Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 332/4417/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне тяжке тілесне ушкодження.
Надіслано для оприлюднення: 15.04.2016. Зареєстровано: 15.04.2016. Забезпечено надання загального доступу: 19.04.2016.

Результат оскарження 10.08.2016 Апеляційний суд Запорізької області: скасовано вирок повністю з поверненням справи на новий судовий розгляд у суд першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Заводський районний суд м. Запоріжжя 
		69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98 
		                                Справа № 332/4417/15-к
		                            Провадження №: 1-кп/332/17/16 
		                    Вирок
		                Іменем України
		14 квітня 2016 р.
		 м. Запоріжжя
		   Заводський районний суд м. Запоріжжя в складі: 
		 головуючого - судді                      ОСОБА_1 
		 при секретарі -                      ОСОБА_2 ,
		 за участю прокурора -                     ОСОБА_3 ,
		 за участю адвоката                       ОСОБА_4 ,
		 за участю потерпілого                   ОСОБА_5 ,
		   розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за обвинуваченням:  ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, українця, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, має середню освіту, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого :
		02.03.2012 року Шевченківським районним судом м.Запоріжжя за ч.1 ст.309 КК України до штрафу в розмірі 850 грн.;
		- у вчиненні злочину, передбаченого ст. 124 КК України, суд, -
		ВСТАНОВИВ:
		Згідно пред`явленого органом досудового розслідування обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті від 30.09.2015 р., ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що 09.08.2015 р., приблизно о 21 годині 30 хвилин, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , маючи умисел спрямований на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, тобто умисних тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, знаходячись на зупинці громадського транспорту «Дачі» по вул. Скворцова у м.Запоріжжя, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час сварки з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , котра переросла в бійку, умисно наніс останньому близько чотирьох ударів надколотим фрагментом скляної пляшки, який знаходився в лівій руці ОСОБА_7 в область грудної клітки зліва, після чого, не зупиняючись на досягнутому, продовжуючи свій злочинний умисел, опинившись позаду ОСОБА_5 , аналогічним способом наніс останньому 4 удари в область тулуба та сідниць, чим спричинив ОСОБА_5 , проникаюче поранення грудної клітки зліва з пошкодженням верхньої долі лівої легені і скупченням крові в лівій плевральній порожнині, яке кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, а також поранення лівої поперекової області з пошкодженням позачеревного простору, яке кваліфікується, як легке тілесне ушкодження, котре спричинило короткостроковий розлад здоров`я, множинні рани правої сідничної області, які у сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткостроковий розлад здоров`я.
		   Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.1 ст.121 КК України, а саме як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
		Під час розгляду судом вищевказаного кримінального провадження прокурором ОСОБА_3 змінено обвинувачення ОСОБА_7 , викладене в обвинувальному акті від 12.01.2016 р., згідно якого ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що 09.08.2015 р., приблизно о 21 годині 30 хвилин, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ., знаходився на зупинці громадського транспорту «Дачі» по вул. Скворцова у м.Запоріжжя. В той час до нього з метою нанесення тілесних ушкоджень, на ґрунті неприязних відносин, у стані алкогольного сп`яніння, підійшов ОСОБА_5 , який тримав у руці дерев`яний брус .В подальшому ОСОБА_5 , з метою нанесення тілесних ушкоджень, замахнувся дерев`яним брусом в область голови ОСОБА_7 , однак останній прикрився рукою, в якій знаходилася скляна пляшка пива, в результаті чого пляшка розбилася, а у руці залишився її фрагмент.
		Після чого, ОСОБА_7 , сприймаючи дії ОСОБА_5 , як такі, що є небезпечними для його здоров`я, діючи в стані необхідної оборони, умисно наніс йому близько чотирьох ударів надколотим фрагментом скляної пляшки, який знаходився в лівій руці ОСОБА_7 в область грудної клітки зліва, після чого, не зупиняючись на досягнутому, продовжуючи свій злочинний умисел, опинившись позаду ОСОБА_5 , аналогічним способом наніс останньому чотири удари в область тулуба та сідниць, чим спричинив ОСОБА_5 , проникаюче поранення грудної клітки зліва з пошкодженням верхньої долі лівої легені і скупченням крові в лівій плевральній порожнині, яке кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, а також поранення лівої поперекової області з пошкодженням позачеревного простору, яке кваліфікується, як легке тілесне ушкодження, котре спричинило короткостроковий розлад здоров`я, множинні рани правої сідничної області, які у сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткостроковий розлад здоров`я. Тим самим, ОСОБА_7 заподіяв ОСОБА_5 умисні тяжкі тілесні ушкодження, які не відповідали небезпечності посягання та обстановці, яка склалася, чим перевищив межі необхідної оборони. 
		Дії ОСОБА_7 органом досудового слідства кваліфіковані за ст. 124 КК України, а саме, як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони.
		Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у пред`явленому обвинуваченні за ст. 124 КК України не визнав, як і не визнавав під час досудового слідства, та пояснив, що він знає потерпілого приблизно три роки та потерпілий перебуває з ним у неприязних відносинах, які виникли на підставі цивільно  правових відносин. 
