Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/22863/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; інші договори.
Надіслано судом: 23.06.2016. Зареєстровано: 23.06.2016. Забезпечено надання загального доступу: 29.06.2016.

Результат оскарження 14.12.2016 Вищий господарський суд України: скасовано рішення першої та постанову апеляційної інстанції повністю
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		15.06.2016Справа №910/22863/15
		За позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі:                       1) Міністерства освіти і науки України
		2) Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської  державної адміністрації;
		до 1) Фонду державного майна України
		    2) Регіонального відділення Фонду державного майна Украйни по місту Києву
		    3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан11"
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -     Департамент культури виконавчого органу  Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - 
		1) Державна наукова установа "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти"
		2) Державне підприємство "Інфоресурс"
		про визнання недійсним договору оренди та договору купівлі-продажу, визнання                        незаконними та скасування наказів, повернення нежитлових приміщень.
		 
		                                                                                                                     Суддя Пригунова А.Б. 
		Представники: 
		від прокуратури: Томіліна Я.М. 
		від позивача 1: не з'явились
		від позивача 2: Панасенко І.І.
		від відповідача 1: Васильківська В.Є.
		від відповідача 2: Харченко Р.І.
		від відповідача 3: Мікітян К.О., Бабій Р.В.
		від третьої особи 1: Панасенко І.І.
		від третьої особи 2: не з'явились
		від третьої особи 3: не з'явились
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Заступник Генерального прокурора України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна Украйни по місту Києву та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан11" про визнання незаконним та скасування вцілому з моменту видання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна Украйни по місту Києву від 11.08.2011 р. № 1047 «Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майн за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка. 27а»; визнання наказу Регіонального відділення Фонду державного майна Украйни по місту Києву від 16.07.2011 р. № 934 «Про затвердження висновку про вартість майна» незаконним в частині п. 5, яким затверджено висновок суб'єкта оціночної діяльності - Товариства з обмеженою відповідальністю «Слав-Консалтінг» про вартість майна - нежитлових приміщень площею 519, 0 кв.м.. розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка. 27а станом на 28.02.2011 р. та скасування з моменту його видання; визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить державної власності від 15.08.2011 р. № 5930 (зі змінами від 27.06.2011 р. та від 11.02.2013 р.), укладеним між Регіональним відділенням Фонду державного майна Украйни по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11"; визнання незаконним та скасування вцілому з моменту видання наказу Фонду державного майна Украйни від 30.05.2013 р. № 741 «Щодо визначення дати оцінки»; визнання незаконним та скасування вцілому з моменту видання наказу Фонду державного майна Украйни від 23.07.2013 р. № 1119 «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна Украйни від 30.05.2013 р. № 741»; визнання незаконним та скасування вцілому з моменту видання наказу Фонду державного майна Украйни від 16.12.2013 р. № 4290 «Щодо завершення приватизації об'єкта»; визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 555, 8 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка. 27а, що приватизуються шляхом викупу, від 06.12.2013 р. № 408, укладеного між Фонду державного майна Украйни та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан 11"; зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан11" повернути нежитлові приміщення загальною площею 555, 8 кв.м., розташовані у будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка. 27а, загальною вартістю 6 680716, 00 грн. державі в особі Міністерства освіти і науки України. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що накази Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву від 11.08.2011 р. № 1047 "Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а" та наказ від 15.07.2011 р. № 934 "Про затвердження висновку про вартість майна", на думку прокурора, видано з порушенням вимог ст. 63 Закону України "Про освіту" є незаконними і відповідно до вимог ст. 21 Цивільного кодексу України підлягають скасуванню з моменту видання.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва 01.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/22863/15, залучено до участі у розгляді справи третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів  - Державну наукову установу "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" та Державне підприємство "Інфоресурс", призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю прокурора, представників сторін та третіх осіб, яких зобов'язано надати певні документи.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2015 р. залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 2 - Департамент  культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 р. у справі № 910/22863/15  у задоволенні позову відмовлено. 
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2015 р. рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 р. у справі № 910/22863/15 залишено без змін.
		Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2015 р. та рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 р. у справі № 910/22863/15 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		27.04.2016 р. матеріали справи № 910/22863/15  надійшли до Господарського суду міста Києва та відповідно до автоматизованого розподілу передані на розгляд судді Пригунової А.Б.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2016 р. суддею Пригуновою А.Б. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 25.05.2016 р. 
