Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/6329/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку з доходів фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 07.07.2016. Зареєстровано: 08.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 12.07.2016.
Дата набрання законної сили: 13.09.2016
Результат оскарження 13.09.2016 Київський апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		30 червня 2016 року                   10:30                                         № 826/6329/16
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: 
		головуючого судді Аблова Є.В., 
		при секретарі судового засідання Мар'янченко Д.А.,
		за участю сторін:
		представника позивача - ОСОБА_1,
		представника відповідача - Богів Т.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій, -
		В С Т А Н О В И В:
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (надалі - позивач або ФОП ОСОБА_3.) з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (надалі - відповідач або Вишгородська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2016 № 0000861702 і № 0000871702, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.01.2016 №Ф-0000921702 та рішення від 25.01.2016 №0000911702 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску.
		В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на безпідставність висновків акта Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 04.12.2015 № 1964/17-3/НОМЕР_3 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_3 за період з 01.01.2014 по 31.12.2014. На переконання позивача працівники контролюючого органу в ході проведеної перевірки дійшли помилкових висновків про здійснення ОСОБА_3 впродовж вказаного періоду підприємницької діяльності в результаті відчуження належних йому об'єктів нерухомості та з отриманням доходу як фізичною особою-підприємцем, що зумовило незаконне донарахування сум грошових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб, податку на додану вартість, визначення єдиного внеску за застосування фінансової санкції у вигляді штрафу. Натомість позивач здійснював діяльність як фізична особа-громадянин, у зв'язку з чим отриманий ОСОБА_3 дохід не пов'язаний з провадженням підприємницької діяльності, а відтак не підлягає оподаткуванню як дохід фізичної особи-підприємця. Також позивач вказує на порушення контролюючим органом законодавчо встановленого порядку проведення позапланової невиїзної перевірки та надсилання акта, за результатами проведеної перевірки.
		В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
		Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено про правомірність висновків акта перевірки та законність винесених на його підставі рішень.
		Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
		В період з 23.11.2015 по 27.11.2015 працівником Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 19.11.2015 № 457 була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи ОСОБА_3 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складений акт від 04.12.2015 № 1964/17-3/НОМЕР_3 (надалі - акт перевірки).
		В тексті цього акта перевірки містяться висновки працівника податкової інспекції про порушення позивачем наступних норм податкового законодавства: п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб за 2014 рік у розмірі 5 911 322,91 грн.;  п. 181.1 ст. 181, п. 183.1 ст. 183, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за   2014 рік на 9 857 152,62 грн.;  п. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що призвело до заниження суми нарахувань по єдиному соціальному внеску за 2014 рік на 86 219,76 грн.
		22.01.2016 Вишгородська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі зазначеного акта перевірки прийняла наступні податкові повідомлення-рішення:
		- № 0000861702 (форми «Р»), яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 7 389 153,64 грн. (в тому числі 5 911 322,91 грн. - за основним платежем  1 477 830,73 грн. - штрафні санкції);
		- № 0000871702 (форми «Р»), яким збільшено суму грошового зобов'язання ОСОБА_3 по податку на додану вартість на суму 12 321 440,78 грн. (в тому числі 9 857 152,62 грн. - за основним платежем і 2 464 288,16 грн. - штрафні санкції).
		25.01.2016 відповідач на підставі цього ж акта перевірки сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-0000921702, якою ОСОБА_3 визначено до сплати суму недоїмки по єдиному соціальному внеску у розмірі 86 219,76 грн., а також винесено рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого внеску за №0000911702, згідно якого до ОСОБА_3. у відповідності п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застосована штрафна санкція по єдиному внеску у розмірі 4 310,99 грн.
		Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення від 22.01.2016, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва. 
		Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного. 
		Як вбачається з тексту акта перевірки позивача, фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість слугував висновок контролюючого органу про те, що у 2014 році платником податків - фізичною особою ОСОБА_3 отримано дохід від операцій з продажу об'єктів нерухомого майна у розмірі  49 285 763,09 грн., що підпадає під визначення господарської діяльності та у розумінні пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб. 