		Так, 09.08.2015 р., приблизно о 21 годині 30 хвилин, він знаходився на зупинці громадського транспорту «Дачі» по вул. Скворцова у м.Запоріжжя. В той час до нього з метою нанесення тілесних ушкоджень, на ґрунті раніше неприязних відносин, у стані алкогольного сп`яніння, раптово напав ОСОБА_5 , який тримав двома руками дерев`яний брус. В подальшому ОСОБА_5 , з метою нанесення тілесних ушкоджень, замахнувся дерев`яним брусом в область голови ОСОБА_7 та наніс удар, однак останній прикрився лівою рукою, в якій знаходилася склянка пива, в результаті чого склянка пива розбилася, а у руці залишився її фрагмент. 
		В ході чого, ОСОБА_7 , сприймаючи загрозу реальною, а дії ОСОБА_5 , як напад озброєної особи, що є протиправними, небезпечними для його життя та здоров`я, діючи в стані необхідної оборони, миттєво відштовхнув потерпілого декілька разів лівою рукою, у якій залишився фрагмент розбитої склянки в область грудної клітки зліва. 
		ОСОБА_5 не зупиняючись, продовжував наносити ОСОБА_7 удари по лівій руці та тулубу.
		Після чого, вони разом впали на асфальт, на якому залишилися осколки від розбитої пляшки та почали перекатуватися по ньому.
		Після чого, підбіг хлопець на ім`я ОСОБА_8 та відтягнув ОСОБА_5 від ОСОБА_7 . Далі, обвинувачений підвівся з асфальту та пішов за медичною допомогою до людей, які знаходилися на зупинці громадського транспорту «Дачі» по вул. Скворцова у м.Запоріжжя. 
		Також, вказав на те, що ОСОБА_5 під час нападу дерев`яним брусом спричинив йому тілесні ушкодження лівої руки. 
		Обвинувачений ОСОБА_7 наполягає, що його дії відносно ОСОБА_5 , були правомірним захистом від суспільно небезпечного посягання озброєної особи, які не перевищили меж необхідної оборони.
		Також, зазначив, що до Заводського РВ у той же день з`явився сам добровільно та повідомив про вищевказану подію, звернувшись до працівників міліції із заявою про притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності. На теперішній час триває досудове розслідування за вказаним фактом, за ч. 1 ст. 125 КК України. 
		Вказане підтверджується витягом з ЄРДР №12015080030002481 від 06.10.2015 р., за ч. 1 ст. 125 КК України.
		Крім того, повністю заперечив спричинення потерпілому множинних ран правої сідничної області, а також інших тілесних ушкоджень, наголосивши, що він їх не спричиняв, вони могли виникнути під час перекачування по асфальту, на якому залишилися осколки від розбитої склянки пива.
		Під час судового розгляду на підтвердження вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 124 КК України, сторона обвинувачення посилалась на наступні докази: показання у судовому засіданні потерпілого ОСОБА_5 , протоколи слідчих експериментів за участю потерпілого та обвинуваченого, висновки експертів, покази експертів, покази свідків, речові докази. 
		Судовий розгляд проведено в межах обвинувачення за ст.124 КК України, відповідно до вимог ст. 337 КПК України.
		Так, допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 пояснив, що він дійсно перебуває з обвинуваченим у неприязних відносинах, які виникли на підставі цивільно  правових відносин, а також вважаючи, що 09.08.2015 р., перебуваючи біля його дачі ОСОБА_7 розбив йому вікна. Так, 09.08.2015 р., приблизно о 21 годині 30 хвилин, потерпілий, маючи умисел спрямований на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 з метою розрахунків за розбиті вікна, на ґрунті неприязних відносин, перебуваючи на підпитку, заздалегідь знаючи місце знаходження обвинуваченого, підійшов до ОСОБА_7 , який знаходився на зупинці громадського транспорту «Дачі» по вул. Скворцова у м.Запоріжжя та тримаючи заздалегідь заготовлений дерев`яний брус у руках, замахнувся дерев`яним брусом в область голови ОСОБА_7 та наніс удар, однак останній прикрився рукою, в якій знаходилася скляна пляшка, в результаті чого пляшка розбилася. ОСОБА_7 в цей час раптово, тримаючи у руці предмет схожий на ніж, наніс йому декілька ударів цим предметом в область грудей, після чого, вони разом впали на асфальт, на якому залишилися осколки від розбитої пляшки та почали перекатуватися по ньому, наносячи кулаками удари одне одному. Далі, ОСОБА_7 підвівшись з асфальту наніс потерпілому предметом, схожим на ніж, близько 6 ударів в область сідниць та відійшов в сторону зупинки громадського транспорту «Дачі».
		Після чого, підбіг раніше відомий потерпілому хлопець на ім`я ОСОБА_8 , який теж разом з ОСОБА_7 знаходився на зупинці транспорту та також почав наносити удари руками та ногами по тулубу. 
		Далі, підвівшись з асфальту ОСОБА_5 побіг у невідомому напрямку за медичною допомогою. Викликавши швидку допомогу був доставлений до 5 міської лікарні де йому була надана медична допомога та були повідомлені правоохоронні органи.
