Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/6426/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Виконання договору кредитування; Інший спір про виконання договору кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 15.06.2016. Зареєстровано: 16.06.2016. Забезпечено надання загального доступу: 21.06.2016.
Дата набрання законної сили: 29.06.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		    ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		09.06.2016Справа № 910/6426/16
		Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" (далі - Банк) до державного підприємства "Донецька залізниця" (далі - Підприємство) та публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця) про стягнення 5 269 111,55 доларів США,           
		за участі представників:
		позивача: Шубіна О.Л., за довіреністю від 29 січня 2016 року № 92, Бальчоса Д.В., за довіреністю від 29 січня 2016 року № 88, 
		відповідача-1: не з'явилися,
		відповідача-2: не з'явилися.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		У квітні 2016 року Банк звернувся до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що 11 липня 2012 року між ним та Підприємством був укладений кредитний договір № НК 288, на виконання якого позивач надав останньому кредит у в сумі 5   000   000,00 доларів США. Оскільки Товариство у порушення умов зазначеної угоди своїх зобов'язань за цим договором не виконало, позивач, посилаючись на статті 525, 526, 548, 610, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 20, 107, 118-120 Господарського кодексу України (далі - ГК України), просив суд стягнути солідарно з Підприємства та Залізниці 5   000   000,00 доларів США заборгованості за кредитом та 269   111,55 доларів США заборгованості по процентам. Наявність солідарного обов'язку в Залізниці позивач обґрунтовував тим, що юридичну особу Підприємства припинено та відповідач-2 є правонаступником всіх прав та обов'язків відповідача-1. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 квітня 2016 року порушено провадження в справі № 910/6426/16 та призначено її до розгляду на 22 квітня 2016 року.
		Господарський суд міста Києва від 22 квітня 2016 року відклав розгляд справи на 26 травня 2016 року.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 травня 2016 року продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 9 червня 2016 року.
		До початку судового засідання 9 червня 2016 року через канцелярію суду надійшла заява Банку про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просив суд стягнути з відповідачів 5   000   000,00 доларів США заборгованості за кредитом та 388   889,45 доларів США заборгованості по процентам. Вказана заява прийнята судом до розгляду.
		Також ухвалою суду від 9 червня 2016 судом відмовлено в задоволенні заяви Банку про відвід судді Павленка Є.В.
		Під час судового засідання 9 червня 2016 року представники позивача підтримали вимоги, викладені у позовній заяві та додаткових письмових пояснення, а також наполягали на їх задоволенні в повному обсязі з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог.
		Відповідач-1 у призначене судове засідання явку свого повноважного представника не забезпечив, витребуваних судом документів не надав, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.
		Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
		За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
		Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
		Суд зазначає, що повідомлення відповідача-1 здійснено судом із врахуванням вказівок Вищого господарського суду України, викладених в Інформаційному листі від 5 червня 2014 року № 01-06/745/2014.
		Так, пунктом 5 вказаного листа ВГС України визначено, що учасник судового процесу, який знаходиться на тимчасово окупованій території України, вважатиметься належним чином повідомленим про час і місце засідання господарського суду за умов, зазначених у підпунктах 1 - 4 пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12 вересня 2014 року № 01-06/1290/14 "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" (у редакції Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 1 грудня 2014 року № 01-06/2052/14).
		За приписами  підпунктів 1-4 пункту 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/1290/14 від 12 вересня 2014 "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", учасник судового процесу, який знаходиться на території проведення АТО, вважатиметься належним чином повідомленим про час і місце засідання господарського суду за таких умов.
		1) Якщо відповідну ухвалу господарським судом надіслано поштою за місцезнаходженням учасника судового процесу, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. При цьому слід мати на увазі, що згідно із статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, вони вважаються достовірними, доки до них не внесено відповідних змін.
		2) У разі коли учасник судового процесу не значиться у згаданому реєстрі, - якщо названу ухвалу господарським судом надіслано поштою за адресою, яку зазначено в заяві (скарзі), або за місцем проживання фізичної особи, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу юридичної особи (коли заяву пов'язано з його діяльністю).
		3) Якщо у господарського суду наявні достовірні (тобто документально підтверджені підприємством зв'язку) відомості про неможливість здійснення поштових відправлень до певних населених пунктів чи місцевостей, то суд не вчиняє дій, зазначених у підпунктах 1 і 2 цього пункту. У такому разі, а також у випадках, коли поштові відправлення учасникам судового процесу все ж було надіслано, але їх повернуто підприємством зв'язку через неможливість вручення, суд здійснює відповідне повідомлення шляхом надсилання телеграми, телефонограми, з використанням факсимільного зв'язку чи електронною поштою або з використанням інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення. У такому разі на примірнику переданого тексту, що залишається у матеріалах справи, зазначаються дата і година його передачі і прізвища та ініціали осіб, які передали і прийняли текст. У матеріалах справи мають міститися документи, що підтверджують отримання учасником судового процесу повідомлення (завірений судом витяг з журналу реєстрації телефонограм, журналу реєстрації електронних поштових відправлень тощо).