		Крім того, за висновками перевіряючого, загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягає оподаткуванню, протягом 12 календарних місяців перевищила сукупно 300 000 гривень, а відтак, позивач зобов'язаний був зареєструватися як платник податку на додану вартість з дотриманням вимог статті 183 Податкового кодексу України.   
		Також, згідно висновків акту перевірки, позивачем занижено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на 86 219,76 грн.
		Наявні матеріали справи свідчать, що ОСОБА_3 зареєстрований в Подільській районній у м. Києві державній адміністрації 24.02.1999, про що отримав свідоцтво про держану реєстрацію та внесений запис про державну реєстрацію за номером 20710170000004695.
		Взятий на податковий облік 18.02.1999 в ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, а з 04.09.2015 - у Вишгородській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (у зв'язку зі зміною місцезнаходження). Як платник податку на додану вартість ОСОБА_3 не зареєстрований.
		Згідно з реєстраційними даними, видами діяльності платника податків - ФОП ОСОБА_3 за КВЕД визначені: діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами (46.13), роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах (47.52); діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (56.10). 
		При цьому, в ході перевірки встановлено, що протягом 2014 року платник податків - фізична особа ОСОБА_3, перебуваючи на загальній системі оподаткування, здійснював систематичний продаж нерухомого майна, що зафіксовано відомостями за формою № 1-ДФ з центральної бази даних державного реєстру фізичних осіб та в наявній у відповідача податковій інформації.
		Впродовж 2013 - 2014 років ОСОБА_3 у статусі фізичної особи (як продавцем) укладалися типові попередні договори з іншими фізичними особами (покупцями), що були передумовою для укладання у майбутньому між вказаними сторонами договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна (визначених квартир у багатоквартирних будинках з місцезнаходженням у м. Вишгороді у Київській області) за визначеною орієнтованою вартістю. Згідно положень цих попередніх договорів замовником будівництва будинків, де розташовувалися відповідні квартири, а також першим власником таких квартир після прийняття будинків в експлуатацію та оформлення і реєстрації свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна, - виступав ОСОБА_3 Відповідно квартири у новозбудованих будинках належали на праві власності ОСОБА_3 на підставі оформлених свідоцтв про право власності на нерухоме майно. При підписанні цих попередніх договорів фізичні особи (покупці) передавали, а продавець (позивач) отримував на умовах попередньої часткової передоплати суми коштів. 
		Надалі вказані сторони укладали типові договори про розірвання попередніх договорів та договори купівлі-продажу квартир. Зокрема, за умовами договорів купівлі-продажу квартири продавець (ОСОБА_3.) продавав (передав у власність), а покупець (інша фізична особа) купувала (приймала у власність), належну продавцю на праві приватної власності квартиру у відповідному будинку, з оплатою вартості такої квартири на користь продавця.
		Перелік договорів купівлі-продажу квартир наведений в додатку №1 до висновку експерта №11/01/2016 від 19.01.2016, складеного за результатами судово-економічної експертизи по кримінальному провадженню №32015100070000027. Дане кримінальне провадження було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.03.2015 за ознаками вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 212 Кримінального кодексу України, за фактом умисного ухилення ОСОБА_3 у 2013 році при здійсненні підприємницької діяльності з реалізації об'єктів нерухомого майна від сплати податків у великих розмірах. 
		Всього протягом 2014 року позивач реалізував в такий спосіб більше 100 квартир та згідно відомостей форми № 1-ДФ отримав за цей період дохід у розмірі 49 285 763,09 грн. та одночасно нарахував і сплатив до бюджету податок з доходів в розмірі 5%, що складає 2 464 333,62 грн. 
		В матеріалах справи наявні копії нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу квартир, свідоцтв про право власності ОСОБА_3 на квартири, що відчужувалися ним на користь інших фізичних осіб, квитанції банків та банківських терміналів про сплату 5% податку з доходів фізичних осіб від вартості того чи іншого об'єкта нерухомого майна.
