Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 154/1453/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 30.05.2016. Зареєстровано: 30.05.2016. Забезпечено надання загального доступу: 01.06.2016.
Дата набрання законної сили: 02.11.2016
Результат оскарження 02.11.2016 Апеляційний суд Волинської області: залишено без змін вирок суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 154/1453/15-к
		Провадження № 1-кп/159/72/16 
		 
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		30 травня 2016 року м. Ковель 
		 
		Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі :
		головуючий суддя ОСОБА_1 , 
		судді ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		секретар ОСОБА_4 
		за участю прокурора ОСОБА_5 , ОСОБА_6 
		потерпілого ОСОБА_7 
		обвинуваченого ОСОБА_8 
		захисника ОСОБА_9 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 42014030220000065 про обвинувачення 
		    ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, який народився в м.Шверін Німеччина, має вищу освіту, одружений, командир взводу другої танкової роти танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , старший лейтенант, мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , не судимий,
		   у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст. 115 КК України,
		 
		 встановив:
		обвинувачений ОСОБА_8 , 18 листопада 2014 року, приблизно о 20 годині вечора, знаходячись на виході з приміщення казарми танкового батальйону військової частини НОМЕР_1 , що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , під час конфлікту, який раптово виник на ґрунті особистих неприязних відносин, усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер власних дій, умисно протиправно заподіяв смерть ОСОБА_10 , завдавши потерпілому один сконцентрований удар колото-ріжучим предметом в життєво-важливу ділянку тіла в ліву половину груді, чим спричинив потерпілому тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото  різаного поранення лівої половини грудної клітки з пошкодженням серця, що супроводжувалось розвитком гемоперикарду й призвело до розвитку гострої серцево-судинної недостатності та спричинило смерть потерпілого.
		Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у протиправному заподіянні смерті іншій людині, ОСОБА_8 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.115 Кримінального кодексу України. 
		Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8  свою винуватість у вчиненні вбивства ОСОБА_10 не визнав та пояснив, що після проходження служби у зоні антитерористичної операції потребував лікування, тому 18 листопада 2014 року отримав від командування військової частини м.Володимир-Волинський направлення до Черкаського військового госпіталю з визначеною датою прибуття  19.11.2014 р. Того ж дня, 18.11.2014 р., приблизно о 19 годині вечора, зібрав свої речі та вийшов з казарми. При цьому, не мав чітких планів як доїхати додому. При виході з казарми у тамбурі із східцями зустрів трьох військовослужбовців, які не встановлені та не були допитані в ході судового розгляду справи. В цей час з приміщення казарми вийшов ОСОБА_11 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння. Останній поводив себе зухвало, зокрема ногами бив по дверях. ОСОБА_12 зробив зауваження на російській мові, на що ОСОБА_13 відреагував образливим висловом. У відповідь ОСОБА_12 наніс йому один удар кулаком в обличчя. Потерпілий ОСОБА_13 впав, однак самостійно піднявся. Обвинуваченому здавалось, що конфлікт вичерпано, тому він спокійно нахилився до сумки перевірити чи забрав всі речі та одночасно на запитання присутніх повідомив, що їде на лікування. Потерпілий ОСОБА_13 знову образливо висловився щодо ОСОБА_14 та навалився на нього. Між ОСОБА_15 та ОСОБА_16 почалась бійка. Присутні військовослужбовці двічі їх розбороняли. Після того, як ОСОБА_17 відтягли від ОСОБА_14 , останній взяв сумку та залишив територію військової частини через центральний вихід. По дорозі в місто зустрів знайомих військових, з якими деякий час розпивав спиртні напої. Згодом, мав намір продовжити відпочинок, але заблукав, тому викликав таксі та приїхав на автовокзал. Там найняв автомобіль, який за 700 грн довіз його до м.Києва, звідки він добрався додому в м.Черкаси. Наступного дня ,19.11.2014 року, його затримали за підозрою у вбивстві ОСОБА_18 . Обвинувачений вважає себе невинуватим у вбивстві ОСОБА_19 , категорично заперечує факт вживання спиртних напоїв в день конфлікту з ОСОБА_20 . Просить його виправдати, у задоволенні заявленого потерпілими позову відмовити.
		Суд, оцінивши надані для дослідження докази, проаналізувавши доводи сторони захисту та обвинувачення, дійшов висновку про невідповідність показань обвинуваченого фактичним обставинам справи та доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого вбивства. 
		Так, в судовому засіданні встановлено, що з 12.04.2014 року на підставі наказу командувача Сухопутних військ Збройних сил України №173 від 12.04.2014 року старший лейтенант ОСОБА_8 проходив військову службу на посаді командира взводу другої танкової роти танкового батальйону військової частини польова пошта НОМЕР_1 , яка розташована в АДРЕСА_2 (арк.. 59-63 т.2).
