Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/301/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; оренди; комунального та державного майна.
Надіслано для оприлюднення: 08.04.2016. Зареєстровано: 08.04.2016. Забезпечено надання загального доступу: 12.04.2016.
Дата набрання законної сили: 19.04.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		01.04.2016р.    Справа№ 914/301/16 
		Господарський суд Львівської області у складі 
		Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Полюхович Х.М.
		за позовом: ОСОБА_1 охорони історичного середовища Львівської міської ради, м.Львів
		до відповідача 1: Приватне підприємство Львівська Гільдія,м.Львів
		до відповідача 2: Комунальний заклад Львівської обласної ради Львівський історичний музей, м.Львів
		третя особа 1: Міністерство культури України, м.Київ 
		третя особа 2: Львівська міська рада, м.Львів
		третя особа 3: ОСОБА_1 комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів
		про визнання договору недійсним
		 
		Представники:
		позивача: ОСОБА_2  представник (довіреність №04/109 від 21.01.2016р.);
		відповідача 1: ОСОБА_3  представник (довіреність б/н від 01.02.2016р.); 
		відповідача 2: ОСОБА_4- представник ( довіреність б/н від 18.02.2016р.); 
		Третя особа 1: не зявився;
		Треті особи 2: не зявився;
		Третя особа 3:  ОСОБА_5- представник ( довіреність № 2302-вих-2279 від 12.10.2015р.); 
		 
		Суть спору: 
		Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом ОСОБА_1 охорони історичного середовища Львівської міської ради до  Приватного підприємства Львівська Гільдія та Комунального закладу  Львівської обласної ради Львівський історичний музей за участю третіх осіб:1) Міністерство культури України, 2) Львівська міська рада, 3) ОСОБА_1 комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання договору недійсним.
		У позовній заяві Позивач просить визнати недійсним договір суборенди від 21.02.2013р. №287/Г про передачу Відповідачем 2 Відповідачу 1 у користування приміщення за адресою м.Львів, пл.Ринок, 5. Підставою позовних вимог зазначено те, що згідно постанови ОСОБА_3 Міністрів УРСР від 24.08.1963р. №970, ансамбль пл.ОСОБА_3, в тому числі будинок №5, відноситься до памяток архітектури національного значення УРСР. Згідно Закону України «Про охорону культурної спадщини» передача Приміщення в суборенду повинна була б відбуватись за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Відтак, Позивач робить висновок, що договір від 21.02.2013р. №287/Г укладений з порушенням вимог ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» , ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України.  
		Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву від 03.03.2016р. вх.№8874/16 та Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву від 19.02.2016р. вх.№6728/16 та  додаткових поясненнях від 25.03.2016р. вх.№12922/16 проти позову заперечують з наступних підстав:
		-Позивач є виконавчим органом міської ради і не є субєктом підприємницької діяльності; жоден законодавчий акт не надає права Позивачу звертатись до суду з заявленим позовом; 
		-компетенція Позивача поширюється лише і виключно стосовно памяток місцевого значення;
		- оспорюваний Договір укладено згідно рішення Комісії з питань суборенди Львівської міської ради, наказу №54-с від 13.12.2012р. ОСОБА_1 комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про надання дозволу на суборенду, а тому оспорюваний Договір повністю відповідає вимогам законодавства, в тому числі ст.203 ЦК України; 
		-законодавство покладає обовязок щодо отримання відповідного погодження передачі памятки національного значення саме на власника або уповноваженого ним органу.
		Окрім того, Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву від 03.03.2016р. вх.№8874/16 заперечує проти позову і з тих підстав, що ним отримано в порядку ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» відповідне погодження, а саме  укладено попередній договір про укладення в майбутньому охоронного договору на памятку культурної спадщини (її частку) від 20.08.2014р., відповідно до якого для Відповідача 1 встановлено обовязки щодо використання орендованим ним за Договором суборенди приміщень.
		Відповідач 1 також зазначає, що підтвердженням отримання ним погодження є і погодження Міністерством культури України попереднього договору і погодження відчуження Приміщень на користь Відповідача 1.
		Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву від 19.02.2016р. вх.№6728/16 наводить також наступні доводи в частині заперечення проти позову, а саме:
		- Відповідачем 2 отримано відповідну згоду на передачу Приміщення в суборенду від Львівської міської ради, ОСОБА_1 комунальної власності Львівської міської ради;
		-Відповідачем 2 укладено охоронний договір на памятку культурної спадщини від 13.10.2014р. №14-АА-12.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 08.02.2016 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 23.02.2016р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі від 23.02.2016р., 15.03.2016р. та від 25.03.2016р.
		Ухвалою суду по даній справі від 15.03.2016р. в порядку ст. 24 ГПК України замінено первісного відповідача 1: ОСОБА_1 комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради на належного відповідача 1  Комунальний заклад Львівської обласної ради Львівський історичний музей та в порядку ст.27 ГПК України залучено на стороні Позивача ОСОБА_1 комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
		Представникам Учасників процесу по явці оголошено права та обовязки, визначені ст.ст.20, 22, 27, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах суду по даній справі, які скеровані чи оголошені Учасникам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи та про оголошення перерв в судовому засіданні) зазначено, що права та обовязки учасників визначені ст.ст.20, 22, 27, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.
		Заяв про відвід судді не надходило.
		 
