Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/9215/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.04.2016. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2016.
Дата набрання законної сили: 31.03.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД  МІСТА КИЄВА
		 
		 
		 
		    Справа № 22-ц/796/301/2016              Головуючий в 1-й інстанції - Москаленко К.О.
		                                                                                             Доповідач-Чобіток А.О.
		             
		                                                            РІШЕННЯ
		                                                    ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		31 березня  2016 року колегія суддів судової палати  в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
		 
		головуючого -Чобіток А.О.
		суддів - Немировської О.В.,Ящук Т.І.
		при секретарі - Сірій О.Г.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу  за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2,3-ті особи: ОСОБА_4, приватний нотаріус Київського  міського нотаріального округу Літвінчук Ігор Анатолійович про визнання свідоцтва про реєстрацію права власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, зобов»язання внести запис про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку,-
		                                                            в с т а н о в  и л а:
		 
		У травні 2015 року позивач пред»явила вказаний позов до відповідача та зазначала, що  відповідно до договору дарування від 26.10.2007 року,посвідченого приватним нотаріусом Київського  міського нотаріального округу Криворучко В.П.,реєстровий запис №2943, ОСОБА_4 подарував їй земельну ділянку площею 0,0611 га,розташовану в АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_1.В той же день дарувальник передав їй обдарованій екземпляр договору дарування, а вона в свою чергу прийняла вказаний дарунок і стала користуватися вказаною земельною ділянкою та проживати в незавершеному будівництві,який почала будувати своїми силами за власний рахунок.
		В подальшому їй стало відомо, що 13.08.2013 року приватним нотаріусом КМНО Літвінчук І.А. вчинено нотаріальну дію, а саме : здійснено державну реєстрацію права власності на вказану земельну  ділянку за ОСОБА_2.
		 
		Посилаючись на вказані обставини та ст. 392 ЦК України , з урахуванням збільшених позовних вимог, позивач просила визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2, видане 13.08.2013 року та зареєстроване в реєстрі нотаріальних дій за №7228 приватним нотаріусом Київського  міського нотаріального округу Літвінчуком І. А.,скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, зобов»язати приватного нотаріуса Літвінчука І.А. внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на вказану земельну ділянку.
		 
		            Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року позов задоволено частково. Вирішено визнати недійсним свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчуком І.А. 13.08.2013 року ОСОБА_2 та скасувати рішення  приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінчуком І.А. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку. В іншій частині позовних вимог відмовити.
		 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог та  закрити провадження у справі, оскільки, на її думку, вказані позовні вимоги повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
		 
		Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з»явились в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги,обставини справи,колегія суддів приходить до наступного.
		 
