Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 545/1151/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: 08.06.2016. Зареєстровано: 08.06.2016. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2016.
Дата набрання законної сили: 03.10.2018
Результат оскарження 03.10.2018 Касаційний цивільний суд Верховного Суду: скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    Справа № 545/1151/16-ц 
		Провадження № 2/545/509/16 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		     "03" червня 2016 р. р. Полтавський районний суд Полтавської  області в складі:
		головуючого судді - Потетій А.Г.,
		при секретарі -     Задорожна Ю.В.
		адвоката -Курило В.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Полтавської обласної ради , Департаменту охорони здоров"я Полтавської обласної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи, управління майном Полтавської обласної ради, про визнання рішення незаконним та поновлення на посаді,-
		в с т а н о в и в:
		Позивачка    звернулася  до  суду із позовом  до  Полтавської обласної ради , Департаменту охорони здоров"я Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи про визнання рішення незаконним та поновлення на посаді. Ухвалою суду до участі в справі було залучено в якості, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- управління майном Полтавської обласної ради. Позов аргументувала тим, щоНаказом Управління охорони здоров'я виконавчого комітету Полтавської обласної Ради народних депутатів від 21.09.1995р. № 92-К §3 вона була призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного Центру медико-соціальної експертизи.
		Розпорядженням голови Полтавської обласної ради № 97 від 21.05.2015року «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи», головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи ОСОБА_2, звільнено із займаної посади відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту.
		На виконання вище зазначеного розпорядження Наказом Департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації № 40 - К від 21.05. 2015 року -Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи», ОСОБА_2 була звільнена на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року.
		Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015     року, яке ухвалою апеляційного суду Полтавської області залишено без змін, було скасовано розпорядження голови Полтавської обласної ради «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи № 97 від 21.05.2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту(п.2 ст. 36 КЗпП України), скасовано наказ Департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації № 40 - к від 21.05.2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту(п. 2 ст. 36 КЗпП України).
		Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року.
		Стягнуто з Полтавської обласної ради заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 23.05.2015 року по 17.09.2015 року включно за 81 робочий день у сумі 32 882, 76 гривень.
		Стягнуто з Департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації та Полтавської обласної ради на користь Держави у рівних частках з кожного судовий збір у загальній сумі 487, 20 гривень.
		Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення розміру заробітку за один місяць та в частині поновлення на роботі.
		Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», п 8.2.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за № 865/4158, виконавчий документ про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання вважається завершеним з моменту фактичного допущення працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного наказу органу, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
		Всупереч вище зазначеним нормам Закону рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 року виконано не було.
		Рішенням третьої сесії сьомого скликання(перше засідання) Полтавської обласної ради «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи» від 29.01.2016 року № 49, було поновлено ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-     соціальної експертизи з 22.05.2015 року та цим же рішенням звільнено ОСОБА_2 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи 22.05.2015 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту.
		Фактично допущена до роботи позивачка не була.
		Вважає, що дане рішення прийнято з порушенням трудового законодавства.
		Відповідно до пункту 2 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		Із положень п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України випливає, що основні елементи інституту трудового договору як засобу реалізації конституційного права на працю (зміст і порядок укладення цього договору, гарантії працівникам при його укладенні, зміні та припиненні, підстави останнього тощо) повинні визначатися виключно законом.
		Згідно роз'яснення Конституційного Суду України від 01.08.2013 р. № 22-14-17/1749 укладання трудових договорів у формі контракту є обов'язковим лише для осіб, які призначаються на посади керівників закладів охорони здоров'я з 1 січня 2012 року, і не поширюються на керівників цих закладів, призначених до цієї дати.
		Апеляційний суд Полтавської області в мотивувальній частині ухвали від 14.01.2016 року встановив, що виходячи з положень статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Трудове законодавство не містить такого поняття як нікчемність договорів про працю, але по аналогії згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Виходячи з того, що умови трудового контракту від 23.05.2012 р., укладеного з позивачкою, яка була призначена на посаду до 01.01.2012 року, погіршують її становище порівняно з чинним законодавством, то згідно ст. 9 КЗпП України він є недійсним за законом.
		Вказана обставина встановлена судовим рішенням є преюдиційною в силу вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України.
		Отже, судом апеляційної інстанції встановлено, що контракт, який був укладений 23.05.2012 року між ОСОБА_2 та Полтавською обласною радою, про призначення на посаду головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, строком на три роки, є недійсним за законом.
		Тому, звільнити у відповідності до п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту - неможливо.
		Крім того, згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України припинення трудового договору у зв'язку із закінченням його строку можливе лише в тому випадку, коли його укладення відповідало нормам закону.
		Частиною 3 ст. 21 КЗпП України встановлено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
		Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин.
		Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України).
		Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») від 09.07.1998 року справа № 17/81 - 97, було визначено, що виходячи з необхідності посилення правових засобів захисту прав громадян у галузі праці, унеможливлення їх ущемлення, додержання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця Конституційний Суд України визнає за доцільне в подальшому обмежити визначення сфери застосування контракту лише законами, що є прерогативою Верховної Ради України.
		Тим більше, контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами і угодами та іншими локальними нормативними актами.
		Так, в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998р. справа № 17/81 - 97 (справа про тлумачення терміну «законодавство») зазначено, що термін «законодавство», що вживається у частині третій 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
		Укладення контракту у випадку, не передбаченому законом, не допускається, оскільки це знижує рівень соціальної захищеності працівників і суперечить вимогам Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року від 22 червня 1982 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року № 3933-ХІІ.
		Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР).
		Відповідно до п. 4 Положення про медико-соціальну експертизу, яке затверджено ПКМУ від 3 грудня 2009 року № 1317, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
		Центр (бюро) очолює головний лікар, який призначається Міністром охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, керівником управління охорони здоров'я обласної (міської) держадміністрації.
		Отже, призначення на посаду головного лікаря Центра МСЕ здійснюється на підставі наказу Департаменту охорони здоров'я обласної держадміністрації.
		Полтавською обласною радою у порушення вимог ст. 47 КЗпП України, якою визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи, рішення Полтавської обласної ради «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи» від 29.01.2016 року № 49, мені видано не було.
		Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
		Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4- рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 - 1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		Прохала визнати незаконним і скасувати рішення сесії(перше засідання)Полтавської обласної ради від 29.01.2016 р. № 49 в частині: «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи», яким було поновлено ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року та звільнено ОСОБА_2 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи 22.05.2015     року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту.
		Поновити її на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року.
		Зобов'язати Департамент охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення її на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року з фактичним допущенням до виконання попередніх обов'язків
		Стягнути з Полтавської обласної ради на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18.09.2015 року по час розгляду справи в суді з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 405, 96 грн.