		Позивач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, представник позов підтримав повністю та надав усні пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та поясненнях від 31.03.2016р. вх.№14108/16. 
		Впродовж розгляду справи Позивачем надано суду наступні документи: заяву про ознайомлення з матеріалами справи від 23.02.2016р. вх.№7308/16 (клопотання задоволено, представник Позивача з матеріалами справи ознайомився); заяву від 14.03.2016р. вх.№1477/16 про заміну первісного відповідача належним відповідачем та про залучення третьої особи (судом розглянута, задоволена) з додатками згідно опису; лист від 24.03.2016р. вх.№12669/16 з додатками згідно опису. 
		Представник Відповідача 1 в судове засідання зявився, проти позову заперечив повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. 
		Впродовж розгляду спору Відповідачем 1 надано суду наступні документи: заяву про відкладення розгляду справи від 19.02.2016р. вх.№6930/16 (розглянута судом); відзив від 03.03.2016р. вх.№8874/16 на позовну заяву з додатками згідно опису.
		 
		Представник Відповідача 2 в судове засідання зявився, проти позову заперечив повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві та додаткових поясненнях.  
		Впродовж розгляду спору Відповідачем 2 надано суду наступні документи: відзив на позовну заяву від 19.02.2016р. вх.№6728/16 з додатками згідно опису; клопотання про ознайомлення з матеріалами справи від 04.03.2016р. вх.№9098/16 (судом задоволено, представник з матеріалами справи ознайомився); додаткові пояснення від 25.03.2016р. вх.№12922/16; клопотання про долучення до матеріалів справи документів з додатками згідно опису; клопотання про долучення до матеріалів справи документів згідно опису від 01.04.2016р. вх.№14283/16.
		Третя особа 1 явку повноважного представника в жодне з судових засідань явку повноважного представника не забезпечило, про причини неявки не повідомило, було  належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення судових засідань; вимог ухвал Господарського суду Львівської області по даній справі  не виконало, про причини невиконання не повідомило.
		Представник Третьої особи 2 в судове засідання не зявилась, про причини неявки суду не повідомила. В судовому засіданні 25.03.2016р. представник Третьої особи 2 надала пояснення, згідно яких позовні вимоги підтримала.
		Крім того, ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 23.02.2016р. в порядку ст.38 ГПК України зобовязано Третю особу 2 письмово повідомити суд чи візувався ОСОБА_1 охорони історичного середовища Львівської міської ради проект ухвали Львівської міської ради від 19.03.2009р. №2527 Про надання в оренду нежитлових приміщень на пл.Ринок, 5, надавши при цьому докази такого візування. У поясненнях від 01.04.2016р. за вх.№14119/16 Третя особа 2 повідомила суд, що Позивач не здійснював візування проекту ухвали Львівської міської ради від 19.03.2009р. №2527.
		Представник Третьої особи 3 в судове засідання зявився, надав пояснення, яким підтримав позовні вимоги повністю.
		Впродовж розгляду справи Третьою особою 3 надано суду наступні документи: клопотання від 23.02.2016р. вх.№7173/16 про відкладення розгляду справи (судом розглянуто); клопотання від 15.03.2016р. вх.№1509/16 про заміну первісного відповідача належним відповідачем та про залучення третьої особи (судом розглянуто, задоволено). 
		Всі подані представниками Учасників процесу документи судом оглянуто та долучено до матеріалів справи.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 23.02.2016р. в порядку ст.30 ГПК України викликано в судове засідання для дачі пояснень з приводу питань, що виникають під час розгляду справи, начальника ОСОБА_1 охорони історичного середовища Львівської міської ради ОСОБА_6. Посадова особа в судове засідання не зявилась, про причини неявки суду не повідомила.   
		 
		Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
		На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Сторін зобовязувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору. 
		Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
		Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. 
		Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
		 
		Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
		Впродовж розгляду справи в судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
		Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
		Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
		 
		Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників Учасників процесу, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
		 
		19.03.2009р. Львівською міською радою прийнято ухвалу №2527 про надання в оренду нежитлових приміщень на пл.Ринок, 5, згідно якої вирішено надати Львівському історичному музею нежитлові приміщення площею 155,5м2 на пл.ОСОБА_3 в оренду, ОСОБА_1 комунальної власності департаменту економічної політики укласти договір оренди.
		28.05.2012р. між ОСОБА_1 комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (Орендодавець) та Львівським історичним музеєм (Орендар) укладено договір оренди №Г-8307-12 (далі  Договір оренди), відповідно до п.1 якого, Орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради від 19.03.2009р. №2527 передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі  обєкт оренди), що знаходиться на балансі ЛКП Старий Львів» (Балансоутримувач); обєктом оренди є приміщення, що знаходяться за адресою: м.Львів, пл.Ринок, 5, загальною площею 155,5м2, у тому числі підвал площею 155,5м2.
		Відповідно до п.4.1 Договору оренди, термін договору оренди визначений на 2 роки 364 дні з 28.05.2012р. до 26.05.2015р. включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору оренди, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені Договором. В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази повідомлення однією із сторін Договору оренди про його припинення чи зміну умов.
		Угодою від 15.02.2013р. №Г-8307-12 (Д-13) внесено зміни до Договору оренди, в тому числі частину 2 Договору оренди (Цільове призначення обєкта оренди) доповнено п.2.2 в такій редакції: «Частина обєкта оренди площею 150,4 кв.м., буде використовуватись для кафе, барів, ресторанів, закусочних, кафетеріїв, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи СУБОРЕНДАРЕМ, згідно з наказами управління комунальної власності від 13.12.2012 року №54-С та від 15.02.2013 № 1-С».
		Протоколом №4 засідання комісії з питань суборенди Львівської міської ради від 16.11.2012р. погоджено суборендарю (Відповідачу 1) право суборенди Приміщень за адресою пл.Ринок, 5 на 4 роки та 334 дні; протокол підписано начальником управління комунальної власності, в.о. заступника начальника управління комунальної власності-начальником юридичного відділу, начальником відділу регулювання орендних відносин, начальником відділу реформування власності, представником постійної депутатської комісії комунального майна та власності.
		Наказом ОСОБА_1 комунальної власності депаратемнту економічної політики Львівської міської ради від 13.12.2012р. №54-С дозволено Львівському історичному музею як орендарю приміщень за адресою пл.Ринок, 5 передати в суборенду ПП «Львівська гільдія» нежитлові приміщення підвалу під індексами VIII, X, XI, XII, XIII площею 150,4м2 для кафе, барів, ресторанів, закусочних, кафетеріїв, які здійснюють продаж товарів підакцизної групи на термін до 30.04.2015р. 
		21.02.2013р. між Відповідачем 2 (Орендар) та Відповідачем 1(Суборендар) укладено договір суборенди №287/Г (далі  Договір суборенди), відповідно до п.1.1 якого, Орендар в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобовязується передати Суборендарю, а Суборендар зобовязується прийняти у тимчасове платне користування нежитлові приміщення підвалу (літ.А-4) за адресою: м.Львів, пл.Ринок, 5 (пять) площею 150,4м2, що визначені в технічній документації під індексами: VIII, X, XI, XII, XIII (далі  Обєкт суборенди).
		Пунктами 1-12 Сторонами Договору суборенди погоджено предмет договору, термін дії договору суборенди, порядок передачі обєкта суборенди в суборенду, орендну плату та порядок розрахунків, орендну плату та порядок розрахунків, права та обовязки орендаря та суборендаря, порядок повернення обєкта суборенди орендарю, відповідальність сторін та порядок вирішення спорів та інші умови Договору суборенди.
		Договір суборенди підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.
		21.02.2013р. між Відповідачами (Сторонами Договору суборенди) складено, підписано та скріплено відбитками печаток акт приймання-передачі нежилових приміщень.  
		 
