Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/5477/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 30.05.2016. Зареєстровано: 31.05.2016. Забезпечено надання загального доступу: 02.06.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		17.05.2016Справа №910/5477/16          
		за позовом Заступника прокурора міста Києва
		до 1) Київської міської ради
		    2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-буд»
		про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та визнання відсутності права
		Суддя Ярмак О.М.
		Представники сторін:
		Від позивача (прокуратури): Склар Д.Ю. службове посвідчення №0410714 від 03.02.2016
		Від відповідача 1: Безносик А.О. представник за довіреністю №225-КМГ-740
		Від відповідача 2: Гладченко В.О. представник за довіреністю №4 від 29.01.2016
		                                Шапченко І.С. представник за довіреністю №5 від 01.02.2016
		 
		          У судовому засіданні 17.05.2016 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до ч.2 ст. 85 ГПК України.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Заступник прокурора міста Києва звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» про:
		- визнання незаконним та скасування п.9 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 № 638-8/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»;
		- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1002 кв. м. по вул. Стрітенській, 8 у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер 8   000   000   000:91:171:0009), укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-буд», зареєстрованого  Головним  управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної  адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 01.04.2005 за № 91-6-00427;
		- визнання  відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-буд» права користування  земельною ділянкою площею 1002 кв. м на вул. Стрітенській, 8 у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер 8   000   000   000:91:171:0009).
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.03.2016 порушено провадження у справі №910/5477/16, розгляд справи призначено на 26.04.2016.
		25.04.2016 представником позивача були подані до суду пояснення по справі.
		26.04.2016 відповідачем 1 поданий відзив у справі, в якому він проти позову заперечує, стверджує, що рішення Київської міської ради від 10.07.2003 № 638-8/798 прийнято відповідно до норм чинного законодавства, ніяким чином не порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, тому підстав для його скасування немає.
		26.04.2016  в судовому засіданні оголошена перерва до 17.05.2016 на підставі ст. 77 ГПК України.
		13.05.2016 від відповідача 2 до канцелярії суду надійшла заява, в якій він просить зобов'язати прокуратуру міста Києва здійснити доплату судового збору за подання до господарського суду вимоги № 2 (про визнання  договору оренди недійсним) у розмірі, встановленому для вимог майнового характеру, у відповідності до положень Закону України «Про судовий збір». Вказана заява залишена без задоволення в зв'язку з її безпідставністю.
		17.05.2016 в судовому засіданні представником відповідача 2 заявлено усне клопотання про витребування від прокуратури доказів, що особа, яка підписала позовну заяву, є заступником прокурора, та подано клопотання про витребування доказів, а саме: копії матеріалів звернення Голови правління ОСББ «Велика Житомирська, 27» від 28.07.2015, які було відхилені судом, оскільки не відповідають статті 38 ГПК України.
		Відповідач 2 вимог ухвали суду не виконав, письмового відзиву на позов не надав, його представник  в судовому засіданні усно заперечив проти задоволення позову.
		Представником відповідача 2 подана заява про застосування строків позовної давності.
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва
		ВСТАНОВИВ:
		 
		10.07.2003  Київською міською радою прийнято рішення №638-8/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», пунктом 9 якого затверджено проект відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку по вул. Стрітенській, 8 у Шевченківському районі м. Києва та вирішено передати вказаному товариству, за умови виконання п.9.1 цього рішення, в довгострокову оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 0, 10 га за рахунок земель міської забудови.
		29.03.2005 на виконання вказаного рішення між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» було укладено нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про що зроблено запис від 01.04.2005  №91-6-00427 у книзі записів державної реєстрації договорів. 
		В позовній заяві та наданих прокуратурою міста Києва письмових поясненнях заступних прокурора в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що зазначене рішення Київської міської ради прийнято, а договір оренди укладено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, порушені норми Земельного кодексу України, Закону України «Про охорону культурної спадщини», Конвецію ЮНЕСКО про охорону  всесвітньої  культурної та природної спадщини, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться  у Центральному історичному ареалі міста, в архітектурній  та археологічній охоронній зонах, відноситься до земель історико-культурного призначення, тому на неї поширюється спеціальний режим використання. Вказує, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2010 у справі № 2а-86998/10/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2011, установлено, що земельні ділянки в межах охоронюваної зони  ансамблю споруд Софійського собору віднесені до охоронюваної археологічної зони території законодавством як на місцевому  рівні так і на республіканському рівні, а земельні ділянки в межах охоронної зони є землями історико - культурного призначення та особливо цінними землями.
