Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 825/932/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; проходження служби.
Надіслано для оприлюднення: 09.06.2016. Зареєстровано: 09.06.2016. Забезпечено надання загального доступу: 13.06.2016.
Дата набрання законної сили: 14.02.2018
Результат оскарження 14.02.2018 Верховний Суд: скасовано судове рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі судове рішення суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                       
		 
		ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		01 червня 2016 року                                Чернігів                              Справа № 825/932/16
		Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
		       головуючої  судді                          - Кашпур О.В.,
		       за участі секретаря                          - Пушенко О.І.,
		       позивача                                                -  ОСОБА_1,
		       представника позивач                             - ОСОБА_2,
		       представника відповідача              -  Пасеки В.Є.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1 до Начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		 
		Позивач 18.05.2016 звернувся до суду з адміністративним позовом до Начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю про визнання відмови відповідача щодо ненадання підполковнику ОСОБА_1, соціальної відпустки по догляду за дітьми, сином - ОСОБА_4 та донькою - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення ними трирічного віку протиправною; зобов'язання начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю надати підполковнику ОСОБА_1, соціальну відпустку по догляду за дітьми, сином - ОСОБА_4 та донькою - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення ними трирічного віку.
		Свої вимоги позивач мотивує тим, що статтею 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.  Відповідно до п. 8 статті 10-1 цього Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. Враховуючи наведені норми, позивач вважає, що на нього розповсюджуються державні гарантів, зокрема встановлені ст. 18 Закону України «Про відпустки». Так, відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про відпустки» відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків.  Крім того, позивач зазначає, що пункт 5 ст. 11 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає, що батько з числа військовослужбовців має право на соціальну відпустку в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей. ОСОБА_1 наполягає на тому, що його малолітні діти 2015 року народження позбавлені належного материнського піклування через те, що його дружина - ОСОБА_5, зважаючи на стан здоров'я своє доньки - ОСОБА_6, змушена надавати їй постійний догляд. Поряд з тим, стан здоров'я дружини позивача додатково унеможливлює надання постійного якісного догляду малолітнім дітям 2015 року народження.  Враховуючи зазначене позивач вважає, що відмова у наданні йому соціальної відпустки по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку є протиправною, а його рапорт про надання соціальної відпустки підлягає задоволенню. 
		Позивач, представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.
		Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив в їх задоволенні відмовити, пояснив, що порядок проходження військової служби військовослужбовцями врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі і в тому числі на позивача додаткові обов'язки і відповідальність. Так, зокрема, згідно вимог ч. 3 пп.3 п. 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153 2008 в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»». Згідно вимог п.19 ст. 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті (тобто в т.ч. в особливий період), інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою військово-лікарської комісії), припиняється. Таким чином, з настанням особливого періоду, законом було визначено та обмежено види відпусток, які можуть надаватись військовослужбовцям в особливий період. Тим самим, відповідач вважає, що законодавець чітко зазначив, що в особливий період та/або під час дії воєнного стану військовослужбовці чоловіки права на отримання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не мають. Відповідач вважає, що законодавство з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства поширюються на чоловіків лише за наявності обов'язкової умови, визначеної спеціальним нормативно-правовим актом, а саме, якщо відсутнє материнське піклування про дітей, що на думку відповідача підтверджено ухвалою Конституційного суду України від 19.02.2014 по справі №28-у/2014. Враховуючи наведене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
		Встановлено, що підполковник ОСОБА_1, проходить військову службу на посаді старшого інспектора відділу ресурсного забезпечення Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю.
		В родині ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 року народилася двійня: син - ОСОБА_4 та донька - ОСОБА_7 (свідоцтва про народження (а.с. 10, 11). Крім того, в сім'ї позивача також проживає та виховується неповнолітня донька дружини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3. Проживання малолітніх дітей разом із ОСОБА_1 підтверджується актом обстеження житлових умов від 29.04.2016 (а.с. 12) та актом проживання особи без реєстрації від 29.04.2016 (а.с. 13).
		Позивач 17 травня 2016 року звернувся з письмовим рапортом вх. №1-3/934 від 17.05.2016 (а.с. 5-7) до начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю щодо надання мені соціальної відпустки по догляду за дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_7 до досягнення ними трирічного віку.
		Рішенням начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю полковника ОСОБА_8 від 12.04.2016 року ОСОБА_1. було відмовлено в наданні відпустки по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку.
