Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/4077/14-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: 05.05.2016. Зареєстровано: 06.05.2016. Забезпечено надання загального доступу: 11.05.2016.
Дата набрання законної сили: 04.05.2016
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		    АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		Провадження № 11-кп/774/285/16  Справа № 202/4077/14-к   Головуючий у 1 й інстанції -  ОСОБА_1   Доповідач -               ОСОБА_2  
		 
		 
		У Х В А Л А 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		04 травня 2016 року                            м. Дніпропетровськ
		 
		   Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
		головуючого ОСОБА_2  
		суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 
		 за участю секретаря ОСОБА_5 
		 прокурорів ОСОБА_6 
		 ОСОБА_7  
		 виправданого ОСОБА_8 
		 захисників ОСОБА_9 ,
		 ОСОБА_10 
		 потерпілого ОСОБА_11  
		 представників потерпілого ОСОБА_12 ,
		 адвоката ОСОБА_13 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за №12013040030000672 за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у даному провадженні та представника потерпілого - адвоката ОСОБА_13 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року щодо ОСОБА_8 , 
		Встановила:
		Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року
		ОСОБА_8 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , 
		уродженця с. Октябрьське 
		Кустанайської області Республіки Казахстан,
		який проживає по 
		 
		АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		виправдано за ч.2 ст.286 КК України за відсутності у його діях складу злочину.
		Органами досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, за таких обставин.
		17 червня 2013 року приблизно о 21 год. 40 хв. ОСОБА_8 , керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ-2107», державний знак НОМЕР_1 , рухався зі швидкістю 60-65 км/год по проспекту імені Газети «Правда» з боку проспекту Воронцова в напрямку вулиці Столєтова у м. Дніпропетровську. 
		Рухаючись названим проспектом міста на ділянці дороги в районі будинку № 2, він порушив вимоги пункту 12.9 «б» та дорожнього знаку 3.29 «Обмеження швидкості» розділу 33 Правил дорожнього руху України.
		Згідно з обвинувальним актом під час руху на вказаній ділянці дороги, де було встановлено дорожній знак 3.29, який забороняв рух транспорту зі швидкістю більше 40 км/год, ОСОБА_8 не вжив заходів до зниження швидкості та продовжував рухатися зі швидкістю, що перевищувала зазначену на знакові. 
		Невиконанням вказаних вимог Правил дорожнього руху під час виникнення небезпеки для руху на ділянці дороги напроти будинку № 2 проспекту імені Газети «Правда» ОСОБА_8 позбавив себе можливості своєчасно зупинити керований ним автомобіль, внаслідок чого він вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_11 , який в цей момент перетинав проїзну частину дороги справа наліво за напрямком руху автомобіля. 
		В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_11 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження як небезпечні для його життя.
		Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність в діянні водія ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, а тому виправдав його за вказаним законом України про кримінальну відповідальність. 
		Не погоджуючись з судовим рішенням, прокурор, який брав участь у даному провадженні, порушує питання про скасування виправдувального вироку у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Прокурор посилається на те, що суд безпідставно виправдав ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України.
		Свої вимоги прокурор мотивує тим, що судове рішення відносно ОСОБА_8 не відповідає вимогам статей 370,374,94 КПК України. Стверджує, що суд виправдав ОСОБА_8 за підставою, яка не зазначена в ч.1 ст.373 КПК України. Вказує, що суд виправдав ОСОБА_8 без надання належної оцінки доказів, що були надані стороною обвинувачення, зокрема висновків автотехнічної експертизи. Зазначає прокурор і те, що суд не розглянув клопотання ОСОБА_8 про застосування до нього закону України про амністію у 2014 році.
		Виходячи з цього прокурор просить, як це видно з його апеляційної скарги, виправдувальний вирок щодо ОСОБА_8 скасувати, ухвалити свій вирок, яким вважати останнього засудженим за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки, звільнивши його від відбування основного і додаткового покарання на підставі п. «в» ст.1 Закону України про амністію у 2014 році» від 8 квітня 2014 р. 
