Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-956цс16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 05.07.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		29 червня 2016 року                                                             м. Київ
		 
		Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
		головуючого Яреми А.Г.,  суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,Сімоненко В.М.,  розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання дій неправомірними та відшкодування збитків за заявою ОСОБА_7 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2016 року,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У вересні 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 22 травня 2014 року між ним та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») укладено договір банківського вкладу (депозиту), за умовами якого банк прийняв від нього 1 тис. грн зі сплатою 14 % річних та кінцевим терміном повернення коштів 21 червня 2014 року. Оскільки день повернення коштів припав на вихідний (субота, 21 червня 2014 року), банк виплатив суму вкладу на наступний після нього робочий день - 23 червня 2014 року, а проценти за користування вкладом нарахував до 20 червня 2014 року.
		Вважаючи, що банк безпідставно не нарахував проценти за користування вкладом за 21, 22 червня 2014 року, позивач просив визнати дії банку неправомірними та стягнути з банку проценти за користування грошовим вкладом за вказаний період.
		Суди розглядали справу неодноразово.
		Печерський районний суд м. Києва рішенням від 29 жовтня 2014 року позов задовольнив частково, ухвалив стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_7 проценти за користування грошовим вкладом у розмірі 
		76 коп.; у решті позову відмовив. Суд вирішив питання про розподіл судових витрат.
		Апеляційний суд м. Києва рішенням від 25 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
		від 21 січня 2016 року, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_7 скасував та в цій частині ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову; у решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
		У заяві ОСОБА_7 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування рішення апеляційного суду й ухвали суду касаційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 526, частини першої статті 1058, частин першої, третьої, п'ятої статті 1061 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 
		На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_7 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року, 27 січня 2015 року у справі за позовом фізичної особи до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними, зобов'язання внести зміни й доповнення до договору та нарахувати проценти на вклад (№ 6-14599св14, № 6-42491ск14). 
		Крім того, ОСОБА_7 у заяві про перегляд судових рішень посилається на постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від:
		29 травня 2013 року у справі за позовом фізичних осіб до банку публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу (№ 6-39цс13);
		25 грудня 2013 року у справі за позовом фізичної особи до ПАТ «КБ «Надра» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за порушення грошового зобов'язання (№ 6-140цс13).
		Так, за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень у справі № 6-39цс13 Верховний Суд України прийняв постанову про відмову в задоволенні зазначеної заяви, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що з банку на користь позивачів необхідно стягнути проценти за банківським вкладом за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладникам, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України.
		У постанові № 6-140цс13 Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що у випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, без надання вкладнику можливості використання цих коштів зобов'язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосовувати передбачену частиною другою статті 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
		В ухвалах № 6-14599св14, № 6-42491ск14 суд касаційної інстанції, застосовуючи положення статті 1061 ЦК України, виходив з того, що перебіг строку владу сплив 16 листопада 2013 року у вихідний день, а кошти за вкладом повернуто в перший після нього робочий день - 18 листопада 2013 року, саме ця дата за змістом договору є днем закінчення строку вкладу, межею нарахувань за вкладом. Таким чином, 17 листопада 2013 року охоплюється періодом нарахування процентів за депозитом.
		Натомість у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовим вкладом, керувався тим, що день повернення коштів за вкладом припав на вихідний (субота, 21 червня 2014 року), банк виплатив суму вкладу на наступний після нього робочий день - 23 червня 2014 року, а проценти за користування вкладом банк правомірно нарахував лише до 20 червня 2014 року, оскільки відповідно до пункту 5.20 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», затверджених рішенням ради директорів банку 20 березня 2013 року (далі - Правила) у випадку, якщо день закінчення строку розміщення вкладу є святковим, неробочим або вихідним днем, виконання банком своїх зобов'язань з повернення вкладу та сплати нарахованих за вкладом процентів переноситься на наступний за ним робочий день. Таким чином, сторони визначили як порядок нарахування процентів, так і порядок повернення цих коштів і вкладу.