		Встановлено, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 07.04.2010 року договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, відповідно до якого ОСОБА_2 придбала у  ОСОБА_4 за 124 000 доларів США  вказану квартиру,  в частині Ѕ визнано недійсним, та визнано за ОСОБА_7 право власності на Ѕ частину вказаної квартири, оскільки остання була придбана ОСОБА_4 під час шлюбу з ОСОБА_7 та відчужена без її згоди.
		Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22.12.2011 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 стягнуто завдані збитки в розмірі 1 297628,00 грн., моральну шкоду у розмірі 1700,00 грн. та 1837,00 грн. у відшкодування судових витрат.
		В процесі виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22.12.2011 року  Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської Ради (Київська міська державна адміністрація) за № 07-387/16145 від 14.06.2012 року повідомило старшого державного виконавця ВДВС Деснянського РУЮ у м. Києві Панченка І.І. про те, що згідно з даними автоматизованої  системи ПК «Кадастр» за ОСОБА_4 на підставі документів, що посвідчують право власності  на землю зареєстрована земельна ділянка площею 611 кв.м ,розташована  в АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_1 ( а.с.232 том 1) .
		Актом опису й арешту майна від 01.08.2012 року державний  виконавець ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Макаренко С.В. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-6346, виданого 12.01.2012 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 1301165,00 грн., описав та наклав арешт на земельну ділянку АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4, площа земельної ділянки складає 0,0611 га кадастровий номерНОМЕР_1 . При цьому описане майно прийняла на відповідальне зберігання, отримавши копію акта опису й арешту майна ОСОБА_3 ( а.с.193-196 том 1).
		17.07.2013 року старшим державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві МакаренкомС.В. складено Акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затверджений начальником вказаного відділу Вольф О.Л., відповідно до якого на підставі Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого  нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України за № 68/5 від 27.10.1999 року, ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження», земельна ділянка загальною площею 0,0611 га, яка розташована на АДРЕСА_1, цільове призначення якої : ведення садівництва, з наявними поліпшенням у вигляді незавершеного будівництва садового будинку та господарських споруд, що належать ОСОБА_4, відповідно до Державного акту про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17.08.2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за  № 09-7-01258, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.08.2004 року № 5887, передана у власність ОСОБА_2 ( а.с. 227 том 1).
		13.08.2013 року , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ЛітвінчукІ.А., відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі  вищевказаного Акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, посвідчив , що ОСОБА_2 на праві власності належить  майно, що складається з : земельної ділянки    загальною площею 0,0611 га, яка розташована на АДРЕСА_1, цільове призначення якої : ведення садівництва, з наявними поліпшенням у вигляді незавершеного будівництва садового будинку та господарських споруд, право встановлювальний документ - Державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданий Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 17.08.2005 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за  № 09-7-01258, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.08.2004 року № 5887, оскільки майно не реалізовано/торги не відбулися і стягувач ОСОБА_2, виявила бажання залишити за собою не продане майно, що раніше належало ОСОБА_4 на підставі вищезгаданого Державного акту про право власності на земельну ділянку, про що видав відповідне свідоцтво ( а.с. 221 том 1 ).
		На підставі вказаного свідоцтва, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчуком І.А. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно  про реєстрацію права власності  13.08.2013 року внесено запис №2090696 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на зазначену земельну ділянку ( а.с. 231 том 1).
		 
		Пред»явивши даний позов, ОСОБА_3, зазначала про те, що вказане свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку  загальною площею 0,0611 га, яка розташована на АДРЕСА_1, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчуком І.А. є недійсним, оскільки власником вказаної ділянки ОСОБА_4 не був. Власником земельної ділянки є вона на підставі договору дарування від 26.10.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучко В.П. реєстровий запис № 2943, згідно з яким ОСОБА_4 подарував, а вона фактично прийняла у дар земельну ділянку  загальною площею 0,0611 га, яка розташована на АДРЕСА_1.
		В зв»язку з тим, що вона є власником спірної земельної ділянки з 26.10.2007 року, ОСОБА_3 вважає, що ОСОБА_2 порушується її право власності, оскільки факт реєстрації даної земельної ділянки у Державному реєстрі  за відповідачем, унеможливлює реєстрацію її права власності на підставі договору дарування від 26.10.2007 року, в зв»язку з чим керуючись ст. ст. 203, 215, 346 ЦК України просила суд визнати свідоцтво про право власності ОСОБА_2 недійсним, зобов»язавши приватного нотаріуса скасувати своє рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»  та визнати за нею право власності на спірну земельну ділянку на підставі ст.ст. 346, 717, 722  ЦК України .
		 
		Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_12 зазначала, що незважаючи на існування договору дарування спірної ділянки, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 26.10.2007 року, остання не набула право власності на спірну земельну ділянку, оскільки в установленому чинним законодавством порядку  не провела державну реєстрацію вказаного права. При цьому вказана обставина встановлена постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2013 року, яка набрала законної сили з 11.09.2014 року на підставі ухвали Вищого адміністративного суду України при розгляді адміністративної справи за позовом ОСОБА_3 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та державного реєстратора відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно реєстраційної служби Малишева М.С., третя особа : ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними, зобов»язання вчинити певні дії  .
		 
		Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Встановивши, що ОСОБА_3 державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору дарування , укладеного між нею та третьою особою у справі ОСОБА_4 від 26.10.2007 року проведено не було, суд першої інстанції  визнав свідоцтво про право власності на спірну земельну ділянку , видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ЛітвінчукомІ.А. 13.08.2013 року ОСОБА_2 недійсним  , з підстав  того , що  на час розгляду справи договір дарування, є чинним . При цьому, судом враховано п.1 ч. 1 ст. 346 ЦК України, згідно з яким право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна, прийшовши до висновку про те, що на час складання державним виконавцем Акту опису й арешту майна від 01.08.2012 року, спірна земельна ділянка ОСОБА_4 не належала, оскільки його право власності припинилось з моменту її відчуження на підставі договору дарування з огляду на положення ст. 140 ЗК України.
		Посилаючись на те, що рішення приватного нотаріуса  Київського міського нотаріального округу Літвінчука І.А.  про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, порушує права ОСОБА_3 як  власника даної земельної ділянки, яке у останньої виникло на підставі договору дарування від 26.10.2007 року , суд вважав за можливе задовольнити вимоги позивача і в частині щодо скасування  вказаного рішення нотаріуса у відповідності до вимог ч. 2 ст. 26  Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». 
		 
		Проте з таким рішенням суду колегія суддів погодитись не може, оскільки до нього суд прийшов з порушенням норм матеріального та процесуального права, що  регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, оскільки вважаючи, що право власності на спірну земельну ділянку виникло у ОСОБА_3 на підставі договору дарування, посвідченого нотаріально, суд не звернув увагу на те, що відповідно до норм чинного законодавства виникнення права власності на нерухоме майно як на час укладання договору дарування спірної земельної ділянки,так і на час вищеописаних подій нерозривно пов»язувалось з моментом державної реєстрації цих прав.
		           
		Так, відповідно до статті 125  Земельного Кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування  на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
		Згідно із ст. 131 Земельного Кодексу України , громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного Кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
		Статтею 182  ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом.
		 
		Закон України від 1 липня 2004 року  «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у ст. 3 передбачав, що речові права на нерухоме майно, їх обтяження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, установленому цим Законом. 
		     
		           Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, уклавши 26.10.2007 року договір дарування земельної ділянки, відповідно до якого  ОСОБА_4 подарував дружині, ОСОБА_3 земельну ділянку, ОСОБА_3 у встановленому законом порядку своє право власності на зазначену земельну ділянку не зареєструвала, незважаючи на обов»язковість такої, про що зазначено і в самому договорі дарування .
		 
		            Так , 29.04.2013 року ОСОБА_3 звернулась до Реєстраційної служби із заявою про державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку і в той же день державним реєстратором Малишевим М.С. прийнято рішення про реєстрацію права останньої, яке вказаним державним реєстратором 26.06.2013 року було визнано недійсним  з підстав знаходження земельної ділянки під арештом під час реєстрації права ОСОБА_3 29.04.2013 року.
		            16.08.2013 року ОСОБА_3 вдруге звернулась до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про реєстрацію її права власності на спірну земельну ділянку, проте їй було відмовлено у вказаній реєстрації .
		 
		            Постановою  Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2013 року, яка набрала законної сили з 11.09.2014 року на підставі ухвали Вищого адміністративного суду України при розгляді адміністративної справи за позовом ОСОБА_3 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та державного реєстратора відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно реєстраційної служби Малишева М.С., третя особа : ОСОБА_2 про визнання дій неправомірними, зобов»язання вчинити певні дії, ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову щодо визнання неправомірними дій державного реєстратора Малишева М.М. та Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві стосовно  визнання недійсною реєстрації права власності на  спірну земельну ділянку за ОСОБА_3.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦПК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
		Також ч. 3 ст. 640 ЦК України визначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
		 
		            Враховуючи ту обставину, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації  виникають з моменту такої реєстрації, про що зазначено і в частині 3 статті 3 Закону України  «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», колегія суддів вважає, що не зважаючи на те, що договір дарування спірної земельної ділянки укладений між позивачем та ОСОБА_4 в письмовій формі та нотаріально посвідчений, як того вимагає ст. 132 ЗК України та в установленому законом порядку не визнаний недійсним,  у ОСОБА_3 право власності на спірну земельну ділянку не виникло.
		 