		В апеляційній скарзі з внесеними змінами представник потерпілого ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_13 , посилаючись на ті ж доводи, які викладено в апеляційній скарзі прокурора, зокрема, на те, що під час судового розгляду та постановлення вироку суд допустив порушення норм кримінального процесуального законодавства через невідповідність висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а також через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить виправдувальний вирок щодо ОСОБА_8 скасувати та ухвалити свій вирок, яким визнати останнього винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та задовольнити цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 щодо ОСОБА_8 в повному обсязі. 
		В запереченнях на апеляційні скарги захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в інтересах виправданого ОСОБА_8 заперечують доводи апеляційних скарг прокурора і представника потерпілого, вважають їх необгрунтованими, тому просять залишити їх без задоволення. 
		Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи прокурора ОСОБА_6 , який просив виправдувальний вирок скасувати та ухвалити новий обвинувальний вирок щодо ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України, доводи потерпілих та представника потерпілого ОСОБА_13 , які просили подані апеляційні скарги задовольнити, виправдувальний вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та задовольнити позовні вимоги потерпілого ОСОБА_11 в повному обсязі, думку виправданого ОСОБА_8 та його захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які виправдувальний вирок суду вважали законним та обґрунтованим, а тому просили апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого залишити без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого  адвоката ОСОБА_13 , колегія суддів вважає, що вимоги поданих апеляційних скарг підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до вимог ст.370 КПК України як обвинувальний, так і виправдувальний вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, відповідати вимогам, зазначеним у ст.374 КПК України.
		Як зазначено в п.1 ч.3 ст.374 КПК України, мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. 
		Крім того, відповідно до вимог ст.94 КПК України суд оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення. Жоден доказ не має наперед установленої сили. При цьому має бути усунено усі розумні сумніви.
		Згідно з вимогами ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим: 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Крім того, такий вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбаченого пунктами 1 і 2 частини першої статті 284 КПК України.
		При цьому виправдувальний вирок за відсутності в діянні кримінального правопорушення ухвалюється тоді, коли встановлено, що: 
		-діяння, яке ставилось у вину обвинуваченому, ним вчинено, але кримінальним законом воно не визнається злочинним (ч.2 ст.11 КК);
		-діяння вчинено у стані необхідної оборони чи крайньої необхідності (статті 36,39 КК);
		-мала місце добровільна відмова від вчинення злочину, а фактично вчинене не містить складу іншого злочину;
		-обвинувачений не є суб`єктом злочину;
		-обвинувачений не досяг віку, з якого він може нести кримінальну відповідальність.
		У мотивувальній частині такого вироку належить викласти результати дослідження, аналізу й оцінки доказів, зібраних як на досудовому розслідуванні, так і поданих у судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про відсутність в діянні обвинуваченого складу злочину.
		Недотримання цих положень закону є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
		За змістом ст.286 КК України вказаний злочин належить до злочинів із так званим матеріальним складом. А тому ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених в цьому законі, і перебувають з ними в причинному зв`язку.
		Про необхідність з`ясування і відображення у вироку, чи є причинний зв`язок між учиненими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками, зазначено також у правових позиціях Верховного Суду України (№ 5-18кс14 від 20 листопада 2014 р.) та у роз`ясненні, яке міститься у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».
		Такий причинний зв`язок має місце тоді, коли допущене винним порушення правил закономірно, з необхідністю тягне за собою наслідки, передбачені диспозицією відповідної частини статті.
		Згідно з роз`ясненнями, наведеними у п.7 названої постанови Пленуму Верховного Суду № 14 від 23 грудня 2005 р., у випадках, коли вказані наслідки настали через порушення правил двома чи більше водіями транспортних засобів (а так само водієм і пішоходом), потрібно з`ясувати характер порушень, які допустив кожний із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним із учасників дорожньо- транспортної події їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків.