		Із висновку судово-медичного експерта №3614 від 25.09.2015 року встановлено, що у ОСОБА_5 наявні наступні тілесні ушкодження:
		- проникаюче поранення грудної клітки зліва з пошкодженням верхньої долі лівої легені і скупченням крові в лівій плевральній порожнині, яке кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння; 
		- поранення лівої поперекової області з пошкодженням позачеревного простору, яке кваліфікується, як легке тілесне ушкодження, котре спричинило короткостроковий розлад здоров`я; 
		- множинні рани (4 шт.) правої сідничної області, які у сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткостроковий розлад здоров`я; 
		- зазначені пошкодження могли виникнути від дій предмета з колючо-ріжучими властивостями;
		- спосіб спричинення зазначених тілесних ушкоджень не входить до компетенції судово-медичного експерта;
		- вказані тілесні ушкодження могли утворитися у строк, вказаний в обставинах справи, а саме 09.08.2015 року.
		- вказати направлення та силу ударів експерт не має можливості;
		Також в крові у ОСОБА_5 встановлений вміст алкоголю 1,2 проміле.
		Із висновку судово-медичного експерта №3201 від 11.08.2015 року встановлено, що у ОСОБА_7 наявні рани та синці на тильній поверхні лівої кисті, які у сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження. 
		Вказані тілесні ушкодження утворились від дії тупого (тупих) предметів з обмеженою травмуючою поверхнею. Вказані тілесні ушкодження могли утворитися у строк, вказаний в обставинах справи, а саме 09.08.2015 року.
		Із висновку судово-медичного експерта №3233-д від 12.08.2015 року встановлено, що виникнення вищевказаних ушкоджень у ОСОБА_7 можливо при будь-якому розташуванню потерпілого щодо нападника за умови доступності зон ушкоджень. 
		Враховуючи локалізацію видимих ??ушкоджень у ОСОБА_7 експерт вважає, що йому було нанесено не менш 4 -х травматичних впливів.
		Із висновку судово-медичного експерта №3232-д від 12.08.2015 року встановлено, що вказані тілесні ушкодження утворились від дії тупого (тупих) предметів з обмеженою травмуючою поверхнею. Вказані тілесні ушкодження могли утворитися у строк, вказаний в обставинах справи, а саме 09.08.2015 року.
		Виникнення вищевказаних ушкоджень у ОСОБА_7 можливо при будь-якому розташуванню потерпілого щодо нападника за умови доступності зон ушкоджень.
		Із висновку експерта №501 від 15.09.2015 року встановлено, що:
		- кров ОСОБА_5 відноситься до групи В з ізогемаглютинином анти-А і супутнім антигеном Н ізосерологічної системи АВ0;
		- кров ОСОБА_7 відноситься до групи 0 з ізогемаглютинином анти-А і супутнім антигеном В ізосерологічної системи АВ0.
		Вказана кров має походження від людини чоловічої статі.
		Із висновку експерта №1926 від 09.09.2015 року встановлено, що:
		- кров ОСОБА_5 відноситься до групи В з ізогемаглютинином анти-А і супутнім антигеном Н ізосерологічної системи АВ0;
		- кров ОСОБА_7 відноситься до групи 0 з ізогемаглютинином анти-А і супутнім антигеном В ізосерологічної системи АВ0.
		На вилучених на місці події 3 паперових згортах з нашаруванням РБК; змив РБК і контрольний змив до нього; фрагмент скляної пляшки, встановлена наявність крові людини та виявлені антигени В та Н з з ізогемаглютинином анти-А не виключає походження крові від групи В з ізогемаглютинином анти-А та супутнім антигеном Н, в тому числі від потерпілого ОСОБА_5 .. Домішка крові ОСОБА_7 не виключається при наявності у нього на момент події тілесних ушкоджень із зовнішньою кровотечею.
		Із висновку експерта №1924 від 09.09.2015 року встановлено, що:
		- кров ОСОБА_5 відноситься до групи В з ізогемаглютинином анти-А і супутнім антигеном Н ізосерологічної системи АВ0;
		- кров ОСОБА_7 відноситься до групи 0 з ізогемаглютинином анти-А і супутнім антигеном В ізосерологічної системи АВ0.
		На футболці потерпілого, встановлена наявність крові людини та виявлені антигени В та Н з ізогемаглютинином анти-А не виключає походження крові від групи В з ізогемаглютинином анти-А та супутнім антигеном Н, в тому числі від потерпілого ОСОБА_5 .. Домішка крові ОСОБА_7 не виключається при наявності у нього на момент події тілесних ушкоджень із зовнішньою кровотечею.
		Із висновку експерта №1925 від 09.09.2015 року встановлено, що:
		- кров ОСОБА_5 відноситься до групи В з ізогемаглютинином анти-А і супутнім антигеном Н ізосерологічної системи АВ0;
		- кров ОСОБА_7 відноситься до групи 0 з ізогемаглютинином анти-А і супутнім антигеном В ізосерологічної системи АВ0;
		На футболці та шортах ОСОБА_7 , встановлена наявність крові людини і виявлені антиген Н, що не виключає походження крові від особи групи 0 з ізогемаглютинином анти-А та анти-В, в тому числі від ОСОБА_7 . Походження крові від ОСОБА_5 виключається. 