		У постанові № 6-140цс13 Верховний Суд України висловив правову позицію щодо застосування норми частини другої статті 625 ЦК України у справі за позовом про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за порушення грошового зобов'язання, а тому зазначена постанова Верховного Суду України не може свідчити про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		Надана для порівняння постанова Верховного Суду України № 6-39цс13 також не може вказувати на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки Верховний Суд України у постанові від 11 травня 2016 року № 6-338цс16 відступив від викладеної у постанові від 29 травня 2013 року № 6-39цс13 правової позиції щодо застосування положень статей 1058, 1061 ЦК України. 
		Однак наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування норми матеріального права (статті 1061 ЦК України), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, різняться з висновками, зробленими в наданих для порівняння судових рішеннях № 6-14599св14, 
		№ 6-42491ск14.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. 
		Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 22 травня 2014 року між ОСОБА_7 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір банківського вкладу (депозиту), за умовами якого банк прийняв від позивача 1 тис. грн зі сплатою 
		14 % річних та кінцевим терміном повернення коштів 21 червня 2014 року. 
		Оскільки день повернення коштів припав на вихідний (субота, 
		21 червня 2014 року), банк виплатив суму вкладу на наступний після нього робочий день - 23 червня 2014 року, а проценти за користування вкладом нарахував до 20 червня 2014 року. 
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 
		За положеннями статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
		Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. 
		За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. 
		Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність»). 
		Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). 
		Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. 
		У справі, яка переглядається, встановлено, що згідно з умовами договору банківського вкладу від 22 травня 2014 року вклад виплачується вкладнику або уповноваженому представнику вкладника по закінченню строку залучення вкладу (21 червня 2014 року) шляхом виплати готівкою з каси відділення банку, у якому вклад було оформлено (пункт 1.10 договору). Нарахування процентів за вкладом здійснюється відповідно до умов, визначених у Правилах. Нараховані проценти за вкладом виплачуються вкладнику або уповноваженому представнику вкладника одночасно з поверненням суми вкладу після закінчення строку розміщення вкладу або в інший термін дострокового припинення дії цього договору у випадках, передбачених цим договором та Правилами шляхом виплати готівкою з каси відділення банку, у якому вклад було оформлено (пункти 1.5, 1.9 договору) 
		Згідно із пунктом 5.12 Правил проценти на вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, який передує його поверненню або списанню з рахунку з інших підстав. 
		Пунктом 5.20 Правил передбачено, що у випадку, якщо день закінчення строку розміщення вкладу є святковим, неробочим або вихідним днем, виконання банком своїх зобов'язань з повернення вкладу та сплати нарахованих за вкладом процентів переноситься на наступний за ним робочий день. 
		Договором не передбачено його автоматичної пролонгації та зміни умов в односторонньому порядку. 
		Таким чином, строк дії договору банківського вкладу (депозиту), визначений у пункті 1.3 договору, закінчився 21 червня 2014 року, незалежно від того коли припав останній день дії договору - в робочий, святковий, неробочий або вихідний день.
		Отже, аналіз правових норм та умов договору дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилися у строк, установлений цим договором.
		Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні.
		При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
		Договір банківського вкладу  не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неповного виконання зобов'язань за договором після закінчення терміну його дії.
		Проте у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, відмовивши в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовим вкладом, дійшов необґрунтованого висновку про те, що такі проценти не підлягають нарахуванню після закінчення строку дії договору до дня, який передує поверненню вкладу. Суд помилково послався на положення пункту 5.20 Правил, якими визначено лише порядок виконання банком своїх зобов'язань з повернення вкладу та сплати нарахованих за вкладом процентів у випадку, якщо днем закінчення строку розміщення вкладу є святковий, неробочий або вихідний день, та не врахував вимог частини п'ятої статті 1061 ЦК України згідно з якою проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.
		Разом з тим суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 про стягнення процентів за користування грошовим вкладом у повному обсязі, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України до спірних правовідносин застосував неправильно та дійшов помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неповного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором (14 % річних ), не врахувавши, що договором не визначено розміру процентної ставки за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неповного виконання грошового зобов'язання за ним. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України, не взявши до уваги, що з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.
		Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 11 травня 2016 року (№ 6-338цс16). 
		Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України.
		Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовим вкладом підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України  
		 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Заяву ОСОБА_7 про перегляд судових рішень задовольнити частково. 
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 жовтня 2014 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 серпня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2016 року в частині позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовим вкладом скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
		 
		Головуючий   Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема   
		 В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко  Н.П. Лященко Я.М. Романюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...