Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 6-3029цс15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 08.07.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		8 червня 2016 року                                                                                                                    м. Київ
		 
		Судова палата у цивільних справах 
		Верховного Суду України в складі:
		 
		головуючого Сімоненко В.М.,  суддів:Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М., Яреми А.Г.    розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Київське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок за заявою ОСОБА_6, ОСОБА_9  про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року,
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		У жовтні 2014 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київлісгосп») звернувся до суду з позовом до Київської обласної державної адміністрації   (далі - Київська ОДА), ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,  ОСОБА_9  про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та  витребування земельних ділянок.
		Обгрунтовуючи позовні вимоги, заступник прокурора Київської області зазначав, що відповідно до розпоряджень Київської ОДА                   від 12 грудня 2007 року № 1368-1373 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність громадянам» вилучено з постійного користування ДП «Київлісгосп» земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею 4,995 га в межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області та змінено їх цільове призначення на землі сільськогосподарського призначення і передано у власність громадянам ОСОБА_10, ОСОБА_6,          ОСОБА_7,    ОСОБА_8, ОСОБА_11
		Посилаючись на те, що зазначеними розпорядженнями голови Київської  ОДА вилучено ліси загальною площею 4,995 га, які знаходяться в одному кварталі лісництва і є єдиним масивом, тобто Київська ОДА розпорядилась землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею понад 1 га, що свідчить про перевищення головою обласної державної адміністрації передбачених законом повноважень, заступник прокурора Київської області просив суд: визнати недійсними розпорядження голови Київської ОДА  від 12 грудня 2007 року № 1368-1372 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність громадянам»; визнати недійсними державні акти на право власності       ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на земельні ділянки площею по 0, 9999 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області; визнати недійсними державні акти на право приватної власності ОСОБА_11, ОСОБА_10 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_9 на земельні ділянки площею по 0, 9999 га для ведення особистого селянського господарства в межах адміністративних межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області; витребувати із незаконного володіння у ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6 земельні ділянки площею по 0, 9999 га в кожного на користь держави; витребувати з незаконного володіння       ОСОБА_9 земельну ділянку площею 1,98 га  і визнати за державою право користування на земельні ділянки загальною площею 4,995 га.
		Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області              від 13 березня 2015 року в задоволенні позову заступника прокурора Київської області відмовлено.
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10 червня 2015 року рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області                   від 13 березня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги заступника прокурора Київської області задоволено.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_12, який діє в інтересах ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та      ОСОБА_9 відхилено, рішення Апеляційного суду Київської області               від 10 червня 2015 року залишено без змін.
		У грудні 2015 року до Верховного Суду України звернулись ОСОБА_6 та ОСОБА_9 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме пункту 4 частини першої статті 268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		У заяві про перегляд ухвали  суду касаційної інстанції заявники просять скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 10 червня 2015 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		На підтвердження зазначених підстав подання заяви ОСОБА_6 та ОСОБА_9 посилаються на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2015 року й постанови Верховного Суду України від 16 та 30 вересня 2015 року. 
		Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.  
		Відповідно до статті 353 ЦПК України  Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.  
		За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є:  неоднакове   застосування   судом  (судами)  касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права,  що спричинило ухвалення   різних   за   змістом   судових   рішень  у  подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		Суд установив, що розпорядженням Київської ОДА від 12 грудня        2007 року № 1368, вилучено земельну ділянку площею 0,9999 га з постійного користування  ДП «Київлісгосп» (Васильківське лісництво, квартал НОМЕР_1), розташовану на території Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області, змінено її цільове призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення та передано у власність громадянці ОСОБА_10
