Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/6052/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 17.06.2016. Зареєстровано: 17.06.2016. Забезпечено надання загального доступу: 22.06.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15.06.2016Справа №910/6052/16
		За позовом    Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В.
		до                        Державної іпотечної установи
		третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,  на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
		третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,  на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс"
		третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,  на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар"
		про визнання договорів недійсними 
		 
		Суддя Гумега О.В.
		 
		Представники:
		від позивача:         Мостепанюк В.І. за довіреністю б/н від 05.05.2016
		від відповідача:     Сукманова О.В. за довіреністю № 5721/15/1 від 31.07.2015
		від третьої особи-1:  Костюков Д.І., довіреність № 27-16709/16  від 25.03.16
		від третьої особи-2:  не з'явився
		від третьої особи-3:    не з'явився 
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В. (позивач, Банк) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної іпотечної установи (відповідач, Установа) про визнання недійсним Договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та Договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, які укладено між позивачем та відповідачем.
		В обґрунтування позовних вимог Банк посилається на те, що Договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 (далі - Договір застави) та Договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 (далі - Договір відступлення), укладені між Банком та Установою з метою забезпечення виконання зобов'язань Банку перед Установою за Договором банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013 (далі - Договір банківського рахунку), є нікчемними на підставі п.п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" незалежно від наявності відповідного рішення суду, але це не позбавляє позивача можливості визнання зазначених правочинів недійсними в судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2016 порушено провадження у справі № 910/6052/16, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, призначено розгляд справи на 25.04.2016 о 10:50 год.
		14.04.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.
		25.04.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшов супровідний лист на виконання вимог ухвали суду від 08.04.2016, згідно якого позивач повідомив про відсутність аналогічного спору, а також про відсутність необхідності участі у розгляді справи посадових осіб та інших працівників підприємств, установ та організацій, державних органів, які не є учасниками даного провадження  для дачі ними пояснень з питань, пов'язаних з вирішенням цього спору.
		25.04.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у закритому засіданні.
		25.04.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		25.04.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів, зокрема, копій кредитних договорів № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011, укладеного між позивачем та ТОВ "Танк Транс", та № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012, № ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013, № НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013, укладених між позивачем та ТОВ "Яблуневий дар".
		25.04.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення до позову.
		В судове засідання, призначене на 25.04.2016, представники позивача, відповідача та третьої особи з'явилися.
		Представники відповідача в судовому засіданні 25.04.2016 подали відзив на позовну заяву. Відзив залучено судом до матеріалів справи та передано до відділу діловодства суду для реєстрації.
		В судовому засіданні 25.04.2016 супровідний лист на виконання вимог ухвали суду від 08.04.2016, клопотання про долучення доказів та додаткові пояснення до позову, подані позивачем 25.04.2016 через відділ діловодства суду, залучені судом до матеріалів справи.
		Клопотання позивача, подане 25.04.2016 через відділ діловодства суду, про розгляд справи у закритому засіданні залучене судом до матеріалів справи.
		В судовому засіданні 25.04.2016 судом розглянуте та задоволене клопотання позивача, подане 25.04.2016 через відділ діловодства суду, про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		Враховуючи клопотання позивача про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу та положення ч. 3 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 25.04.2016, та оголосив перерву до 23.05.2016 о 14:00 год. 
		23.05.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву.
		23.05.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, зокрема, копії Договору про відповідальне зберігання № б/н від 04.09.2014, укладеного між позивачем та відповідачем, копії Акту прийому - передачі № 1 від 04.09.2014 до Договору про відповідальне зберігання № б/н від 04.09.2014.
		Судове засідання, призначене на 23.05.2016, не відбулося, у зв'язку з тим, що суддя Гумега О.В. перебувала у відрядженні. 
		Після повернення судді Гумеги О.В. з відрядження, суд ухвалою від 26.05.2016 призначив розгляд справи на 06.06.2016 о 14:00 год.
		В судове засідання, призначене на 06.06.2016, представники позивача та відповідача з'явилися.
		Представник третьої особи в судове засідання 06.06.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
		В судовому засіданні, призначеному на 06.06.2016, судом розглянуте та задоволене клопотання позивача, подане 25.04.2016 через відділ діловодства суду, про розгляд справи у закритому засіданні.
		Суд виніс ухвалу про розгляд справи № 910/6052/16 у закритому засіданні.
		Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 06.06.2016, подав клопотання про долучення доказів, які містять банківську таємницю, до матеріалів справи. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.
		Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 06.06.2016, подав заперечення на відзив відповідача. Заперечення залучені судом до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.
		В судовому засіданні 06.06.2016 представник позивача надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог, позов підтримав з урахуванням додаткових пояснень до позову,  поданих 25.04.2016 через відділ діловодства суду, та заперечень на відзив, поданих 06.06.2016 в судовому засіданні.
