Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-511цс16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.06.2016. Забезпечено надання загального доступу: 06.06.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ    
		25 травня 2016 року                                                                                                                                                                             м. Київ
		 
		Судова палата у цивільних справах
		Верховного Суду України в складі:
		 
		головуючого Лященко Н.П.,  суддів:Гуменюка В.І.,Сімоненко В.М.,  Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г.,     розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2015 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		У січні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з вищезазначеним позовом. Позивачка зазначала, що з 4 лютого 2011 року працювала у відповідача, наказом від 20 січня 2014 року її переведено на посаду чергового залу відділу обслуговування в терміналах аеровокзального комплексу наземного обслуговування, підпорядкованих заступнику генерального директора з виробництва та аеродромно-технічного забезпечення на період відпустки ОСОБА_7
		Наказом №11-07/1-/423п від 17 грудня 2014 року ОСОБА_6 звільнено з роботи.
		Посилаючись на незаконність її звільнення з роботи, позивачка просила поновити її на роботі у державному підприємстві «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - ДП «МА «Бориспіль») та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 17 грудня 2014 року по день ухвалення рішення. 
		Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено - поновлено на роботі в                         ДП «МА «Бориспіль» з 17 грудня 2014 року на посаді чергового залу відділу обслуговування в терміналах аеровокзального комплексу наземного обслуговування підрозділів, підпорядкованих заступнику генерального директора з виробництва та аеродромно-технічного забезпечення на період відсутності ОСОБА_7 до фактичної дати виходу на роботу; стягнуто з ДП «МА «Бориспіль» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 грудня 2014 року по 11 серпня 2015 року у розмірі 30 тис. 243 грн 56 коп; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення  ОСОБА_6 на роботі та виплати заробітної плати за один місяць; стягнуто з ДП «МА «Бориспіль» на користь держави судовий збір у розмірі 302 грн 43 коп. 
		Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року стягнуто з ДП «МА «Бориспіль» на користь ОСОБА_6 2 тис. 304 грн витрат на проведення судової експертизи. 
		Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року вказане рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу - стягнуто з ДП «МА «Бориспіль» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 грудня 2014 року по 11 серпня 2015 року у сумі 11 тис. 973 грн 42 коп., з утриманням з цієї суми податків і інших обов'язкових платежів; стягнуто з ДП «МА «Бориспіль» на користь держави судовий збір у розмірі 119 грн 73 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 31 серпня 2015 року залишено без змін.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2015 року відмовлено ОСОБА_6 у відкритті касаційного провадження.
		У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_6 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень апеляційної і касаційної інстанцій в частині зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та залишення в цій частині в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема частини третьої статті 117 та статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). 
		На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_6 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року. 
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_6 працювала з 4 лютого 2011 року у відповідача, наказом від 20 січня 2014 року її переведено на посаду чергового залу відділу обслуговування в терміналах аеровокзального комплексу наземного обслуговування підрозділів, підпорядкованих заступнику генерального директора з виробництва та аеродромно-технічного забезпечення на період відсутності ОСОБА_7
		Наказом від 17 грудня 2014 року ОСОБА_6 звільнено з роботи у зв'язку із закінченням строку трудового договору за пунктом 2 статті 36 КЗпП України.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що звільнення ОСОБА_6 відбулось із порушенням вимог трудового законодавства, а тому її трудові права підлягають захисту шляхом поновлення її на роботі на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_6 була зареєстрована у Оболонському районному центрі зайнятості у м. Києві як безробітна, за період з 30 грудня 2014 року по 27 серпня 2015 року вона отримала допомогу в сумі 18 тис. 270 грн 14 коп., у зв'язку із чим сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зменшенню на суму одержаної нею допомоги по безробіттю.
		Разом з тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2012 року, наданій заявницею як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, міститься висновок про те, що зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу на отриману позивачкою суму вихідної допомоги по безробіттю є помилковим. 
		Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 
		Відповідно до статті 235 КЗпП України в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. 
		Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.
		Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
		Посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України  від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20 грудня 2005 року.
		Проте апеляційний суд на наведене не звернув належної уваги та безпідставно зменшив розмір компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу. Зазначені порушення вимог закону залишилися і поза увагою суду касаційної інстанції. 
		За таких обставин ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у зазначеній частині підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.
		Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статті 235 КЗпП України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі.
		 
		Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України  
		п о с т а н о в и л а : 
		Заяву ОСОБА_6 задовольнити.
		Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року в частині зменшення розміру компенсації заробітної плати за час вимушеного прогулу скасувати. 
		Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 серпня 2015 року в цій частині залишити в силі.
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
		 
		 
		Головуючий   Н.П. Лященко  Судді:                                          В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко                      А.Г. Ярема

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...