Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 346/4623/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Старі категорії; Позовне провадження; Спори про відшкодування шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 21.06.2016. Зареєстровано: 21.06.2016. Забезпечено надання загального доступу: 23.06.2016.
Дата набрання законної сили: 16.06.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 346/4623/15-ц  
		Провадження № 22-ц/779/1268/2016  
		Категорія 33  
		Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.  
		Суддя-доповідач ОСОБА_1  
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16 червня 2016 року                                                                       м. Івано-Франківськ
		Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
		головуючого  Мелінишин Г.П.
		суддів:  Пнівчук О.В., Соколовського В.М.
		за участю секретаря Турів О.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування шкоди за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Івано-Франківської області Торованина В.Д. на рішення Коломийського міськрайонного суду від 5 травня 2016 року, 
		в с т а н о в и л а :
		В жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України, Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області, прокуратури Івано-Франківської області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. 
		Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 5 травня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 50 750 грн моральної шкоди. В задоволенні решти позову відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок держави. 
		На вказане рішення перший заступник прокурора Івано-Франківської області Торованин В.Д. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Так, суд прийшов до передчасного висновку про наявність у позивача прав на відшкодування моральної шкоди з підстав, передбачених ст. 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки не встановлено обовязкових умов для відшкодування такої шкоди. 
		Підставою для звернення ОСОБА_2 в суд із даним позовом була постанова СВ Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області від 26.03.2013 року про закриття щодо нього кримінального провадження. Однак, суд не врахував, що ухвалою слідчого судді Коломийського міськрайонного суду від 13 серпня 2013 року зазначену постанову було скасовано. На даний час досудове розслідування триває. Відсутні також і інші підстави, які б давали право позивачу на відшкодування шкоди у відповідності до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в редакціях 2010-2013 років. Їх наявність не встановлена безпосередньо судом і в ході розгляду справи. 
		Відтак, висновок про наявність підстав для відшкодування шкоди в порядку та розмірах, передбачених законом, зроблено судом за фактичної недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
		Крім того, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд не встановив самого факту її існування. В рішенні не відображено, якими конкретно діями правоохоронних органів позивачу заподіяно моральну шкоду, які обмеження кримінального закону застосовувалися щодо нього за час кримінального переслідування, чи відносяться вони до переліку, встановленого ч.1.ст.1 вищезазначеного закону. Що є обовязковим для встановлення у справах даної категорії та входить до предмету доказування.
		Аналогічно не зясовано судом які саме порушення нормальних життєвих звязків відбулися у житті позивача, характеру страждань та немайнових втрат, яких він зазнав, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках тощо. Відповідно позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування зазначених обставин. Таким чином, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено характеру та обсягу моральних страждань, не можна зробити висновок про наявність моральної шкоди. 
		Також рішення постановлено щодо Казначейської служби України, яку не було залучено до участі в справі та правовий статус якої не визначено.
		Посилаючись на зазначені обставини просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. 
		В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.
		ОСОБА_2 та його представник доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
		Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, ОСОБА_2 та його представника, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
		Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.
		Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
		Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
		Як правильно встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи 6 травня 2010 року слідчим слідчого відділу Коломийського МВ УМВС в Івано-Франківській області було порушено кримінальну справу № 313519 відносно ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 186 КК України, а 7 травня 2010 року - притягнуто як обвинуваченого у даній справі (а.с.6,7). При цьому ОСОБА_2 обвинувачувався у скоєнні злочину, який вчинено 10 листопада 2009 року о 19 год. 20 хв. та кваліфіковано за ч. 1 ст. 186 КК України, який в силу ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, для якого встановлено строк давності притягнення особи до кримінальної відповідальності згідно ст. 48 КК України у пять років.
		Вироком Коломийського міськрайонного суду від 17 листопада 2010 року позивача визнано винним за ч. 1 ст. 186 КК України та призначено покарання 240 годин громадських робіт. Проте, ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 червня 2011 року вирок скасовано з мотивів неповноти та неправильності досудового слідства, а справу направлено прокурору Коломийського району на додаткове розслідування (а.с.8,9).
		В судовому засіданні зясовано, що після проведення додаткового розслідування кримінальну справу направлено до суду та вироком Коломийського міськрайонного суду від 23 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2012 року, ОСОБА_2 визнано винним за ч. 1 ст. 186 КК України. Призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в дохід держави, що становить 850 грн (а.с.55-57). В подальшому ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 листопада 2012 року ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд.
		При новому апеляційному розгляді ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2013 року вирок Коломийського міськрайонного суду від 23 січня 2012 року щодо ОСОБА_2 скасовано, а справу направлено прокурору Коломийського району для проведення додаткового розслідування.
		Встановлено, що 14 березня 2013 року кримінальне провадження внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013090180000638. В ході проведення додаткового розслідування слідчим слідчого відділу Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області 26 березня 2013 року винесено постанову про закриття цього провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПУ України, у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення (а.с.11-17). 
		При цьому, як підтверджується матеріалами справи у звязку із кримінальним переслідуванням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 186 КК України органом досудового слідства було обрано йому запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, починаючи з 7 травня 2010 року (день винесення постанови про притягнення у якості обвинуваченого), який діяв до дня набрання законної сили постанови від 26 березня 2013 року про закриття кримінального провадження - до 7 квітня 2013 року.
