Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-427цс15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.04.2016. Забезпечено надання загального доступу: 18.04.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		 
		2 березня 2016 року                                                                                         м. Київ
		 
		Судова палата у цивільних справах
		Верховного Суду України в складі:
		 
		головуючого Лященко Н.П.,  суддів:Романюка Я.М.,Сеніна Ю.Л.,  Сімоненко В.М.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом дочірнього підприємства «Санаторій «Квітка полонини» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» до ОСОБА_6, Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку за заявою дочірнього підприємства «Санаторій «Квітка полонини» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		У травні 2013 року дочірнє підприємство «Санаторій «Квітка полонини» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (далі - ДП «Санаторій «Квітка полонини») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, Солочинської сільської ради Свалявського району Закарпатської області про визнання недійсним державного акта серії НОМЕР_1 від 6 вересня 2004 року на право власності на земельну ділянку площею 0,25 га в селі Солочині, Свалявського району Закарпатської області із цільовим призначенням земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. 
		ДП «Санаторій «Квітка полонини» зазначало, що спірна земельна ділянка розташована в межах площ залягання корисних копалин загальнодер <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588697/ed_2013_10_24/pravo1/T012768.html?pravo=1>жавного значення Голубинського родовища мінеральних вод.
		19 серпня 1999 року позивач отримав спеціальний дозвіл на користування надрами - ліцензію № 1970 на видобування (експлуатацію) підземних мінеральних питних (лікувально-столових) вод, об'єкт ліцензування - ділянка Голубинського родовища, де розташована свердловина № 4-р (4-е). Голубинське родовище мінеральних вод згідно з додатком 2 до постанови Кабінету Міністрів України  від 7 березня 2000 року № 456 є родовищем унікальних мінеральних підземних вод.
		Відповідач оформив право власності на спірну земельну ділянку площею 0,25 га із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд без жодного погодження з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами гірничого нагляду, що суперечить вимогам статті 58 Кодексу України про надра (далі - КпН України).
		У зв'язку із зазначеним, позивач просив суд визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 від 6 вересня 2004 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,2500 га у селі Солочині, Свалявського району, виданий на ім'я ОСОБА_6
		Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від                7 лютого 2014 року позов ДП «Санаторій «Квітка Полонини» задоволено: визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_1 від 6 вересня 2004 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,2500 га у с. Солочині, Свалявського району, виданий на ім'я ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 11 грудня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ДП «Санаторій «Квітка Полонини».
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року касаційну скаргу ДП «Санаторій «Квітка Полонини» відхилено, рішення апеляційного суду Закарпатської області від 11 грудня 2014 року залишено без змін.
		У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року ДП «Санаторій «Квітка Полонини» порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: частини четвертої статті 15, частини другої статті 58 КпН України, статті 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), пункту 2 Положення про порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 17 січня 1995 року № 33 (далі - Положення). 
		На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ДП «Санаторій «Квітка полонини» посилається на постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року та 4 червня 2014 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 та 19 грудня 2013 року.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке. 
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим 21 грудня 2002 року державним нотаріусом Свалявської державної нотаріальної контори, ОСОБА_6 отримав у спадок від батька - ОСОБА_8 житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами, що знаходиться в селі Солочині, Свалявського району, та земельну ділянку площею 0,68 га, на якій він знаходиться.
		Згідно з державним актом на право власності на землю, виданим 6 жовтня 1999 року ОСОБА_8, йому передано у приватну власність 0,68 га землі для будівництва й обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, в тому числі 0,56 га сільськогосподарських угідь та 0,12 га під будівлями (т. 2 а.с. 13, 14). Отримавши вищезазначене свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідач провів поділ успадкованої земельної ділянки на три окремі ділянки зі зміною їх цільових призначень та отримав відповідно три державних акти про право власності на земельні ділянки: 0,100 га - для будівництва туристичного комплексу, 0,25 га - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та 0,3658 га - для ведення особистого селянського господарства.