		Про необхідність з`ясування цих обставин вже зазначалось раніше в ухвалі Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2014 р., якою обвинувальний вирок щодо ОСОБА_14 по даному кримінальному провадженню було скасовано і призначено новий судовий розгляд.
		Проте ці та інші вимоги кримінального процесуального закону, а також вказівки суду апеляційної інстанції, під час розгляду справи в судовому засіданні не виконані, обставини, які мають істотне значення для вирішення питання щодо доведеності чи недоведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, належно не з`ясовані і з достатньою повнотою не досліджені, виправдувальний вирок судом першої інстанції постановлений з порушеннями кримінального процесуального закону. Тому висновок суду щодо виправдання ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України є передчасним і не ґрунтується на законі та матеріалах справи.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8  обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. Відповідно до такого обвинувачення та висновків автотехнічних експертиз від 25 лютого і 21 березня 2014 року дії водія автомобіля ВАЗ-2107, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не відповідали вимогам пунктів 12.3, 12.9 «б» та дорожнього знаку 3.29 розділу 33 Правил дорожнього руху України, оскільки він на ділянці дороги, де встановлено дорожній знак 3.29, при виникненні небезпеки для руху не вжив заходів для зменшення швидкості, внаслідок чого вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_11 . За пред`явленим обвинуваченням невиконання ОСОБА_8 зазначених вимог Правил дорожнього руху знаходилися у причинно-наслідковому зв`язку з отриманням пішоходом ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень.
		Аргументуючи висновок про виправдання водія ОСОБА_8 , суд виходив з того, що оскільки пішохід ОСОБА_11 , перетинаючи проїзну частину дороги, сам порушив вимоги Правил дорожнього руху, чим створив небезпеку для водія ОСОБА_8 , а також того, що дорожній знак 3.29 на цій ділянці дороги встановлено з порушенням пункту 12.10 Правил дорожнього руху, то в будь-якому разі винним у дорожньо-транспортній події та її наслідках є тільки пішохід, у зв`язку з чим прийняв рішення про необхідність виправдання ОСОБА_8 за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
		Свої висновки щодо відсутності в діях ОСОБА_8 складу зазначеного злочину суд мотивував переважно показаннями останнього в судовому засіданні про те, що в даній дорожній ситуації він не порушував Правила дорожнього руху та окремими висновками автотехнічних експертиз відносно того, що за певних умов в діях ОСОБА_8 не вбачається невідповідності вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху, які б з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з настанням суспільно небезпечних наслідків дорожньо-транспортної події. 
		Разом з тим, як правильно зазначається в поданих апеляційних скаргах, у порушення зазначених вище вимог закону суд не звернув уваги та належно не проаналізував і не оцінив у вироку інші докази, якими орган досудового розслідування обґрунтував доведеність обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину, й не навів мотивів, із яких він відкидає їх (протокол огляду місця ДТП, схема та фототаблиця до нього, протоколи слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_8 , висновок судово-медичної експертизи потерпілого ОСОБА_11 , показання свідка ОСОБА_16 , дані довідки відділу ДАІ Дніпропетровського міського управління ГУМВС України в Дніпропетровській області щодо встановлення дорожнього знаку 3.29 на пр. ім. Газети «Правда» у м. Дніпропетровськ, пояснення експерта ОСОБА_17 в судовому засіданні, а також наявність в матеріалах кримінального провадження даних про порушення пішоходом ОСОБА_11 положень Правил дорожнього руху України).
		При цьому суд не взяв до уваги і не оцінив у вироку показання ОСОБА_8 про те, що під час руху він не помітив дорожній знак 3.29, який обмежував дозволену швидкість руху до 40 км/год на тій ділянці дороги, де знаходився пішохід ОСОБА_11 , хоча необхідність в цьому була, оскільки згідно з пред`явленим обвинуваченням та висновками автотехнічних експертиз саме такі дії водія ОСОБА_8 , який не зменшив швидкість руху керованого ним автомобіля на вказаній ділянці дороги, не відповідали вимогам п.12.9 «б» і дорожнього знаку 3.29 і знаходилися в причинному зв`язку з отриманням пішоходом ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень.
