Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/4571/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 31.05.2016. Зареєстровано: 01.06.2016. Забезпечено надання загального доступу: 01.06.2016.
Дата набрання законної сили: 24.05.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 травня 2016 року Справа № 908/4571/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		 Катеринчук Л.Й. (головуючого), Куровського С.В., Ткаченко Н.Г.розглянувши касаційну скаргурозпорядника майна ПрАТ "Завод напівпровідників" Кириченка Євгена Олександровичана постанову  та рішенняДонецького апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року  Господарського суду Запорізької області від 07.12.2015 рокуу справі Господарського суду № 908/4571/15 Запорізької області  за позовом розпорядника майна ПрАТ "Завод напівпровідників" Кириченка Євгена Олександровичадо 1.          ПрАТ "Завод напівпровідників"; 2.          ТОВ "Актив Солар" (ACTIV Solar GmbH), м. Відень, Австріяпро визнання недійсним договору позики та додаткових угод до ньогов судовому засіданні взяли участь представники:
		 
		ПрАТ "Завод напівпровідників":Земляна І.О. (довіреність №14-04/16-02 від 14.04.2016 року), Зуб Г.Ю. (довіреність №5 від 20.05.2016 року),ТОВ "Актив Солар" (ACTIV Solar GmbH):Дробот Д.М. (довіреність від 22.07.2015 року),а також особисто розпорядник майна ПрАТ "Завод напівпровідників" Кириченко Є.О.
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		10.08.2015 року шляхом направлення поштового відправлення розпорядник майна ПрАТ "Завод напівпровідників" Кириченко Євген Олександрович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ПрАТ "Завод напівпровідників" (далі - відповідача - 1) та ТОВ "Актив Солар" (ACTIV Solar GmbH), м. Відень, Австрія (далі - відповідача - 2) про визнання недійсними договору позики №20/686 від 20.11.2009 року та додаткових угод до нього - №1 від 28.01.2010 року, №2 від 09.02.2010 року, №3 від 17.02.2010 року, №4 від 25.02.2010 року, №5 від 04.03.2010 року, №6 від 16.04.2010 року, №7 від 20.05.2010 року, №8 від 07.06.2010 року, №9 від 15.04.2011 року, №10 від 04.01.2012 року, №11 від 12.01.2012 року, №12 від 09.04.2012 року та №13 від 01.02.2013 року, укладених між ВАТ "Завод напівпровідників", правонаступником якого є відповідач - 1, як позичальником, та відповідачем - 2, як позикодавцем, з підстав, передбачених статтями 203, 215, 227, 228, 241 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтями 71 - 72 Закону України "Про акціонерні товариства" (том 1, а.с. 13 - 50). 
		Позовні вимоги обґрунтовано укладенням спірного правочину між заінтересованими особами про надання відповідачу - 1 позики в розмірі 100 млн. євро, що еквівалентно 1 187 550 000 грн., без погодження із загальними зборами його акціонерів, до виключної компетенції яких належить прийняття рішення про вчинення товариством значного правочину, предметом якого є активи, вартість яких перевищує 50% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства (згідно даних фінансової звітності ВАТ "Завод напівпровідників" за 2008 рік баланс підприємства становив 225 994 тис. грн.), що не відповідає вимогам частини 2 статті 70 Закону України "Про акціонерні товариства". Також, позивач зазначив, що відповідач - 2, який є власником 74,99 % акцій у статутному капіталі відповідача - 1, погоджував укладення відповідачем - 1 оспорюваного договору у складі Наглядової ради ВАТ "Завод напівпровідників" та є стороною зазначеного договору, що свідчить про його заінтересованість у вчиненні акціонерним товариством спірного правочину в розумінні частини 1 статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства". Позивач доводить, що договір позики №20/686 від 20.11.2009 року та додаткові угоди до нього укладені відповідачем - 2, як позикодавцем, за відсутності в нього відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення діяльності з надання фінансових послуг, що є підставою для визнання таких правочинів недійсними в порядку статті 227 ЦК України. Також, за твердженням позивача, оспорюваний правочин та додаткові угоди до нього порушують публічний порядок, оскільки внаслідок їх укладення у відповідача - 1 виникла значна кредиторська заборгованість перед відповідачем - 2, у зв'язку з чим відповідач - 1 є неспроможним виконати кредитні зобов'язання перед ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" за кредитним договором №151109К9 від 03.03.2009 року на суму 5 146 466 545, 02 грн., що суперечить інтересам держави України, як єдиного акціонера цього банку.
		Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 16.10.2015 року позовну заяву прийнято до розгляду у судовому засіданні на 24.11.2015 року, в якому оголошено перерву до 07.12.2015 року (том 1, а.с. 72, 162 - 164).
		Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.12.2015 року (суддя Кричмаржевський В.А.) у позові відмовлено з посиланням на перевищення позивачем, як розпорядником майна ПрАТ "Завод напівпровідників", повноважень, наданих йому положеннями статей 20, 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство), при зверненні з позовними вимогами про визнання недійсними договору позики №20/686 від 20.11.2009 року та додаткових угод до нього, укладених поза межами строку в один рік, що передував порушенню щодо ПрАТ "Завод напівпровідників" справи про банкрутство. Доводи заявника по суті позовних вимог про визнання недійсним договору судом не розглядалися (том 1, а.с. 176 - 177).
		Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (з урахуванням доповнень до неї), в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 07.12.2015 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги та визнати недійсними з моменту укладення оспорювані правочини, судові витрати покласти на відповідачів, мотивуючи неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права до спірних правовідносин (том 2, а.с. 4 - 13, 18 - 24).
		Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Будко Н.В., суддів: Малашкевича С.А., Склярук О.І.) апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 07.12.2015 року у даній справі - без змін з тих же підстав (том 2, а.с. 54 - 56).
		Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, позивач  звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 22.02.2016 року та рішення суду першої інстанції від 07.12.2015 року, справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі суду, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 203, 215 ЦК України, статті 8 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", статей 20, 22 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року, статей 46, 70, 71 Закону України "Про акціонерні товариства", статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник зазначив, що позовні вимоги судами по суті не розглядалися, у зв'язку з чим розпорядника майна Кириченка Є.О., який звертався з позовом в інтересах кредиторів відповідача - 1, позбавлено права на розгляд його справи компетентним судом.
		Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 22.02.2016 року та рішення суду першої інстанції від 07.12.2015 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників ПрАТ "Завод напівпровідників" - Земляну І.О., Зуба Г.Ю., ТОВ "Актив Солар" (ACTIV Solar GmbH) - Дробота Д.М., а також розпорядника майна ПрАТ "Завод напівпровідників" Кириченка Є.О., дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
		Статтею 41 ГПК України передбачено дві форми розгляду справ господарськими судами та два види процесу у господарських судах: позовне провадження та провадження у справах про банкрутство, яке здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а норми Господарського процесуального кодексу України застосовуються субсидіарно, якщо відсутнє відповідне регулювання у законі про банкрутство.
		Пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
		Також, згідно з частиною 9 статті 16 ГПК України до виключної підсудності суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, віднесено розгляд справ у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України.
		Зазначені зміни до процесуального законодавства набрали чинності з 19.01.2013 року, незалежно від того за нормами якої редакції Закону про банкрутство здійснюється провадження у конкретній справі про банкрутство та у якій стадії провадження перебуває боржник.
		Частиною 4 статті 10 Закону про банкрутство передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
		Отже, з врахуванням змін до ГПК України, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" №4212-VI від 22.12.2011 року, що набрав чинності 19.01.2013 року, спори з майновими вимогами до боржника, в тому числі спір про визнання недійсним будь-якого правочину, який порушується особою, чиї майнові права порушено (кредиторами, арбітражним керуючим в інтересах кредиторів) після 19.01.2013 року, належать до виключної підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
		Правова позиція про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство спорів про визнання недійсними правочинів боржника незалежно від правових підстав для визнання їх недійсними (цивільно-правових чи передбачених законом про банкрутство), якщо такі правочини безпосередньо пов'язані з провадженням у справі про банкрутство (формування ліквідаційної маси боржника, розгляд кредиторських вимог боржника та формування його пасиву у реєстрі кредиторів), узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у Постанові №16/0 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 10.08.2015 року розпорядник майна ПрАТ "Завод напівпровідників" Кириченко Є.О. звернувся до ПрАТ "Завод напівпровідників" та ТОВ "Актив Солар" (ACTIV Solar GmbH), як сторін (позичальника та позикодавця) спірних правочинів, з позовом про визнання недійсними договору позики №20/686 від 20.11.2009 року та додаткових угод до нього №1 - 13, укладених у січні 2010 року - лютому 2013 року, з цивільно-правових підстав (статті 203, 215, 227, 228, 241 ЦК України) (том 1, а.с. 13 - 50). 
		За змістом позовної заяви позивачем зазначено про порушення справи про банкрутство ПрАТ "Завод напівпровідників" №908/6036/14 ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.01.2015 року, яка перебуває на стадії розпорядження майном боржника з призначенням розпорядником майна Кириченка Є.О. (том 1, а.с. 13).
