Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/24892/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо:; організації господарської діяльності, у тому числі; дозвільної системи у сфері господарської діяльності; ліцензування певних видів підприємницької діяльності; нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності; реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності та інше.
Надіслано для оприлюднення: 01.07.2016. Зареєстровано: 02.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 05.07.2016.
Дата набрання законної сили: 06.09.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		місто Київ
		 
		30 червня 2016 року                   08:35                               справа №826/24892/15
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
		за позовом1. ОСОБА_1 2. ОСОБА_2доКиївської міської радитреті особи1. Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 2. Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 3. Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив" 5. Дитячий спеціалізований санаторій "Ялинка" територіального медичного об'єднання "Санаторного лікування" у місті Києві 6. Дитячий спеціалізований санаторій "Салют" територіального медичного об'єднання "Санаторного лікування" у місті Києвіза участюПрокуратури міста Києвапровизнання протиправним та скасування пункту рішенняО Б С Т А В И Н И  С П Р А В И:
		ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 1, ОСОБА_1) та ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач 2, ОСОБА_2) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Київської міської ради (далі по тексту - відповідач), за участю третіх осіб: Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - третя особа 1), Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - третя особа 2), Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - третя особа 3), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив" (далі по тексту - третя особа 4) та Дитячого спеціалізованого санаторію "Ялинка" територіального медичного об'єднання "Санаторного лікування" у місті Києві (далі по тексту - третя особа 5), в якому просять визнати протиправним та скасувати пункт 9 рішення відповідача від 24 травня 2007 року №739/1400 "Про надання дозволу Головному управлінню охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на укладання інвестиційного договору з метою збільшення кількості ліжок та покращення умов перебування дітей в дитячому санаторії "Салют" та в дитячому санаторії "Ялинка" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання".
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 грудня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/24892/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Дитячий спеціалізований санаторій "Салют" територіального медичного об'єднання "Санаторного лікування" у місті Києві (далі по тексту - третя особа 6).
		В судовому засіданні 15 березня 2016 року до участі у справі допущено прокуратуру міста Києва з метою захисту права комунальної власності на майно Дитячого спеціалізованого санаторію "Салют" територіального медичного об'єднання "Санаторного лікування" у місті Києві.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Департамент культури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - третя особа 7).
		В судовому засіданні 25 квітня 2016 року представник позивачів, позивач 1 та представник прокуратури позовні вимоги підтримали; представники відповідача, третьої особи 1, 3, 4 проти задоволення позову заперечили; представники третіх осіб 2, 5 та 6 до суду не прибули.
		Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		Враховуючи неприбуття представників відповідача та третіх осіб 2, 5, 6 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - 
		В С Т А Н О В И В:
		Рішенням від 24 травня 2007 року №739/1400 (далі по тексту - рішення від 24 травня 2007 року №739/1400) відповідно до пункту 30 частини першої статті 26, частини п'ятої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також враховуючи необхідність покращення умов перебування дітей у дитячому санаторії "Ялинка" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання та у дитячому санаторії "Салют" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, Київська міська рада вирішила: 
		"1. Дозволити Головному управлінню охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) за погодженням з Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) укласти інвестиційну угоду з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив" щодо: 
		1.1. Проведення капітального ремонту діючого харчоблоку та складів дитячого санаторію "Ялинка" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання (Пуща-Водиця, 7-ма лінія) з паралельним поточним ремонтом спальних корпусів (з доведенням потужності до 300 ліжок) та благоустроєм території. 
		1.2. Проведення капітального ремонту відділення дитячого санаторію "Ялинка" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання на вулиці Гамарника, 20 (колишній санаторій-профілакторій "Колос") зі збільшенням потужності до 200 ліжок. 
		 
		2. Після виконання підпунктів 1.1 та 1.2 пункту 1 цього рішення, Головному управлінню охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) перевести дитячий санаторій "Салют" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання з приміщень за адресою: місто Київ, вулиця Гоголівська, 26-28 на базу на вулиці Гамарника, 20. 
