обставин справи. ОСОБА_2 з 01.04.2009 року до закриття кримінальної справи, а саме до 28.03.2013 року перебував під слідством з яких з 02 квітня 2009 року по 04 жовтня 2011 року включно знаходився під вартою, тому розмір моральної шкоди визначений судом, з урахуванням інших обставин справи, відповідає характеру моральних страждань позивача.
		Доводи апеляційної скарги  що висновок районного суду про стягнення матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку та стягнення моральної шкоди,  набутий  без врахування того, що позивач визнавав себе винним (явка з повинною, допити у якості підозрюваного, обвинуваченого, участь у відворенні обставин та подій злочину з демонструванням характеру та обставин вбивства), та таким чином без поважних причин умисно перешкоджав досудовому слідству у встановленні істини у справі та встановленні і викритті винної у скоєнні злочину особи, є неспроможними, виходячи з наступного.
		Відповідно до положень ч. 4 ст.1176 ЦК України фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала зясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.
		Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані з метою переконати органи попереднього слідства і суд в тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв.     
		Отже, підлягають врахуванню причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки у статті фактично йдеться про умисел на самообмову. Проте самообмова, яка стала наслідком застосування до громадянина насильства, погроз чи інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому обставини насильства, погроз та інших незаконних заходів мають бути встановлені слідчими органами, прокурором чи судом.
		Самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною; завідомо неправдивою; мати на меті перешкодити зясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи.
		Крім того, підлягає оцінці випадок, коли встановлено, що самообмова була добровільною. Підлягає оцінці належність виконання слідством свого обов`язку щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи, оскільки визнання обвинуваченим своєї вини не має переваги в порівнянні з іншими доказами, воно може бути покладено в основу вироку лише при підтвердженні сукупністю інших доказів у справі.
		Тобто, якщо особа перешкоджала зясуванню істини шляхом самообмови і цим сприяла прийняттю рішень чи здійсненню дій, які є підставою для відшкодування шкоди та передбачені ч. 1 ст. 1176 ЦК, ця особа не отримує права на відшкодування шкоди. При цьому термін «самообмова» має тлумачитись як дача показань чи інші дії, що здійснені свідомо з метою перешкодити встановленню істини. Якщо ж особа здійснила самообмову не власною волею, а під погрозою чи в результаті насильства, такі дії не можуть кваліфікуватись як самообмова
		Судова колегія в закритому судовому засіданні 21.01.2016 року оглянула матеріали кримінального провадження зареєстрованого в Єдиному реєстрі досудових розслідувань № 12012170150000572 від 24.12.2012 року за звинуваченням ОСОБА_2 у вбивстві ОСОБА_3 в частині, що стосується періоду з часу порушення кримінальної справи та до закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 В.І.28.03.2013 року.
		З оглянутих матеріалів справи вбачається, що:
		- 31.03.2009 року у ОСОБА_2 працівником відібрані пояснення за фактом виявлення тіла ОСОБА_3 з ознаками насильницької смерті. В даних поясненнях ОСОБА_2 заперечував будь-яку свою причетність до  спричинення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень від яких настала смерть потерпілого;
		- 01.04.2009 року у ОСОБА_2 прийнято явку з повинною, де він визнає себе винним у вбивстві ОСОБА_3;
		- 01.04.2009 року ОСОБА_2 укладено угоду з адвокатом ОСОБА_7 про його захист у кримінальній справі;
		- 02.04.2009 року від адвоката ОСОБА_7 на адресу Ізмаїльського міжрайонного прокурора Катко подана скарга, де адвокат викладає, що її не допускають до захисту ОСОБА_2 Її клієнт без офіційного затримання перебуває під фактичним наглядом працівників міліції, які з ним перебувають цілодобово з 01.04.2009 року і не дозволяють доступ до нього ані родичам ані адвокату. Слідчий на запитання адвоката заявила, що ОСОБА_2 01.04.2009 року нею не затримувався і ніяких процесуальних документів з цього приводу нею не складалися;
		- 02.04.2009 року ОСОБА_2 затриманий за підозрою у скоєнні злочину - вбивства ОСОБА_3;
