Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 146/1253/15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.06.2016. Забезпечено надання загального доступу: 21.06.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		            15 червня 2016 року                                                                          м. Київ   
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		 Вищого спеціалізованого суду України 
		з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		головуючого                     Луспеника Д.Д.,
		суддів:                                 Гулька Б.І., Журавель В.І.,
		Хопти С.Ф., Штелик С.П.,  
		розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області                       від 19 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області                            від 4 лютого 2016 року, 
		в с т а н о в и л а:
		У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 16 квітня 2015 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» (далі - ТОВ «Євролізинг Україна») укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати у власність предмет лізингу - транспортний засіб трактор                        «Донгфенг 224 каб.» та передати їй у користування у строк та на умовах цього договору, а вона зобов'язалась прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами договору. У день укладення договору вона сплатила ТОВ «Євролізинг Україна» 25 тис.грн, які, як вона вважала, є складовою вартості трактора. Детально ознайомившись із умовами договору вона зрозуміла, що її ввели в оману, оскільки за умовами договору відповідач зобов'язався передати їй предмет лізингу протягом 120 днів після оплати нею 50 % вартості трактора, яка без її згоди була визначена у розмірі 250 тис. грн, а проведена нею проплата у розмірі 25 тис.грн є адміністративним платежем, що складає 10 % від вартості трактора та не повертається у випадку розірвання договору. 
		Крім того, вказаний договір було укладено внаслідок нечесної підприємницької діяльності з боку відповідача, що згідно зі ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» заборонено. Нечесна підприємницька діяльність з боку відповідача полягає у ненаданні їй інформації про найменування продавця предмету лізингу, фактичної наявності предмета лізингу у цього продавця, дати виготовлення предмету лізингу, детальної специфікації, року випуску, кольору та походження предмету лізингу, комплектації, даних про гарантійне обслуговування, тобто, його детальних особливостей, замовчування вказаних обставин спонукало її дати згоду на здійснення даного правочину, на який в іншому випадку вона не погодилась би.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 на підставі ст. ст. 215 - 216 ЦК України, ст. ст. 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів» просила суд визнати вказаний договір лізингу нікчемним та стягнути з відповідача на її користь                              25 тис. грн. 
		Разом із тим зазначила, що у разі якщо суд не застосує до вказаних обставин положення ст. 19 зазначеного Закону і не визнає правочин нікчемним із застосуванням відповідних наслідків, то відповідно до положення ст. 18 цього Закону його потрібно визнати недійсним.  
		 
		Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 19 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області               від 4 лютого 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано договір фінансового лізингу від 16 квітня 2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Євролізинг Україна», недійсним. Стягнуто з ТОВ «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_3 адміністративний платіж у розмірі 25 тис. грн.  Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		У касаційній скарзі ТОВ «Євролізинг Україна», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.
		 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.  
		 
		Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір фінансового лізингу по своїй природі є несправедливим, порушує принцип добросовісності, його умови призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, чим завдають шкоди споживачу, оскільки завуальовано призначення першого адміністративного платежу. 
		 
		Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, при цьому також зазначив, що за умовами оспорюваного договору виконання зобов'язання відповідача за цим договором залежить від факту внесення позивачкою адміністративного платежу, тому є підстави для визнання договору недійсним в цілому. Крім того, договір лізингу не містить графіку покриття витрат, виплати лізингових платежів та сам обсяг таких платежів сторони не погодили і не підписали у момент укладення договору, що вказує на невизначеність загального обсягу фінансування, що є ознакою несправедливої угоди. Також при укладенні спірного договору відповідач завуалював призначення першого адміністративного платежу в розмірі 25 тис. грн під вигляд платежу за договором, який за умовами договору не повертається та є платою за укладення самого договору. 
		 
		Проте повністюпогодитись із висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
		 
		Відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом. 
		 
		Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються: узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.
		 
		Таким вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
		 
		Судами попередніх інстанцій установлено, що 16 квітня 2015 року між ТОВ «Євролізинг Україна» та ОСОБА_3 укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати у власність предмет лізингу - транспортний засіб трактор «Донгфенг 224 каб.» та передати його у користування позивачки у строк та на умовах цього договору, а остання зобов'язалась прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами договору.     
		 
		            Згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. 
		            Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. 
		 
		            Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
		 
		            Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»передбачено, що нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
		 
		Проте апеляційний суд, пославшись на положення ст. ст. 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів»,виходив лише із того, що договором завуальовано призначення першого адміністративного платежу та незрозуміло визначено загальний обсяг фінансування. При цьому апеляційний суд не зазначив наявність фактів, на підставі яких можна було б визначити підприємницьку практику відповідача нечесною, а умови договору несправедливими, не вказавши які саме умови договору і в чому полягає їх несправедливість.
		            
		            Також у порушення вимог ч. 2 ст. 315 ЦПК України апеляційний суд не надав оцінки доводам апеляційної скарги про те, що умови оспорюваного договору мають характер непрямого лізингу, оскільки придбання предмету лізингу лізингодавцем у власність та надання його в користування позивачу відбувається не на момент укладення договору, а в строки, передбачені договором та після виконання лізингоодержувачем необхідних дій, наприклад, у пп. 1.7., 4.1. договору.
		 
		            Крім того, апеляційний суд не вказав, на підставі яких доказів він дійшов висновку про завуалювання відповідачем призначення адміністративного платежу та не дав належної правової оцінки квитанції від 16 квітня 2015 року, де в призначенні платежу чітко зазначено - адміністративний платіж за договором фінансового лізингу № 01345 від ОСОБА_3  
		 
		            Отже, висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях, що заборонено в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України.
		 
		Зокрема, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги                          ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.  
		 
		     Разом із тим апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, узагалі не виконав вимог пп. 2, 3 ч. 1 ст. 315 ЦПК України; не перевірив як доводів апеляційної скарги, так і законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору; не навів жодних мотивів ухваленого ним судового рішення та обставин, які б спростовували доводи скарги, зазначивши лише про укладений між сторонами договір і з чого виходив районний суд при задоволенні позову.
		 
		            При новому розгляді апеляційному суду слід звернути увагу на обов'язкові правові позиції, висловлені Верховним Судом України у постановах: від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, від 11 травня 2016 року № 65цс16, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. 
		 
		            Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214,                  315 ЦПК України на зазначені вище вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору. 
		За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3  ст. 338 ЦПК України. 
		Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
		у х в а л и л а:
		 
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» задовольнити частково. 
		Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 4 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                     Д.Д. Луспеник 
		 
		                                               
		            Судді:                                                                                  Б.І. Гулько
		 
		 
		                                                                                                          В.І.Журавель
		 
		 
		                                                                                              С.Ф.Хопта
		 
		 
		                                                                                              С.П.Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...