Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/21401/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 17.06.2016. Зареєстровано: 17.06.2016. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2016.
Дата набрання законної сили: 22.09.2016 (частково)
Результат оскарження 01.06.2017 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ: змінено рішення апеляційної інстанції
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/21401/15-к
		Провадження № 1-кп/127/151/16 
		 
		                           
		В И Р О К
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16.06.2016 рокуВінницький міський суд Вінницької області
		 
		в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
		        суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 при секретарі  ОСОБА_4 ,
		 за участю прокурора - ОСОБА_5 ,
		 обвинуваченої  ОСОБА_6 ,
		        захисника  ОСОБА_7 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі №32, м. Вінниці кримінальне провадження №42015020420000204 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23.04.2015 року по обвинуваченню
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки станції Безрічний, Оловянінського району Читинської області Російської Федерації, росіянки, громадянки України, із середньою освітою, розлученої, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч.1 ст.408 КК України,-
		                    ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_6 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка до 13 травня 2014 року дислокувалась в АДРЕСА_2 , на посаді старшого радіотелефоніста у військовому званні «старший солдат».
		Відповідно до Директиви Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 06 травня 2014 року №Д-1 «Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов`язані з тимчасовою окупацією території України», яка 07 травня 2014 року розміщена на офіційному сайті Міністерства оборони України, військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 у строк до 12 травня 2014 року повинні були прибути до пункту збору у військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) для подальшого розподілу по військових частинах Повітряних Сил Збройних Сил України.
		Відповідно до п. 2 ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» військовослужбовці військових формувань та правоохоронних органів України, які не прибули до визначених пунктів у визначені військовими формуваннями та правоохоронними органами України строки, вважаються такими, що залишили військові частини, та зараховуються у розпорядження відповідних посадових осіб. Відповідна інформація щодо їх розшуку надається до правоохоронних органів.
		Відповідно до ст. ст. 17, 65 Конституції України, положень Військової присяги на вірність Українському народу, ст. ст. 11, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, ст. ст. 1, 2, 3, 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 17 Закону України «Про оборону», п.п. 7, 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153, старший солдат ОСОБА_6 під час проходження військової служби повинна свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України. Крім цього, згідно вищевказаних положень, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Тоді ж, ОСОБА_6 вирішила стати на злочинний шлях і повністю ухилитися від проходження військової служби.
		Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 маючи об`єктивну можливість своєчасно прибути до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) або до Повітряних Сил Збройних Сил України чи іншого підрозділу Збройних Сил України і виконувати обов`язки військової служби, в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, з метою повністю ухилитися від проходження військової служби, умисно, під час переведення до іншого місця служби, протизаконно припинила виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, до військової частин у визначений термін не з`явилася та до виконання службових обов`язків не приступила.
		30 грудня 2014 року в м. Севастополь Автономної Республіки Крим ОСОБА_6 згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_3 звільнено з військової служби в Збройних Силах Російської Федерації на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) №90 від 08 грудня 2014 року по досягненню граничного віку перебування на військовій службі (підпункт «а» пункту 1 статті 51 Федерального закону Російської Федерації «Про військовий обов`язок та військову службу»), виключено із списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , виплачено премію за сумлінне та ефективне виконання службових обов`язків в розмірі 25% окладу грошового утримання з 01 по 30 грудня 2014 року та направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому ОСОБА_6 до військового комісаріату Збройних Сил України для постановки на військовий облік до цього часу не звернулася.
		Таким чином ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, маючи об`єктивну можливість своєчасно прибути до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ) або до Повітряних Сил Збройних Сил України або до іншого підрозділу Збройних Сил України і виконувати обов`язки військової служби, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, положень Військової присяги на вірність Українському народу, ст. ст. 11, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, ст. ст. 1, 2, 3, 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 17 Закону України «Про оборону», п.п. 7, 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153, діючи з прямим умислом та з метою повністю ухилитися від проходження військової служби, знаючи про те, що вона має в термін до 12 травня 2014 року прибути до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ), протизаконно припинила виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, до військової частин у визначений термін не з`явилася та до виконання службових обов`язків не приступила.