		У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Згідно ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Оспорюваний Договір суборенди вчинено з додержанням вимог законодавства, в тому числі ст.ст.5, 22 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
		 
		Крім того, реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
		Вирішуючи спір,  суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду,  а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Відсутність порушеного права   чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та  є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
		Статтею 54 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує.
		Згідно з ч.3 ст.215 ЦК України,  якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або  інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом,   такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Частиною 5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»  встановлено, що відповідно до статей 215  та 216 ЦК України  вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так  і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		Отже, виходячи із наведених приписів, Позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним Договір суборенди, не будучи стороною за цими договорами, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договів порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу,  перевірити доводи та докази, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту Позивача.
		Відповідно до ст.1 ГПК України  підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справза захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
		Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст.33 ГПК України  є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
		Уявлення Позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним або неукладеним в судовому порядку, оскільки відповідно до приписів ст.1 ГПК України  особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 23.03.2011р. у справі №33/341, залишеної без змін постановою Верховного суду України від 12.09.2011р.
		Відповідно до п.1.1, 1.2 Положення про управління охорони історичного середовища Львівської міської ради та його структури, затвердженого рішенням Львівської міської ради №1223 від 27.10.2006р. «Про затвердження Положення про ОСОБА_1 охорони історичного середовища Львівської міської ради та його структури» Позивач є виконавчим органом Львівської міської ради (органу місцевого самоврядування), утвореним відповідно до ухвали міської ради від 06.07.2006р. №94 «Про Затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної щтгльності апарату ради та її виконавчих органів. витрат на їх утримання». Позивачем не доведено його право на звернення до суду з позовом про визнання недійсним Договору, стороною якого він не є, як і не доведено того, що оспорюваний Договір суборенди порушує саме його права та охоронювані законом інтереси. 
		Компетенція Позивача поширюється лише і виключно стосовно пам'яток місцевого значення і не стосується пам'яток національного значення.
		Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням; у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.  
		Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Більше того, згідно ст.3 Закону України «Про охорону культурної спадщини», державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини; до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
		Відповідно до п.10 ч.2 ст.6 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить надання висновків щодо відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їх власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.
		Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що компетенція Позивача поширюється лише і виключно стосовно памяток місцевого значення, суд зазначає, що Позивачем не доведено, що оспорюваний Договір суборенди порушує саме його права чи охоронювані законом інтереси, а відтак, не доведено права на звернення з поданим позовом.  
		 
