Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/939/15-г : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: 11.05.2016. Зареєстровано: 12.05.2016. Забезпечено надання загального доступу: 12.05.2016.
Дата набрання законної сили: 11.05.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 травня 2016 року Справа № 910/939/15-г 
		           Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Київпродзбут" на рішення господарського суду міста Києва від 1 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2016 року у справі №910/939/15-г за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ланселот" до приватного підприємства "Київпродзбут" про стягнення суми, -
		 
		Встановив:
		 
		У січні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Ланселот" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з приватного підприємства "Київпродзбут" 29 958,52 грн. заборгованості за поставлений товар, 4 190,28 грн. пені, 8 191,70 грн. штрафу та 3% річних у розмірі 532,29 грн.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 1 квітня 2015 року у справі №910/939/15-г, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 29 958,52 грн. основного боргу, 3 821,46 грн. пені, 3% річних у розмірі 474,36 грн., 8 191,70 грн. штрафу, 1 891,81 грн. В решті позову відмовлено.
		У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		Заслухавши пояснення представників відповідача, які підтримали доводи, викладені у касаційній скарзі, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 2 січня 2013 року між ТОВ "ТК "Ланселот", як постачальником, та ПП "Київпродзбут", як покупцем, укладено договір поставки №23.
		Умовами договору було обумовлено, що поставки можуть відбуватись партіями, вказаними у накладних (п. 1.3.), здійснюються на підставі рахунків та накладних, за цінами, узгодженими сторонами та відображеними у додатковій угоді (п. 1.2., 1.4.), загальна кількість товару не обмежується та визначається як сума кількості товару, що вказана в усіх видаткових накладних за весь період дії договору (п. 1.6.), приймання-передача товару за кількістю здійснюється за видатковими накладними, а за якістю за сертифікатами відповідності та/або посвідчення якості (п. 3.2., 3.3.); датою поставки кожної партії товару вважається дата видаткової накладної, а моментом оплати - дата списання коштів з рахунку покупця на рахунок постачальника (п. 3.6., 3.7.), здійснюється 100% оплата вартості товару протягом 10 календарних днів з моменту отримання товару (п. 3.1.2.); за несвоєчасне виконання однією із сторін зобов'язання винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 1%, але не менше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період за який нараховується пеня, від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен календарний день невиконання (п. 4.2.), а  за прострочення більш ніж на 10 календарних днів - штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання. (п. 4.3.), факсимільна копія договору та всі інші документи, що відносяться до даного договору, мають юридичну силу до моменту, поки не будуть замінені оригіналом (п. 6.8.).
		Договір, згідно п.п. 6.2., 6.3., вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, і строк його дії необмежений.
		На виконання умов договору в червні 2014 року позивач за видатковими накладними від 6 червня 2014 року №РН-0000015, №РН-0000016 поставив відповідачу товар на загальну суму 40 958,52 грн., для отримання якого, в цей же день, відповідач виписав довіреності №261, №262.
		Зазначеними документами сторони обмінялись електронним (факсимільним) зв'язком, які так і не були замінені на оригінали після отримання товару.
		Не зважаючи на те, що поставлений товар відповідач прийняв без будь-яких зауважень щодо якості та кількості, комплекту супроводжувальних документів, при поставці позивач виписав та надав на імпортний товар податкові накладні від 6 червня 2014 року №1 та №2, відповідач сплатив позивачу лише 11 000 грн., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 29 958,52 грн.
		Неодноразові звернення та письмову вимогу №109 від 7 листопада 2014 року позивача про погашення заборгованості відповідач залишив без відповіді та задоволення, внаслідок чого позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, пені, штрафу і 3% річних за порушення строків виконання зобов'язання.
		Вказуючи на обґрунтованість позовних вимог, господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, керуючись нормами ч. 1 ст. 525, ч. 1 ст. 526, ст.ст. 629, 655, 662 Цивільного кодексу України, ч.ч. 1, 7 ст. 193, ст. 207, ч. 1 ст. 265 ГК України, ст.ст. 14, 198, 201 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст. 5, 8, 11 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", послався на те, що можливість проведення спірної господарської операції щодо поставки товару за електронними документами передбачено умовами договору, а факт отримання товару за видатковими накладними від 6 червня 2014 року підтверджується, крім іншого, і документами податкової звітності відповідача (податкові накладні на декларації з податку на додану вартість за червень 2014 року). Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про доведеність факту отримання відповідачем товару, порушення ним зобов'язання щодо повної оплати його, у зв'язку з чим вказали, що позов в частині стягнення сум заборгованості та штрафу підлягає задоволенню повністю, а в частині сум пені та 3% річних, через помилковість обчислення строку періоду прострочення виконання, - частковому задоволенню.
		Висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на таке.
		Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Частиною 1 ст. 626, ст. 627 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Правовідносини, що склались між сторонами у справі виникли на підставі договору поставки.
		Продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, згідно ст. 712 ЦК України, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
		Покупець, згідно ст. 692 ЦК України, зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч. 2).
		Відповідно до ч.1 ст. 33 та ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
		Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
		Крім того, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг  господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		Встановлено, що у п. 6.8. договору сторони домовились про можливість обміну факсимільними копіями документів, що стосуються його виконання, які в подальшому мають бути замінені оригіналами, а до того мають юридичну силу.
		Частинами 1, 2 ст. 8 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
		Враховуючи викладене, а також те, що вказаний пункт договору не суперечить актам цивільного законодавства, недійсним не визнавався, посилання відповідача на те, що  надані позивачем докази є електронними документами, у зв'язку з чим не є належними доказами, є безпідставними.
		Крім того, сам відповідач частково оплатив товар, не надав суду доказів неотримання вказаного товару або заявлення позивачу будь-яких претензій щодо даної поставки. 
		Враховуючи викладене, висновки попередніх судових інстанцій стосовно доведеності поставки позивачем товару, зазначеного у видаткових накладних №РН-0000015, №РН-0000016 від 6 червня 2014 року, є правильними.
		Крім того, є правильним те, що цей факт також підтверджується податковими деклараціями сторін за червень 2014 року, поданими до ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві, в яких здійснюється посилання на проведення спірної господарської операції.
		Посилання відповідача на те, що перераховані ним позивачу 11 000 грн. є передоплатою за непоставлений ще товар, правильно не прийнято судом апеляційної інстанції до уваги, з урахуванням того, що умовами договору не передбачено здійснення покупцем передоплати, а передбачено, що він має сплатити 100% вартості вже поставленого товару, а також того, що після 6 червня 2014 року позивач не здійснював жодної поставки відповідачу будь якого товару.
		Висновки судів першої та апеляційної інстанцій стосовно доведеності факту порушення відповідачем зобов'язання щодо повної оплати вартості поставленого йому за договором поставки товару є правильним, а тому є правильним і висновок про задоволення позову  в частині стягнення 29 958,52 грн. заборгованості.
		Згідно ст. 530 цього Кодексу, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). 
		Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 
		Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
		Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
		З огляду на встановлення судами попередніх інстанцій того, що відповідач порушив встановлені договором строки оплати поставленого товару, та перевіривши розрахунки позивача, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку стосовно помилкового визначення позивачем періоду прострочення виконання грошового зобов'язання при здійсненні розрахунків пені та 3% річних, внаслідок чого вказані вимоги підлягають частковому задоволенню.
		При цьому розрахунок розміру штрафу, встановленого п. 4.3. договору, позивач здійснив правильно, тому в ця вимога підлягає задоволенню у повному обсязі.
		Таким чином, висновки попередніх судових інстанцій стосовно часткового задоволення позову є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.
		Доводи відповідача, викладені у касаційній скарзі щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні вказаних положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції як підставу для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.
		Крім того такі твердження зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 ГПК України, не входить до компетенції касаційної інстанції, дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції була надана відповідна правова оцінка.
		З огляду на викладене, постановлені у справі оскаржувані судові рішення слід залишити в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.
		Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу приватного підприємства "Київпродзбут" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 1 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 січня 2016 року у справі №910/939/15-г - без змін.
		 
		 
		Головуючий:П.А. ГончарукСудді:І.Д. Кондратова Л.В. Стратієнко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...