		Слід зазначити, що пунктами 12.3, 12.9 Правил дорожнього руху передбачено, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, а також те, що водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в п.п.12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29 і 3.31.
		За таких обставин суду належало з`ясувати, які порушення Правил дорожнього руху було допущено кожним з учасників дорожньо-транспортної події, чи існував причинно-наслідковий зв`язок між їхніми діями та наслідками, що настали, чи існувала технічна можливість уникнути цих наслідків в разі дотримання вимог Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_8 і пішоходом ОСОБА_11 .
		Без з`ясування цих обставин і оцінки їх у вироку посилання суду на висновки експертиз про те, що в діях водія ОСОБА_8 не вбачається невідповідності вимогам Правил дорожнього руху, не можна визнати переконливими.
		Суд не взяв до уваги, що відповідно до положень ч.10 ст.101 КПК України та роз`яснень, які містяться в п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30 травня 1997 р. «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», висновок експерта не є обов`язковим для суду, не має переваги над іншими джерелами доказів і наперед встановленої сили, а підлягає перевірці й оцінці відповідно до вимог закону, за внутрішнім переконанням суду, у сукупності і взаємозв`язку з іншими зібраними у справі доказами.
		При перевірці й оцінці експертного висновку суд, відповідно до вимог пункту 17 цієї постанови, повинен з`ясувати, зокрема, достатність поданих експертові об`єктів дослідження, повноту відповідей на порушені питання, обґрунтованість висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
		Всупереч наведеним вимогам суд не дав висновкам автотехнічних експертиз належної оцінки з точки зору достатності наданих експерту об`єктів дослідження, повноти, всебічності, наукової обґрунтованості та відповідності матеріалам кримінального провадження. 
		Зокрема, суд не з`ясував, на підставі яких саме фактичних даних, методик і розрахунків експерт дійшов висновку про час руху пішоходу ОСОБА_11 на вказаній ділянці проїзної частини дороги з моменту виникнення безпеки для водія ОСОБА_8 до місця наїзду (6,6…7,0 і 4 секунди).
		Залишилося нез`ясованим питання  коли для водія ОСОБА_8 виникла небезпека для руху і чи є достовірними, з технічної точки зору, його показання про те, що він розпочав гальмувати автомобіль та виконувати маневр об`їзду пішохода за 15-20 метрів до міста наїзду на потерпілого ОСОБА_11 з моменту появи останнього на проїзній частині дороги.
		Крім того, не було судом умотивовано і висновок про те, що дорожній знак 3.29 встановлено з порушенням вимог п.12.10 Правил дорожнього руху. Зокрема, у вироку не зазначено, на підставі яких даних суд дійшов такого висновку, хоча в матеріалах провадження є дані, які спростовують цей висновок суду. Однак такі дані залишено судом поза увагою.
		Судом не надано будь-якої оцінці й показанням ОСОБА_8 про те, чому під час руху він не помітив дорожній знак 3.29 ПДР, хоча з`ясування цієї обставини може мати істотне значення для правильного з`ясування таких питань, як: чому водій застосував гальмування автомобіля і подальший маневр з об`їздом пішохода - чи то у зв`язку з виникненням небезпеки для руху, чи з метою обмеження швидкості руху на виконання вимог знаку 3.29, як і того, чи міг водій ОСОБА_8 об`єктивно заздалегідь виявити на дорозі перешкоду з тим, аби уникнути наїзду на пішохода.
		Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, досудовим розслідуванням і судом не визначено, яку відстань і за який час подолав автомобіль ВАЗ-2107 за швидкості 60 км/год, враховуючи зафіксовані в протоколі огляду місця події дані про сліди гальмування (7,3 м) з моменту виникнення перешкоди (за показаннями ОСОБА_8 15-20 м), тобто з початку маневру автомобілем ВАЗ-2107 і до наїзду ним на пішохода ОСОБА_11 за встановлених обставин.
