Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/326/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Застосування антимонопольного законодавства; оскарження рішень Антимонопольного комітету або його територіальних органів.
Надіслано для оприлюднення: 05.04.2016. Зареєстровано: 06.04.2016. Забезпечено надання загального доступу: 08.04.2016.
Дата набрання законної сили: 26.05.2016
Результат оскарження 26.05.2016 Одеський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		     
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		"28" березня 2016 р.Справа  № 916/326/16
		 
		Господарський суд Одеської області у  складі:
		Суддя                                           Зайцев Ю.О. 
		при секретарі судового засідання                 Андрущенко С.В.
		 
		За участю представників сторін:
		Від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 342/исх-гс від 05.10.2015р.)
		Від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 08-13/4276 від 30.12.2015р.)
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 міської ради до відповідача ОСОБА_3 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Суть спорту: 11.02.2016р. Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача ОСОБА_3 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України  із позовом про визнання недійсним рішення.
		Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.02.2016р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі №916/326/16 з призначенням її до розгляду у відкритому судовому засіданні.
		26.02.2016р. до канцелярії господарського суду Одеської області від відповідача надійшов супровідний лист із копіями матеріалів справи №140-01/2014 та відзив на позовну заяву, відповідно до якого, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
		В судовому засіданні 28.03.2016р. представником позивача надано суду клопотання про залучення до матеріалів справи витребуваних судом документів та надала оригінали витребуваних судом документів для огляду. 
		28.03.2016р. у судовому засіданні після повернення з нарадчої кімнати було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України. 
		Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив: 
		17.05.2016 року адміністративною колегією ОСОБА_3 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято рішення № 156-р/к у справі №140-01/2014 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції».
		Вказане рішення обгрунтовано бездіяльністю ОСОБА_3 міської ради, яка полягає у неналежній реалізації повноважень щодо організації проведення конкурсів з визначення балансоутримувачів спеціально відведених автостоянок м. Одеси, які включені до переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, затвердженого рішенням ОСОБА_3 міської ради від 16.04.2013 року V® 3350-VI, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, які можуть призвести до усунення конкуренції. 
		Вищезазначеним рішенням Одеську міську раду зобовязано припинити зазначене порушення законодавства про захист економічної конкуренції у тримісячний строк.
		Проте, Одеська міська рада, не погоджується із зазначеним рішенням та вважає його є таким, що ґрунтується на помилковому тлумаченні чинного законодавства, неврахуванням ним суттєвих обставин справи.
		З наведених підстав, Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача ОСОБА_3 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України  із позовом про визнання недійсним рішення № 156-р/к у справі №140-01/2014.
		Відповідачем було надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
		Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства,  суд дійшов наступних висновків:
		Статтею 1 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції передбачено недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності; недобросовісною конкуренцією є, зокрема, дії, визначені главами 2-4 цього Закону. 
		13.01.2009р. набрав чинності Закон України від 18.12.2008р. №689-VI "Про внесення змін до Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції". 
		Згідно ст.59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", підставами для зміни, скасування чи  визнання  недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;  недоведення обставин, які мають значення  для справи і які визнано встановленими;  невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процессуального права може бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело  до прийняття неправильного рішення.
		Відповідно до ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено. Рішення Антимонопольного комітету України, адміністративної колегії Антимонопольного комітету України та державного уповноваженого Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду міста Києва. Рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. Прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого: згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"; за результатами перевірки відповідно до частини п'ятої статті 57 цього Закону; за результатами перегляду відповідно до частини третьої статті 58 цього Закону, а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше. Незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України.
		В своїй позовній заяві, позивач просить суд, визнання недійсним рішення адміністративної колегії ОСОБА_3 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України  № 156-р/к від 17.12.2015р. по справі №140-01/2014.