		Представник відповідача в судовому засіданні 06.06.2016 заперечував проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, поданому 25.04.2016 в судовому засіданні, та додаткових поясненнях до відзиву на позовну заяву, поданих 23.05.2016 через відділ діловодства суду.
		Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, керуючись положеннями ст. 27 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар".
		Представники позивача та відповідача в судовому засіданні 06.06.2016 не заперечували проти залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
		В судовому засіданні, призначеному на 06.06.2016, представник позивача подав клопотання про продовження строку вирішення спору. Клопотання судом задоволене, залучене до матеріалів справи та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.
		Враховуючи клопотання позивача про продовження строку вирішення спору, необхідність залучення до участі у справі третіх осіб та положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 06.06.2016. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2016 продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів, відкладено розгляд справи на 15.06.2016 о 10:00 год., залучено до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" (81500, Львівська область, Городоцький район, м. Городок, вул. Івасюка, 2-Г; ідентифікаційний код 32115067), залучено до участі у справі в якості третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар" (81500, Львівська область, м. Городок, вул. Львівська, 274-А; ідентифікаційний код 32475074).
		06.06.2016 через відділ діловодства суду представник позивача подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.
		07.06.2016 через відділ діловодства суду представник відповідача подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.
		13.06.2016 через відділ діловодства суду представник позивача на виконання вимог ухвали суду від 06.06.2016 подав докази направлення копії позовної заяви і доданих до неї документів третім особам-2, 3.
		13.06.2016 через відділ діловодства суду представник відповідача подав додатковий відзив на позовну заяву. 
		В судове засідання, призначене на 15.06.2016, з'явилися представники позивача, відповідача та третьої особи-1.
		Представник третіх осіб - 2, 3 в судове засідання 15.06.2016 не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
		Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Такими обставинами, зокрема, є нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.
		Наразі, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є  не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		Обставин, які б перешкоджали вирішенню спору в даному судовому засіданні, судом встановлено не було.
		Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 15.06.2016 без участі представників третіх осіб-2, 3, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та відповідно до вимог ст. 69 ГПК України.
		В судовому засіданні 15.06.2016 представник позивача подав заперечення на додаткові пояснення відповідача до відзиву на позовну заяву. Заперечення позивача долучені судом до матеріалів справи та передані до відділу діловодства суду для реєстрації.
		В судовому засіданні 15.06.2016 представник третьої особи-1 подав відзив на позовну заяву ПАТ "Дельта Банк" до Державної іпотечної установи про визнання договорів недійсними, відповідно до якого просив задовольнити позовну заяву в повному обсязі та визнати недійсними Договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та Договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014. Відзив третьої особи-1 долучений судом до матеріалів справи та переданий до відділу діловодства суду для реєстрації.
		В судовому засіданні 15.06.2016 представник позивача надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог, позов підтримав з урахуванням додаткових поясненнях до позову,  поданих 25.04.2016 через відділ діловодства суду, заперечень на відзив, поданих 06.06.2016 в судовому засіданні, та заперечень на додаткові пояснення відповідача до відзиву на позовну заяву, поданих в судовому засіданні 15.06.2016.
		Представник відповідача в судовому засіданні 15.06.2016 заперечував проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, у додаткових поясненнях до відзиву на позовну заяву та у додатковому відзиві на позовну заяву, поданих відповідно 25.04.2016, 23.05.2016 та  13.06.2016 через відділ діловодства суду.
		Представник третьої особи-1 в судовому засіданні 15.06.2016 надав усні пояснення по суті  спору, позовні вимоги позивача підтримав повністю з урахуванням відзиву на позовну заяву, який подано в судовому засіданні 15.06.2016.
		Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 15.06.2016 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
		Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи-1, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
		 
		                                                                 ВСТАНОВИВ:
		 
		27.02.2013 між Державною іпотечною установою (Клієнт, Установа, відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (Банк, позивач,) укладено Договір банківського рахунку  № 26/995-070 (далі - Договір банківського рахунку).
		Відповідно до п. 1.1 Договору банківського рахунку Банк (позивач) відкриває Клієнту (відповідачу) поточний рахунок у національній валюті  №26502000000995 (далі - Рахунок) та отримує плату за обслуговування Рахунку згідно з Тарифами Банку на банківські послуги, які доведені Клієнту в момент підписання цього Договору.
		Пунктом 1.2 Договору банківського рахунку передбачено, що Банк зобов'язується приймати і зараховувати на Рахунок грошові кошти, що надходять Клієнту, виконувати розпорядження Клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції за Рахунком у межах законодавств України.
		04.09.2014 в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за Договором банківського рахунку між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (Заставодавець, позивач) та Державною іпотечною установою (Заставодержатель, відповідач) укладено Договір застави майнових прав №Д-1.1/2014 (далі - Договір застави).
		Пунктом 1.1 Договору застави передбачено, що Заставодавець (позивач) надає Заставодержателю (відповідачу) майнові права Заставодавця за кредитними договорами: № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011; № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012; ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013; НКЛ-2005469/5 від 19.07.2012, детальна інформація щодо яких та структура забезпечення наведена у Додатку №1 до цього Договору (далі - Майнові права).