		У цій же частині на посаді навідника танку першої танкової роти танкового батальйону проходив військову службу солдат ОСОБА_10 , призваний 09.04.2014 року на підставі указу Президента України від 17.03.2014 р. №303 «Про часткову мобілізацію» (арк.171-173 т.1).
		Ввечері 18 листопада 2014 року, після 19 год 30 хвилин, в коридорі на виході з казарми танкового батальйону (тамбур із східцями на другий поверх) виявлено тіло ОСОБА_18 . Потерпілий лежав на підлозі на спині, мав рану в серці. О 19 год. 55 хв. ОСОБА_17 було доставлено у медчастину, де проводились реанімаційні заходи, однак о 20 год. 25 хв. констатовано смерть. Ці обставини встановлено на підставі протоколу огляду місця події ( арк.158-162, т.1), безпосереднього огляду оригіналу амбулаторного журналу, та показань свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 .
		Зокрема, свідок ОСОБА_21 дав показання про те, що 18.11.2014 р. ввечері, після 19.30 год., відпочивав у казармі, підійшов ОСОБА_23 та попросив допомогти забрати до казарми ОСОБА_26 . Разом із ОСОБА_22 та ОСОБА_23 вони вийшли з казарми в коридор із східцями, там побачили ОСОБА_26 . Потерпілий лежав на спині із оголеним животом. Поруч нікого не було. Після того, як вони підійшли до тіла, з верхнього поверху по східцях спустився військовослужбовець старшого віку, який почав по телефону викликати медичну допомогу. ОСОБА_27 побіг в санчастину за допомогою. Він з ОСОБА_28 розпочали заходи першої медичної допомоги, спочатку виникла думка, що ОСОБА_13 задушився, однак, згодом побачили кров та рану в грудній клітині. Разом з медиками доставили ОСОБА_17 в санчастину, де потерпілий помер. 
		Аналогічні показання дав суду свідок ОСОБА_22 .
		Згідно амбулаторного журналу санчастини в/ч НОМЕР_1 солдат ОСОБА_10 поступив у санчастину 18 листопада 2014 року о 19 годині 55 хвилин з відкритим проникаючим ножовим пораненням лівої половини грудної клітини з ушкодженням серця та артерії. Клінічна смерть констатована о 20 годині 25 хвилин. 
		   В судовому засіданні свідок ОСОБА_25 підтвердила час поступлення солдата ОСОБА_19 в санчастину  о 19.55 год. та дала показання про те, що того вечора разом із медсестрою ОСОБА_24 та лікарем ОСОБА_29 перебувала на чергуванні. Вона відповідала за заповнення амбулаторного журналу, тому час поступлення потерпілого в санчастину звірила із годинником та зробила про це запис за номером 844/36 , після чого викликала цивільну швидку допомогу.
		   Свідок ОСОБА_24 підтвердила правдивість показань свідка ОСОБА_30 , пояснивши, що приблизно о 20 годині вечора разом із лікарем прибула на виклик в казарму, де надавала першу допомогу потерпілому ОСОБА_31 , через 3-4 хв. потерпілого було доставлено в приміщення медчастини, продовжено реанімаційні заходи, однак неминуче настала смерть. У присутності цивільної швидкої допомоги констатована смерть солдата, час смерті зафіксовано у журналі. Усі відомості в журналі відповідають дійсності, журнал за будь-чиєю вказівкою не переписувався.    
		   Відповідно до протоколу огляду трупа (арк.165-170, т.1) та висновку судово-медичної експертизи №129 від 02.03.2015 р. (арк. 236-238, т.2) на тілі потерпілого ОСОБА_19 виявлені наступні тілесні ушкодження: 
		- проникаюче колото-різане поранення лівої половини грудної клітки, з пошкодженням серця, що супроводжувалось розвитком гемоперикарду й призвело до розвитку гострої серцево-судинної недостатності, яке виникло внаслідок травмуючої дії предмету типу клинка ножа з лезом і обушком, виникло незадовго до смерті та містить ознаки тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення та в даному конкретному випадку призвело до смерті,
		- синці, садна ніг, лівої кисті, які могли виникнути внаслідок контактів з тупими твердими предметами з обмеженою контактною поверхнею та містять ознаки легкого тілесного ушкодження.
		Всі описані тілесні ушкодження заподіяні прижиттєво. Між проникаючим колото-різаним пораненням грудної клітки та причиною смерті ОСОБА_19 існує прямий причинно-наслідковий зв`язок. Взаємне розташування нападника та потерпілого та розташування потерпілого в момент спричинення тілесних ушкоджень могло бути будь-яке, за умови дії травмуючого предмету по відношенню до осей тіла знизу догори під гострим кутом та спереду назад. Смерть потерпілого настала не відразу після отримання тілесних ушкоджень, а через певний проміжок часу. За умови відсутності втрати свідомості, у потерпілого залишилась здатність до активних дій. На момент смерті ОСОБА_13 перебував в стані важкої алкогольної інтоксикації.