		Між тим, у поданій до ДПІ податковій декларації ОСОБА_3 про майновий стан і доходи за 2014 рік (реєстр. НОМЕР_4 від 06.02.2015) суми доходу, отриманого від операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна, у складі загального оподатковуваного доходу не відображено.
		Дані обставини ні позивачем в тексті позову, ні його представником в судовому засіданні у справі не заперечувалися.
		Досліджуючи таку діяльність позивача, яку він провадив поза статусом фізичної особи-підприємця, суд відхиляє доводи позивача про те, що названа діяльність є такою, що вчинена ним виключно як фізичною особою та без мети отримання прибутку, тобто не являється підприємницькою, у зв'язку з наступним. 
		Відповідно до приписів ст. 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.
		Тобто, юридичний статус «фізична особа-підприємець» сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право- та дієздатності. А саме фізична особа перебуваючи у статусі суб'єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа, разом з тим суд враховує наступне.
		Стаття 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлює, що фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження (стаття 25 ЦК України). Цивільна дієздатність фізичної особи визначається її здатністю усвідомлювати свої дії та керувати ними, у окремих випадках, вона обумовлена необхідністю досягнення людиною певного віку, але у будь-якому випадку вона не залежить від інших організаційних або формальних чинників, таких як її реєстрація у компетентних державних органах тощо (стаття 30 ЦК України).
		Поряд з цим, ст. 50 ЦК України передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
		Стаття 51 ЦК України визначає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
		Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.
		За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарскього кодексу України).
		Відтак, підприємницьку діяльність можна представити як сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації на ринку товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку. 
		Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач як генеральний підрядник побудував об'єкти нерухомості - багатоквартирні будинки у м. Вишгороді та с. Нові Петрівці Вишгородського району у Київській області, які складаються з відокремлених квартир.   
		Надаючи оцінку такому будівництву, суд виходить з того, що останнє не можна кваліфікувати як таке, що мало на меті задоволення власних (особистих) потреб громадянина - позивача.
		Натомість, будівництво самостійних багатоквартирних об'єктів, як за власні, так і залучені кошти, є безумовним свідченням того, що збудований об'єкт нерухомості передбачав отримання прибутку від подальшого продажу, що є неодмінною характерною рисою підприємницької діяльності.
		При цьому, продаж протягом 2014 року великої кількості однотипних об'єктів нерухомості є свідченням систематичної діяльності, як ще однієї з ознак підприємництва.
		Поряд із цим, будуючи велику кількість об'єктів позивач ніс певний ризик, зокрема, що ці об'єкти не будуть продані достатньо швидко і за прийнятною вартістю.
		Також, слід зазначити, що у випадку будівництва багатоквартирного будинку № 8 в с. Нові Петрівці Вишгородського району у Київській області, таке будівництво відбувалося на земельних ділянках, отриманих позивачем згідно договору дарування, цільовим призначенням яких є будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд що саме по собі завчасно передбачає будівництво понад однієї будівлі та, відповідно, позивач брав на себе певні зобов'язання та зобов'язувався нести відповідальність у разі використання земельних ділянок не за призначенням.
		Підсумовуючи викладене, суд приходить висновку, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій, метою яких є будівництво та подальший продаж ряду однотипних об'єктів нерухомості, з метою отримання прибутку, є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька, а відтак, вказані операції підлягають оподаткуванню за нормами статті 177 Податкового кодексу України (дані висновки суду відповідають правовій позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена в ухвалі від 16.11.2015 № К/800/67007/14).
		За змістом п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. 
		Абзацами 1, 2 п. 167.1 ст. 167 ПК України встановлено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.
		Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.
		У відповідності до абз. 3 вказаного пункту, платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.
		Згідно з п. 177.2 вказаної статті, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
		До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу (пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України).
		Отже, вказаними нормами встановлено, що будь-яка діяльність фізичної особи - підприємця, яка за своїм характером є підприємницькою, а отже не спрямована на задоволення особистих потреб фізичної особи, повинна оподатковуватися за вставками 15 (17) відсотків, незалежно від визначених видів господарської діяльності платника. 