		Пунктом 1.2 Договору застави сторони домовились, що вартість майнових прав на дату укладання цього Договору складає 1 441 396 562,46 грн. (один мільярд чотириста сорок один мільйон триста дев'яносто шість тисяч  п'ятсот шістдесят дві гривні сорок шість копійок). 
		Пунктом 1.3 Договору застави сторонами погоджено, що майнові права за цим Договором є засобом забезпечення виконання Заставодавцем зобов'язань за Договором банківського рахунку № 26/995-070  від 27.02.2013 та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого Заставодавець зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять Заставодержателю, виконувати його розпорядження щодо перерахування відповідних сум з рахунку та проводити інші операції у межах законодавства України.
		Абзацом 2 пункту 1.3 Договору застави встановлено, що згідно з Договором банківського рахунку, відповідно до виписки Заставодавця по особовим рахункам Заставодержателя залишок коштів на підписання цього Договору становить 2 137 858 170,85 грн. (два мільярди сто тридцять сім мільйонів вісімсот п'ятдесят вісім тисяч сто сімдесят гривень вісімдесят п'ять копійок).
		Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 Договору застави встановлено, що у разі невиконання Заставодавцем зобов'язань перед Заставодержателем за Договором банківського рахунку, Заставодержатель отримує право одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставлених майнових прав переважно перед іншими кредиторами, відповідно до Закону України "Про заставу" та (або) Цивільного кодексу України та (або) цього Договору та (або) Договору відступлення прав вимоги (у разі його укладання).
		Пунктом 4.1 Договору визначено, що одночасно з цим Договором укладається Договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами).
		04.09.2014 між Державною іпотечною установою (Новий кредитор, Заставодержатель, відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (Первісний кредитор, Заставодавець, позивач) укладено Договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) №Д-1.2/2014 (далі - Договір відступлення).
		Відповідно до пункту 1.1 Договору відступлення, сторони уклали цей Договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно Договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014, що укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань Первісного кредитора (позичальника) за Договором банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013.
		Згідно п. 1.2 Договору відступлення Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього Договору (далі - Права вимоги).
		Відповідно до пункту 1.3 Договору відступлення, вартість Прав вимоги дорівнює сукупні заборгованості за основним боргом за кредитними договорами, перелік яких зазначений у Додатку №1 до Договору станом на дату укладання цього Договору, та складає 1 441 396 562,46 грн. (один мільярд чотириста сорок один мільйон триста дев'яносто шість тисяч п'ятсот шістдесят дві гривні сорок шість копійок). Вартість Прав вимоги, зазначена у цьому пункті Договору, повинна бути підтверджена довідкою первісного кредитора.
		Пунктом 2.1 Договору відступлення передбачено, що пункт 1.2 цього Договору набирає чинності на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених пунктом 2.1.1 цього Договору, та однієї з обставин, визначеної п. 2.1.2 цього Договору або п. 2.1.3 цього Договору  або 2.1.4 цього Договору, зокрема: 
		- невиконання Первісним кредитором зобов'язань за Договором банківського рахунку (п. 2.1.1);
		- розміщенням Новим кредитором у газеті "Урядовий кур'єр" повідомлення про відступлення на користь Нового кредитора Прав вимоги (п. 2.1.2);
		- отримання Первісним кредитором від Нового кредитора повідомлення про відступлення на користь Нового кредитора Прав вимоги, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з розпискою в одержанні (п. 2.1.3);
		- отримання Первісним кредитором від Нового кредитора повідомлення по відступлення на користь Нового кредитора Прав вимоги, що підтверджується відміткою про одержання Первісного кредитора на копії повідомлення зазначеного у цьому пункті Договору (п. 2.1.4).
		04.09.2014 між Державною іпотечною установою (Поклажодавець, відповідач) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (Зберігач, позивач) на виконання умов п. 1.5 Договору застави укладено Договір про відповідальне зберігання № б/н (далі - Договір про відповідальне зберігання), за умовами якого сторони домовились в порядку та на умовах, визначених цим Договором, що Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання оригінали кредитних договорів та договорів забезпечення, отриманих від Поклажодавця (далі - Документи), на виконання Договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та додаткових угод до нього, укладених між сторонами (п. 1.1. Договору про відповідальне зберігання). 
		Відповідно до п.п. 2.2.1 п. 2.2 Договору про відповідальне зберігання Установа передала оригінали Документів Банку, про що сторонами 04.09.2014 підписано Акт прийому-передачі № 1.
		На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 року №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В. 
		Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" по 02.10.2015 включно, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. по 02.10.2015 включно.
		На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 року №181 "Про початок ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації Банку з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, статтями 37, 38, 47-51 вказаного закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року.
		Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) та у розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою, і не потребує доказування.
		Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним у спірних правовідносинах.
		Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
		Частиною 1 статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду
		З дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. (ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції на момент визнання ПАТ "Дельта Банк" неплатоспроможним).
		Відповідно до п. 3, 4 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право:
		- продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;
		- повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
		Згідно з ч. 1 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.
		Крім того, згідно частини 2 наведеної статті, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		Згідно наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Кадирова В.В. № 67 від 11.03.2015 "Про перевірку правочинів (договорів) в АТ "Дельта Банк", в Банку була створена комісія з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями.
		В ході здійснення комісією перевірки, зокрема, Договору застави та Договору відступлення (далі разом - Договори забезпечення), укладених між Банком та Установою, було прийнято рішення, оформлене протоколом від 22.09.2015 № 54, про те, що оспорюванні договори є нікчемними на підставі п.п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
		Приписи частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в чинній редакції названого закону) містять перелік підстав, з яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема:
		1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
		5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
		7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
		Відповідно до абз. 1, 2 ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
		Повідомленням № 8951 від 24.09.2015 Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. було повідомлено Державну іпотечну установу (відповідача) про нікчемність правочинів (в тому числі оспорюваних у даній справі)  згідно п.п. 1, 5, 7, ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
		Відповідно до частини п'ятої статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
		У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
		Частина перша статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
		Установа (відповідач) в порядку, передбаченому статтею 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" звернулась до АТ "Дельта Банк" з кредиторською вимогою від 28.10.2015 №7804/15/2, яку Банк отримав 28.10.2015 за вх. № 32400, відповідно до якої просила визнати її кредитором Банку у сумі 3 494 213 767,20 грн.
		Відповідно до Витягу з Переліку (Реєстру) вимог кредиторів АТ "Дельта Банк", затвердженого Протоколом № 005/16 Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 11.01.2016 та з урахуванням змін № 1, затверджених Рішенням № 291 Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 03.03.2016, вимоги Установи акцептовані на загальну суму 3 332 921 190,01 грн. 
		Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 
		Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним. 
		Відповідно до абз. 2, 3 постанови  Пленуму Вищого господарського суду України  від 29.05.2013  № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
		Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання недійсними укладених між сторонами  Договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та Договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, які, на його думку, є нікчемними на підставі п.п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" незалежно від наявності відповідного рішення суду, але це не позбавляє позивача можливості визнання зазначених правочинів недійсними в судовому порядку.
		Спір між сторонами судового процесу виник у зв'язку з тим, що позивач вважає наведені оспорювані договори такими, що не відповідають вимогам закону та не створюють будь-яких бажаних сторонами результатів незалежно від волі сторін та їх вини у незаконних правочинах, тоді як відповідач стверджує про дотримання законодавства при укладанні зазначених опорюваних правочинів, правомірності дій сторін  та не порушення прав Банку (позивача) при їх укладанні.
		Позивач, з урахуванням викладеного у  позовній заяві, у додаткових поясненнях до позову,  (поданих 25.04.2016 через відділ діловодства суду), у запереченнях на відзив відповідача (поданих у судовому засіданні 06.06.2016), у запереченнях на додаткові пояснення відповідача до відзиву на позовну заяву (поданих в судовому засіданні 15.06.2016), обґрунтовує позовні вимоги наступним:
		- оскільки розміщення позивачем на поточному рахунку коштів клієнта в силу статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є кредитною операцією,  то позивач фактично реалізував заставлене майно на користь відповідача всупереч наявних обмежень, передбачених постановами Правління Національного банку України (від 26.02.2014 № 102/БТ, від 12.06.2014 № 348/БТ) , тобто прийняв на себе зобов'язання у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність". У зв'язку з цим позивач вважає, що оспорюванні правочини суперечать приписам ст.ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що, в свою чергу, свідчить про нікчемність таких правочинів на підставі п. 5 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
		- позивач вважає, що уклавши Договір застави та Договір відступлення позивач фактично відмовився від власних активів, майнових вимог на користь відповідача, не отримавши в замін матеріальних благ/цінностей/ надходжень, що з урахуванням п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є підставою нікчемності оспорюваних правочинів;