		У процесі провадження у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан11" подало заяву про застосування позовної давності, оскільки про прийняття оспорюваних наказів Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву Міністерство освіти і науки України та Головне управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації могли довідатись 11.08.2011 р. та 15.07.2011 р. та 15.08.2011 р. - про укладення оспорюваного договору оренди.
		При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан11" зазначає, що вказуючи про поважність причин пропуску позовної давності Генеральна прокуратура України фактично визнала факт її спливу на момент звернення до суду.
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан11" також подало пояснення по справі, у яких відзначає, що перебування об'єкту нерухомого майна на балансі наукової установи не свідчить про автоматичну приналежність такого майна до об'єктів освіти та науки та, крім того, чинними нормативними актами не заборонена передача в оренду нерухомого майна, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій та науковій діяльності.
		Також Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан11" зазначає, що спірне майно не мало історико-культурної цінності та на день включення його до переліку об'єктів, що підлягають приватизації не перебувало у Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини.
		Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан11" наголошує, що ним було дотримано процедури отримання в оренду та подальшої приватизації спірного майна, а також добросовісно та сумлінно виконано зобов'язання за договорами оренди та купівлі-продажу.
		Департамент культури виконавчого органу  Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської  державної адміністрації подали пояснення по справі, у яких вказують, що з моменту включення спірного майна до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини міста Києва відповідно до наказу Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської  державної адміністрації № 10/38-11 від 25.06.2011 р. до виключення такого майна із вказаного переліку відповідно до наказу № 10/27-12 від 28.04.2012 р., як помилково занесеного, на будівлю, розташовану по бульвару Тараса Шевченка. 27а у місті Києві поширювалась дія Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Також Головне управління охорони культурної спадщини Київської міської  державної адміністрації зазначає, що станом на травень 2016 року та станом на момент прийняття Фондом державного майна України наказі від 30.05.2013 р. спірне майно не перебувало в Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини міста Києва та не було занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
		Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
		У даному судовому засіданні представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан11" надав суд лист Департаменту культури виконавчого органу  Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 060-4083 від 07.06.2016 р. відповідно до якого у період з 25.05.2013 р. до 05.06.2013 р. будинок по бульвару Тараса Шевченка, 27 а на обліку як пам'ятка або щойно виявлений об'єкт культурної спадщини не перебував.
		Також присутні у даному судовому засіданні учасники провадження у справі підтримали свої правові позиції.
		Представники позивача 1 та третіх осіб 2, 3 на виклик суду не з'явились.
		Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками процесу, оригінали яких оглянуто ц судовому засіданні.
		У судовому засіданні 15.06.2016 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення. 
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників провадження у справі, Господарський суд міста Києва, -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Відповідно до звіту Суб'єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Слав-Консалтинг» від 28.02.2011 р. про незалежну оцінку вартості вбудованих нежитлових приміщень площею 519, 50 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а вартість останніх становить 2 330 000, 00 грн. 
		Відповідно до рецензії Всеукраїнської громадської організації «Асоціація фахівців оцінки» від 15.07.2011 р., звіт Суб'єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Слав-Консалтинг» від 28.02.2011 р. про незалежну оцінку вартості нежилих приміщень загальною площею 519, 50 кв.м. по бульвару Т. Шевченка, 27а у місті Києві для розрахунку орендної плати класифікується як такий, що відповідає вимогами нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.
		Наказом наказу Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву від 15.07.2011 р. № 934 затверджено висновок Суб'єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Слав-Консалтинг» від 28.02.2011 р. про вартість майна -  нежилих приміщень загальною площею 519, 50 кв.м. по бульвару Т. Шевченка, 27а у місті Києві.
		Відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву від 11.08.2011 р. № 1047 "Про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27а" погоджено укладення договору оренди нерухомого майна - нежилих приміщень загальною площею 519, 50 кв.м. по бульвару Т. Шевченка, 27а у місті Києві з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11".
		15.08.2011 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11» укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 5930, за умовами якого відповідач 2 зобов'язався передати, а відповідач 3 - прийняти у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 519, 50 кв. м. (в т.ч. 260, 00 кв. м. - на другому поверсі, 259, 50 кв. м. - на третьому поверсі будівлі), розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А, що перебуває на балансі Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти", вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 28.02.2011 р.  і становить 2 330 000,00 грн. без податку на додану вартість, з метою розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видається українською мовою.