		Допитані в судовому засіданні особи офіцерського складу свідки ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , повідомили, що дізнавшись про смерть ОСОБА_19 , вони організували заходи по встановленню причетних до події осіб. З цією метою опитали усіх військовослужбовців, які знаходились в розташуванні казарми, та встановили, що смерті потерпілого передував конфлікт між ним та ОСОБА_36 .
		Наявність такого конфлікту підтвердили суду свідки ОСОБА_23 та ОСОБА_37 .
		Зокрема, свідок ОСОБА_32 ( командир танкового батальйону) дав показання про те, що ввечері 18 листопада 2014 року зайшов у розташування казарми та побачив суперечку ОСОБА_14 та ОСОБА_18 . Вони штовхали один одного руками. Він наказав припинити таку поведінку. Через кілька хвилин залишаючи казарму, він знову побачив ОСОБА_14 та ОСОБА_17 , які на виході з казарми спокійно розмовляли. Однак, вже через 15-20 хвилин надійшло повідомлення про ножове поранення ОСОБА_18 .
		Свідок ОСОБА_23 також дав показання про те, що ввечері 18 листопада 2014 року, знаходився на виході з казарми, курив та розмовляв із дружиною по телефону. В цей час вийшов з казарми ОСОБА_12 із сумкою в руках, зупинився закурити. З казарми вийшов ОСОБА_13 , який був на підпитку, та образливо висловився в адресу ОСОБА_38 . Між ними виникла словесна перепалка, яка переросла в бійку. Розборонивши їх, ОСОБА_27 відлучився в туалет. В туалеті чув звуки боротьби, а коли через одну хвилину повернуся, то побачив ОСОБА_17 , який стояв, спираючись боком та головою об двері, ОСОБА_14 вже не було. Розуміючи, що ОСОБА_13 погано себе почуває та те, що самостійно він не зможе довести ОСОБА_17 до казарми, він пішов за допомогою. Повернувшись через дві хвилини разом із ОСОБА_39 та ОСОБА_28 побачив ОСОБА_17 в тамбурі ( приблизно за три метри від місця де він стояв раніше), останній лежав на спині. Поруч нікого не було. Одночасно по сходинках спустився офіцер, який почав викликати медичну допомогу.
		Показання свідка ОСОБА_40 повністю узгоджуються із даними слідчого експерименту, в ході якого свідок чітко вказав місце бійки, місце де стояв ОСОБА_13 та де його знайшли після повернення з казарми. Згідно даних використаного в ході слідчої дії секундоміра ОСОБА_27 знаходився в туалеті 1 хв 2 сек., а час, який знадобився ОСОБА_41 для повернення з казарми до ОСОБА_19 становив 1 хв.44 сек.
		В ході судового розгляду справи з урахуванням показів свідків ОСОБА_42 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_21 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , встановлено, що будь з ким іншим ОСОБА_13 в той день не конфліктував.
		Окрім того, при безпосередньому огляді судом мобільного телефону потерпілого ОСОБА_19 встановлено, що 18 листопада 2014 року о 19.09 год. відбулась розмова між потерпілим ОСОБА_16 та свідком ОСОБА_47 , яка тривала 5 хв.34 с. Як повідомив свідок під час цієї розмови ОСОБА_13 не висловлював будь-якої стурбованості та розповідав про плани на майбутнє.
		Сукупність зазначених доказів дає суду підстави дійти висновку, що лише у ОСОБА_8 був мотив та можливість у дуже короткий проміжок часу, поки був відсутній ОСОБА_27 , а це приблизно 1 хв., завдати ОСОБА_31  удар колото-ріжучим предметом. 
		Предмет злочину органами досудового розслідування не знайдено, хоча згідно показань допитаних в суді свідків огляд речей військовослужбовців, казарми та території військової частини був проведений відразу після події. Отже, предмет злочину винний забрав із собою, що повністю узгоджується із поведінкою обвинуваченого ОСОБА_14 після події. 
		Так, відповідно до показань свідків ОСОБА_40 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 обвинувачений ОСОБА_12 мав намір того дня виїхати з м.Володимир-Волинський нічним потягом сполученням Львів-Київ. Зокрема, свідок ОСОБА_51 пояснив, що після розмови з ОСОБА_15 ввечері 18.11.2014 р. в нього склалось враження, що у ОСОБА_14 вже є квиток на цей потяг. Свідок ОСОБА_27 підтвердив, що того дня ОСОБА_12 показував йому квиток на потяг, квиток лежав в папці з іншими документами.
		Попри це, ОСОБА_12 залишає місто Володимир-Волинський автосполученням, не зважаючи на прохання зі сторони командування повернутись для з`ясування обставин події.
		Так, згідно з інформацією телефонних розмов ОСОБА_8 (арк.154 т.2) першим обвинуваченому зателефонував військовий комісар ОСОБА_52 , дзвінок о 20.46 год., тривалість розмови 105 сек.
