Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 336/6457/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 16.06.2016. Зареєстровано: 16.06.2016. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2016.
Дата набрання законної сили: 06.09.2016 (частково)
Результат оскарження 06.09.2016 Апеляційний суд Запорізької області: змінено рішення місцевого суду
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                                                                             Справа № 336/6457/15-Ц
		Провадження № 2/336/1529/2016
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ
		13 червня 2016 року                             м. Запоріжжя 
		 Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:
		головуючого судді                         Кляшторного В.С.,
		при секретарі                             Ведмедьовій В.В., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі майна у власність, 
		                                            
		В С Т А Н О В И В:
		ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі майна у власність.
		В позові зазначається, що 07.10.2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 298-011/ФКВ-08, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 17 000, 00 дол. США з розрахунку 14,3% річних за користування кредитом та комісія за управління кредитом у розмірі 0,1% від суми кредиту щомісячно на строк до 04.10.2023 року.
		З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором 07.10.2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 298-01/Zфквіп-08 (вторинний ринок), за умовами якого останні передали в іпотеку належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме квартиру що розташована за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 68,38 кв.м., яка належить відповідачам в рівних частках по ? кожному, на підставі договору купівлі - продажу квартири від 09.04.2008 року  посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Півняк О.С., реєстровий № 2655, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 17.04.2008 року за № 22469109.
		30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь AT «Дельта Банк», відповідно до п. 4.1 якого у порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ТОВ «Укрпромбанк» передало (відступило) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінило ТОВ «Укрпромбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а згідно з п. 4.2 внаслідок передачі ТОВ «Укрпромбанк» АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість ТОВ «Укрпромбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с. 36).
		 
		За змістом п. 1.7 зазначеного договору кредитні та забезпечувальні договори (договори застави (іпотеки), поруки), укладені ТОВ «Укрпромбанк» з боржниками, права вимоги за якими передані в заставу Національному банку і забезпечують виконання ТОВ «Укрпромбанк» кредитних зобов'язань перед Національним банком, та підлягають передачі на підставі цього договору. Перелік кредитних та забезпечувальних договорів наведений у додатку № 2 до цього договору (а.с. 35).
		Відповідно до п. 4.8.1 договору про передачу активів від 30 червня 2010 року Дельта Банк та Укрпромбанк зобов'язані письмово повідомити боржників про передачу Укрпромбанком Дельта Банку відповідних прав вимоги шляхом направлення їм письмового повідомлення за формою, узгодженою Дельта Банком та Укрпромбанком в усіх істотних аспектах впродовж 5 робочих днів з дати укладення цього договору. Згідно п. 4.8.2 цього договору, повідомлення, вказані в п. 4.8.1 договору направляються рекомендованими листами з повідомленням про вручення або цінними листами з описом вкладення. Направлення вказаних повідомлень здійснюється за рахунок Дельта банку (а.с. 37).
		Згідно наявного в матеріалах справи витягу з додатку № 2 до договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30 червня 2010 року до переліку кредитних та забезпечувальних договорів входять кредитний договір № 298-011/ФКВ-08 та іпотечний договір № 298-011/Zфквіп-08 від 07 жовтня 2008 року, де боржниками зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та вкахано, що загальний розмір грошового зобов'язання за кредитним договором становить 346750 грн. та 134725,7 грн. (а.с.73).
		Посилаючись на зазначені обставини та невиконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 17398 доларів США 54 цента, що за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становила 372650 грн. 79 коп., а також на право банку на підставі статті 33 Закону України «Про іпотеку» задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, ПАТ «Дельта Банк» просило: в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 372650,79 грн., з яких сума заборгованості за кредитом 238307,52 грн., сума заборгованості за відсотками 12926562 грн., комісія за ведення кредиту 5077,65 грн. звернути стягнення не предмет іпотеки - квартиру, загальною площею 68,38 кв.м., єитловою площею 35,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцям на праві власності, шляхом визнання права власності на неї за ПАТ «Дельта банк». Визнати за ПАТ «Дельта банк» право власності на квартиру. 
		Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити. При цьому надав суду розрахунок заборгованості за кредитним договором, яка станом на 31.07.2015 року складає 381090,99 грн.