		Крім того, органами досудового слідства ОСОБА_6 обвинувачується у тому, що діючи умисно, бажаючи зрадити Військовій присязі та військовому обов`язку, з метою ухилення від військової служби в Збройних Силах України та заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, державній інформаційній безпеці України, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, положень Військової присяги на вірність Українському народу, ст. ст. 11, 16, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, ст. ст. 1, 2, 3, 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 17 Закону України «Про оборону», п.п. 7, 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153, у березні - квітні 2014 року вирішила вступити на військову службу до країни-агресора - ІНФОРМАЦІЯ_3 , які фактично віроломно захопили територію Автономної Республіки Крим України з її інфраструктурою, установами, організаціями, військовими частинами тощо та добровільно подала до військової частини НОМЕР_3 Збройних Сил Російської Федерації власний військовий квиток серії НОМЕР_5 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_4 02 лютого 1993 року та з 21 березня 2014 року вступила на військову службу до Збройних Сил Російської Федерації, а саме військової частини НОМЕР_3 , де проходила військову службу на посаді старшого радіотелеграфіста виконуючи завдання на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній інформаційній безпеці України: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, доки 30 грудня 2014 року згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_3 не була звільнена з військової служби в Збройних Силах Російської Федерації на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому гіду) №90 від 08 грудня 2014 року по досягненню граничного віку перебування на військовій службі (підпункт «а» пункту 1 статті 51 Федерального закону Російської Федерації «Про військовий обов`язок та військову службу»), виключена із списків особового складу військової частини НОМЕР_3 та направлена для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6  свою вину у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст.111 КК України не визнала, визнавши себе винною лише за ч.1 ст.408 КК України та пояснила, що з 2006 року вона проходила службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого радіотелеграфіста приймального радіоцентру вузла зв`язку у військовому званні - старший сержант. 
		У квітні 2014 року, внаслідок переходу командування військової частини НОМЕР_1 на бік військ РФ та вислуги нею встановлених строків понад граничний вік - 45 років, а на той час їй вже було 47 років і вона продовжувала контракт за два роки до цього, також необхідності сплати кредитних зобов`язань за придбане житло та юридичного оформлення права власності, тобто неможливості покинути м. Севастополь, приблизно в 15 числах квітня 2014 року вона звернулась до командування військової частини - командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 з рапортом про звільнення з військової служби з Лав ЗС України. Даний рапорт перебував на розгляді, а їй було запропоновано продовжити службу в лавах ЗС РФ, на що вона категорично відмовилась та не приймала присягу РФ. Підтвердженням того, що вона не проходила військову службу у збройних силах РФ є відсутність запису у військовому квитку № НОМЕР_6 , який вилучений слідчим під час обшуку квартири 23 липня 2015 року та знаходиться при матеріалах кримінального провадження.
		З моменту написання рапорту вона припинила виконувати обов`язки з військової служби, та за наказом командира військової частини прибувати на службу. Згодом вона прибувала на КПП військової частини, куди до неї виходили колишні співслужбовці, які вступили до РФ та військові частині ЗС України з 15 травня 2014 року припинила своє існування. На запитання у начальника відділу кадрів ОСОБА_9 коли вона отримає наказ про звільнення, повідомляли, що документи направлені по команді на материкову частину України, треба чекати, при цьому їй відмовили у видачі особової справи, довідки про підрахунок вислуги років та в інших важливих документах - атестатах грошового та речового забезпечення, без яких на материковій частині України ніхто не підрахує дані для заявлення права на отримання пенсії.
		В подальшому вважаючи, що її звільнять установленим порядком з Лав ЗС України, вона займалась оформленням права власності на житло, при цьому, як громадянка України, відмовилась від зміни громадянства, що підтверджується паспортом громадянки України.