		- 02.04.2009 року ОСОБА_2 у присутності адвоката допитувався у якості підозрюваного у скоєнні злочину, однак допит перервано на прохання підозрюваного у зв`язку з його поганим самопочуттям;
		- 02.04.2009 року ОСОБА_2 у присутності адвоката допитувався у якості підозрюваного  та винним себе у своєнні злочину відносно ОСОБА_3 не визнав. Написання явки з повинною ОСОБА_2 мотимував шоковим станом, заперечуючи при цьому своє перебування в стані алкогольного сп`яніння. При допиті ОСОБА_2 зазначив, що до затримання його в якості підозрюваного у скоєнні злочину на підставі явки з повинною від 01.04.2009 року, він надав працівникам міліції 3 чи 4 пояснення щодо обставин виявлення ним тіла ОСОБА_3 з ознаками насильницької смерті та при цьому у цих поясненнях він заперечував свою причетність до будь-якого злочину відносно ОСОБА_3;
		- 03.04.2009 року слідчим роз`яснено ОСОБА_2 про право відмовитися від захисника і того же дня слідчим таку відмову у ОСОБА_2 прийнято. З протоколом про відмову від захисника ознайомлено адвоката; 
		- 03.04.2009 року після відмови від захисника ОСОБА_2 був повторно допитаний в якості підозрюваного та в ході повторного допиту без захисника визнав себе винним у вбивстві ОСОБА_3;
		- 03.04.2009 року було проведено відтворення обставин події злочину за участю підозрюваного ОСОБА_2 без захисника, де він продемонстрував з поясненнями яким чином відбулося вбивство ОСОБА_3 У протоклі відтворення обставин події зазначена відповідь ОСОБА_2, що до нього не вчинялося примусу та фізичного або психологічного впливу з боку працівників міліції. При цьому ОСОБА_2 відмовився від підпису даного протоколу відтворення обставин події;
		- відповідно до протоколу ознайомлення з відеозаписом відтворення обставин події ОСОБА_2 заявив, що його дії під час відтворення обставин події не були добровільними, оскільки він перебував у стресовому стані після психологічного, фізичного та морального примусу оперативних працівників з м. Одеси. Даний протокол з поясненнями про незаконність дій працівників міліції ОСОБА_2 підписав;
		- 04.04.2009 року ОСОБА_2 пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину передбаченого ч.1 ст. 115 КК України. Під час допиту ОСОБА_2 у якості обвинуваченого без присутності захисника, ОСОБА_2 свою вину у скоєнні злочину проти ОСОБА_3 визнав частково, посилаючись, що тілесні ушкодження ОСОБА_3 спричинені під час їх обоюдної бійки;
		- 06.04.2009 року укладено угоду про представництво у кримінальній справі інтересів обвинуваченого ОСОБА_2 адвокатом ОСОБА_8;
		- 06.04.2009 року від ОСОБА_2 на ім.`я слідчого у справі подано письмову заяву про повторний допит у якості обвинуваченого з посиланням на те, що він відмовився від адвоката та дав неправдиві показання щодо своєї вини у скоєнні злочину та на відворенні обставин події злочину та на інших допитах без захисника у зв`язку з тим, що його побив оперативний працівник з м. Одеси. ОСОБА_2 просив щоб його оглянув лікар, оскільки після побиття його оперативним працівником з м. Одеси у нього залишилися сліди побиття на нозі. ОСОБА_2 наполягав на своєму повторному допиті та на повторному відтворенні обставин та події злочину;
		- 07.04.2009 року висновком судово-медичної експертизи встановлена наявність тілесних ушкоджень у вигляді трьох ссадин без кровотечі покритих буроватими корками на передній поверхні гомілки правої ноги. Виявлені ушкодження спричинені діями тупого з обмеженою поверхнею предмета, можливо нігтями пальців, можливом від сковзанням по поверхні тупого предмету з вираженим ребром. За давністю спричинення, дані ушкодження можуть відповідати 2-3 денному строку до часу освідчення 06.04.209 року 15-00, тобто орієнтовно 3-4 квітня 2009 року. Спричинені ушкодження відносяться до легких тілесних ушкоджень без розладу здоров`я. Ознайомившись з висновком судово-медичної експертизи ОСОБА_2 пояснив слідчому, що тілесні ушкодження спричинені йому працівником міліції;
		- виділені матеріали за скаргою ОСОБА_2 направлені Ізмаїльському міжрайонному прокурору Одеської області для перевірки. За наслідками розгляду скарги ОСОБА_2 прокурором винесено постанову про відмову у порушенні кримінальної справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України  з мотивуванням, що не встановлено застосування до ОСОБА_2 посадовими особами Ізмаїльського МВ ГУМВС України в Одеської області заходів фізичного та психічного впливу (відсутність складу злочину);
