Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/6355/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: 14.06.2016. Зареєстровано: 14.06.2016. Забезпечено надання загального доступу: 16.06.2016.
Дата набрання законної сили: 24.05.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		     
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		Справа № 686/6355/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Салоїд Н.М. Провадження № 22-ц/789/654/16 Доповідач - Фащевська Н.Є.Категорія - 19    
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		24 травня 2016 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі: 
		головуючого - Фащевської Н.Є. 
		суддів -  Ходоровський  М. В., Щавурська  Н. Б., 
		з участю секретаря - Романська  К.М. 
		Сторін: ОСОБА_1, представника ТзОВ «Порше Лізинг Україна» Климковича Ю.Б.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 червня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу та зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,
		ВСТАНОВИЛА:
		     У березні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» звернулось до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 25 листопада 2013 року з ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого товариство зобов'язалось передати у розпорядження ОСОБА_1 автомобіль Volkswagen Touareg 3,0 I V6 TDI, 2013 року випуску, а відповідач зобов'язався здійснювати лізингові платежі відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, придбати зазначений автомобіль за купівельною ціною, визначеною позивачем.
		     У зв'язку з неналежним виконанням умов договору 30 жовтня 2014 року товариство розірвало договір на підставі п. 12.6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу та надіслало відповідачу вимогу про сплату заборгованості, повернення автомобіля і повідомлення про відмову від договору, однак останнім вимоги не були виконані.
		     Враховуючи викладене, просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь основну заборгованість за договором фінансового лізингу в розмірі 55 542 грн 41 коп. упущену вигоду в розмірі 679 453 грн 23 коп., штраф у розмірі 3 065 грн 31 коп., 2 935 грн 52 коп. пені, три проценти річних у розмірі 880 грн 66 коп., 10 681 грн 35 коп. інфляційних втрат, 35 % за користування чужими грошовими коштами в розмірі 4 451 грн 59 коп. та судові витрати в розмірі 12 548 грн 40 коп.
		У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Порше Лізинг Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів та моральної шкоди, посилаючись на те, що договір фінансового лізингу від 25 листопада 2013 року укладено з порушенням вимог чинного законодавства, чим порушено його права та інтереси.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на його користь грошові кошти, сплачені на виконання договору в розмірі 575 043 грн 05 коп. та 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
		Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 5 червня 2015 року у задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 25 листопада 2013 року, укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 Стягнуто з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 575 043 грн. 05 коп. та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 9 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошових коштів з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 змінено. Зменшено суму стягнення з 575 043 грн. 05 коп. до 248 205 грн. 59 коп. У частині стягнення моральної шкоди скасовано, у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. У решті - рішення суду залишено без змін.
		     Ухвалою вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2016 року рішення апеляційного суду Тернопільської області від 9 жовтня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		     Заслухавши доповідь головуючого, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
		     Відмовляючи в позові ТОВ «Порше Лізинг Україна» та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів, суд першої інстанції виходив із того, що договір про фінансовий лізинг укладено з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», який підлягає застосуванню в силу вимог ч. 2 ст. 627 ЦК України, та з порушенням інших норм чинного законодавства, якими визначені істотні умови укладеного договору. При цьому суд зазначив, що за своєю правовою природою укладений договір поєднує в собі як елементи оренди автомобіля так і його купівлі-продажу.
		     Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає вимогам закону та встановленим обставинам по справі.
		     Судом встановлено, що 25 листопада 2013 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 укладено письмовий без нотаріального посвідчення договір про фінансовий лізинг, за умовами якого товариство зобов'язалось передати у розпорядження ОСОБА_1 автомобіль Volkswagen Touareg 3,0 I V6 TDI, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 66 500 доларів США, а відповідач зобов'язався у строк 60 місяців сплатити лізингові платежі відповідно до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), придбати зазначений автомобіль за купівельною ціною, визначеною позивачем.