		В судовому засіданні позивачка та її адвокат Курило В.О. позов підтримали з наведених підстав, дали пояснення які зазначені в позові та прохали суд звернути увагу на те, що відповідачі фактично не виконують рішення суду від 17.09.2015 року. Так, зокрема 29.01.2016 р. Полтавська обласна рада, приймаючи на сесії рішення за № 49 «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи» поновили ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року та одночасно цим же рішенням звільнили ОСОБА_2 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи 22.05.2015року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту. Однак, в прийнятому рішенні про поновлення на роботі не зазначено, на яких умовах ОСОБА_2 поновлена на роботі, чи контрактна форма чи інша. Відразу, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_2, її відповідно до вимог закону фактично не було допущено до роботи. А тому підтримаши позов в повному обсязі, прохали суд позовні вимоги задовільнити та визнати незаконним і скасувати рішення сесії(перше засідання)Полтавської обласної ради від 29.01.2016 р. № 49 в частині: «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи», яким було поновлено ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року та звільнено ОСОБА_2 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи 22.05.2015     року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту.
		Поновити її на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року.
		Зобов'язати Департамент охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення її на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року з фактичним допущенням до виконання попередніх обов'язків
		Стягнути з Полтавської обласної ради на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18.09.2015 року по час розгляду справи в суді з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 405, 96 грн.
		В судовому засіданні представник відповідача -Полтавської обласної ради Заліський Ю.М., позов не визнав та вказав,що на виконання рішення Полтавського районного суду від 17.09.2015 року, яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 14.01.2016року на сесії Полтавської обласної ради від 29.01.2016 р. за № 49 було прийнято рішення «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи». Даним рішенням було поновлено ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року та звільнено ОСОБА_2 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи 22.05.2015року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту. Вважає рішення Полтавської обласної ради законним та обґрунтованим.
		Представник відповідача Департаменту охорони здоров"я Полтавської обласної державної адміністрації- Безпалько Т.В. в судові засідання призначені на 02 червня 2016 року та 03 червня 2016 року не з»явився. Про дату та час судового засідання належним чином повідомлялись як представник особисто (зокрема про засідання 02.06.2016 року) так і Департаменту охорони здоров"я Полтавської обласної державної адміністрації. До суду було надано клопотання про перенесення судових засідань призначених на 02 та 03 червня 2016року у зв»язку з хворобою представника ОСОБА_8 Та на підтвердження хвороби представника було надано до суду ксерокопію довідки за №909, яка не завірена належним чином, в якій зазначено , що ОСОБА_8 хворіє з 02.06.2016 року 04.06.2016 року, однак дана довідка не відповідає встановленим вимогам. Так, довідка видана про тимчасову непрацездатність студента навчального закладу, про хворобу, карантин інші причини відсутності дитини, яка відвідує загальноосвітній навчальний заклад, дошкільний навчальний заклад. Як вбачається судом в даному випадку не направлення в судове засідання свого представника є зловживання стороною своїм правом направленим на затягування розгляду справи , яка на червень місяць розглядається судом понад строки визначені ст.. 157 ЦПК України. Також ст.. 169ЦПК України не зазначено , що на судових засіданнях від юридичної особи повинен бути присутнім саме юрист. Про зловживання своїм правом на направлення представника також свідчить той факт , що на судовому засіданні яке відбувалось 03.06.2016 року, в якості вільних слухачів, були присутні два члени наглядової ради Департаменту охорони здоров"я Полтавської обласної державної адміністрації, ОСОБА_5 та ОСОБА_9 (дана обставина зафіксована на засобах технічної фіксації судового засідання). Приймаючи рішення щодо продовження розгляду справи, суд врахував той факт , що представник-Безпалько Т.В. будучи особисто присутньою на попередніх судових засіданнях висловила свою позицію від юридичної особи, яку вона представляє щодо позову, мала можливість заявити відповідні клопотання а також підчас пояснень позивача ставила відповідні питання. 
		Зважаючи на вказані обставини та приймаючи до уваги той факт , що в матеріалах цивільної справи маються письмові заперечення представника Департаменту охорони здоров"я Полтавської обласної державної адміністрації- Безпалько Т.В. в яких вона обґрунтувала свої підстави щодо невизнання позову, суд продовжив розгляд справи по суті за відсутності представника відповідача.
		Так згідно вказаних запереченьДепартамент охорони здоров'я облдержадміністрації (далі - Департамент) не визнає позовні вимоги, вважає їх необгрунтованими, виходячи з такого.
		По - перше, звертають увагу суду, що невірним є твердження позивача, що на виконання розпорядження голови обласної ради від 21.05.2015р. №97, наказом Департаменту від 21.05.2015р. №40 - К її було звільнено. Адже даний наказ лише доводив до відома зміст вищезазначеного розпорядження голови обласної ради.
		А саме, в наказі зазначено наступне: «Взяти до уваги, що розпорядженням голови Полтавської обласної ради від 21.05.2015р. №97 «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи»: 1.1. ОСОБА_2, головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи, звільнено з займаної посади відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України 22.05.2015р. у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту.»
		Таким чином, чітко видно, що наказ Департаменту не є правовстановлюючим документом, що породжує факт припинення трудових стосунків.
		Водночас зазначаємо, на даний час на виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015р. Департаментом наказом від 15.01.2016р. №5-к «Про скасування наказу Департаменту охорони здоров'я облдержадміністрації від 21.05.2015р. №40- к» скасовано наказ №40-к від 21.05.2015р. «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи».
		Тобто, позивач посилається на неіснуючий розпорядчий документ Департаменту.
		По - друге, твердження позивача про незаконність укладання з нею трудового контракту та про правомірність поновлення (призначення) на посаду головного лікаря Центру МСЕ наказом Департаменту не відповідають дійсності та вимогам законодавства.
		Так, п 4. Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 визначено «Медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
		Центр (бюро) очолює головний лікар, який призначається Міністром охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, керівником управління охорони здоров'я обласної (міської) держадміністрації.»
		В свою чергу слід зазначити, що Полтавський обласний Центр МСЕ не є закладом охорони здоров'я при Департаменті охорони здоров'я, а є комунальним закладом, заснованим на майні, що є спільною власністю територіальних громад області, відповідно до Статуту Полтавського обласного Центру МСЕ, затвердженого Управлінням майном Полтавської обласної ради від 30.06.2004 року за № 70.
		Майно Центру МСЕ є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ та міст області, а власником майна є Полтавська обласна рада, органом управління майном являється управління майном Полтавської обласної ради.
		Відповідно до п.3.1 Статуту Центр МСЕ у своїй діяльності керується Законами України підзаконними актами та рішеннями органів місцевого самоврядування.
		П.6.1 Статуту передбачено, що Головний лікар призначається та звільняється з посади у відповідності до чинного законодавства.
		Відповідно до п.20 ч.І ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», питання щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районний і обласних рад, призначення і звільнення їх керівників вирішуються виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради.
		Таким чином, положення п.4 «Положення про медико - соціальну експертизу» суперечать Закону України «Про місцеве самоврядування» і в даному випадку не можуть застосовуватися до керівника Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи.
		Такої ж думки дійшло і Міністерство охорони здоров'я України у своєму листі від 12.02.2016р. №16.02.-40/68-15/3520 у відповідь на запит Департаменту з приводу суперечності актів законодавства. МОЗ України наголосило, що відповідно до п.20 ч.І ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на пленарних засіданнях вирішуються в установленому законом порядку питання щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районний і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників. На підставі п.27 ч.І ст.43 цього ж Закону відповідною радою може бути прийнято рішення, щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад. Отже, у випадку якщо Центр медико - соціальної експертизи створено як комунальний заклад Полтавська обласна державна адміністрація має право звернутися з клопотанням до Полтавської обласної ради делегувати їй повноваження щодо призначення та звільнення головного лікаря Центру медико - соціальної експертизи.