		- позивач стверджує, що вчинені між сторонами оспорювані правочини ставлять інших кредиторів позивача з аналогічними вимогами у невигідне становище, в свою чергу, таке свідчить про надання відповідачу переваг перед іншими кредиторами, прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами позивача, що з урахуванням  п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є підставою нікчемності правочину;
		- позивач вважає, що у зв'язку з тим, що відповідач своїми неправомірними діями фактично здійснив подвійне стягнення  з неплатоспроможного Банку (позивач), а саме, вимоги відповідача включені до переліку вимог кредиторів, які будуть погашатися в сьому чергу відповідно до ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та за рахунок Договорів забезпечення, укладених позивачем з відповідачем, то таким чином відповідач отримав можливість позачергово задовольнити свої вимоги, як забезпечений кредитор;
		- позивач також послався на невідповідність Договору застави та Договору відступлення статутним документам відповідача, зокрема, п. 9 Статуту Державної іпотечної установи, яким передбачено, що Установа має право придбавати лише ті активи, зокрема, іпотечні, та нерухоме майно, які відповідають єдиним стандартам, якими є "Стандарти, надання, рефінансування та обслуговування іпотечних житлових кредитів", затверджені рішенням Наглядової ради Державної іпотечної установи від 11.09.2008 , протокол № 31, розділом 3 яких встановлено ряд вимог до іпотечних кредитів;
		- додатково позивач зазначив, що оспорювані правочини укладені у письмовій формі, однак без додержання нотаріального посвідчення, що суперечить ч. 4 ст. 203 Цивільного кодекс України;
		- позивач також посилався на відсутність в спірному випадку укладення оспорюваних правочинів обов'язкового попереднього отримання/затвердження згоди з боку вищих органів управління відповідача, а саме: прийняття правлінням Установи відповідного рішення щодо вчинення оспорюваних правочинів із АТ "Дельта Банк"; погодження наглядовою радою Установи рішення правління щодо вчинення оспорюваних правочинів із АТ "Дельта Банк", що передбачено положенням Статуту Державної іпотечної установи на укладання договорів за тієї обставини, що сума правочинів перевищує 10 відсотків від суми активів балансу позивача;
		- позивач вважає, що в розумінні статті 241 ЦК України оспорювані правочини могли бути схвалені виключно наглядовою радою відповідача, однак, жодних рішень щодо погодження на укладення та/або виконання таких договорів зазначеним органом управління Установи не приймалося;
		- позивач вказав, що інформація про фінансовий стан відповідача є відкритою та перебуває у вільному доступі на офіційному сайті Установи, зокрема, в розділі "Фінансова звітність";
		- позивач вважає помилковими доводи відповідача про "мовчазну згоду" Наглядової ради Установи, що свідчить про начебто схвалення оспорюваних правочинів. На думку позивача, мовчання особи, які представляють, не може свідчити про схвалення правочину, оскільки мовчання може породжувати юридичні наслідки лише у випадках, коли це прямо встановлено законом та (або) випливає із змісту правовідносин між учасниками;
		Відповідач не погоджуючись з позицією позивача, заперечив позовні вимоги у відзиві на позовну заяву, у додаткових поясненнях до відзиву на позовну заяву та у додатковому відзиві на позовну заяву, поданих відповідно 25.04.2016, 23.05.2016 та  13.06.2016 через відділ діловодства суду, з таких підстав:
		- відповідно до ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" зазначено, що до кредитних операцій відноситься розміщення залучених у вклади, в тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. В даному випадку, на думку відповідача,  йдеться не про розміщення коштів клієнтом на поточному рахунку, а про розміщення Банком вже залучених від клієнта коштів на інших депозитних рахунках. Таким чином, договір поточного рахунку не може вважатися кредитною операцією.  Разом з тим, Закон України "Про банки і банківську діяльність" не визначає порядку здійснення кредитних операцій;
		- щодо тверджень позивача про те, що уклавши Договір застави та Договір відступлення позивач фактично відмовився від власних активів, майнових вимог на користь відповідача, не отримавши в замін матеріальних благ/цінностей/ надходжень, відповідач, в свою чергу вказав, що наведене твердження позивача не відповідає дійсності у зв'язку із тим, що Договір застави укладався як спосіб забезпечення виконання зобов'язань Банку щодо повернення коштів, які належать відповідачу та є його власністю. Фактично це означає, що предмет застави (майнові права) переходять до відповідача в разі порушення Банком свого зобов'язання та неможливості повернення грошових коштів. Відповідно, відступлення прав вимоги відбулося взамін на грошові кошти відповідача. Щодо повернення залишку коштів (в разі, якщо сума отримана відповідачем в результаті звернення стягнення перевищить  його кредиторські вимоги), то дана процедура має чітке нормативно-правове регулювання в Законі України "Про заставу" та не є істотною умовою Договору застави майнових прав. Також, відповідач вказав на те, що відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі, заставою. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язань. В спірному випадку за рахунок предмету застави задовольняються виключно вимоги Заставодержателя в межах предмета застави, і у інших кредиторів Банку-боржника жодним чином не виникає права на предмет застави;
		- відповідач не погодився із твердженням позивача про надання відповідачу, у зв'язку з укладенням оспорюваних правочинів, переваг перед іншими кредиторами, прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами позивача. Відповідач зазначив, що позивач не надав суду доказів як відсутності інших подібних договорів між Банком та іншими контрагентами, так і того, що в наслідок укладання Договору застави з відповідачем, Банк став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково  стало неможливим.