		Дослідивши наявні в матеріалах справи та надані в судових засіданнях докази  в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити з наступних підстав. 
		Позовні вимоги про визнання незаконним та скасування п. 9 рішення від 10.07.2003 року заступник прокурора обґрунтовує тим, що Київською міською радою вказане рішення прийняте з порушенням чинного законодавства, тому відповідно до вимог ст. 21 ЦК України  підлягає визнанню незаконним та скасуванню у судовому порядку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Згідно п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року N 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
		Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з вимогами ст.ст. 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
		Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		Статтею 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" встановлено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
		Статтями 9, 122 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями комунальної власності територіальної громади м. Києва віднесено до повноважень Київської міської ради.
		Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
		Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що вирішення відповідно до Закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.
		Статтею 9 Земельного кодексу України визначено, що розпорядження землями територіальної громади міста Києва, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відноситься до повноважень Київської міської ради.
		Так, в порядку реалізації указаних положень законодавства 10.07.2003 Київською міською радою прийнято рішення № 638-8/798 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», яким затверджено проект відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю «Житло-Буд» для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку по вул. Стрітенській, 8 у Шевченківському районі м. Києва та вирішено передати вказаному товариству, за умови виконання п.9.1 цього рішення, в довгострокову оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 0, 10 га за рахунок земель міської забудови (п. 9).
		Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
		З матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаного рішення між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений та зареєстрований договір оренди, а проект землеустрою у встановленому законом порядку був погоджений із Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища (висновок №19-542 від 12.06.2003), Головним державним санітарним лікарем м. Києва (висновок №4699 27.06.2003), Управлінням охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища (висновок №3463 від 25.06.2003), Державним управлінням екології та природних ресурсів в м. Києві (висновок №08-9-20/5812 від 05.08.2003). 
		Висновком державної землевпорядної експертизи № 4783 встановлено, що проект відведення земельної ділянки відповідає нормативно-технічним вимогам.
		Відповідно до вказаних висновків, установи, що їх складали, не заперечували проти відведення земельної ділянки.
		Посилання позивача на порушення ст.ст. 1, 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» є безпідставними з огляду на те, що в даних правовідносинах застосовуються положення ст. 53 Земельного кодексу України, які не відносили до складу земель історико - культурного призначення землі охоронних зон архітектурних пам'яток.
		Згідно із частиною 3 Розділу ІХ «Прикінцевих положень» Земельного кодексу України закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності Земельним Кодексом, діють у частині, що не суперечить Земельному кодексу України.
		Відтак, на момент прийняття рішення та укладення договору оренди землі спірна земельна ділянка не відносилася до земель історико-культурного призначення.
		Посилання прокуратури на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2010 у справі № 2а -8698/10/2670 як на підставу скасування пункту 9  рішення  Київської міської ради  від 10.07.2003 є необґрунтованим, оскільки рішення прийняте за сім років до винесення постанови судом.
		Як вбачається з матеріалів справи та наданих прокуратурою міста Києва письмових пояснень, Заступник прокурора міста Києва звернувся до суду в якості позивача за даним позовом відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 29 ГПК України, посилаючись при цьому на порушення інтересів держави наданням Київською міськрадою в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Житло - буд" земельної ділянки територіальної громади та  враховуючи, що з прийняттям 23.02.2012 змін до Закону України "Про державний контроль за використанням і охороною земель" центральний орган виконавчої влади у сфері земельних відносин - Державне агентство земельних ресурсів України позбавлено функцій контролю за використанням і охороною земель, а створена для виконання вказаних завдань Державна інспекція сільського господарства України не наділена законом повноваженнями звернення до суду з позовами.
		Згідно з ч. 2. ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. 
		Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
		Статтею 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави, прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений  державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Отже, у позовній заяві прокурора повинно бути: а) зазначено, в чому полягає порушення інтересів держави; б) обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави; в) вказано орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. 