		В суді свідок ОСОБА_52 підтвердив, що дізнавшись від командування військової частини про існування підозри щодо ОСОБА_14 у вбивстві солдата ОСОБА_19 , відразу зателефонував до обвинуваченого та повідомив про смерть ОСОБА_18 . У розмові просив ОСОБА_14 повернутись у військову частину для з`ясування всіх обставин. Однак, ОСОБА_12 будь-яких пояснень щодо події не надав. Тоді, він зателефонував до батька ОСОБА_53 , з яким знайомий особисто та повідомив про подію.
		Наступний дзвінок згідно з інформацією телефонних розмов ОСОБА_8 мав місце о 20.54 год . До обвинуваченого зателефонував командир танкового батальйону ОСОБА_32 , тривалість розмови 61 сек.
		В судовому засіданні свідок ОСОБА_54 підтвердив, що після констатації смерті ОСОБА_19  та співбесіди із військовослужбовцями, маючи підозри щодо причетності ОСОБА_14 до події , він зателефонував до нього з пропозицією зустрітись . ОСОБА_12 погодився, тому він разом із ОСОБА_55 очікували на нього у кафе. Однак ОСОБА_12 не прийшов, а на дзвінки не відповідав. 
		Як відображено в інформаційній відомості о 21.11 год. ОСОБА_56 викликав таксі, а вже о 22.38 год. перебував в районі м.Луцька Волинської області, рухаючись в напрямку м.Києва.
		Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_57 дав суду показання про те, що дізнавшись ввечері 18 листопада 2014 року про смерть ОСОБА_19 та конфлікт між ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , вжив заходів для з`ясування місця перебування ОСОБА_14 і його повернення у частину, адже останній був у його безпосередньому підпорядкуванні. Під час однієї з телефонних розмов ОСОБА_12 пообіцяв прийти на зустріч у кафе, але не прийшов. В ході іншої телефонної розмови ОСОБА_12 запитав : «Він живий?», на що свідок за вказівкою когось з присутніх при розмові офіцерів відповів : «Так». ОСОБА_12 в свою чергу прокоментував : «Значить йому повезло». Від зустрічі ОСОБА_12 вже відмовився, при цьому склалось враження, що він перебуває в русі. Ця розмова відбувалась у тамбурі казарми, у присутності старших офіцерів та відтворювалась гучномовцем.
		Факт існування такої розмови, її зміст, місце її проведення, коло присутніх при розмові підтвердили свідки ОСОБА_58 , ОСОБА_33 , ОСОБА_35 , ОСОБА_34 , ОСОБА_37 .
		Зокрема, свідок ОСОБА_33 дав показання про те, що в той час виконував обов`язки з охорони правопорядку, тому прибув на місце пригоди та почав з`ясовувати у присутніх в казармі військовослужбовців обставини події. Хтось повідомив про конфлікт між ОСОБА_16 та ОСОБА_36 . Тоді він запропонував зателефонувати до ОСОБА_38 . Останньому телефонували усі, хто мав номер його телефону. Головною метою було з`ясувати місце його знаходження, домовитись про зустріч та забезпечити його повернення у військову частину для з`ясування обставин. О котрій годині відбувались ці розмови свідок не запам`ятав, однак категорично ствердив, що у присутності ОСОБА_44 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 . ОСОБА_57 телефонував до ОСОБА_14 та відбулась розмова, про яку йдеться.
		Показання свідків узгоджуються із даними інформаційної відомості телефонних розмов ОСОБА_14 , згідно якої ОСОБА_57 неодноразово телефонував до ОСОБА_38 . Перша розмова мала місце о 21.28 год., тривала 19 сек., ОСОБА_12 знаходився ще в межах м.Володимир-Волинський. Друга розмова мала місце о 22.44 год., тривала 219 сек., ОСОБА_12 вже знаходився в межах м.Луцька Волинської області.
		Зазначеними доказами спростовується версія обвинуваченого ОСОБА_14 про те, що він після залишення військової частини 18 листопада 2014 року не знав про поранення та смерть ОСОБА_19 , а під час телефонного спілкування із ОСОБА_61 та ОСОБА_62 розмовляв не про ОСОБА_26 .