		Звертаючись до суду з даним позовом та обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_2 посилався на те, що внаслідок незаконного кримінального переслідування, яке мало місце в період з 7 травня 2010 року до 7 квітня 2013 року (дати набрання постановою про закриття кримінальної справи законної сили), притягнення його до кримінальної відповідальності працівниками міліції та подвійним засудженням до покарання, закриття в подальшому кримінальної справи за відсутністю складу злочину йому завдано моральної шкоди. Відтак, позивач вказував, що з урахуванням характеру, обсягу та тривалості страждань, яких він зазнав, така шкода підлягає безумовному відшкодуванню у визначеному судом розмірі, відповідно до приписів положень ст.ст.1167,1176 ЦК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), п.1 ч.1ст.1, п.2.ч.1 ст.2, ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Саме з цих підстав позивач і просив задовольнити позов. Також розмір відшкодування визначено ним виходячи з подвійного розміру мінімального заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції прийшов до переконання, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі ст.1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». При цьому суд виходив з дійсних обставин справи, а саме: часу вчинення злочину, його кваліфікації, тривалості досудового слідства, у тому числі з моменту ухвалення судом останньої постанови від 13 серпня 2013 року, фактичного припинення кримінального переслідування щодо особи позивача у справі, відсутності іншого ефективного засобу юридичного захисту від порушення його прав (зважаючи, що правом оскарження дій органів досудового розслідування щодо дотримання розумних строків досудового слідства свідок не наділений, а про підозру йому не повідомлено). Також межі відшкодування моральної шкоди визначені у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, що на момент відшкодування встановлена в розмірі 1 450 грн, з розрахунку не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць за час перебування позивача під слідством та судом. 
		Такий висновок місцевого суду відповідає вимогам матеріального права та узгоджується з матеріалами справи, а тому колегія суддів погоджується з ним. Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
		Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких належать й інші способи відшкодування шкоди.
		Положеннями частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
		Згідно пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Пунктами 1, 5 частини першої статті 3 цього Закону передбачено, що у випадках незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, а також моральна шкода.
		Відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету. 
		Встановлено, що ухвалою слідчого судді Коломийського міськрайонного суду від 13 серпня 2013 року постанову слідчого слідчого відділу Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області 26 березня 2013 року про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПУ України у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення скасовано. Зі змісту постанови видно, що підставою скасування послужило те, що слідчим не виконано всіх слідчих дій: не допитано двох осіб, не проведено слідчий експеримент, а також не призначено комісійну судово-медичну експертизу (а.с.48-49).
		Зясовано, що на даний час досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12013090180000638, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 березня 2013 року за ч. 1 ст. 186 КК України, триває. В ході його проведення нікому, в тому числі ОСОБА_2, про підозру у вчиненні кримінального правопорушення не повідомлялося. Позивач допитаний в межах цього кримінального провадження як свідок.
		Цієї обставини представник апелянта в судовому засіданні не заперечив.
		З матеріалів справи вбачається, що 14 вересня 2015 року ОСОБА_2 звертався до Коломийського МВ УМВС із заявою про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюються оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. За результатами розгляду цієї заяви т.в.о. начальника СВ Коломийського МВ УМВС України в Івано-Франківській області 24 вересня 2015 року винесено відповідну постанову, якою у задоволенні заяви позивача відмовлено з мотивів відсутності у нього права на відшкодування за Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (а.с.40-42).
		Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Перевіряючи доводи апелянта на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції колегія суддів також враховує положення ст.ст. 21, 28 КПК України, якими закріплено право кожного на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки.
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено обовязок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 
		Зміст права на справедливий суд, в силу п. 1 ст. 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, полягає у праві кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 
		Відтак, ст. 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно, за приписами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
		Крім того, мінімальні стандарти ефективності розслідування, встановлені практикою Суду, включають в себе вимоги того, що розслідування має бути незалежним, безстороннім та бути предметом уваги з боку громадськості, і при цьому компетентні органи повинні діяти зі зразковою сумлінністю та оперативністю (наприклад, рішення у справі «Менешева проти Росії», заява N 59261/00, п. 67, ECHR 2006-III).
		Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Маруценко проти України», «Шаповалова проти України», «Волчкова проти України», «Соболев проти України», «Омеляненко проти України», «Скороход проти України», «Щуров проти України», «Жужа проти України», «Пономаренко проти України», «Махонько проти України», «Сверчков та Сверкова проти України», «Ларіонов проти України», «Черниш проти України», «Паламарчук проти України» та «Крижанівський проти України» встановлено порушення пункту 1 статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з незабезпеченням національними судами розгляду справи в розумний строк. Аналогічно у справі «Маруценко проти України» Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 13 «Право на ефективний засіб юридичного захисту» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з відсутністю у заявника ефективного засобу юридичного захисту від порушення його права на розгляд справи протягом розумного строку. 
		Аналізуючи вищезазначені обставини в даній справі та застосовуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про захист порушеного права позивача саме в обраний ним спосіб, з врахуванням правових підстав, визначених ст. 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Також колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди в 50 750 грн визначено судом у відповідності до ч. 3 ст. 13 вказаного Закону, з врахуванням розміру мінімальної заробітної плати на час відшкодування та часу перебування під слідством і судом (1 450 грн х 35 місяців). На спростування цієї суми будь-яких належних та допустимих доказів не представлено.
		Твердження апелянта щодо порушення судом норм процесуального права, оскільки спір вирішено щодо особи, яка не була стороною у справі не заслуговує на увагу. Враховуючи, що відшкодування шкоди в таких випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету шляхом списання їх з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України допущена описка може бути виправлена судом. 
		Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення. 
		Фактично всі доводи апелянта зводяться до переоцінки доказів. Будь-яких інших доказів, які б вказували на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права апелянтом не надано, як і доказів, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.
		Доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
		Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції зясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
		Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів 
		у х в а л и л а :
		Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області Торованина В.Д. відхилити, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 5 травня 2016 року залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. 
		Головуючий                                                      Г.П. Мелінишин
		Судді:                                                                 О.В. Пнівчук
		                                                                              ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...