Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/19822/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 08.07.2016. Зареєстровано: 08.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 13.07.2016.
Дата набрання законної сили: 06.07.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 752/19822/14-ц   Головуючий у І інстанції Пасинок В.С.Провадження № 22-ц/780/2667/16                           Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 47                                                                                                 06.07.2016      
		<s>                                                                                                                                                                                            </s>
		 
		УХВАЛА
		Іменем України
		6 липня 2016 року                                        м. Київ 
		Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
		Головуючого судді:            Ігнатченко Н.В.,
		суддів:                                Антоненко В.І., Поліщука М.А.,
		за участю секретаря:           Петленко І.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна,
		у с т а н о в и л а:
		В листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому, з урахуванням наступних змін позовних вимог, просила в порядку поділу в натурі спільної часткової власності виділити їй у власність 114/400 частин будинку № 7 по вул. Будіндустрії у м. Києві, 20/100 частин будинку № 12-А по вул. Ревуцького у м. Києві та визнати за нею право власності на ці обєкти нерухомості; у власність ОСОБА_2 - садовий будинок № 103 у СТ «Міжріччя-2» в смт. Козин Обухівського району Київської області та земельну ділянку площею 0,235 га, розташовану на території смт. Козин Обухівського району Київської області, вул. Старокиївська з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та визнати за ним право власності на ці обєкти нерухомості.
		В обґрунтування своїх вимог вказала, що 27 березня 2010 року померла ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина на вищевказане нерухоме майно. Спадщину прийняли її сини ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у рівних частинах. Між ними був встановлений порядок користування майном, відповідно до якого відповідач користувався садовим будинком, а ОСОБА_5  нежитловими приміщеннями. 30 листопада 2011 року ОСОБА_5 помер і позивач як дружина успадкувала належну йому частину у спільному майні.
		ОСОБА_3 зазначила, що після смерті чоловіка відносини між нею та відповідачем погіршилися, останній почав чинити перешкоди у користуванні її частиною успадкованого майна, хоча участі у необхідних витратах на утримання цього майна не бажав брати. Оскільки домовленості з приводу розподілу спірного майна в натурі та компенсації витрат на його утримання сторони досягнути не можуть, а спільне володіння і користування неможливе, позивач була змушена звернутися до суду за захистом своїх прав.
		Заперечуючи проти заявлених вимог, у травні 2015 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов, в якому з урахуванням наступних змін позовних вимог, просив в порядку поділу в натурі спільної часткової власності виділити йому у власність 20/100 частин будинку № 12-А по вул. Ревуцького у м. Києві, садовий будинок № 103 у СТ «Міжріччя-2» в смт. Козин Обухівського району Київської області та земельну ділянку площею 0,12 га, розташовану на території смт. Козин Обухівського району Київської області, вул. Старокиївська, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та визнати за ним право власності на ці обєкти нерухомості; у власність ОСОБА_3 - 114/400 частин будинку № 7 по вул. Будіндустрії у м. Києві та визнати за нею право власності на цей обєкт нерухомості.
		Заявлені вимоги мотивовані тим, що сторонам спору на праві спільної часткової власності належать перелічені вище обєкти нерухомості. Однак ОСОБА_2 фактично позбавлений можливості користуватися своєю частиною в будинку № 7 по вул. Будіндустрії та в будинку № 12-А по вул. Ревуцькогого у м. Києві, оскільки ОСОБА_3 вчиняє йому перешкоди з метою позбавлення права власності на його частину у майні. Позивач неодноразово звертався до правоохоронних органів з цього приводу, на що йому було повідомлено про те, що вирішення даного питання відноситься до компетенції суду. Запропоновуючи свій варіант поділу нерухомого майна, ОСОБА_2, з посиланням на звіти про оцінку майна від 3 грудня 2014 року, якій були складені субєктом оціночної діяльності за його зверненням, виходив з найбільш пропорційності вартості спірного майна, яке повинно бути виділене у власність сторін.
		Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
		В порядку поділу в натурі спільної часткової власності виділено у власність ОСОБА_3 114/400 частин будинку № 7 по вул. Будіндустрії у м. Києві та 20/100 частин будинку № 12-А по вул. Ревуцького у м. Києві й визнано за нею право власності на це майно. 
		В порядку поділу в натурі спільної часткової власності виділено у власність ОСОБА_2 садовий будинок № 103 у СТ «Міжріччя-2» в смт. Козин Обухівського району Київської області та земельну ділянку площею 0,235 га, розташовану на території смт. Козин, Обухівського району, Київської області, вул. Старокиївська, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, виділену згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 065581 від 25 грудня 2001 року, та визнано за ним право власності на це майно.
		В задоволенні іншої частини зустрічних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
		Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 25 грудня 2015 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Не погоджуючись з рішенням суду від 22 грудня 2015 року, ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_6, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині виділення у власність ОСОБА_3 20/100 частин будинку № 12-А по вул. Ревуцького у м. Києві та визнання за нею права власності на це майно, з мотивів порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким його зустрічні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що зявилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
		Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
		Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 березня 2010 року померла ОСОБА_4Я, після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй на праві власності майно, а саме: 114/400 частин будинку № 7 по вул. Будіндустрії у м. Києві, 20/100 частин будинку № 12-А по вул. Ревуцького у м. Києві, садовий будинок № 103 у СТ «Міжріччя-2» в смт. Козин Обухівського району Київської області та земельну ділянку площею 0,235 га, розташовану на території смт. Козин Обухівського району Київської області, вул. Старокиївська з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, яка виділена згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 065581 від 25 грудня 2001 року та рішенням Козинської селищної ради від 25 липня 2002 року 108/151. 