		При цьому, сам лише факт підписання зазначених договорів купівлі-продажу квартир без зазначення статусу позивача, як підприємця, не є свідченням непов'язаності таких операцій із підприємницькою діяльністю. Так, саме лише формулювання таких відносин, не може спростувати їх зміст.
		Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період позивач отримав дохід від операцій з продажу об'єктів нерухомого майна на загальну суму 49 285 763,09 грн., який не був включений до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік.
		За даними відомостей з бази даних Державного реєстру фізичних осіб (ф.1ДФ) протягом 2014 року по операціях з купівлі-продажу нерухомого майна, платником податків був сплачений податок з доходів фізичних осіб за ставкою 5 відсотків у розмірі 2 464 333,62 грн. 
		Відтак, в порушення вимог п. 177.1 ст. 177 ПК України, здійснення позивачем підприємницької діяльності у частині продажу об'єктів нерухомого майна призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу за 2014 рік на суму 49 285 763,09 грн.,
		При цьому, як в ході проведеної перевірки, так і до суду позивачем не надано будь-яких первинних документів підтверджуючих витрати, пов'язані з веденням господарської діяльності платником податків - фізичною особою-підприємцем.
		Також, в тексті акта перевірки вказано, що при розрахунку податкового зобов'язання позивачу з податку з доходів фізичних осіб від здійснення діяльності з реалізації нерухомого майна, контролюючим органом враховані суми податку (5%), сплаченого ОСОБА_3 до бюджету.
		За встановлених обставин, судова колегія вважає визначення позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб спірним податковим повідомленням-рішення від 22.01.2016 № 0000861702 у розмірі 5 911 322,91 грн. цілком обгрунтованим. 
		Крім того, суд погоджується з висновками контролюючого органу щодо необхідності позивача зареєструватися платником податку на додану вартість та, відповідно, нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
		Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. 
		Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено розділом V Податкового кодексу України.
		Підпунктами 1, 2 п. 180.1 ст. 180 ПК України, встановлено, що для цілей оподаткування платником податку є, зокрема, будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
		Відтак, враховуючи, що позивач здійснював діяльність, яка у розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, є господарською діяльністю, тому він у відповідних випадках підлягає обов'язковій реєстрації платником податку на додану вартість, а операції з будівництва житлових будинків підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.
		За змістом п. 181.1 ст. 181 ПК України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.
		З огляду на викладене, вирішуючи питання щодо необхідності позивача зареєструватися платником податку на додану вартість, слід враховувати чи було перевищено суму загального доходу особи від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців у розмірі 300 000,00 гривень, без урахування суми податку на додану вартість, яка була включена у ціну товару.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював діяльність використовуючи загальну систему оподаткування та за період 01.01.2014 по 31.12.2014, згідно відомостей центральної бази даних державного реєстру фізичних осіб за формою № 1-ДФ, загальна сума від здійснення господарських операцій фізичною особою - підприємцем за І квартал 2014 року становить 5 505 902,26 грн., за ІІ квартал 2014 року - 8 960 769 грн., за ІІІ квартал 2014 року - 1 909 979 грн. та за ІV квартал 2012 року - 32 909 112,83 грн.
		Відтак, позивач повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість та оподаткувати операції з продажу об'єктів нерухомості податком на додану вартість у розмірі визначеному ст. 193 Податкового кодексу України.
		Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
		Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
		а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання робіт/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
		б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
		Відповідно до вимог п. 183.10 ст. 183 ПК України, будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.
		З огляду на те, що здійснення позивачем операцій з відчуження квартир підлягає оподаткуванню податком на додану вартість, спірне податкове повідомлення-рішення від 22.01.2016 № 0000871702 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9 857 152,62 грн. є правомірним.
		При цьому, слід зазначити, що розмір податкових зобов'язань, визначених податковим органом, під час розгляду справи позивачем не оспорювався.