		- відповідач заперечив проти тверджень позивача про намагання Установи здійснити подвійне стягнення коштів з неплатоспроможного Банку позивача;
		- відповідач заперечив проти твердження позивача щодо невідповідності Договору застави та Договору відступлення статутним документам відповідача. Відповідач вказав, що посилання позивача на відповідні вимоги положень Статуту Державної іпотечної установи визначають виключно умови та правила здійснення відповідачем операцій з рефінансування іпотечних кредитів, включаючи і надання рефінансування первинним кредиторам банка, тоді як у спірному  випадку укладення оспорюваних договорів  відповідач не мав наміру та не укладав жодного правочину  щодо придбання активів в рамках рефінансування. Відповідач набув статусу кредитора лише в якості реалізації способу забезпечення зобов'язання за Договором банківського рахунку. Відповідач має право на придбання, відчуження та здійснення інших операцій з активами, зокрема іпотечними, відповідно до законодавства;
		- з приводу посилань позивача на укладення оспорюваних правочинів у письмовій формі, однак без додержання нотаріального посвідчення,  відповідач заперечив та посилався на те, що, виходячи з фактичних обставин правовідносин, оспорювані правочини вважаються схваленими із посиланням на статтю 220  Цивільного кодексу України;
		- щодо доводів позивача про те, що оспорювані правочини потребували попереднього отримання/затвердження згоди з боку органів управління Установи, якими є наглядова рада і правління, то відповідач з ними не погодився та зазначив, що під час укладання оспорюваних правочинів відповідач не повідомляв позивача про розмір активів балансу відповідача. Разом з тим, позивач не навів джерел, з яких та коли отримано таку інформацію. Отже, відповідач стверджує, що на момент укладання Договору застави та Договору відступлення позивач не знав та не міг знати про суму активів балансу відповідача.
		Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Згідно із статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
		Оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.
		Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Відповідно до частини першої - статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
		Частиною третьою статті 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Відповідно до п. 7 вищенаведеної постанови Пленуму ВСУ, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
		Згідно абз. 4 п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		В силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (абз. 5 п.п. 2.10 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11).
		Постановою Правління Національного банку України  від 12.02.2014  №102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності" постановлено надати АТ "Дельта Банк" кредит для збереження ліквідності в сумі 800 млн. грн. на строк до 360 днів. 
		Постановою Правління Національного банку України від 12.06.2014 №348/БТ внесено зміни у пункт 1 Постанови Правління Національного банку України від 12.02.2014 №102/БТ - цифри, "800" замінити цифрами "1300", а також доповнено пункт 4 Постанови Правління Національного банку України від 12.02.2014 №102/БТ підпунктом такого змісту: "передбачити в кредитному договорі право Національного Банку України призначити в АТ "Дельта Банк" представника Національного банку України Мелюшкевічеву С.Е. для здійснення контролю за використанням кредиту для збереження ліквідності, функціональні обов'язки якого визначені згідно із додатком до цієї постанови".
		Обов'язковому попередньому (до здійснення операції) погодженню з представником Національного банку України підлягають операції Банку та його клієнтів (за сумами в межах 1 контрагента в день), зазначені у Додатку до Постанови правління Національного банку України від 12.06.2014 №348/БТ, в тому числі: 
		- з кредитування (за сумами, що перевищують 500 тис. грн. (в еквіваленті);
		- операції банку та його клієнтів щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами за сумами, що перевищують 10000 тис. грн. (в еквіваленті).
		Водночас, судом встановлено, що з наведеного у Додатку до Постанови правління Національного банку України від 12.06.2014 №348/БТ переліку не вбачається операцій, що відповідають ознакам тих правочинів, що укладені між позивачем та відповідачем та визнані позивачем нікчемними.
		Так, статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що банківська діяльність  - залучення у  вклади  грошових  коштів фізичних  і  юридичних  осіб  та  розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик,  відкриття  і
		ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
		Вищенаведеними постановами Правління Національного банку України №102/БТ та №348/БТ, які є актом індивідуальної дії, для Банку запроваджено певні обмеження, а не заборони, і порушення таких обмежень є підставами для застосування Національним банком України заходів впливу, що віднесено до його повноважень,  зокрема,  статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Проте, визнання правочину нікчемним не є заходом впливу як у розумінні вимог наведеного закону, так і в розумінні вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
		Погодження Банком з представником НБУ операцій щодо зміни та реалізації заставленого майна по наданим кредитам за сумами, що перевищують 10 000 тис. грн. (в еквіваленті), на що посилається позивач як на підставу їх нікчемності, не забороняє Банку укласти договір банківського рахунку з контрагентом та договори забезпечення за ним.
		З урахуванням п.п.1.1-1.3 укладеного між позивачем та відповідачем Договору банківського рахунку, в даному випадку (спірних правовідносин сторін) йдеться не про розміщення коштів Клієнтом на поточному рахунку, як це зазначено в п. 3 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а про розміщення Банком вже залучених від Клієнта коштів на інших депозитних рахунках. Отже, укладений між позивачем та відповідачем Договір банківського рахунку не може вважатися кредитною операцією, як про це стверджує позивач. 
		Суд також відхиляє доводи позивача про те, що він фактично відмовився від власних активів, майнових вимог на користь відповідача, не отримавши в замін матеріальних благ/цінностей/ надходжень, що з урахуванням п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є ознакою нікчемності правочину.
		Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі, заставою. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
		Згідно ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
		Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
		Судом встановлено, що опорювані договори укладені між Банком (позивачем) та Установою (відповідачем)  з метою забезпечення виконання зобов'язань Банку перед Установою за Договором банківського рахунку № 26/995-070 від 27.02.2013, згідно якого Установа розмістила на своєму рахунку, відкритому у Банку грошові кошти.
		За Договором застави майнових прав, за рахунок предмету застави задовольняються виключно вимоги заставодержателя в межах предмета застави, і у інших кредиторів Банку-боржника жодним чином не виникають права на предмет застави. 
		Зважаючи на наведене вбачається, що Договір відступлення права вимоги був укладений між Банком та Установою в якості механізму втілення процедури звернення стягнення на заставлені майнові права, а визначена наведеним Договором відступлення процедура звернення стягнення на заставлені майнові права в повній мірі відповідає вимогам Закону України "Про заставу" (ст. 23) та Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (п. 3 ч. 1 ст. 26). 
		Отже, Договір застави майнових прав не може вважатися відмовою Банку від власних майнових вимог, оскільки врегульовує відносини застави як способу забезпечення зобов'язань Банку за Договором рахунку.
		Суд відхиляє як безпідставні доводи позивача про те, що вчинені ним із відповідачем правочини ставлять інших кредиторів позивача з аналогічними вимогами у невигідне становище та надання переваг відповідачу  перед іншими кредиторами, прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами позивача, що з урахуванням  п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є підставою нікчемності правочину.
		Відповідно до статті 4-3 ГПУ України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. 
		Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через норми ст. 33 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дає змогу суду з урахуванням норм ст. 43 ГПК України всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі. 
		З матеріалів справи вбачається, що позивач не надав до суду доказів того, що Установі було надано перевагу (пільгу) при розміщенні вкладу, порівняно з іншими контрагентами Банку.
		Судом враховано, що Окружний адміністративний суд міста Києва у постанові від 18.11.2015№826/23041/15, яка набрала чинності 18.02.2016, зазначив, що на час повідомлення Установи про нікчемність певних правочинів і навіть станом на дату порушення провадження у даній справі, Банком не було представлено доказів як того, що Установі було надано перевагу (пільгу) при розміщенні вкладу, порівняно з іншими контрагентами Банку, так і того, що внаслідок укладення Договору забезпечення з Установою, Банк став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.  
		Судом також враховано, що вищенаведеною постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2015№826/23041/15 визнано протиправним та скасовано рішення у формі повідомлення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. про нікчемність правочинів № 8951 від 24.09.2015, прийнятого на підставі протоколу № 54 від 22.09.2015. 
		З огляду на положення частини 3 статті 35 ГПК України, наведене має преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі та не підлягає доведенню.
		Зокрема, згідно ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Також не заслуговують на увагу доводи позивача стосовно того, що відповідач своїми неправомірними діями фактично здійснив подвійне стягнення  з неплатоспроможного Банку позивача, яке з  урахуванням п.п. 1, 7 ч. 3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" - є окремими підставами нікчемності правочину.
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення лише з вартості заставленого майна. 
		Фактично позивачем не доведено суду належними і допустимими доказами намагання відповідача здійснити подвійне стягнення коштів з неплатоспроможного Банку.
		Крім того судом враховано, що у разі передачі самим Банком прав вимоги за забезпечувальним зобов'язанням, яка відбувається шляхом відступлення права вимоги, автоматично зменшиться заборгованість Банку за основним зобов'язанням - Договором банківського рахунку, у зв'язку з акцесорним характером зобов'язання застави, що додатково забезпечує виконання основного зобов'язання.
		У разі ж якщо грошова сума, отримана обтяжувачем за відповідним правом грошової вимоги, буде перевищувати розмір забезпеченої обтяженням вимоги, на останнього покладається обов'язок переказу даної суми боржнику (ч. 5 ст. 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").
		Отже, вищенаведені доводи позивача жодним чином не впливають на недійсність оспорюваних договорів, а тому суд відхиляє вимоги позивача в цій частині підстав недійсності.
		Щодо необхідності додержання нотаріальної форми посвідчення оспорюваного Договору застави, у зв'язку із наявністю у переліку заставного майна вертоліту, який є одним із предметів забезпечення за Кредитним договором №ВКЛ-2005880 від 09.06.201, суд не може погодитися з позицією позивача відносно недійсності даного договору.  Предметом Договору застави є майнові права за кредитними договорами, виконання яких забезпечено відповідними договорами забезпечення. Договір застави є способом забезпечення за даними кредитними договорами та надає кредитору право звернути стягнення на предмет застави у спосіб, визначений законом або договором. 
		Відповідно до ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. 
		Як встановлено судом, матеріали справи містять докази схвалення та виконання оспорюваних договорів протягом тривалого часу. 