		В оскаржуваному рішенні, визнаючи бездіяльність ОСОБА_3 міської ради порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді антиконкурентних дій органів місцевого самоврядування, які можуть призвести до усунення конкуренції, відповідач виходив з того, що ОСОБА_3 міською радою всупереч положень чинного законодавства не проводиться конкурсів з визначення балансоутримувача (оператора) спеціально відведених автостоянок, що може призвести до надання окремим суб'єктам господарювання переваг, які ставлять їх у привілейоване становище відносно конкурентів, що призводить або може призвести до усунення конкуренції.
		Необхідність проведення таких конкурсів у рішенні  зумовлюється тим, що спеціально відведені автостоянки відносяться до категорії об'єктів благоустрою, у звязку з чим відповідно до ст. 15 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Положення про порядок конкурсного відбору підприємств з утримання об'єктів благоустрою населених пунктів, затвердженого наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 11.11.2005 року № 160, а також Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті ОСОБА_1, затвердженого рішенням ОСОБА_3 міської ради від 20.09.2011 року № 1251-VI, оператори спеціально відведених автостоянок мають визначатися на конкурсних засадах, що не забезпечується ОСОБА_3 міською радою.
		Проте, господарський суд не погоджується з висновками адміністративної колегії ОСОБА_3 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України  викладеними в рішенні №156-р/к від 17.12.2015р. по справі №140-01/2014, з огляду на наступне.
		Рішення адміністративної колегії ОСОБА_3 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України  № 156-р/к від 17.12.2015р. по справі №140-01/2014 вмотивоване, посиланнями на Правила паркування транспортних засобів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1342, в яких зазначено, що майданчики для паркування транспортних засобів є обєктами благоустрою і повинні відповідати нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів.
		З урахуванням даних норм, адміністративна колегія дійшла висновку про те, що міські ради, зобовязані визначати субєктів господарювання для виконання організації та обслуговування місць для паркування транспортних засобів з проведенням процедури відбору таких субєктів господарювання на конкурсних засадах.
		З наведеного вбачається, що відповідач фактично ототожнює поняття «спеціально відведена автостоянка», «місця для паркування транспортних засобів» та «майданчики для платного паркування транспортних засобів».
		Відповідно до п. 3 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1342, ці Правила не регулюють питання організації та порядку надання послуг із зберігання транспортних засобів (автомобілів, автобусів, мотоциклів, моторолерів, мотоколясок, мопедів та причепів), що належать громадянам та юридичним особам, а також транзитних транспортних засобів, що здійснюють міжнародні та міжміські перевезення, організація та порядок надання яких встановлені Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. N 115.
		Із аналізу правової природи спеціально відведених автостоянок, вбачається суттєва різниця правової природи майданчиків для паркування та спеціально відведених автостоянок, що, зокрема, виражається у різних підходах до їх організації та утримання, правил зберігання автотранспорту, доступу до відповідних територій тощо, у звязку із чим, відсутні підстави застосовувати в даному випадку аналогію закону.
		Згідно вищезгаданих Правил - майданчики для паркування поділяються на два різновиди: відведені майданчики для паркування та спеціально обладнані майданчики для паркування.
		Згідно з п. 4 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1342, відведені майданчики для паркування це майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. N 1306.
		Тобто, законодавець чітко розмежовує зазначені правовідносини, визначаючи різні підходи до їх правової регламентації та чітко встановлюючи, що спеціально відведені автостоянки не є різновидом місця для платного паркування.
		Виходячи з наведеного визначення, очевидним є факт, що спеціально відведена автостоянка не є відведеним майданчиком для паркування.
		Крім того, у згаданих Правилах міститься визначення спеціально обладнаних майданчиків для паркування - майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху.
		Однак, питання експлуатації спеціально відведених автостоянок визначається іншим правовим актом, тобто, вони не відносяться ані до категорії відведених майданчиків для паркування, ані до спеціально обладнаних майданчиків для паркування.
		Зазначене кореспондує положенням пп. 2681. 1.1. п. 2681. 1 ст. 2681 Податкового кодексу України, відповідно до якого, платниками збору за місця для паркування транспортних засобів є юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи - підприємці, які згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках.