		Щодо необхідності отримати відповідний дозвіл на користування пам'яткою національного значення суд зазначає, що законодавство покладає обовязок щодо отримання відповідного погодження передачі памятки національного значення саме на власника або уповноваженого ним органу.
		Так, відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а пакож передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини; пам'ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує гержавну політику у сфері охорони культурної спадщини.
		Згідно п.20 абз.2 ст.5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить: погодження відчуження або передачі пам'яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.
		Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
		З положень вказаної норми Закону вбачається, що законодавець покладає обов'язок щодо отримання відповідного погодження передачі пам'ятки саме національного значення на власника або уповноваженого ним органу.
		Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав №31243790 від 08.09.2011р.,  витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний №24313644 від 16.07.2014р., право власності на буд.3 по пл..ОСОБА_3 у м.Львові належить територіальній громаді м.Львова, повноваження щодо нього реалізує Львівська міська рада.
		Львівська міська рада не є стороною укладеного Договору суборенди, проте, в силу вищенаведених положень законодавства, обовязок щодо отримання відповідного погодження може бути покладено саме на неї.
		Як зазначалось вище, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину саме стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		З врахуванням вищенаведеного суд зазначає про недоведеність Позивачем недодержання саме Відповідачами (як сторонами Договору суборенди) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а відтак, і недоведеність наявності підстав для визнання Договору суборенди недійсним.
		 
		Поряд з цим суд зазначає, що Відповідачем 1 отримано погодження відповідного органу культурної спадщини.
		Так, відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
		При цьому суд бере до уваги законодавчу невизначеність форми такого погодження.  
		20.08.2014р. між Відповідачем 1 та відділом охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації укладено попередній договір про укладення в майбутньому охоронного договору на памятку культурної спадщини (її частину). 
		Крім того, листом першого заступника міністра Міністерства культури України від 22.09.2014р. №1106/10-2/61-14 погоджено Відповідачу 1 (ПП «Львівська гільдія») приватизацію зазначених нежитлових приміщень памятки.
		Листом першого заступника міністра Міністерства культури України від 22.09.2014р. №1197/10-2/61-14 погоджено Відповідачу 1 (ПП «Львівська гільдія») попередній договір про укладення в майбутньому охоронного договору на нежитлові приміщення підвалу загальною площею 150,4м2 у памятці архітектури національного значення на площі ОСОБА_3, 5 у м.Львові.
		Крім того, ухвалою Львівської міської ради від 19.03.2015р. №4434 затверджено перелік обєктів комунальної власності, що підлягають приватизації способом викупу, серед яких (за порядковим №57 у Переліку) зазначено заявником Відповідача 1 (ПП «Львівська гільдія», приміщення підвалу площею 150,4м2 на пл.Ринок, 5.
		 
		З приводу доводів Відповідача 2 про наявність у нього охоронного договору від 13.10.2014р. №14-АА-12 суд зазначає, що Відповідач 1 не є стороною цього договору, а відтак, зазначений договір не спростовує та не підтверджує позовних вимог.  
		 
