Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/14399/13-а : Цивільні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; Адміністративне провадження (КАСУ).
Надіслано судом: 20.04.2016. Зареєстровано: 21.04.2016. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2016.
Дата набрання законної сили: 17.03.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		         "17" березня 2016 р.                                 м. Київ                                              К/800/43866/14 
		 
		Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
		головуючого судді-доповідача                     Рибченка А.О.
		суддів:                                                    Карася О.В.
		                                                             Шипуліної Т.М.
		 
		за участю секретаря судового засідання:           Ігнатенко О.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у                      м. Києві 
		на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 року 
		та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року 
		у справі № 826/14399/13-а 
		за позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві 
		до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноніколь-центр»
		про стягнення податкового боргу, -  
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві; позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноніколь-центр» (далі - ТОВ «Техноніколь-центр»; відповідач) про стягнення податкового боргу в розмірі 14 032 709,54 грн.
		Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 жовтня                       2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено. 
		Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.  
		          В поданій касаційній скарзі ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.  
		          Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав. 
		          Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за відповідачем обліковується податковий борг у загальному розмірі 14 032 709,54 грн., в тому числі з податку на додану вартість у розмірі 11 204 120,00 грн., з податку на прибуток у розмірі              2 232 892,82 грн. та з авансових внесків з податку на прибуток у розмірі 595 696,74 грн. 
		Зазначений борг виник внаслідок несплати товариством сум податкових зобов'язань, самостійно визначених у поданих податкових деклараціях та збільшених за податковими повідомленнями-рішеннями № 0001832209 від 20 лютого 2013 року,            № 0001842209 від 20 лютого 2013 року, а також пені, нарахованої контролюючим органом внаслідок несплати відповідачем узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість. 
		Відповідно до вимог статті 59 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві 16 жовтня 2012 року вручено уповноваженому представнику платника податкову вимогу № 2851 від 04 жовтня 2012 року.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій з'ясували, що податкове повідомлення-рішення № 0001832209 від 20 лютого                2013 року (яким відповідачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 206 829,00 грн.) та податкове повідомлення-рішення № 0001842209 від 20 лютого 2013 року (яким відповідачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 524 670,00 грн.) оскаржено товариством у судовому порядку; рішення зі спору на час розгляду справи в судах законної сили не набрало. 
		Також, судові інстанції виходили з того, що решта податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість сплачена відповідачем платіжними дорученнями, які прийнято Публічним акціонерним товариством «Ерде Банк» до виконання, однак не виконано останнім (крім платіжного доручення № 57 від                          26 вересня 2012 року на суму в розмірі 300 000,00 грн.) з його вини, що встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 27 листопада 2012 року у справі                            № 5011-54/15437-2012, яке набрало законної сили. 
		Крім того, суди посилались на постанову Окружного адміністративного суду         м. Києва від 11 березня 2013 року у справі № 2а-17665/12/2670, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 травня 2013 року, якою зобов'язано контролюючий орган внести до зворотного боку карток особового рахунку ТОВ «Техноніколь-центр» з податку на додану вартість та з податку на прибуток відомості про фактичну сплату ним сум податків за платіжними дорученнями: № 53 від 26 вересня 2012 року, № 54 від 26 вересня 2012 року, № 55 від                26 вересня 2012 року, № 56 від 26 вересня 2012 року, № 58 від 26 вересня 2012 року,              № 59 від 26 вересня 2012 року, № 60 від 26 вересня 2012 року, № 64 від 18 жовтня  2012 року, № 65 від 18 жовтня 2012 року, № 66 від 18 жовтня 2012 року, № 67 від                18 жовтня 2012 року, № 68 від 18 жовтня 2012 року, № 69 від 18 жовтня 2012 року.
		          З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача спірної суми податкового боргу, зазначивши при цьому, що встановлені названими судовими актами обставини в силу частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України не доказуються при розгляді інших справ, зокрема зазначеного спору, в якому беруть участь ті самі особи.
		          Проте, колегія суддів вважає такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій передчасним, адже передбачене частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в інших судових рішеннях. Адміністративний суд не повинен сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних чи господарських справ.
		Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Суд також повинен враховувати вимоги частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо необхідності офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на його думку, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
		Якщо суд дійде висновку про те, що обставини в розглядуваній справі є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який вирішує спір.
		Таким чином, суд під час розгляду даної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен був самостійно кваліфікувати поведінку позивача та відповідача, а також дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
		При цьому слід було врахувати, що відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
		За правилами пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		У разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (пункт 57.3 статті 57 ПК України). 
		Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. 
		Пунктом 1.24 статті 1 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2346-III) визначено, що переказом коштів є рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. 
		Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону № 2346-III ініціатор це особа, яка на законних підставах ініціює переказ коштів шляхом формування та/або подання відповідного документа на переказ або використання електронного платіжного засобу.
		          Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону № 2346-III під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. 
		          Пунктом 1.29 статті 1 Закону № 2346-III передбачено, що проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система. 
		          Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону № 2346-III банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. 
		Відповідальність банків при здійсненні переказу визначається положеннями статті 32 Закону № 2346-III, якою передбачено право отримувача на відшкодування банком, що обслуговує платника, шкоди, заподіяної йому внаслідок порушення цим банком строків виконання документа на переказ.
		За правилами пункту 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом № 2346-III, з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції. 
		Водночас у силу вимог пункту 129.7 статті 129 ПК України не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку. 
		Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення. 
		Наведені законодавчі приписи дають підстави для висновку про те, що конституційний обов'язок платника зі сплати податків слід вважати виконаним з дати  подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджету грошових коштів з рахунку платника в банку за наявності у нього достатнього грошового залишку на день платежу.
		При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків до бюджету.
		Тобто за наявності у платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового зобов'язання слід визнати виконаним, незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.
		А відтак для того, щоб дійти обґрунтованого висновку про належне виконання товариством податкового обов'язку зі своєчасного перерахування відповідних сум до бюджету на оплату податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість судам слід було з'ясувати причини, за яких відповідні кошти не надійшли до бюджету, перевіривши, у тому числі, наявність достатнього залишку на рахунку відповідача в день подання платіжних доручень, дотримання ним умов для здійснення банківського платежу, причини подання товариством у вересні 2012 року платіжних доручень на сплату ще не задекларованих податкових зобов'язань на загальну суму в розмірі 9 900 000,00 грн. (зокрема перевірити можливу обізнаність ТОВ «Техноніколь-центр» щодо введення 29 жовтня 2012 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації в ПАТ «Ерде Банк» та здатність передбачити негативні наслідки в частині ненадходження відповідних сум до бюджету на оплату його податкових зобов'язань) тощо.
		З огляду на викладене та враховуючи те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, постановлені у справі судові рішення з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
		При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1              статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі. Зокрема, слід також з'ясувати результати вирішення судовими інстанціями спору про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0001832209 від 20 лютого 2013 року та № 0001842209 від               20 лютого 2013 року, набрання відповідним судовим рішенням законної сили.
		Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		          Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.
		          Скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 жовтня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня  2014 року.
		Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                            Рибченко А.О.
		 
		          Судді                                                                                          Карась О.В.
		 
		Шипуліна Т.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...