Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 904/2024/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: 25.04.2016. Зареєстровано: 25.04.2016. Забезпечено надання загального доступу: 28.04.2016.
Дата набрання законної сили: 06.05.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		  
		19.04.16р. Справа № 904/2024/16За позовом Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини, с.Дослідне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область 
		до комунального підприємства "Поводження з безпритульними тваринами" Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ 
		про стягнення за договором № 3 від 12.05.2015р. ветеринарної послуги (проведення хірургічних операцій у тварин та ветеринарна профілактика).    
		Суддя  Петренко І.В.
		Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.
		 
		Представники:
		від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № 25 від 19.01.16р.;
		від відповідача: не з'явився.
		 
		СУТЬ СПОРУ:
		Дніпропетровська міська державна лікарня ветеринарної медицини, с.Дослідне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до комунального підприємства "Поводження з безпритульними тваринами" Дніпропетровської міської ради, м.Дніпропетровськ (далі по тексту - відповідач) про стягнення 16629,11грн. основної заборгованості;  293,86грн. трьох відсотків річних; 460,39грн. інфляційних втрат.
		Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.
		За результатами розгляду позовної заяви від 23.03.2015р. за вих.№б/н ухвалою суду від 25.03.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 19.04.2016р.
		Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
		У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
		За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
		 
		Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 06.04.2016р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 01.04.2016р. та явкою представника в судове засідання.
		Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується ухвалою суду, яка повернулася на адресу господарського суду 05.04.2016р. з відміткою пошти "фірми нет".
		 
		19.04.2016р. господарський суд розпочав розгляд справи по суті. 
		Повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яким також просить суд розглянути справу без участі представника відповідача.
		Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про розгляд справи повідомлений належним чином.
		Суд заслухав пояснення представника позивача щодо предмету позову.          
		 
		Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18  визначено, що у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. 
		Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
		Пунктом 3.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за  № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.
		Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997р. №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. 
		На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.
		В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.
		Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України. 
		Судом враховано. В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
		В силу вимог статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
		Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 19.04.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення. 
		Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
		Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		12.05.2015р. між Дніпропетровською міською державною лікарнею ветеринарної медицини (далі по тексту - позивач) та комунальним підприємством "Поводження з безпритульними тваринами" Дніпропетровської міської ради (далі по тексту - відповідач) укладено договір №3 ветеринарні послуги (проведення хірургічних операцій у тварин та ветеринарна профілактика) (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого виконавець зобов'язується у 2015 році надати послуги, за цінами, визначеними у калькуляціях, що додаються до договору і є його невід'ємною частиною, а замовник - прийняти та оплатити ветеринарні послуги (проведення хірургічних операцій у тварин та ветеринарна профілактика тощо).
		Перелік послуг виконаних за цим договором визначені у технічному завданні, що додається до цього договору і є невід'ємною частиною.
		Ціна цього договору становить 94200,00грн., у тому числі ПДВ 15700,00грн. (пункт 3.2 договору).
		Розрахунки оплати проводяться замовниками по факту надходження бюджетних коштів у безготівковій формі шляхом перерахування на розрахунковий рахунок виконавця після підписання сторонами акту виконаних робіт та виставленого рахунку (пункт 4.1 договору).
		Цей договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення (пункт 10.1 договору).
		 
		На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач надав відповідачу обумовлені послуги на загальну суму 16629,11грн., що підтверджується актами виконаних робіт, а саме:
		- акт виконаних робіт №1 від 01.06.2015р. на суму 5589,12грн.;
		- акт виконаних робіт №1 від 05.06.2015р. на суму 3421,13грн.;
		- акт виконаних робіт №1 від 09.06.2015р. на суму 2882,80грн.;
		- акт виконаних робіт №1 від 12.06.2015р. на суму 4736,06грн.
		 
		Листом від 10.08.2015р. за вих.№373 позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити борг протягом 10 днів.
		Вказаний лист отримано відповідачем 10.08.2015р., що підтверджується штампом з вхідним номером, датою, підписом та прізвищем особи, яка отримала лист.
		 
		В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. 
		Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.  
		 
		Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.
		Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).
		Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. 
		За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
		Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що  господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим. 
		Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
		Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
		Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 16629,11грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню. 
		Факт отримання відповідачем робіт підтверджується матеріалами справи, а саме актами виконаних робіт, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.
		Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.
		Пунктом 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. 
		Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу.
		Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. 
		Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. 
		З огляду на положення договору та чинного законодавства, строк оплати виконаних робіт є таким, що настав.
		Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися підписання представниками сторін акту звірення розрахунків на суму 16629,11грн. 
		Доказів оплати робіт в сумі 16629,11грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував. 
		Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного. 
		Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
		Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України). 
		Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
		Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. 
		Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України). 
		Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
		Як зазначено в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
		У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. 
		Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		 
		Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		 
		Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 293,86грн. за загальний період прострочення з 18.08.2015р. по 25.02.2016р. 
		 
		Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його таким, що містить помилки, а вимогу такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 262,42грн.
		 
		Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі 460,39грн. за загальний період прострочення з 18.08.2015р. по 25.02.2016р. 
		 
		Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.
		 
		В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно  розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1375,52грн., з урахуванням того, що 99,82% позовних вимог позивача судом задоволено.
		 
		До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
		Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою   Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття. 
		Аналогічна правова позиція підтримана постановами Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, від 23.11.2015р. по справі №904/2640/15, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
		 
		Згідно пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.
		 
		Керуючись ст.ст. 11, 202, 525, 526, 509, 530, 599, 610, 612, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу  України, господарський суд, -
		ВИРІШИВ:
		Позовні вимоги задовольнити частково.
		Стягнути з комунального підприємства "Поводження з безпритульними тваринами" Дніпропетровської міської ради (49000, м.Дніпропетровськ, вул.Виконкомівська, буд.6; ідентифікаційний код 38975807) на користь Дніпропетровської міської державної лікарні ветеринарної медицини (52071, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с.Дослідне, вул.Наукова, 67; ідентифікаційний код 00693552) 6629,11грн. (шість тисяч шістсот двадцять дев'ять грн. 11 коп.) основної заборгованості;  262,42грн. (двісті шістдесят дві грн. 42 коп.) трьох відсотків річних; 460,39грн. (чотириста шістдесят грн. 39 коп.) інфляційних втрат; 1375,52грн. (одна тисяча триста сімдесят п'ять грн. 52 коп.) судового збору.
		В решті позовних вимог відмовити.
		Видати наказ.
		Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом. 
		Повне рішення складено
		25.04.2016 року
		 
		Суддя  ОСОБА_2

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...