		Відмова мотивована тим, що  надання відпустки не передбачено вимогами   . 5 ст. 11 та п.19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Відповідно до частини 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
		Частиною 5 ст. 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров'я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).
		Отже, відмова позивачу в наданні відпустки по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку мотивована тим, що надання чоловікам таких відпусток в особливий період не передбачено, а також тим, що надання таких відпусток військовослужбовцям - чоловікам можливе лише за відсутності материнського піклування про дітей.
		Даючи правову оцінку обставинам справи, суд  зважає на таке. 
		Стаття 24 Конституції України передбачає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознакою статі. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. 
		Відповідно до ст. 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї; батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття; сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
		Пунктом 8 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
		Так, державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлено та визначено Законом України «Про відпустки».
		Згідно ст. 1 Закону України «Про відпустки» державні гарантії та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України. 
		Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» однією із соціальних відпусток є відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. 
		Згідно із частиною 3 статті 18 Закону України «Про відпустки» відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків.
		Аналізуючи співвідношення положень статті 18 Закону України «Про відпустки» та статті 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", суд приходить до висновку про те, що пріоритетному застосуванню підлягають норми статті 18 Закону України «Про відпустки» як такі, що прийнято пізніше та визначають право батька-військовослужбовця на соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.  
		Зазначене узгоджується із ч.7 ст. 179 КЗпП України, згідно якої відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.
		Згідно ч.1 ст. 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
		Відповідно до пункту 5 ст. 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці-жінки користуються всіма пільгами, передбаченими законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства. Ці пільги поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров'я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей).
		Таким чином, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" чітко визначено випадки, коли саме на батьків із числа військовослужбовців поширюються пільги. На те, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є пільгою, прямо вказує норма Конституції України, якою встановлено, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством, правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
		Водночас, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 17.03.2004 № 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які перебувають на службі у Збройних Силах України.
		Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що законодавство з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства поширюються на чоловіків лише за наявності обов'язкової умови, визначеної спеціальним нормативно-правовим актом, а саме: якщо відсутнє материнське піклування про дітей. Крім того, законодавство  визначає випадки відсутності материнського піклування, а саме у разі смерті матері, позбавлення її батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров'я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей, 
		Тобто, пункт 5 ст. 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає, що батько з числа військовослужбовців має право на соціальну відпустку в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей. 
		В судовому засіданні встановлено, що донька дружини позивача, ОСОБА_6 перебуває на диспансерному обліку з діагнозом: ідіопатична генералізована епілепсія. Зазначена хвороба викликає епілептичні напади та потребує постійного стороннього піклування.
		Крім того, ОСОБА_6 в 2015 році була декілька разів госпіталізована до Чернігівської обласної дитячої лікарні в педіатричне відділення, та до Міської дитячої клінічної лікарні №1 м. Києва в урологічне відділення з діагнозом: хронічний пієлонефрит, стадія загострення: двосторонній пузирно-сечоточечного рефлюкс зліва 3-4 стадії, справа 1-2 стадія хронічного циститу, хронічний пієлонефрит. Отже, дитині необхідний постійний нагляд лікарів, вона потребує постійного лікування (в тому числі і стаціонарного медичного лікування) антибактеріальними та іншими медичними препаратами та знаходиться на обліку в Дитячій районній поліклініці №2 Чернігівської міської ради. 
		Також у відповідності до виписки-епікризу № 2798 від 26.04.2016 (а.с. 21) із медичної картки стаціонарного хворого загально реабілітаційного відділення у дружини позивача ОСОБА_5, встановлено міжхребтовий остеохондроз L3-S1 та грижа міжхребтового диску L5-S1, що передбачає уникнення тривалих статичних положень тіла та фізичних навантажень.
		Також відповідно до довідки комунального лікувального профілактичного закладу «Чернігівська міська лікарня №3» від 15.04.2016  (а.с. 22) року у дружини ОСОБА_1 діагностовано пупкову грижу та необхідність оперативного втручання з її локалізації та видалення. При цьому, вказаний діагноз потребує уникати дружині позивача фізичних навантажень.
		Таким чином, дружина позивача, зважаючи на стан здоров'я своєї доньки - ОСОБА_6, змушена надавати їй постійний догляд, позбавляючи спільних з ОСОБА_1 малолітніх дітей  материнського піклування. Поряд з тим, стан здоров'я ОСОБА_5, додатково унеможливлює надання постійного якісного догляду малолітнім дітям 2015 року народження.
		Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України «Про відпустки» передбачено, що особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).