		Департамент наголошує, що відповідних повноважень Полтавською обласною радою Полтавській обласній державній адміністрації делеговано не було.
		Також поінформовано, що МОЗ України розробляється нова редакція Положення про медико - соціальну експертизу.
		Стосовно законності укладання контракту з позивачем.
		Законність укладання контракту з позивачем ОСОБА_2 було предметом розгляду цивільної справи за позовом останньої. Так, рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 січня 2012 року у справі № 22-н -171/2012 в задоволенні позовних вимог останній відмовлено.
		Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 січня 2012 року, що набрало законної сили встановлено, що запровадження контрактної форми трудових стосунків з ОСОБА_2 відповідає законодавству та не порушує трудові права останньої.
		Як встановлено ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Аналогічної позиції дотримується й Пленум Верховного Суду України у постанові № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі».
		У зв'язку з чим та відповідно до поданої позивачем ОСОБА_2 заяви, від 23.05.2012року між Полтавською обласної радою та ОСОБА_2 було укладено контракт на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи строком на 3 роки в період з 23.05.2012     р. по 22.05.2015 р.
		По - третє, посилання позивача на роз'яснення Конституційного суду України від 01.08.2013р. №22-14-17/1749 є безпідставним, адже:
		питання щодо запровадження контрактної форми трудових стосунків з ОСОБА_2 вирішувалося починаючи з 2011 року, тобто до моменту внесення змін до ст.16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», до якої і надає роз'яснення Конституційний суд України.
		-     сам Конституційний Суд України, в своєму листі від 01.08.2013р. №22-14-17/1749, на який посилається позивач як на підставу своїх вимог, зазначає: «керівники закладів охорони здоров'я не зобов'язані укладати контракт, якщо їх призначено до 1 січня 2012року. Контракт з такими керівниками може бути укладено виключно за згодою сторін.» Свою згоду і бажання укласти трудовий контакт позивач ОСОБА_2 висловила у заяві на ім'я голови Полтавської обласної ради. В заяві остання зазначила: «Прохаю укласти трудовий контракт на посаді головного лікаря Полтавського обласного Центру медико - соціальної експертизи терміном на три роки» (заява додається);
		-     слід врахувати, що сам Конституційний суд у вищезазначеному листі, зауважує, що надання консультацій чи роз'яснень щодо застосування правових норм не належить до повноважень Конституційного Суду України. Обов'язковими до виконання на території України є рішення Конституційного Суду України, відповідно до ч.2 ст.150 Конституції України
		Таким чином, позивач ОСОБА_2 абсолютно законно перебувала у трудових стосунках на контрактній основі з Полтавською обласною радою.
		Тож, з вище наведеного видно виключна компетентність Полтавської обласної ради приймати рішення про прийняття та звільнення головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи. Тоді як Департамент відповідно до своїх повноважень, визначених «Положенням про Департамент охорони здоров'я облдержадміністрації», затвердженого розпорядженням голови облдержадміністрації від 22.02.2013 №81, яке розроблено на виконання постанови КМУ від 26 вересня 2012 р. № 887 «Про затвердження Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації» позбавлений такого права.
		Такої ж думки щодо відсутності обов'язку Департаменту поновлювати ОСОБА_2 на посаді дійшов і Апеляційний суд Полтавської області у своїй ухвалі від 14.01.2016р. зазначивши: «Абзац четвертий резолютивної частини рішення звучить так «Поновити ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року» і не передбачає обов'язку вчинити ці дії саме Департамент охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації. Далі за текстом саме з Полтавської обласної ради стягнута заробітна плата за час вимушеного прогулу у розмірі 32 882,76грн». В свою чергу це додатково вказує, що компетентним органом є Полтавська обласна рада.
		Відповідно до ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
		Позивач у своєму позові як на підставу своїх вимог щодо фактичного допущення працівника до виконання попередніх обов'язків посилається на п. 8.2.1. «Інструкції про проведення виконавчих дій» затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999р. №74/5. Слід врахувати, що дана «Інструкція» втратила чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України від 22.12.2015р. №2710/5 «Про реалізацію арештованого майна шляхом проведення електронних торгів».
		Положення ст. 19 Конституції України, визначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Органи державної влади га органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Таким чином, позовна вимога ОСОБА_2 щодо зобов'язання Департаменту видати наказ про поновлення її на посаді порушує Конституцію та закони України.
		Крім того, наказ управління охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації від 21.09.1995 року № 29-к визнано таким, що втратив чинність (наказ Департаменту від 01.02.2016р. №13-К «Про визнання таким, що втратив чинність §3 наказу управління охорони здоров'я від 21.09.1995 №92-К), тобто знову позивач посилається на розпорядчий документ, який на даний час не має юридичної сили.
		Відповідно до ч.3 ст. 10 та ст.60 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Вважають, що позивачем не були надані суду жодні належні та допустимі докази, які б свідчили про порушення її прав та законних інтересів.
		Звідси випливає, що жодні права та законні інтереси ОСОБА_2 не порушено, а відтак відсутні підстави для звернення з даним позовом до суду, передбачені ч.1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України.
		Представник третьої соби , яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору-
		Полтавський обласний центр медико - соціальної експертизи Сайдаметов Р.Р. позовні вимоги не визнав та вказав, що наказ Управління охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації від 21.09.1995 року № 29-к визнано таким, що втратив чинність (наказ Департаменту від 01.02.2016р. №13-К «Про визнання таким, що втратив чинність §3 наказу управління охорони здоров'я від 21.09.1995 №92-К), тобто позивач посилається на розпорядчий документ, який на даний час не має юридичної сили. Вказав, що рішення Полтавської обласної ради по поновлення на роботі та звільнення по закінченню контракта ОСОБА_2 є правомірні та в повній мірі відповідають вимогам закону.
		Представник третьої соби , яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору- управління майному Полтавської обласної ради в судові засідання, які були призначені на 02 та 03 червня 2016 року не з»явився,  хоча повідомлявся належним чином , зокрема про судове засідання 02.06.2016 року особисто, а юридична особа , яку він представляє через виклики до суду та електронною поштою про що мається підтвердження в матеріалах справи, тому відповідно до вимог закону повідомлений належним чином. До суду на судове засідання 02.06.2016 року прийшло клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв»язку з хворобою юриста , який брав участь у справі Байдукову- Кислу О.А. Однак, приймаючи до уваги той факт, що вказаний представник будучи особисто присутнім на попередніх судових засіданнях, висловив свою позицію щодо позову, а також мав право заявити відповідні клопотання а також ставив питання позивачці по суті позову, суд зважаючи на ст.. 169 ЦПК України, а саме, що представляти інтереси юридичної особи має необов»язково юрист продовжив розгляд справи по суті за відсутності представника. 
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд встановив, що Наказом Управління охорони здоров'я виконавчого комітету Полтавської обласної Ради народних депутатів від 21.09.1995р. № 92-К §3 ОСОБА_2 була призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного Центру медико-соціальної експертизи.