		Відповідно до п. 5.7. договору визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт орендованого майна Ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна і не тягне за собою зобов'язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень. У разі, якщо орендар подає заяву на погодження орендодавцем здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна, він зобов'язаний надати експертний висновок та проектно-кошторисну документацію на здійснення невід'ємних поліпшень.
		Відповідно до п. 10.1. договору його укладено строком на 2 роки та 11 місяців і діє з 15.08.2011 р. до 15.07.2014 р. включно.
		15.08.2011 р. сторонами договору № 5930 від 15.08.2011 р. підписано акт приймання-передавання орендованого майна за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А.
		Відповідно до листа № 30-09/207 від 06.02.2012 р. Регіональне відділення Фонду державного майна по місту Києву надало Товариству з обмеженою відповідальністю "Сан11» згоду на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна загальною площею 519, 50 кв.м. за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27А.
		27.06.2012 р. сторонами договору № 5930 від 15.08.2011 р. укладено договір № 5930/1 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 5930 від 15.08.2011 р., яким  внесено зміни, зокрема, до п.п. 1.1., 10.6. та встановлено, що площа орендованого нежилого приміщення становить 555, 80 кв.м., вартість об'єкту оренди становить 2 492 807, 50 грн., чинність договору припиняється внаслідок приватизації орендованого майна орендарем.
		11.02.2013 р. сторонами договору № 5930 від 15.08.2011 р. підписано договір № 5930/02 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 5930 від 15.08.2011 р., відповідно до умов якого балансоутримувачем державного нерухомого майна визначено - Державне підприємство "Інфоресурс", оскільки на підставі наказу Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 04.12.2012 р. № 1388 "Про передачу об'єкту нерухомості" та акту приймання-передачі від 10.12.2012 р. адміністративну будівлю по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві безоплатно передано з балансу Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" на баланс Державного підприємства "Інфоресурс".
		Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан11» звернулось до Фонду державного майна України з листом № 9 від 14.05.2013 р. про включення нежилих приміщень загальною площею 558, 8 кв.м., розташованих по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві до переліку об'єктів державної власності, що підлягають приватизації.
		Відповідно до наказу Фону державного майна України  від 30.05.2013 р. № 737 "Про включення до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації" нежилі приміщення загальною площею 558, 8 кв.м., розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві включено до переліку об'єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу.
		30.05.2013 р. Фондом державного майна України прийнято рішення про приватизацію шляхом викупу об'єкта державної власності групи А - нежилих приміщень загальною площею 558, 8 кв.м., розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві, що знаходяться на балансі Державного підприємства "Інфоресурс" та орендуються Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11», про що видано відповідний наказ № 741 від 30.05.2013 р. 
		Відповідно до п. 2 наказу Фонду державного майна України № 741 від 30.05.2013 р. датою оцінки нежилих приміщень загальною площею 558, 8 кв.м., розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві є 31.05.2013 р. 
		Згідно з наказом Фонду державного майна України № 1119 від 23.07.2013 р. викладено у новій редакції наказ Фонду державного майна України № 741 від 30.05.2013 р. та визначено, що приватизація об'єкту державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 558, 8 кв.м., розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11» відбувається з компенсацією орендарю вартості невід'ємних поліпшень, здійснених за рахунок власних коштів орендаря за згодою орендодавця за час оренди.
		Наказом Фонду державного майна України № 3385 від 25.10.2013 р. затверджено висновок про вартість майна - нежитлових приміщень загальною площею 558, 8 кв.м., розташованих по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві з метою приватизації шляхом викупу у розмірі 6 580 326, 00 грн. з урахуванням податку на додану вартість.
		06.12.2013 р. між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11» укладено договір купівлі-продажу об'єкта державної власності , що приватизується шляхом викупу № 408, відповідно до якого відповідач 1 зобов'язався передати, а відповідач 3 - прийняти у власність об'єкт державної власності групи А - нежитлове приміщення групи приміщень №№ 5, 7 (літ А) загальною площею 558, 8 кв.м., розташовані по бульвару Тараса Шевченка, 27А у місті Києві, які знаходяться на балансі  Державного підприємства "Інфоресурс" та орендуються Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11».