		Надуманою та такою, що спрямована на ухилення від відповідальності, суд розцінює версію обвинуваченого ОСОБА_14 про те, що він не втікав від правоохоронних органів. Так, запропонована обвинуваченим хронологія розвитку подій не має логічного пояснення. Зокрема, згідно пояснень обвинуваченого, він, залишаючи приміщення казарми близько 19.30 год. 18 листопада 2014 року не мав чітких планів у який спосіб їхати додому. В той же час свідки під присягою засвідчили суду, що ОСОБА_12 мав намір їхати нічним потягом та мав квиток. Свідок ОСОБА_63 повідомив, що лише один нічний потяг сполученням Львів-Київ забезпечує виїзд з м.Володимир-Волинського, у вечірній час немає рейсового автобусного сполучення, окрім таксі та попутних автомобілів. Як підтвердив свідок ОСОБА_52 , вже о 20.46 год. він повідомив ОСОБА_64 про те, що його розшукують за підозрою у вбивстві ОСОБА_18 . Однак ОСОБА_12 не повертається у військову частину, не з`являється на обумовлену із ОСОБА_62 зустріч, не користується найбільш доступним та раніше запланованим засобом пересування  потягом, а вживає активних дій по пошуку автомобіля, сплачує за нього значні кошти. Обвинувачений ОСОБА_12 пояснив такий поспіх поганим самопочуттям та бажанням встигнути на заплановану на 19 листопада 2014 року зустріч із військовим комісаром ОСОБА_65 . Однак, як встановлено в ході допиту свідка ОСОБА_66 , така зустріч саме на таку дату не планувалась, у ОСОБА_14 не було потреби поспішати на неї. Одночасно свідок ОСОБА_57 підтвердив в суді, що ОСОБА_12 мав намір від`їжджати того дня нічним потягом, однак залишив місце служби, не поставивши його до відома.
		Не знайшли свого підтвердження та повністю спростовані в ході розгляду справи твердження обвинуваченого про те, що свідками суперечки між ОСОБА_16 та ОСОБА_15 були три військовослужбовця, які розборонили обвинуваченого і потерпілого, та у присутності яких ОСОБА_12 покинув приміщення казарми, а ОСОБА_13 залишився живим і неушкодженим.
		Вказані обставини сторона захисту не підтвердила жодними доказами. Суд неодноразово наголошував на тому, що в силу ст.22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони мають рівні права на збирання та подання доказів та подання суду речей, документів, інших доказів, процесуальних клопотань, спрямованих на здобуття доказів. Однак, сторона захисту своїм процесуальним право не скористалась. Твердження сторони захисту були голослівними. При цьому, обвинувачений ОСОБА_12 не зміг назвати свідків конфлікту, хоча, як встановлено в судовому засіданні, на першому поверсі казарми перебували військовослужбовці танкового батальйону, яких ОСОБА_12 знав хоча би візуально, а на другому поверсі знаходились лише ОСОБА_67  та ОСОБА_68 , які при конфлікті ОСОБА_14 з ОСОБА_16 присутні не були.
		Крім того, така версія обвинуваченого спростована показаннями свідка ОСОБА_40 , який категорично заперечив факт присутності інших осіб при конфлікті ОСОБА_14 та ОСОБА_19 на виході з казарми.
		Безпідставними є припущення сторони захисту щодо заподіяння поранення ОСОБА_31 саме в той проміжок часу (1 хв. 44 ск.), коли ОСОБА_27 пішов за ОСОБА_39 та ОСОБА_28 , щоб довести ОСОБА_17 до казарми. Як встановлено судом, у ОСОБА_19 не було конфліктів з іншими військовослужбовцями, жоден з присутніх у казармі військовослужбовців не мав ознак боротьби, слідів крові, не мав ножа, яким міг бути нанесений удар. В той же час, те, як стояв ОСОБА_13 в момент, коли його побачив ОСОБА_27 після виходу с туалету (вона чітко зображена на відеозаписі слідчого експерименту), дає підстави зробити висновок про наявність вже на той час у ОСОБА_19 ножового поранення. Крім того, свідок ОСОБА_22 пояснив, що коли ОСОБА_27 прибіг по допомогу він сказав, що ОСОБА_13  погано себе почуває і його потрібно забрати в казарму.
		Також безпідставними є припущення сторони захисту про причетність ОСОБА_40 до вчинення злочину, адже у суду немає приводу сумніватись у правдивості показань свідка ОСОБА_69 . Крім того, суду не надано стороною захисту будь-яких доказів на підтвердження існування у ОСОБА_40 приводу для вбивства ОСОБА_19  та оговорювання ОСОБА_38 . Існування вихідного дзвінка з телефону ОСОБА_19 на телефон ОСОБА_40 о 19.40 хв. жодним чином не може свідчити про винність ОСОБА_40 , оскільки в ході безпосереднього огляду мобільного телефону потерпілого ОСОБА_19 судом встановлено, що о 19 год. 38 сек. мав місце також вихідний дзвінок на мобільний телефон ОСОБА_50 , однак розмови не відбулись. 
		Не знайшли свого підтвердження в суді аргументи сторони захисту щодо неправдивості показань свідків ОСОБА_70 , ОСОБА_46 , ОСОБА_59 , ОСОБА_71 .