		23.05.2012     року між Полтавською обласної радою та ОСОБА_2 було укладено контракт на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи строком на 3 роки в період з 23.05.2012р. по 22.05.2015 р.
		Розпорядженням голови Полтавської обласної ради № 97 від 21.05.2015року «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи», головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи ОСОБА_2, звільнено із займаної посади відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту.
		На виконання вище зазначеного розпорядження Наказом Департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації № 40 - К від 21.05. 2015 року -Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи», ОСОБА_2 була звільнена на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року.
		Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015     року, було скасовано розпорядження голови Полтавської обласної ради «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи № 97 від 21.05.2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту(п.2 ст. 36 КЗпП України), скасовано наказ Департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації № 40 - к від 21.05.2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту(п. 2 ст. 36 КЗпП України).
		Поновлено ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року.
		Стягнуто з Полтавської обласної ради заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 23.05.2015 року по 17.09.2015 року включно за 81 робочий день у сумі 32 882, 76 гривень.
		Стягнуто з Департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації та Полтавської обласної ради на користь Держави у рівних частках з кожного судовий збір у загальній сумі 487, 20 гривень.
		Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення розміру заробітку за один місяць та в частині поновлення на роботі.
		Так, в вказаному вище рішенні встановлені наступні обставини , які не підлягають додатковому доказуванню , зокрема- «Розпорядженням голови Полтавської обласної ради від 21.05.2015 року № 97 «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи» її  звільнено з  посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи     відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року у зв»язку з закінченням терміну дії  трудового  контракту. 
		На виконання вказаного розпорядження, Департаментом охорони здоров»я Полтавської обласної державної адміністрації було видано наказ 21.05.2015 року № 40-к, яким її звільнено з посади головного лікаря  Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року.          Про вказані  наказ та  розпорядження  вона дізналася   згідно  дати  ознайомлення  з  ними  за її підписом -  28.05.2015 року зазначеним власноручно,  саме  пропрацювавши  після  виходу  з лікарняного  листка  фактично  після  видання  наказу та розпорядження  про її звільнення  декілька днів ( а. с.  7 - 23, 122 ).         Згідно  листків  непрацездатності, які  завірені належним  чином  :   серії АГЦ № 183900 виданого 21  квітня  2015 року, який  є продовженням  листка  непрацездатності  виданого при стаціонарному лікуванні     та серії   АГЧ № 094299  виданого  25 квітня  2015  року, який  є продовженням  листка  № 183900, то  вона  знаходилась на   лікуванні  в період  з  14.04.2015  року по  25.05.2015  року включно, із них з 14.04.2015  року по  21.04.2015  року на стаціонарному лікуванні  через   оперативне  втручання  ( а. с.  50, 51 ).     Вказані листки  непрацездатності  нею  були  своєчасно   подані  до  установи, де вона працювала - Полтавського обласного  центру  МСЕ, заповнені уповноваженою  особою  та   оплачені  належним  чином.            До  роботи   щодо займаної  посади - головного лікаря Полтавського обласного Центру медико - соціальної експертизи   позивачка  стала з  26.05.2015 року  та  продовжила виконання своїх посадових обов»язків  саме  на підставі  наказів   відповідача  - Полтавської ОДА  Департаменту  охорони  здоров»я   від  07.05.2015  року № 514-В   про відрядження,      від  20.05.2015  року №  706-В  про виділення  автотранспорту       та згідно робочого графіку виїзних засідань МСЕК  Полтавського  обласного центру МСЕ  на  2015 рік,      посвідчення про  відрядження  № 42  від 26.05.2015 року та  підписувала  відповідний  протокол  № 2  від  27.05.2015 року спільного  засідання ЛЛК поліклінічного  відділення  Лубенської КЦМЛ,  Лубенської  міжрайМСЕК  та МСЕК № 1  м.  Полтави, де  виступала  як  голова МСЕК  № 1 в присутності  інших лікарів згідно  списку  у кількості 25  осіб  ( а. с.  41 - 49 ).  Будь-яких заперечень  або не  згоди, інших перешкоджань  з цього  приводу  відповідачами  на  її адресу висловлено та здійснено  не було, аж до  її ознайомлення  з  наказом  та  розпорядженням  про її звільнення   згідно  власноручного  підпису - 28.05.2015  року.»
		Тобто, встановлений факт перебування ОСОБА_2 на лікарняному 22.05.2016 року, та продовження з нею трудових відносин як головного лікаря Полтавського обласного центу МСЕ після 22.05.2016 року.
		Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 14.01.2016 року рішення Полтавського районного суду від 17.09.2015 року залишено без змін. Зокрема  ухвалою апеляційного суду встановлені наступні факти:
		«Згідно листків непрацездатності, які завірені належним чином : серії АГЦ № 183900, виданого 21 квітня 2015 року, який є продовженням листка непрацездатності, виданого при стаціонарному лікуванні та серії АГЧ № 094299, виданого 25 квітня 2015 року, який є продовженням листка № 183900, то вона знаходилась на лікуванні у період з 14.04.2015 року по 25.05.2015 року включно, із них з 14.04.2015 року по 21.04.2015 року на стаціонарному лікуванні через оперативне втручання (т.1 а. с. 50, 51). Вказані листки непрацездатності нею були своєчасно подані до установи, де вона працювала, до Полтавського обласного Центру МСЕ, заповнені уповноваженою особою та оплачені належним чином.
		До роботи на посаду головного лікаря Полтавського обласного Центру медико - соціальної експертизи позивач стала з 26.05.2015 року та продовжила виконання своїх посадових обовязків, саме на підставі наказів відповідача Департаменту охорони здоровя Полтавської ОДА від 07.05.2015 року № 514-В про відрядження, від 20.05.2015 року № 706-В про виділення автотранспорту та згідно робочого графіку виїзних засідань МСЕК Полтавського обласного Центру МСЕ на 2015 рік, посвідчення про відрядження № 42 від 26.05.2015 року та підписувала відповідний протокол № 2 від 27.05.2015 року спільного засідання ЛЛК поліклінічного відділення Лубенської КЦМЛ, Лубенської міжрайМСЕК та МСЕК № 1 м. Полтави, де виступала як голова МСЕК № 1 в присутності інших лікарів згідно списку у кількості 25 осіб (т.1 а. с. 41 - 49).
		Згідно довідки про доходи, оформленої належним чином, відповідно до займаної посади - головного лікаря Полтавського обласного Центру МСЕ її середньоденна заробітна плата становить 405,96 грн. (т.1 а. с. 31).        
		Згідно відповіді з Прокуратури Полтавської області на імя в. о. головного лікаря обласного Центру МСЕ Паламарчука Д.В., то у кримінальному провадженні № 42015170000000153 від 18.04.2015 року, по якому здійснюється СУ УМВС України в Полтавській області досудове розслідування за ознаками ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368  КК України, ОСОБА_2 не є підозрюваною або обвинуваченою, тому вона не відсторонялася від посади голови обласної МСЕК № 1 (т.1 а. с. 125).
		Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що сфера застосування контракту визначається законами України, його можна застосовувати лише у випадках, прямо передбачених законами України. Позивач була звільнена із займаної посади у період тимчасової непрацездатності та після виходу на роботу після закінчення терміну лікування продовжувала працювати та виконувала свої посадові обов»язки саме на підставі відповідних розпоряджень відповідачів, які ними не були скасовані одночасно з виданням наказу та розпорядження про її звільнення, щодо фактичного продовження праці позивача жоден із відповідачів не мав заперечень та не вживав заходів в межах діючого законодавства. Якщо після закінчення строку договору трудові відносини фактично тривають, тобто працівник виходить на роботу, а роботодавець його до неї допускає, і жодна зі сторін не вимагає припинення цих відносин, дія даного договору відповідно до ч. 1 ст. 39-1 КЗпП України вважається продовженою на невизначений строк. Судом також не встановлено випадків прушення позивачем умов контракту відповідно до п. 3 ст. 40 КЗпП України. Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного розрахунку, то місцевий суд виходив з того, шо період вимушеного прогулу складає з 23.05.2015 року по 17.09.2015 року, тобто по час ухвалення судового рішення, всього 81 робочий день, тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 32882,76 грн., виходячи із середеньоденної заробітної плати, що складає 405,96 грн. згідно довідки про доходи позивача на посаді головного лікаря Полтавського обласного Центру МСЕ.
		Як встановила колегія суддів, такі висновки місцевого суду є правильними, оскільки суд дійшов їх після повного, всебічного та об"єктивного з"ясування фактичних обставин справи, прав та обов"язків сторін в даних правовідносинах, з правильним застосуванням норм матеріального права.
		Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 згідно наказу від 21.09.1995 року № 92-К § 3 Управління охорони здоровя виконавчого комітету Полтавської обласної Ради народних депутатів 21.09.1995 року була призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного Центру медико - соціальної експертизи (т.1 а.с. 7).  
		23.05.2012 року між Полтавської обласною радою та ОСОБА_2 укладено контракт з головним лікарем Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, що є у спільній власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, згідно якого ОСОБА_2 призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи на строк три роки в період з 23.05.2012 року по 22.05.2015 року (а.с. 8).
		Згідно абзацу першого пункту 4, абзаців першого, третього-п»ятого пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміну «законодавство» від 09.07.1998 року контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов»язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін (частина третя цієї статті). Контракт як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на створення умов для виявленння ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність. Умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (стаття 9 Кодексу законів про працю України).
		Конституційний Суд України на підставі аналізу матеріалів справи вважає, що останнім часом відбувається необгрунтоване розширення сфери застосування контракту, яка виходить навіть за межі, визначені законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Все це не сприяє створенню умов для повного здійснення громадянами права на працю, ускладнює становище працівників, знижує реальність гарантій трудових прав громадян, встановлених Конститкуцією і законами України. Виходячи з необхідності посилення правових засобів захисту прав громадян у галузі праці, унеможливлення їх ущемлення, додержання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця Коституційний Суд України вважає за доцільне в подальшому обмежити визначення сфери застосування контракту лише законами, що є прерогативою Верховної Ради України. Тим більше, контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись нормативними актами центаральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами і угодами та іншими локальними нормативними актами.
		Термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов»язковість яких надана Верховною ОСОБА_7 України, а також постанови Верховної Радою України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
		Згідно ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
		Як вбачається із матеріалів справи, рішенням апеляційного суду Полтавської області від 31.01.2012 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 07.11.2011 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління охорони здоров»я Полтавської обласної державної адміністрації про скасування наказу про запровадження контрактної форми, як такого, що є незаконним, відмовлено. Рішенням апеляційного суду встановлено, що оскаржуваний наказ Головного управління охорони здоров»я Полтавської державної адміністрації від 25.08.2011 року № 746 «Про запровадження контрактної форми» виданий в межах чинного законодавства, відповідно до рішень сесії Полтавської обласної ради, рішеннями якої була упорядкована сфера застосування контрактної форми трудових угод з керівниками об»єктів права комунальної власності, а не запроваджено нові форми та посади осіб, з якими можна укладати трудові контракти, порушень трудових прав ОСОБА_2 оскаржуваним наказом не встановлено (т. 1 а.с. 87-90).
		Оскаржуваний наказ дійсно носив загальний характер та не стосувався конкретно прав, інтересів чи обов»язків ОСОБА_2
		Після ухвалення вказаного судового рішення вийшло роз»яснення Контитуційного Суду України від 01.08.2013 року № 22-14-17/1749 «Про застосування контрактної форми трудового договору», у якому вказано, що Рішення Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміну «законодавство» від 09.07.1998 року є чинним та надано роз»яснення стосовно обов»язковості переведення керівників закладів охорони здоров»я на контрактну форму трудового договору. Зокрема, укладення трудових договорів у формі контракту є обов»язковим лише для осіб, які призначаються на посади керівників закладів охорони після 1 січня 2012 року, і не поширюються на керівників цих закладів, призначених до цієї дати.
		Як вбачається із матеріалів справи, позивач призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи згідно наказу від 21.09.1995 року № 92-К § 3 Управління охорони здоровя виконавчого комітету Полтавської обласної Ради народних депутатів 21.09.1995 року, тобто 01 січня 2012 року, а тому укладення з нею трудового договору у формі контракту не є обов»язковим.
		На а.с. 66-68 т. 1 міститься пояснення представника третьої особи від 22.06.2015 р. з приводу позовної заяви, в якому останній посилається на роз»яснення Контитуційного Суду України від 01.08.2013 року № 22-14-17/1749 «Про застосування контрактної форми трудового договору», в якому вказано, що укладення трудових договорів у формі контракту є обов»язковим лише для осіб, які призначаються на посади керівників закладів охорони здоров»я після 01 січня 2012 року, і не поширюються на керівників цих закладів, призначених до цієї дати, з цих підстав позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити у повному обсязі, проте, у подальшому стали заперечувати проти позову.
		Як вбачається із матеріалів справи, позивач заперечувала проти укладення з нею трудового контракту та заявляла про порушення її трудових прав, що підтверджується її заявами на ім»я голови обласної ради від 12.06.2012 р., 16.08.2012 р. та начальника Головного управління охорони здоров»я облдержадміністрації від 12.06.2012 р., 16.08.2012 р. (т. 1 а.с.52-63).
		Виходячи з положень статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Трудове законодавство не містить такого поняття як нікчемність договорів про працю, але по аналогії згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Виходячи з того, що умови трудового контракту від 23.05.2012 р., укладеного з позивачем, яка була призначена на посаду до 01.01.2012 року, погіршують її становище порівняно з чинним законодавством, то згідно ст. 9 КЗпП України він є недійсним за законом.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що місцевий суд, задовольняючи позов, послався на те, що позивач була звільнена із займаної посади у період тимчасової непрацездатності, що є підставою для задоволення позову, проте, звільнення праціників у зв»язку із закінченням строку трудового договору можливе у період тимчасової непрацездатності, оскільки ч. 3 ст. 40 КЗпП Українивстановлено заборону щодо звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності лише з ініціативи роботодавця, тобто з підстав, передбачених ст.ст. 40,41 КзпП України.
		Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.