		Відповідно до п. 3.3. договору право власності на об'єкт приватизації переходить до відповідача 3 після державної реєстрації в установленому законом порядку права власності на придбаний об'єкт приватизації, яка здійснюється після сплати у повному обсязі ціни продажу об'єкта приватизації.
		12.12.2013 р. Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11" підписано акт передачі державного майна № 633, за яким відповідач 1 передав, а відповідач 3 прийняв проданий 06.12.2013 р. шляхом викупу об'єкт державної власності групи А - нежитлове приміщення, груп приміщень № 5, 7 (літ. "А") загальною площею 555, 8 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А, які знаходяться на балансі державного підприємства "Інфоресурс" та орендуються Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11".    
		Відповідно до наказу Фонду державного майна України № 4290 від 16.12.2013 р. приватизація об'єкта державної власності групи А - нежитлового приміщення, груп приміщень № 5, 7 (літ. "А") загальною площею 555, 8 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А вважається такою, що завершена.
		Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджує, що спірне майно передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Сан11" з порушенням норм Закону України «Про освіту», оскільки на момент передачі приміщень в оренду будівля за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А не могла бути об'єктом оренди для цілей, не пов'язаних з освітньою та науковою діяльністю, в той час як Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан11" на час винесення наказу Фонду державного майна України № 1047 від 11.08.2011 р. та укладення договору оренди № 5930 від 15.08.2011 р. не планувало здійснювати освітню і наукову діяльність та не значилось суб'єктом видавничої справи, а відтак - вищевказаний наказ є незаконним та підлягає скасуванню відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України.
		Також прокурор стверджує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11" введено в оману Фонд державного майна України щодо цілей використання спірного майна, у зв'язку з чим договір № 5930 від 15.08.2011 р. має бути визнаний недійсним відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України.
		Крім того, прокурор вказує, що на момент укладення оспорюваного договору оренди № 5930 від 15.08.2011 р. будівля за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А належала до об'єктів культурної спадщини та, відповідно, у даному випадку мав бути застосований спеціальний порядок її використання, однак оцінка та передача майна в оренду здійснені з порушенням вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини", оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан11" не одержало погодження уповноваженого органу щодо надання майна в користування.
		За змістом позову прокурора, невід'ємні поліпшення орендованого майна, визначення вартості та його приватизація проведені всупереч вимогам законодавства України, оскільки грошова оцінка під час передачі в оренду зазначених нежитлових приміщень здійснена з порушенням вимог закону, а відтак - визначена за її результатами вартість об'єкта оренди є недостовірною, у зв'язку з чим висновок Фонду державного майна України про наявність невід'ємних поліпшень у розмірі більше 25 % від цієї вартості не відповідає дійсності, а рішення про включення майна до об'єктів приватизації є незаконним, що свідчить про відсутність підстав для включення спірного майна до переліку об'єктів, які могли бути приватизовані у визначений спосіб та, крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сан11" не отримало погодження уповноваженого органу на проведення невід'ємних поліпшень орендованого майна у відповідності до вимог Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, утримання, використання та реставрації нерухомих пам'яток історії і культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.2004 р. № 295/104, у зв'язку з чим наказ Фонду державного майна України від 30.05.2013 р. за № 737, яким спірні приміщення включено до переліку об'єктів державної власності групи А, які підлягають приватизації шляхом викупу, є незаконним і підлягає скасуванню з моменту його видання на підставі ст. 21 Цивільного кодексу України.
		Накази Фонду державного майна України від 30.05.2013 р. № 741 "Щодо визначення дати оцінки", від 23.07.2013 р. № 1119 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 30.05.2013 № 741" та від 16.12.2013 р. № 4290 "Щодо завершення приватизації об'єкта", видані на підставі наказу Фонду державного майна України від 30.05.2013 р. за № 737 та, відповідно, є незаконними і підлягають скасуванню з моменту видання відповідно до приписів ст. 21 Цивільного кодексу України, а укладений на їх підставі договір купівлі - продажу від 06.12.2013 р. № 408 має бути визнаний недійсним у відповідності до вимог ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. 
		Крім того, до договору купівлі-продажу підлягають застосуванню наслідки недійсності правочину, у зв'язку з чим нежитлові приміщення площею 555,8 кв. м, розташовані у будинку за адресою: бульв. Тараса Шевченка, 27а, м. Київ, підлягають поверненню державі в особі Міністерства освіти і науки України, згідно зі ст. 216 Цивільного кодексу України.
		Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
		Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
		Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
		Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		За змістом ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 
		Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		У відповідності до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
		Майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
		Згідно зі ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент видання наказу від 11.09.2011 р. № 1047) об'єктами оренди за цим Законом є нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.
		За приписами ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент видання наказу від 11.09.2011 р. № 1047) орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду партнерам наукових парків.
		У відповідності до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент видання наказу від 11.09.2011 р. № 1047) у разі надходження заяви про оренду майна на короткий строк (не більше п'яти днів та без права продовження строку дії договору оренди) або заяви від державних видавництв і підприємств книгорозповсюдження, вітчизняних видавництв та підприємств книгорозповсюдження, що забезпечують підготовку, випуск та (чи) розповсюдження не менш як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою (за винятком видань рекламного та еротичного характеру), оголошення про намір передати майно в оренду не розміщується і договір оренди укладається з таким заявником без-проведення конкурсу.
		Згідно з ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту» об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.
		Як вбачається з матеріалів справи, на момент видачі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву від 11.08.2011 р. № 1047 нерухоме майно за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А перебувало на балансі Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти".
		В той же час, суд відзначає, що баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку та перебування певного майна на балансі такого підприємства (організації) не створює для нього майнових прав щодо майна та, відповідно, не визначає його правовий статус, цільове призначення тощо, а відтак -  у даному випадку, перебування спірного майна на балансі Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" не є ознакою, що відносить таке майно до об'єктів освіти і науки.
		Інших документів, які б визначали статус спірного майна, як об'єкт освіти і науки, матеріали справи не містять.
		Крім того, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками провадження у справі, спірні приміщення Державною науковою установою "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" на момент передачі їх в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Сан11" не використовувались.
		Відповідно до п. 8 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності» від 27.08.2010 р. № 796 навчальні заклади, інші установи та заклади системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності можуть здійснювати надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у освітній, навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
		Тобто, передача в оренду майна, що перебуває у володінні, розпорядженні або на підставі іншого титулу, нормами закону не заборонена, у разі невикористання такого майна відповідним закладом освіти.
		Відтак, передання нерухомого майна за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А в оренду не суперечило нормами чинного на той момент законодавства України.
		Крім того, суд вважає за необхідне відзначити, що відповідно до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан11" до предмету діяльності товариства віднесено, в тому числі, видавнича справа: книговидавнича справа, видання книг, брошур, буклетів та інших подібних видань, включаючи словники та енциклопедії, карти та атласи, музичні видання, видавництво інших художніх матеріалів.
		Як встановлено судом, згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на відповідну дату, до видів діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Сан11" належить також друкування продукції, виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг, а також інші види видавничої діяльності.
		Також, судом встановлено, що відповідно до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на відповідну дату до видів діяльності Державної наукової установою "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" віднесено серед іншого надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
		Суд відзначає, що відповідно до Національного класифікатора України «Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2005», прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. № 375 основним призначенням Класифікації видів економічної діяльності є визначення та кодування основного та другорядних видів економічної діяльності осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, яке здійснюється органами державної статистики для їх відображення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Основний вид діяльності є визначальною ознакою у формування сукупностей статистичних одиниць для проведення статистичних спостережень.
		В той же час, визначення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань певного виду діяльності підприємства, як основного, не обмежує відповідну юридичну особу у веденні передбаченої статутом іншої діяльності. 
		При цьому, виходячи зі змісту ч. 4 ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, чинній на момент видання наказу від 11.08.2011 р. № 1047) укладення договору без проведення конкурсу не ставиться в залежність від того, чи є видавнича діяльність основною діяльністю потенційного орендаря.
		Доказів зворотнього суду не надано.
		Стосовно вимог прокурора про визнання недійсним наказу Регіонального відділення Фонду державного майна по місту Києву від 15.07.2011 р. № 934 про затвердження висновоку Суб'єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Слав-Консалтинг» від 28.02.2011 р., суд відзначає, що відповідно до рецензії на вказаний звіт відповідає вимогами нормативно-правових актів з оцінки майна та серед матеріалів справи відсутні докази, які б спростовували наведені у звіті висновки або містили суперечливі відомості.
		Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. 
