Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-7275/11/1370 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.06.2016. Забезпечено надання загального доступу: 08.06.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ 
		25 травня 2016 року                                                                                м. Київ
		 
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
		 
		 
		головуючого Кривенди О.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,  Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю., -  
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Жидачівського районного центру зайнятості (далі - Центр зайнятості) до ОСОБА_10 про стягнення та перерахунок соціальних виплат, 
		 
		в с т а н о в и л а: 
		У червні 2011 року Центр зайнятості звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_10 на його користь суму незаконно отриманої допомоги по безробіттю у розмірі 4233 грн 48 коп.
		На обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_10, перебуваючи на обліку як безробітна, одночасно працювала і отримувала дохід у фізичної особи-підприємця ОСОБА_11 (далі - ФОП). У зв'язку з цим відповідно до  Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон № 1533-ІІІ) кошти, отримані відповідачем у період перебування на обліку у Центрі зайнятості як безробітної, підлягають поверненню.
		Суди встановили, що ОСОБА_10 3 серпня 2010 року звернулася до Центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні у зв'язку зі звільненням з роботи. На підставі заяви їй 3 серпня 2010 року було надано статус безробітної та призначено допомогу по безробіттю на період з 3 серпня 2010 року по 28 липня 2011 року.
		Згідно з актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 10 травня 2011 року № 30 за результатами перевірки, проведеної Новороздільським міським центром зайнятості на підставі листа Центру зайнятості, встановлено, що ОСОБА_10 перебувала у трудових відносинах із ФОП з 8 по 30 вересня 2010 року без укладення трудового договору та отримувала заробітну плату, що підтверджується податковим розрахунком ФОП форми 1ДФ.
		У зв'язку із наведеним 26 травня 2011 року Центр зайнятості прийняв наказ № 84 про стягнення зайво виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартості наданих соціальних послуг, копію якого 27 травня           2011 року було направлено відповідачу і запропоновано у добровільному порядку повернути кошти в сумі 4233 грн 48 коп.  
		Оскільки відповідач у встановлений для добровільної сплати строк зазначених коштів не повернула, Центр зайнятості звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
		 Львівський окружний адміністративний суд постановою від 12 листопада           2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року, відмовив у задоволенні позову. 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що відсутні належні докази роботи відповідача у ФОП.  
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 3 грудня 2015 року скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження у справі. 
		Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Центр зайнятості звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), в якій зазначає, що в доданій до заяви ухвалі Вищого адміністративного суду України від 8 жовтня 2015 року по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано норми процесуального права, якими встановлена юрисдикція адміністративних судів. Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2015 року і направити справу на новий судовий розгляд до цього суду. 
		Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява Центру зайнятості  не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що позов, предметом якого є стягнення зайво виплаченого матеріального забезпечення, не може бути розглянутий за правилами КАС.
		Водночас у наданій для порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 8 жовтня 2015 року цей суд вказав, що спір за позовом міськрайонного центру зайнятості про стягнення з особи незаконно виплаченого матеріального забезпечення на випадок безробіття та вартості соціальних послуг є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення, тому такий спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.    
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого. 
		Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Згідно з частиною другою статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.
		Відповідно до частини четвертої статті 50 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом. 
		Правовий аналіз пунктів 1-4 частини четвертої статті 50 КАС свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.
		Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.
		Крім того, пункт 5 частини четвертої статті 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.
		Частиною третьою статті 36 Закону № 1533-ІІІ передбачено, що сума   виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання  нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
		Оскільки у справі, що розглядається, спір виник щодо правомірності набуття ОСОБА_10 права власності на виплачену Центром зайнятості допомогу по безробіттю у розмірі 4233 грн 48 коп. та стягнення цієї суми з неї як з недобросовісного набувача, то цей спір має приватно-правовий, а не публічний характер. А відтак його вирішення не належить до юрисдикції адміністративних судів. 
		Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм процесуального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від    22 вересня 2015 року (справи №№ 21-1884а15, 21-2209а15). 
		За таких обставин рішення суду касаційної інстанції про закриття провадження у справі з огляду на те, що цю справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства, ґрунтується на правильному правозастосуванні, тому у задоволенні заяви Центру зайнятості слід відмовити. 
		Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а: 
		У задоволенні заяви Жидачівського районного центру зайнятості відмовити.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий                        О.В. Кривенда    Судді:                                      О.Ф. ВолковП.В. Панталієнко                                          М.І. Гриців О.А. КороткихО.Б. Прокопенко І.Л. Самсін                                     В.Л. МаринченкоО.О. Терлецький              .

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...