		Також не відповідають дійсним обставинам справи           доводи позивача про те, що Договір застави майнових прав та Договір відступлення прав вимоги не відповідають статутним документам відповідача, зокрема, можливості придбання відповідачем лише тих активів, іпотечних, та нерухомого майна, які відповідають єдиним стандартам.
		Згідно до п. 9 Статуту Державної іпотечної установи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів 17.07.2009 (далі - Статут), Установа має право придбавати лише ті активи, зокрема іпотечні, на нерухоме майно, що відповідають єдиним стандартам.
		Пунктом 14 Статуту визначено, що Установа проводить свою діяльність і використовує кошти відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України фінансових планів та планів розвитку Установи.
		Аналіз положень Статуту Установи свідчить, що основною метою діяльності Установи є рефінансування іпотечних кредиторів за рахунок власних та залучених коштів. Однак така функція не виключає можливості проведення інших операцій у зв'язку із реалізацією основної функції передбаченої Статутом. Установа має повне право здійснювати будь-які операції з будь-якими активами в рамках чинного законодавства, в тому числі, іпотечними.
		Виходячи з фактичних обставин спірних правовідносин, Установа не придбавала майнові права за кредитами, які є предметом застави, як профільний актив. Перехід права власності на дане майно відбуватиметься в результаті звернення стягнення на предмет застави. При цьому застава є способом забезпечення основного зобов'язання та не може існувати окремо.  
		Таким чином, застосування до даних активів єдиних стандартів Установи є безпідставним. 
		Судом також відхиляються як безпідставні посилання позивача на відсутність обов'язкового попереднього отримання/затвердження згоди з боку вищих органів управління Установи (наглядової ради і правління), передбаченої положенням Статуту Установи на укладання оспорюваних договорів за тієї обставини, що сума правочинів перевищує 10 відсотків від суми активів балансу Установи.
		Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. 
		Судом досліджено наявні в матеріалах справи докази, а саме:
		- Договір про відповідальне зберігання № б/н від 04.09.2014, укладений між позивачем та відповідачем;
		- Акт прийому - передачі № 1 від 04.09.2014 до Договору про відповідальне зберігання № б/н від 04.09.2014;
		- супровідний лист №2/01-17/1904 від 17.02.2015 позивача  (у відповідь на звернення відповідача від 16.02.2015 за № 730/15/2) з додатками щодо стану заставного майна та стану виконання зобов'язань позичальниками за кредитними договорами, права вимоги за якими є заставою за Договором застави майнових прав №Д-1.1/2014  від 04.09.2014 та Договором застави майнових прав №Д-2/2014  від 04.09.2014;
		- витяг з Єдиного державного реєстру обтяжень нерухомого майна про реєстрацію обтяжень;
		- постанову Правління Установи № 60/4 від 04.09.2014;
		- протокол № 60 засідання Правління Установи від 04.09.2014.
		З огляду на зміст зазначених документів, вбачається, що Установа на виконання Договору застави майнових прав та Договору про відступлення права вимоги передала Документи, зазначені в Договорі про відповідальне зберігання, вчинила певні дії з реєстрації обтяження в реєстрі нерухомого майна, а відповідно, вчинила конклюдентні дії, тобто дії, які виражають волю відповідача встановити певні правовідносини та які свідчать про прийняття до виконання правочину. Отже,  Договір застави майнових прав та Договір відступлення прав вимоги є схваленими, діють та відповідають статутним документам Установи.
		Разом з тим, Статутом Установи не передбачено термінів погодження наглядовою радою рішення після його прийняття правлінням Установи. Фактично відбулося схвалення правочину наглядовою радою у формі мовчазної згоди, що підтверджується Листом Заступника Міністра КМУ, Голови Наглядової ради Греби Р.В. №9967/0/2-15 від 15.06.2015.
		Водночас, відповідно до ст. 12 Закону України "Про заставу" істотними умовами договору застави є лише суть, розмір та строки виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, та опис предмета застави. 
		Таким чином, за фактичними обставинами справи оспорювані договіри не тільки прийнято до виконання, але і значною мірою виконано.
		Враховуючи вищевикладене, позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорювані ним Договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та Договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 суперечать закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили ці правочини, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочинів не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочини не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними
		Крім того, суд дійшов висновку, що при укладанні Договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та Договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 було дотримано всіх вимог, встановлених чинним законодавством України, та жодна з підстав нікчемності правочину, передбачена п.п. 1, 5, 7, ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за цими договорами не настала, а тому не приймає до уваги доводи позивача.
		Отже, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання недійсними Договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та Договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
		Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Державної іпотечної установи (відповідач, Установа) про визнання недійсними Договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та Договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014, а тому відмовляє в задоволенні позову повністю.
		Судовий збір, відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 22, 27, 32, 33, 34, 35, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		                                                               В И Р І Ш И В:
		 
		У задоволенні позову відмовити повністю.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо останню не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		 
		Повний текст рішення складено 17.06.2016
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                                             Гумега О.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...