		Згідно з державним актом на право приватної власності на земельну ділянку від 6 вересня 2004 року серії НОМЕР_1, виданим Солочинською сільською радою, ОСОБА_6 є власником земельної ділянки 0,2500 га із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 
		19 серпня 1999 року ДП «Санаторій «Квітка полонини» отримав спеціальний дозвіл на користування надрами - ліцензію № 1970 на видобування (експлуатацію) підземних мінеральних питних (лікувально-столових) вод, об'єкт ліцензування - ділянка Голубинського родовища, де розташована свердловина № 4-р (4-е).
		Голубинське родовище мінеральних вод згідно з додатком 2 до постанови Кабінету Міністрів України № 456 від 7 березня 2000 року є родовищем унікальних мінеральних підземних вод (т. 1, а.с. 9).
		Установлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах площ залягання корисних копалин Голубинського родовища мінеральних вод.
		Задовольняючи позовні вимоги ДП «Санаторій «Квітка полонини», суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах другого поясу зони санітарної охорони свердловини № 4 Голубинського родовища мінеральних вод. На порушення статті 58 КпН України та Положення, відповідачу ОСОБА_6 було видано державний акт серії НОМЕР_1 від 6 вересня 2004 року на земельну ділянку загальною площею 0,2500 га із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд без погодження з територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, тому такий державний акт слід визнати недійсним.
		Скасовуючи рішення сушу першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог ДП «Санаторій «Квітка полонини», апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що на час видачі 6 вересня 2004 року на ім'я ОСОБА_6 державного акта на право приватної власності на землю, права та обов'язки позивача не порушувались, оскільки гірничий відвід надано останньому тільки у 2008 році, а житловий будинок з господарськими будівлями побудований у 1935 році, з 1950 року за цим будинком з господарськими будівлями і спорудами зареєстровано земельну ділянку, оскаржуваний акт на право власності на земельну ділянку було видано ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від  21 грудня 2001 року, де цільовим призначенням спірної земельної ділянки було зазначено - для будівництва, обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства. Крім того, за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол до Конвенції, Конвенція відповідно) та рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» за відсутності жодних порушень з боку ОСОБА_6 щодо оформлення державного акта на право власності позбавлення його права власності є непропорційним  втручанням у право на мирне володіння своїм майном.
		На відміну від висновків, які містяться в судовому рішенні у справі, яка переглядається, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 та 19 грудня 2013 року, на які посилається заявник як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, за аналогічних обставин, визнаючи державні акти недійсними, суди виходили з того, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах другої зони санітарної охорони Голубинського родовища мінеральних вод, на порушення вимог статті 58 КпН України зміна їх цільового призначення проведена без погодження з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду.
		Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 
		Статтею 93 Водного кодексу України встановлено, що з метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб встановлюються зони санітарної охорони, які поділяються на пояси особливого режиму (частина перша). Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології (частина друга). Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Так, рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради від 22 січня 1972 року № 27 з метою збереження Голубинського родовища мінеральних вод від передчасного псування та бактеріального забруднення були встановлені межі округу і зон гірничо-санітарної охорони ДП «Санаторій «Квітка полонини». Згідно з додатком 1 до зазначеного рішення встановлено межі першої зони гірсько-санаторної охорони, зокрема, санаторій «Квітка Полонини» для охорони свердловини мінеральних вод № 4-р - прямокутник, обмежений з північного сходу річкою Піня, площею 1,02 га. Крім того, згідно з додатком 1 було встановлено межі другої та третьої зон гірничо-санітарної охорони. Це рішення було затверджене Постановою Ради Міністрів Української РСР 20 червня 1973 року № 282, яка була чинною на час існування спірних правовідносин та норми якої на сьогоднішній день не скасовано.
		Неконтрольована забудова площ залягання корисних копалин у межах зон гірничо-санітарної охорони та в межах гірничого відводу Голубинського родовища завдає непоправної шкоди унікальному родовищу мінеральних вод загальнодержавного значення, що підтверджується висновком Українського державного геологорозвідувального інституту від 9 квітня 2008 року № 436.
		Згідно із частинами першою та другою статті 58 КпН України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забороняється проектування та будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об'єктів без попередньо геологічного вивчення ділянок надр, що підлягають забудові. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускаються тільки у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду. При цьому повинні здійснюватися заходи, які б забезпечували можливість видобування з надр корисних копалин.
