Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/9013/13-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку з доходів фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 27.04.2016. Зареєстровано: 28.04.2016. Забезпечено надання загального доступу: 29.04.2016.
Дата набрання законної сили: 19.04.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		28 березня 2016 року                               м. Київ                              К/800/23265/14 
		 
		 
		 
		 
		Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Вербицька О.В. Маринчак Н.Є.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві 
		на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року 
		та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року 
		у справі №826/9013/13-а
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Профі»
		до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва
		про скасування податкових повідомлень-рішень,
		 
		ВСТАНОВИВ :
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Профі» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.
		Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 10 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року, позовні вимоги задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення від                   31 травня 2013 року № 0007732230,   № 0007742230 та № 86717.5. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 294,00 грн.
		Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
		Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
		Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. 
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
		Працівники контролюючого органу провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по                30 вересня 2013 року, про що склали акт від 06 лютого 2013 року № 308/22-30/33743505, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпунктів 5.4.4, 5.4.8 пункту 5.4 статті 5, пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 137.1 статті 137, пунктів 138.2, 138.4 статті 138, пункту 139.1 статті 139, підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1 824 961,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 496 396,00 грн.; підпункту 4.2.9 «г» пункту 4.2 статті 4, підпункту 9.10.1 пункту  9.10 статті 9, пункту 19.2 «а» статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», підпункту 170.9.1 «а» пункту 170.9 статті 170, підпункту 164.2.18 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 42 039,57 грн.; підпункту 164.2.17 «г» пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 3 621,00 грн.
		На підставі акту перевірки та з урахуванням рішення від 20 травня 2013 року №257/10/12-1-03 про результати розгляду первинної скарги позивача, відповідач 31 травня 2013 року прийняв податкові повідомлення - рішення: № 0007732230, яким визначив суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 51 286,00 грн., з яких                                    44 091,00 грн. основний платіж та 7 195,00 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0007742230 яким зменшив суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 61 199,00 грн.; № 86717.5, яким визначив суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 54 210,42 грн., з яких 44 650,33 грн. основний платіж та                  9 560,09 грн. штрафні (фінансові) санкції. 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
		Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат витрат на відрядження своїх працівників у вигляді компенсації вартості витрат згідно авансових звітів на відрядження за кордон у розмірі 280 263,78 грн., а також необхідності оподаткування податком з доходів фізичних осіб доходу, отриманого працівниками підприємства у вигляді додаткового блага.
		Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з безпідставності доводів податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку з доходів фізичних осіб.
		Як вбачається з матеріалів справи, видами діяльності позивача за КВЕД є: діяльність у сфері телевізійного мовлення; надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, комп'ютерне програмування, консультування з питань інформатизації, інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем.
		У перевірений період позивач до складу валових витрат відніс витрати на відрядження своїх працівників у вигляді компенсації вартості витрат згідно авансових звітів на відрядження за кордон: м. Амстердам, м. Лас-Вегас, м. Виннерш (Велика Британія) та                    м. Варшава (Польща).
		За висновками контролюючого органу, вказані витрати непов'язані з господарською діяльністю підприємства, а тому не можуть бути включені до складу валових витрат підприємства. 
		На підтвердження фактичних витрат осіб, які перебували у відрядженні, в матеріалах справи наявні копії наказів про відрядження, кошторисів витрат на відрядження, звітів про використання коштів, наданих на відрядження, рахунків за відповідні періоди, службових записок про відшкодування працівнику витрат по відрядженню, з підтверджуючими витрати документами, серед яких транспортні квитки, договори страхування, квитанції про сплату консульського збору за оформлення та отримання візи в посольствах; копії закордонних паспортів з відмітками органів прикордонного контролю, довідки про вартість проживання в готелі, а також запрошення на відвідування    тренінгів, виставок медіа технологій (у тому числі «NAB-2012», «ІBС-2012»).