		На виконання умов зазначеного договору 13 грудня 2013 року ОСОБА_1 сплатив 158 705 грн. 59 коп. (еквівалент 19855,57 дол. США), а 23 грудня 2013 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало йому автомобіль згідно з актом прийому-передачі.
		Згідно розрахунку ТОВ "Порше Лізинг Україна"  станом на час подання позову сума заборгованості по сплаті щомісячних платежів за серпень, вересень, жовтень 2014 року становила 55 542,41 грн. 
		17 березня 2014 року ОСОБА_1 направлено вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору, запропоновано погасити всю суму заборгованості у розмірі 28 134 грн. 24 коп., штрафні санкції за прострочення сплати платежів у розмірі 730 грн. 30 коп. протягом трьох днів з дня отримання вимоги.
		     4 серпня 2014 року лізингодавець повторно направив на адресу лізингоодержувача перше нагадування про несплату платежів, 15 серпня 2014 року -друге нагадування, 4 вересня 2014 року, 17 вересня 2014 року, 3 жовтня 2014 року, 16 жовтня 2014 року - третє нагадування про несплату.
		Крім того, 16 жовтня 2014 року ОСОБА_1 також направлено вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору, запропоновано погасити всю суму заборгованості у розмірі 70 595 грн, штрафні санкції за прострочення сплати платежів у розмірі 3 065 грн. 31 коп., витрати понесені з метою повернення простроченої заборгованості в розмірі 8 348 грн 40 коп. протягом трьох днів з дня отримання вимоги.
		9 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис нотаріуса, яким зобов'язано ОСОБА_1 повернути ТОВ «Порше Лізинг Україна» автомобіль Volkswagen Touareg 3,0 I V6 TDI, 2013 року випуску, державний номерний знак АА 8998 ОЄ.
		     Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві від 14 лютого 2015 року відкрито виконавче провадження, а 7 березня 2015 року на виконання виконавчого напису у ОСОБА_1 вилучено автомобіль та доставлено на зберігання на спецмайданчик, про що складено акт № 40 огляду тимчасово затриманого транспортного засобу, що передається на тимчасове зберігання.
		     Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві від 10.04.2015 р. виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №161 виданого 09.02.2015р приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. про зобов'язання повернути від ОСОБА_1 на користь ТзОВ "Порше лізинг Україна" транспортний засіб VOLKSWAGEN, державний номер НОМЕР_2, вартістю 926 043, 69 коп., що було передано в користування на умовах фінансового лізингу за договором про фінансовий лізинг №00009065 від 25.11.2013 р за невиплачену в період з 16.07.2014 по 16.10.2014 р заборгованість станом на 16.10.2014 р. у розмірі 70 595 грн.- несплачені лізиногові платежі, 3 065, 31 грн - штрафні санкції за прострочення сплати будь-яких платежів, 8348, 40 грн. - понесені лізингодавцем з метою повернення простроченої заборгованості, що становить 82 008, 71 грн. - закінчено.
		     Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2016 року позов ОСОБА_1 до відділу ДВС Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, третя особа  без самостійних вимог - ТзОВ "Порше лізинг Україна" про визнання протиправною та скасування постанови задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції м. Києва Сергієнко М.Ф. від 14.02.2015 р. про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. №161 від 09.02.2015 р.
		     Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		    Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 
		Згідно частин 1 та 3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Згідно із ст. 6, ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг".
		Згідно з ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг", ч.1 ст.806 ЦК за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
		Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
		Частиною другою ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначені істотні умови договору лізингу, якими є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежі; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до умов цього Закону.
		     За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. 
		Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. 
		Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
		Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.
		У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів")
		Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
		       Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
		Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.
		     За змістом частини п'ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
		Аналіз цих норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про фінансовий лізинг, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.
		 