		Як вбачається із матеріалів справи, Полтавська обласна рада висловила своє бажання не продовжувати з позивачем трудові відносини у формі контракту, видавши розпорядженням голови  від 21.05.2015 року № 97 «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи», яким ОСОБА_2, головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, звільнено із займаної посади відповідно до п.2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року, у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту. Виконання посадових обов»язків головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи покладено на Шпилько Л.О., заступника головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, з 23.05.2015 року, до вирішення сесією обласної ради питання призначення головного лікаря. Згідно п.п. 3,5 цього розпорядження на Департамент охорони здоров»я облдержадміністрації покладено обов»язок внесення відповідного запису до трудової книжки ОСОБА_2, контроль за виконанням розпорядження покладено на постійну комісію обласної ради з питань охорони здоров»я ( т. 1 а.с. 19).
		Згідно п. 3 наказу Департаменту охорони здоров»я Полтавської обласної державної адміністрації № 40-К від 21.05.2015 р. «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи», виданого на виконання розпорядження голови Полтавської обласної ради від 21.05.2015 року № 97, на адміністрацію Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи покладено обов»язок внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_2, видати трудову книжку ОСОБА_2 та провести розрахунок згідно норм чинного законодавства (т. 1 а.с. 20).
		Як вбачається із матеріалів справи, останнім робочем днем згідно розпорядження та наказу був день 22.05.2015 р. В цей день та наступний робочий день 25.05.2015 р. позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується відповідним листоком непрацездатності від 25.04.20154 р. (а.с. 51). 26.05.2015 р. позивач вийшла на роботу, в цей день на виконання вимог ст. 47 КЗпП України, розпорядження № 97 та наказу № 40-К їй не була вручена копія наказу про звільнення з роботи, не була видана належно оформлена трудова книжка із записом про звільнення з посади та не був проведений з нею остаточний розрахунок при звільненні.
		Натомість, 26.05.2015 р. ОСОБА_2, як головному лікарю обласного Центру МСЕ, було видано посвідчення про відрядження № 42 до м. Глобино на 1 день 26.05.2015 р. (т. 1 а.с. 49, т. 2 а.с.111).
		27.05.2015 р. ОСОБА_2, як голова Полтавської обласної МСЕК № 1, перебувала на спільному засіданні ЛЛК поліклінічного відділення Лубенської КЦМЛ, Лубенської міжрайМСЕК та МСЕК № 1 м. Полтави, що підтверджується протоколом № 2 від 27.5.2015 р. (т.1 а.с. 41, т. 2 а.с.112-123).
		Ні посвідчення про відрядження № 42, ні протокол № 2 від 27.05.2015 р. не спростовані відповідачами та третьою особою, та підтверджують факт продовження 26 та 27 травня 2015 року позивачем трудових відносин, а роботодавець до роботи позивача у ці дні допустив, не запобіг виконанню позивачем трудових відносин, не перешкодив від"їзду її у відрядження протягом двох днів, наказ № 614-В від 07.05.2015 року Департамента охорони здоров»я Полтавської обласної державної адміністрації «Про відрядження ОСОБА_2.» (т.1а.с.48), п.п.1,3 якого наказували відрядити до м. Глобино головного лікаря обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_2, термін відрядження 26 травня 2015 року (1день), на підставі якого позивач відбула у відрядження, не був скасований. У відповідності до наказу Департамента охорони здоров»я Полтавської обласної державної адміністрації № 706-В від 20.05.2015 року для поїздки у відрядження був наданий автомобіль, даний наказ також не був скасований.
		Згідно ч. 1 ст. 39-1 КЗпП України якщо пiсля закiнчення строку трудового договору (пункти 2 (на визначений строк, встановлений погодженням сторін) i 3 (таким, що укладається на час виконання певної роботи) статтi 23) трудовi вiдносини фактично тривають i жодна iз сторiн не вимагає їх припинення, дiя цього договору вважається продовженою на невизначений строк.
		Контракт є особливою формою трудового договору на визначений строк, встановлений погодженням сторін за умовами контракту.
		Як вбачається із матеріалів справи, лише 28.05.2015 р. позивач була ознайомлена з розпорядження голови обласної ради та наказом Департамента охорони здоров»я Полтавської обласної державної адміністрації від 21.05.2015 р. про звільнення з посади, що підтверджується оригіналами вказаних документів з підписом ОСОБА_2 про ознайомлення з ними 28.05.2015 р. (т. 2 а.с. 131-132, 133). Цього ж дня 28.05.2015 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом.
		Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 отримала трудову книжку з внесенням запису про звільнення з посади головного лікаря обласного Центру МСЕ, на а.с. 134 т. 2 міститься розписка ОСОБА_2 від 29.05.2015 р. про отримання нею трудовох книжки, але як пояснили представники відповідачів та представник третьої особи, запис про звільнення позивача до неї не внесено ні Департамента охорони здоров»я Полтавської обласної державної адміністрації, ні адміністрацією Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що висновок місцевого суду щодо фактичного продовження роботи позивача і жоден із відповідачів не мав заперечень проти цього, оскільки у перший робочий день після виходу з лікарняного не вжив заходів для того, щоб належним чином були вручені позивачу копії розпорядження та наказу про її зівльнення, також трудова книжка із записом про звільнення, проведений розрахунок при звільненні, тобто ті дії, які передбачені трудовим законодавством у разі звільнення працівника з роботи, грунтується на вимогах закону.
		Доводи вказаного відповідача щодо законності наказу від 15.08.2011 р.№ 746 «Про запровадження контрактної форми», з яким позивача було ознайомлено та попереджено про можливо подальше звільнення з посади за п. 6 ст. 36 КЗпП України у разі відсутності бажання працювати за контрактоною формою, не узгоджуються з Рішенням Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміну «законодавство» від 09.07.1998 року та суперечать роз»ясненню Контитуційного Суду України від 01.08.2013 року № 22-14-17/1749 «Про застосування контрактної форми трудового договору», зідно якого укладення трудових договорів у формі контракту є обов»язковим лише для осіб, які призначаються на посади керівників закладів охорони після 1 січня 2012 року, і не поширюються на керівників цих закладів, призначених до цієї дати. Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного Центру медико - соціальної експертизи згідно наказу від 21.09.1995 року № 92-К § 3 Управління охорони здоровя виконавчого комітету Полтавської обласної Ради народних депутатів 21.09.1995 року, тобто до 01 січня 2012 року.
		Також, не заслуговують на увагу доводи цього відповідача про те, що згідно ч. 2 ст. 61 ЦПК України, обставини, що встановлені рішення апеляційного суду Полтавської області від 31.01.2012 року, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, оскільки  у вказаній справі мав місце інший предмет спору, між іншими сторонами. Оспорюваний наказ виданий до укладення з ОСОБА_2 контракту.
		Також, не заслуговують на увагу доводи цього відповідача про направлення на адресу позивача рекомендованим листом копії розпорядження голови обласної ради про звільнення, оскільки відсутні дані про вручення рекомендованого листа безпосередньо адресату та про ознайомлення з ними.
		Також, не заслуговують на увагу доводи цього відповідача щодо неправильного розрахунку розміру суми, що підлягає виплаті позивачу у зв»язку незаконним звільненням з роботи, оскільки згідно ст. 1 п. «з» Постанови КМ України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 року № 100 з останніми змінами від 29.07.2015 року цей  Порядок  обчислення  середньої  заробітної плати застосовується у випадках вимушеного прогулу та у даному випадку згідно розділу II. п.2 вказаної Постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. ( Абзац третій пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ №1266 від 26.09.2001).