		Із висновку експерта №500 від 10.09.2015 року встановлено, що при судово-цитологічному дослідженні дерев`яного брусу крові та клітинних накладень не знайдено.
		Із висновку експерта №1920 від 21.08.2015 року встановлено, що кров ОСОБА_7 відноситься до групи 0 з ізогемаглютинином анти-А і супутнім антигеном В ізосерологічної системи АВ0.
		Із висновку експерта №1921 від 21.08.2015 року, який встановив, кров ОСОБА_5 відноситься до групи В з ізогемаглютинином анти-А ізосерологічної системи АВ0.
		Допитаний у судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_9 підтвердив висновки проведеної ним експертизи.
		Допитаний у судовому засіданні судово-медичний експерт ОСОБА_10 підтвердила висновки проведеної нею експертизи.
		Згідно протоколу проведення слідчого експерименту, 24 вересня 2015 року в період часу з 12 години 48 хвилин до 14 години 20 хвилин старшим слідчим СВ Заводського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_11 , за участю підозрюваного ОСОБА_7 , проведено слідчий експеримент, в ході якого ОСОБА_7 добровільно на місці розповів та показав обставини що мали місце 09 серпня 2015 року на зупинці громадського транспорту «Дачі» по вул. Скворцова у м. Запоріжжя. Протокол слідчого експерименту без жодних зауважень підписаний усіма учасниками слідчої дії. За результатами проведення слідчого експерименту, згідно протоколу, складено відеозапис, з яким всі учасники були ознайомлені. 
		Згідно протоколу проведення слідчого експерименту, 24 вересня 2015 року в період часу з 13 години 37 хвилин до 14 години 20 хвилин старшим слідчим СВ Заводського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_11 , за участю потерпілого ОСОБА_5 , проведено слідчий експеримент, в ході якого ОСОБА_5 добровільно на місці розповів та показав обставини що мали місце 09 серпня 2015 року на зупинці громадського транспорту «Дачі» по вул. Скворцова у м. Запоріжжя. Протокол слідчого експерименту без жодних зауважень підписаний усіма учасниками слідчої дії. За результатами проведення слідчого експерименту, згідно протоколу, складено відеозапис, з яким всі учасники були ознайомлені.
		Оглянуті та досліджені в судовому засіданні речові докази, а саме: 3 паперові згортки з нашаруванням РБК; змив РБК і контрольний змив до нього; фрагмент скляної пляшки; дерев`яний брус; шорти, футболка ОСОБА_7 ; футболка ОСОБА_5 .
		   На момент огляду речові докази упаковані у пакет зі збереженням цілісності упаковки. 
		   Під час огляду фрагмента скляної пляшки встановлено, що він відповідає показам обвинуваченого ОСОБА_7 та спростовує покази потерпілого ОСОБА_5 , щодо спричинення йому тілесних ушкоджень ножем.
		   Під час огляду дерев`яного брусу встановлено, що вказаний предмет є фрагментом віконної рами, довжиною приблизно 1 метр вагою 1,5 кг з гострими іржавими цвяхами, який суд визнає предметом придатним для ураження живої сили та спричинення тілесних ушкоджень.
		Свідки сторони обвинувачення неодноразово за судовими викликами не зв`являлися до суду, приводи застосовані судом до них виконані не були, у зв`язку з чим суд не мав можливості допитати свідків обвинувачення, а прокурор не виконав обов`язок покладений на нього КПК України та не доставив свідків обвинувачення до суду для їх допиту.
		Заслухавши пояснення: обвинуваченого, потерпілого, експертів, захисника, доводи прокурора, дослідивши письмові матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.
		Статтею 7 КПК України закріплені найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.
		Стаття 2 КПК України встановлює, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчинені злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а, відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України та ч. 4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою. 
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Так, у справі «Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
		Відповідно до ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: у тому числі подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
		Обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, у відповідності до положень ч. 1 ст. 92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
		Згідно зі ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		Суд, оцінивши у сукупності наявні у справі докази в порядку ст. 94 КПК України за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, ґрунтуючись на засадах справедливості, виваженості та неупередженості та керуючись законом, в їх сукупності, не оспорюючи факту спричинення обвинуваченим ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, а саме: проникаюче поранення грудної клітки зліва з пошкодженням верхньої долі лівої легені і скупченням крові в лівій плевральній порожнині, яке кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, а також поранення лівої поперекової області з пошкодженням позачеревного простору, яке кваліфікується, як легке тілесне ушкодження, котре спричинило короткостроковий розлад здоров`я, при вказаних обставинах, вважає, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад будь-якого злочину відповідно до положень ст. 36 КК України, визнавши, що дії ОСОБА_7 є правомірним захистом від суспільно небезпечного посягання озброєного ОСОБА_5 , які відповідали небезпечності посягання та обстановці, яка склалася, а пред`явлене обвинувачення не знайшло своє підтвердження в ході судового слідства з огляду на наступне.