		Зокрема, захисник обвинуваченого стверджував, що ці свідки дають неправдиві показання в частині існування телефонної розмови між ОСОБА_61 та обвинуваченим ОСОБА_8 , в ході якої ОСОБА_12 запитав «Чи він живий?» та отримавши позитивну відповідь ОСОБА_49 , висловився «Значить йому повезло». Сторона захисту акцентувала увагу на тому, що така розмова відбувалась згідно показів свідків ОСОБА_70 , ОСОБА_46 , ОСОБА_72 , ОСОБА_43 у тамбурі казарми , де знайшли тіло ОСОБА_73 . Мала місце розмова ОСОБА_49 з ОСОБА_15 згідно роздруківки о 22.44 год. Однак, згідно протоколу огляду, в той час проводився огляд місця події, при якому були присутні поняті ОСОБА_67 та ОСОБА_74 .. Останні такої розмови не чули, як і не бачили вищевказаних офіцерів. Тому всю цю розмову свідки вигадали. Крім того, сторона захисту на підтвердження своїх висновків покликалась на показання свідка ОСОБА_75 , який в суді дав показання про те, що чув розмову з аналогічним змістом, але вже не між ОСОБА_55 і ОСОБА_15 , а між ОСОБА_76 та ОСОБА_15 , і не в тамбурі казарми, а санчастині, і не о 22.44 год, а о 20.54 год.. Крім того, сам ОСОБА_77 , на думку захисту не міг чути жодних розмов, оскільки прибув на місце події після повідомлення про злочин, яке згідно реєстрації в журналі єдиного обліку заяв та повідомлень про злочин мало місце о 21.30 год. Покликаючись на такі розбіжності в показах свідків, сторона захисту вважає розмову із ОСОБА_15 вигаданою з метою його оговорювання.
		Суд перевірив версію сторони захисту та на підставі детального допиту свідків встановив, що дійсно в журналі єдиного обліку заяв та повідомлень про злочин запис за номером 3151 про подію у військовій частині датований 18.11.2014 року о 21.30год, виїзд слідчо-оперативної групи  о 21.34 год. Однак, свідок ОСОБА_63 , який на той час обіймав посаду начальника карного розшуку органів внутрішніх справ, пояснив, що реєстрація повідомлень у 2014 році не проводилась автоматично, тому могла бути зроблена черговим пізніше. Він же прибув на місце події відразу після надходження повідомлення до відділку поліції та був присутнім при опитуванні військовослужбовців, організовував пошуки ОСОБА_14 , організовував перевірку пасажирів потягу Львів-Київ. Свідок категорично ствердив, що чув розмову ОСОБА_46 з ОСОБА_8 , під час розмови ОСОБА_32 знаходився в медчастині. Метою розмови було з`ясувати місце перебування ОСОБА_14 та домовитись з ним про зустріч. Свідок порадив ОСОБА_78 не говорити про смерть ОСОБА_18 . Суб`єктивно свідок ОСОБА_77 запам`ятав розмову не з таким змістом, як доніс її суду сам свідок ОСОБА_54 , однак це жодним чином не спростовує правдивість показань свідків ОСОБА_49 , ОСОБА_79 та інших. Адже, свідок ОСОБА_77 , враховуючи надзвичайність події, швидкий розвиток всіх подальших розшукових дій, значну кількість присутніх військовослужбовців, обсяг інформації про місце знаходження ОСОБА_14 , час який минув від події, міг суб`єктивно запам`ятати інформацію, при цьому свідок запам`ятав головне: була розмова ОСОБА_48 з ОСОБА_15 , і була розмова, в ході якої ОСОБА_12 фактично признався у вчиненому.
		Що стосується понятих при огляді місця події, то допитані судом свідки ОСОБА_67  та ОСОБА_68 (поняті при огляді місця події від 18.11.2014 р.) пояснили, що не були присутні на слідчій дії від початку до кінця. Коли вони прийшли на місце події, то протокол огляду був майже дописаний, в тамбурі казарми вони знаходились не більше 30 хвилин, після чого слідчі продовжили свою роботу, а вони повернулись в казарму. Що відбувалось до та після їх присутності їм не відомо. Також свідки пояснили, що не звернули уваги на те, о котрій годині прибули на місце події. Таким чином, необізнаність свідків ОСОБА_80 та ОСОБА_81 про телефонну розмову офіцерів з ОСОБА_15 не доводить відсутність такої розмови.
		Твердження сторони захисту про те, що свідок ОСОБА_33 не був присутній при розмові, оскільки його телефон зафіксовано в іншому районі міста Володимир-Волинський (арк. 142,т.2), спростовані показаннями свідка ОСОБА_70 , який повідомив суду, що користувався на той час кількома телефонами, тому телефон, про який говорить захист міг бути у когось із підлеглих чи членів сім`ї.
		Перевіривши доводи сторони захисту, суд на підставі статтей 23 та 94 Кримінального процесуального кодексу України дійшов висновку, що показання свідків ОСОБА_49 , ОСОБА_79 , ОСОБА_82 , ОСОБА_48 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 є достовірними.