		Спадщину за законом в рівних частинах прийняли сини померлої  відповідач ОСОБА_2 та ОСОБА_5
		30 листопада 2011 року ОСОБА_5 помер, внаслідок чого відкрилась спадщина на належне йому на праві власності вищевказане майно, яке за законом успадкувала його дружина  позивач ОСОБА_3
		Згідно з висновком експерта від 10 лютого 2015 року № 49 за результатом проведення оціночно-будівельної експертизи, призначеної за клопотанням сторін ухвалою суду від 12 листопада 2015 року: 
		1) ринкова вартість обєктів нерухомого майна: 114/400 частин будинку № 7 по вул. Будіндустрії у м. Києві, що належить на праві власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2, складає 3 164 920,00 грн.; 20/100 частин будинку № 12-А по вул. Ревуцького у м. Києві - 2 207 341,00 грн.; садового будинку № 103 у СТ «Міжріччя-2» в смт. Козин Обухівського району Київської області та земельної ділянки площею 0,20 га, розташованої на території смт. Козин Обухівського району Київської області, вул. Старокиївська, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку (державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 065581 від 25 грудня 2001 року) - 5 436 904,00 грн.;
		2) ринкова вартість 1/2 частини нежитлових приміщень загальною площею 644,20 кв.м, що становить 57/400 від нежитлового будинку площею 2 240,00 кв.м, який розташований за адресою: вул. Будіндустрії, 7 м. Київ, складає 1 582 899,00 грн.; 
		3) ринкова вартість 1/2 частини нежитлових приміщень загальною площею 186,40 кв.м, що становить 10/100 від нежитлового будинку площею 935,90 кв.м, який розташований за адресою: вул. Ревуцького, 12-А м. Київ, складає 1 103 670,00 грн.; 
		4) ринкова вартість 1/2 частини садового будинку № 103 у СТ «Міжріччя-2» в смт. Козин Обухівського району Київської області, складає 2 718 452,00 грн.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та про часткове задоволення зустрічних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що сторони не можуть досягти згоди щодо порядку користування та володіння успадкованим майном, тому суд дійшов висновку про виділення їм у власність обєктів нерухомості з врахуванням фактичного порядку користування, який встановився після смерті спадкодавця.
		Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
		Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
		Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох або більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
		Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. 
		За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦК України  майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.  У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
		Встановивши, що між сторонами не досягнуто домовленості про поділ спільного майна, а спільне користування та володіння успадкованим майном є неможливим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають право на виділення у власність майна відповідно до частки кожного із них у спільній власності з метою припинення права спільної часткової власності на це майно.
		Обираючи варіант такого поділу, суд першої інстанції, на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, правильно застосувавши положення цивільного закону та врахувавши засади розумності, виваженості та справедливості, дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для виділення у власність ОСОБА_3 нежитлових приміщень, а ОСОБА_2  садового будинку та земельної ділянки, оскільки такий порядок користування цим майном фактично склався між сторонами, після смерті спадкодавця ОСОБА_5
		Крім цього, з огляду на ринкову вартість обєктів нерухомості слід вказати, що вартість спірного майна, яке було передано у власність позивача є меншою на 64643,00 грн. ніж вартість майна, яке перейшло у власність відповідача.
		Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, рішення суду в частині передачі ОСОБА_2 садового будинку та земельної ділянки не оскаржується, останній лише заперечує про виділення у власність ОСОБА_3 20/100 частин будинку № 12-А по вул. Ревуцького у м. Києві, обґрунтовуючи свою позицію тим, що спірна земельна ділянка не входить до складу спільної часткової власності сторін. Також відповідач вказав, що позивач чинила йому перешкоди у здійсненні права користування нежитловими приміщеннями.
		Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Частиною 1 ст. 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		З матеріалів справи слідує, що земельна ділянка площею 0,20 га, розташована на території смт. Козин Обухівського району Київської області, вул. Старокиївська з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, належала спадкодавцю ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 065581 від 25 грудня 2001 року. В подальшому розмір даної земельної ділянки був у встановленому законом порядку збільшений до 0,235 га згідно рішення Козинської селищної ради від 25 липня 2002 року 108/151 (а.с.142, т.1). 
		Отже, земельна ділянка площею 0,235 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку на час смерті ОСОБА_4 не перебувала у спільній власності, вона була її особистою власністю, а відтак ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вважаються такими, що успадкували її шляхом звернення до нотаріальної контори з відповідними заявами.
		Посилання в апеляційній скарзі на державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-КВ 049254 від 19 грудня 1997 року, виданий на імя ОСОБА_2, та на свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 вересня 2001 року є безпідставними, оскільки дані документи стосуються двох інших земельних ділянок площею 0,064 га і 0,056 га, які розташовані на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області з цільовим призначенням для ведення садівництва у СТ «Міжріччя» (а.с.201-202, т.1).
		Доводи відповідача про те, що позивач чинила йому перешкоди у користуванні нежитловими приміщеннями також не грунтуються на належних та допустимих доказах у справі.
		Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про поділ спільного майна за вищевказаним варіантом.
		Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
		Керуючись ст. ст. 303, 307-308, 313  315, 316 ЦПК України, колегія суддів,
		у х в а л и л а:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
		Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2015 року залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
		 
		Головуючий                                                                                             Н.В. Ігнатченко
		 
		Судді:                                                                                                       В.І. Антоненко
		 
		                                                                                                                   ОСОБА_7

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...