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		Як позначив Європейський суд з прав людини по справі «Капо проти Бельгії», в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом в світі пункту 2 статті 6 Європейської Конвенції про захист з прав людини і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
		Аналізуючи показання обвинуваченого ОСОБА_7 , враховуючи обставини справи суд визнає, що його дії відносно ОСОБА_5 , були правомірним захистом від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, необхідними і достатніми в даній обстановці шкоди, що відповідають небезпеці посягання й обстановці захисту, співмірними протиправним діям озброєного дерев`яним брусом з іржавими цвяхами ОСОБА_5 , які не перевищили меж необхідної оборони. 
		Показання обвинуваченого ОСОБА_7 є послідовними, логічними та такими, які у сукупності узгоджуються з іншими доказами по справі.
		Аналізуючи показання потерпілого ОСОБА_5 , суд визнає, що його умисні дії відносно ОСОБА_7 є нападом озброєної особи, які були протиправними, раптовими, суспільно небезпечними для життя та здоров`я ОСОБА_7 , заздалегідь спланованими, а фрагмент віконної рами (дерев`яний брус)  небезпечним предметом, придатним для ураження живої сили та спричинення тілесних ушкоджень.
		До показів в частині спричинення йому ОСОБА_7 множинних ран правої сідничної області, які у сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткостроковий розлад здоров`я, суд ставиться критично, тому, що потерпілий давав не послідовні в цій частині покази, був у нетверезому стані під час події та повідомив суду, що хлопець на ім`я ОСОБА_8 який їх розбороняв теж йому наносив тілесні ушкодження.
		Крім того, покази потерпілого, щодо спричинення йому тілесних ушкоджень ножем, суд вважає такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та не узгоджуються з речовими доказами та висновками судово-медичних експертиз, тому до уваги їх не бере.
		Аналізуючи покази судово-медичних експертів  ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які лише підтвердили зроблені ними висновки судово-медичних експертиз, суд вважає, що вони ніяким чином не підтверджують вину ОСОБА_7 у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, а лише встановлюють факт наявності та ступеня тілесних ушкоджень, який ніким не оспорюється.
		Оцінюючи кожний вказаний доказ окремо як показання, які згідно з ч.4 ст.95 КПК України безпосередньо сприйняті під час судового засідання, суд вважає їх належними, оскільки вони стосуються предмету доказування, та допустимими. 
		 Аналізуючи досліджені в судовому засіданні речові докази, а саме: фрагмент скляної пляшки та дерев`яний брус з іржавими цвяхами, суд приходить до висновку, щодо їх співмірності під час захисту ОСОБА_7 , яка відповідає небезпечності посягання та обстановці, яка склалася.
		Аналізуючи досліджені в судовому засіданні речові докази, а саме: 3 паперові згортки з нашаруванням РБК; змив РБК і контрольний змив до нього; шорти, футболка ОСОБА_7 ; футболка ОСОБА_5  суд вважає, що вони ніяким чином не підтверджуються вину ОСОБА_7 у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, а лише встановлюють факт наявності або відсутності крові, її приналежності, який ніким не опарюється.
		Аналізуючи висновки судово-медичних експертиз №3614 від 25.09.2015 року; №3201 від 11.08.2015 року; №3233-д від 12.08.2015 року; №3232 від 12.08.2015 року, суд встановив, що у потерпілого та обвинуваченого маються різного ступеню тілесні ушкодження, які ніким не оспорюються. Крім того, суд зазначає,що з вказаних висновків випливає, що обвинувачений ОСОБА_7 спричинив потерпілому 2 тілесних ушкодження в області грудної клітки зліва, а обвинуваченому ОСОБА_7 потерпілий ОСОБА_5 спричинив не менш 4-х травмуючи ушкоджень лівої руки. 
		Вказане суд вважає таким, що підтверджує в діях ОСОБА_7 необхідну оборону без перевищення її меж, яка відповідала небезпечності посягання та обстановці, яка склалася. 
		Аналізуючи висновки експертів: № 501 від 15.09.2015; № 1926 від 09.09.2015; № 1924 від 09.09.2015; №1925 від 09.09.2015; № 500 від 10.09.2015; № 1920 від 21.08.2015; № 1921 від 21.08.2015, суд вважає, що вони ніяким чином не підтверджуються вину ОСОБА_7 у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, а лише встановлюють факт наявності або відсутності крові, її приналежності на речових доказах, який ніким не оспорюється. 
		Оцінюючи окремо досліджені судом докази сторони обвинувачення, а саме: письмові висновки експертів, покази експертів, речові докази, суд вважає їх належними, оскільки вони стосуються предмету доказування, та допустимими. 
		Крім того, суд, перевіряючи на предмет допустимості та належності дані, які містяться в письмових доказах, долучених до матеріалів кримінального провадження, зазначає наступне.
		Кримінально-процесуальний Закон (ст. 92 КПК України) покладає на сторону обвинувачення обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості представлених доказів.
