Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-72кс15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 31.05.2016. Забезпечено надання загального доступу: 01.06.2016.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		19 травня 2016 року                    м. Київ          
		 
		Судова палата у кримінальних справах
		Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючогосудді-доповідача ОСОБА_5.,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                суддів:   при  секретарях:ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_12., ОСОБА_13., ОСОБА_14.  ОСОБА_15., ОСОБА_16., за участю: прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_17., захисника ОСОБА_18.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженого ОСОБА_2 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2015 року,
		 
		у с т а н о в и л а:
		 
		Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя                     від 12 червня 2014 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, раніше не судимого, виправдано за частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК) (у редакції Закону України від 7 квітня 2011 року № 3207-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» (далі - Закон № 3207-VI) у зв'язку із недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення.
		Апеляційний суд Запорізької області 4 лютого 2015 року вирок місцевого суду скасував і постановив новий вирок, згідно з яким визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК (у редакції Закону                     № 3207-VI), та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на три роки, з конфіскацією всього майна, і на підставі статті 54 КК позбавив ОСОБА_2         12 рангу державного службовця.
		Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 19 листопада 2015 року вирок Апеляційного суду Запорізької області від 4 лютого 2015 року щодо ОСОБА_2 залишила без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
		ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що він, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище та обіймає посаду головного державного інспектора з охорони праці відділу організації державного нагляду та управління охороною праці територіального управління Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України (далі - Держгірпромнагляд) у Запорізькій області, 17 травня 2013 року о 12 годині         20 хвилин у своєму службовому кабінеті № 214 одержав від ОСОБА_3 хабар у розмірі 3500 гривень за проведення реєстрації та видачу свідоцтва про реєстрацію технологічного транспортного засобу - екскаватора-навантажувача марки «Caterpillar 428C», власником якого був ОСОБА_4.
		У заяві  про перегляд справи Верховним Судом України засуджений ОСОБА_2 просить судові рішення скасувати та закрити провадження у справі з підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 3 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). 
		Вказує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції                 статті 368 КК, зазначаючи, що він не може бути суб'єктом злочину, оскільки відповідно до покладених на нього обов'язків, визначених посадовою інструкцією, при реєстрації технологічного транспортного засобу не був наділений владою і не використовував службового становища, а лише виконував суто технічні функції з підготовки документів. Вважає, що суд касаційної інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що він є службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище. 
		На обґрунтування неоднакового застосування норми кримінального закону засуджений ОСОБА_2 надав копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня                  2013 року, в якій суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про виправдання ОСОБА_1 за частиною третьою                 статті 368 КК, оскільки ОСОБА_1 виконала в інтересах ОСОБА_3 лише технічну роботу і вчинені нею дії не входили до її службових обов'язків і повноважень, крім того, вона не є службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.
		Також засуджений ОСОБА_2 вказує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, передбачених КПК, які стосуються оцінки доказів, їх належності та допустимості, та стверджує, що в матеріалах провадження відсутні документи, на підставі яких проводились негласні слідчі дії, і вони не досліджувались судом.
		Як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих процесуальних норм засуджений ОСОБА_2 надав копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2015 року, якою ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції. У цій справі суд касаційної інстанції вказав, що апеляційний суд допустив істотні порушення норм КПК, оскільки належним чином не перевірив обставин, що впливали на допустимість доказів, покладених в основу вироку, не дав відповідей на доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд не досліджував матеріали, які стосувалися санкціонування судом негласних слідчих (розшукових) дій, не звернув уваги на відсутність у матеріалах кримінального провадження копій ухвал слідчого судді про надання дозволів на застосування зазначених заходів, тобто не з'ясував правові підстави та порядок застосування заходів, які тимчасово обмежували конституційні права і свободи ОСОБА_1. Також заявник послався на копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2015 року, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу апеляційного суду. Касаційний суд погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про виправдання ОСОБА_1 за частиною другою статті 307 КК у зв'язку з тим, що сторона обвинувачення не надала допустимі та належні докази на підтвердження пред'явленого обвинувачення.