		Відповідно до вимог пунктів 1, 2 і 6 Положення встановлено єдиний порядок забудови площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення і є обов'язковим для всіх підприємств, установ, організацій та громадян, як здійснюють проектування і будівництво населених пунктів, промислових комплексів та інших об'єктів на території України. Забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення (надалі - забудова), а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, допускається тільки у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними територіальним геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду на основі спеціальних дозволів, що видаються відповідними радами народних депутатів, на території яких знаходяться ці корисні копалини. Погоджені матеріали та заяву про надання спеціального дозволу на забудову розглядають у місячний термін відповідні ради народних депутатів та повідомляють заявника, інші заінтересовані підприємства, установи та організації про своє рішення. Наявність спеціального дозволу посвідчується на копії топографічного плану відміткою у вигляді дозвільного напису за формою згідно з додатком. Дозвіл на забудову реєструється відповідно до чинного законодавства.
		Системний аналіз вимог вищенаведених законодавчих і нормативних актів у їх сукупності свідчить про незаконність оскарженого державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 6 вересня 2004 року, оскільки згідно із цим актом ОСОБА_6 оформив право власності на земельну ділянку площею 0,25 га у с. Солочині, Свалявського району Закарпатської області із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд без жодного погодження з відповідними територіальними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду, що прямо суперечить зазначеним вимогам закону.
		Позивач відповідно до ліцензії на користування надрами  від 19 серпня 1999 року № 1970 має право експлуатації родовища вуглекислих мінеральних вод Голубинського родовища (свердловина № 4-р/4-е). Згідно із частиною четвертою статті 24 КпН України користувач надр, який отримав спеціальний дозвіл на користування надрами та гірничий відвід, має виключне право здійснювати в його межах користування надрами відповідно до цього спеціального дозволу. Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин доступних для геологічного вивчення та освоєння (стаття 1 цього Кодексу).
		Суд апеляційної інстанції не врахував, що право на користування надрами Голубинського родовища та відповідно право захисту своїх законних інтересів як користувача надр, від передчасного забруднення Голубинського родовища у позивача виникло в силу вимог частини четвертої статті 24 КпН України з моменту отримання ліцензії  (спеціального дозволу) на користування надрами від 19 серпня 1999 року № 1970 та дійшов помилкового висновку про те, що права позивача видачею оспорюваного державного акта на землю не порушено.
		Безпідставними є посилання у рішенні апеляційного суду на рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства», оскільки обставини у справі, яка переглядається, є істотно відмінними.
		Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
		Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображена в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, необхідно, щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
		Таким чином, особу можна позбавити її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності слід дотримуватися справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
		Також ЄСПЛ у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року). 
		Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
		Крім того, висновки апеляційного суду про позбавлення ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку нічим не підтверджені.
		Оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку видано на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 грудня 2002 року. Проте земельна ділянка була у власності спадкодавця згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії НОМЕР_2 від 6 серпня 1999 року та мала загальну площу 0,68 га, з них під будівлями було тільки 0,12 га (цю обставину встановив апеляційний суд), тоді як площа спірної земельної ділянки (цільове призначення якої - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд) згідно з оскаржуваним державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 6 вересня 2004 року, виданим на ім'я відповідача, у два рази більша, а саме 0,2500 га.
		Факт скасування в судовому порядку оскаржуваного державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 6 вересня 2004 року площею 0,25 га не перешкоджає відповідачу ОСОБА_6 у встановленому законом порядку оформити право власності на успадковану ним земельну ділянку для будівництва площею 0,12 га.
		Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, помилково скасував рішення суду першої інстанції, а тому на підставі підпункту «б» частини другої статті 3604 ЦПК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про задоволення заяви ДП «Санаторій «Квітка полонини» та скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
		Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України,  Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а: 
		Заяву дочірнього підприємства «Санаторій «Квітка полонини» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» задовольнити.
		Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 11 грудня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року скасувати, рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 7 лютого 2014 року залишити в силі.
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
		 
		 
		Головуючий   Н.П. Лященко  Судді:                              Я.М. Романюк     Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко  А.Г. Ярема

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...