		3. Інвестору - Товариству з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив", після виконання підпунктів 1.1 та 1.2 пункту 1 цього рішення, передати всі покращення, пов'язані з виконанням інвестиційного договору, до комунальної власності територіальної громади міста Києва. 
		4. Виконавчому органу Київради (Київській міській державній адміністрації) прийняти в установленому порядку до комунальної власності територіальної громади міста Києва всі покращення, пов'язані з виконанням інвестиційного договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив", та закріпити їх на праві оперативного управління за дитячим санаторієм "Ялинка" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання та дитячим санаторієм "Салют" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання відповідно. 
		5. Виконавчому органу Київради (Київській міській державній адміністрації) закріпити майно відділення дитячого санаторію "Ялинка" (Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання на вулиці Гамарника, 20 (колишній санаторій-профілакторій "Колос") на праві оперативного управління за дитячим санаторієм "Салют" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання. 
		6. Виконавчому органу Київради (Київській міській державній адміністрації) внести відповідні зміни до статуту дитячого санаторію "Салют" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання. 
		7. Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) провести незалежну оцінку будинків та споруд дитячого санаторію "Салют" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Гоголівська, 26-28. 
		8. Встановити, що у разі перевищення вартості будівель та споруд дитячого санаторію "Салют" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Гоголівська, 26-28, оцінених відповідно до пункту 7 цього рішення, над вартістю витрат, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив" по виконанню інвестиційної угоди згідно з пунктом 1 цього рішення, - різницю Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив" сплачує до бюджету міста. 
		9. Виконавчому органу Київради (Київській міській державній адміністрації), після виконання пунктів 1-8 цього рішення, передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив" будівлі та споруди дитячого санаторію "Салют" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Гоголівська, 26-28, у власність. 
		10. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київради з питань власності."
		Позивачі вважають зазначене рішення таким, що порушує їх охоронювані інтереси як членів територіальної громади міста Києва, та зазначають, що воно має бути скасоване, оскільки прийнято з порушенням порядку відчуження об'єкта комунальної власності; умовами спірного рішення від 24 травня 2007 року №739/1400 передбачено набуття ТОВ "Фонд розвитку будівельних ініціатив" у власність комунального майна, незважаючи на те, що це майно не було включено до переліку об'єктів приватизації, незалежна оцінка вказаного нерухомого майна не проводилась, ринкова вартість майна не встановлювалася, рішення про його відчуження шляхом приватизації уповноваженим органом місцевого самоврядування не приймалося, а відтак встановлений законом порядок підготовки об'єкта до приватизації та безпосередньо його продажу не дотриманий. У заяві про доповнення підстав позову позивачі посилаються на порушення норм Закону України "Про охорону культурної спадщини" під час прийняття спірного рішення.
		Відповідач письмового заперечення проти адміністративного позову до суду не надав.
		Третя особа 2 надала письмові пояснення, в яких посилається на порушення публічного порядку залучення інвестицій під час прийняття спірного рішення від 24 травня 2007 року №739/1400, а тому підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
		Третя особа 4 проти задоволення позовних вимог заперечила, посилаючись на те, що спірні правовідносини регулюються нормами законодавства про інвестиційну діяльність, умови спірного рішення від 24 травня 2007 року №739/1400 та укладеного на його виконання інвестиційного договору не передбачається ні продажу об'єктів, ні проведення відповідних грошових розрахунків, у зв'язку з чим третя особа 4 вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.
		Третя особа 7 у письмових поясненнях зазначила про відсутність інформації з приводу наявності погодження на відчуження об'єктів нерухомості.
		Треті особи 1, 3, 5 та 6 письмових пояснень з приводу позовних вимог до суду не надали.
		Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.
		25 жовтня 2007 року, на підставі рішення від 24 травня 2007 року №739/1400, між третьою особою 4 та відповідачем укладено інвестиційний договір №7ІД/2007 (далі по тексту - інвестиційний договір).
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за приписами частин п'ятої та шостої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.