		Відповідно до розпорядження Київської  ОДА  від 12 грудня 2007 року    № 1369, вилучено земельну ділянку площею 0,9999 га з постійного користування ДП «Київлісгосп» Васильківське лісництво, квартал НОМЕР_1), розташовану на території Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області, змінено її цільове призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення та передано у власність громадянці ОСОБА_6
		Розпорядженням Київської ОДА від 12 грудня 2007 року № 1370, вилучено земельну ділянку площею 0,9999 га з постійного користування ДП «Київлісгосп» (Васильківське лісництво, квартал НОМЕР_1), розташовану на території Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області, змінено її цільове призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення та передано у власність громадянину ОСОБА_7
		Відповідно до розпорядження Київської  ОДА  від 12 грудня 2007 року     № 1371 вилучено земельну ділянку площею 0,9999 га з постійного користування  ДП «Київлісгосп» (Васильківське лісництво, квартал НОМЕР_1), розташовану на території Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області, змінено її цільове призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення та передано у власність громадянці ОСОБА_8
		Розпорядженням Київської ОДА від 12 грудня 2007 року № 1372 вилучено земельну ділянку площею 0,9999 га з постійного користування  ДП «Київлісгосп» (Васильківське лісництво, квартал НОМЕР_1), розташовану на території Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області, змінено її цільове призначення з категорії земель лісогосподарського призначення на категорію земель сільськогосподарського призначення та передано у власність громадянці ОСОБА_11
		На підставі зазначених розпоряджень Київської ОДА від 12 грудня       2007 року № 1368-1372 указаним громадянам  видано державні акти на право приватної власності на зазначені земельні ділянки, з них:
		- ОСОБА_6 отримала державний акт серії НОМЕР_2 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,9999 га, кадастровий номер НОМЕР_3, який зареєстровано в Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на землю            (далі - Книга записів) та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі за № 010832600186;
		- ОСОБА_7 отримав державний акт серії НОМЕР_4 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,9999 га, кадастровий номер НОМЕР_5, який зареєстровано в Книзі записів за                            № 010832600185;
		- ОСОБА_8 отримала державний акт серії НОМЕР_6 на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,9999 га, кадастровий номер НОМЕР_7, який зареєстровано в Книзі записів за                            № 010832600184.
		Відповідно до листа Управління Державного земельного агентства у Васильківському районі Київської області від 18 березня 2014 року                     № 1396/01-1 зареєстровано перехід права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_8 та НОМЕР_9,   на ім'я ОСОБА_9
		З листа ДП «Київлісгосп» від 12 вересня 2014 року № 02-650 вбачається, що вилучені в межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області на підставі розпоряджень Київської  ОДА від 12 грудня       2007 року № 1368 -1372 земельні ділянки є лісовим масивом, який відноситься до лісового фонду Васильківського лісництва (квартал НОМЕР_1).
		ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 сплатили збитки лісогосподарського виробництва землекористувачу за вилучені земельні ділянки лісового фонду Васильківського лісництва в кварталі НОМЕР_1, а саме:      ОСОБА_6 - 62 тис. 610 грн 61 коп.; ОСОБА_7 - 66 тис. 90 грн  39 коп.; ОСОБА_8 - 62 тис. 875 грн 24 коп.; ОСОБА_9 - 47 тис. 122 грн 61 коп. та 64 тис. 112 грн. 27 коп. (листи державне  ДП «Київлісгосп»     від 17 липня    2013 року № 139-143 та копії квитанцій). 
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог заступника прокурора Київської області, суд першої інстанції виходив з  недоведеності  з огляду на те, що передача земельних ділянок у приватну власність громадянам проведена  відповідно до передбаченої статтею 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) процедури та з дотриманням вимог статей 31, 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України). При цьому громадяни, отримавши земельні ділянки, відповідно до вимог частини другої статті 207 ЗК України відшкодували збитки лісового господарства внаслідок вилучення цих земельних ділянок, сплативши ДП «Київлісгосп» кошти. Крім того, суд, вирішуючи питання спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами у справі, встановив, що прокуратурі Київської області про прийняття оспорюваних розпоряджень Київської ОДА було відомо у грудні 2007 року.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанцій та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову заступника прокурора Київської області про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок, посилаючись на положення статей 27, 31 ЛК України, статті 149 ЗК України, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право розпорядження земельними ділянками лісового фонду площею більше ніж 1 га належить виключно Кабінету Міністрів України. Крім того, суд апеляційної інстанції,  посилаючись на Закон України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набрав чинності 15 січня 2012 року, вважав, що заступник прокурора Київської області не пропустив строку позовної давності, оскільки на момент звернення з позовом 30 жовтня 2014 року діяли положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, а тому перебіг позовної давності починається саме з 15 січня       2012 року і позовна давність не сплила.  