		Крім того, покладені в обґрунтування вироку докази є належними та допустимими, у своїй сукупності вони взаємоузгоджуються, послідовно відтворюють картину подій та є достатніми для прийняття процесуального рішення щодо винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 . 
		Об`єктивних сумнівів у доведеності вини ОСОБА_14 у вбивстві ОСОБА_19 у суду немає.
		Одночасно суд зауважує, що підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України немає, оскільки характер, локалізація, тяжкість тілесних ушкоджень, механізм їх спричинення, знаряддя злочину, динаміка дій обвинуваченого свідчать про прямий умисел на позбавлення життя потерпілого. 
		Згідно висновку судово-психіатричної експертизи №3 від 08.01.2015 року (арк. 187-190, т.2) на момент вчинення інкримінованих протиправних дій ОСОБА_12 не виявляв ознак хронічного психічного захворювання, недоумства чи тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. В момент скоєння вбивства в стані фізіологічного афекту, як психологічної підстави сильного душевного хвилювання, не перебував.     
		Враховуючи наведене суд вважає, що обвинувачений був осудним на момент вчинення злочину та є таким і в даний час, а тому відповідно до вимог статті 19 Кримінального кодексу України підлягає кримінальній відповідальності за вчинений злочин.
		При призначенні покарання ОСОБА_8 суд відповідно до вимог ст. 65 Кримінального кодексу враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
		Вчинений обвинуваченим злочин відповідно до статті 12 Кримінального кодексу є особливо тяжким.
		ОСОБА_8 за матеріалами кримінального провадження не вперше притягується до кримінальної відповідальності, свою вину у вчиненому не визнав, пробачення у батьків потерпілого не попросив, в той же час за характеристикою безпосереднього командування (арк. 61, т.1) виконував бойове завдання по захисту держави в ході АТО та зберіг життя всьому підрозділу, є молодою особою, одружений, на його утриманні перебуває одна неповнолітня дитина.
		Судом не встановлені обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.
		На переконання суду, не доведено в ході розгляду справи таку обтяжуючу покарання обставину, як вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Оскільки жоден із допитаних судом свідків не підтвердив факт перебування ОСОБА_14 в день події в стані сп`яніння. Свідок ОСОБА_85 , на покази якого посилалась сторона обвинувачення, підтвердив лише, що він разом із обвинуваченим ОСОБА_15 та потерпілим ОСОБА_16 ввечері того дня під час розпивання спиртних напоїв згадували Донбас, але скільки випив ОСОБА_12 та чи взагалі він пив свідок не пам`ятає.
		Враховуючи конкретні обставини події, невідворотні наслідки злочину, позицію потерпілого ОСОБА_7 , який наполягає на найсуворішому покаранні, ставлення обвинуваченого до вчиненого, суд вважає необхідним призначити покарання в межах санкції частини першої статті 115 Кримінального кодексу України. 
		Суд наголошує, що принцип поваги до життя іншої людини є непорушним. 
		Визначаючи конкретний строк покарання у виді позбавлення волі, суд зауважує, що відповідно до частини 2 ст. 50 Кримінального кодексу покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. При цьому строк покарання повинен сприяти перевихованню винного та його поверненню в суспільство. З цих міркувань позиція прокурора та потерпілого про призначення покарання на строк наближений до максимального є невиправданою.
		Крім того, необхідно врахувати, що при новому розгляді справи після скасування апеляційною інстанцією вироку Володимир-Волинського міського суду від 09 жовтня 2015 року, суд не вправі посилити покарання та вийти за межі раніше призначених 9 років позбавлення волі. Адже, відповідно до вимог частини другої статті 416 Кримінального процесуального кодексу при новому розгляді в суді першої інстанції допускається посилення покарання тільки за умови, якщо вирок скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого у зв`язку з необхідністю посилення покарання. Прокурор та потерпілі вирок Володимир-Волинського міського суду від 09 жовтня 2015 року не оскаржували.
		Що стосується вимоги прокурора призначити обвинуваченому ОСОБА_8 передбачене ст.54 Кримінального кодексу додаткове покарання у виді позбавлення військового звання старший лейтенант, то суд з огляду на заслуги ОСОБА_14 перед державою під час участі в АТО , не вважає доцільним та необхідним призначати таке покарання.
		   Вирішуючи цивільні позови потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_86 до обвинуваченого ОСОБА_8 суд керувався наступним:
		   Потерпілий ОСОБА_7 просить стягнути з обвинуваченого 20123,00 грн. завданої майнової шкоди, яка складається з витрат на поминальні обіди в день поховань та сороковий день на загальну суму 15973,00 грн., витрат на транспортування померлого в розмірі 2150,00 грн, витрат на поховання в розмірі 2000,00 грн. А також просить стягнути 500000,00 грн компенсації відшкодування завданої моральної шкоди.
		   Потерпілою ОСОБА_87 заявлено позов про відшкодування лише моральної шкоди в розмірі 500000,00 грн.    