		Зважаючи на внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (частини 7 статті 12 та частини 9 статті 16) та виключну підсудність майнових спорів, до яких віднесено спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, з 19.01.2013 року виключно судам, у провадженні яких перебуває справа про банкрутство, незалежно від того, за нормами Закону про банкрутство у якій редакції (чинній до 19.01.2013 року чи після зазначеної дати) здійснюється саме провадження судових процедур банкрутства, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що позовна заява про визнання недійсними оспорюваного правочину повинна була розглядатися у справі №908/6036/14 про банкрутство відповідача - 1, як спір, що пов'язаний з грошовими вимогами до боржника-позичальника - ПрАТ "Завод напівпровідників" позикодавця - ТОВ "Актив Солар" (ACTIV Solar GmbH) за договором позики №20/686 від 20.11.2009 року та додатковими угодами до нього №1 - 13, укладеними в період з січня 2010 року по лютий 2013 року, які породжують конкурсні вимоги до боржника (ПрАТ "Завод напівпровідників"), впливають на розподіл голосів кредиторів на зборах кредиторів боржника та прийняття рішень зборами (комітетом) кредиторів боржника.
		Разом з тим, заява позивача прийнята до розгляду у позовному провадженні, незважаючи на здійснення провадження у справі про банкрутство №908/6036/14 на той час Господарським судом Запорізької області. 
		Не прийнявши до уваги зазначених норм процесуального права, суд першої інстанції розглянув позов про визнання недійсними спірних правочинів та прийняв рішення про відмову в його задоволенні, не дослідивши по суті обставин дійсності правочину, зіславшись виключно на відсутність права у розпорядника майном боржника заявляти вимоги про визнання недійсними угод боржника, які було укладено боржником поза межами річного строку до моменту порушення провадження у справі про банкрутство. 
		Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, погодився з висновками суду першої інстанції.
		Колегія суддів касаційного суду зазначає про необхідність застосування в даному випадку висновків Верховного Суду України у Постанові №16/047 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14 про застосування пункту 7 частини 1 статті 12 ГПК України та частини 9 статті 16 ГПК України, частини 4 статті 10 Закону про банкрутство №2343-ХІІ. 
		Так, Верховним Судом України зазначено про те, що системний аналіз положень Закону №2343-ХІІ дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника і спеціальні норми Закону №2343-ХІІ застосовуються переважно щодо інших законодавчих актів. За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону №2343-ХІІ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. З огляду на сферу регулювання Закону №2343-ХІІ загалом і за змістом зазначеної норми статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Згідно з частиною 2 статті 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень частини 3 статті 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. Таким чином із огляду на положення статей 4, 104, 110 - 112 ЦК, Закон №2343-ХІІ є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено статтею 215 ЦК. Отже, ЦК імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому, визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін, або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
		З огляду на зазначене та керуючись статтею 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 року, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає що судами неправильно застосовано наведені вище норми матеріального та процесуального права, обмежено права заявника касаційної скарги на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, внаслідок чого такі рішення підлягають скасуванню.
		Відповідно до абзацу 16 частини 1 статті 1 Закону про банкрутство, розпорядник майна є учасником провадження у справі про банкрутство, а відповідно до пункту 2 частини 2 та частини 3 статті 98 цього Закону розпорядник майна зобов'язаний вживати заходи щодо захисту майна боржника та діяти добросовісно, розсудливо, з метою, з якою ці права та обов'язки надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на підставі, у межах та спосіб, що передбачені Конституцією та законодавством України про банкрутство.
		Відтак, вживаючи заходи щодо захисту майнових інтересів боржника у спосіб, передбачений цивільним законодавством (заявляючи вимогу про визнання недійсним договору), розпорядник майна боржника, як учасник провадження у справі про банкрутство, діяв добросовісно та розсудливо та в межах наданих йому законодавством про банкрутство повноважень. З огляду на зазначене, висновки судів про відсутність у розпорядника майном боржника повноважень на предмет визнання недійсними угод боржника з цивільно-правових підстав, колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду України у Постанові №16/047 від 13.04.2016 року.
		Колегія суддів зазначає, що розглядаючи позовні вимоги розпорядника майна боржника про визнання недійсним спірного правочину та додаткових угод до нього, суди не досліджували обставин справи, доводів та обґрунтувань розпорядника майном на предмет недійсності оспорюваного правочину. Відтак, оскаржувані рішення не можна вважати такими, що прийняті з дослідженням всіх обставин справи, яким дано належну юридичну оцінку відповідно до норм цивільного права, що регулює правовідносини про визнання недійсними правочинів. З огляду на зазначене, такі рішення не відповідають принципу остаточності рішень суду (res judicata), підлягають скасуванню з переданням справи для розгляду заяви розпорядника майна Кириченка Є.О. в межах провадження у справі про банкрутство №908/6036/14 в іншому складі суду в частині заявлених вимог про визнання недійсним правочину (договору).