		Відповідно до частини п'ятої статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад, а пунктом 30 цієї норми передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як, зокрема, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого з установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.
		Відповідно до розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" комунальна власність є спільною власністю відповідних громад, сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.
		За таких обставин, позивачі вважають, що відчуження об'єктів комунальної власності може відбуватися тільки за спеціальним рішенням органу місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальної громади відповідно до закону.
		Згідно статті 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
		Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" за цим Законом можуть приватизуватися підприємства, якщо вони відповідають вимогам частини першої статті 2 цього Закону.
		У відповідності до частини першої статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" об'єктом малої приватизації, зокрема, є окреме індивідуально визначене майно.
		Згідно частин першої та третьої статті 4 Закону України "Про приватизацію державного майна" Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України один раз на три роки не пізніш як за місяць до затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, але до початку наступного бюджетного року та діє до затвердження чергової Державної програми приватизації. У Державній програмі приватизації визначаються, зокрема, відповідні способи приватизації для різних груп об'єктів.
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про Державну програму приватизації" Державна програма приватизації на 2000-2002 роки, затверджена Законом від 18 травня 2000 року №1723- III, додається до Закону, тобто є невід'ємною складовою його змісту, і, відповідно, її положення мають юридичну силу закону.
		За вимогами пункту 5 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки класифікація об'єктів приватизації здійснюється з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації відповідно до цієї Програми.
		У позовній заяві позивачі стверджують, що відчуження комунального майна повинно відбуватися в порядку його приватизації, яка здійснюється у відповідності до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Державної програми приватизації на 2000-2002 роки.
		Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено обов'язковий порядок підготовки об'єкта до приватизації та безпосередньо його продажу.
		Відповідно до статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу.
		Включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.
		Згідно частини першої статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: визначають ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову вартість продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом; готують та публікують інформацію про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; проводять у разі необхідності реорганізацію або ліквідацію державного підприємства; замовляють у разі потреби проведення екологічного аудиту.
		Частиною першою статті 12 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що ціна продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, визначається шляхом проведення незалежної оцінки.
		Відповідно до частини першої статті 22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації.
		За умовами статті 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.
		У позовній заяві зазначається, що умовами спірного рішення від 24 травня 2007 року №739/1400 та інвестиційного договору передбачено набуття товариством у власність комунального майна, незважаючи на те, що це майно не було включено до переліку об'єктів приватизації, незалежна оцінка вказаного нерухомого майна не проводилась, ринкова вартість майна не встановлювалась, рішення про його відчуження шляхом приватизації уповноваженим органом місцевого самоврядування не приймалось, а відтак встановлений законом порядок підготовки об'єкта до приватизації та безпосередньо його продажу не був дотриманий.
		Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з позовними вимогами позивачів та вважає їх необґрунтованими, виходячи з наступних мотивів.
		Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		Підставою недійсності правочину, згідно статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої, вказаної статті, правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
		Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
		Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Частиною другою статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
		До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
		Докази того, що третя особа 4 неналежно виконувала умови інвестиційного договору до суду не надані та в матеріалах справи відсутні.
		Згідно частини першої статті 327 Цивільного кодексу України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.
		Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. 
		Відповідно до пункту 5 Закону України "Про Державну програму приватизації" (на 2000 - 2002 роки) та пункту 7 рішення Київської міської ради "Про програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010 роки" від 08 лютого 2007 року №62/723 об'єкти охорони здоров'я відносяться до групи Ж об'єктів приватизації.
		Пунктом 9 рішення Київської міської ради "Про програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2007 - 2010 рок" від 08 лютого 2007 року №62/723 встановлено, що продаж об'єктів групи Ж здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" з урахуванням особливостей, визначених цією програмою.
		За таких обставин, приватизація об'єктів групи Ж, до якої належить Дитячий санаторій "Салют" Київського санаторно-курортного медичного об'єднання, з приводу якого був укладений інвестиційний договір, передбачає відчуження шляхом продажу.