		З матеріалів вбачається, що накази про відрядження виписані на ім'я: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10,                ОСОБА_11, ОСОБА_12 
		Судами встановлено, що особи, які були задіяні у відвідуваннях виставок, займали керуючі посади саме основних технічних структурних підрозділів позивача, а саме: директора, начальників чи заступників відділу інформаційних технологій телевізійно-технічного центру, служби технічного супроводу інформаційних програм ТТЦ-2, відділу ефірного мовлення телевізійно-технічного центру, апаратно-студійного комплексу телевізійно-технічного центру, служби забезпечення відео монтажу ТТЦ1, на підтвердження чого в матеріалах наявні накази про затвердження штатних розписів які додаються до них та наказів по призначення або переведення працівників на займані посади.
		За результатами відвідування виставок, позивач здійснив пошук нового обладнання для більш якісного надання послуг у господарській діяльності, нового програмного забезпечення процесів обладнання та уклав угоди на купівлю телевізійного обладнання, оренду обладнання.
		Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. 
		Підпунктом 5.2.1 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
		Згідно із нормою абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
		Аналогічні приписи містить Податковий кодекс України, зокрема, підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункт 138.2 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139.
		Отже, виходячи з положень Закону України «Про податок на прибуток підприємств» та Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.
		Разом з тим, суд касаційної інстанції також погоджується із доводами попередніх судових інстанцій стосовно безпідставності висновків відповідача про завищення позивачем витрат на відрядження перевіреного періоду із посиланням на відсутність під час перевірки документів по здійснених працівниками відрядженнях, як то - запрошення на відвідування виставок та інших документів, які б підтверджували мету відрядження та результат, який вплинув на господарську діяльність підприємства.
		Відповідно до підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.
		Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.
		Аналогічні приписи закріплені і в Податковому кодексі України (підпункт 140.1.7 пункту 140.1 статті 140).
		Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу валових витрат платника податку за наявності підтверджуючих документів щодо зв'язку такого відрядження з основною діяльністю такого платника податку.
		За результатами дослідження наявних у матеріалах справи документів (наказів, транспортних квитків, рахунків з готелів, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, договорів страхування, витрат на оплату консульського збору, запрошень приймаючої сторони, копій закордонних паспортів з відмітками органів прикордонного контролю на підтвердження суми добових), якими оформлювались відрядження, судами було зроблено цілком обґрунтований висновок про наявність належного документального підтвердження витрат позивача на відрядження, які обумовлені цілями та характером діяльності позивача.
		Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів контролюючого органу, що позивач як податковий агент повинен нарахувати та сплатити податок з доходів фізичних осіб з доходу, отриманого працівниками у вигляді додаткового блага.
		За змістом положень підпункту 4.2.9 «г» пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом. Вказане узгоджується також із приписами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.
		Пункту 19.2 «а» статті 19 вказаного Закону передбачає, що особи, які відповідно до цього Закону мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, який виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати та за її рахунок.
		З аналізу наведених правових норм слідує, що об'єктом оподаткування може бути додаткове благо, яке надається конкретній фізичній особі, як працедавцем, так і особою, що не є працедавцем платника податку, чи особою, яка діє від імені або за дорученням такого працедавця, і кваліфікується (розглядається) як виплата, що має пільговий характер, містить істотний особистий елемент та надання якого особі не пов'язане з виконуванням нею трудової функції, а проводиться з інших підстав.
		Підпунктом 170.9.1 «а» пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України передбачено, що податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме, на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівники підприємства, які перебували у відрядженнях, займали керівні посади основних технічних структурних підрозділів позивача та виконували свої обов'язки з огляду на займані посади, а відтак позивач не може розглядатися в даному випадку як податковий агент, тому у нього не виникає обов'язку нараховувати та сплачувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб.  
		Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
		За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
		Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
		Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін. 
		 
		На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		 
		УХВАЛИВ:
		1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.
		2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року у справі №826/9013/13-а залишити без змін.
		3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий суддя:Нечитайло О.М.     Судді: Вербицька О.В.     Маринчак Н.Є.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...