		               При цьому підстав, передбачених ст. 4 вказаного Закону,  за яких права на нерухоме майно визнаються дійсними у разі відсутності  їх державної реєстрації, колегією суддів не встановлено.
		 
		             З огляду на викладене посилання ОСОБА_3 на те, що у неї  виникло право власності на спірну земельну ділянку на підставі ст. ст. 346, 717, 722 , на увагу не заслуговують.
		     
		            Згідно з ч. 1 ст. 214 ЦПК України, саме під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та  яка правова норма підлягає застосуванню  до цих правовідносин.
		 
		            Розглянувши дану справу, суд першої інстанції вказані вимоги закону не виконав, не звернувши при цьому увагу і на ту обставину, що відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		 
		       Як вже зазначалось вище судовими рішеннями, а саме -  постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.12.2013 року, яка набрала законної сили з 11.09.2014 року на підставі ухвали Вищого адміністративного суду України, встановлено ту обставину, що станом на 17.07.2013 року спірна земельна ділянка була зареєстрована і належала на праві власності ОСОБА_4, а не ОСОБА_3. Законність набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку та державної реєстрації цього права було предметом перевірки судами під час розгляду позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 При цьому, судами встановлено, що остання в передбаченому законом порядку набула право власності на ділянку, в той час як ОСОБА_3 цього права не набула. Відтак, дії державного реєстратора, наслідком яких була реєстрація права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку та, відповідно, відмова в реєстрації такого права за ОСОБА_3, не порушують та не можуть порушити законні права та інтереси позивача ( ОСОБА_3), оскільки власником земельної ділянки АДРЕСА_1 на час вчинення оскаржуваних дій державного реєстратора ОСОБА_3 не була та не набула цього права в подальшому.
		            Наведене  у сукупності з встановленими обставинами у даній справі свідчить про безпідставність вимог ОСОБА_3.
		            
		            При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що   у порядку цивільного судочинства захист майнових прав стягувача, боржника та інших осіб здійснюється шляхом оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, а також у позовному провадженні.
		            Відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. 
		            Вважаючи себе власником спірної земельної ділянки, яка була описана та на яку було накладено арешт державним виконавцем  у її присутності 01.08.2012 року, ОСОБА_3 звернулась до Дніпровського районного суду м. Києва  з позовом до ВДВС Дніпровського РУЮ м. Києва, третя особа : ОСОБА_2 про виключення майна з опису й арешту частини нерухомого майна, який 02.04.2013 року було залишено без розгляду за заявою ОСОБА_3 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України. 
		            З наведеного вбачається , що описана 01.08.2012 року державним виконавцем  ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Макаренко С.В. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-6346, виданого 12.01.2012 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 боргу у розмірі 1301165,00 грн., земельна ділянка АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4, площа земельної ділянки складає 0,0611 га кадастровий номерНОМЕР_1, на яку накладено  арешт , передана ОСОБА_2 у власність на законних підставах відповідно до Акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затверджений начальником вказаного відділу Вольф О.Л. від 17.07.2013 року, про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвінчуком І.А. видане відповідне свідоцтво та здійснено реєстрацію вказаного права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно .          
		            Проте, вирішуючи дану справу суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, розглянув  вимоги щодо дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Літвінчука І.А., який у справі виступав третьою особою, скасувавши при цьому  державну реєстрацію права власності, вчинену останнім як державним реєстратором, тобто суб»єктом владних повноважень, внаслідок чого ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення , яке підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 як безпідставного.  
		            
		Керуючись ст.ст.304,307,309,313,314,316,319 ЦПК України,колегія суддів,-
		 
		                                                           в и р і ш и л а:
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 задовольнити.
		 
		Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове наступного змісту.
		 
		В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтва про реєстрацію права власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, зобов»язання внести запис про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку   -   відмовити.
		 
		Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду м. Києва з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
		 
		 
		Головуючий -                                                        Судді -

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...