		При цьому у відповідності до інвестиційного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив" зобов'язалося провести відповідні ремонтні роботи в Дитячому санаторії "Ялинка" Київського санаторно-курортного медичного об'єднання, а відповідач за умови виконання таких робіт в повному обсязі зобов'язався передати у власність третьої особи 4 певні будівлі і споруди дитячого санаторію "Салют".
		Таким чином, інвестиційний договір мав на меті досягнення соціального ефекту - покращення умов перебування дітей у Дитячому санаторії "Ялинка" Київського санаторно-курортного медичного об'єднання та у Дитячому санаторії "Салют" Київського санаторно-курортного медичного об'єднання, та не передбачає: продаж об'єктів нерухомості дитячого санаторію "Салют" Київського санаторно-курортного медичного об'єднання на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив"; проведення грошових розрахунків за об'єкти нерухомості Дитячого санаторію "Салют" Київського санаторно-курортного медичного об'єднання.
		Отже, оспорюване рішення та укладений на його виконання інвестиційний договір не передбачають продаж об'єктів нерухомості та проведення грошових розрахунків за об'єкти нерухомості.
		Відповідно до статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.
		Статтею 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.
		Відповідно до статті 16 Закону України "Про інвестиційну діяльність", органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень здійснюють регулювання інвестиційної діяльності на своїй території, в тому числі шляхом погодження питань про створення виробничих і соціальних об'єктів, використання природних ресурсів суб'єктами інвестиційної діяльності.
		Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
		Згідно частини п'ятої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
		Повноваження органів місцевого самоврядування щодо здійснення безпосереднього управління майном, що є у комунальній власності, закріплені також частиною другою статті 327 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до частин першої та другої статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
		За приписами статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
		Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.
		Відповідно до статті 18 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.
		Таким чином, при прийнятті рішення від 24 травня 2007 року №739/1400 та укладенні інвестиційного договору норми статей 319, 327 Цивільного кодексу України, частини четвертої статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 1, 4, 5, 16 Закону України "Про інвестиційну діяльність", статей 18, 25, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не порушені.
		Укладення інвестиційного договору від 25 жовтня 2007 року повністю відповідає вимогам Закону України "Про інвестиційну діяльність", який діяв на момент укладення інвестиційного договору.
		Крім того, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу, що факт належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив" зобов'язань за умовами інвестиційного договору підтверджується також рішенням Київської міської ради "Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Києва покращень, виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив" на території дитячого санаторію "Ялинка" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання (Пуща-Водиця, 7-ма лінія)" від 23 жовтня 2013 року №269/9757, згідно з яким до комунальної власності територіальної громади міста Києва було прийнято покращення, виконані третьою особою 4 в рамках виконання інвестиційного договору, за переліком, зазначеним у додатку до цього рішення.
		Доводи третьої особи 2 про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням публічного порядку, спрямоване на заволодіння майном територіальної громади та відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним правочином, не приймаються судом до уваги як помилкові, оскільки рішення Київського міської ради у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України не є правочином, що виключає застосування до нього наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених у статті 228 цього Кодексу.
		Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. 
		У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
		Разом з тим, третьою особою 2 не надано доказів, які б свідчили, що оскаржуване рішення спрямоване на незаконне заволодіння майном територіальної громади.
		Посилання третьої особи 2 на норми Положення про порядок про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24 травня 2007 року №528/1189, не беруться судом до уваги, виходячи з наступного.
		Відповідно до пункту 8 рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року №528/1189 Положення набуває чинності з моменту його опублікування.
		Оскільки рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року №528/1189 опубліковано у газеті "Хрещатик" лише у березні 2008 року, слідує, що на момент прийняття оскаржуваного рішення чинності не набрало, а тому норми Положення про порядок про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24 травня 2007 року №528/1189, до спірних правовідносин не застосовуються.
		Крім того, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу, що вищезазначені посилання третьої особи 2 на порушення публічного порядку залучення інвестицій під час укладення інвестиційного договору не є підставою визнання оскаржуваного рішення протиправним відповідно до позовної заяви позивачів.