		Так, з матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір позики №20/686 від 20.11.2009 року укладено між ВАТ "Завод напівпровідників", правонаступником якого є відповідач - 1, як резидентом-позичальником, та ТОВ "Актив Солар" (ACTIV Solar GmbH), м. Відень, Австрія, як нерезидентом-позикодавцем, у зв'язку з чим до спірних правовідносин застосовуються приписи Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам (далі - Положення), затвердженого постановою Правління Національного банку України №270 від 17.06.2004 року.
		Відповідно до пунктів 1.7. - 1.9., 1.18. Положення (в редакції, чинній на момент укладення договору позики №20/686 від 20.11.2009 року), договори, які передбачають виконання резидентами-позичальниками боргових зобов'язань в іноземній валюті перед нерезидентами за залученими від ними кредитами, підлягають обов'язковій реєстрації Національним банком України та його територіальними управліннями за місцезнаходженням обслуговуючого банку з видачею резиденту-позичальнику реєстраційного свідоцтва, з чим пов'язується набирання чинності таким договором. При цьому, резидент-позичальник зобов'язаний зареєструвати договір до фактичного одержання кредиту. 
		Положеннями статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Згідно з частино 1 статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
		Положеннями частини 2 статті 640 ЦК України визначено момент укладення договору під відкладальною обставиною: якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
		Відповідно до статей 177, 190, 192 ЦК України, гроші (грошові кошти) є майном як особливий об'єкт цивільних прав.
		Отже, договір позики є реальним та вважається укладеним з моменту одержання позичальником у власність від позикодавця суми грошових коштів, узгодженої сторонами договору. 
		При цьому, у разі виникнення правовідносин позики між резидентом-позичальником, який не є банком, та нерезидентом-позикодавцем, договір позики підлягає обов'язковій реєстрації у територіальному управлінні Національного банку України за місцезнаходженням обслуговуючого банку резидента-позичальника до фактичного одержання ним кредиту.
		Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 7.1. оспрюваного договору позики сторони погодили, що цей договір набирає чинності з моменту реєстрації у відповідному територіальному управлінні Національного банку України і є дійсним до моменту його остаточного виконання; при цьому, пунктом 1.1. договору передбачено обов'язок позикодавця (нерезидента) надати позичальнику (резиденту) позику у виді відновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості в розмірі 100 млн. євро (том 1, а.с. 19 - 20).
		Отже, при розгляді позовних вимог розпорядника майна боржника в межах провадження у справі про банкрутство відповідача - 1 судам слід дослідити обставини набрання договором чинності шляхом виконання відповідачем-1, як резидентом-позичальником, обов'язку щодо подання на реєстрацію до територіального управління Національного банку України спірного договору позики та одержання ним реєстраційного свідоцтва; з'ясувати обставини фактичного надання саме відповідачем-2 (нерезидентом-позикодавцем) обумовлених оспорюваним правочином коштів відповідачу - 1 та з огляду на встановлене дійти висновку, чи є оспорюваний правочин укладеним в розумінні положень частини 2 статті 640 ЦК України, чи є можливим застосування до спірних правовідносин положень статті 215 ЦК України про визнання недійсними правочину та додаткових угод до нього з посиланням на норми цивільного законодавства та корпоративного права; чи не обмежувались повноваження боржника на укладення договорів позики за умовами Кредитного договору №151109К9 від 03.03.2009 року між боржником та ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", який передував укладенню оспорюваного у даній справі договору (20.11.2009 року), чи не вчинявся оспорюваний договір між заінтересованими особами, оскільки відповідач - 2 є засновником відповідача - 1 із часткою 74,99% в статутному капіталі, з метою укладення договору для приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили (повернення в Україну незаконно виведених з ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" грошових коштів, про що зазначалось у кримінальному провадженні №42014000000000368 у справі №757/23810/15-к; чи є підстави для застосування до спірних правовідносин правових наслідків укладення удаваного правочину відповідно до статей 228, 235 ЦК України, та за результатами розгляду позовних вимог розпорядника майна ПрАТ "Завод напівпровідників" Кириченка Є.О. прийняти обґрунтоване рішення по суті спору.
		На підставі викладеного та керуючись статтями 1113, 1117, 1119 - 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.          Касаційну скаргу розпорядника майна ПрАТ "Завод напівпровідників" Кириченка Євгена Олександровича задовольнити.
		2.          Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 07.12.2015 року у справі №908/4571/15 скасувати.
		Справу №908/4571/15 за позовом розпорядника майна ПрАТ "Завод напівпровідників" Кириченка Євгена Олександровича про визнання недійсним договору позики та додаткових угод до нього передати до Господарського суду Запорізької області для розгляду у справі №908/6036/14 про банкрутство ПрАТ "Завод напівпровідників" в іншому складі суду.
		 
		 
		Головуючий                                                                        Л.Й. Катеринчук
		Судді                                                                                     С.В. Куровський
		                                                                                                           Н.Г. Ткаченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...