		При цьому, службові особи ЗС України, у тому числі службові особи ПС ЗС України, жодним чином не вживали заходів щодо проведення роз`яснювальної роботи серед військовослужбовців ЗС України, які залишились у АР Крим, щодо необхідності вибуття та порядку звільнення і переїзду. Основною проблемою виїзду було те, що особові документи їм ніхто не повертав, а можливо було вибути лише офіцерам, у яких копії особових справ знаходились у вищестоящих кадрових органах на материковій частині України.
		Про відсутність роз`яснювальної роботи щодо порядку дій при анексії Криму свідчить і той факт, що усі можливі військові канали зв`язку були відключені приблизно з середини березня 2014 року. Тобто накази, директиви Міністерства Оборони України з цього часу припинили надходити у військові частини, дислоковані в АР Крим. В тому числі до неї ніхто не доводив Директиву Міністра оборони України та Генерального штабу ЗС України від 06.05.2014 року.
		Рапорт про звільнення з Лав ЗС України від 11.04.2014 року, в копії, вона отримала через свою дочку ОСОБА_10 , яка 20.08.2015 року за її проханням їздила у м. Севастополь. 
		Також стороною обвинувачення її звинувачують, що вона не перевелась у військову частину НОМЕР_2 АДРЕСА_3 , але наказу на переведення взагалі не існує, такий наказ не видавався та під розпис їй не доводився, а відтак ніякого правового врегулювання саме переведення до нового місця служби не існувало.
		Вона очікувала звільнення з метою вибуття у м. Вінницю для подальшого проживання всією сім`єю. 
		Крім того, в період з липня 2014 року по лютий 2015 року, вона чотири рази разом з сином виїжджала з АР Крим до материкової частини України. 
		Тобто, у період з квітня по грудень 2014 року та у подальшому по лютий 2015 року вона не являлась військовослужбовцем ані ЗС України, ані військовослужбовцем РФ, однак документів про звільнення у цей час вона не мала.
		У 20 числах січня 2015 року по телефону їй подзвонили та повідомили, що її звільнили.
		У військкоматі надали витяг з наказу №187 від 30.12.2014 року про звільнення її з Лав ЗС РФ та у військовому квитку поставили відмітки про взяття її на облік як військовослужбовця у відставці.
		Приблизно через місяць не оформлюючи пенсійне забезпечення вона зібрала речі, отримала документи зі школи на сина та разом з ним виїхала на постійне проживання до чоловіка у м. Вінницю.
		У період з 25.02.2015 року вона знаходиться у Вінниці, оформила документи щодо тимчасової реєстрації, намагається влаштуватись на роботу за спеціальністю товарознавець, не переховувавсь, жила звичайним життям, навіть не знала, що стосовно неї внесли відомості до Реєстру досудового розслідування.
		Також сторона обвинувачення її звинувачує, що після переїзду у м. Вінницю вона не стала на облік у військкомат, але вона ходила туди двічі, її на облік не поставили, тому що документи - військовий квиток вилучений слідчим ОСОБА_11 23.07.2014 року та їй не повернутий до даного часу. 
		В судовому засіданні свідок ОСОБА_12  надав суду показання, що раніше він проходив військову службу у в/ч НОМЕР_7 , яка дислокувалася в АДРЕСА_4 , АР Крим. Окупація Криму Росією, слугувало тому, що він змушений був змінити місце служби за розпорядженням командира штабу, яке йому було повідомлено по мобільному телефону, оскільки усі засоби зв`язку були блоковані Росією. На материкову частину України він виїхав 09.04.2014р. залишення частини відбувалося в добровільному порядку. ОСОБА_6 він особисто не знає, лише бачив її в частині в Севастополі № НОМЕР_8 і знає що вона дружина ОСОБА_13 . Чому ОСОБА_6 не повернулася на материкову України йому нічого не відомо, як і те чи вона вступила до служби у збройні сили Російської Федерації. 