		Зміст поняття "державні інтереси" розглянуто в Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8 квітня 1999.
		Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. 
		Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України за N 3-рп/99 від 08.04.1999 зазначено, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
		Вважаючи, що під час прийняття рішення Київської міської ради від 10.07.2003 та укладення між Київською міською радою та ТОВ "Житло - буд" договору оренди земельної ділянки відбулося порушення загальнодержавного інтересу в результаті недодержання встановленого законом порядку набуття та реалізації прав на землю, заступник прокурора міста Києва звернувся до суду з даним позовом, зазначивши, що з прийняттям 23.02.2012 змін до Закону України "Про державний  контроль за використанням  і охороною земель" центральний орган  виконавчої влади  у сфері земельних відносин - Державне  агентство  земельних  ресурсів України позбавлене функцій  контролю за використанням і охороною земель, а створена для виконання  вказаних завдань Державна інспекція сільського  господарства України не наділена законом повноваженнями звернення до суду.
		Положенням про Державну інспекцію сільського господарства України, яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 N 459/2011, визначено, що Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
		В силу пункту 1 статті 4 Положення Держсільгоспінспекція України, відповідно до покладених на неї завдань, організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах.
		В позовній заяві вказано, що оскаржуваним рішенням та договором щодо передачі спірної земельної ділянки ТОВ "Житло -буд" в оренду порушено інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів.
		Повноваження спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель визначені статтею 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".
		Згідно пункту "а" частини 1 статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється у частині, зокрема, додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.
		Частиною 4 статті 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються, шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.
		Таким чином, законодавство чітко визначає повноваження державного органу при здійсненні державного контролю за використанням та охороною земель та шляхи реалізації цього контролю, до яких, разом з тим, не відноситься право на подання позову до суду з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради та визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки.
		Згідно вимог статті  33 ГПК України кожна сторона  повинна довести ті обставини, на  які вона посилається  як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до ст. 33 ГПК України, розподіляється  між сторонами виходячи з того, хто посилається  на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. В даному випадку це стосувалося прокурора, що мав довести суду факт порушення інтересів держави відповідачами та надати відповідні докази.
		Всупереч приписів норм ст. ст. 1, 2 , 29 ГПК України прокурором не визначено, в чому полягає порушення інтересів держави в результаті передачі в орендне користування відповідачем 1 відповідачу 2 спірної земельної ділянки, не обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави шляхом пред'явлення даного позову, а також не вказано орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, тобто не доведено суду наявність у прокурора передбачених законом повноважень на звернення з даним позовом до суду.
		Стосовно заявлених прокурором вимог про визнання відсутнім у відповідача-2 права користування спірною земельною ділянкою, суд зазначає, що вказані вимоги не ґрунтуються на положеннях статті 152 Земельного кодексу України, якою передбачено способи захисту прав на земельні ділянки, та не призводять до поновлення порушеного права згідно із положеннями цього кодексу.
		Прокурором не доведено суду та не надано належних доказів, в розумінні ст. 34 ГПК України, які б свідчили, що відповідачами порушені інтереси держави, які стосуються розпорядження спірною земельною ділянкою, правом на розпорядження якою наділена Київська міська рада, яка виступає в даній справі відповідачем.
		Проаналізувавши положення чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в зв'язку з їх безпідставністю та недоведеністю.
		Що стосується заяви відповідача 2 про застосування позовної давності до позовних вимог, суд зазначає таке.
		Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Відповідно до п.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду мають право звертатися підприємства та організації за захистом своїх порушених прав і охоронюваних законом інтересів.
		Отже, оскільки суд не встановив факту порушення інтересів держави, за захистом яких Заступник прокурора міста Києва звернувся до суду, тобто, підстави для задоволення позову відсутні, то позовна давність за таких умов не застосовується.
		З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні заявлених позовних вимог, судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача. 
		Керуючись ст. ст. 1, 2, 29, 32-34, 49, 82-85 ГПК України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У позові відмовити повністю.
		Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повне рішення складено: 30.05.2016
		 
		Суддя                                                                                О.М. Ярмак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...