		Таким чином, останніми 2-а календарними місяцями роботи позивача, що передували події, є березень та квітень 2015 року. Як вбачається із довідки про доходи № 670 від 11.06.2015 року, виданої ОСОБА_2 Полтавської обласним Центром МСЕ, загальна сума доходу за період березень-квітень 2015 р. становить 10961,00 грн., її середньоденна заробітна плата становить 405,96 грн.(т.1 а.с. 31).
		Вказана довідка відповідачами та третьою особою не спростована.
		Період вимушеного прогулу згідно рішення суду встановлено з 23.05.2015 року по 17.09.2015 року, всього 81 робочий день за виключенням вихідних та святкових днів, що є правильним.
		Згідно ч. 1,2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що частина третя статті 117 КЗпП України, яка передбачала, в разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації (середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку) зменшується на суму заробітної плата, одержаної за новим місцем роботи, виключена на підставі Закону N 3248-IV від 20.12.2005 р., тому посилання відповідача Департамента охорони здоров»я Полтавської обласної державної адміністрації на проведення неправильного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку не заслуговує на увагу.
		Доводи апеляційної скарги відповідача Полтавської обласної ради про те, що копія розпорядження голови ради від 21.05.2015 р. № 97 та наказ Департамента охорони здоров»я облдержадміністрації від 21.05.2015 р. № 40-К про звільнення позивача були направлені в Полтавський обласний центр МСЕ та на її адресу за місцем проживання, а також опубліковані на сайті Полтавської обласної ради приймаються до уваги колегією суддів, проте, у відповідності до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, видати йому копію наказу про звільнення з роботи, як вбачається, ці дії не були вчинені, з розпорядженням та наказом про звільнення позивач ознайомлена лише 28.05.2015 р., 26 та 27 травня 2015 року допустив позивача до роботи.
		Доводи апеляційної скарги цього відповідача щодо законності укладення з позивачем контракту у відповідності до ст. 21 КЗпП України, рішення 3-ї сесії 23 скликання від 17.11.1998 року «Про заходи по забезпеченню управління майном спільної власності територіальних громад Полтавської області» (із змінами) та рішення 27 сесії 5-го скликання від 23.06.2010 р. «Про затвердження Положення про порядок призначення на посаду та звільнення з посади керівників підприємств (установ, організацій, закладів), які належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, укладення та розірвання з ними конетрактів та Типової форми контракту» протирічать Рішенню Конституційного Суду України у справі про тлумачення терміну «законодавство» від 09.07.1998 року та роз»ясненню Контитуційного Суду України від 01.08.2013 року № 22-14-17/1749 «Про застосування контрактної форми трудового договору» з підстав, викладених вище.
		Доводи апеляційної скарги цього відповідача про те, що позивач не надала належних та переконливих доказів продовження контракту після закінчення строку трудового договору, не заслуговуть на увагу з огляду на те, що у перший робочий день 26.05.2015 р. після виходу з лікарняного позивачу було видано посвідчення про відрядження, яке не спростоване відповідачами та третьою особою, у подальшому 26 та 27 травня 2015 р. позивач відбула та перебувала у відрядженні в м. Глобино та м. Лубни, де проводилися спільні засідання, на підтвердження чого надані відповідні протоколи.
		Не заслуговують доводи апеляційної скарги цього відповідача про те, що місцевим судом не було вжито достатніх заходів для забезпечення правильного розрахунку розміру суми, що підлягає виплаті позивачу за час вимушеного прогулу, оскільки позивачем надана довідка про її доходи від 11.06.2015 р. (т.1 а.с. 31), яка є належним та допустимим доказом з огляду на вище вказану Постанову КМ України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 року № 100 з останніми змінами від 29.07.2015 року. Місцевим судом правильно обраховано період вимушеного прогулу з 23.05.2015 р. по день ухваленного судового рішення 17.09.2015 р. та складає за виключенням вихідних та святкових днів 81 день. Крім цього, частина третя статті 117 КЗпП України, яка передбачала, в разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації (середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку) зменшується на суму заробітної плата, одержаної за новим місцем роботи, виключена на підставі Закону N 3248-IV від 20.12.2005 р.».
		Наказ управління охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації від 21.09.1995 року № 29-к визнано таким, що втратив чинність наказ Департаменту від 01.02.2016р. №13-К «Про визнання таким, що втратив чинність §3 наказу управління охорони здоров'я від 21.09.1995 №92-К.»
		Рішенням третьої сесії сьомого скликання(перше засідання) Полтавської обласної ради «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи» від 29.01.2016 року № 49, було поновлено ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-     соціальної експертизи з 22.05.2015 року та цим же рішенням звільнено ОСОБА_2 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи 22.05.2015 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту.
		Фактично допущена до роботи позивачка не була.
		Заслухавши пояснення сторін , дослідивши докази на які сторони посилають як на підставу своїх вимог та заперечень суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог і вважає позов таким, що підлягає до задоволення в повному обсязі.
		        Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до положення ч.3 ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та положеннями ч.1 ст.11 ЦПК України, згідно якої суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
		Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», п 8.2.1. Інструкції про проведення виконавчих дій, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 74/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за № 865/4158, виконавчий документ про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання вважається завершеним з моменту фактичного допущення працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного наказу органу, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
		       Різновидом строкових трудових договорів є контракт. Відповідно до ч. 3 ст. 21 КЗпП, контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов»язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору встановлюються угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України, його можна застосовувати лише у випадках, прямо передбачених законами України. Контракт укладається у письмовій формі ( п. 3 ст. 24 КЗпП ) і підписується роботодавцем і працівником. Контракт оформляють у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу і зберігаються у кожної зі сторін, він набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами і зазначеної в тексті контракту. Контракт слугує підставою для видання наказу про прийняття працівника на роботу з дня, встановленого в контракті. Відповідно до постановиПленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9, власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом ( наприклад, керівники підприємств ). Порушення цих вимог може бути підставою для визнання відповідно до ст. 9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно з законодавством України.  Разом  з цим  законодавство  не встановлює обов»язку роботодавця попереджувати працівника про майбутнє звільнення у зв»язку із закінченням строку договору. Але, якщо після закінчення строку договору трудові відносини фактично тривають ( тобто працівник виходить на роботу, а роботодавець його до неї допускає)  і жодна зі сторін не вимагає припинення цих відносин, дія даного договору відповідно до ч. 1 ст. 39-1 КЗпП вважається продовженою на невизначений строк.  
		       Відповідно до ч. 1  п. 2 ст. 36  КЗпП України однією із  підстав припинення трудового договору є :  закінчення строку ( пункти 2 і 3 статті 23 ), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
		Відповідно  до  ст.  39-1  КЗпП Україи,  якщо після закінчення строку трудового договору ( пункти 2 і 3 статті 23 ) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.    
		Судом   також  не  встановлено випадків  порушення  позивачкою   умов  контракту  відповідно до п. 3 ст.  40 КЗпП України.  
