Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 804/4510/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, у тому числі:; розпорядження землями держави (територіальних громад), передача таких земельних ділянок у власність і користування громадянам та юридичним особам.
Надіслано для оприлюднення: 07.06.2016. Зареєстровано: 08.06.2016. Забезпечено надання загального доступу: 10.06.2016.
Дата набрання законної сили: 02.07.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                                                    
		 ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА  ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		18 квітня 2016 р. Справа № 804/4510/15                      Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого суддіГончарової Ірини Анатоліївни  при секретаріЄпіхіній Т. В.         розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом прокурора Нікопольської місцевої прокуратури
		до Марганецької міської ради Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення   № 900-40/VI від 21.08.2012р, -
		ВСТАНОВИВ:
		Прокурор Нікопольської місцевої прокуратури (надалі - позивач, прокурор) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Марганецької міської ради Дніпропетровської області, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Марганецької міської ради № 900-40/VI від 21.08.2012 року "Про затвердження "Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Марганці".
		Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, адже зазначеним рішенням у порушення ст.ст. 134, 135 ЗК України на території міста Марганця запроваджено процедуру укладання особистого строкового сервітуту, що є фактично прихованою процедурою передачі в оренду земельних ділянок. Крім того, ПК України не містить у собі такого поняття як сервітут та порядок сплати, розрахунку податку за використання землі наданої за таким правочином, а містить у собі лише поняття оренди земельної ділянки та розрахунок відповідної сплати за використання орендованої землі.
		Прокурор в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
		Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав до суду заперечення проти позову, у якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
		Рішенням Марганецької міської ради від 21.08.2012 №900-4-/VI з метою врегулювання діяльності у сфері розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Марганця на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011р. «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності», керуючись Законом України «Про засади державної регуляторної політики в сфері господарської діяльності», ст. 12 ЗК України, ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», затверджено «Правила розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Марганці".
		Зазначеним порядком закріплена наступна процедура встановлення особистого строкового сервітуту під тимчасовими спорудами для провадження підприємницької діяльності за рахунок земель комунальної власності у м. Марганці:
		- для отримання дозволу на укладення договору про встановлення особистого строкового сервітуту заявник подає міській раді заяву, у якій зазначається бажане місце та строк розміщення тимчасової споруди, її призначення і загальний опис, з необхідними додатками до неї (графічні матеріали із зазначення бажаного місця розташування тимчасової споруди, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500 кресленнями контурів тимчасової споруди з прив'язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація);
		- відділ містобудування та архітектури подає на ім'я міського голови службову записку з пропозицією надати дозвіл на розміщення тимчасової споруди, а відділ землекористування та екології подає на розгляд міської ради проект рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою на земельну ділянку для розміщення тимчасової споруди;
		- після прийняття міською радою зазначеного рішення заявник замовляє розробку документації за власні кошти;
		- встановлення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється відповідно до паспорта прив'язки тимчасової споруди, який оформлюється  відділом містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання замовником заяви щодо оформлення паспорта прив'язки тимчасової споруди.
		Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
		Частиною 2 ст. 401 ЦК України встановлено, що сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
		Згідно із ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
		Відповідно до ч. 2 ст. 402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
		Згідно із положеннями ст. 98 ЗК України:
		- право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками);
		- земельні сервітути можуть бути постійними і строковими;
		- встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею;
		- земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
		Згідно із ст. 99 ЗК України власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:
		а) право проходу та проїзду на велосипеді;
		б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
		в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
		г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
		ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
		д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
		е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
		є) право прогону худоби по наявному шляху;
		ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
		з) інші земельні сервітути.
		Згідно із ч. 1 ст. 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
		Відповідно до ч. 2 ст. 100 ЗК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
		Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновків про те, що ЦК визнає існування двох видів сервітутів - земельних (або ж предіальних) та особистих (персональних). Підставою для поділу є спосіб визначення особи сервітуарія. Якщо сервітут встановлюється щодо визначеного майна в інтересах певної особи, то він є особистим (персональним). Якщо на користь власника (володільця) визначеного майна (але не конкретно визначеної особи) - земельним (предіальним).
		Особливості земельного (предіального) сервітуту полягають у такому:
		- тут ніби мають місце "відносини між ділянками";
		- такі відносини є тривалими; зазвичай сервітути встановлюються на тривалий строк або взагалі без вказівки строку;
		- такий сервітут є неподільним: при поділі ділянки сервітутне право зберігається в цілому.
		Володільцем за земельним сервітутом є власник (володілець) земельної ділянки або іншої нерухомості, для забезпечення користування якою встановлено сервітут (панівна річ) за рахунок встановлення обмежень у користуванні іншим майном (обслуговуючим).
		Потреба у земельному сервітуті пов'язана з існуванням двох земельних ділянок, які знаходяться по сусідству, або іншим чином пов'язані одна з одною.
		Земельний сервітут підлягає обов'язковій державній реєстрації.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за № 1952-IV від 01.07.2004р. обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном.
		Поняття «оренди» для господарюючих суб'єктів регулюється ст. 283 Господарського кодексу України,  де зазначено, що  за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно (до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України).