		Відповідно до ст.1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. 
		Статтею 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" передбачено, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. 
		Із занесенням до Державного реєстру нерухомих пам'яток України на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.
		Згідно Порядку визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. N1760, об'єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - щодо об'єктів місцевого значення.
		До Державного реєстру нерухомих пам'яток України буд.5 на пл.Ринок у м.Львові не занесено. 
		Поряд з цим суд зазначає, що постановою ОСОБА_3 Міністрів ОСОБА_7 РСР від 24.08.1963р. №970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території ОСОБА_7 РСР» ансамбль площі ОСОБА_3 у м.Львові, в тому числі буд.5, віднесено до списку пам'ятників архітектури ОСОБА_7 РСР, що перебувають під охороною держави.
		Пунктом 3  Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини"   встановлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до  Закону ОСОБА_7 РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього  Закону. Пунктом 5  Прикінцевих положень Закону України "Про охорону культурної спадщини"   встановлено, що  ОСОБА_7 РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури"   втратив чинність. Памятками відповідно до  Закону України "Про охорону культурної спадщини"   визнаються лише обєкти, включені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Отже, для категорії обєктів, вказаної у п.3 Прикінцевих положень, передбачено загальний порядок реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.03.2010р. у справі №2-1/1564-2008-50/402.
		Будинок №5 на пл.Ринок у м.Львові, який перебував на обліку згідно з постановою ОСОБА_3 Міністрів ОСОБА_7 РСР від 24.08.1963р. №970, було взято на облік до набрання чинності Законом ОСОБА_7 РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", який набув чинності з 01.11.1978р. 
		ОСОБА_8 не передбачає автоматичного чи безумовного включення до переліку пам'яток історії та культури республіканського значення тих пам'яток історії та культури, пам'ятників мистецтва, історії та археології ОСОБА_7 РСР, які занесені до списку, затвердженого постановою ОСОБА_3 Міністрів УРСР, на підставі подання спеціально уповноваженого державного органу охорони пам'яток історії та культури.
		Відтак, об'єкт культурної спадщини, який не було внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, не набув статусу пам'ятки національного чи місцевого значення в розумінні вищезазначених вимог законодавства.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 09.09.2014р., Вищого господарського суду України від 07.10.2014р. справа №5011-48/950-2012, від 01.03.2011р. N9/257-09(1/161-08), від 07.10.2008р. справа №30/150 (ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15.01.2009р. відмовлено у порушенні провадження з перегляду) та в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2010р. справа N2а-12866/09/2670.
		 
		Також, відповідно до ст.17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», у документі, який посвідчує право власності на пам'ятку, обов'язково вказуються категорія пам'ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію. 
		Учасниками процесу впродовж розгляду справи не представлено документа про право власності на памятку, в якому було б вказано категорію памятки, дату та номер рішення про її державну реєстраці.
		В наявних ж в матеріалах справи документах: витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права індексний номер 37762896 від 19.05.2015р. (яким посвідчено право оренди Відповідача 2); витягу про державну реєстрацію прав №31243790 від 08.09.2011р.,  витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний №24313644 від 16.07.2014р. (якими посвідчено право власності територіальної громади м.Львова на буд.5 пл.ОСОБА_3) відсутні будь-які відомості, що передбачені ст.17 Закону України «Про охорону культурної спадщини».  
		 
		Крім того, враховуючи все вищенаведене суд зазначає наступне.
		Суд відзначає, що відсутність погодження відповідного органу охорони культурної спадщини не свідчить про незаконність самого правочину. 
		В даному випадку необхідність погодження органу охорони культурної спадщини обумовлена захистом публічних інтересів. В разі вчинення відповідних правочинів може порушуватись воля конкретного державного органа, котрий не є стороною правочину, але покликаний в силу своєї компетенції давати згоду на його укладення, встановлюючи можливість правомірного використання майна з дотриманням вимог законодавства.
		Правочин може бути визнано недійсним лише тоді, коли встановлено порушення інтересів, які захищаються суб'єктом оскарження. Якщо порушення таких інтересів не встановлено, правочин може бути залишено в силі навіть за відсутності погодження на його вчинення.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сам по собі спірний Договір суборенди за змістом і формою не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Жодне з положень спірного Договору не передбачає настання негативних наслідків для орендованого майна та його власника, використання майна з протиправною метою або з порушенням відповідних норм і правил експлуатації тощо. 
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.07.2014р. у справі № 5011-7/14930-2012.
		 
		Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку про відсутність правових підстав до задоволення позову, а відтак, в позові слід відмовити.
		 
		Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
		Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		01.04.2016р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 06.04.2016р.
		На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід залишити за Позивачем.
		Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України, суд - 
		 
		ВИРІШИВ:
		В позові відмовити повінстю.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
		 
		Суддя                                                                                          Фартушок Т. Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...