Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 816/259/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Старі категорії (адм); реалізації податкового контролю.
Надіслано для оприлюднення: 15.04.2016. Зареєстровано: 16.04.2016. Забезпечено надання загального доступу: 20.04.2016.
Дата набрання законної сили: 12.07.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		          
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		07 квітня 2016 року  м. ПолтаваСправа № 816/259/16
		Полтавський окружний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді - Канигіної Т.С., суддів - Бойка С.С., Удовіченка С.О. , за участю: секретаря судового засідання -     Скорика С.В.,  представника позивача - Плескача В.Ю., представника відповідача - Прокопчука О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом  позивача Спільного  підприємства Полтавської міжрайонної оптової бази по торгівлі господарчими товарамидо відповідача Державної фіскальної служби України про скасування індивідуальної податкової консультації
		В С Т А Н О В И В:
		 
		03 березня 2016 року позивач - Спільне підприємство Полтавська міжрайонна оптова база по торгівлі господарчими товарами звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України про скасування індивідуальної податкової консультації від 24.02.2016 № 4054/6/99-99-17-04-01-15. 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем надано податкову консультацію, яка суперечить нормам Податкового кодексу України, а тому є незаконною та підлягає скасуванню. За доводами позивача, оскільки у 2015 році не було жодного нормативно-правового акта, який встановлював ставки податку на нежитлову нерухомість, позивач не повинен був сплачувати такий податок у 2015 році. 
		Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
		Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні. У письмових запереченнях відповідач посилався на те, податкова консультація в частині застосування статті 266 Податкового кодексу України відповідає вимогам Податкового кодексу України та не суперечить змісту податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; наполягав на тому, що оскаржувана податкова консультація не породжує для позивача певних правових наслідків.
		Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
		Із матеріалів справи вбачається, що головний бухгалтер Спільного підприємства Полтавської міжрайонної оптової бази по торгівлі господарчими товарами Плескач В.Ю. звернувся до ДФС України із запитом від 18.01.2016 про надання роз'яснення щодо певних нюансів, пов'язаних із застосуванням норм податкового законодавства /а.с. 15/, а саме: у зв'язку із тим, що в 2014 році до 15 липня Полтавською міською радою не було прийнято рішення, яке встановлювало б ставки податку на майно на нежитлову нерухомість, а рішення прийняте в 2015 році не відповідає вимогам статті 12 Податкового кодексу України, просив роз'яснити:
		1) Чи потрібно було в такій ситуації сплачувати податок на нерухомість за нежитлові будівлі в 2015 році? 
		2) Рішення Полтавської міської ради від 30.01.2015 про встановлення місцевих податків (в т.ч. податку на нерухомість нежитлового типу) з урахуванням статті 12 Податкового кодексу України починає застосовуватись з 2015 чи 2016 року?
		3) Чи може позивач із урахуванням статті 50 Податкового кодексу України уточнити податкові зобов'язання за 2015 рік, повністю анулювавши та повернувши як помилково сплачені кошти?
		          ДФС України листом від 24.02.2016 за вих. № 4054/6/99-99-17-04-01-15 повідомила позивача про те, що у 2015 році платники податку - юридичні особи сплачували податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з урахуванням рішень органів місцевого самоврядування про встановлення на 2015 рік податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, прийнятих на виконання вимог пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 71 /а.с. 16/.
		          Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
		          У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до підпункту 14.1.172 пункту14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.
		Згідно із пунктом 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.
		Як вбачається із матеріалів справ, позивач звернувся до ДФС України із листом-запитом від 18.01.2016 б/н із проханням надати роз'яснення порядку сплати у 2015 році податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
		З 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII. Згідно з вказаним нормативно-правовим актом статтею 266 Податкового кодексу України запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. 
		Платниками податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України). 
		Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставка податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюється за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно з законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості, у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
		Згідно з пунктом 265.1 статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати заземлю.
		Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону рекомендовано переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, а також установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
		Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Полтавської міської ради позачергової 47 сесії 6 скликання від 30.01.2015 /а.с. 28/ встановлено у 2015 році податок на майно. 
		Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні та міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
		Відповідно до частини першої статті 69 цього Закону органи місцевого самоврядування відповідно до Податкового кодексу України встановлюють місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Податковим кодексом України.
		Згідно з пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях відповідної місцевої ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.
		За приписами статті 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
		Згідно з положеннями статті 10 цього Кодексу до місцевих податків належать: податок на майно та єдиний податок, а до місцевих зборів: збір за місця для паркування транспортних засобів і туристичний збір. 
		Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю) (пункт 10.2 статті 10 Податкового кодексу України).
		Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору (пункт 10.3 статті 10 Податкового кодексу України).
		Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (пункт 10.5 статті 10 Податкового кодексу України).
		Статтею 12 Податкового кодексу України визначені, зокрема повноваження сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів.
		Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
		Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1 цієї норми).
		Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
		Зазначена норма узгоджується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у підпункті 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Відповідно до цього принципу зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
		Таким чином, для застосування рішення про встановлення місцевих податків у               2015 році, таке рішення мало бути прийнято до 15 липня 2014 року.
		Оскільки рішення Полтавської міської ради "Про місцеві податки і збори" в частині встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік прийняте 30.01.2015, тобто після 15.07.2014, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
		В іншому випадку застосування контролюючим органом положень вказаного рішення у 2015 році при наданні податкової консультації суперечить положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
		У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
		Суд зазначає, що пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014             № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" законодавець лише рекомендував органам місцевого самоврядування, зокрема прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно.  Отже, вказана норма містить рекомендаційний характер та не встановлює іншого, ніж передбачений підпунктом 12.3.4 пункту 12.3. статті 12 Податкового кодексу України порядок застосування відповідного рішення органу місцевого самоврядування.
		Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.
		Пунктом 56.21 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на його підставі, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
		Враховуючи положення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, якими передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.
		Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. 
		Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. 
		          У даному випадку відповідач не довів суду, що при прийнятті спірної податкової консультації він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Водночас позивач довів наявність факту порушення відповідачем його прав та законних інтересів у сфері публічно-правових відносин. 
		За таких обставин, надана відповідачем податкова консультація є необґрунтованою та не відповідає критеріям правомірності, які ставляться до рішень суб'єктів владних повноважень частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправною. 
		Оскільки відповідно до положень пункту 53.3 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація скасовується судом, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною та скасувати оскаржувану консультацію в силу вимог пункту 53.3 Податкового кодексу України.
		Згідно з пунктом 53.3 статті 53 Податкового кодексу України  платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору.
		Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.
		Отже, у разі скасуванні індивідуальної податкової консультації судом контролюючий орган у силу наведеної норми закону зобов'язаний надати платнику податків нову індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків суду.
		Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
		 
		Керуючись статтями 2, 7-11, 17, 71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,  суд            
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Адміністративний позов Спільного підприємства Полтавської міжрайонної оптової бази по торгівлі господарчими товарами до Державної фіскальної служби України про скасування індивідуальної податкової консультації задовольнити.
		          Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної фіскальної служби України від 24.02.2016 № 4054/6/99-99-17-04-01-15.
		          Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь Спільного підприємства Полтавської міжрайонної оптової бази по торгівлі господарчими товарами до Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39292197) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1378,00 грн (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень). 
		          Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. 
		Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
		Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням  її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160  Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
		Повний текст постанови складено 12 квітня 2016 року.
		 
		Головуючий суддя Т.С. Канигіна суддя  суддя  С.С. Бойко  С.О. Удовіченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...