		Свідок ОСОБА_13  в судовому засіданні суду пояснив, він на даний час проходить військову службу у в/ч НОМЕР_9 . До цього проходив військову службу у АДРЕСА_2 у в/ч НОМЕР_1 та у зв`язку із тим, що АР Крим перейшла у юрисдикцію Російської Федерації, тому він змушений був змінити місце служби. Будь-яких наказів та розпоряджень про те, що йому необхідно залишити військову частину і перейти на материкову Україну він особисто не отримував, це було особисте бажання кожного військовослужбовця. Він не залишився у в/ч тому, що хотів звільнитися, а по в/ч ніякої директиви не надходило.
		ОСОБА_6 приходиться йому колишньою дружиною, вона на той час не залишила окуповану територію в АР Крим у зв`язку із сімейними обставинами, так як у них там залишалася квартира в кредиті і ситуація була не зрозуміла ні там ні на Україні, тому вони вирішили, що ОСОБА_6 залишиться поки у Севастополі до вирішення ситуації, крім того син навчався в школі.
		Те що ОСОБА_6 вступила на службу до РФ йому нічого не відомо і він вважає, що вона не вступала. Директива Міністра оборони та генерального штабу ЗС України від 06.05.2014р. №Д-1 доводилася вже коли він перебував у Вінниці, а він приїхав у квітні 2014р.
		З березня 2014 року по лютий 2015 рік він спілкувався з дружиною по телефону та скайпу і йому не відомо де в цей період вона проходила військову службу. Покидали АР Крим, кожен своїми силами, хто як міг, будь-якої організації з цього питання не було. На Україну ОСОБА_6 вже повернулася у лютому 2015року. Крім того доповнив, що з частини вивозив прапор частини, який йому дружина зашивала у зимову військову куртку для збереження та доставки у штаб ПС ЗС України.
		Під час проведення обшуку в квартирі, в якій він проживав разом із ОСОБА_6 , було 4 особи, він, дружина та син. Дружина видала військовий квиток, а інші документи були вилучені представниками військової прокуратури, які проводили обшук. Після вилучення документів він розписався в протоколі, ніяких понятих при обшуку не було.
		Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що по суті справи та особисто по ОСОБА_6 він нічого сказати не може, але як посадова особа в його обов`язки входить облік особового складу Повітряних сил і відповідно до цих документів вказаний військовослужбовець рахується таким, що не вийшов з окупованої території АР Крим позбавлений військового звання і звільнений зі служби. Відповідно до Директиви військовослужбовці, які на той час проходили військову службу на окупованій території зобов`язані були до 12.05.2014р. повернутися на територію України. Для цього розпорядчими документами були створені пункти зустрічі особового складу. Усі виходили добровільно на підставі присяги. Дана директива була розміщена у інтернет мережі, оскільки будь-якого зв`язку не було. Щоб ОСОБА_6 проходила службу у ЗС Російської Федерації, йому не відомо.
		Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні пояснив, що він проходив військову службу у Євпаторії, та повідомив, що йому відомий зміст директиви, яка йому була доведена коли він вже перебував на материковій частині України і проходив службу у Повітряних силах. До нього було доведено розпорядження про те, що їм необхідно вийти з окупованої території у пункти пропуску, де їх будуть чекати і зустрічати, була визначена дата, коли вони мали появитися у пункті пропуску і всі виїжджали усіма допустимими способами. Він покинув окуповану територію України у зв`язку із тим, що на окупованій території був командиром військової частини і в 1993 році склав присягу на вірність Батьківщині, яка зобов`язувала його повернутися з окупованої території. Після окупації АР Крим, а саме після 01.03.2014 року зв`язок залишився тільки по мобільним засобам. З яких причин ОСОБА_6 залишилася на окупованій території йому не відомо.
		Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснив, що проходив військову службу у в/ч НОМЕР_10 АДРЕСА_5 . Він вийшов з окупованої території в кінці березня 2014р. Через начальника штаба Чебакова, вони знали, що існує Директива, яка вимагала від усіх військовослужбовців, які проходили військову службу в АР Крим до визначеної дати вийти з окупованої території. В якій частині проходила служба ОСОБА_6 йому не відомо Об`єктивних причин для того, щоб не вийти з окупованої території на материкову Україну, для нього і для тих військовослужбовців, які виходили з ним, не було. 
		Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_6 знає через чоловіка з яким він разом служив у м Севастополі. Після того, як командир частини прийняв рішення, що він передає в/ч у розпорядження РФ була здана форма, забрали особові справи, прапор, особисті речі і централізовано був вихід із окупованої території. На шикуванні командуванням було доведено про вихід з окупованої території. Практично усі були присутні на шикуванні за винятком чергових або осіб, які перебували в наряді, але їм все одно наказ доводився до відома. З телефонної розмови з Волинським йому стало відомо, що він сам вийшов з окупованої території, а дружина ОСОБА_6 залишилася, з яких причин йому не відомо. Будь-яких об`єктивних причин, які слугували би залишитись на окупованій території військовослужбовців, не було, усе здійснювалось добровільно. Чи була ОСОБА_6 на шикуванні він не впевнений, не звертав увагу. 
		Свідок ОСОБА_18  в судовому засіданні суду пояснив, що він був понятим при проведенні обшуку в квартирі, де проживає ОСОБА_6 , а саме це було влітку 2015 року до них у частину, де він проходить військову службу зателефонували і сказали, що потрібно двох понятих: він і ще один з його товаришів погодились і їх завели до військової прокуратури, познайомили із слідчим і розповіли, в чому буде полягати їх участь. Вони сіли в машину, в якій перебувало двоє осіб з СБУ, слідчий з ними в автомобілі не їхав. Під`їхавши до 5 поверхового будинку по АДРЕСА_6 , вони піднялися до квартири на 2-3 поверх, двері, якої їм відчинила ОСОБА_6 , якій було зачитано зміст ухвали суду. Після чого ОСОБА_6 представила документи, які слідчий пред`явив їм, це був наказ та військовий квиток в якому стояла печатка з гербом Російської Федерації. Склався протокол, який вони підписали і їх забрали до військової прокуратури. В квартирі була лише обвинувачена, ще один із понятих, 2 працівників СБУ та слідчий.
		Свідок ОСОБА_19  в судовому засіданні надав аналогічні покази свідку ОСОБА_18 .
		Крім показань свідків, вина обвинуваченої підтверджується також і іншими доказами, зібраними у справі, а саме:
		- листом Вінницької прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері від 15.08.2014р. №7/3134 на ім`я командувача Повітряних Сил Збройних Сил України, згідно якого прокуратурою здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42014020420000028 від 16.06.2014р. по факту неприбуття 586 осіб офіцерського складу військових частин ПС ЗС України, дислокованих в АР Крим, до пунктів дислокації на материковій частині України, за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.408 КК України;
		- листом начальника управління особового складу  заступника начальника штабу Командування Повітряних Сил ЗС України від 02.10.2014р. №350/104/3106 на ім`я Військового прокурора Вінницького гарнізону відповідно до ст.39 та 93 КПК України надали документи, а саме: окремого доручення начальника Генерального штабу  головнокомандувача Збройних Сил України від 23.03.2014р.; розпорядження першого заступника Генерального штабу ЗС України від 24.03.2014р. №47; накази Міністерства оборони України від 05.04.2014 №230 та від 07.04.2014 №232; спільні директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу ЗС України від 06.05.2014 №Д-1 та від12.05.2014 №Д-2;