		Стосовно посилання позивачів на порушення норм Закону України "Про охорону культурної спадщини" необхідно зазначити наступне.
		Закон України "Про охорону культурної спадщини" регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. 
		Відповідно до абзацу першого частини першої статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. 
		Згідно абзацу п'ятого частини першої статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам'ятка - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
		Об'єкт нерухомого майна, який був предметом інвестиційного договору, а саме будівлі та споруди дитячого санаторію "Салют" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Гоголівська, 26-28, відповідно до Закону України "Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації" до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації не входить.
		Докази внесення вищезазначеного об'єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 26-28, до Державного реєстру нерухомих пам'яток України до суду не надано та в матеріалах справи відсутні.
		Як наслідок, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку про відсутність підстав для отримання погодження третьої особи 7 для відчуження об'єкта нерухомості, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 26-28, в тому числі в рамках виконання інвестиційного договору та оскаржуваного рішення.
		Посилання позивачів на порушення статті 20 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" не беруться судом до уваги оскільки вони стосуються лише продажу об'єктів нерухомості та приватизації, а не переходу права власності на об'єкти нерухомості в порядку виконання інвестиційного договору.
		Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
		Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Відповідно до частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
		Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Системний аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.
		Позивачі зазначають, що порушення порядку відчуження об'єкта комунальної власності, яке має місце внаслідок прийняття оскаржуваного рішення відповідача, порушує охоронювані законом інтереси позивачів, як членів територіальної громади міста Києва, щодо володіння, доцільного, економного, ефективного користування комунальним майном.
		Проте, на думку суду, у межах спірних правовідносин відсутнє порушене, власне, позивачів право, оскільки метою рішення від 24 травня 2007 року №739/1400 є збільшення кількості ліжок та покращення умов перебування дітей в дитячому санаторії "Салют" та в дитячому санаторії "Ялинка" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, тобто покращення соціальних умов громадян; доказів які б підтверджували порушення прав позивачів із прийняттям рішення від 24 травня 2007 року №739/1400 до суду не надано.
		Крім того, суд зауважує на відсутності у справі доказів, які б підтверджували передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив" у власність будівель та споруд дитячого санаторію "Салют" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Гоголівська, 26-28.
		При цьому суд не погоджується із позицією третьої особи 4 щодо пропущення позивачами строку звернення до суду, з урахуванням наступного.
		Відповідно до частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Суд встановив, що згідно пункту 9 рішення від 24 травня 2007 року №739/1400 виконавчому органу Київради (Київській міській державній адміністрації), після виконання пунктів 1-8 рішення від 24 травня 2007 року №739/1400, вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив" будівлі та споруди дитячого санаторію "Салют" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Гоголівська, 26-28, у власність. 
		Отже, передача третій особі 4 будівель і споруд дитячого санаторію "Салют" Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Гоголівська, 26-28, у власність мала відбутися лише після виконання пунктів 1-8 рішення від 24 травня 2007 року №739/1400.
		Позивачі зазначають, що про передачу майна Дитячого спеціалізованого санаторію "Салют" Територіального медичного об'єднання "Санаторного лікування" у місті Києві у приватну власність позивач ОСОБА_2 дізнався наприкінці липня 2015 року від головного лікаря санаторію.
		Таким чином, позивачі стверджують, що саме з липня 2015 року вони довідалися про порушення їх прав, свобод та інтересів.
		Докази того, що позивачі обізнані про передачу майна Дитячого спеціалізованого санаторію "Салют" Територіального медичного об'єднання "Санаторного лікування" у місті Києві у приватну власність третій особі 4 до липня 2015 року до суду не надані та в матеріалах справи відсутні.
		Таким чином, на думку суду, позивачі звернулися до суду в межах шестимісячного строку звернення, встановленого частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, та за умови відсутності порушеного права, адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. 
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити повністю.
		 
		Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Суддя                                                                                                   В.А. Кузьменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...