		У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову прокурора з огляду на те, що прийняття виконавчим комітетом Козинської селищної ради Обухівського району Київської області рішення про передачу земельної ділянки у власність громадянину здійснено в межах наданих Козинською селищною радою  повноважень відповідно до статті 3 ЗК України (в редакції, чинній на дату прийняття Козинською селищною радою рішення про делегування повноважень), а фізична особа придбала майно на підставі договору купівлі-продажу в особи, яка на момент укладення договору мала право на відчуження спірної земельної ділянки, оскільки була її власником на підставі рішення виконавчого комітету і зареєстрованого в установленому законом порядку  державного акта на право власності на земельну ділянку.
		Отже, в цій ухвалі суд касаційної інстанції, вирішуючи спір не застосовував норми пункту 4 частини першої статті 268  ЦК України. 
		У постановах від 16  та  30 вересня 2015 року Верховний Суд України дійшов висновку про те,  що положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, оскільки зазначені положення за своєю суттю передбачають захист прав власників та інших осіб від держави. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. 
		Отже, наведені висновки суду касаційної інстанції про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року та від 30 вересня 2015 року щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України.
		Вирішуючи питання про усунення  невідповідності у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних  справах Верховного Суду України виходить з такого.
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки          (стаття 257 ЦК України). 
		При цьому відповідно до частин першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
		У справі, яка є предметом перегляду, відповідачами заявлено про застосування позовної давності. 
		Положеннями статті 268 ЦК України передбачені винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначені вимоги, на які позовна давність не поширюється. Зокрема, у пункті 4 частини першої цієї статті зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.
		Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено.
		Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.
		Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI  протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
		Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
		До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом утратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який утратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.
		Положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.
		Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.
		Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.
		На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
		Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
		Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення  від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
		Отже, у справі, яка переглядається суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, дійшов помилкового висновку про те, що заступник прокурора Київської області не пропустив строку позовної давності, оскільки на момент звернення з позовом 30 жовтня 2014 року діяли положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, а тому перебіг позовної давності починається саме з  15 січня 2012 року і позовна давність не сплила відповідно до Закону № 4176-VI,  який набрав чинності 15 січня 2012 року.
		Разом з тим суд першої інстанції обґрунтував рішення про відмову в задоволенні позову заступника прокурора Київської області та не застосував положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, при цьому звернув увагу на пропущення позовної давності позивачем.
		Однак, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, вирішуючи спір не звернули уваги, що заступник прокурора Київської області звернувся з позовом в інтересах держави і в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київлісгосп» і при цьому не встановили та не перевірили, з якого моменту Кабінет Міністрів України довідався або міг довідатися про порушення свого права.           
		Оскільки суди попередніх інстанцій цього не зробили, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, що позбавляє його можливості ухвалити нове рішення у справі, тому справу   слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		          За таких обставин, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню, а справ - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. 
		Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360 3 , підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України                                          
		п о с т а н о в и л а:  
		Заяву ОСОБА_6, ОСОБА_9  задовольнити частково.
		Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 10 червня 2015 року та рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.             
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.
		 
		                                                                                                                                             
		 
		Головуючий В.М. СімоненкоСудді В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук   Я.М. Романюк А.Г. Ярема

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...