		4) За неможливості здійснити повідомлення учасника судового процесу і в такий  спосіб - інформація про час і місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). У такому разі на роздрукованій сторінці з мережі Інтернет, на якій розміщено інформацію про час та місце засідання господарського суду, зазначаються дата розміщення інформації, прізвище та ініціали судді, у провадженні якого знаходиться відповідна справа, а також вчиняється його підпис.
		Так, судом здійснено запити на отримання Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у відповідності до  Положення про порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
		Із спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо державного підприємства «Донецька залізниця» вбачається, що місцезнаходженням юридичної особи є місто Донецьк, який розпорядженням Кабінету міністрів України №1053-р від 30 жовтня 2014 включений до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
		З огляду на вище викладене, Господарський суд міста Києва здійснював повідомлення відповідача-1 шляхом розміщення інформації про час і місце судового засідання на сторінці відповідного суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/), про що до матеріалів справи додано відповідні роздруковані повідомлення.
		Таким чином, Підприємство повідомлено належним чином.
		Відповідач-2 не направив свого представника для участі в судовому засіданні 9 червня 2016 року, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.
		За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.
		Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих позивачем документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		11 липня 2012 року між Банком та Підприємством було укладено кредитний договір № НК 228 (далі договір). До вказаного договору сторонами було внесені зміни шляхом підписання договорів про внесення змін та доповнень, а саме: № 1 від 19 жовтня 2012 року, № 2 від 9 липня 2013 року, № 3 від 11 лютого 2014 року, № 4 від 7 серпня 2014 року, № 5 від 10 жовтня 2014 року, № 6 від 25 грудня 2014 року, № 7 від 9 лютого 2015, № 8 від 20 березня 2015 року, № 9 від 8 червня 2015 року.
		Відповідно до пункту 1.1. договору Банк зобов'язався надати Підприємству грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється (передбачає поновлення кредитування в порядку, зазначеному в пункті 2.4 цього правочину), у розмірі, на строк та на умовах, передбачених цією угодою, а відповідач-1 зобов'язався повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі та у строки, передбачені цим договором.
		Розмір ліміту кредитної лінії на дату підписання спірного договору становив 5 000 000,00 доларів США (пункт 1.2. договору).
		Пунктом 1.3. укладеного правочину передбачено, що строк користування кредитною лінією визначено з 11 липня 2012 року по 1 жовтня 2015 року включно з урахуванням графіку.
		Згідно з пунктом 1.4. договору плата за користування кредитною лінією у вигляді процентів становить 11,2 % річних.
		Відповідно до пункту 5.3. спірного правочину Підприємство зобов'язалось своєчасно виконувати зобов'язання, передбачені цим договором, та/або будь-яким іншим договором між ним та Банком, у тому числі, але не виключно, здійснювати погашення заборгованості за кредитною лінією до закінчення строку, зазначеного в пункту 1.3. цього договору, сплату по нарахованим процентам в строки передбачені цією угодою.
		З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищенаведеної угоди Банк надав позичальнику кредитні кошти в загальному розмірі 5 000 000,00 доларів США. Вказаний факт підтверджується, зокрема, наявною в матеріалах справи копією меморіального валютного ордеру № 2199819 від 19 жовтня 2012 року та банківською випискою про рух грошових коштів по особовому рахунку Підприємства за період з 11 липня .2012 року по 25 березня 2016 року.
		Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором також свідчить відсутність з боку відповідача-1 претензій та повідомлень про порушення Банком умов даної угоди.
		Водночас судом встановлено, що Підприємство взяте на себе зобов'язання за вищевказаним договором по поверненню суми кредиту та сплаті процентів не виконало, у зв'язку з чим у боржника перед Банком станом на 8 червня 2016 року утворилась заборгованість по тілу кредиту в розмірі 5 000 000,00 доларів США, а також заборгованість по сплаті процентів в розмірі 388 889,45 доларів США (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
		Відповідно до пункту 5.1. договору Банк має право вимагати від Підприємства сплатити заборгованість за кредитною лінією та нараховані відсотки, суму неустойки, передбачені цим правочином, у випадках, коли відповідач-1 не виконав у строк свої зобов'язання по поверненню кредитної лінії, сплаті відсотків або у інших випадках, передбачених умовами даної угоди.
		Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
		Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
		Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
		У відповідності до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
		Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
		Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.
		Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
		Перевіривши обґрунтованість заявленого до стягнення розміру заборгованості за неповернутим кредитом, яка складає 5 000 000,00 доларів США, а також наданий позивачем розрахунок процентів у розмірі 388    889,45 доларів США, нарахованих за користування кредитними коштами за період з 1 жовтня 2015 року по 7 червня 2016 року, суд дійшов висновку, що він відповідає умовам вказаного кредитного договору та вимогам законодавства України.
		Звертаючись за даним позовом до суду, Банк просив стягнути суму наявної заборгованості з Підприємства та Залізниці. В обґрунтування вказаної правової позиції позивач посилався на те, що відповідач-2 є правонаступником всіх прав та обов'язків Підприємства згідно статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 2 вересня 2015 року.
		У своєму відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях, поданих до суду 22 квітня 2016  року та 31 травня 2016 року відповідно, Залізниця заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. В основу заперечень відповідача-2 було покладено той факт, що за твердженнями Залізниці остання не є правонаступником обов'язків Підприємства, оскільки між відповідачами не було складено передавального акту про перехід всіх прав, активів, зобов'язань та боргів відповідача-1.
		Суд зазначає, що за загальним правилом, передбаченим частинами 1, 2 статті 104 ЦК України та частиною 3 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», припинення у разі злиття юридичних осіб вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.
		Разом з тим, Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» урегульований особливий порядок утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
		Відповідно до преамбули вказаного Закону зазначений нормативно-правовий акт визначає правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі - Товариство), управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.
		Згідно з частиною 2 розділу III «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
		Частиною 1 статті 2 цього Закону передбачено, що утворення Товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
		Відповідно до частин 6, 7 статті 2 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється Товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб'єктів господарювання.
		На виконання зазначеного Закону, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 № 200 (опублікована в Урядовому кур'єрі, 2014, 07, 4 липня 2014 року № 118), було утворено публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.
		Серед наведеного у додатку 1 до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України № 200 переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», значиться й державне підприємство «Донецька залізниця».
		Згідно зі Статутом (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 735) Залізниця є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
		Пунктом 1 наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України від 30 листопада 2015 № 512-Ц/од «Про деякі питання щодо реорганізації підприємств, установ залізничного транспорту» визначено, що датою закінчення господарської діяльності Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці) і підприємств та установ залізничного транспорту, які реорганізуються шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200, є 30 листопада 2015 року.
		За таких обставин, публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» є правонаступником державного підприємства «Донецька залізниця», а тому доводи Залізниці, покладені в основу заперечень проти позову визнані судом безпідставними.
		Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Приписами частини 2 статті 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		За таких обставин суд дійшов висновку про те, що боржником за даним кредитним договором є Залізниця, як правонаступник Підприємства.
		Крім того, згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. 
		Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу.
		Водночас статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Згідно з частиною 2 статті 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		У той же час за частиною 3 даної статті використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
		Зі змісту вищезазначених приписів вбачається, що банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
		Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма застосуванню не підлягає.
		У той же час у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави слід взяти до уваги, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483. Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.
		У зв'язку з наведеним суд дійшов висновку про те, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.
		Відтак, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, у резолютивній частині рішення зазначається про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини 3 статті 533 ЦК України.
		Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 10-12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня             2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин".
		Відтак, враховуючи те, що сума основного боргу за договором від 11 липня 2012 року, яка становить 5   000   000,00 доларів США (за офіційним курсом НБУ на момент вирішення спору 124   720   600,00 грн.) та сума процентів у розмірі 388   889,45 доларів США (за офіційним курсом НБУ на момент вирішення спору 9   700   505,11 грн.), нарахованих за користування кредитними коштами за період з 1 жовтня 2015 року по 7 червня 2016 року, підтверджені належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Залізниця, як правонаступник Підприємства, на момент прийняття рішення не надала документи, які свідчать про погашення вказаних сум заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Банку до відповідача-2 про стягнення даних грошових коштів, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі. Одночасно, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних про стягнення суми заборгованості з Підприємства, а тому даний позов підлягає частковому задоволенню.
		Згідно з частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Разом з тим за приписами частини 2 вказаної статті якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. З огляду на викладене суд дійшов висновку про покладення судових витрат, понесених позивачем, на відповідача-2 в повному обсязі.
		Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов задовольнити частково.
		Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, місто Київ, вулиця Тверська, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 30, ідентифікаційний код 09806443) 5   000   000 (п'ять мільйонів) доларів США 00 центів (за офіційним курсом НБУ на момент вирішення спору 124   720   600,00 грн.) заборгованості за кредитом, суму процентів у розмірі 388   889 (триста вісімдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят дев'ять) доларів США 45 центів (за офіційним курсом НБУ на момент вирішення спору 9   700   505,11 грн.), а також 206   700 (двісті шість тисяч сімсот) грн. 00 коп. судового збору.
		Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		 
		Повне рішення складено 14 червня 2016 року
		 
		 
		Суддя                                                                                                           Є.В. Павленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...