		Представник відповідачів в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, пояснивши, що предмет іпотеки - квартира за адресою: АДРЕСА_1 була придбана не за кредитні кошти. Крім того, матеріали справи не містять належним чином засвідченої копії договору про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк». Також з наданих матеріалів неможливо встановити, чи мало місце належне повідомлення позивачем відповідачів з приводу заміни кредитора у зобов'язанні, що має вирішальне значення для з'ясування підстав нарахування процентів та комісії за період з 01.07.2010 року по 03.08.2015 року. Також зазначив, що позивачем не виконані умови ст. 37 Закону України «Про іпотеку», не здійснено звернення до суб'єкта оціночної діяльності і не отримана оцінка предмету іпотеки у порядку, встановленому даної нормою закону. Не надавши звіту щодо оцінки предмета іпотеки позивач позбавив суд можливості дати оцінку співмірності суми заборгованості за позикою та вартості майна. Крім того, позовні вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності не підлягають задоволенню у зв'язку з тим, що чинним законодавством України та умовами укладеного договору між сторонами договору не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки на підставі рішення суду, так як даний спосіб звернення стягнення є способом досудового врегулювання. Крім того, просив застосувати строк позовної давності, який було пропущено позивачем. 
		Представник позивача вважав безпідставними вимоги про застосування строку позовної джавності, посилаючись на те, що він преривався боржником, який сплачував заборгованість.
		 
		Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
		Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). 
		Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. 
		У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановленого договором або законом. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
		Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди на то боржника. Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
		Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. 
		Відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель  може  задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність  за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. 
		Проте, матеріали справи не містять належним чином засвідченої копії договору про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь АТ «Дельта Банк», укладеного 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України, та додатків до неї відносно відповідача, що унеможливлює дослідження умов цього договору. З наявної в матеріалах справи копії договору (а.с.32-44) не виявляється можливим перевірити усі умови договору у їх сукупності, а копія договору не містить повного його тексту. 
		Крім того, з долучених позивачем документів неможливо встановити, чи мало місце належне повідомлення позивачем відповідачів з приводу заміни кредитора у зобов'язанні, що має вирішальне значення для з'ясування підстав нарахування процентів та комісії за період з 01 липня 2010 року до 03 серпня 2015 року. Аналогічну правову позицію висловив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 24 лютого 2016 року, справа № 6-29623ск15.
		За змістом ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
		Згідно ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
		Згідно ч. 4 ст. 613 ЦК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
		Частиною 4 статті 37 Закону України "Про іпотеку" передбачений обов'язок іпотекодержателя визначити вартість предмету іпотеки для набуття права власності на нього на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Проте, позивачем не виконані ці умови закону, не здійснено звернення до суб'єкта оціночної діяльності і не отримана оцінка предмету іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», який є підставою позову.
		Відповідно до ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
		За роз'ясненнями п. 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012 № 5, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).
		Отже, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна, так як згідно зі статтею 39 Закону України "Про іпотеку" у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки може бути відмовлено, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.
		Проте позивач позбавив суд можливості дати оцінку співмірності суми заборгованості за позикою та вартості іпотечного майна не надавши звіту щодо оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.
		Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що міститься у Постанові  № 6-61цс15 від 27.05.2015 року та яка є обов'язковою для судів у силу ст. 360-7 ЦПК України, виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.
		Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
		Проте, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач не посилається на те, яким чином слід визначити ціну продажу предмету іпотеки, не зазначає її розміру та не посилається на відповідні докази.
		Частина 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
		На виконання вказаних вимог Закону, 21.08.2015 року ПАТ «Дельта Банк» на адресу відповідачів було надіслано вимогу про усунення порушень. Проте, адрес ОСОБА_1 вказаний невірно, замість адреси: АДРЕСА_1, позивачем надіслано вимогу на адресу АДРЕСА_1. Вказані у вимогах порушення відповідачами усунуто не було, вимога відповідачці на вірну адресу не направлено.
		Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення  на  предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Згідно п. 4.3 Договору іпотеки від 07.10.2008 року № 298-01/Zфквіп-08, сторонами було погоджено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється наступним шляхом: за рішення суду, за виконавчим написом нотаріуса, або згідно з порядком задоволення вимог іпотекодержателя, передбаченим п. 4.4 цього договору.
		Згідно п. 4.4 Договору іпотеки, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги одним з наступних способів: 4.4.1 Шляхом прийняття іпотекодержателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов'язання. Цей іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет права власності. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання  про звернення  стягнення  на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється  згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. 
		Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на квартиру, позивач посилався на застереження в іпотечному договорі, яким передбачено можливість передачі права власності на предмет іпотеки банку.
		На думку суду, таке посилання є безпідставним, оскільки пунктом 4.3 Договору іпотеки, чітко визначено, що передача права власності на предмет іпотеки іпотекодержателю є способом позасудового врегулювання питання щодо звернення стягнення на іпотечне майно.