		Підпунктом 2681. 1.1. вказаної норми встановлено, що об'єктом оподаткування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно в законом та перспективним планом формування територій громад, спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею ЗО Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
		Крім того, відповідно до пп. 14.1.229. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, спеціально відведені автостоянки - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу, що не передбачено для майданчиків для платного паркування (п. 25 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1342).
		В свою чергу, згідно з пп. 14.1.104. п. 14.1. ст. 14 цього Кодексу майданчики для платного паркування - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів.
		З наведених норм закону вбачається, що поняття «майданчик для платного паркування» та «спеціально відведена автостоянка» не є тотожними, та останнє також не виступає і складовою поняття «майданчик для платного паркування», а вони є окремими обєктами правового регулювання, регулюються різними нормативно-правовими актами з використанням різних правових механізмів.
		Вищезазначені обставини, також підтверджують що, визначаючи перелік обєктів благоустрою, законодавець не випадково не відносить до їх категорії спеціально відведені автостоянки ані як різновид майданчика для паркування, ані як самостійний об'єкт благоустрою.
		Враховуючи - вищевикладене, адміністративна колегія ОСОБА_3 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України дійшла помилкового висновку про те, що спеціально відведені автостоянки є обєктами благоустрою.
		Таким чином, беручи до уваги той факт, що спеціально відведені автостоянки не є обєктами благоустрою, непроведення конкурсу з .визначення балансоутримувачів спеціально відведених автостоянок м. Одеси жодним чином не може суперечити Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Положенню про порядок конкурсного відбору підприємств з утримання об'єктів благоустрою населених пунктів, затвердженому наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 11.11.2005 року № 160, оскільки спеціально відведені автостоянки не відносяться до сфери їх регулювання.
		При цьому необхідно наголосити, що будь-якою іншою нормою законодавства не встановлено обовязкової вимоги щодо визначення операторів спеціально відведених автостоянок на конкурсних засадах. Натомість, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно - господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
		Бездіяльність за своїм змістом становить собою певну форму поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була і могла вчинити відповідно до обовязків, покладених на неї законодавством.
		Зміст бездіяльності складається із певних ознак, наявність яких дає суду правові підстави для встановлення наявності у поведінці особи бездіяльності. Такими ознаками є:
		наявність у певної особи визначеного законодавством обовязку щодо вчинення конкретних дій, який нею не виконаний або виконаний із порушенням встановленого законодавством способу, порядку чи строку;
		наявність у такої особи фактичної можливості щодо їх вчинення, яка нею безпідставно не використана.
		Проте, відповідач не довів суду, наявності встановленого законодавством обовязку міської ради щодо організації проведення конкурсів з визначення балансоутримувачів спеціально відведених автостоянок.
		А отже, антимонопольний орган незважаючи на відсутність у законодавстві повноважень міської ради щодо організації проведення конкурсів з визначення балансоутримувачів спеціально відведених автостоянок м. Одеси, визначив таку бездіяльність ОСОБА_3 міської ради порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, яке передбачено ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
		Крім того, є безпідставними посилання антимонопольного органу у своєму Рішенні на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 13.05.2015 року та ухвалу ОСОБА_3 апеляційного адміністративного суду від 11.08.2015 року у справі №522/28051/13-а за позовом заступника прокурора Одеської області до ОСОБА_3 міської ради про визнання протиправним та скасування рішення у частині, за результатами розгляду якої скасовано п. 5.7 Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті ОСОБА_1, затвердженого рішенням ОСОБА_3 міської ради від 20.09.2011 року № 1251-VI.
		Адміністративна колегія ОСОБА_3 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України пославшись на вищезазначені судові рішення зробила висновок, що у них наведених рішеннях судів встановлено, що міська рада не реалізувала свої повноваження щодо організації проведення конкурсу з визначення балансоутримувачів спеціально відведених автостоянок автомобільного транспорту у м. Одесі.