		Тож, приймаючи до уваги вищенаведені обставини, які не спростовані належними засобами доказування, суд дійшов висновку, що приймаючи рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А та видання відповідного наказу № 1047 від 11.08.2011 р. Регіональне відділення Фонду державного майна України не порушувало приписів Закону України «Про освіту», у зв'язку з чим доводи прокурора в цій частині суд визнає необґрунтованими та відсутніми підстави для визнання такого наказу незаконним.
		За змістом договору № 5930 від 15.08.2011 р. метою оренди спірного майна є розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видається української мовою.
		Відповідно до ст. 12 Закону України «Про видавничу справу» (в редакції, чинній на момент видання наказу від 11.08.2011 р. № 1047) з метою обліку суб'єктів видавничої справи ведеться Державний реєстр України видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції.
		За змістом ст. 13 Закону України «Про видавничу справу» (в редакції, чинній на момент видання наказу від 11.08.2011 р. № 1047) внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру здійснюється за його заявою. Заява про внесення суб'єкта видавничої справи до Державного реєстру розглядається у місячний термін.
		За таких обставин, набуття особою статусу видавця, виготовлювача і розповсюджувача видавничої продукції не пов'язано із моментом внесення відомостей про неї до Державного реєстру України виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції.
		Як встановлено судом, 25.08.2011 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11" одержано свідоцтво Державного комітету телебачення і радіомовлення України про внесення суб'єкта видавничої справи до державного реєстру видавництв, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції.
		Крім того, факт здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11" видавничої діяльності підтверджується, зокрема, договором № 01-09-2011/1 від 01.09.2011 р., укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Синиця», предметом якого є виготовлення Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11" підручників, а також податковою декларацією з податку на прибуток підприємства, в якій відображено операції щодо одержання прибутку від здійснення видавничої діяльності.
		У відповідності до приписів ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", істотними умовами договору оренди є зокрема об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації).
		Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені цим кодексом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Згідно зі ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. 
		Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
		Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		У відповідності до п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 р. у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
		Водночас, у даному випадку прокурором не доведено надання Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11" неправдивих відомостей щодо власної діяльності, цілей одержання спірного майна в оренду тощо, в той час як матеріалами наведене спростовується та підтверджується протилежне.
		При цьому, варто відзначити, що відповідно до ст. 773 Цивільного кодексу України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
		Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у договорі оренди приміщень, укладеному відповідно до абзацу четвертого цієї частини з державним видавництвом, підприємством книгорозповсюдження, вітчизняним видавництвом, підприємством книгорозповсюдження, що забезпечують підготовку, випуск та (чи) розповсюдження не менш як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою (за винятком видань рекламного та еротичного характеру), передбачається умова стосовно того, що недотримання орендарем вимоги щодо підготовки, випуску та (чи) розповсюдження книжкової продукції державною мовою в обсязі не менш як 50 відсотків є підставою для розірвання договору оренди в установленому законодавством порядку.
		Відтак, використання орендованого майна не за цільовим призначенням може бути підставою для розірвання договору у порядку, встановленому чинним законодавством, в той час, як наведені прокурором обставини не тягнуть наслідком недійсність правочину.
		Крім того, договір оренди № 5930 від 15.08.2011 р. укладено на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України, який, за висновком суду, відповідає приписам чинного законодавства України.
		Стосовно доводів прокурора про неможливість приватизації спірних приміщень з огляду на приписи ст. 63 Закону України «Про освіту», якою передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням, суд вважає за доцільне відзначити наступне.
		Як зазначалось вище, нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А, які на момент передачі їх в оренду перебували на балансі Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" та останнім не використовувались, що підтверджується, зокрема, його поясненнями та листами Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 1/12-1548 від 19.03.2012 р., Міністерства освіти і науки № 1/12-4210 від 27.05.2013 р., а також Державного підприємства "Інфоресурс" № 01.01-29/220 від 03.04.2013 р., якому спірні приміщення передані на баланс у 2013 році.
		При цьому, вказані листи наявні у матеріалах приватизаційної справи та, відповідно, враховувались при прийняття рішення щодо приватизації спірного майна.  
		Доказів надання спірному нерухомому майну статусу об'єкту освіти і науки матеріали справи не містять.
		Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.
		Водночас, суд звертає увагу, що приватизація нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А шляхом викупу здійснювалась з урахуванням норм Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» об'єктами малої приватизації є, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, в тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано (група А).
		Згідно зі ст. 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об'єктів малої приватизації може здійснюватись  шляхом викупу. Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об'єктів групи Ж.