		- рапортом ст. слідчого військової прокуратури Вінницького гарнізону згідно якого він доповідає про те що ним під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження №42015020420000204 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.408 КК України, виділеного 23.07.2015р. з к/п 42014020420000133 від 25.12.2014р. встановлено, що солдат ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом та проходячи її на посаді старшого радіотелеграфіста військової частини НОМЕР_1 у березні-квітні 2014р. подала до військової частини НОМЕР_11 Збройних Сил Російської Федерації власний військовий квиток серії НОМЕР_12 та 21.03.2014р. вступила до лав Збройних Сил Російської Федерації, а саме військової частини НОМЕР_3 , де проходила службу до 30.12.2014р.;
		- ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 09.07.2015р., згідно якої було надано дозвіл слідчому військової прокуратури Вінницького гарнізону на проведення обшуку жилих приміщень, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 з метою відшукання та вилучення документів щодо переходу та перебування ОСОБА_6 в Збройних Силах РФ;
		- протоколом огляду документів від 07.08.2015р. згідно якого було оглянуто 14 квитанцій касових операцій оплати кредитного договору №0000011438148 ОСОБА_6 у відділеннях АТ «УкрСиббанка» за період з січня 2014р.по лютий 2015р.;
		- листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 16.06.2015р. згідно якого було надіслано витяг з наявною у цій базі даних інформацією за період з 01.01.2014р. по 16.06.2015р. щодо перетинання державного кордону України гр. ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_1 де вказано, що остання 22.11.2014р, 27.12.2014р. та 20.02.2015р. здійснила в`їзд та виїзд з окупованої території АР Крим на материкову частину України та назад.
		Так, за клопотанням сторони захисту судом до кримінального провадження долучено копії наступних документів:
		- довідка про взяття на облік та тимчасової реєстрації № НОМЕР_13 ОСОБА_6 у АДРЕСА_1 ;
		- копія рапорту про звільнення з Лав ЗСУ ОСОБА_6 від 11.04.2014 року;
		- письмові пояснення відібрані захисником від 25.08.2015 року у ОСОБА_10 , дочки ОСОБА_6 з приводу одержання рапорту в АР Крим;
		- медичні документи на ОСОБА_6 , результати досліджень  про встановлення діагнозу;
		   - копія свідоцтва про народження ОСОБА_21 ;
		   - адвокатський запит начальника кадрового центру ПС ЗСУ;
		   - відповідь на запит №350/160/4057 від 25.09.2015 року та витяг з наказу Командувача ПС ЗСУ №44-РС від 20.03.2015 року про звільнення ОСОБА_6 з Лав ЗС України.
		Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України не визнала, визнавши повністю лише свою вину за ч.1 ст.408 КК України.
		Так, дійсно в судовому засіданні під час судового слідства після допиту обвинуваченої та свідків знайшла своє підтвердження та обставина, що після того, як у травні 2014 року відповідно до Директиви усі військовослужбовці, що перебувають і проходять військову службу у ЗС України на окупованій території мають залишити дану територію і вийти на материкову частину України для подальшого проходження служби, але ОСОБА_6 в свою чергу у зв`язку із сімейними обставинами цього не зробила, що нею і визнається. З приводу того, що їй будь-якого наказу та Директива не доводилось, суд ставить під сумнів, оскільки свідок ОСОБА_17 , який проходив військову службу в тій самій частині, що і обвинувачена, повідомив що на шикуванні особового складу до них доводилися усі накази і Директиви, в усній формі. Навіть враховуючи те, що обвинувачена могла б не бути на шикуванні і не чути оголошення, але вона повинна була і мала можливість знати про зміст даної Директиви, та те що військовослужбовцям, які проходити військову служби необхідно перейти у військові частини, що дислокуються на материковій частині України, що і зробили, свідки допитані в судовому засіданні, які повідомили в тому числі і чоловік ОСОБА_6 , що вийшли на материкову частину України, ще у березні 2014 року до винесення Директиви і її зміст їм доводився вже під час проходження служби за новим місцем роботи, тому з цих підстав суд вважає, що вина останньої за ч.1 ст.408 КК України доводиться в повному обсязі. 
		Крім того, обвинуваченій ОСОБА_6 відповідно до зміненого обвинувачення від 26.01.2016 року ставиться у вину, що остання надала іноземній державі та її представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.