		Основні відмінності оренди земельної ділянки від земельного сервітуту:
		1) оренда земельної ділянки:
		- оренда земельної ділянки може бути тільки строковою (ч. 4 статті 93 Земельного кодексу України;
		-за договором оренди земельна ділянка передається тільки за плату (ч. 1 статті 93 ЗКУ);
		- оренда землі відбувається на підставі договору (ч. 1,4 статті 124 ЗКУ);
		- після передачі майна в оренду власник (орендодавець) позбавляється права користування таким майном (ч. 1 статті 93 ЗКУ);
		- підстави припинення права оренди землі відмінні від підстав припинення сервітуту (стаття 141 ЗКУ, стаття 31 Закону України «Про оренду землі»);
		- оренда передбачає для орендаря усі права щодо володіння та користування об'єктом оренди, права орендаря не можуть бути обмежені власником (ст. 24,25 Закону України «Про оренду землі»);
		- при оренді землі земельна ділянка вибуває (тимчасово) із володіння власника (ч. 1 статті 93 ЗКУ);
		- право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу,  спадщину,  вноситися до статутного фонду власником земельної  ділянки (ч.5 статті 93 ЗКУ, ч. 1 статті 134 ЗКУ);
		- передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів (ч.2 статті 124 ЗКУ);
		2) земельний сервітут:
		- земельний сервітут може бути як строковим, так і постійним (ч.2 статті 98 ЗКУ);
		- сервітут може встановлюватися, як на платній так і на безоплатній основі (ч. 1 статті 98 ЗКУ);
		- право земельного сервітуту може виникати на підставі закону, договору, рішення суду і за заповітом (ч. 1 статті 100 ЗКУ);
		- сервітут не позбавляє власника права володіння, користування та розпорядження майном (ч. 3 статті 98 ЗКУ);
		- підстави припинення права сервітуту відмінні від підстав припинення оренди землі (стаття 102 ЗКУ);
		- сервітут передбачає користування в межах прав, що надаються власником, тому за своєю юридичною природою такі права є обмеженими речовими правами (ч. 1 статті 403 ЦКУ);
		- при встановленні земельного сервітуту земельна ділянка не вибуває із володіння власника (ч. 5 ст. 403 ЦКУ, ч. 3 статті 98 ЗКУ);
		- земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах  якої цей сервітут встановлено, іншим  фізичним та юридичним особам (ч.2 статті 101 ЗКУ, ч. 4 ст. 403 ЦКУ);
		- земельний сервітут встановлюється договором, законом, заповітом або рішенням суду без проведення земельних торгів (ч. 1 статті 100 ЗКУ, ч. 4 ст. 403 ЦКУ).
		Таким чином, вказані вище відмінності підтверджують, що оренда землі та земельний сервітут - різні за своєю правовою сутністю інститути земельного права, які не можуть бути ототожнені.
		Договір земельного сервітуту за своєю природою, відповідно до чинного земельного законодавства, не є і не може бути прирівняним до договору оренди землі.
		Зі змісту оскаржуваного рішення Марганецької міської ради № 900-40/VI від 21.08.2012 року "Про затвердження "Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в. м. Марганці" вбачається, що у рішенні йдеться про процедуру передачі земельних ділянок у оренду.
		Крім того, положення Закону України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» не передбачають отримання дозвільного документу - особистий строковий сервітут.
		Нікопольським міжрайонним прокурором з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері 19.11.2014 на адресу Марганецької міської ради направлено вимогу за №67/1613 вих-14 щодо надання переліку договорів про встановлення особистих строкових сервітутів та регуляторного акту, на підставі якого Марганецькою радою укладені вищезазначені договори.
		На виконання вимоги прокурора Марганецькою радою супровідним листом №15/20-2611 від 24.11.2014 надано копію "Правил розміщення тимчасвоих споруд для провадження підприємницької діяльності в м.Марганці" та рішення про їх затвердження за №900-40/IV від 21.08.2012.
		Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та успосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межахКонституції і законів України.
		У відповідності з ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування.
		Згідно із ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
		Статтею 121 Конституції України на прокурора покладено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
		Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді згідно ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
		Однією із форм представництва є звернення до суду з позовом про визнання незаконними правових актів чи рішень органів і посадових осіб.
		Пунктами 4, 5 мотивувальної частини Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 передбачено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів.
		Згідно із ч.2 ст.60 Кодексу адміністративного судочинства України з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
		Оскільки, порушення інтересів держави в сфері земельних відносин, а саме щодо розпорядження землями територіальної громади на підставі рішень Марганецької міської ради - орган місцевого самоврядування, якому  відповідно до п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування" та ст. 12 Земельного кодексу України надано право розпорядження земельними ділянками комунальної власності на території міста Марганця, орган в інтересах якого прокурор звертається із позовом, відсутній.
		Враховуючи викладене, прокурор Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області правомірно звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Марганецької міської ради Дніпропетровської області, у якому просить (враховуючи заяву про зміну предмета позову) визнати протиправним та скасувати рішення Марагнецької міської ради №900-40/IV від 21.08.2012 року "Про затвердження "Правил розміщення тимчасвоих споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Марганці", як таке, що суперечить вимогам чинного законодавства.
		Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку, що в позовній заяві наведені обставини, які підтверджуються достатніми доказами, які свідчать про обґрунтованість позовних вимог прокурора Нікопольської місцевої прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення рішення Марагнецької міської ради №900-40/IV від 21.08.2012 року "Про затвердження "Правил розміщення тимчасвоих споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Марганці".
		Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
		Розглядаючи спір по суті, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення  прийняте не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню, а рішення Марагнецької міської ради №900-40/IV від 21.08.2012 року "Про затвердження "Правил розміщення тимчасвоих споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Марганці"  - скасуванню.
		Відповідно до положень ст. 94 КАС України судові витрати не підлягають відшкодуванню.
		Керуючись статтями 14, 70, 71, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -    
		                                                            
		          ПОСТАНОВИВ:
		Адміністративний позов прокурора Нікопольської місцевої прокуратури до Марганецької міської ради Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення  № 900-40/VI від 21.08.2012 р. задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Марганецької міської ради №900-4-/VI від 21.08.2012 "Про затвердження "Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в м. Марганці".  
		Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
		Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
		У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
		Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. 
		          Повний текст постанови складено протягом п'яти днів.
		Суддя                                                        І.А. Гончарова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...