		Відповідно до ст. 4 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та комунальній власності, є відповідно Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.
		Статтею 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що Фонд затверджує переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають викупу; включення об'єктів малої приватизації до зазначених переліків здійснюється з ініціативи державного органу приватизації, уповноваженого органу управління чи покупця; покупці подають до відповідного органу приватизації заяву про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків об'єктів, що підлягають приватизації.
		У відповідності до ст. 9 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об'єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об'єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
		Статтею 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлено, що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
		Статтею 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду державного майна України віднесено реалізацію державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
		Матеріалами справи підтверджується одержання Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11" дозволу Регіонального відділення Фонду державного майна України на здійснення невід'ємних поліпшень орендованих нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А.
		Відповідно до висновку про вартість майна, наданого Суб'єктом оціночної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертне агентство «Єдність» ринкова вартість нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А з урахуванням виконаних невід'ємних поліпшень станом на 31.08.2013 р. становить 6 680, 716, 00 грн. без урахування податку на додану вартість.
		Відповідно до рецензії на звіт Суб'єкта оціночної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертне агентство «Єдність» про незалежну оцінку вартості нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, бульвар Шевченка Тараса, будинок 27-А, він вцілому відповідає вимогами нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки.
		Крім того, рецензентом під час рецензування було перевірено Перелік об'єктів культурної спадщини Шевченківського району міста Києва та з'ясовано, що будинок по бульв. Т.Шевченка, 27-А у зазначеному переліку відсутній.
		Також суд вважає за доцільне звернутим увагу, що в матеріалах приватизаційної справи міститься лист Міністерства освіти і науки, молоді та спору України від 19.03.2012 р. вих. № 1/12-1548, відповідно до кого останнє повідомляє Фонд державного майна України та Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту, що комісія з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спору України, не заперечує щодо включення до переліку об'єктів державної  власності групи А, що підлягають приватизації, нежитлових приміщень, розташованих у будівлі по бульвару Шевченка, 27-А в місті Києві, як таких, що не використовуються та не експлуатуються балансоутримувачем.
		Також, листом від 27.05.201 р. вих. № 1/12-4210 Міністерство освіти і науки, молоді та спору України повідомило Фонд державного майна України, що приміщення будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27-А, які є державною власністю не використовуються в навчальному та науковому процесі та закріплені за Державним підприємством "Інфоресурс" на праві повного господарського відання; на зазначені нежитлові приміщення не поширюються обмеження, визначені ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту".  
		Відповідно до ч. 6 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.
		Відтак, виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що приватизація спірного майна проведена з дотриманням вимог Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», а доказів які б свідчили про наявність порушень як зі сторони Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11", так і зі сторони Фонду державного майна України прокурором не надано.
		З приводу доводів прокурора про порушення Закону України «Про охорону культурної спадщини» при здійснення оцінки та передачі майна в оренду, суд відзначає наступне.
		Розглядаючи даний спір по суті, судом встановлено, що наказом Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації № 10.38-11 від 25.06.2011 р. нежиле приміщення по бульвару Т. Шевченка, 27-а у місті Києві внесено до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини міста Києва»
		В той же час, судом встановлено, що наказом Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації від 28.04.2012 р. № 10/27-12 "Про внесення змін до наказів Головного управління охорони культурної спадщини від 10.06.2011 року № 10/34-11 та від 25.06.2011 р. № 10/38-11" нежиле приміщення по бульвару Т. Шевченка, 27-а у місті Києві виключено із Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини як помилково занесене.
		Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
		Згідно ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам'ятка культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Щойно виявлений об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об'єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону.
		Відтак, у даному випадку, відсутні підстави стверджувати, що спірне майно на час укладення оспорюваного договору оренди мало історико-культурну цінність, оскільки помилкове внесення його до Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини, в жодному разі не спричиняє набуття таким майном статусу зі спеціальним режимом використання.  
		Тобто, нежилі приміщення по бульвару Т. Шевченка, 27-а у місті Києві не відносились до об'єктів культурної спадщини в розумінні Закону України "Про охорону культурної спадщини", в тому числі і у період їх перебування у Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини.
		Крім того, в матеріалах приватизаційної справи міститься лист Головного управління охорони культурної спадщини від 11.05.2012 р. № 2822, адресований Регіональному відділенню Фонду державного майна України по місту Києву, за змістом якого станом на 01.05.2012 р. будинок по бульвару Шевченка, 27-А у місті Києві на обліку як пам'ятка або щойно виявлений об'єкт культурної спадщини не перебуває.