		Як вбачається з протоколу слідчого експерименту, 24 вересня 2015 року в період часу з 12 години 48 хвилин до 14 години 20 хвилин старшим слідчим СВ Заводського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_11 , за участю підозрюваного ОСОБА_7 , проведено слідчий експеримент, в ході якого ОСОБА_7 добровільно на місці розповів та показав обставини що мали місце 09 серпня 2015 року на зупинці громадського транспорту «Дачі» по вул. Скворцова у м. Запоріжжя. Протокол слідчого експерименту без жодних зауважень підписаний усіма учасниками слідчої дії. За результатами проведення слідчого експерименту, згідно протоколу, складено відеозапис, з яким всі учасники були ознайомлені. 
		Як вбачається з протоколу слідчого експерименту, 24 вересня 2015 року в період часу з 13 години 37 хвилин до 14 години 20 хвилин старшим слідчим СВ Заводського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_11 , за участю потерпілого ОСОБА_5 , проведено слідчий експеримент, в ході якого ОСОБА_5 добровільно на місці розповів та показав обставини що мали місце 09 серпня 2015 року на зупинці громадського транспорту «Дачі» по вул. Скворцова у м. Запоріжжя. Протокол слідчого експерименту без жодних зауважень підписаний усіма учасниками слідчої дії. За результатами проведення слідчого експерименту, згідно протоколу, складено відеозапис, з яким всі учасники були ознайомлені.
		Оцінюючи вказані протоколи слідчого експерименту в якості доказів у кримінальному провадженні суд виходить з наступних положень чинного законодавства.
		Згідно зі ст. 99 КПК України, яка дає визначення документа як доказу у кримінальному провадженні, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
		До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні); складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії (ч. 2 ст. 99 КПК України).
		Згідно ч.3 ст.99 КПК України сторона кримінального провадження зобов`язана надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ. Як вказує ч. 3 ст. 107 КПК України, у матеріалах кримінального провадження зберігаються оригінали примірників технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії, резервні копії яких зберігаються окремо.
		Враховуючи вищезазначені норми чинного кримінально-процесуального законодавства, суд виходить з того, що надані в ході судового слідства процесуальним прокурором ОСОБА_3 протоколи слідчих експериментів за участю підозрюваного ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_5 від 24 вересня 2015 року є письмовим доказом по справі, а відеозапис до протоколу слідчого експерименту є додатком до протоколу слідчої дії - слідчого експерименту. Вказані протоколи та відеозапис є оригінальними та містять у собі інформацію щодо дійсних обставин проведення вказаної процесуальної дії.
		Загальні вимоги до порядку здійснення слідчих дій, в тому числі і слідчого експерименту, визначені ст. 223 КПК України, відповідно до якої слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз`яснюються їх права і обов`язки, передбачені цим Кодексом, а також відповідальність, встановлена законом. Слідчий, прокурор зобов`язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих) для слідчого експерименту. Винятками є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої дії.
		Особливості здійснення слідчого експерименту містяться у ст. 240 КПК України, яка вказує, що слідчий експеримент проводиться з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Під час проведення слідчого експерименту можуть проводитися вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складатися плани і схеми, виготовлятися графічні зображення, відбитки та зліпки, які додаються до протоколу. Про проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу. Крім того, у протоколі докладно викладаються умови і результати слідчого експерименту.
		Стаття 103 КПК України вказує, що процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися: 1) у протоколі; 2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії.
		Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 104 КПК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі.
		Частиною 3 статті 104 КПК України встановлені вимоги до протоколу процесуальної дії. Так, за вимогами закону протокол складається з:
		1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце, час проведення та назву процесуальної дії; особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім`я, по батькові, посада); всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання); інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання;
		2) описової частини, яка повинна містити відомості про: послідовність дій; отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи;
		3) заключної частини, яка повинна містити відомості про: вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації; спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.
		Додатком до протоколу може бути відеозапис процесуальної дії, фототаблиці, схеми, носії комп`ютерної інформації та інші матеріали, які пояснюють зміст протоколу (п. 3, п. 4 ч. 2 ст. 105 КПК України). 
		Згідно ч.3 ст.105 КПК України додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.
		Відповідно до ст. 106 КПК України, протокол під час досудового розслідування складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення. До складу слідчої (розшукової) дії входять також дії щодо належного упакування речей і документів та інші дії, що мають значення для перевірки результатів процесуальної дії.
		Як зазначено в протоколі слідчого експерименту, він проводився 24 вересня 2015 року в період часу з 12 години 48 хвилин до 14 години 20 хвилин старшим слідчим СВ Заводського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_11 , за участю підозрюваного ОСОБА_7 .
		В протоколі зазначеного слідчого експерименту міститься вказівка про те, що особи, які беруть участь у його проведенні, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів, а саме цифрову відеокамеру «САМСУНГ», однак, всупереч вимогам ст. 104 КПК України, у протоколі не зазначені характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання.
