Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-2684цс15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 06.04.2016. Забезпечено надання загального доступу: 06.04.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		30 березня 2016 року                                  м. Київ 
		Судова палата у цивільних справах
		 
		Верховного Суду України в складі:
		 
		 
		головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г.,   розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_7 до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфеля за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У червні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 26 червня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав кредит у сумі 99 тис.
		470 доларів США, а остання зобов'язалася повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом у строк та на умовах, визначених кредитним договором. З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором того ж дня між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_7 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Позивач зазначив, що квартира була реалізована у межах ліквідаційної процедури та неодноразово відчужена, останнім власником за договором купівлі-продажу від 14 вересня 2010 року є ОСОБА_6 ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зазначало, що між ним та ПАТ «ОТП Банк» 29 червня 2010 року було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, а 7 липня 2010 року - договір відступлення права вимоги, за яким останній відступив фактору свої права вимоги за договорами, укладеними з ОСОБА_8 та ОСОБА_7
		Уточнивши позовні вимоги та посилаючись на зазначені обставини, зокрема неналежне виконання ОСОБА_8 зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка складала станом на 3 червня 2014 року 94 тис. 864 долари США 90 центів, що згідно з офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становило 1 млн 126 тис. 46 грн 36 коп.; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками за користування кредитом у розмірі 7 тис. 729 доларів США 62 центи, що еквівалентно 91 тис. 750 грн 58 коп.; пеня за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором у розмірі 477 тис. 64 грн 52 коп., а також на те, що внаслідок укладення зазначених вище договорів відбулась заміна кредитора на ТОВ «ОТП Факторинг Україна», - позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки.
		У вересні 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфеля в частині, що стосується прав за кредитним договором від
		26 червня 2008 року, посилаючись на те, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), за змістом частини першої статті 227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є оспорюваним; надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті, у тому числі оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій, за своєю правовою природою є валютною операцією, однак у матеріалах справи відсутня інформація про наявність ліцензії на здійснення валютних операцій.
		Червонозаводський районний суд м. Харкова рішенням від 9 жовтня 2014 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задовольнив, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 відмовив. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_8 за кредитним договором у розмірі 1 млн
		694 тис. 861 грн 46 коп, звернув стягнення на належний ОСОБА_6 на праві власності предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом застосування передбаченої статтею 38 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) процедури продажу; зазначену квартиру на період до моменту реалізації передав в управління ТОВ «ОТП Факторинг Україна»; вирішив питання розподілу судових витрат.
		Апеляційний суд Харківської області рішенням від 10 березня
		2015 року рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від
		9 жовтня 2014 року змінив: у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовив; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін; вирішив питання розподілу судових витрат.
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 16 вересня 2015 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2015 року в частині позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» скасувала та залишила в силі у цій частині рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 9 жовтня 2014 року.
		6 листопада 2015 року до Верховного Суду України звернулася
		ОСОБА_6 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень Закону України від 14 травня
		1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) та Закону № 898-IV, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах
		У зв'язку із цим ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року та залишити в силі рішення Апеляційного суду Харківської області від
		10 березня 2015 року.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.
		Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 26 червня
		2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_8 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав кредит у сумі 99 тис. 470 доларів США, а остання зобов'язалася повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом у строк та на умовах, визначених кредитним договором, а саме до 26 червня 2017 року (т.1, а.с. 8-21).
		З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором того самого дня між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_7 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що належала на праві власності іпотекодавцю (т.1, а.с. 29-34).
		Господарський суд Харківської області постановою від 2 липня
		2010 року суб'єкта підприємницької діяльності - фізичну особу
		ОСОБА_7 визнав банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру, призначив арбітражного керуючого Фоміна Г.В., а також скасував арешти, накладені на майно боржника, та інші обтяження щодо розпорядження майном банкрута, у тому числі податкові застави (т.1, а.с. 236-246).
		За змістом цієї постанови спірне нерухоме майно перебувало в іпотеці згідно з договором № PML-705/235/2008, укладеним між ОСОБА_7 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк».
		Суди також установили, що квартира АДРЕСА_1 була реалізована у ході проведення ліквідаційної процедури майна банкрута - фізичної особи - підприємця ОСОБА_7 за договором купівлі-продажу від 10 вересня 2010 року, укладеним з ОСОБА_10, який 13 вересня 2010 року відчужив її
		ОСОБА_11
		14 вересня 2010 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_11 здійснив відчуження спірної трикімнатної квартири ОСОБА_6 (т.1, а.с. 233). 
		За змістом пункту 1.5 цього договору на момент його укладення нерухоме майно нікому не продане, не подароване, в спорі та під арештом не значиться, а також відсутні будь-які права чи обтяження щодо нього з боку третіх осіб.
		Згідно з витягом із Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 14 вересня 2010 року заборона, арешт відносно квартири на час укладення правочину був відсутній (т.1, а.с. 227). 
		29 червня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, відповідно до умов якого (пункт 3.1) ПАТ «ОТП Банк» продало (переуступило) ТОВ «ОТП Факторинг України» права на кредитний портфель, який включає кредитні договори, у тому числі кредитний договір, укладений з ОСОБА_8, а ТОВ «ОТП Факторинг України» прийняло такий кредитний портфель та зобов'язалося сплатити на користь ПАТ «ОТП Банк» винагороду (т.1, а.с. 35-49).
		7 липня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, у тому числі договорами, укладеними з
