Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/1955/16-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; дорожнього руху; транспорту та перевезення пасажирів; дорожнього руху.
Надіслано для оприлюднення: 18.04.2016. Зареєстровано: 18.04.2016. Забезпечено надання загального доступу: 20.04.2016.
Дата набрання законної сили: 08.06.2016
Результат оскарження 08.06.2016 Апеляційний суд Харківської області: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		            
		                                          Справа № 640/1955/16-а 
		                                             н/п 2-а/640/57/16 
		П О С Т А Н О В А
		         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		     08.04.2016   
		Київський районний суд м. Харкова:
		головуючий -суддяЗолотарьова Л.І.
		за участюсекретаря  Бломберус С.А.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора ПП роти №5 батальйону №1 УПП у м. Харкові ОСОБА_2 про скасування постанови та закриття провадження,-
		ВСТАНОВИВ:
		08.02.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення ПС3 №042263 від 05.02.2016 року, закрити провадження відносного нього за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
		В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що постановою серія ПСЗ №042263 у справі про адміністративне правопорушення від 05.02.2016 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126, ч.1 ст.122 КУпАП, та накладене адміністративне стягнення у штрафу у розмірі 425 грн. Вважає дану постанову необґрунтованою та незаконною. При розгляді справи не були з'ясовані і доведені обставини, які б свідчили, що в його діях є ознаки вказаних правопорушення. Інспектор у постанові зазначив, що він, керуючи транспортним засобом «ВАЗ 21011», д/н 11709ХВ не виконав вимогу дорожнього знаку 3.34 ПДР, здійснив зупинку в зоні його дії. Коли він підходив до свого автомобілю, до нього підійшов відповідач та звинуватив його у скоєнні адміністративного правопорушення. На його прохання надати докази вини, що саме він скоїв зупинку ТЗ у забороненому місці, останній відмовився пред'явити таки докази. Фактично відповідачем було продемонстровано тільки те, що його автомобіль стоїть під знаком 3.34, який забороняє зупинку. Він зупинку транспортного засобу не скоював, рух автомобіля не припиняв, доказів про це не має. Крім того, підстави для перевірки відповідачем у нього наявності поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відсутні, оскільки протоколу щодо порушень правил дорожнього руху не складалось, ніякого правопорушення ним не вчинялось. Таким чином, відповідач діяв не у спосіб, передбачений законом, тобто не мав права перевіряти наявність поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
		У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, надали пояснення відповідно до викладених в позові вимог. Позивач пояснив, що 05.02.2016 року він підійшов до свого автомобілю «ВАЗ 21011» д/н 11709ХВ, який стояв під знаком «зупинка заборонена» біля метро «Героїв Праці». В цей час до нього підійшов інспектор та повідомив йому про порушення ним п. 3.34 ПДР, тобто що він залишив автомобіль під знаком «зупинка заборонена». Інспектор перевірив свідоцтво про реєстрацію автомобіля, право керування транспортом засобом, на що він надав ці документи. Також відповідач попросив предявити поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, однак він не надав його, оскільки вважав, що відповідач діяв незаконно. Однак, зупинку автомобілю він не робив, відповідач констатував лише факт стоянки автомобілю під дією вказаного знаку. Позивач зазначив також, що відповідач не представився йому, не оголосив, яка справа розглядається, не розяснив його права та обовязки. Докази у справі відсутні, а відео з нагрудного відеореєстратору є неналежним доказом, оскільки такі технічні засоби не передбачені для фіксування порушень ПДР. 
		Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, зазначив, що він діяв в законному порядку, а складена постанова є законною. Обставини вказані в постанові 05.02.2016 року мали місце, що підтверджується відеозаписом, поясненнями самого позивача. 05.02.2016 року він патрулював на службовому автомобілі, та побачив по вул. Ак. Павлова, 160, стоїть автомобіль «ВАЗ» під знаком «зупинку заборонена». Водій ОСОБА_1 стояв біля вказаного автомобіля. Він представився йому, спитав кому належить автомобіль, на що позивач відповів, що належить йому. Він повідомив ОСОБА_1, що автомобіль знаходиться під дією знаку «зупинку заборонено», на що ОСОБА_1 відповів «І що?». Вони пройшлись до вказаного знаку. Він спитав ОСОБА_1, чи ставив він вказаний автомобіль під забороненим знаком, на що позивач відповів «так». Після чого, він попросив у позивача документи на автомобіль та поліс страхування, на що ОСОБА_1 повідомив, що предявляти поліс не буде, оскільки такі дії є незаконними. Однак, він діяв відповідно до вимог законодавства, оскільки поліс він прохав предявити у звязку з порушенням ПДР. Після чого, він склав постанову. Права та обовязки позивачу розяснювались, про що свідчить його підпис у постанові. Нагрудний відеореєстратор є належним доказом, він має свій номер, видається інспектору під розпис, на нього не поширюються дія Наказу МВС №33, оскільки він є поліцейським патрульної поліції.
		Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ПС3 №042263 від 05.02.2016 року, складеної інспектором ПП роти №5 батальйону №1 УПП у м. Харкові ОСОБА_2, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 425 грн.
		У зазначеній постанові вказується, що 05.02.2016 року о 23:50 год. ОСОБА_1, керуючи автомобілем «ВАЗ-21011» д/н 11709ХВ, по вул. Академіка Павлова, 160, у м. Харкові не виконав вимогу дорожнього знаку 3.34 (Зупинку заборонено), здійснив зупинку в зоні його дії та не мав при собі (не предявив) поліс обовязково страхування відповідальності власників наземних ТЗ, чим порушив п. 8.4, п. 2.1ґ ПДР України, за що передбачена відповідальність ч. 1ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП.
		Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 2 ст.69 КАС України докази суду надають особи, які беруть участь у справі. 
		При цьому, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч. 1 ст. 69 КАС України).
		Положеннями ч. 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її позовні вимоги та заперечення.
		За нормою ч. 2 цієї статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Згідно з ч. 3 ст. 254 КУпАП, протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП (в редакції Закону від 14.07.2015 № 596-VIII), протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
		Згідно з п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання та регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