		Таким чином, висновками авто-технічних експертиз не дано відповіді на питання, чи можливо з технічної точки зору, щоб автомобіль ВАЗ-2107, який рухався зі швидкістю 60 км/год, за вказаних обставин міг уникнути наїзду на нього. 
		Вихідні дані для проведення такої експертизи випливають із показань ОСОБА_8 , даних протоколу огляду місця події та відео запису зазначеної дорожньо-транспортної пригоди. При необхідності за певних умов додаткові дані можливо здобути під час проведення слідчого експерименту за участю водія ОСОБА_8 за дорученням суду та проведення повторної автотехнічної експертизи. 
		Як убачається з матеріалів провадження, таке питання навіть не порушувалось перед експертом під час досудового розслідування і судового розгляду, хоча необхідність у цьому була. 
		Те ж саме стосується і відсутності оцінки висновку експерта про поведінку пішохода ОСОБА_11 відносно порушення ним Правил дорожнього руху, який, за висновком суду першої інстанції, створив аварійну обстановку за встановлених в ході судового розгляду обставин дорожньо-транспортної пригоди, коли почав пересікати смугу руху автомобіля, який рухався на зелений сигнал світлофора. 
		Не взяв суд до уваги й тієї обставини, що експертом були використані лише вихідні дані, наявні в поясненнях ОСОБА_8 в якості свідка та протоколі огляду місця події зі схемою дорожньої пригоди, згідно з якими наїзд автомобіля на пішохода було здійснено поруч з пішохідним переходом, як про це заявив водій ОСОБА_8 . 
		Однак наведені в протоколі огляду місця події та схемі до нього дані не містили інформації про сліди контакту автомобіля і пішохода саме в тому місці, на яке вказав ОСОБА_8 . При цьому, як убачається з протоколу огляду місця ДТП та схеми до нього, сліди осипу скла автотранспортного засобу і пляма бурого кольору зафіксовані в іншому місці в напрямку руху автомобіля. Проте суд не звернув уваги на ці обставини, не дослідив і не оцінив, в якому саме місці проїзної частини автомобіль під керуванням ОСОБА_8 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_11 і не зазначив про місце зіткнення автомобіля і пішохода в своєму рішенні. Однак ці суперечності в даних щодо місця наїзду автомобіля на пішохода суд залишив поза увагою і не оцінив їх у вироку.
		Разом з тим, з урахуванням розбіжностей в показаннях ОСОБА_8 щодо напрямку руху пішохода та місця наїзду на нього, як вони зі слів останнього зафіксовані на схемах до протоколу огляду місця ДТП і до протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 суд повинен з`ясувати причину таких суперечностей. Для з`ясування цього питання необхідно за допомогою експерта дослідити дані протоколу огляду місця події, схеми до нього, а також дані відео запису ДТП. 
		Потребує уточненню і місце дорожньо-транспортної пригоди, оскільки за змістом обвинувального акта ДТП сталася в районі будинку АДРЕСА_2 , а згідно з даними протоколу огляду місця ДТП, схеми до цього протоколу і відомостей, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань, зазначена подія відбулася в районі будинку № 1 названого проспекту. Однак, як видно з матеріалів провадження, ці суперечності щодо місця ДТП також не було усунуто судом під час розгляду кримінального провадження.
		Між тим, з`ясування цих обставин мало істотне значення для встановлення місця і механізму ДТП, перевірки доводів сторін про те, чи вжив водій ОСОБА_8 усіх необхідних і можливих заходів для уникнення зіткнення з пішоходом, аж до зупинки керованого ним автомобіля після виявлення небезпеки для руху та чи міг або не мав можливості уникнути ДТП з причин, які залежали або не залежали від його волі. 