		- під час розгляду Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 допитано свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, які показали, що ОСОБА_2 не міг вбити ОСОБА_3 і швидше за все це міг зробити ОСОБА_20, якого бачив свідок ОСОБА_19 у той вечір біля будинку, де проживали ОСОБА_19 та ОСОБА_3 Крім того згідно з показаннями свідка ОСОБА_11 ОСОБА_20 казав їй, що вб`є її, як він вбив ОСОБА_3 Всі перелічені свідки показали, що ОСОБА_20 будучи раніше засудженим за вбивство своєї дружини, за що відбув покарання у місцях позбавлення волі, завжди носив при собі небезпечну бритву або ніж.  Свідки, допитані судом під час судового слідства з вказаних питань під час досудового слідства не допитувалися слідчим, який дав зрозуміти, що йому достатньо явки з повинною ОСОБА_2 та визнання ним вини у скоєнні злочину;
		- у постанові про закриття кримінального провадження № 12012170150000572 від 24.12.2012 року стосовно ОСОБА_2 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 115 ч. 1 КК України з підстав ст. 284 ч.1 п. 3 КПК України у зв`язку з невстановленням достатньо доказів для доведення  винуватості в суді зазначено, що дані у явці з повинною та протоколах допиту ОСОБА_2 щодо визнання ним вини у скоєнні злочин, не узгоджуються з обставинами, встановленими в ході досудового слідства та не можуть бути прийняті, як належні докази у вчиненні ним вбивства ОСОБА_3 При цьому у вказаній постанові зазначено, що висновком комісійної судово-медичної експертизи № 228 від 13.07.2012 року механізм утворення слідів крові на штанах і сорочці ОСОБА_2 полягав у їх статичному контакті із закривавленими предметами і сам контакт був не щільним і короткочасним, а беручи до уваги велику кількість тілесних ушкоджень у ОСОБА_3 і кровотечі у нього, наявність ознак боротьби і сомооборони, такі помарки на одязі ОСОБА_2 не могли виникнути при обставинах зазначених в ході відтворення 03.04.2009 року, коли ОСОБА_2 показував, як наносив тілесні ушкодження ОСОБА_3 Сам ОСОБА_2 в подальшому неодноразово зазначав, що давав явку з повинною та визнанав себе винним під примусом працівників міліції.
		В засіданні судової колегії представником позивача пояснено, що прокуратурою неодноразово скасовувалися постанови про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_2 Скасовувалося і постанова від 28.03.2013 року. Після цього провадження проводилося ще один рік і було закрито у 2014 році. Проте завлені вимоги ОСОБА_2 вже не уточнювалися. На даний час щодо ОСОБА_2 остаточно та у повному обсязі закрито кримінальне провадження за ребілітуючими обставинами - у зв`язку з невстановленням достатньо доказів для доведення  винуватості в суді (п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України). 
		Присутнім при слуханні справи в апеляційному порядку представником прокуратури не спростовані повідомлені представником позивача відомості про відсутність на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції незакритого кримінального провадження за фактом насильницької смерті ОСОБА_3 відносно ОСОБА_2  
		Оцінюючи всі встановлені і досліджені в судовому засіданні обставини у їх сукупності, судова колегія доходить висновку про те, що явка з повинною від 01.04.2009 року, відмова від захисника від 03.04.2009 року, визнання ОСОБА_2 своєї вини у скоєнні злочину при повторному допиті в якості підозрюваного від 03.04.2009 року без участі захисника та при первісному допиті в якості обвинуваченого від 04.04.2009 року без участі захисника, демонстрація нанесення тілесних ушоджень при відтворенні обставин та події злочину від 03.04.2009 року  без участі захисника не були добровільними, та здійснені під психологічним та фізичним тиском з боку працівників міліції, про що ОСОБА_2 та його захисником подавалися неодноразові скарги до прокурора. Легкі тілесні ушкодження на поверхні гомілці правої ноги ОСОБА_2 зафіксовані висновком судово-медичної експертизи призначеної за ініціативою ОСОБА_2 вказують на час їх виникнення - 03-04.2009 року, що співпадає з датою відмови ОСОБА_2 від захисника і подальшими слідчими діями які проводилися без захисника в яких ОСОБА_2 визнавав себе винним. Проте демонструючи як він наносив тілесні ушкодження під час відтворення обставин і події злочину, ОСОБА_2 відмовився від підпису даного протоколу відтворення від 03.04.2009 року. В подальшому висновком комісійної судово-медичної експертизи № 228 від 13.07.2012 року спростовано, що помарки на одязі ОСОБА_2  могли виникнути при обставинах зазначених в ході відтворення 03.04.2009 року.