		На обґрунтування своєї заяви з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному в постанові Верховного Суду України, заявник послався на постанову Верховного Суду України від 8 жовтня 2015 року (справа                  № 5-109кс15), указуючи, що це судове рішення містить висновок стосовно визначення поняття службової особи як спеціального суб'єкта злочину, передбаченого статтею 368 КК, який у його справі суд касаційної інстанції не врахував.
		Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд) заслухала суддю-доповідача, доводи захисника ОСОБА_18. щодо задоволення заяви і прокурора, який вважав, що заява задоволенню не підлягає, дослідила матеріали кримінального провадження і матеріали, додані до заяви, обговорила доводи заяви і дійшла висновку про таке.
		1. Суд зазначає, що згідно з його усталеною практикою положення пунктів 1 і 2 статті 445 КПК передбачають особливі вимоги та застереження для уможливлення процедури порівняння судових рішень на предмет однаковості/неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального і процесуального права. У цьому зв'язку Суд наголошує, що факт неоднакового застосування норми права судом касаційної інстанції повинен мати певний зовнішній вияв, знаходити відображення у відповідному процесуальному документі (рішенні). Про неоднакове застосування норми права свідчить неоднакове її розуміння судом виключно в процесі правозастосування, що зумовлює ухвалення рішень, які мають різний зміст. Неоднаковість у застосуванні положень норми права нерозривно пов'язана з предметом правозастосування - одна і та сама норма (її положення, припис) одного і того самого закону. Для уможливлення процедури порівняння судових рішень, оцінки Судом відповідної норми права на предмет неоднаковості її застосування, така норма має бути реально застосована судом касаційної інстанції під час розгляду справи за касаційною процедурою (постанови Суду у справах № 5-249кс15 від 21 січня 2016 року, № 5-40кс16 від 3 березня 2016 року).
		2. Згідно з пунктом 2 статті 445 КПК однією із підстав перегляду судових рішень є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми Кримінального процесуального Кодексу, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.  
		2.1. Суд зазначає, що хоча на стадії відкриття провадження заява засудженого й була визнана прийнятною, проте вона містить досить специфічні питання права і факту, щоб їх можна було вирішити на етапі перевірки (стадії допуску справи) відповідності заяви вимогам статті 450 КПК в контексті застосування пункту 2 статті 445 КПК. Тому Суд вважає, що це питання потребує перегляду, але в межах повноважень Суду, визначених законом.  
		2.2. У своїй практиці Суд уже надавав роз'яснення власних повноважень в аспекті положень статті 445 КПК, згідно з якими до його компетенції не входить розгляд помилок щодо фактів, нібито допущених судами першої чи апеляційної інстанцій.  Якби це було інакше, Суд перебирав би на себе не властиві для нього функції та перевищив би межі своїх повноважень (постанови Суду у справах № 5-109кс15 від 8 жовтня 2015 року, № 5-299кс15 від 24 березня 2016 року). 
		З огляду на це Суд, за загальним правилом, не може піддавати сумніву встановлення фактів у справі, але має повноваження визначати правильність/неправильність тлумачення та застосування судом касаційної інстанції норм матеріального чи процесуального права. 
		2.3. Суд констатує, що ОСОБА_2 у своїй заяві стверджує про неоднакове застосування касаційним судом норм КПК і наводить перелік доказів, яким, на його думку, не було надано судами відповідної оцінки чи дана неправильна оцінка, та посилається при цьому на статті: 23 КПК (безпосередність дослідження доказів, речей і документів), 86 КПК (допустимість доказу), 94 КПК (оцінка доказів), 241 КПК (освідування особи), які визначають загальні умови, правила і компетенцію учасників кримінальної процесуальної діяльності. 
		Проте засуджений не визначився зі своїми вимогами в аспекті положень пункту 2 статті 445 КПК. У своїй заяві він не навів конкретні норми КПК, які неоднаково застосовані касаційним судом у різних рішеннях. Його заява фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності втрутитись у фактичну складову рішень, ухвалених щодо нього судами нижчого рівня.
		У судовому засіданні Суду захисник засудженого ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_18. також не зміг обґрунтувати неоднаковість правозастосування судом касаційної інстанції процесуальних норм в аспекті наданих для порівняння рішень цього суду.
		2.4. Наведене свідчить про неприйнятність поданої до Суду заяви з підстави, передбаченої пунктом 2 статті 445 КПК.
		3. Досліджуючи доводи заяви, якими аргументовано необхідність перегляду ухвали касаційного суду, що оспорюється, з підстав, визначених пунктами 1 і 3 статті 445 КПК, Суд зазначає про таке.
		3.1. У цій справі Суд вважає, що у розумінні пункту 1 статті 445 КПК дійсно відбулось неоднакове (різне) застосування касаційним судом               норми статті 368 КК у частині визначення кола осіб, які можуть бути суб'єктами цього злочину. 
		Так, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2015 року (оспорюване рішення) касаційний суд погодився з думкою суду нижчої інстанції і визнав правильним його висновок про те, що інспектор Держгірпромнагляду є службовою особою, тобто спеціальним суб'єктом складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК (у редакції Закону                    № 3207-VI), а в порівнюваному рішенні - висловив протилежну думку.