		До матеріалів справи також доданий лист Департаменту культури виконавчого органу  Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 060-4083 від 07.06.2016 р. відповідно до якого у період з 25.05.2013 р. до 05.06.2013 р. будинок по бульвару Тараса Шевченка, 27 а на обліку як пам'ятка або щойно виявлений об'єкт культурної спадщини не перебував.
		Стосовно ж посилань прокурора на вимоги п. 14 розділу II Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, утримання, використання та реставрації нерухомих пам'яток історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13.05.1986 року № 203, суд відзначає, що вказані норми у даному випадку не підлягають з огляду на вищевикладене.
		Таким чином, доводи прокурора про те, що на укладення договору оренди необхідна згода органу охорони культурної спадщини є безпідставними.
		Крім того, з огляду на відсутність у спірного майна статусу об'єкта культурної спадщини, Методика грошової оцінки пам'яток, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 р. № 1447 застосуванню не підлягає, а твердження прокурора в цій частині є необґрунтованими. 
		Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
		Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що передача спірного майна в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Сан11" та його подальша приватизація відбулись з дотриманням норм чинного законодавства України, що регулює спірні відносини, у зв'язку з чим заявлені прокурором вимоги про скасування актів Фонду державного майна України та  Регіонального  відділення Фонду державного майна України по місту Києву визнаються судом необґрунтованими.
		Договір оренди нерухомого майна, що належить державної власності від 15.08.2011 р. № 5930 (зі змінами від 27.06.2011 р. та від 11.02.2013 р.), а також договір купівлі-продажу об'єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень загальною площею 555, 8 кв.м., розташованих за адресою: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка. 27а, що приватизуються шляхом викупу, від 06.12.2013 р. № 408, укладались на підставі відповідних актів Фонду державного майна України та  Регіонального  відділення Фонду державного майна України по місту Києву,які за висновком суду відповідають нормам чинного законодавства України, а відтак - суд не вбачає підстав для визнання їх недійсними.
		При цьому самостійних підстав визнання вказаних правочинів недійсними в порядку Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України судом також не встановлено.
		Крім того, прокурором не доведено порушення прав та інтересів Міністерства освіти і науки України і Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації, визначених в якості позивачів у даній справі, оскільки вказані особи, як свідчать матеріали приватизаційної справи, надавали згоду як на приватизацію спірних приміщень, так і на їх користування Товариством з обмеженою відповідальністю "Сан11".
		Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2. 4. 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		За змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справі „Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 р., ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна.
		Відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.  Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.
		Розглядаючи даний спір, судом враховані вказівки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 20.04.2016 р. у справі № 910/22863/15 та надано оцінку наявних у справі доказів за правилами ст. 43 12 Господарського процесуального кодексу України.
		Стосовно заяви прокурора про визнання поважними причин пропуску звернення до суду, оскільки про допущені порушення Генеральній прокуратурі України стало відомо з матеріалів, вилучених під час досудового слідства у кримінальній справі у листопаді 2014 року, суд вважає за необхідне відзначити наступне.
		Цивільним кодексом України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовну давність.
		Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		За правилами ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		При цьому, відповідно до п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.
		Вищенаведене відповідає також правовим висновкам Верховного Суду України, що викладені у постановах від 13.04.2016 р. № 3-224гс16, від 03.02.2016 р. № 922/4324/15, від 30.09.2015 р. № 910/4626/14.
		Відтак у даному випадку, перебіг позовної давності стосовно заявлених вимог починається від дня, коли про порушені права дізнались відповідно Міністерство освіти і науки України та Головне управління охорони культурної спадщини Київської міської  державної адміністрації.
		Згідно зі ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.  Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		В той же час, відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Між тим, за приписами п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
		Відтак, дійшовши висновку про недоведеність порушення прав та охоронюваних інтересів держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та необґрунтованість заявлених прокурором вимог, суд відмов у задоволенні позову, у зв'язку з чим наслідки спливу позовної давності у даному випадку не застосовуються.
		Враховуючи наведене, керуючись   ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позову відмовити повністю.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. 
		                    
		                                                                                                        
		Повне рішення складено:  21.06.2016 р. 
		                                 
		                   
		                     Суддя                                                        Пригунова А.Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...