		Крім того, як вбачається зі змісту наданого суду протоколу, метою проведення слідчого експерименту 24 вересня 2015 року була перевірка і уточнення відомостей, вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. Проте, всупереч вимогам ст. 104 КПК України, протокол слідчого експерименту не містить всіх повних відомостей про послідовність проведених дій. 
		Жодних відомостей, важливих для кримінального провадження, протокол слідчого експерименту не містить. Фактично вказаний документ стисло відтворює показання обвинуваченого ОСОБА_7 без жодного відтворення його дій, обстановки або обставин вчинення злочину, що суперечить вимогам ст. 240 КПК України.
		Крім того, у порушення вимог ст. 105 КПК України, слідчим додано до протоколу відеозапис слідчого експерименту, про проведення якого зазначено у протоколі без підпису посадової особи, яка виготовила та запакувала вказаний відеозапис.
		Як зазначено в протоколі слідчого експерименту, він проводився 24 вересня 2015 року в період часу з 13 години 37 хвилин до 14 години 20 хвилин старшим слідчим СВ Заводського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області ОСОБА_11 , за участю потерпілого ОСОБА_5 .
		В протоколі вказаного слідчого експерименту міститься вказівка про те, що особи, які беруть участь у його проведенні, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів, а саме цифрову відеокамеру «САМСУНГ», однак, всупереч вимогам ст. 104 КПК України, у протоколі не зазначені характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання.
		Крім того, як вбачається зі змісту наданого суду протоколу, метою проведення слідчого експерименту 24 вересня 2015 року була перевірка і уточнення відомостей, вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. Проте, всупереч вимогам ст. 104 КПК України, протокол слідчого експерименту не містить всіх повних відомостей про послідовність проведених дій. 
		Жодних відомостей, важливих для кримінального провадження, протокол слідчого експерименту не містить. Фактично вказаний документ стисло відтворює показання потерпілого ОСОБА_5 без жодного відтворення його дій, обстановки або обставин вчинення злочину, що суперечить вимогам ст. 240 КПК України. 
		Крім того, пояснення потерпілого ОСОБА_5 у зазначеному протоколі з невідомих причин перериваються та не мають логічного закінчення для встановлення суті. 
		Також вказаний протокол частково не читається, у зв`язку із неналежним виготовленням. 
		Крім того, потерпілому ОСОБА_5 слідчим роз`яснені права підозрюваного, що є неприпустимим. Вказане дає можливість суду зробити висновок, що вказаний протокол ОСОБА_5 підписував не читаючи.
		Також, час та дата зазначені у протоколі проведення слідчого експерименту з потерпілим ОСОБА_5 співпадає з часом та датою проведення слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_7 , що є не можливим або таким, що не відповідає дійсності.
		Крім того, у порушення вимог ст. 105 КПК України, слідчим додано до протоколу відеозапис слідчого експерименту, про проведення якого зазначено у протоколі без підпису посадової особи, яка виготовила та запакувала вказаний відеозапис.
		Як вказує ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
		Частина 1 статті 89 КПК України визначає, що суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
		Аналізуючи всі вищевказані обставини у сукупності з відповідними їм нормами кримінально-процесуального законодавства, суд визнає, що слідчі експерименти проведені з численними та суттєвими порушеннями вимог КПК України, а складені за його результатом протоколи від 24 вересня 2015 року за участі підозрюваного ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_5 та додані до них відеозаписи не відображають усі необхідні, обов`язкові та істотні моменти проведення слідчої дії, тож такі докази є недопустимими, що стороною обвинувачення у судовому провадженні не спростовано.
		Інших переконливих доказів, які б підтверджували пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення суду не надано.
		Частиною 1 статті 22 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
		Суд, оцінюючи всі докази за даним кримінальним провадженням в їх сукупності, враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України»). Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (рішення у справі «Вєренцов проти України»). 
		Так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, рішенні у справі «Коробов проти України», в якому зазначалось, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту, який знайшов свій вияв в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст. 17 КПК України.
		Відповідно до ст. 36 КК України необхідна оборона  це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільне небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, необхідної і достатньої в даній обстановці шкоди, що відповідає небезпеці посягання й обстановці захисту.
		Закріплене в ст. 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що «кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань» (ч. 3 ст. 27 Конституції України).
		У частині 2 ст. 36 КК України зазначено, що кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільне небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. 
		Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певної підстави (юридичного факту). Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України такою підставою є лише вчинення особою суспільно небезпечного посягання.
		Посяганням суд визнає, дії особи, якими вона вже заподіює шкоду або створює реальну і безпосередню загрозу заподіяння такої шкоди певним об`єктам. 
		Посягання є суспільно небезпечним, якщо його об`єктами виступають охоронювані законом права та інтереси особи, яка захищається. Охоронюваними законом правами та інтересами особи, яка захищається, визнаються: 1) передбачені Конституцією та законами України, а також іншими нормативно-правовими актами права людини та громадянина, такі як: право на життя, здоров`я, особисту та статеву свободу, честь та гідність, власність, недоторканність житла тощо.