		Стосовно правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.01.2016 № Ф-0000921702, якою позивачу визначено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 86 219,76 грн., та рішення про застосування штрафних санкцій у розмірі 4 310,99 грн., то суд зазначає наступне.
		Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування», платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
		Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу на місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
		Водночас, п. 3 ст. 7 Закону передбачено, що нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
		За змістом п. 11 ст. 8 вказаного Закону, єдиний внесок для платників податків, зазначених у пунктах 4 та 5 частини 1 статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34.7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини 1 статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
		У відповідності до вимог п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування», платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 28 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. 
		Як вбачається з матеріалів справи, заниження загального оподатковуваного доходу призвело до неправильного нарахування та сплати позивачем єдиного соціального внеску, а відтак до його заниження за 2014 рік на 86 219,76 грн.
		Згідно ч. 2 - 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування»у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
		При цьому, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. 
		Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
		Одночасно згідно з п. 3 ч. 11 ст. 25 цього Закону за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний базовий звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску. 
		За встановлених обставин, обґрунтованими є висновки контролюючого органу про необхідність збільшення позивачу суми грошового зобов'язання зі сплати єдиного внеску у розмірі 86 219,76 грн. та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4 310,99 грн., що свідчить про правомірність прийнятих вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафної санкції від 25.01.2016.
		Таким чином, Окружний адміністративний суд м. Києва, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
		При прийнятті судового рішення суд не бере до уваги посилання позивача на висновок експерта №19/12-3/26 від 23.03.2016, складеного працівниками Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру на замовлення позивача, з тих мотивів, що, по-перше, такий висновок експерта в силу ч. 5 ст. 82 Кодексу адміністративного судочинства України не є обов'язковим для суду, по-друге, предметом дослідження експертизи були переважно договори купівлі-продажу квартир, свідоцтва про право власності на нерухоме майно та квитанції про сплату податку у розмірі 5 відсотків без дослідження документів щодо підстав отримання ОСОБА_3 об'єктів нерухомості у власність.
		Щодо посилань позивача на допущення відповідачем процедурних порушень при проведенні перевірки та у зв'язку з неврученням позивачу акта перевірки до дня прийняття оскаржуваних рішень, то останні спростовуються наявними матеріалами справи.
		А саме як зазначено в акті перевірки, копія наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки № 457 від 19.11.2015 разом з письмовим повідомленням № 97/17-03 від 19.11.2015 були надіслані ОСОБА_3 19.11.2015 рекомендованим листом з повідомленням про вручення (що засвідчується наявною в матеріалах справи копією фіскального чеку відділення поштового зв'язку від 19.11.2015), тобто у відповідності до вимог п. 79.2 ст. 79 ПК України, - до початку проведення позапланової невиїзної перевірки.
		Так само, 04.12.2015, в день складання акта перевірки, примірник останнього надсилався на адресу позивача (про що свідчать копії фіскального чеку відділення поштового зв'язку від 04.12.2015 та лист відповідача від 20.01.2016 № 167/10/10-08-17-03/18, наданий у відповідь на звернення ОСОБА_3 про видачу акта перевірки) рекомендованим листом з повідомленням, та повернувся до податкової інспекції неврученим. Копія акта перевірки була отримана позивачем особисто в приміщенні податкової інспекції 17.03.2016. Таким чином, акт документальної невиїзної перевірки позивача після його реєстрації був надісланий позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що відповідає законодавчо встановленій процедурі в абз. 2 п. 86.4 ст. 86 ПК України. 
		З огляду на вищезазначене та враховуючи, що вказані зауваження позивача не спростовують факт вчиненого останнім податкового правопорушення, суд не вбачає правових підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень відповідача, прийнятих на підставі акта перевірки від 04.12.2015 № 1964/17-3/НОМЕР_3, з формальних підстав.
		Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України). 
		Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
		Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд -
		П О С Т А Н О В И В:
		В задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відмовити.
		Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва   апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду. 
		Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
		 
		          Суддя                                                                                                Є.В. Аблов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...