		Отже, немає підстав для набуття висновку, що ОСОБА_2 здійснив самообмову за власною волею і навпаки є підстави вважати, що самообмова здійснена ОСОБА_2 під погрозою (впливом, примусом) чи в результаті насильства (фізичного та психічного). 
		Всі встановлені обставини в тому числі і відомості повідомлені свідками,які не допитувалися слідчим, проте добровільно прийшли до суду і надали показання, що не дають підстав вважати вину ОСОБА_2 у вбивстві ОСОБА_3 встановленою, вказують на неналежність виконання слідством свого обов`язку щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи, оскільки визнання обвинуваченим своєї вини не має переваги в порівнянні з іншими доказами і  може бути покладено в основу вироку лише при підтвердженні сукупністю інших доказів у справі.
		Враховуючи викладене судова колегія не вбачає підстав для прийняття до уваги доводів апеляційної скарги, що висновок районного суду про стягнення матеріальної шкоди у вигляді втраченого заробітку та стягнення моральної шкоди,  набутий  без врахування того, що позивач визнавав себе винним (явка з повинною, допити у якості підозрюваного, обвинуваченого, участь у відворенні обставин та подій злочину з демонструванням характеру та обставин вбивства), та таким чином без поважних причин умисно перешкоджав досудовому слідству у встановленні істини у справі та встановленні і викритті винної у скоєнні злочину особи
		Доводи апеляційної скарги заступника прокурора Одеської області про недоведеність позивачем заподіяння йому моральної шкоди та про невідповідність висновків суду встановленим у справі обставинам (в тому числі і щодо розміру стягнення), оскільки судом першої інстанції надано належну оцінку тим доказам які є в матеріалах справи щодо завданої позивачу моральної шкоди і наведені прокурором доводи такий висновок не спростовують і тому відсутні підстави для скасування або зміні рішення в цій частині. 
		Таким чином апеляційна скарга заступника прокурора Одеської області підлягає частковому задоволенню - в частині висновків та рішення суду першої інстанції  в частині задоволення вимог про стягнення на користь позивача втраченого заробітку щодо періоду стягнення та щодо самого розрахунку стягнення.  Тому рішення в цій частині підлягає зміні вбік зменшення суми стягнення. В іншій частині вимог про стягнення майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку позивачу слід відмовити.  
		При цьому районним судом некоректно (помилково) викладена суть процесуальної дії у вигляді стягнення з Державного бюджету України Державної казначейської служби України. Відповідачем у даній категогорії справ про відшкодування шкоди за рахунок держави (ч. ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК україни) є держава Україна. Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах - Державна казначейська служба України, оскільки Казначейство України у відповідності до покладених на нього завдань здійснює безспірне списання коштів Державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду так, як   в розумінні 1 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ст. 3 цього Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету. 
		Рішення суду в частині стягнення моральної шкоди в сумі 150 000 грн. підлягає залишенню без змін. 
		На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, судова колегія -
		         В И Р І Ш И Л А:
		Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області - задовольнити частково. 
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 січня 2015 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення майнової шкоди в сумі 44862 грн. внаслідок незаконних рішень, дій та бездіяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури - змінити.
		Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_2,  ІНФОРМАЦІЯ_1, втрачений заробіток  в сумі 25238 гн. 81 коп. 
		В іншій частині вимог про стягнення втраченого заробітку - відмовити. 
		В іншій частині рішення залишити без змін.
		Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням суду. 
		Головуючий                                   О.М. Таварткіладзе 
		Судді:                                        В.П. Фальчук
		                                             Ю.І. Кравець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...