		При цьому обставини справ свідчать про подібність правовідносин, оскільки як у першому, так і в другому випадках діяння інкримінувались особам, які займали однакові посади, - державних інспекторів з охорони праці територіальних управлінь Держгірпромнагляду, однак у різних  областях - Запорізькій та Чернівецькій відповідно, та які вчинили схожі діяння, що посягають на кримінально-правову заборону одержання хабара.
		3.2. Питання про те, чи обґрунтовано ОСОБА_2 визнано суб'єктом даного злочину, порушено ним у заяві також і в світлі правильності застосування висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 8 жовтня 2015 року в справі № 5-109кс15.
		Згідно з цим рішенням Суд висловив позицію, відповідно до якої ОСОБА_2 будучи головним спеціалістом з юридичного та кадрового забезпечення відділу Держкомзему в м. Яремче Івано-Франківської області, інкриміновані їй дії з використанням наданої влади чи службового становища не вчиняла, а тому не є суб'єктом злочину, передбаченого статтею 368 КК.
		3.3. Вирішуючи ці питання, необхідно взяти до уваги наступне.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня       2011 року № 1043 «Про утворення територіальних органів Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки», чинної на час скоєння          ОСОБА_2 діяння, за яке його засуджено, Держгірпромнагляд та його територіальні управління в областях є органами державної влади. 
		Держгірпромнагляд, як орган центральної влади, здійснює свої функції саме через територіальні управління та їхніх працівників, яким надані певні повноваження, зокрема державних інспекторів. Суспільний поділ праці, що обумовлений складністю, різноманітністю та кількістю роботи, передбачає, що жодна особа не може виконувати у повному обсязі усіх функцій органу державної влади та контролю. Тому між працівниками існує розподіл обов'язків, який визначається з урахуванням займаної посади та фіксується у посадовій інструкції, наказах про розподіл обов'язків, інших локальних актах. Те, що конкретний працівник виконує лише частину функцій органу, не означає, що він не діє від імені та в інтересах цього органу, не представляє його у стосунках з фізичними та юридичними особами.
		Функції територіального управління Держгірпромнагляду включають, зокрема, надання дозволів на експлуатацію технологічних транспортних засобів шляхом видачі свідоцтв про їхню реєстрацію чи відмову у такій реєстрації, що означає заборону експлуатації.
		Аналіз пунктів 1.2, 1.4, 2.1, 2.3, 2.8 посадової інструкції ОСОБА_2, як головного державного інспектора з охорони праці відділу організації державного нагляду та управління охороною праці Держгірпромнагляду у Запорізькій області, свідчать, що повноваження, якими був наділений         ОСОБА_2 у зв'язку із займаною посадою та які він реалізовував при реєстрації технологічного транспортного засобу, вступивши у стосунки із ОСОБА_3, не зводяться до суто технічних, таких як отримання документів, передача їх на розгляд та видача. Навпаки, як державний інспектор, він змістовно вирішував питання про можливість надання дозволу, оцінював по суті та за формою надані матеріали й приймав щодо них рішення, вносив начальникові пропозицію про те, які рішення мали бути прийняті від імені органу. При цьому той факт, що свідоцтво про реєстрацію технологічного транспортного засобу підписувалось начальником територіального управління Держгірпромнагляду, не змінює оцінки статусу головного державного інспектора цього управління.
		На відміну від цих повноважень ОСОБА_2, у посадовій інструкції головного державного інспектора з охорони праці ОСОБА_1 зазначено про те, що він тільки зобов'язаний здійснювати державний нагляд за забезпеченням працівників нормативними актами з охорони праці та за одержанням власником дозволів органів Держгірпромнагляду на роботи і обладнання підвищеної небезпеки об'єкта, про що вказано в ухвалі касаційного суду від 18 червня 2013 року.
		Тому Суд, погоджуючись із висновком касаційного суду, викладеним у судовому рішенні, що оспорюється, вважає, що ОСОБА_2 під час інкримінованих йому дій був службовою особою, а отже, й суб'єктом злочину, передбаченого статтею 368 КК.     
		3.4. У постанові Суду від 8 жовтня 2015 року, на яку посилається заявник, обґрунтовуючи невідповідність оспорюваної ухвали правовій позиції Верховного Суду України, висновок про неможливість визнання ОСОБА_2 суб'єктом службового злочину зроблено, зокрема, на підставі аналізу нормативно-правових актів, які регламентують діяльність Держкомзему та його територіальних підрозділів, посадових інструкцій, якими визначено коло прав, обов'язків і повноважень ОСОБА_2
		Тобто висновок Суду у цій справі ґрунтується на оцінці інших норм, ніж тих, що було застосовано судом касаційної інстанції у справі щодо        ОСОБА_2
		4. Ураховуючи викладене, немає підстав стверджувати, що судом касаційної інстанції при залишенні без зміни вироку щодо ОСОБА_2 було допущено неправильне застосування кримінального закону або невідповідність висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України, а тому у задоволенні його заяви належить відмовити.  
		Керуючись статтями 453, 454, 456 КПК, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		          Відмовити у задоволенні заяви засудженого ОСОБА_2.
		Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.
		 
		Головуючий                                                                          ОСОБА_5                            
		Судді:ОСОБА_6 ОСОБА_11
		ОСОБА_7ОСОБА_12
		ОСОБА_8 ОСОБА_13
		ОСОБА_9ОСОБА_14 ОСОБА_10

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...