		Згідно чинного Кримінального кодексу України ч.1 ст.111 КК України, державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. При аналізі об`єктивної та суб`єктивної сторони державна зрада, має характеризуватися прямим умислом та суспільно небезпечними діяннями, вичерпний перелік яких прямо вказаний в ч.1 ст.111 КК України, одна з яких перехід на бік ворога, що передбачає надання безпосередню допомогу державі, з якою наша країна перебуває в умовах воєнного стану або збройного конфлікту. Будь-якого документу про те, що на території України та на тимчасово окупованій території АР Крим вводився воєнний стан та присутній озброєний конфлікт не існує. 
		У жодному із наданих стороною обвинувачення належних та допустимих доказах, які були дослідженні в судовому засіданні не містяться будь-яких відомостей про те, що обвинувачена здійснювала умисні дії саме для надання іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, в чому вони виражалися, сторона обвинувачення не визначає, а отже не доведено обов`язкову ознаку  умислу.
		Так, обвинувачена ОСОБА_6 повідомила, що всередині квітня 2014 року звернулася із рапортом до командира військової частини про звільнення з Лав ЗС України, так як на той час у неї вже була вислуга років і вона продовжила працювати у військовій частині понад граничний вік, їй було запропоновано залишитися у військовій частині для подальшого продовження служби вже в лавах ЗС РФ, на що вона відмовилася і залишилася на території АР Крим та займалася своїми справами та чекала звільнення, до служби вона вже не приступала.
		Копія даного рапорту була оглянута в судовому засіданні.
		Усі вказані дії ОСОБА_6 слід розцінювати, ніяк інакше як дезертирство, що прямо виходить із Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та будь-якої іншої та додаткової кваліфікації не потребує.
		Відповідно дост. 94 КПК України, зокрема суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		Згідно рекомендацій, які містяться в п.17Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку"висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироці в точних і категоричних судженнях, які б виключали сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.
		Відповідно дорішення Конституційного Суду України № 12 рп/2011 від 20 жовтня 2011 рокувизнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		Згідно позиції Європейського суду з прав людини - питання щодо допустимості доказів у справі - це насамперед предмет регулювання національного законодавства і, як правило, саме національні суди уповноважені давати оцінку наявним у справі доказам. Суд, зі свого боку, повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим. У такому випадку Суд зобов`язаний не визначати, чи певні докази було отримано незаконно, а перевіряти, чи така «незаконність» не спричинила порушення іншого права, гарантованого Конвенцією.
		Відповідно до ч. 1ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованихКонституцієюта законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		Тому протокол обшуку від 23.07.2015р. згідно якого на підставі ухвали слідчого судді за участі 5-х осіб, у присутності двох понятих було проведено обшук у приміщені кв. АДРЕСА_7 де ОСОБА_6 добровільно видала документи, а саме військовий квиток, витяг з наказу в/ч НОМЕР_14 №187 від 30.12.14р., довідку про проходження перепису населення в Кримському федеральному окрузі, заяву нотаріуса для перетину кордону з Росією та АР Крим, страховий поліс РФ та протокол огляду документів від 23.07.2015р. згідно якого було здійснено огляд документів, які були видані ОСОБА_6 , не береться до уваги, так як вказані дії слідчого та прокурора військової прокуратури були здійснені з порушенням норм КПК України, а саме, клопотання про проведення обшуку та ухвала слідчого суді про проведення обшуку були винесені під час того, як було зупинено досудове слідство по справі, а отже є незаконними і на них не може ґрунтуватися обвинувачення.
		Крім того, допитаних в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_13 вказують на те, що обшук у приміщенні де вони проживали здійснювався без участі понятих, а протокол обшуку був складений у приміщенні військової прокуратури.