		     Судом встановлено, що відповідно до п. 6.1 Договору про фінансовий лізинг щомісячний лізинговий платіж, окрім частини вартості об'єкта лізингу, комісії, покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, інші витрати та платіжні зобов'язання, включає в себе проценти.
		     Згідно договору процентна ставка є змінною і визначається на основі змінної процентної ставки у розмірі трьохмісячної ставки LIBOR для доларів США/EURIBOR для Євро (відповідно до умов Контракту). Передбачено, що у випадку, якщо трьохмісячна ставка LIBOR для доларів США/EURIBOR для Євро зміниться у порівнянні з останнім коригуванням процентної ставки або, відповідно, датою доставки Об'єкта лізингу більше, ніж на 0,25 процентних пунктів, робиться аналогічне абсолютне коригування проценту (з додаванням абсолютної вартості такого збільшення до абсолютного розміру проценту) на дату виставлення рахунку, після відповідного календарного кварталу.
		Враховуючи обставини справи та вищезазначені вимоги закону, суд підставно прийщов до переконання, що обрана формула визначення змінної процентної ставки відповідача не відповідає положенням ч.ч.4, 5 та 6 ст. 1056-1 ЦК України, які суд застосував за аналогією закону, оскільки цей порядок не дозволяє точно визначити розмір процентної ставки на будь-який момент протягом строку дії кредитного договору, договір не містить посилань на джерело інформації, яка б підтверджувала ту чи іншу ставку LIBOR на певний період та у договорі не зазначено максимального розміру збільшення процентної ставки.
		Відповідає вимогам закону та обставинам по справі і висновком суду про те, що умови договору щодо обчислення лізингових платежів із застосуванням обмінного курсу іноземної валюти до гривні за безготівковими операціями ПАТ "КІБ Креді Агріколь", позбавляють ОСОБА_1 можливості знати розмір чергового платежу в гривневому еквіваленті, який підлягав сплаті в порядку встановленому п.6.3, 6.4 Договору та відповідно до вимог ст. 533 ЦК України, яка визначає порядок використання валюти у виконанні грошового зобов'язання.
		Ці умови договору також не відповідають вимогам ч. 1 ст. 695 ЦК України, згідно змісту якої ціна товару, порядок, строки і розміри платежів є істотними умовами договору, яким передбачено продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу.
		   Також суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що умова договору згідно розділу 12 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, згідно якої договір ОСОБА_1 міг бути розірваний лише за згодою лізингодавця - ТОВ "Порше лізинг Україна", і не раніше, ніж через 12 місяців із дати початку строку лізингу, тобто не раніше 23 грудня 2014 року (п.п. 12.5)., є несправедливою і суперечить вимогам закону й підлягає визнанню недійсною, оскільки відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" несправедливими є умови договору про надання продавцю права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається.
		        Отже, спірний договір забезпечує захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін. Суд обгрунтовано прийшов до переконання, що нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмета лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови надає лише одному учаснику правовідносин право збільшувати платежі та вартість у формально правильній поведінці і позбавляє іншого учасника можливості будь-яким чином впливати на зміну істотних умов договору.           
		Колегія суддів вважає, що істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків виникає внаслідок застосування п.12.9 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, яким визначено, що у разі розірвання контракту ОСОБА_1 зобов'язаний повернути Об'єкт лізингу, а також сплатити різницю між вартістю Об'єкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу Об'єкту лізингу або, якщо Об'єкт лізингу залишився у власності ТОВ "Порше Лізинг Україна", ринковою вартістю Об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими Платежами що залишилися несплаченими Лізингоодержувачем відповідно до Контракту.
		Застосування цього положення завдає позивачеві істотної шкоди.
		Колегія суддів бере до уваги те, що добросовісність дій позивача у даному спорі визначається його зверненням до представника ТОВ "Порше Лізинг Україна" про розірвання договору протягом 14 днів з дати одержання документа, зокрема, акту прийому-передачі автомобіля, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельним або офісним приміщенням.
		Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що спірний договір було укладено та виконано Лізингодавцем у м. Хмельницькому, тобто, поза торговельними або офісними приміщеннями, а тому до спірних правовідносин правомірно застосував положення ч. З ст. 12 Закону "Про захист прав споживачів".
		Згідно ч. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
		       З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про несправедливі відносно споживача умови спірного договору фінансового лізингу за № 00009065 від 25 листопада 2013 р., та наявність у зв'язку із цим підстав для визнання його недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та Закону України "Про захист прав споживачів". 
		Доводи апелянта про те, що при укладенні договору сторони договору дійшли згоди усіх його істотних умов, відповідач ОСОБА_1 вільно та свідомо погодився виконувати усі зазначені в ньому умови, не відповідають вищевстановленим обставинам справи.
		          Доводи ТОВ про те, що суд безпідставно застосував положення Закону України "Про захист прав споживачів" колегія не приймає до уваги як такі що спростовується вимогами ст.ст.203,215, ЦК та ст.ст.11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
		Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Оскільки договір визнаний недійсним, суд дійшов правильного висновку щодо стягнення з відповідача 575 043,05 грн. (еквівалентно 27365,15 дол. США), що він сплатив за договором.
		     Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
		     Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).
		Такими випадками є ст. 193, ч. 4 ст. 654 ЦК України, Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України BP «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Закон України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
		Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
		     Разом із тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
		     У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.
		Згідно з ч. З ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч. 2 ст. 192 ЦК України).
		Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу, тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання, валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.
		Крім того, у ч. 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 2 липня 2014 року № 6-79цс14, від 16 вересня 2015 року № 6-190цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
		Згідно з умовами договору про фінансовий лізинг від 25 листопада 2013 року всі платежі, що підлягають сплаті, повинні бути сплачені в гривнях і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів у доларах США.
		Отже суд підставно визначив 575043 грн. 05 коп. (в еквіваленті 27365,15 дол. США).
		     Задовольняючи вимоги про стягнення моральної шкоди з ТОВ "Порше Лізинг Україна" на користь ОСОБА_1 в сумі 10 000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 як споживачу, завдана моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню відповідачем відповідно до положень ч.2 ст.22 Закону України " Про захист прав споживачів".
		     Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає вимогам закону та обставинам справи, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення відповідно до вимог ст.309 ЦПК України. 
		     Так, згідно пункту 2 ст.22 Закону України "Про захист прав споживачів". визначено, що при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. 
		     Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в статтях 23, 1167 ЦК. 
		     Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови Пленуму від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 25 травня 2001 р. № 5, від 27 лютого 2009 р. № 1) надав роз'яснення, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, коли право на відшкодування моральної шкоди безпосередньо передбачене нормами Конституції України або випливає з її положень, або закріплене законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. 
		     Згідно з чинною редакцією п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону "Про захист прав споживачів" споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. 
		     У ст. 1 Закону України "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції"  поняття шкоди визначено як завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект . 
		     Відповідно до ст. 711 ЦК шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару, що має недоліки, відшкодовується відповідно до положень гл. 82 цього Кодексу. 
		     Підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), передбачені § 3 гл. 82 ЦК. 
		     Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо така завдана майну споживача або шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
		     Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
		     Судом встановлено, що позивач просив стягнути моральну шкоду на підставі положень ч.2 ст.22 Закону України " Про захист прав споживачів". Вимоги моральної шкоди позивач не описав та не аргументував.
		     Суд у своєму рішенні не зазначив, яким саме доказами підтверджено наявність моральної шкоди, дефекту у продукції та причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та дефектом.
		     Відповідні докази відсутні і у матеріалах справи.
		     Отже, колегія вважає, що підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди не має.
		Враховуючи наведене, рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди слід скасувати і ухвалити нове, яким у позові ОСОБА_1 відмовити.
		В решті рішення суду є законним і обґрунтованим і підстав для його скасування чи зміни не має.
		     У апеляційну інстанцію позивач ОСОБА_1 подав докази щодо витрат, пов'язаних з його явкою до апеляційного суду Тернопільської області на суму 203 грн.
		     Колегія вважає, що на підставі ч.3 ст.79 ЦПК України слід стягнути з ТзОВ «Порше Лізинг Україна» в користь ОСОБА_1 203 грн. судових витрат.
		     Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
		ВИРІШИЛА:
		     Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» задовольнити частково.
		     Рішення Хмельницького міськрайонного суду від  5 червня  2015 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 10 000 грн. моральної шкоди скасувати.
		У позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про стягнення моральної шкоди відмовити.
		В решті рішення Хмельницького міськрайонного суду від  5 червня  2015 року залишити без зміни.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» в користь  ОСОБА_1  203 (двісті три) грн. судових витрат.
		      Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
		 
		 
		Головуючий                                                       Н.Є. Фащевська  
		 
		 
		Судді :                                                                  М.В. Ходоровський
		 
		 
		  
		                                                                              Н.Б. Щавурська
		 
		\

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...