		При оцінці дій пішохода ОСОБА_18 поза увагою суду залишилося нез`ясованим і питання про те, чи дійсно останній під час переходу проїзної частини дороги ніс на плечі ємність з водою, про що заявляли ОСОБА_19 і зазначені у вироку свідки, а також визнав і сам потерпілий ОСОБА_11 в суді апеляційної інстанції, хоча вказана обставина, як видно з протоколу, не була врахована під час слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_15 , на даних якого (швидкість руху пішохода і відстань, яку він подолав за певний час) експерт зробив висновок щодо відповідності або невідповідності дій водія ОСОБА_8 вимогам Правил Дорожнього руху.
		Відповіді на ці питання з технічними розрахунками та можливими варіантами здійснення ДТП підтвердять або спростують доводи ОСОБА_8 про невинуватість його в наїзду на ОСОБА_11 і дадуть підстави суду повно, всебічно й об`єктивно дослідити усі наявні докази в їх сукупності та належно обґрунтувати прийняте рішення.
		Враховуючи викладене, суд не навів у вироку переконливих мотивів своїх висновків про відсутність у діях водія ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України. 
		Суд належним чином не перевірив обставин, які мали істотне значення для кримінального провадження та відповідно до ст.91 КПК України входили до предмета доказування. Всупереч вимогам ст.370 КПК України, висновки суду про недоведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину не ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які б були підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні. Належних та достатніх мотивів і підстав для таких висновків у вироку суду не викладено.
		Крім того, як ґрунтовно зазначається в апеляційних скаргах прокурора і представника потерпілого, у порушення зазначених вище вимог закону суд першої інстанції всі докази, якими орган досудового розслідування обґрунтував доведеність обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину, не проаналізував та не оцінив з точки зору їх допустимості та достатності. 
		Вказане перешкодило суду повно й усебічно розглянути кримінальне провадження і постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок, адже його ухвалено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до вимог статей 409-412 КПК України є підставами для скасування судового рішення.
		Оскільки суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ч.3 ст.404 КПК України не вправі досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були розглянуті під час кримінального провадження, колегія суддів позбавлена можливості дійти однозначного висновку щодо наявності чи відсутності складу злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, в діянні ОСОБА_8 .
		Згідно з ч.2 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого, виправданого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. 
		З огляду на викладене колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції в силу п.3 ч.1 ст. 409, ч.1 ст.412 та ст.415 КПК України підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду кримінального провадження в цьому суді, який необхідно провести з дотриманням вимог КПК України, зважаючи також на положення статей 91,92 цього Кодексу, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах прокурора і представника потерпілого. 
		Окрім того, суду слід усунути порушення, вказані в цій ухвалі, на підставі одержаних в кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів об`єктивно з`ясувати обставини, які мають істотне значення для правової оцінки дій ОСОБА_8 : вирішити питання про необхідність надання судових доручень органу досудового розслідування щодо проведення слідчого експерименту за участю учасників дорожньої пригоди, призначення повторної автотехнічної експертизи тощо, а також слід об`єктивно встановити дійсні обставини ДТП за участю водія ОСОБА_8 і пішохода ОСОБА_11 , з`ясувати характер порушень, які допустив кожний із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним із учасників дорожньо- транспортної події їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків і залежно від з`ясування цих та інших обставин події дати правильну юридичну оцінку діям водія і пішохода. 
		Що стосується доводів апеляційних скарг прокурора і представника потерпілих відносно доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, призначення покарання, вирішення цивільного позову, застосування до названої особи закону про амністію тощо, то ці питання підлягають перевірці під час нового судового розгляду. 
		Керуючись ст. ст. 404,407 КПК України, колегія суддів
		Постановила:
		Апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, і представника потерпілого ОСОБА_11  захисника ОСОБА_20 частково задовольнити. 
		Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2015 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий судовий розгляд кримінального провадження в тому самому суді в іншому складі. 
		Ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_8 набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді
		 
		ОСОБА_2  ОСОБА_3  ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...