		З пункту 4.3 договору вбачається, що позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійним способом стягнення, окремо від рішення суду.
		Крім того, п. 4.5 договору також погоджено, що у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду реалізація предмета іпотеки здійснюється шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
		Даний порядок визначено статтею 37 Закону України «Про іпотеку» та відповідно до положень вказаної статті, право власності на предмет іпотеки не визнається за іпотекодержателем на підставі рішення суду, а набувається ним, на підставі, зокрема, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Відповідно до правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
		Таким чином, набуття іпотекодержателем Публічним акціонерним товариством «Дельта банк» права власності на предмет іпотеки повинно відбуватися в позасудовому порядку, на підставі погодженого застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
		Якщо іпотекодавець не визнає чи оспорює факт набуття права власності іпотекодержателем в позасудовому порядку, таке право може стати предметом судового захисту.
		В той же час, звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі судового рішення, як це передбачено в 4.3 укладеного між сторонами Договору іпотеки, відбувається в порядку, визначеному ст. 39 Закону України "Про іпотеку". За правилами даної статті, звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду не передбачає визнання права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, а забезпечує можливість останнього задовольнити свої вимоги за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки певним шляхом.
		Таким чином, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього не підлягають задоволенню, у зв'язку з тим, що чинним законодавством України та умовами укладеного між сторонами договору не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки на підставі рішення суду, так як даний спосіб звернення стягнення є способом досудового врегулювання.
		Крім того, 7 червня 2014 р. набрав чинності Закон «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-VІІ, відповідно до якого протягом його дії:
		1) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст. 4 Закону № 2654-XII та/або предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону № 898-ІV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: 
		- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що в позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; 
		- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку.
		Представник відповідачів вказував, що відповідачі постійно проживають у квартирі, що виступає як забезпечення зобов'язань, а у їх власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно та площа квартири не перевищує 140 м2, представник позивача не заперечував на іншому.
		З приводу заявленого стороною відповідачів клопотання про застосування строку позовної давності суд вважає необхідним зазначити наступне.
		В Кредитному договорі був встановлений чіткий графік повернення кредиту, а отже, останній платіж повинен був бути здійснений позичальником аж до 04.10.2023 року (п. 1.3 Кредитного договору).
		30 березня 2009 року, у зв'язку з допущеним з боку відповідача ОСОБА_7 порушенням договірних зобов'язань: п. 2.4 «Повернення кредиту здійснюється щомісячно по 20 число кожного місяця…», п. 2.7 «Нараховані проценти сплачуються Позичальником у валюті кредиту по 20 число (включно) кожного місяця…», п. 4.2.1 «Здійснювати повернення кредиту, сплату процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів за цим Договором у передбачені строки» ТОВ «Український промисловий банк» звернулося до неї з вимогою про дострокове повне виконання зобов'язання, лист від 30.03.2009 року № 07/2-4433, вимагаючи при цьому ДОСТРОКОВО (протягом 30 календарних днів) повернути в повному обсязі отримані кредитні кошти (загальну суму заборгованості у розмірі 17084,00 доларів США), сплатити проценти (комісії) за користування кредитом за фактичний (неоплачений) період та пеню за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату процентів. 
		Як вказував представник позивача, вказану вимогу було отримано відповідачем ОСОБА_7 цього ж дня - 30 березня 2009 року.
		Тобто, фактично ТОВ «Український промисловий банк» вже в березні 2009 року було прийнято рішення про дострокове стягнення всієї суми кредиту у зв'язку з порушенням умов кредитного договору позичальником. 
		Відповідно до умов п.п. 4.3.4 Кредитного договору, при настанні будь-якого з випадків, передбачених п. 6.2 цього Договору, банк має право призупинити подальше кредитування Позичальника та/або вимагати дострокового повного повернення кредиту, сплати процентів за фактичний період користування ним, комісій та штрафних санкцій (за наявності) та інших платежів Позичальника за цим Договором. 
		Вимогами п. 6.2 Кредитного договору, встановлено, що Банк має право вимагати достроково повного повернення кредиту, сплати процентів, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених цим Договором, а Позичальник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з дати отримання Позичальником відповідної вимоги від банку, повернути суму заборгованості по Кредиту, що залишилася, сплатити проценти, комісії, штрафні санкції, інші платежі за цим Договором, у разі настання будь-якого із наступних випадків: а) порушення Позичальником строків платежів, що встановлені цим Договором. 
		Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		 
		Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
		Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
		Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
		Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
		Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
		За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
		За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
		За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. 
		Так банк скористався своїм правом, що підтверджується відповідним листом від 30.03.2009 року № 07/2-4433, оригінал якого долучено до матеріалів справи.
		Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-169цс14.
		Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.
		За висновками Верховного Суду України, викладеними у Постановах № 6-190цс14 від 21 січня 2015 року, № 6-32цс14 від 10 вересня 2014 року, № 6-125цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-53цс14 від 17 вересня 2014 року, № 6-125цс14 від 17 вересня 2014 року перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
		У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитного договору використав право достроково стягнути з позичальника заборгованість за кредитним договором.
		Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з наступного дня, зазначеного кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту як кінцевий строк виконання її умов (30-ти календарних днів з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги), а оскільки вказану вимогу було отримано позичальником 30 березня 2009 року, то цією датою слід вважати 29 квітня 2009 року. На підставі викладеного, перебіг строку позовної давності почався 30 квітня 2009 року, а закінчився 30 квітня 2012 року.
		Стосовно переривання перебігу позовної давності представник позивача вказував про здійснення відповідачем чергових платежів, що відповідно ч. 1 ст. 264 ЦК України могло слугувати підставою для переривання перебігу позовної давності. Проте жодних доказів здійснення цих платежів з боку представника позивача суду надано не було. 
		Згідно з ч. 2 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.
		Правова норма, яка міститься в ч. 2. ст. 27 ЦПК України, щодо строків подання усіх наявних доказів, має імперативний характер і не може бути змінена.
		Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Представник позивача з будь якими заявами про наявність перешкод у наданні суду доказів і про сприяння з'ясуванню обставин справи, витребування будь-яких доказів до суду не звертався, тому підстави вважати порушеними процесуальні права позивача при розгляді справи відсутні.
		30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Укрпромбанк» на користь AT «Дельта Банк», відповідно до п. 4.1 якого у порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ТОВ «Укрпромбанк» передало (відступило) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінило ТОВ «Укрпромбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а згідно з п. 4.2 внаслідок передачі ТОВ «Укрпромбанк» АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, АТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість ТОВ «Укрпромбанк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с. 36).
		За змістом ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. 
		Відповідно до вимог ст. 262 ЦК України, заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
		З урахуванням всіх вищезазначених правових норм, є всі підстави вважати, що Позивач пропустив строк звернення до суду із вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки такий вид забезпечення зобов'язання як звернення стягнення на заставлене майно є додатковою вимогою по відношенню до вимоги про стягнення коштів за кредитним договором.
		Стаття 266 Цивільного кодексу України встановлює, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
		Відповідно до п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», зазначено, що оскiльки зi спливом позовної давностi до основної вимоги позовна давнiсть спливає i до додаткової вимоги - стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо (стаття 266 ЦК України ), то господарським судам слiд мати на увазi таке. До вiдповiдних додаткових вимог належать, крiм зазначених у цiй нормi, порука i притримання, а також iншi види забезпечення виконання зобов'язань, якi можуть бути встановленi договором або законом (частина друга статтi 546 ЦК України ). Водночас до них не вiдносяться гарантiя, яка не залежить вiд основного зобов'язання. Позовна давнiсть обчислюється окремо щодо основної i щодо кожної додаткової вимоги. Вiдтак можливий сплив позовної давностi щодо додаткової вимоги, тодi як за основною вимогою позовна давнiсть триватиме. Але якщо позовна давнiсть спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла i стосовно додаткової вимоги.
		Положеннями чинного законодавства України не встановлено спеціальних строків позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто до таких вимог підлягає застосуванню загальний строк тривалістю в три роки. 
		Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Разом із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). При цьому сама по собі умова договору іпотеки про дію іпотеки до повного виконання зобов'язань за кредитним договором не може розглядатися як встановлення строку дії іпотеки, так як це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
		Частиною 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
		Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. 
		    Як вбачається з матеріалів справи, позивач своєчасно не звернувся до суду за захистом свого порушеного права в межах строку позовної давності.
		    Сукупність зазначених вище обставин дає можливість суду зробити висновок про відсутність підстав для задоволення позову.
		    Відповідно до ст.88 Цивільного процесуального кодексу України, суд не розглядає питання про розподіл судових витрат, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		    Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 208, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 509, 510, 512, 514, 516, 525, 526, 527, 530, 610, 629, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», суд
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі майна у власність - відмовити.
		Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів після проголошення рішення суду апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Суддя:                             В.С. Кляшторний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...