		Допитані поняті, які були зазначенні у вищевказаному протоколі обшуку в своїх показах, даних в судовому засіданні плутаються та на уточнюючі запитання не дають відповіді, не можуть пояснити на якому поверсі будинку проходив обшук, хто був присутній із членів сім`ї ОСОБА_6 при обшуку, де зачитувалась ухвала про проведення обшуку, що свідчить про, те що вони під час обшуку не були присутні. 
		Крім того в матеріалах справи (процесуальних документах) містяться багато технічних помилок, що свідчать про те, що органи досудового слідства не приділяли належної уваги, щодо здійснення якісного розслідування по справі та встановлення істини по справі, що свідчать постанови в матеріалах кримінального провадження, в яких у вступній частині пишеться прізвище одного прокурора, а підпис в постанові ставить вже інший.
		Враховуючи показання обвинуваченої  ОСОБА_6 , покази свідків та всі докази в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає, що винуватість обвинуваченої  ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України не знайшла своє підтвердження в ході судового слідства. Так, суд визнає правдивими покази обвинуваченої ОСОБА_6 так як вони є послідовні, логічні та узгодженими з матеріалами справи.
		Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 року «Про практику застосування Конституції при здійсненні правосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).
		Як вбачається з ч.1 ст.92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбаченихст.91 КПК України, за винятком випадків, передбачених частини другої цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках  на потерпілого.
		Відповідно до вимог ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення і тому обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		За таких обставин, суд, виходячи з загальних засад кримінального судочинства -верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та обов`язків, оцінивши всі докази в сукупності вважає, що під час судового розгляду не здобуто та не надано безсумнівних доказів вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, в якому обвинувачується ОСОБА_6 . У зв`язку з цим обвинувачену ОСОБА_6 слід виправдати за відсутності в її діях складу кримінального правопорушення.
		Аналізуючи та оцінюючи обставини справи, показання обвинуваченої ОСОБА_6 , покази свідків та всі докази в їх сукупності, суд вважає, що винуватість обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушенні, передбаченого ч.1 ст.408 КК України повністю знайшла своє підтвердження в ході судового слідства, а саме дезертирство, тобто не з`явлення на службу з метою ухилитися від військової служби у разі призначення, переведення. 
		При обранні виду та міри покарання обвинуваченій ОСОБА_6 у відповідності до ст. 65 КК України, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії злочину середньої тяжкості, особу обвинуваченої, а саме: те що вона раніше не судима, розлучена, відповідно до довідки про взяття на облік особи, ОСОБА_6 є такою, що перемістилася з тимчасово окупованої території, має на утриманні малолітнього сина.
		Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 , згідно ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, визнання вини та перебування на утриманні малолітньої дитини.
		Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_6 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
		На підставі викладеного, з урахуванням обставин справи, особи винної, яка раніше не судима, свою вину у вчинені дезертирства визнала повністю та щиро розкаялась, тому суд дійшов висновку, що її перевиховання та виправлення є можливим без ізоляції від суспільства, а тому останній слід призначити покарання у виді позбавлення волі на певний строк із застосуванням ст.75 КК України.
		Керуючись ст. ст. 371, 373, 374 КПК України, суд  
		 
		ЗАСУДИВ:
		ОСОБА_6  у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України виправдати за відсутності в діянні останньої складу кримінального правопорушення.
		Визнати  ОСОБА_6  винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.408 КК України та призначити їй покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
		Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку 1 (одного) року 6 (шести) місяців не вчинить нового злочину.
		Відповідно до вимог п.2, 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов`язок на протязі іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти орган кримінально-виконавчої інспекції УДПтС України у Вінницькій області про зміну місця проживання, роботи.
		Запобіжний захід ОСОБА_6 не обирався.
		На вирок суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Вінницької області протягом 30 діб з моменту його проголошення, а засудженим, що перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення копії вироку. 
		Вручити копію вироку обвинуваченій та прокурору  негайно, а іншим учасникам судового провадження, що не були присутні у судовому засіданні надіслати копію вироку поштою не пізніше наступного дня після ухвалення.
		Головуючий: 
		 
		Судді :

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...