		ОСОБА_12 та її майновим поручителем ОСОБА_7, за яким до фактора перейшли усі права клієнта як сторони, що іменується іпотекодержатель/заставодержатель у зобов'язаннях, які виникли на підставі договорів забезпечення в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором (включаючи право звернення стягнення на предмет іпотеки/застави) (т.1, а.с. 50-54).
		Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, зазначив, що оскільки
		ОСОБА_6 придбала за договором купівлі-продажу майно, що було предметом іпотеки та відчужене під час проведення ліквідаційної процедури боржника у порядку, визначеному Законом № 2343-XII, вона набула статусу іпотекодаця і відповідно до статті 23 Закону № 898-IV має всі права й обов'язки за іпотечним договором. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що реалізація майна, що є предметом іпотеки, яка проведена в межах ліквідаційної процедури, не припиняє іпотеки, тому вона зберігає чинність при переході права власності на предмет іпотеки до іншої особи, отже, на таке майно може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 25, 26 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-ІV«Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
		ОСОБА_6 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах.
		На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявниця надала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року.
		У цій ухвалі суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, відмовивши в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, керувались вимогами статті 23 Закону № 2343-XII і положеннями Закону України від 1 липня 2004 року
		№ 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) і дійшли висновку про відсутність у позивача права вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки в останнього набувача майна у зв'язку з тим, що предмет іпотеки був реалізований у межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяжень у порядку, визначеному Законом № 2343-XII, і на момент укладення договору купівлі-продажу заборони відчуження в Єдиному державному реєстрі заборон були відсутні.
		Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 
		Згідно зі статтею 575 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843645/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1> іпотекою є застава нерухомого майна. Відповідно до 
		статті 28 Закону України від 2 жовтня 1992 року№ 2654-ХІІ «Про заставу» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_167/ed_2014_10_30/pravo1/T265400.html?pravo=1> застава припиняється в разі примусового продажу заставленого майна.
		Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 898-IV обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
		Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом № 1952-IV.
		Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (стаття 2 Закону № 1952-IV у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки). 
		Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними. Записи про обтяження погашаються на підставі актів (рішень) уповноважених на це органів або посадових осіб (стаття 26 Закону № 1952-IV у редакції, чинній на час прийняття постанови господарським судом).
		Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня
		2004 року № 410 (утратив чинність 31 січня 2013 року; далі - Тимчасовий порядок).
		Запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Реєстратор вносить до Реєстру відомості про виключення запису в день надходження повідомлення чи рішення суду (пункт 25 Тимчасово порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		За змістом статті 23 Закону № 898-IV у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
		У справі, яка переглядається, спірне майно, що було предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним між ОСОБА_7 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», відчужене в процесі ліквідаційної процедури боржника.
		Умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів установлює Закон № 2343-XII.
		Відчуження майна, переданого в іпотеку, під час проведення ліквідаційної процедури здійснюється в порядку, визначеному цим Законом.
		Згідно зі статтею 5 Закону № 2343-XII (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.
		З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника (пункт 6 частини першої статті 23 Закону № 2343-XII (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
		При цьому згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство, положення Закону № 2343-XII (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) не передбачають.
		За таких обставин особа, до якої перейшло право власності на майно, що було предметом іпотеки, але реалізоване в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяження, не набуває статусу іпотекодавця і на таке майно не може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 38, 39 Закону № 898-IV. 
		За змістом статті 1 цього Закону № 898-IV іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.
		Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх.
		Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права й обов'язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням).
		Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права. 
		Відповідно до частини сьомої статті 47 Закону № 2343-XII (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення.
		Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду: власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси (частина четверта статті 25 Закону № 2343-XII).
		Таким чином, банк мав право оспорювати правомірність віднесення спірної квартири до ліквідаційної маси і це питання підлягало вирішенню в порядку, визначеному Законом № 2343-XII.
		Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня
		2015 року, наданій ОСОБА_6 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень.
		Суди установили, що копія постанови Господарського суду Харківської області від 2 липня 2010 року направлена, зокрема, й ЗАТ «ОТП Банк», однак банк не оспорював правомірності внесення спірної квартири до ліквідаційної маси.
		Установивши, що ОСОБА_6 набула право власності на об'єкт нерухомого майна, не обтяженого іпотекою, тому не набула статусу іпотекодавця, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		Разом з тим суд касаційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції, не врахував, що реалізацію предмета іпотеки проведено з припиненням обтяжень у межах ліквідаційної процедури, й неправильно застосував положення статті 23 Закону № 898-IV та статті 23 Закону
		№ 2343-XII.
		Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції. 
		За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України із залишенням у силі рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2015 року, яке було помилково скасоване судом касаційної інстанції. 
		Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Заяву ОСОБА_6 задовольнити.
		Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року скасувати та залишити в силі рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2015 року.
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті
		355 ЦПК України.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                                  В.І. Гуменюк 
		 
		 
		Судді:                                                                                                                                   Н.П. Лященко
		 
		 
		Л.І. Охрімчук
		 
		 
		В.М. Сімоненко
		 
		 
		А.Г. Ярема

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...