		Тому, із зазначеної  підстави  позивачка була звільнена  незаконно, без врахування та  дотримання  вимог  положення   даного  закону, що тягне  за собою  поновлення  прав працівника, а враховуючи  наведені обставини, то  наказ і розпорядження підлягають  скасуванню.
		Відповідно  до  ст.  235 КЗпП  України у разі звільнення без законної підстави ….. працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. 
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу …., але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. 
		Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір,  повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивачки відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов»язаний поновити працівника на попередній роботі.
		Відповідно  до  ст.  60 ЦПК  України  кожна сторона зобов»язана  довести  ті  обставини, на які  вона посилається як  на підставу своїх вимог  та заперечень, крім  випадків, встановлених ст.  61  цього Кодексу.         
		Відповідно до до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини , встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
		З урахуванням даної норми і приймаючи до уваги встановлені обставини в ході розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2  до  Полтавської обласної  ради,  Департаменту  охорони  здоров»я  Полтавської  обласної державної адміністрації  про  визнання  контракту  незаконним  та його  скасування, скасування  розпорядження  та наказу про звільнення по якому 17.09.2015 року ухвалене рішення та встановлені факти при постановленні ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 14.01.2016 року , які надрали законної сили. Суд вважає встановленим і доведеним належними та допустимими доказами факт того , що 22.05.2015 року позивачка перебувала на лікарняному а після виходу на роботу до часу ознайомлення з розпорядженням про її звільнення 28.05.2015 року, до вказаної дати, продовжила виконувати свої обов»язки на посаді головного лікаря  Полтавського  обласного  центру МСЕбез буть яких заперечень щодо цього з боку відповідачів в даній цивільній справі.
		Також суд вважає неспроможним посилання відповідачів та третіх осіб на те, що Наказ управління охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації від 21.09.1995 року № 29-к визнано таким, що втратив чинність наказ Департаменту від 01.02.2016р. №13-К «Про визнання таким, що втратив чинність §3 наказу управління охорони здоров'я від 21.09.1995 №92-К.», яким ОСОБА_2 було призначено на посаду головного лікаря Полтавського обласно центру медико-соціальної експертизи, голови обласної МСЕК №1 і отже на даний час такої посади не існує. Дана обставина спростовуєть надісланою до суду апеляційною скаргою на ухвалу суду датованою 30.05.2016 року за підписом в.о. головного лікаря Полтавського обласного центу МСЕ Паламарчука Д.В. Дана обставина також підтверджує той факт , що контракт з останнім не укладено, отже посада головного лікаря до цього часу є вільною.
		Також, суд вважає обґрунтованими вимоги позивачки , щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року та зобов'язанні Департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року з фактичним допущенням до виконання обов'язків на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи .
		Так питання , щодо визначення державного органу на який покладено обов»язок поновлення на роботі розглядався Полтавським районним судом під головуванням Гальчено О.О. після постановлення рішення 17.09.2015 року у справі за позовом  ОСОБА_2  до  Полтавської обласної  ради,  Департаменту  охорони  здоров»я  Полтавської  обласної державної адміністрації  про  визнання  контракту  незаконним  та його  скасування, скасування  розпорядження  та наказу про звільнення». Так при розгляді звернення Департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації щодо неправомірного покладення на даний орган обов»язку щодо виконання виданого виконавчого листа та відповідно визнання  виконавчого листа  таким, що  не  підлягає виконанню відповідно ухвалою суду від 06.11.2015 року було відмовлено в її задоволенні за безпідставністю. Правова оцінка зазначеної ухвали була надана ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 14.01.2016 року. Зазначені ухвали набрали законної сили.
		Що  стосується  розрахунку  суми  заробітної  плати  за  час  вимушеного прогулу  позивачки, то  його  необхідно  розраховувати  за   період  часу  з   18.09.2015  року ( з наступного дня після ухвалення рішення Полтвського районного суду від 17.09.2015 року)  по  03.06.2016  року ( по дату ухвалення рішення в даній справі) включно.   При  цьому, судом  при  розрахунку  береться середньоденна  заробітна  плата позивачки  саме її праці  на посаді головного лікаря  Полтавського  обласного  центру МСЕ, розмір якої встановлений судом у сумі 405грн.96 коп. (згідно рішення від 17.09.2015року і додатковому доказуванню не підлягає).       За  вказаний період  з 18.09.2015  року по  03.06.2016 року  був 179  робочих  дні  за виключенням  вихідних  та  святкових днів.    А  саме :  за вересень 2015 року -9 днів, жовтень 2015 року-21 день, листопад 2015 року-21 день, грудень 2015 року- 23 дні, січень 2016 року-19 днів, лютий 2016 року-21 день, березень 2016 року-22 дні, квітень 2016 року-21 день, травень  2016 року -  19 днів, червень 2016 року-3 дні.  179 ( кількість  робочих днів ) х 405,96 грн. ( розмір  середньоденної  заробітної плати  на посаді  головного  лікаря ) = 72666грн.84коп. ( сума, яка  підлягає стягненню  як  заробітна плата  за  час  вимушеного прогулу  за  період з   18.09.2015  року  по  03.06.2016  року включно.  
		Відповідно  до ст.  88 ч. 3   ЦПК  України,  якщо позивача, на користь  якого ухвалено  рішення, звільнено від сплати  судового збору, він стягується   з відповідача  в дохід Держави пропорційно  до  задоволеної  чи  відхиленої частини  вимог. Тому, з відповідачів на користь Держави  необхідно стягнути  судовий  збір  у  відповідній ставці  згідно  вимог  Закону  в рівних частках з кожного. 
		Керуючись ст.  27,  31,  88,  208,  214,  215,  218,  294, 367 ч. 1 п. 2, 4  ЦПК  України,       ст. 233,  36 ч. 1 п. 2,  39 - 1,  40 ч. 3,  235       КЗпП  України, суд,  -    
		в и р і ш и в :
		Позов ОСОБА_2 до Полтавської обласної ради , Департаменту охорони здоров"я Полтавської обласної державної адміністрації, третя особа: Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи, управління майном Полтавської обласної ради, про визнання рішення незаконним та поновлення на посаді- задовільнити.
		Визнати незаконним і скасувати рішення сесії(перше засідання)Полтавської обласної ради від 29.01.2016 р. № 49 в частині: «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи», яким було поновлено ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського обласногоцентру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року та звільнено ОСОБА_2 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизиз 22.05.2015 року відповідно до п. 2 ст.36 КЗпП України у зв'язку з закінченням терміну дії трудового контракту.
		Поновити ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року.
		Зобов'язати Департамент охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення ОСОБА_2 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року з фактичним допущенням до виконання обов'язків на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико - соціальної експертизи .
		Стягнути з Полтавської обласної ради на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18.09.2015 року по 03.06.2016 року включно з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 405грн. 96 коп. за один робочий день, а загалом за 179 робочих дні у загальній сумі 72666грн. 84 коп .
		Стягнути з Полтавської обласної ради та Департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації на користь держави в рівних частках з кожного судовий збір у загальній сумі 551грн.20коп.
		Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення розміру заробітку за 1 (один) місяць та в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Суддя :                                                                                        А.Г.Потетій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...