		Суспільне небезпечне посягання породжує право на необхідну оборону незалежно від того, чи вчинене воно навмисно або з необережності чи навіть без вини. Достатньо, щоб таке посягання за своїми об`єктивними ознаками спричиняло істотну шкоду або створювало безпосередню загрозу спричинення такої шкоди правоохоронюваним інтересам.
		Суспільне небезпечне посягання може полягати лише в активній поведінці людини, тобто в діях особи, яка посягає. Така дія може здійснюватися як із застосуванням фізичної сили, так і з використанням зброї, інших знарядь, предметів, механізмів, тварин тощо.
		Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК «не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає».
		Отже, закон передбачає три винятки із загального правила про те, що при необхідній обороні особа, що захищається, повинна дотримуватися визначеної межі, завдаючи шкоди посягаючому. Це так звані спеціальні види необхідної оборони, оскільки ч. 5 ст. 36 КК є спеціальною нормою щодо норми, передбаченої у частинах 1 та 3 ст. 36 КК.
		Підставою для спеціальних видів необхідної оборони є наявність будь-якого з таких посягань: 1) напад озброєної особи, або 2) напад групи осіб, або 3) протиправне насильницьке вторгнення в житло чи інше приміщення.
		Під нападом озброєної особи суд, вважає  це застосування однією особою чи створення нею реальної загрози застосування вогнепальної, холодної чи іншої зброї або предметів, здатних заподіяти шкоду життю чи здоров`ю людини, для досягнення злочинної мети. 
		Предметом придатнім до ураження живої сили можуть бути спеціально пристосованими, заздалегідь заготовленими чи навіть знайденими, підібраними (наприклад, дерев`яна палиця, металева труба, камінь, розбита пляшка тощо). 
		Характер дій того, хто захищається, може виявлятися у застосуванні до того, хто посягає, зброї або будь-яких інших засобів чи предметів. Закон не обмежує ці засоби чи предмети якимись умовами. 
		Небезпечністю посягання, суд, визнає цінністю блага, що охороняється законом, і на яке спрямоване посягання: життя, здоров`я, тілесна недоторканність, а також реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку посягаючого. 
		Очевидно, що заподіяння тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень) посягаючому співмірне лише з посяганнями, що становлять суспільну небезпеку (при захисті життя, здоров`я, власності та ін.).
		Особливість співмірності захисту полягає у тому, що шкода, заподіяна особі, яка посягає, у таких випадках не має обмежень. Відповідно до ч. 5 ст. 36 КК не є ексцесом оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність заподіяння посягаючому будь-якої шкоди, аж до позбавлення його життя. Як зазначив Пленум Верховного Суду України, «правомірним слід вважати застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів незалежно від того, якої тяжкості шкода заподіяна тому, хто посягає, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи або групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення» (п. 3 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р.).
		Провадження у кримінальній справі, що була порушена за фактом заподіяння смерті чи тяжких тілесних ушкоджень, по якій було встановлено, що особа не перевищила меж необхідної оборони, підлягає закриттю за відсутністю у діях цієї особи складу злочину. 
		Суд встановивши правомірність захисту тим самим констатує відсутність у діях того, хто захищався, жодного складу злочину.
		   Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, і не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Аналіз перерахованих вище доказів на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ окремо з точку зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності і взаємозв`язку, та враховуючи, що можливості для збору додаткових доказів вичерпано і не пропонується стороною обвинувачення. 
		Стороною обвинувачення залишилися нез`ясованими обставини, які мають суттєве значення для законного та обґрунтованого вирішення даного кримінального провадження та ухвалення обвинувального вироку, а тому суд приходить до вмотивованого висновку, що стороною обвинувачення не здобуто і не надано жодних переконливих доказів, що в діях ОСОБА_7 наявний склад злочину, передбаченого ст. 124 КК України, і оцінка яких була б позбавлена відповідних сумнівів щодо наявності в діях обвинуваченого складу злочину, а тому обвинувачений ОСОБА_7 підлягає виправданню у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 124 КК України, відповідно до положень Конституції України та ст. 36 КК України, з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України. 
		Крім того, суд вважає не доведеним, стороною обвинувачення спричинення обвинуваченим ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_5 множинних ран правої сідничної області, які у сукупності кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткостроковий розлад здоров`я.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, ухвалюється виправдувальний вирок.
		Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу. Якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті 284 цього Кодексу виявляються під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.
		Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, ст. 36 КК України, ст. 27 Конституції України, суд, -
		З А С У Д И В:
		ОСОБА_6  визнати невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 124 КК України, та виправдати його у зв`язку з відсутністю у його діях складу злочину, передбаченого ст. 124 КК України.
		Речові докази: 3 паперові згортки з нашаруванням РБК; змив РБК і контрольний змив до нього; фрагмент скляної пляшки; дерев`яний брус; шорти, футболка ОСОБА_7 ; футболка ОСОБА_5 , які передані на відповідальне зберігання до камери зберігання Заводського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області - знищити.
		На виконання вимог ч.6 ст.376 КПК України доручити секретарю судового засідання копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, а також копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні.
		Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Запорізької області через Заводський районний суду м. Запоріжжя шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Суддя: ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...