		   Відповідно дост. 1201 ЦК Україниособа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодовувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати.
		   Стаття 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу»визначає поховання померлого як комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечить законодавству.
		   Під комплексом заходів та обрядових дій розуміється, зокрема, організація поховання померлого і проведення у зв`язку з цим ритуальних послуг відповідно до місцевих умов. 
		   Тобто, виходячи із визначення поняття поховання, відповідно до закону, до таких витрат можна віднести ті, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом у могилу.
		   Отже, витрати на проведення поминальних обідів, які проводяться після поховання, не відносяться до витрат на поховання, відшкодовувати їх винний не зобов`язаний.
		   Також потерпілим не надано суду жодних доказів на підтвердження розміру інших витрат на поховання сина, а тому у задоволенні позову в частині стягнення майнової шкоди слід відмовити.
		   Що стосується позовів потерпілих в частині відшкодування моральної шкоди, то кожен з них відповідно до вимог ст..1167 ЦК України підлягає до часткового задоволення.
		   Як роз`яснено у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд повинен виходити з принципів законності, зваженості і справедливості.
		   Приймаючи до уваги ту глибину та характер душевних страждань батьків, які втратили сина, при цьому сина, який повернувся живим із зони АТО, був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеню, а загинув у військовій частині в побутових умовах, за встановленими обставинами справи загинув в той же день, коли повернувся з дому. Беручи до уваги непоправність наслідків, які настали для батьків, стан їх здоров`я, зокрема те, що ОСОБА_88 після смерті сина самостійно майже не пересувається, а ОСОБА_7 докладав великих зусиль для втамування болю під час судового розгляду даного кримінального провадження, час, який минув від дати вбивства, суд вважає справедливим та розумним визначити відшкодування завданої моральної шкоди на рівні по 200000 грн кожному.
		Запобіжний захід, обраний відносно ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, з урахуванням призначеного виду покарання, особи обвинуваченого, з метою забезпечення виконання вироку, суд на підставі ст. 177 КПК України, до набрання вироком законної сили вважає необхідним, залишити без змін.
		Згідно матеріалів провадження ОСОБА_8 затримано 19 листопада 2014 року. Саме з цього дня відповідно до вимог частини п`ятої ст.115, частини другої ст.197 Кримінального процесуального України обраховується строк тримання особи під вартою.
		За правилами частини п`ятої ст.72 Кримінального кодексу України, з урахуванням положень ст.1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» строк попереднього ув`язнення з 19.11.2014 р. по день набрання вироком законної сили включно необхідно зарахувати в строк відбуття покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
		Доля речових доказів підлягає вирішенню в порядку ст.100 КПК України.
		 Керуючись статтями 373,374 Кримінального процесуального кодексу України, суд,
		У Х В А Л И В:
		Визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев`ять) років.
		Строк відбування покарання рахувати з моменту затримання, тобто з 19 листопада 2014 року. 
		На підставі ч.5ст.72 КК Українив строк відбуття покарання зарахувати строк попереднього ув`язнення з 19.11.2014 року по день набрання вироком законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		Запобіжний захід щодо ОСОБА_8 до вступу вироку у законну силу залишити попередній - тримання під вартою.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7  задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7  відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 200000,00 грн. ( двісті тисяч гривень). В решті позову відмовити.
		Цивільний позов потерпілої ОСОБА_86 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_86  відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 200000,00 грн. ( двісті тисяч гривень). В решті позову відмовити.
		Речові докази у справі :
		- мобільний телефон марки «Нокія», імеі НОМЕР_2 , який зберігається при матеріалах кримінального провадження  повернути потерпілому ОСОБА_7 ,
		- СD-R диски з роздруківками телефонних розмов ОСОБА_8 , ОСОБА_89 , ОСОБА_70 , ОСОБА_43 ( арк.. 92,128,142,154,155, т.2), слід речовини бурого кольору, змив прозорої рідини, біологічні зразки, недопалки (арк. 197-203 т.2) - залишити при матеріалах кримінального провадження,
		- темно-синю куртку, куртку військового зразка, штани військового зразка з поясом з натуральної шкіри, светр шерстяний червоного кольору, білизну, берци військового зразка чорного кольору, які знаходяться на зберіганні в кімнаті для зберігання речових доказів військової прокуратури Луцького гарнізону - повернути потерпілому ОСОБА_7 ,
		- куртку синього кольору, светр світло-сірого кольору, що знаходяться на зберіганні в кімнаті для зберігання речових доказів військової прокуратури Луцького гарнізону - повернути ОСОБА_8 ,
		-оригінал амбулаторного журналу  залишити при матеріалах кримінального провадження.
		Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, протягом того ж строку з моменту вручення копії вироку.
		 
		Головуючий суддя:ОСОБА_1 
		 
		Судді ОСОБА_90 
		 ОСОБА_91

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...