		Таким чином, Законом від 14.07.2015 № 596-VIII встановлено, що в даному випадку протокол про адміністративне правопорушення не повинен складатися, тому відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, яке не передбачає складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.
		Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
		Як вбачається з позовної заяви та наданих позивачем пояснень в судовому засіданні, 05.02.2016 року ОСОБА_1 підійшов до свого автомобілю «ВАЗ 21011» д/н 11709ХВ, який стояв під знаком «зупинка заборонена» біля метро «Героїв Праці». В цей час до нього підійшов інспектор та повідомив про порушення ним п. 3.34 ПДР, тобто що він залишив автомобіль під знаком «Зупинку заборонено».
		Вказане підтвердив у судовому засіданні і відповідач.
		Вказані обставини також підтверджуються відеозаписом з нагрудної камери, наданого відповідачем, на відео зазначено дата та час відеозапису (05.02.2016 року о 23:45 год.), номер запису DSJX302153_002153. На відео зафіксовано транспортний засіб «ВАЗ 21011», розмову з позивачем, знак 3.34 «зупинку заборонено», та знаходження вказаного автомобіля під дією вказаного знаку.
		Відповідно до розділу 33 ПДР України, дорожній знак 3.34 «Зупинку заборонено» встановлює, що забороняються зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).
		Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачено відповідальність за порушення вимог дорожніх знаків, правил зупинки, стоянки тощо.
		Позивач, не заперечуючи факту знаходження автомобіля «ВАЗ-21011» д/н 11709ХВ в зоні дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено», посилається на те, відсутні докази, що саме він залишив вказаний автомобіль у вказаному місці.
		При цьому з наданого відео видно, як позивач сказав, що вказаний автомобіль залишив він, а потім сказав, що не він, а близький родич. На питання інспектора хто цей родич, позивач, пославшись на ст. 63 Конституції України, відповіді не надав.
		Суд зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає не лише обов'язок субєкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.71 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.71 КАС України). 
		Посилаючись на те, що вказаний автомобіль був залишений під знаком 3.34 ПДР України не ним, а близьким родичем, позивач всупереч ч.1 ст.71 КАС України не надав ні суду, ні інспектору при складанні постанови, докази на підтвердження цих обставин.
		Посилання позивача на те, що відеозапис з нагрудної відеокамери поліцейського є неналежним доказом, суд в даному випадку до уваги не приймає з таких підстав.
		Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про національну поліцію», поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
		Згідно з ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про національну поліцію», поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху. 
		Наказом МВС N33 від 01.03.2010 року затверджено Перелік технічних засобів, що використовуються в підрозділах Державтоінспекції МВС для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху, до якого входять: 1) технічні засоби для визначення швидкості руху; 2) спеціальні технічні засоби, які працюють в автоматичному режимі, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису; 3) спеціальні технічні засоби для проведення огляду водіїв транспортних засобів з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння.
		Враховуючи, що в даному випадку відеореєстратором на форменому одязі відповідача не фіксувались порушення щодо швидкості руху, стану спяніння, порушення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, то наданий відповідачем відеозапис є належним доказом. 
		У звязку з цим, суд приходить до висновку про підтвердженнянаявності події та складу правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 122 КУпАП.
		Як вбачаться з позовної заяви, пояснень позивача та відповідача, відеозапису, письмової заяви ОСОБА_1 від 05.02.2016 року, позивач відмовився від предявлення інспектору полісу (сертифікату) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, посилаючись на незаконну вимогу інспектора предявити поліс (сертифікат) страхування.
		Відповідно до п. 2.1 ґ ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. 
		Згідно з ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про дорожній рух», водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки у випадках, передбачених законодавством - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. 
		Відповідно до п. 21.4 ст. 21 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року, у разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
		Пунктом 21.2 ст. 21 вказаного Закону передбачено, що контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод;
		Згідно з п. 21.3 ст. 21 вказаного Закону, при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.
		Таким чином, водій зобовязаний на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, у разі складання протоколу щодо порушень правил дорожнього руху, тобто у разі порушення водієм правил дорожнього руху.
		Враховуючи, що позивачем було порушено вимогу дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено», за що передбачено відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП, то відповідач мав законні підстави вимагати у позивача предявити страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
		Однак, позивач відмовився предявити страховий поліс (сертифікат).
		Частиною 1 ст. 126 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
		У звязку з цим, відповідач правомірно виніс постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП.
		Посилання позивача на те, що йому не були розяснені його права спростовуються постановою від 05.02.2016 року, у якій вказано про розяснення позивачу прав, передбачених ст. 268 КУпАП, зміст ст. 63 Конституції України, право, порядок та строки оскарження постанови.
		На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення ПС3 №042263 від 05.02.2016 року та закриття провадження відносного позивача за відсутністю складу адміністративного правопорушення - задоволенню не підлягають.
		Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судовий збір у справі віднести за рахунок Державного бюджету України.
		Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, то витрати позивача на правову допомогу стягненню не підлягають.
		На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України,  ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 126 КУпАП, ст. ст. 8, 11, 69, 71, 159, 160-163 КАС України, суд -
		П О С Т А Н О В И В:
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до інспектора ПП роти №5 батальйону №1 УПП у м. Харкові ОСОБА_2 про скасування постанови та закриття провадження - відмовити. 
		 
		Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня її проголошення. 
		 
		Головуючий

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...