		Однак, із аналізу вказаних рішень вбачається, що предметом розгляду зазначеної судової справи виступала законність положення нормативно-правового акта міської ради, яким визначалась можливість укладання уповноваженим органом договору з визначення тимчасового оператора майданчика для платного паркування без проведення конкурсу на строк до проведення конкурсу, але не більш ніж три місяці.
		При цьому обґрунтування заявленого позову заступника прокурора Одеської області зводилось саме до незаконності, на його думку, визначення тимчасового оператора майданчиків для платного паркування, та взагалі не стосувалось спеціально відведених автостоянок.
		Крім того, у заявленому позові заступник прокурора Одеської області не спростовував визначеної у цьому рішенні загальної процедури укладання відповідних договорів, яка передбачає необхідність проведення конкурсу з визначення операторів майданчиків для платного паркування, до яких відповідно до наведених у п. 1.3.рішення термінів відносяться лише відведені майданчики для платного паркування та спеціально обладнані майданчики для паркування, та не вимагає проведення конкурсу з визначення операторів спеціально відведених автостоянок.
		Будь-якого висновку суду про необхідність проведення конкурсу з визначення балансоутримувачів спеціально відведених автостоянок у наведених судових рішеннях всупереч твердження відповідача не наведено.
		Крім того, в ході розгляду справи, позивачем надано суду відомості, щодо субєктів господарювання з якими, органом позивача було укладено договори балансоутримання місць для паркування та оригінали таких договорів для огляду (всього 105 договорів).
		З вищезазначених доказів вбачається, що балансоутримувачами місць для паркування на території міста ОСОБА_1 є абсолютно різні субєкти господарювання, що підтверджує всебічність та обєктивність при виборі балансоутримувачів.
		Решту доводів і поданих сторонами доказів, відхилення яких не обґрунтовано вище, суд відхиляє як такі, що не мають значення для вирішення спору.
		Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд оцінює докази    за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. 
		Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. Відповідно ст. ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		Рішення прийнято на підставі наданих сторонами доказів, оскільки згідно із ст.33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона: повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; самостійно визначити і надати суду ті докази на підтвердження своїх доводів, які вважає необхідними, належними і достатніми. Докази витребовуються судом у ході розгляду справи лише у разі подання відповідного клопотання - на суд не покладено обов'язку вказувати стороні, які докази вона повинна подати на підтвердження свої вимог чи заперечень, або проводити розшук тих чи інших доказів з власної ініціативи.
		При цьому суд приймає до уваги строк розгляду справи, достатність часу у будь-якої із сторін для надання доказів на підтвердження власних доводів, для спростування обставин чи доводів протилежної сторони та для подання суду клопотання про витребування таких доказів у інших осіб. 
		Частина 1   статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Враховуючи вищезазначені обставини справи, позовна вимога ОСОБА_3 міської ради до відповідача ОСОБА_3 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України є обґрунтованою, підтвердженою наявними у справі матеріалами та підлягає задоволенню.
		Згідно ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України слід стягнути з відповідача на користь позивача витати по сплаті судового збору.
		Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов ОСОБА_3 міської ради до відповідача ОСОБА_3 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення - задовольнити.
		2. Визнати недійсним рішення Адміністративної колегії ОСОБА_3 обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 156-р/к від 17.12.2015р. по справі №140-01/2014.
		3. Стягнути з ОСОБА_3 обласного територіального відділення Антимонопольного  комітету України (65107, м.Одеса, вул.Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20992104) на користь ОСОБА_3 міської ради (68640, Одеська область, Ізмаїльський район, смт Суворово, вул.Лиманська,18; 68600, м.Ізмаїл, вул.Гагаріна,44; код ЄДРПОУ 00412033) витрати по сплаті судового збору у розмірі  1 378 /одна тисяча триста сімдесят вісім/ грн. 00 грн.
		Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до ОСОБА_3 апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
		Повний текст складено та підписано  04 квітня 2016 р. 
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                       Ю.О. Зайцев

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...