		Як свідчать матеріали справи дружина позивача ОСОБА_5 до закінчення терміну відпустки для догляду за дітьми до трьох років вийшла на роботу в ТОВ «Чернігівліс-Інновація» на посаду юриста, про що свідчить довідка від 10.05.2016 № 137/25. Також, ОСОБА_5 допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не призначалась, про що зазначено в листі Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в м. Чернігові ради від 16.05.2016 № 12-08/10133 (а.с. 24).
		Беручі до уваги наведені вище приписи законодавства та те, що дружина через власний стан здоров'я та стан здоров'я свої старшої доньки не здатна забезпечити належне материнське піклування малолітнім дітям ОСОБА_4 та ОСОБА_9,  а також враховуючи, що дружина позивача - мати його дітей вийшла на роботу до закінчення терміну відпустки по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку, а також не отримувала допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, суд приходить до висновку про наявність у ОСОБА_1 права на отримання зазначеної відпустки.
		Щодо посилань відповідача про неможливість надати відпустку по догляду за дітьми ОСОБА_1 через те, що в Україні діє особливий період, що унеможливлює надання позивачу такої відпустки відповідно до частини 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Саттею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Подібне визначення особливого періоду міститься в ст. 1 Закону України «Про оборону України», відповідно до якого особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		З аналізу вищенаведеного вбачається, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а в разі оголошення стану війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Дія особливого періоду, під час якого згідно п.2 ч.9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» допускається продовження строку контракту, обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		17 березня 2014 року Виконуючим обов'язки Президента України видано Указ «Про часткову мобілізацію» №303/2014, пунктом 8 якого встановлено, що він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 18  березня 2014 року).
		Згідно із п.3 вказаного Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.
		З наведеного вбачається, що особливий період настав 18 березня 2014 року та тривав протягом часу мобілізації, строк якої встановлено п.3 Указу Виконуючого обов'язки Президента України «Про часткову мобілізацію» №303/2014 від 17 березня 2014 року, а саме 45 діб, в період з 18 березня 2014 року по 02 травня 2014 року (45 діб).
		06 травня 2014 року Указом Виконуючого обов'язки Президента України №454/2014 «Про часткову мобілізацію» оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» набрав чинності 07 травня 2014 року).
		У відповідності до Указу Виконуючого обов'язки Президента України від 06 травня 2014 року №454/2014 тривалість особливого періоду становила 45 діб: з 07 травня 2014 року по 21 червня 2014 року.
		Указом Президента України від 21.07.2014 № 607/2014, який затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 22 липня 2014 року (набрав чинності 24 липня 2014 року), оголошено часткову мобілізацію тривалістю 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, а тому особливий період тривав 45 діб: з 24 липня 2014 року по 07 вересня 2014 року.
		Указом Президента України від 14.01.2015 № 15 оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 15 січня 2015 року набрав чинності 20 січня 2015 року), тому тривалість особливого періоду становила 210 діб: з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року.
		Таким чином, враховуючи, що у відповідності до положень Закону України «Про оборону України», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період в Україні діяв після оголошення рішення про мобілізацію та охоплював час мобілізації (з 18 березня 2014 року по 02 травня 2014 року; з 07 травня 2014 року по 21 червня 2014 року; з 24 липня 2014 року по 07 вересня 2014 року; з 20 січня 2015 року по 22 серпня 2015 року), суд вважає необґрунтованими посилання представника відповідача на те, що позивач не має право на отримання відпустки по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку через дію в Україні особливого періоду, оскільки такий період не діє з 23.08.2015.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
		Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Враховуючи наведене, а саме те, що діти позивача перебувають без належного материнського піклування, а також враховуючи що перешкод для надання йому відпустки по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку у вигляді дії особливого періоду суд приходить до висновку про те, що відмова Начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю про визнання відмови відповідача щодо ненадання підполковнику ОСОБА_1 відпустки по догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку є протиправною, а тому позовні вимоги про зобов'язання відповідача надати таку відпустку є обґрунтованими підлягають задоволенню.
		Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Позов задовольнити в повному обсязі.
		Визнати протиправною відмову начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю щодо ненадання ОСОБА_1  відпустки для догляду за дітьми ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 до досягнення ними трирічного віку.
		Зобов'язати начальника Північно-Східного територіального управління внутрішнього аудиту та фінансового контролю надати ОСОБА_1 відпустку для догляду за дітьми ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 до досягнення ними трирічного віку.  
		Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
		Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
		Суддя                                                                                          О.В. Кашпур

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...